Розвиток соціально-побутової інфраструктури закладів освіти сільськогосподарського профілю УРСР (друга половина 50-х – початок 70-х рр. ХХ ст.)

Розвиток соціально-побутової інфраструктури закладів освіти сільськогосподарського профілю УРСР (друга половина 50-х — початок 70-х рр. ХХ ст.)

В статті аналізуються аспекти розвитку соціально-побутової інфраструктури сільськогосподарських вузів і середніх навчальних закладів України в період кінця 50-х — початку 70-х рр. ХХ ст., виділені характерні особливості і тенденції в розвитку її об'єктів.

Зміни в державному управлінні навчальними освітніми закладами безпосередньо вплинули на розвиток їх соціально-побутової інфраструктури. Створення у 1955 р. Міністерства вищої освіти УРСР, значною мірою спростило механізм виділення капіталовкладень для будівництва об'єктів соціально-побутової інфраструктури. Створене на його базі Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти (МВССО) УРСР, а також Головного управління професійно-технічної освіти при Ради Міністрів УРСР, як і Державного комітету Ради Міністрів УРСР по профтехосвіті дозволило більш оперативно вирішувати питання, пов’язані, зокрема з житловою проблемою і з будівництвом поліклінік, їдалень, інших об'єктів соціальної сфери. навчальний інфраструктура освіта сільськогосподарський На основі аналізу законодавчої і нормативної бази, зокрема постанов і розпоряджень ЦК КП України, Ради Міністрів СРСР і УРСР, зроблені висновки, що, незважаючи на збільшення капіталовкладень, в повній мірі потреба в об'єктах соціальної інфраструктури, зокрема проблема із забезпеченістю житлом студентів, не була ліквідована навіть на початку 70-х рр.

Розвиток освітньої сфери та її складових став одним із пріоритетних завдань, які уряд УРСР намагався вирішити в контексті реформаційних процесів в сфері сільськогосподарського виробництва в другій половині 50-х — на початку 70-х рр. ХХ ст. Основним завданням навчальних закладів освіти сільськогосподарського профілю була підготовка фахівців для сільського господарства з урахуванням тих пріоритетних завдань, які визначалися Законами СРСР і УРСР, постановами і розпорядженнями Рад Міністрів СРСР і УРСР, наказами МВССО, міністерства сільського господарства. У нормативних документах, які обумовлюють розвиток і діяльність вищих і середніх закладів освіти, в т. ч. сільськогосподарського профілю виділяються ті, які обумовлюють розвиток соціально-побутової інфраструктури. На першому місці стояла проблема забезпеченості житлом, яка не була вирішена до початку 1970;х рр., а також іншими об'єктами соціально-побутової інфраструктури.

Процеси в освітньої сфери в УРСР у другій половині ХХ ст. стали предметом наукових досліджень вітчизняних науковців уже з 1970;х рр., які приділяли увагу, в першу чергу, аспектам формування кадрового потенціалу та ролі освіти в забезпеченні виконання тих завдань, які ставилися урядовими і партійними структурами СРСР і УРСР. Самі ж процеси у сфері сільськогосподарської освіти розглядалися в контексті історії освіти УРСР та СРСР. Незважаючи на те, що в радянській історіографії 50−80-х рр. ХХ ст. міститься чимало даних, які дають уявлення про загальні проблеми розвитку та їх вирішення, ці дослідження, по-суті, віддзеркалюють ідеологічну складову розвитку освіти. Переважна більшість цих досліджень відзначаються комплексним характером, жодна із них не дає належного наукового аналізу складових власне сільськогосподарської освіти (вищої або середньої спеціальної), зокрема в аспекті розвитку соціально-побутової інфраструктури вищих і середніх спеціальних навчальних закладів сільськогосподарського профілю. Окремі аспекти розвитку соціально-побутових умов населення та інфраструктури в період другої половини ХХ ст. досліджуються в монографіях Баранова В.І., Гнедіна В.Н. [1], Павлова Д.І., Захаревича Г. П. [2], Барана В. К. [3], Даниленка В. М. [4], Лікарчука І.Л. [5], Ковпака Л. В. [6], наукових статтях Пижикова А. В. [7], Куцаєвої Т.О. [8], Кривчика Г. Г. [9], дисертаційних дослідженнях Васильчук Т. В. [10], Брехунець Н. С. [11], Терещенко Т. В. [12], Сергійчук О.М. [13].

