Оцінка ефективності використання основних фондів

КУРСОВА РОБОТА

Оцінка ефективності використання основних фондів

Вступ

Економічний розвиток України залежить від ефективності функціонування сфер її народного господарства. Важливе значення приділяється основним засобам як головному елементу матеріально-технічної бази підприємства. Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т. п. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою діяльність. Раціональне й ощадливе використання основних фондів підприємства є на сьогодні однією з найактуальніших задач, що стоять перед підприємством.

Мета даної курсової роботи полягає в дослідженні складу, структури,

і оцінки ефективності використання основних фондів на підприємстві ПП «Оріон — Агрос». Завданням курсової роботи є: вивчення та оцінка ефективності основних фондів, дослідити організаційно-економічну характеристику діяльності ПП «Орін — Агрос», проаналізувати основні засоби ПП «Оріон — Агрос». Об'єктом дослідження курсової роботи є ПП «Оріон — Агрос». Предметом дослідження курсової роботи є аналіз ефективності використання основних засобів на ПП «Оріон — Агрос» та дослідження шляхів підвищення ефективності використання основних фондів. Курсова робота складається з 3 розділів:

1. Науково-теоретичні основи використання основних фондів на підприємстві

1.1 Економічна суть основних виробничих фондів та їх класифікація

Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, які перебувають у розпорядженні підприємства.

Виробництво здійснюється тільки за наявності фондів, насамперед виробничих: якість фондів відображує рівень використання досягнень науково-технічного прогресу. Ефективне використання фондів — це нагальна потреба економічного розвитку суспільства, будь-якого підприємства.

Структуру фондів підприємства зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Фонди підприємства виробничий економічний фонд Процес виробництва на підприємствах усіх форм власності передбачає наявність такого фактора виробництва, як основні фонди.

Основні фонди — це матеріальна частина засобів виробництва, які зберігають свою речову форму, приймають участь в багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять частинами по мірі зносу у вигляді амортизаційних відрахувань.

Відповідно до діючої типової класифікації основні фонди групуються залежно від функціонального призначення, галузевої належності, речовинно-натурального складу тощо.

Залежно від функціонального призначення основні фонди поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничі основні фонди — це фонди, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню. Класифікація основних виробничих фондів показано на рис. 1.2

Рис. 1.2. Класифікація основних виробничих фондів До них належать будівлі, споруди, силові машини та устаткування, передавальні пристрої, транспортні засоби, робоча худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби, що діють у сфері матеріального виробництва, як показано на рис. 1.2.

Невиробничі основні фонди — це фонди, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва та передбачені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров’я, освіти, культури. До них належать споруди, будівлі, машини, обладнання, апарати та інші фонди, що використовуються в невиробничій сфері.

За галузевою належністю основні фонди поділяються на фонди промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв’язку та ін.

За натурально-речовинним складом основні виробничі фонди поділяються на будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти і приладдя, виробничий та господарський інвентар, робочу та продуктивну худобу, багаторічні насадження; капітальні витрати на поліпшення земель, інші основні фонди.

Головною особливістю основних фондів підприємств є специфічний характер перенесення своєї вартості на продукт. ОФ переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Другою особливістю ОФ є те, що вони використовуються у виробництві в незмінній натуральній формі.

Основні фонди — це засоби праці, які приймають участь у виробничому процесі на протязі багатьох періодів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. В промисловості ОФ складають приблизно 80%.

За участю у виробничому процесі ОФ поділяються на основні виробничі і основні невиробничі фонди. Основні виробничі фонди — це ті, які приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Вони поділяються на активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки чому забезпечується належний обсяг і якість продукції - машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва — будівлі, споруди). Проте віднесення об'єктів до активної чи пасивної частини залежить від специфіки галузі. Так, для машинобудування машини і обладнання — активна частина. У нафтодобувній промисловості активною частиною є споруди (наприклад, свердловини).

Основні невиробничі фонди — це фонди, які знаходяться на балансі підприємства і призначені для обслуговування працівників.

Основнi засоби вiдображаються в балансі i звiтностi в грошовому вимірнику, що дає можливість визначити їх загальний обсяг, структуру, амортизацiю, знос, змiни у складі окремих груп в динамiцi та ряд технiко-економичних показникiв.

За рiвнем використання основнi засоби подiляються на дiючi i недiючi. З економiчної точки зору така класифiкацiя дозволяє правильно органiзовувати нарахування амортизації (зносу) та включати витрати у собiвартiсть продукцiї. Якщо амортизація на дiючi основнi засоби нараховується то на засоби, якi знаходяться в процесi реконструкції, модернiзацiї, добудови, дообладнання та на консервацiї, не нараховується.

