Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу

Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу

Вступ

рекреаційний туризм культурний Актуальність теми дослідження. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення — що врешті-решт означає здоров’я — є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов’язано в першу чергу із значним зростанням доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.

Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини.

На сьогодні рекреаційно-туристична галузь в світі є однією з найбільших галузей економіки, яка, за результатами 2011 року, утворила 10,7% світового внутрішнього продукту і поглинула біля 11% витрат споживачів.

Туризм і рекреація є одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих місць і, за прогнозами, створюватимуть 2500 нових робочих місць на протязі наступних п’яти років. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу.

Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою.

Об'єктом дослідження курсової роботи є Кримський туристичний регіон на предмет наявності рекреаційних ресурсів та різноманіття форм та видів туристсько-рекреаційної діяльності

Мета курсової роботи є - дослідити взаємозв'язок понять «рекреаційні ресурси» та «туристичний потенціал», довести що рекреаційні ресурси є основою туристичного потенціалу та виявити основні туристично-рекреаційні ресурси Кримського регіону.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

дослідити взаємозв'язок понять «рекреаційні ресурси» та «туристичний потенціал»;

ознайомитись з класифікацією природних рекреаційних ресурсів;

проаналізувати стан туристично-рекреаційних ресурсів АР Крим;

охарактеризувати види туристичної діяльності Кримського регіону;

1. Теоретико-методологічні засади досліджень рекреаційних ресурсів та туристичного потенціалу території

1.1 Складові поняття «туризм» та «рекреація»

У сучасному світі туризм — це багатогранне явище, тісно пов’язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак, жодна з них не може повністю і вичерпно схарактеризувати його як об'єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв’язати комплекс його проблем.

У сучасній науковій літературі можемо знайти багато визначень поняття «туризм», що суттєво відрізняються одне від одного насамперед тому, що їх автори розглядають туризм із різних аспектів:

— як особливу форму пересування людей за визначеним маршрутом з метою відвідання конкретного об'єкта або задоволення своїх інтересів і повернення на постійне місце проживання;

— як форму розвитку особистості, яка реалізується через соціально-гуманітарні функції (виховну, навчальну, оздоровчу та спортивну);

— як форму організації відпочинку, проведення дозвілля;

— як галузь господарства, пов’язану з обслуговуванням людей, що тимчасово перебувають поза межами постійного місця проживання;

— як сегмент ринку, в якому сходяться підприємства таких галузевих господарств, як транспорт, харчування, готельне господарство, культура, торгівля тощо;

— як явище, що виходить за межі традиційних уявлень, які асоціюються виключно з відпочинком. [13]

У законі України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. наведено так визначення: туризм — це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

В основу визначення туризму, сформульованого Організацією Об'єднаних Націй (Конференція з туризму та міжнародних подорожей, Рим, 1963 р. та Комісією зі статистики ООН (квітень 1998 р.), переглянутого та схваленого на конференції Всесвітньої туристичної організації зі статистики подорожей та туризму в Оттаві (Канада) 1991 р., покладено аспект попиту: «Діяльність осіб, що подорожують та здійснюють перебування в місцях, які знаходяться поза межами звичного середовища перебування, на період не більше одного року поспіль з метою відпочинку, лікування, діловою та іншою».

Одне з найперших та, мабуть, найточніших визначень туризму запропонували професори Бернського університету Гудзікер і Крап, згодом його схвалила Міжнародна асоціація наукових експертів туризму. Вчені вважали, що туризм можна розглядати як низку явищ і взаємовідносин, які виникають у результаті подорожі, якщо вона не призводить до постійного місця перебування у визначеному місці та не пов’язана з отриманням прибутку. А за Н. Ф. Реймерсом, туризм — це будь-яка подорож з метою відпочинку і знайомства з новими регіонами й об'єктами, а О. О. Бейдик дає наступне пояснення цього терміна: «Туризм — це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями». Туризм залежно від мети подорожі поділяється на спортивний, пізнавальний (екскурсійний), діловий, любительський (мисливський, рибальський), релігійний та інші; залежно від засобів пересування — пішоходний, лижний, автобусний, автомобільний, авіаційний, велисопедний, водний, залізничний, комбінований. [14]

Виділяють також внутрішній (національний) та іноземний (міжнародний) туризм. Туризм з активними (веслові судна, плоти, велисопед та інші) і пасивними (морські та річкові круїзи, подорожі на автобусах тощо) засобами пересування, організований та самодіяльний.