На базі всебічного аналізу фактологічного матеріалу та архівних даних визначити тенденції в розвитку соціально-побутової інфраструктури вищих і середніх спеціальних навчальних закладах сільськогосподарського профілю УРСР в період 50-х — 70-х рр. ХХ ст., дослідити роль державних органів влади в питанні поліпшення ситуації із будівництвом об'єктів соціальної інфраструктури.

Окремі аспекти розвитку освіти в УРСР в післявоєнний період можуть бути доповнені на підставі архівних і статистичних матеріалів, що відображають характерні тенденції у створенні інфраструктури навчальних закладів сільськогосподарського напряму (вузів, технікумів, професійно-технічних училищ). Значну джерельну базу дослідження аспектів розвитку соціальної інфраструктури сільськогосподарських закладів освіти складають законодавчі та нормативні акти (постанови, розпорядження) урядових органів влади СРСР та УРСР. Серед них виділяються Постанова Ради Міністрів СРСР від 30 травня 1958 р. «Об изменении порядка планирования капитальних вложений на жилищное, комунальное, культурно-бытовое строительство и на развитие строительной индустрии» та постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР № 223 від 7 квітня 1967 р. «Про заходи по дальшому розвитку і поліпшенню громадського харчування в Українській РСР» та «Про додаткові заходи по поліпшенню житлово-комунальних умов, громадського харчування та медичного обслуговування студентів в Українській РСР» № 312 від 17 червня 1970 р., накази міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР щодо поліпшення роботи бібліотек вищих і середніх спеціальних навчальних закладів (№ 252, від 27 жовтня 1959 р., № 164 від 17 квітня 1962 р.).

Безпосередній вплив на розвиток інфраструктури справили організаційні зміни в державному управлінні навчальними закладами освіти, зокрема створення в 1955 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР Міністерства вищої освіти України, що було певним кроком у розширенні прав союзної республіки й підвищенні її ролі в господарському й культурному будівництві. На Міністерство покладалось безпосереднє керівництво переданими із союзного підпорядкування 58 вищими навчальними закладами, а також за навчально-методичною і науковою роботою всіх вузів і технікумів, що розміщувались на території України. Така перебудова, серед іншого, дозволила упорядкувати витрачання капітальних коштів на будівництво об'єктів соціально-побутової інфраструктури.

Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти в УРСР (МВССО) як союзно-республіканський орган державного управління було утворено на базі Міністерства вищої освіти в липні 1959 р. На нього покладалось керівництво безпосередньо підпорядкованими вузами, закладами, підприємствами й організаціями. Міністерство також здійснювало загальне керівництво й контроль за навчально-виховною і науково-дослідною роботою всіх вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, що знаходились у віданні інших міністерств і раднаргоспів в УРСР.

Було створено Головне управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів УРСР, яке замінило Українське республіканське управління трудових резервів. З вересня 1966 р. почав функціонувати Державний комітет Ради Міністрів СРСР по профтехосвіті, який мав статус союзно-республіканського органу і формував єдину професійно-технічну політику в СРСР; його рішення були обов’язковими для міністерств, відомств УРСР, які займалися кадровими питаннями.

Як зазначає у своєму дисертаційному дослідженні Васильчук Т. В., у 1950/51 н.р. кількість студентів у ВНЗ тільки на 5% перевищувала 1940/41 р. [10, с. 10] На початку 1960;х рр. контингент студентів збільшився майже на третину. Відповідно це вимагало перегляду інфраструктури окремих вузів, будівництва нових корпусів та гуртожитків. Саме проблема забезпечення житлом і закладами харчування стали одними із основних проблем повсякденного життя студентів.