Залежно вiд права власностi основнi засоби подiляються на власнi й орендованi. Власнi засоби вiдображаються в балансi i звiтностi даного пiдприємства, орендованi — в них не показуються.

Основнi засоби вiдображаються в балансi i звiтностi в грошовому вимірнику, що дає можливiсть визначити їх загальний обсяг, структуру, амортизацiю, знос, змiни у складi окремих груп в динамiцi та ряд технiко-економичних показникiв.

Облік і оцінка необоротних активів здійснюється в натуральній і вартісній грошовій формі. Оцінка матеріальних необоротних активів в натуральних показниках використовується для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів обладнання, для визначення рівня його використання і т.д.

Вихідним документом при цьому є паспорти робочих місць, устаткування і підприємств в цілому.

Вартісна оцінка необоротних засобів здійснюється за первісною вар-тістю або переоціненою вартістю.

Первісна вартість — це фактична сума коштів, витрачених на придбання або створення необоротних активів.

До первісної вартості необоротних активів включають такі витрати:

· суми (без непрямих податків), що сплачують постачальники активів;

· суми, що сплачують підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;

· реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв’язку з придбанням прав на об'єкт основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;

· суми ввізного мита;

· суми непрямих податків;

· витрати із страхування ризиків, пов’язаних з доставкою основних засобів;

· витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

· інші витрати.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості необоротних активів, придбаних або створених повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісною вартістю необоротних активів, що віднесені до статутного капіталу підприємства, є погоджена засновниками (учасниками) під-приємства їх справедлива вартість.

Первинна вартiсть основних засобiв показує вартiсть кожного об'єкта в момент його введення в експлуатацiю. Данi про вартiсть об'єкта записуються в актi приймання основних засобiв, а також в iнвентарнiй картцi, звiдки й походить назва цiєї вартостi — iнвентарна. Первинна вартiсть може змiнюватись лише при переоцiнцi, добудовi, модернiзацiї i реконструкцiї об'єкта в порядку проведення робiт за рахунок капiтальних iнвестицiй. Такий порядок забезпечує стабiльнiсть оцiнки засобiв працi i дає можливiсть проведення аналiзу їх використання у порiвняльних цiнах.

Залишкова вартiсть основних засобiв — це рiзниця мiж первинною вартiстю об'єктiв i нарахованим зносом, який визначається за даними бухгалтерського облiку. Знос визначається бухгалтером виходячи зi строку i норм амортизації.

Залишкова вартiсть показує ту частину вартостi, яка ще залишилась пiсля перенесення на готовий продукт вартостi об'єкта внаслiдок використання у виробничому процесi. Чим довше служить об'єкт i бере участь у виробництвi, тим менша залишкова вартiсть.

Справедливою вартістю необоротних активів звичайно є їх ринкова вартість, визначена експертами або фахівцями підприємства. Справедлива (реальна) вартiсть об'єкту основних засобiв дорiвнює сумi, за якою актив може бути обмiняний при здiйсненнi угоди мiж компетентними, обiзнаними, зацiкавленими та незалежними сторонами.

Справедливою вартiстю в бiльшостi випадкiв є ринкова вартiсть за умови тривалого збереження способу господарського використання вiдповiдних об'єктiв, тобто використання для ведення одного i того ж або аналогiчного виду дiяльностi. Ринкова вартiсть визначається професiйними оцiнювачами. При неможливостi отримання iнформацiї про ринкову вартiсть яких-небудь об'єктiв через їх специфiчний характер, вони переоцiнюються за вiдновленою вартiстю з врахуванням фактичного зносу.

Вiдновлювальна вартiсть основних засобiв — це вартiсть вiдтворення об'єктiв в сучасних умовах виробництва i дiючих у даний момент цiнах. Вiдновлювальна вартiсть вимагає переоцiнки основних засобiв на певну дату. Вiдомо, що при оцiнцi основних засобiв за початковою вартiстю в рiзний час дiють рiзнi цiни, отже у балансi вони показуються у непорiвнянному виглядi.

Лiквiдацiйна вартiсть визначається як чиста сума, яку пiдприємство розраховує отримати за об'єкт основних засобiв в кiнцi перiоду використання, що передбачений, за вирахуванням очiкуваних витрат на лiквiдацiю цього об'єкту.

1.2 Система показників та методика аналізу основних фондів

Основні виробничі фонди підприємств, які беруть участь у процесі виробництва, підлягають фізичному та моральному зносу, старіють, в результаті чого знижуються їх експлуатаційні можливості. Стан і використання основних виробничих фондів є важливою умовою, фактором забезпечення нормальних умов процесу виробництва та підвищення його ефективності. Тому на підприємствах важливу роль грає проведення систематичної оцінки стану основних фондів і аналіз ефективності їх використання.