Різні форми туризму віддають перевагу засобам організації раціонального дозвілля, активного відпочинку і проявлення здорового способу життя для широких верст населення і різних за віком.

Доцільно зазначити, що туризм можна вважати видом рекреації, пов’язаний з виїздом за межі постійного місця проживання, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровлювальними, пізнавальними, спортивними і культурно-розважальними цілями.

А рекреація, відповідно — це відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Рекреація — це різноманітний вид людської діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил й задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб. Останні включають розвиток фізичних і духовних сил людини, навичок спілкування між людьми, підвищення соціально-трудового та культурного потенціалу суспільства, а також формування нових рис та якостей особистості, у т.ч. культури міжособистісних і міжнаціональних контактів, навичок сприйняття природних і культурних цінностей. [2]

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини — суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Недивлячись на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, у царині якої сформувалася потужний науковий напрям — географія рекреації і туризму. [14]

Рекреацію можна сприймати і як заплановану бездіяльність, яка здійснюється за чиїмось бажанням. У глибшому сенсі вона розглядається у зв’язку з емоційним досвідом та натхненням, що з’являється як наслідок рекреаційної дії. Рекреаційна діяльність пов’язана з використанням ландшафтів і значних територій. І у цьому сенсі вона конкурує із сільським та лісовим господарством, рибальством, промисловістю, гірничою справою та іншими видами суспільної виробничої діяльності, де використовуються природні ресурси. [1]

Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію — туризм, лікування-оздоровлення та відпочинок. Для означення цього часу і видів діяльності, які відбуваються в його межах, будемо використовувати поняття «рекреаційно-туристичний», яке включає всю (чи майже всю) сукупність явищ і процесів, пов’язаних з відновленням сил людини та задоволенням її фізіологічних і соціальних потреб.

Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.

Тому, рекреація та туризм можна вважати близькими за своїми властивостями та можна їх співвідносити, бо рекреація і туризм — використовуються як поняття про дію, спосіб організації вільного від роботи часу.

1.2 Туристично-рекреаційний потенціал території

Рекреаційні ресурси — сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси — це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам’ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Поняття «рекреаційні ресурси» є набагато ширшим від поняття «туристичні ресурси», оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. [2, ст. 48]

Загальний обсяг рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста — столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території - чистота або забруднення вод, повітря, ґрунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. [2]

Серед рекреаційних ресурсів, особливо велика роль і значення, природних рекреаційних ресурсів. Їх класифікація, запропонована Стафійчуком В.І.:

1) кліматичні;

2) геоморфологічні;

3) гідрологічні;

4) гідромінеральні;

5) грунтово-рослинні;

6) фауністичні.

§ Кліматичні рекреаційні ресурси — представляють собою метеорологічні елементи або їх поєднання, які мають медико-біологічні властивості та використовуються в процесі рекреації.

Цей вид рекреаційних ресурсів — основний. Певні типи клімату сприяють ефективному підвищенню фізичних і духовних сил людини як самі по собі, так і в поєднанні з іншими природними ресурсами, які можуть бути віднесені до рекреаційних в даному регіоні.

§ Геоморфологічні рекреаційні ресурси представляють собою поєднання елементів, форм і типів рельєфу, що мають різний генезис, вік та еволюцію, що володіють науковими, медико-біологічними та психолого-естетичними цінностями та використовуються для задоволення потреб людей у рекреації.

Умови рекреаційної діяльності багато в чому визначаються особливостями рельєфу. Характер рельєфу впливає на багато видів рекреаційної діяльності, визначає естетичні властивості пейзажів, умови сонячного освітлення, можливості будівництва. Кожному типу рельєфу відповідає певний тип рекреаційної спеціалізації. Для лікувально-оздоровчого відпочинку як функціонально, так і естетично найбільш сприятлива пересічена місцевість, але з незначними перевищеннями. Тому, як правило, лікувально-оздоровчі установи розташовуються або на рівнинних територіях, або у передгірній (200−400 м.) чи високогірних (400−1000 м.) частині.

§ Гідрологічні рекреаційні ресурси включають всі типи поверхневих і підземних вод, які мають наукову, естетично-психологічну, медико-біологічну цінність і використовуються для задоволення потреб людей у рекреації.

З точки зору економічного використання гідрологічні рекреаційні ресурси можуть бути технологічно обов’язковими (гідромінеральні або морські води) та можуть сприяти рекреаційному процесу (прісна питна вода).