Документальну частину досліджень з окресленого аспекту становлять документи, які зберігаються в архівах, зокрема у фондах ЦДАВО України.

Так, у листі-скарзі студентів Тальнівського с.г. технікуму Голові РМ СРСР Кальченку М. Т. від 28.12.1957 р. відображена картина побутових умов, що оточували студентів в 50-х роках ХХ ст. Зокрема, зазначено, «…в навчальних кімнатах і гуртожитку нашого технікуму холодно і не в’ютно, грязно, постіль міняють дуже рідко. Часто немає електричного освітлення і навіть керосинних ламп. Ми не маємо змоги підготуватись до уроків. У нашому гуртожитку ніхто не дивиться за порядком … Особливо погана справа з харчуванням, що відображається на навчанні і здоров'ї. Харчують нас переважно рідкими супами … За стіл ми платимо 90 крб. у місяць … При технікумі є буфет, в ньому є горілка, вино, папіроси, дорога ковбаса, а не те, що потрібно студентам. При технікумі є підсобне господарство: земля, корови, свині. Підсобне господарство обслуговують студенти: орють, сіють, збирають … За це дають по стакану молока. Ми про це звертались до місцевих органів. Прийшов один чоловік на перевірку; … наші умови не покращились» [14, арк. 1, 2].

У дисертаційному дослідженні Сергійчук О.М. [13], вказується, що в кінці 50-х — на початку 60-х рр. ХХ ст. у вузах не вистачало аудиторій і кабінетів, лабораторій і приміщень для практикумів. Ряд вузів працювали у дві-три зміни. Жоден вищий навчальний заклад Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти України не мав навчальної площі, яка б відповідала встановленим нормам. Матеріально та фінансово краще забезпечувалися вищі навчальні заклади, які безпосередньо підлягали Міністерству вищої та середньої спеціальної освіти СРСР. Матеріальна база вузів не забезпечувала нормальні умови роботи в лабораторіях і кабінетах хімічних і фізичних факультетів, обладнання в яких відставало від потреб науково-дослідної роботи. Відчутну допомогу в створенні лабораторно-експериментальної бази вузам надавали промислові підприємства.

Гуртожитки для студентів впродовж 1953;1964 рр. були перевантажені. В 1959 р. житлова площа для студентів у 21 вузі становила менше 3 кв. м. на одного іногороднього студента (при нормі 10 кв. м). У 1953 р. понад 45% студентів проживало на квартирах і це становило додаткову статтю витрат для вузів, які щорічно витрачали близько 15 млн.крб. (по 30 крб. в місяць на одного студента) на оплату т.з. «кутків». До 1957 р. потреба в їдальнях та буфетах не була вирішена, 72 вузи взагалі не мали їдалень [13, с. 161, 170].

Рада Міністрів УРСР 26 серпня 1957 р. прийняла Постанову № 966 «Про подання допомоги Українській академії сільськогосподарських наук», де зобов’язала виконком Київської міської ради депутатів трудящих в найближчий час вжити заходів до значного поліпшення в Голосієво торгівлі промисловими товарами і продуктами в асортименті, необхідному для студентів, а також безперебійному постачання буфетам кефіру, молока в пляшках, свіжих овочів. За наслідками перевірки Управлінням торгівлі в Голосієво на території Української академії сільськогосподарських наук (УАСГН) було виявлено відсутність деяких промислових і продовольчих товарів. Щодо дефіциту промислових товарів, зазначено, що промтоварний магазин отримував велику кількість маловартісних товарів, як-то чоботи кирзові, стьобанки, чоловіча трикотажна білизна, взуття чоловіче і жіноче, проте щоденно ці товари у продажу відсутні з причини підвищеного на них попиту. Щодо відсутності молока і молочнокислих продуктів у буфеті це пояснювалося недостатньою кількістю автотранспорту. Управління торгівлі зобов’язало керівників торгових підприємств налагодити безперебійну торгівлю всіма товарами у триденний термін. Водночас Управління торгівлі просило керівника УАСГН: виділити другу машину для підвозу молока, молочнокислих продуктів, овочів і фруктів для буфетів; впродовж зимових канікул обладнати в столових поточну лінію для якнайшвидшого обслуговування харчуванням студентів; виділити кімнату у гуртожитку для поварів [15, арк. 185, 186].