Показниками, що характеризують стан основних фондів та ефективність їх використання, можуть бути такі, які характеризують:

* рівень забезпечення підприємства основними фондами;

* стан основних виробничих фондів;

* ефективність використання основних фондів.

До показників, що характеризують рівень забезпечення підприємства основними виробничими фондами, відносяться: питома вага основних виробничих фондів у майні підприємства; фондоозброєність і фондомісткість.

Питома вага вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається відношенням вартості цих фондів (за вирахуванням їх зносу) до вартості майна підприємства. Це співвідношення (коефіцієнт) повинно складати не менше 0,5.

У цьому випадку процес виробництва на підприємстві буде забезпечуватись нормальними основними виробничими фондами. Якщо ж співвідношення (коефіцієнт) буде нижче 0,5, то на підприємстві буде загроза зривів нормального забезпечення процесу виробництва, а відповідно, невиконання планів виробництва.

Фондоозброєність — показник, що характеризує рівень забезпеченості основними виробничими фондами промислово-виробничого персоналу підприємства. Розраховується фондоозброєність праці (Фозбр.), грн., за такою формулою:

Фозбр.=ОсФ:Р (1.1)

де, ОсФ — середньорічна вартість основних виробничих фондів;

Р — середньорічна чисельність робітників.

Зростання рівня фондоозброєності - шлях до підвищення продуктивності праці. Але, необхідно слідкувати за тим, щоб темпи росту фондоозброєності не випереджали темпи росту продуктивності праці.

Фондомісткість — показник, який характеризує рівень середньорічної вартості основних виробничих фондів на одиницю вартості виробленої валової продукції. Розраховується фондомісткість продукції (Фмістк.), грн., за такою формулою:

Ф містк. = ОсФ: ВП (1.2)

де, ВП — вартість виробленої валової продукції;

ОсФ — середньорічна вартість основних фондів;

Вважається нормальним, коли фондомісткість має тенденцію до зниження. Але зниження коефіцієнта фондомісткості повинно проходити не за рахунок зниження вартості основних виробничих фондів та зниження вартості виробленої валової продукції, а за рахунок більш низьких темпів росту вартості основних виробничих фондів порівняно з темпами росту вартості валової продукції.

Стан основних виробничих фондів характеризується такими показниками: коефіцієнтом оновлення; коефіцієнтом вибуття; коефіцієнтом приросту; коефіцієнтом зносу; співвідношенням основних виробничих та невиробничих фондів.

Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів — показник, який відображає частку знову введених цих фондів у звітному році у загальній їх вартості на кінець звітного року. Цей коефіцієнт показує рівень введення в експлуатацію нових основних виробничих фондів у вартісному виразі. Розрахунок коефіцієнта оновлення основних виробничих фондів (Ко) можна провести за такою формулою:

К0= вфзв: ОсФк (1.3)

де, вфзв — вартість знову введених в експлуатацію основних виробничих фондів у звітному році;

ОсФк — вартість основних виробничих фондів на кінець звітного року.

Збільшення коефіцієнта оновлення основних виробничих фондів — явище позитивне. Однак це збільшення повинно супроводжуватися ростом фондовіддачі цих фондів.

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів — показник, що відображає частку вибулих у звітному році фондів у загальній їх вартості на початок цього ж року. Цей коефіцієнт показує рівень вибуття фондів у зв’язку з їх фізичним і моральним зносом і непридатністю для подальшого використання у виробничому процесі. Розрахунок коефіцієнта вибуття (Кв) основних виробничих фондів проводиться за такою формулою:

Кв = ВФВ: вфпр (1.4)

де, вфв — вартість основних виробничих фондів, що вибули, у звітному році;

вфпр — вартість основних виробничих фондів на початок звітного року.

Позитивним у роботі підприємства є стан, коли обсяг основних виробничих фондів, які вибули у звітному році, менший обсягу знову введених в експлуатацію цих фондів у цьому році.

Відносне збільшення основних виробничих фондів порівняно з їх вибуттям у звітному році визначається розрахунком коефіцієнта їх приросту (кпр):

КПР = (вфзв — вфв): вфкр (1.5)

де, вфзв, вфв, вфкр — вартість основних виробничих фондів: знову введених, тих, що вибули, і на кінець звітного року відповідно.

Ефективність використання таких виробничих фондів визначається розрахунком таких показників: фондовіддачі, рівня рентабельності фондів; розміру прибутку на одиницю середньорічної вартості фондів.