У свою чергу технологічно обов’язкові гідрологічні ресурси можуть втягуватися в процес рекреаційної діяльності різним чином:

1) як елемент атрактивності, сприймається зоровим апаратом — морські та річкові пейзажі, екскурсійні водні об'єкти — водоспади;

2) використовуватися без прямого їх витрачання — морські і річкові купання, в результаті чого гідрологічні рекреаційні ресурси піддаються впливу, зміні і навіть деградації;

3) безпосередньо витрачатися, наприклад, гідромінеральні ресурси.

§ Гідромінеральні і гідротермальні рекреаційні ресурси, будучи ресурсами надр, є вичерпними і невідновними. Зазвичай вони розташовані в глибинних шарах літосфери і мають обмежене число виходів на поверхню Землі. Тому порушення гідрологічного режиму району виходу цих вод на поверхню призводить до того, що вони йдуть у глибину земної кори. Джерела виснажуються і втрачають економічну значимість.

До водних об'єктів, які становлять інтерес для рекреаційної діяльності, належать моря, великі і малі річки, озера, штучні водойми — від великих водоймищ, побудованих на річках, до ставків і заповнених водою кар'єрів.

Гідромінеральні ресурси є одними з основних природних лікувальних факторів, що використовуються в санаторно-курортній практиці. До них відносяться мінеральні води і лікувальні грязі. Мінеральні води являють собою складні розчини, в яких компоненти знаходяться у вигляді іонів, незв’язаних молекул, колоїдних частинок і розчинених газів та є одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації.

Мінеральні води поділяються:

· за складом:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльнику (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95−100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів. Сірководневі води пов’язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим.

Група Г: залізисті, миш’яковисті або миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно-активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу «Нафтуся» — у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами. Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабо-мінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). [1, ст. 247]

· за ступенем мінералізації: води питна, води бальнеологічного призначення.

Лікувальні грязі. В Україні є значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (сопкові та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф’яних, 10 сульфідних родовищ.

Значні поклади лікувальних торф’яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму.

Морські рекреаційні ресурси. Пляжні ресурси зосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних ресурсів. Для рекреації можна використовувати близько 1500 км морського берега різного типу. [1]

· Ґрунтові рекреаційні ресурси — це різноманітність типів ґрунтів регіонів рекреаційної спеціалізації, через які відбувається обмін речовиною і енергією між літосферою, атмосферою і гідросферою і які формують фізико-хімічні, фауністичні та флористичні та комплексно-природні рекреаційні ресурси. Це опосередкований ресурс, який сприяє створенню і розвитку рекреаційного сектору економіки.

Значення рослинного покриву в якості рекреаційного ресурсу дуже велике, тому що з ним пов’язаний оздоровчий вплив ландшафту завдяки іонізаційним і фітонцидним властивостям рослин. Особливо велика роль лісів, так як саме лісові масиви сприяють підвищенню вмісту кисню в повітрі і його іонізації (процес утворення іонів у повітряному середовищі, який надає очищувальних вплив на організм людини).

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

Площа українських лісів державного значення становить 6,9 мільйони гектарів, а тих, що можуть використовуватися для рекреаційної діяльності - 4 мільйони гектарів. Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори. Різноманітність природних ландшафтів, наявність екстремальних, сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності, від спортивних і оздоровчих до санаторно-лікувальних.

§ Флористичні рекреаційні ресурси об'єднують все розмаїття рослинного світу, що володіє лікувальними властивостями, науковими, науково-пізнавальними, природно-естетичними рекреаційними та медико-біологічними цінностями і бере участь в процесі відновлення духовних і фізичних сил людини.

Об'єднуючись в рекреаційному комплексі з іншими рекреаційними ресурсами, вони створюють високу ступінь атрактивності будь-якого ландшафту. Залучення лісових ресурсів у процес рекреаційної діяльності може бути різним за характером:

1) сприйматися візуально — пейзажі, екскурсійні об'єкти;

2) використовуватися без прямого їх витрачання, наприклад екскурсії в ліс, в гори;

3) Безпосередньо витрачатися, наприклад, збір ягід, грибів, горіхів.

