Становлення стратегічного управління соціальною відповідальністю суб"єктів господарювання аграрної сфери економіки

Становлення стратегічного управління соціальною відповідальністю суб'єктів господарювання аграрної сфери економіки

Сучасні процеси розвитку соціально орієнтованої аграрної економіки, пошуку нових підходів до ведення бізнесу, методів прийняття управлінських рішень характеризуються суттєвими змінами в соціальній і економічній сферах діяльності аграрних підприємств. Набуває поширення діяльність агроформувань, спрямована на зниження соціальної напруженості, поліпшення якості життя населення, захист навколишнього середовища, участь у подоланні соціальних проблем місцевого співтовариства, зокрема населення сільських територій. Це свідчить про зростання значимості соціальної відповідальності (СВ) при формуванні стратегічних інтересів агробізнесу.

Соціальна відповідальність стає інструментом підвищення ділової репутації підприємств, довіри з боку суспільства, інвестиційної привабливості, капіталізації та конкурентоспроможності, досягнення їх стійкого розвитку за соціальним, економічним і екологічним напрямами [6, с. 214]. Проте для більшості вітчизняних агроформувань соціальна відповідальність не стала повсякденною практикою, а зводиться до одноразових або несистемних, часто несуттєвих дій, які мало впливають на рівень доходів найманих працівників і якість життя місцевого населення. Це свідчить про наявність проблеми щодо розвитку соціальної відповідальності на вітчизняних аграрних підприємствах і визначає актуальність дослідження.

Питання розвитку теорії та практики соціальної відповідальності бізнесу знайшли висвітлення в роботах зарубіжних та вітчизняних науковців: Г. Боуена, П. Друкера, А. Керолла, М. Мескона, Дж. Мак Гуїра, С. Сеті, М. Фрідмана, Р. Фрімана, Ю. Баюри, Н. Брюховецької, О. Грішнової, О. Зеленко, А. Колота, Л. Корчевної, О. Красноруцького, Е. Лібанової, Г. Назарової, Ю. Нестерчук, І. Римар, М. Саприкіної, С. Туркіна, Н. Шмиголь, Л. Юзик, В. Якимця. Однак недостатньо вивченими залишаються питання стратегічного управління розвитком та підвищенням соціальної відповідальності аграрних підприємств, з метою посилення її впливу на конкурентоспроможність і ефективність їх роботи.

Цілі статті полягають у визначенні необхідності та актуальності стратегічного управління соціальної відповідальності суб'єктів господарювання агросфери, виявленні проблем його здійснення, обґрунтування методичного підходу його забезпечення, механізмів та інструментів розвитку на перспективу.

Динаміка розвитку концепції СВ призвела її розробників до проникнення в сферу стратегічного управління. У сучасному світі соціальна відповідальність є цілком утилітарним і похідним елементом стратегії бізнесу, й агробізнесу у тому числі. За інших рівних умов, бізнес готовий погодитися з такими обсягами соціальної відповідальності, які не призводять до збитків. Ступінь соціальної відповідальності усвідомлюється і встановлюється в міру того, як в агроформуваннях з’являється розуміння і можливість конвертувати її або безпосередньо в гроші (наприклад, зниження податків), в конкурентні або лобістські переваги (наприклад, отримання вигідних замовлень від держави, вирішення питань землевідведення) [2].

У сучасних умовах діяльності стратегічне управління являє собою забезпечення реалізації основоположних цілей аграрних підприємств в умовах динамічного, мінливого й невизначеного зовнішнього середовища. Це дозволяє раціонально використовувати існуючий виробничо — ресурсний потенціал і залишатися прийнятним до зовнішніх вимог. Аграрне підприємство — це відкрита система, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевими органами управління та громадами, громадськими організаціями, і дає змогу йому підтримувати фінансово — економічну стійкість, функціонувати в умовах, що постійно змінюються [7, с. 136].

Стратегічне управління соціальною відповідальністю підприємств та організацій агросфери розглядається як сукупність взаємозв'язаних функцій планування і аналізу, мотивації, контролю, а також організаційного й інформаційного забезпечення, що створюють основу для безперервного процесу взаємодії персоналу, менеджменту організації, власників бізнесу (акціонерів), місцевих співтовариств та держави. Стратегічне управління соціальною відповідальністю має забезпечувати формування його цілей та розробку заходів щодо їх досягнення за допомогою реалізації певної стратегії та системних управлінських рішень [4, с. 66]. Його основною метою управління є, на нашу думку, забезпечення стійкого збалансованого розвитку суб'єктів господарювання агросфери на протязі всього життєвого циклу та процесу відтворення.