Подібні тенденції зберігалися у кінці 60-х рр. ХХ ст.; особливо напруженою ситуація зберігалася у середніх навчальних закладах освіти сільськогосподарського профілю, зокрема сільських профтехучилищах.

За три роки (1967;69 рр.) було відкрито 92 нових і розширено низку діючих учбових закладів; загалом кількість професійно-технічних училищ в УРСР становила 884, будувалося 34 нових профтехучилища та 191 об'єкт виробничого і культурного призначення. Розширення мережі профтехучилищ дозволило збільшити загальні контингенти учнів з 307,5 тис. до 400 тис., підготувати і направити в народне господарство 657 тис. кваліфікованих робітників. Проте вцілому це суттєво не вплинуло на забезпеченість гуртожитками по системі профтехосвіти, яка складала 48%. У звіті Держплану УРСР Раді Міністрів УРСР від 18.12.1969 р. № 10/18 щодо забезпеченості житлом учнів сільських профтехучилищ вказується, що, з 87 тис. на приватних квартирах мешкає більше як 45 тис. чол., відсутні елементарні умови для навчання і відпочинку. Учні Плужнянського училища № 10 Хмельницької області розміщаються в тісних кімнатах по 4−7 чол., нерідко сплять по двоє на одному ліжку, без постільної білизни, замість матраців в ряді випадків користуються фуфайками з власного спецодягу. Зазначається, що в окремих гуртожитках профтехучилищ не створено нормальних побутових умов для навчання і відпочинку, гуртожитки сільських профтехучилищ № 14 і 16 Івано-Франківської області здебільшого знаходяться в пристосованих будинках, в багатьох житлових кімнатах не вистачає стільців, шаф для одягу, відсутні графини, стакани, радіорепродуктори. На подолання такого дефіциту житла облвиконкокомам було встановлено завдання по будівництву гуртожитків для 58 сільських профтехучилищ на 19,8 тис. місць, з введенням у дію в 1969 р. — 8 тис. місць і 1970 р. — 11,8 тис. місць. Незважаючи на поставлені завдання фактично було введено в дію у 1968 р. — 0,4 тис. місць, у 1969 р. очікувалося ще 2 тис. місць, а на 1970 р. планом передбачалася побудова 7,9 тис. місць і в 1971 р. — 8,9 тис. місць [16, арк. 1−4, 6].

Рада Міністрів УРСР дозволила сільським профтехучилищам залишати прибутки від учбових господарств для розширення цих господарств, будівництво гуртожитків та зміцнення учбово-виробничої бази. У листі Держкомітету РМ УРСР по професійно-технічній освіті Раді Міністрів УРСР від 12 лютого 1970 р. № 06−524 наводяться дані щодо внесення училищами Запорізької, Львівської, Миколаївської областей в установи будбанку власних коштів з метою фінансування централізованих капітальних вкладень по держплану. У зв’язку з тим, що будорганізації Мінважбуду УРСР і Мінсільбуду УРСР не виконали план будівництва профтехучилищ 1969 р., а облбудбанки перерахували Укрбудбанку для списання в бюджет невикористані нецентралізовані кошти в сумі 287 тис. крб, в т. ч. в Запорізькій — 88,1 тис.крб., Львівській — 56,6 тис.крб., Миколіївській областях — 142,3 тис.крб. [16,арк. 96].