Фондовіддача основних виробничих фондів — показник, який відображає обсяг валової (товарної) продукції у вартісному виразі на одиницю (гривню) середньорічної вартості основних виробничих фондів, які беруть участь у виробництві необхідного обсягу продукції. Цей показник є найбільш узагальнюючим показником, що характеризує ефективність використання основних виробничих фондів. Фондовіддача (Фвід.) розраховується за такою формулою:

Фвід. = ВП: ОсФ (1.6)

де, ВП — вартість виробленої валової продукції;

ОсФ — середньорічна вартість основних фондів;

Збільшення фондовіддачі основних виробничих фондів показує на підвищення ефективності їх використання, що є позитивним явищем в економіці підприємств. Для підвищення фондовіддачі основних виробничих фондів необхідно збільшувати обсяг виробництва валової (товарної) продукції за рахунок більш інтенсивного використання названих фондів, з одного боку, та знижувати середньорічну вартість цих фондів за рахунок ліквідації зношених, малопродуктивних та не використовуваних у виробництві основних засобів, з іншого.

Рентабельність основних виробничих фондів — це відносний показник, який характеризує рівень ефективності використання цих фондів. Розраховується він відношенням загального прибутку, отриманого за звітний рік, до середньорічної вартості основних виробничих фондів за той самий рік. Розрахунок рівня рентабельності основних виробничих фондів (ровф), %, можна провести за такою формулою:

Ровф= (Пб: свовф) х100% (1.7)

де, ПБ — балансовий прибуток.

Абсолютним показником, що характеризує ефективність використання основних виробничих фондів, є сума прибутку, яка приходиться на одиницю (гривню) середньорічної вартості цих фондів. Цей показник відображає рівень окупності використаних у виробництві основних виробничих фондів.

Норма прибутку розраховується за такою формулою:

НП = П: (ОсФ + ОбФ) *100% (1.8)

Де П — прибуток;

ОсФ + ОбФ — сума вартості основних виробничих і оборотних фондів.

Прибуток — це різниця між виручкою та повною собівартістю продукції.

2. Сучасний стан забезпеченості та ефективності використання основних фондів

2.1 Організаційно-економічна характеристика об'єкта дослідження

Суб'єктом дослідження є ПП «Оріон — Агрос»

ЕДРПОУ: 21 900 676

Адреса: 51 040, Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Панікахи, буд. 110-А Директор: ШАНДИБА ФЕОДОСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ Вид діяльності: Вирощування зернових та технічних культур ПП «Оріон — Агрос» — приватне сільськогосподарське підприємство, яке відноситься до Могилівської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області. Розташоване в центральній частині селища на правому березі річки Орелі, за 10 км на південь від районного центру і за 45 км від залізничної станції Балівки. Сполучення — автомобільне. Відстань до обласного центру м. Дніпропетровськ — 80 км. Загальна площа землі, що закріплена за товариством складає 377 га, в т. ч. сільгоспугідь — 377 га, в т. ч. ріллі 377 га. Загальний напрямок господарства — зернова продукція. Середньорічна чисельність працівників — 6 чоловік, в т. ч. зайнятих в сільгоспвиробництві 6чоловік.

Земельні ресурси — багатство країни, важлива умова життя і діяльності суспільства, база для розміщення і функціонування підприємств всіх галузей, основа розвитку сільського господарства. Роль і значення землі в різних галузях неоднакова. У сільському господарстві земля є основною продуктивною силою та головним засобом виробництва. Правильне та раціональне використання землі дозволяє виконати головне завдання сільського господарства — забезпечити населення продуктами харчування, а промисловість сировиною.

Земельні ресурси мають низку специфічних особливостей, які суттєво відрізняють її від інших засобів виробництва і значно впливають на економіку аграрних підприємств. Земля як економічний об'єкт — це частина земної поверхні, в межах якої здійснюється виробничо-економічна діяльність населення і формуються його життєві умови. Для аграрних підприємств поняття «земля» збігається з поняттям «ґрунт», тобто верхній родючий шар, на якому вирощують різні сільськогосподарські культури. Розглянемо аналіз земельних ресурсів ПП «Оріон — Агрос» в таблиці 2.1 та в таблиці 2.2

Таблиця 2.1. Склад і структура земельних угідь, землезабезпеченість

Висновок до таблиці 2.1: Загальна земельна площа підприємства ПП «Оріон — Агрос» за досліджуваний період не змінилась, оскільки залишаються сталими показники площі ріллі та чисельності працівників. Підприємство працює стабільно.

Коефіцієнти сільськогосподарського освоєння (використання) складає 1, це свідчить про досить високий рівень залучення земель в господарський оборот, і за досліджуваний період цей показник не змінився.

Коефіцієнт розораності свідчить про рівень розораності сільськогосподарських угідь і він є сталим за досліджуваний період. Даний показник дорівнює 1, що свідчить про розораність всієї площі підприємства.