Для розробки відповідної системи критеріїв оцінки результативності стратегічного управління соціальною відповідальністю агроформувань з метою реалізації вказаного підходу за основу можна взяти загальну соціальну відповідальність, що визначається економічною, екологічною, правовою, етичною, особистісною відповідальністю. Результативність управління соціальною відповідальністю протягом життєвого циклу розвитку на стадіях аграрного (агропромислового) відтворення є наслідком реалізації стратегії та політики, що визначаються особливостями національної аграрної політики, цілями власників агробізнесу, впливу внутрішніх та зовнішніх програм соціальної відповідальності на різні показники та чинники діяльності.

Вважаємо, що обґрунтований перелік критеріїв оцінки результативності стратегічного управління соціальною відповідальністю є найважливішою умовою досягнення ефективності. При цьому критерії оцінки результативності стратегічного управління розглядаються як інструменти, що виконують двояку роль. З одного боку, вони мотивують систему стратегічного управління на виконання зобов’язань перед зацікавленими сторонами (бенефіціарами), з іншого боку, дозволяють виявляти причини відхилень або ризики діяльності і своєчасно усувати недоліки у здійсненні соціальної відповідальності [3, с. 32].

Роль критеріїв оцінки результативності стратегічного управління соціальною відповідальністю у виконанні зобов’язань менеджменту та власників агроформувань перед зацікавленими сторонами обумовлена також тим, що вони повинні враховувати кінцевий результат роботи підрозділів, що відповідають за досягнення відповідності тих або інших цільових критеріїв і результатів. Наприклад, наявність обґрунтованих критеріїв може стати обов’язковою умовою для преміювання працівників за зниження рівня виробничого травматизму, професійних захворювань, втрат робочого часу, підвищення продуктивності праці, удосконалення виробничих процесів і т. п. Окрім цього, на їх основі може встановлюватися обсяг ресурсів, необхідних для виконання планових завдань у перспективі.

Кожне аграрне підприємство намагається побудувати свою діяльність, визначивши для себе стратегічні перспективи розвитку та шляхи їх досягнення. Саме на цьому і відбувається формування окремих стратегій його функціонування. Стратегія — це визначення напрямку та масштабів діяльності в довгостроковій перспективі. Вона ідеально визначає ресурси, які відповідають умовам середовища, що змінюється, особливо на рівні екології довкілля, аграрних ринків, клієнтів, споживачів з метою задоволення очікувань власників та працівників аграрних підприємств [1]. Тому важливо виявити проблеми у здійсненні стратегічного управління розвитку соціальної відповідальності агроформувань. До них слід віднести:

• — відсутність постановки цільових параметрів ефективності, пов’язаних із соціальною відповідальністю, для менеджерів, що є ключовим моментом переходу від концепції до обґрунтованих стратегічних рішень і дій щодо підвищення СВ;
• — відсутність вимірників комерційного ефекту, який створюється ініціативами в галузі соціальної відповідальності. Це пов’язано, значною мірою, з особливостями та різноплановістю її впливів на такі показники, як поліпшення ділової репутації, підвищення професійного рівня працівників, обсягів продажів, якості довкілля та продукції, тому до сьогодні не існує єдиної універсальної методології виміру;

несистемність обліку і вимірювання соціальної значущості ініціатив Св. Мало уваги приділяється оцінці реального впливу пожертвувань або допомоги в надзвичайних обставинах, для вирішення суспільно значимих проблем або заходів. Необхідні точні звіти та вимірювання, тому що багато стейкхолдерів сумніваються в декларованих обсягах соціально відповідальних заходів вимагають більшої прозорості та підзвітності;

• — нерозвинена практика надання детальних звітів з СВ та залучення третьої сторони для верифікації цієї інформації, без чого неможлива побудова довірчих відносин між стейкхолдерами. В основному, регулярну звітність з СВ надають великі компанії, чиї акції представлені на світовому аграрному ринку, тоді як малі підприємства та некомерційні організації звіти майже не практикують, навіть якщо здійснюють велику доброчинну діяльність;
• — неготовність розкривати інформацію про споживчі якості, екологічні параметри продуктів і послуг (на упаковці, етикетках, рекламі);
• — моніторинг побажань споживачів щодо своєї продукції та послуг, але недостатня увага до проблем корупції, тіньової економіки, захисту прав людини, довкілля та ділової етики. Тим самим підприємства упускають значні можливості для позиціонування себе на споживчому аграрному ринку, тому що все більше людей змінюють свої смаки, звички і погляди на ці питання, а також їх значимість.