Попри постанову ЦК КП України від 20 листопада 1970 р. «Про роботу сільських професійно-технічних училищ Української РСР» Держкомітет Ради Міністрів УРСР по професійно-технічній освіті не був забезпечений в достатній мірі додатковими коштами на спорудження гуртожитків [18, арк. 9]. Ефективність заходів в сфері будівництва гуртожитків, особливо для сільських профтехучилищ, була вкрай низькою. Держпланом УРСР на 1971 р. передбачалося виділення необхідних коштів на спорудження гуртожитків по галузі с.г. на 200 учнівських місць (18, арк. 13). Окрім цього передбачалося, що Міністерство водного господарства побудує гуртожитки для сільських профтехучилищ на 300 учнівських місць та Держпросвіта — за рахунок коштів, відроблених учнями на суботниках на 100 місць. Загалом на 1971 р. передбачалося побудувати гуртожитки на 7.546 місць (із них на 6.166 учнівських місць за кошти облвиконкомів) проти 4.600 в 1970 р. Водночас зазначено, що забезпеченість гуртожитками сільських профтехучилищ є незадовільною (потреба складала 76.500 місць, побудовано на 1.1.1971 р. 27.200 місць) [18, арк. 11−14].

Одним із заходів, направленим на покращання стану культурно-побутових умов учнів сільських профтехучилищ стали регулярні перевірки Державного комітету Ради Міністрів УРСР по профтехосвіті. Так, у звітах, поданих Раді Міністрів УРСР, наводяться дані щодо перевірки у областях. Вказано, що до початку 1971;72 н.р. у Вінницькій, Кіровоградській і Миколаївській областях у профтехучилищах вчасно і якісно проведено ремонт учбових, виробничих і побутових приміщень. Гуртожитки було повністю забезпечено м’яким інвентарем, поповнено предметами побутового вжитку і твердим інвентарем, Держкомітету додатково виділено ліміт на меблі на 40 тис.крб. Водночас вказано, що у багатьох гуртожитках, потреба для заміни старих меблів задовольняється Держпланом на 35−40%. Також Держкомітетом провадилася перевірка облаштування побуту учнів, які проживали на приватних квартирах. Вказано, що директори і працівники навчальних закладів посилили свою увагу на цьому питанні, і, як наслідок, всі учні забезпечені постільними речами і в разі необхідності ліжками. Вказувалося також, що в ряді колгоспів Вінницької, Кіровоградської і інших областей позитивно вирішувалося питання про доплату за квартири учням, які направлені ними на навчання до сільських профтехучилищ. Налагоджено більш тісні контакти училищ з сільськими та селищними радами в питаннях добору квартир для поселення учнів, підвищення відповідальності наймодавців за належне санітарне утримання житла. Вказувалося також, що для задоволення потреби у гуртожитках, потрібно додатково залучити 43 млн. капіталовкладень [17, арк. 177].

Якщо порівнювати ситуацію, яка склалася із забезпеченням складових соціа-льно-побутової інфраструктури середніх і вищих навчальних закладів освіти сільсько-господарського профілю, можна констатувати, щодефіцит забезпечення житлом дефіцит забезпечення житлом був характерним для навчальних закладів всіх рівнів .

Водночас, аналіз урядових постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР і УРСР, нормативних документів міністерств, на які було покладено виконання визначених завдань, засвідчує спроби часткового покращання ситуації.

Зокрема на 1959 р. було рекомендовано Держплану УРСР до плану капітало-вкладень включити 31,3 млн. крб. на житлове будівництво для сільськогосподарських вищих навчальних закладів. Ця сума при наявності слабкої матеріально-технічної бази далеко не задовольняла потреби у житловій площі, тому Міністерство сільського господарства СРСР просило її врахувати у щорічних планах капіталовкладень і виділяти максимально можливі кошти на житлове будівництво, причому було визначено список вузів, де рекомендовано було уже в 1959 році розпочати будівництво об'єктів вказаної сфери. У переліку вузів виділяється Білоцерківський, Житомирський, Кримський, Львівський, Херсонський, Полтавський, Уманський, Харківський, Кам’я-нець-Подільський сільськогосподарські інститути, Львівський зооветеринарний інститут, Харківський зоотехнічний інститут, Мелітопольський інститут механізації сільського господарства. Цікавим є те, що серед запланованих об'єктів переважна біль-шість — це житлові будинки, в тому числі в навчально-дослідних господарствах, які було заплановано побудувати з 1958 р. до 1963 р. (максимально), а також гуртожитки на 400 місць кожний. Так, гуртожитки було заплановано будувати в Житомирському, Кримському, Львівському, Полтавському, Уманському, Харківському, Кам’янець-Подільському сільськогосподарських інститутам (причому в останньому гуртожиток на 540 місць), Харківському зоотехнічному — на 600 місць, Мелітопольському механізації сільського господарства — на 400 місць. Також серед об'єктів соціальної інфраструктури виділяються баня (у Кримському сільсько-господарському інституті), інженерні мережі та благоустрій (у Львівському), клуб на 600 місць та асфальтна дорога (у Харківському зоотехнічному). Щодо вартості такого будівництва, то макси-мальна кількість була направлена на житлове будівництво, на будівництво об'єктів культурно-побутового призначення із 33,1 млн. крб. виділено 2,2 млн. крб., причому на будівництво клубу передбачена сума в 2 млн. крб. виділена не була [18, арк. 1, 4].