Землезабезпеченість підприємства складає 62,83 сільськогосподарських угідь та 62,83 га ріллі. Ці показники є однаковими тому, що загальна земельна площа, площа сільськогосподарських угідь, площа ріллі та кількість працівників за досліджуваний період не змінилися.

Таблиця 2.2. Структура посівної площі підприємства

Висновок до таблиці 2.2: Загальна посівна площа за досліджуваний період зменшилась на 21,22%, що складає 80 га за рахунок зменшення посівів зернових та зернобобових (пшениця озима зменшилась на 20 га порівняно з 2010 роком, кукурудза на зерно — на 75 га, ярий ячмінь — на 51 га) У 2012 році ПП «Оріон-Агрос» засіяло 5 га своїх угідь гречкою. Значно збільшилися посіви сої в 2012 році, а саме на 31 га, що у відсотковому співвідношенні складає 875%

У порівнянні звітного та базисного років збільшилась площа посіву соняшнику на 34,48%, а це становить 30 га.

Ефективне використання земельних ресурсів має винятково важливе значення для сталого розвитку аграрного сектора України. Розглянемо ефективність використання землі ПП «Оріон — Агрос» в таблиці 2.3

Таблиця 2.3. Ефективність використання землі

Висновок до таблиці 2.3: В даній таблиці я визначила економічну ефективність використання землі в натуральних і вартісних показниках. Найбільше зросла ефективність використання землі під сою — 212,59%, що становить 31,57 ц на 100 га. На другому місці по збільшенню ефективності - соняшник, що складає 40,64% тобто 165,25 ц на 100 га. Зменшилась ефективність використання земель під зернові та зернобобові всього на 64,73%, що складає 1303,45 ц на 100 га. При визначенні вартісних показників спостерігається збільшення валової продукції на 62,31%, а товарна продукція зменшилась на 73,47%. У порівнянні з базовим роком прибуток зменшився на 447,56 тис. грн.

Трудові ресурси найбільш активний елемент продуктивних сил суспільства. До трудових ресурсів відносять населення в працездатному віці (чоловіки від 16 до 60, жінки-від 16 до 55 років), осіб пенсійного віку та підлітків до 16 років, а також інваліди I та II груп, які беруть участь в суспільному виробництві.

Трудові ресурси є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання кожного багато в чому залежать результати діяльності підприємства і його конкурентоспроможність. Відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів підприємства полягає в тому, що кожен найманий робітник може відмовитися від запропонованих йому умов праці, переучуватися іншим професіями і спеціальностям, може звільнитися з підприємства за власним бажанням.

Продуктивність праці характеризує ефективність, результативність затрат праці і визначається кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю виробленої продукції або виконаних робіт.

У таблиці 2.4 розраховано показники забезпеченості та рівня використання трудових ресурсів.

Таблиця 2.4. Рівень забезпеченості та використання трудових ресурсів

Висновок до таблиці 2.4: Трудозабезпеченість за досліджувальний період залишається сталою, завдяки незмінній середньорічної кількості працівників на підприємстві та площі сільськогосподарських угідь. Затрати праці також залишаються незмінними і становлять 9,7 тис. люд. — год. Нормативний запас праці сталий і складає 11,55 тис. люд. — год. у зв’язку з тим, що чисельність робітним є незміною і складає 6 чоловік. Коефіцієнт робочого фонду складає 0,84 за звітний та базисний періоди.

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації під час виробництва різних товарів і надання послуг. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи з використаними ресурсами.

Рівень продуктивності праці визначають системою основних і додаткових показників. Перші відображають співвідношення між кількістю продукції і робочим часом, затрачених на їх виробництво. Другі характеризують співвідношення обсягу виконаних робіт і конкретних затрат праці. Основні показники поділяються на натуральні і вартісні. За допомогою натуральних показників визначають рівень продуктивності праці в галузях, які виробляють однорідну продукцію. Розраховують такі натуральні показники продуктивності праці: обсяг виробленої продукції (ц, кг, шт.) в розрахунку на 1 люд.-год., на 1 середньорічного працівника. Вартісними показниками продуктивності праці є: вартість всієї валової продукції сільського господарства (грн.) в розрахунку на 1 люд.-год., затрачену в галузі або в цілому по господарству, в розрахунку на 1 середньорічного робітника. Рівень річної продуктивності праці можна побачити в таблиці 2.5

Таблиця 2.5. Рівень річної продуктивності праці

Висновок до таблиці 2.5: Валова продукція всього за досліджуваний період збільшилась на 62,31%, що складає 620,2 тис. грн. Такий самий показник буде спостерігатися і в рослинництві, оскільки дане підприємство займається лише вирощуванням культур, а галузь тваринництва — відсутня. Затрати праці не змінилися і складають 9,7 тис. люд. — год. Продукція, яка вироблена за 1 люд. — год. збільшилась на 62,31% за досліджуваний період, що складає 63,94 грн. Продукція, яка вироблена на одного середньорічного працівника збільшилась на 62,31%, а саме на 103 366,67 грн., збільшення є досить значним.