Незважаючи на комплекс проблем в стратегічному управлінні СВ, розуміння стратегічної природи соціальної відповідальності дозволяє агробізнесу не тільки раціонально ставитися до існуючих у суспільстві очікувань, а й активно вибудувати відповідний системний відгук на ці очікування [3, с. 32]. В основі стратегічного підходу до управління СВ лежить стратегічний аналіз, який дозволяє шляхом відстеження змін елементів навколишнього середовища припустити, як воно зміниться, і прийняти актуальні рішення відповідно до визначених змін. У рамках цього нагальним питанням є удосконалення методичних підходів до стратегічного аналізу ефективності функціонування аграрних підприємств з урахуванням чинників їх соціальної відповідальності.

Доцільно запропонувати такий методичний підхід, який включає наступний алгоритм дій: аналіз чинників СВ у системі стратегічного управління аграрним підприємством (через проведення SWOT-аналізу); розробка стратегічних альтернатив розвитку підприємства, які пов’язані з посиленням впливу реалізації принципів СВ на його діяльність; обґрунтування та прийняття стратегічних рішень щодо СВ та їх інтеграція в загальну систему стратегічного управління аграрним підприємством [5, с. 52].

Впровадження цього методичного підходу у практику функціонування суб'єктів господарювання агросфери забезпечить такі переваги: системний підхід до визначення витрат на соціально відповідальні заходи та їхнє фінансування; збільшення позитивних результатів від реалізації інвестиційних проектів з екологічною та соціальною складовою; забезпечення зв’язку між контуром управління соціальною відповідальністю та іншими напрямами в системі стратегічного управління; оцінка різних стратегічних альтернатив та розрахунок сценаріїв розвитку стратегії СВ аграрних підприємств загалом.

Висновки. Проведені дослідження вказують, що в сучасних умовах соціальна відповідальність суб'єктів господарювання агросфери здійснюється, у переважній більшості випадків, як тактичний захід. Між тим вона має значний вплив на їх ділову репутацію, інвестиційну привабливість, продуктивність персоналу, обсяги продажів продукції та послуг, яка постійно зростає. Тому ефективності набуває стратегічне управління соціальної відповідальності, обґрунтування його механізмів та інструментів здійснення на основі запропонованого та розроблюваних у перспективі методичних підходів.

Список використаної літератури

стратегічний управління соціальний агросфера.

• 1. Зеленко О. О. Стратегічні аспекти формування соціальної відповідальності підприємства [Електронний ресурс] / О. О. Зеленко // Ефективна економіка. — 2010. — № 2. — Режим доступу: http //www.economv.navka.com.ua
• 2. Стратегія сприяння розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні на період до 2020 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.svb.ora.ua/s ites/default/files/201 309_strategiya_spriyannya_rozvitku_svb_v_ukrayini.pdf.
• 3. Ігнатенко М.М. Управління аграрними підприємствами та корпораціями на засадах концепції соціальної відповідальності / М.М. Ігнатенко // Новини на научния прогресс — 2015: матер. за 11-а международна научна практична конференция, София, 17−25 август 2015. — Т. 2. Икономики. Държавна администрация. — София. «Бял ГРАД-БД2 ОДД. — С. 32−33.
• 4. Римар І. А. Соціальна відповідальність в системі корпоративного управління / І.А. Римар // Вісник Хмельницького національного університету. — 2010. — № 2 — Т. 1. — С. 65−67.
• 5. Корчевна Л. Аналіз розвитку систем управління соціально відповідального підприємства та проблеми її упровадження в Україні / Л. Корчевна, В. Новіков, В. Домницька, В. Жогло // Системи управління. — 2009. — № 3. — С. 50−53.
• 6. Шмиголь Н. М. Впровадження елементів корпоративної соціальної відповідальності в систему управління підприємством: стратегії, дохід, ефективність / Н. М. Шмиголь // Вісник Запорізького національного університету. — № 1 (4), 2009. — С. 212−216.
• 7. Баюра Д. Система корпоративного управління в Україні: стан та перспективи розвитку: [монографія] / Д. Баюра. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. — 288 с.