Регулярним явищем стали перевірки системи обслуговування харчуванням та медичним забезпеченням студентської молоді. За період 1966;1970 рр. було побудовано 29 їдалень на 4745 посадочних місць та 60 буфетів на 2168 місць. Цікавою є рекомендація МВССО УРСР, висловлена внаслідок перевірки організації громад-ського харчування в Донецькому політехнічному інституті. Вказано, що для поліп-шення організації громадського харчування у вузі була перебудована система обслуго-вування харчуванням студентів та переглянуто розклад учбових занять, відповідно до якого після першої пари лекцій встановлена перерва тривалістю 45 хвилин для прийняття їжі в ранковий час. При цьому тривалість учбових занять не збільшилась. Вказано, що додатково організована розносна торгівля пиріжками, бутербродами, молочнокислими продуктами, кавою, чаєм тощо. Запроваджене скорочене меню, яке урізноманітнюється по днях тижня. Запроваджені комплексні обіди. Створено профілакторій з їдальнею на 100 посадочних місць, а також у їдальні окремий зал на 75 посадочних місць для студентів, які потребують дієтичного харчування. Вказано також, що даний досвід запроваджено у 7 вузах міста Києва [19, арк. 2−4].

Одним із наслідків даної перевірки стало рішення колегії МВССО УРСР від 14 січня 1971 р. щодо перебудови системи обслуговування харчуванням студентів — переглянуто розклад учбових занять, після першої пари лекцій установлена перерва тривалістю 30−40 хв. для прийняття їжі студентами [19, арк. 76−81].

Аналіз стану медичного забезпечення студентів Української сільгоспакадемії наведено у Довідці Міністерства охорони здоров’я № 111−03 від 10.06.1970 р. голові Ради Міністрів УРСР Щербицькому В. В. [20, арк. 9]. Вказано, що така медична допомога надається студентською поліклінікою 6200 студентам, які проживають в гуртожитках по вул. Ломоносова. Дана поліклініка займає 21 кімнату, в яких працюють 14 лікарських кабінетів, 15 лікарів з різних спеціальностей, більша частина — лікарі-терапевти. Окрім того, повідомляється, що в студентських гуртожитках по (в т.ч. Української сільськогосподарської академії) функціонують профілакторії по 100−120 ліжок у кожному, серед персоналу яких є лікарі та середні медичні працівники. Ці профілакторії обладнані для водота електролікування, при них існують дієтичні їдальні. Вказується також, що в сільгоспакадемії є лікарські здоровпункти з штатом лікарів відповідно до кількості студентів і викладацького складу.

Загалом в 1970 р. у вузах було введено в експлуатацію 17 нових учбових та учбово-лабораторних корпусів, 14 гуртожитків на 8365 місця, 7 їдалень на 1490 місць та 19 буфетів на 582 місця. У 1970 р. для оснащення студентських гуртожитків меблями було виділено 1,8 млн. крб., із яких 600 тис. крб. за рахунок додаткових асигнувань. У першому півріччі 1971 р. було введено у дію 6 об'єктів, в т. ч. 4 учбово-лабораторні корпуси і 2 гуртожитки. Забезпеченість іногородніх студентів і аспірантів житлом значно поліпшилась, склавши 78% (у 1966 р. — 67%).