2.2 Забезпеченість підприємства основними фондами та ефективність їх використання

Для здiйснення господарської дiяльностi пiдприємству необхiднi засоби виробництва: будiвлi, машини, обладнання, сировина, матерiали, паливо тощо. У сукупностi вони складають виробничi засоби пiдприємств. Виробничi засоби пiдприємств знаходяться в постiйному русi — кругообiгу, в процесi якого вони проходять три стадiї. Перша стадiя — придбання необхiдних для здiйснення процесу виробництва машин, палива, сировини тощо. Надалi придбанi засоби беруть учать у процесi виробництва нового продукту (виробнича стадiя). На третiй стадiї кругообiгу вироблений продукт реалiзується, пiдприємству повертаються грошовi кошти за реалiзовану продукцiю (роботи, послуги). Таким чином, з трьох стадiй кругообiгу перша i третя проходять у сферi обiгу, а друга — в сферi виробництва. Залежно вiд характеру обороту виробничi засоби пiдприємства подiляються на основнi та оборотнi.

Основні виробничі фонди (основний капітал) — це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму. Основні виробничі фонди є основою виробничого процесу.

Основні виробничі фонди — складова частина засобів виробництва, які зберігають свою речову форму та приймають участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість на виготовлену продукцію переносять частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Структурою основних виробничих фондів — співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості. Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і залежно від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень фондооснащеності і раціональну структуру цих фондів необхідно встановлювати для підприємства відповідно до його виробничого напрямку, досягнутого рівня інтенсивності розвитку головної галузі.

Основні фонди підприємств — це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Стан та ефективнiсть використання основних засобiв безпосередньо впливає на виконання виробничої програми пiдприємства й можливiсть отримання прибутку. Дiяльнiсть промислових та iнших пiдприємств значною мiрою залежить вiд їх забезпеченостi основними засобами та ефективностi їх використання.

Основнi засоби, будучи матерiально-технiчною базою виробництва, є фундаментом його удосконалення i розвитку. Цей процес вiдбувається як шляхом збiльшення кiлькостi об'єктiв основних засобiв (екстенсивний шлях), так i за рахунок пiдвищення ефективностi їх використання (iнтенсивний шлях). При цьому економiчно виправданим є збiльшення часу роботи устаткування, його повне завантаження, квалiфiкований догляд i ремонт тощо.

Мета економiчного аналiзу ефективностi використання основних засобiв полягає у визначеннi забезпеченостi основними засобами за умови найбiльш iнтенсивного їх використання та пошуку резервiв пiдвищення фондовiддачi.

Розглянемо наявність та забезпеченість підприємства основними виробничими фондами розглянемо у таблиці 2.6, а також ефективність використання основних виробничих фондів, що представлено в таблиці 2.7

Таблиця 2.6. Наявність та забезпеченість підприємства основними фондами

Висновок до таблиці 2.6: Середньорічна вартість основних фондів за досліджуваний період збільшилася на 126,84%, що в свою чергу складає 630 тис. грн. Площа сільськогосподарських угідь так як і середньорічна чисельність робітників не змінилась і складає 377 га. і 6 чоловіків відповідно. Фондооснащеність і фондоозброєність значно збільшились на 126,52% і 126,84% відповідно.

Висновки до наведеної нижче таблиці 2.7: В даній таблиці я досліджую ефективність використання основних виробничих фондів ПП «Оріон — Агрос». Спостерігається збільшення за досліджуваний період середньорічної вартості основних виробничих фондів на 126,84%, що складає 630 тис. грн. Середньорічна вартість оборотних фондів є значно більшою від середньорічної вартості основних виробничих фондів у зв’язку з тим, що в 2010 році було придбано 1 сівалку, а у 2012 році борони дискові - 1 шт. та сівалку — 1 шт. Середньорічна вартість оборотних фондів збільшилась на 86,52%, що складає 857,2 тис. грн. Валова продукція збільшилася на 62,31% - 620,2 тис. грн. Виручка від реалізації продукції збільшилась на 88,37% і склала 1283,5 тис. грн. Повна собівартість за досліджуваний період зросла 205,7%, тобто на 2389,8 тис. грн. Фондомісткість зросла на 40%, а це свідчить про те, що темпи приросту продукції нижче темпів росту фондозабезпеченості господарства. Фондовіддача за досліджуваний період зменшилась на 28,5%. Норма прибутку на даному підприємстві зменшилась на 47,2%.