Були також відкриті комбінати побуту, філіали побутових комбінатів, додатково відкрито майстерні по ремонту та пошиттю одягу, взуття, пункти прокату речей, хімчистки, майстерні безпосередньо в студгуртожитках. Відбулося суттєве покращання в медичному обслуговуванні, зокрема в Києві, Одесі, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську були обладнані і працювали студентські лікарні та поліклініки, відкрито філіали поліклінік, додатково обладнані медичні та фельдшерські пункти.

В системі МВССО функціонувало 55 оздоровчо-спортивних таборів, в яких щороку відпочивало понад 35 тис. студентів. При окремих гуртожитках працювали профілакторії на 25−100 місць [19, арк. 76−81].

Висновки

Матеріально-технічне та фінансове забезпечення інфраструктури начальних закладів освіти сільськогосподарського профілю в УРСР в 50−70-х рр. ХХ ст. відставало від тогочасних потреб. Капітальне будівництво хоча і поступово розвивалось, проте темпи були повільними, не задовільняли зростаючі вимоги. Намітилась тенденція зменшення реальних коштів, призначених на її розвиток. Не достатньо вирішувалось питання забезпечення навчальних закладів їдальнями, студентів та учнів навчальними та житловими площами, що негативно впливало на перебіг навчального та наукового процесу.

Література

Баранов В.И., Гнедин В. Н. Рабочая смена. О развитии профессионально-технического образования в Украинской ССР: Монографія / В. И. Баранов, В. Н. Гнедин. — Київ: Вища школа, 1976. — 168 с.

Павлов Д.И., Захаревич Г. П. Среднее специальное образование в Украинской ССР: Монография / Д. И. Павлов, Г. П. Захаревич. — Київ: Вища школа, 1976 — 254 с.

Баран В.К. Україна після Сталіна: нарис історії 1953;1985 рр. / В. К. Баран — Львів: «Свобода», 1992. — 440 с.

Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1953;1980) / В. Баран, В. Даниленко — Київ: Альтернативи, 1999. — 304 с.

Лікарчук І.Л. Професійно-технічні та середні спеціальні заклади освіти України у ХХ столітті: Монографія / І.Л.Лікарчук. — К.: Педагогіка, 2001. — 346 с.

Ковпак Л. В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945;2000) / Л. В. Ковпак. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2003. — 250с.

Пыжиков А. В. Реформирование системи образования в СССР в период «оттепели» (1953;1964 гг.) / А. В. Пыжиков. — М.: Вопросы истории, 2004. — № 9. — С. 95−104.

Куцаєва Т.О. Зміни пріоритетів щодо розвитку форм навчання у вузах України в період 1965;1985 рр. / Т.О.Куцаєва //Наукові записки: Зб. наукових статей Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. — К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова., 2005. — № 59. — С. 210−221.

Кривчик Г. Г. Висвятлення соціального розвитку українського села в останні десятиліття радянської доби в науковій літературі / Г. Г. Кривчик //Українське суспільство. Друга половина ХХ століття. Історія та сучасність. Зб. Науково-популярних статей. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2002. — 259с. — с.205−221.

Васильчук Т.В. Відновлення та розвиток системи вищої освіти в Україні (1943;1950 рр.): Автореф. …канд. іст. наук / Т. В. Васильчук. — Запоріжжя, 2007. — 19 с.

Брехунець Н.С. Навчальні заклади освіти України 50−80-х років ХХ ст. Історіографія: Дис… канд. іст. наук / Н. С. Брехунець. — Переяслав-Хмельницький, 2006 — 185 с.

Сергійчук О. М. Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя 1953;1964 рр.: Автореф. … канд. іст. наук / О.М. Сергійчук. — Київ, 2002. — 18 с.

Терещенко Т.О. Соціально-побутова сфера села центральних областей України в період відбудови (1943;1950 рр.): Дис… канд. іст. наук. / Т. О. Терещенко. — Черкаси, 2007. — 249 арк.

Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). — Ф. Р-2. — Оп. 9. — Спр. 4596.