Таблиця 2.7. Ефективність використання основних виробничих фондів

Витрати в економіці - зменшення економічних вигод в результаті вибуття грошових коштів або іншого майна.

Витрати — це грошова оцінка вартості матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів на виробництво та реалізацію продукції за певний період.

Витрати виробництва — (П© БО 1) — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Витрати бувають:

- Постійні витрати

- Прямі витрати

- Витрати виробництва

- Витрати на інновацію

- Витрати страховика

- Поточні витрати

- Перемінні витрати

- Капітальні витрати

- Витрати на капітал

- Альтернативні витрати

- Середні витрати

- Приведені витрати

- Витрати майбутніх періодів

- Витрати на будівництво Структуру витрат на виробництво сільськогосподарської продукції ПП «Оріон — Агрос» розглянемо в таблиці 2.8, висновки до якої приведені нижче.

Оскільки підприємство займається лише рослинництвом, то структура витрат на виробництво сільськогосподарської продукції має такий вид як показано в таблиці. оплата праці за 2010 рік становить 58,4 тис. грн., що складає 5,87% від загальної суми витрат, а в 2012 році - 81,1 тис. грн. Соціальні відрахування в 2010 році - 23,8 тис. грн., в 2012 році - 30,2 тис. грн. Матеріальні витрати, які включають витрати на насіння, добрива, нафтопродукти, запчастини та інші витрати складають всього 711,2 тис. грн. (71,44%), 1109,8 тис. грн. (68,7%) відповідно за 2010 і 2012 роки. Амортизація складає 18,6 тис. грн. (2010 р.) і 68,6 тис. грн. (2012 р.), що становить 1,87% і 4,25% відповідно. Витрати на виробництво сільськогосподарської продукції всього складають 995,3 тис. грн. за 2010 рік та 1615,5 тис. грн. за 2012 рік.

Таблиця 2.8. Структура витрат на виробництво сільськогосподарської продукції

Інтенсифікація сільського господарства, послідовне зростаюче вкладення засобів виробництва і праці на одиницю земельної площі, а в тваринництві на голову худоби, вживання досягнень науки і передового досвіду, поліпшення методів господарювання і технології виробництва для систематичного підвищення продуктивності тварин, землі і здобуття з кожного гектара найбільшої кількості продукції при найменших витратах праці і засобів на одиницю продукції.

Інтенсифікація сільського господарства — зростання сільськогосподарського виробництва внаслідок продуктивнішого використання оброблюваних земель та інших ресурсів завдяки додатковим витратам і застосуванню нової техніки й технологи, сучасних форм організації виробництва і праці. На відміну від екстенсивного розвитку, коли виробництво зростає внаслідок розширення посівних площ, збільшення поголів'я худоби, птиці тощо, інтенсифікація сільського господарства є таким розвитком виробництва, за якого обсяг виробленої продукції забезпечується на основі підвищення родючості ґрунту, продуктивності худоби, якісного поліпшення виробництва. На практиці ці два способи збільшення виробництва продукції поєднуються. Тривалий час в економічній науці панував погляд на інтенсифікацію сільського господарства як на процес, пов’язаний лише із зростанням поточних витрат на одиницю сільськогосподарських угідь, ріллі. Вважалося, що із зростанням витрат на одиницю земельної площі автоматично збільшується вихід продукції.

Найпоширенішими показниками рівня інтенсифікації сільського господарства є:

- сума виробничих фондів, а також поточних витрат на одиницю земельної площі,

- фондо-, енерго-, електроозброєність праці,

- вихід продукції в натуральних і вартісних показниках.

Інтенсифікація сільського господарства сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, однак нерідко негативно впливає на агросистему, навколишнє природне середовище та здоров’я населення. Усунути негативний вплив на природні ресурси можна переведенням підприємницьких структур аграрного сектора економіки на екологобезпечний напрям розвитку з використанням природозберігаючих техніки, технології та організації виробничих процесів Побачити рівень інтенсифікації ПП «Оріон — Агрос» можна побачити в таблиці 2.9, яка наведена нижче після висновків аналізу самої таблиці.

Дані таблиці 2.9 свідчать, що виробництво сільськогосподарської продукції ПП «Оріон — Агрос» в галузі рослинництва за період 2010;2012 років розвивалось в умовах підвищеного рівня його інтенсифікації.

Так за період з 2010 по 2012 роки фондозабезпеченість ПП «Оріон-Агрос» зросла більш ніж у 2.98 рази. При цьому річні витрати рослинництва в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь в досліджуваному підприємстві зросли з 264.01 до 428.51 грн. або на 126.84%.

Підвищення рівня інтенсифікації виробництва сприяло збільшенню валової і товарної продукції, валова продукція з 306.2 у 2010 до 940.11 у 2012 роках (107.02%), і товарна продукція з 385,25 у 2010 до 725,71 у 2012 роках (188.37%).

Процес інтенсифікації виробництва продукції рослинництва здійснювався в умовах підвищення його економічної ефективності. Так вартість валової продукції з розрахунку на 1 робітника зайнятого в галузі рослинництва у ПП «Оріон — Агрос» зросла з 192.4 тис.грн. у 2010 році до 590.7 тис.грн. у 2012 році, що становить 207.02%.

З таблиці 2.9 помітне, збільшення поточних виробничих витрат з 2.64 тис.грн. у 2010 до 4.29 тис.грн. у 2012 роках, підвищення складає 62.5%.

Як бачимо прямі затрати праці, тис. люд. — год. не змінилися. А вартість добрив знизилась з 3.05 тис.грн. у 2010 році до 1.17 тис. грн. у 2012 році, що становить 61.64% це може бути через зменшення використання добрив.

Негативним є той факт, що у ПП «Оріон — Агрос» не дивлячись на зростання рівня інтенсифікації, спостерігається зниження рівня економічної ефективності виробництва. Так розмір прибутку з 39.6% у 2010році скоротився до 31.61% у 2012 році, що складає зменшення у розмірі 20.18%

Таблиця 2.9. Рівень інтенсифікації

3. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів

3.1 Удосконалення структури основних фондів

Основні фонди є найважливішою частиною національного багатства суспільства і мають вирішальне значення в економіці будь-якої країни. Проблема удосконалення структури і підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей займає центральне місце в ринковій економіці України. Від вирішення цієї проблеми залежить місце підприємства в промисловому виробництві, його фінансовий стан, конкурентоздатність на ринку.

В законі України «Про підприємства» в розділі 3, ст. 10 сказано, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Основні фонди Ї це вартість сукупності засобів праці, необхідних для раціонального і планомірного виробництва продукції (робіт) і використовуються підприємством протягом тривалого часу (більше року). Вони переносять свою вартість на створений за їх допомогою продукт частками по мірі використання і зберігають свою матеріальну форму.

Основні фонди можна поділити на дві групи:

виробничі ОФ, що беруть безпосередню участь у процесі виробництва; невиробничі ОФ, що мають непряме відношення до виробництва і виконують допоміжну функцію Ї створення сприятливих умов для організації виробництва (об'єкти харчування, житловий фонд, підсобні господарства та ін.). Склад основних виробничих фондів (ОВФ) створює у сукупності структуру ОВФ. Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини. До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.). До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.).

В даний час центральне статистичне управління класифікує основні фонди промисловості по наступних основних групах: 1) будівлі; 2) споруди; 3) передавальні пристрої; 4) машини й устаткування; 5) транспортні засоби; 6) інструмент; 7) виробничий інвентар; 8) господарський інвентар. Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту, сьому та восьму групи, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар із терміном служби понад один рік і вартістю більше 1000 грн. за одиницю.

Користуючись цією класифікацією, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальній їхній вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну одиницю основних фондів.

Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, а також капітальне будівництво. Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

Технологічна структура основних фондів змінюється під впливом багатьох факторів: виробничо-технологічних особливостей підприємства; науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва; ступеня розвитку різних форм організації виробництва; відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів; вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування; територіального розміщення підприємства та ін.

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що з упровадженням нових машин, з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва. Друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється більш досконалою. Відомо, що під час експлуатації основних фондів наступає період, коли їх необхідно ремонтувати, удосконалювати або заміняти новими. Для ремонту старої або покупки нової машини потрібні кошти. Вони створюються і накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у виді амортизації.

Амортизація в грошовій формі виражає знос основних фондів. Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація начисляється рівними частками протягом року.

Амортизація в промисловості - це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує такі основні задачі:

1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва. У цій ролі амортизація необхідна для обчислення обсягу і динаміки національного доходу в країні; 2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних фондів, що необхідно для планування процесу їхнього відтворення;

3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.

Однією з найбільш важливих задач розвитку промисловості є підвищення ефективності виробництва і більш повне використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди, удосконалювати їх структуру та покращувати процес їх відтворення.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ), комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства здійснюється повним або частковим переобладнанням виробництва. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальшу експлуатацію яких визнано недоцільною.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5−6 та 2−3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50 — 55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих його одиниць. Саме цим передусім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці, удосконалення структури основних фондів. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

— усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування;

— зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;