§ Фауністичні рекреаційні ресурси — це природні ресурси, які об'єднують всі різноманітність тваринного світу, що володіє науковою, науково-пізнавальною, природно-естетичною та медико-біологічною цінністю і використовуються в процесі відновлення духовних і фізичних сил людини, його працездатності. Фауністичні рекреаційні ресурси відносяться до відновлюваних, так як вони мають здатність до самовідновлення. Вони виступають одночасно і технологічно обов’язковими ресурсами, безпосередньо беручи участь у процесі відновлення духовних і фізичних сил людини, і які сприяють рекреаційного процесу, формуючи грунтові та комплексні рекреаційні ресурси. [10]

Як ми бачимо, Україна має чималий туристично-рекреаційний потенціал, адже уся територія держави характеризується виключно сприятливими умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення, проведення різних видів туристичної діяльності.

1.3 Специфіка використання рекреаційних ресурсів з певною туристичною метою

Як в попередньому розділі зазначено, рекреаційні ресурси залежать від багатьох чинників, а саме: географічного положення, особливостей клімату і ландшафтів, екологічного стану території, соціально-політичного становища держави і т.д.

Тому і їх використання залежить від наявності тих чи інших створених умов, для забезпечення потенційних туристичних можливостей території.

Рекреаційні ресурси свідчать про потенціал території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи:

1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку;

2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність;

3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури. [2]

Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби перспективної рекреаційної зони та її спеціалізацію. Тобто, рекреаційна зона може охоплювати всі види рекреаційної діяльності, або бути спеціалізованою залежно від наявних рекреаційних ресурсів.

Потреби відпочиваючого фіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних чи інших занять та залежать від наявності необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів на території. Однак, привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам’яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом. І при формування потенційної рекреаційної зони завжди формується рівновага між попитом на рекреаційні ресурси території та її можливостями.

2. Туристичний потенціал кримського туристичного регіону

В даному розділі роботи, мною пропонується взяти до аналізу туристичний регіон Криму, оскільки він є чудовою альтернативою закордонним туристичним центрам. Цей регіон має всі наявні можливості даної території для розвитку туристичної сфери, що обумовлюється не лише відпочинком, а й пізнанням нового, що забезпечує і духовну рекреацію.

Для здійснення відпочинку, Крим має позитивні природні умови, чималу кількість історично-культурних цінностей та розвиваючу туристичну інфраструктуру.

2.1 Природні умови Криму, як туристсько-рекреаційні ресурси

Природні умови Криму є передумовою для формування потужного туристичного комплексу. Адже, Автономна Республіка Крим розташована на півдні країни, в межах Кримського півострова, який глибоко вдається в Чорне море і зі сходу омивається Азовським морем. А вихід до моря, крім рекреаційного значення, має чимале економічне, що теж має позитивний вплив на розвиток туризму.

Кримський регіон приваблює відпочиваючих передусім субтропічним кліматом на Південному березі Криму, вузькій смузі землі шириною 2−8 км, що тягнеться від мису Айя до мису Іллі та характеризується значною різноманітністю. На рівнинній частині він помірно-континентальний, характеризується тривалим спекотним літом (середня температура липня +23°С), короткою малосніжною зимою (середня температура січня 0… — 1°С). Безморозний період триває тут 175−225 днів. Середньорічна кількість опадів коливається від 300 до 420 мм. Клімат Кримських гір має перехідний характер з м’якою (у передгір'ї) та помірно холодною (в горах) зимою. В осінньо-зимовий період спостерігається хмарна погода. В цей час випадає основна маса опадів. Їх кількість коливається від 500 до 1100 мм на рік. Клімат Південного берега Криму, захищеного від впливу північних повітряних мас, субтропічний середземноморський з теплою зимою (+2…+4°С) та жарким посушливим літом (+23°С). Середньорічна кількість опадів становить 350−635 мм, більшість яких припадає на зимовий період. На думку дослідників, кримський клімат є найкращим для організації рекреаційної діяльності. Тепле, насичене йодом морське повітря здавна використовувалось для лікування і профілактики хвороб дихальних шляхів.

Рельєф півострова, характеризується надзвичайною різноманітністю і варіює від низовинного на півночі та північному сході до гірського на півдні та південному сході. З точки зору туристичної атрактивності найбільше значення має система Кримських гір довжиною 150 км, шириною 50−60 км. Кримські гори молоді, але невисокі. Найвища вершина — г. Роман-Кош — має висоту 1545 м над рівнем моря. Це теж робить їх доступними для організації різноманітних видів рекреаційної діяльності. Подекуди в каньйонах річок, урвищах, оголюються породи вулканічного, осадового та метаморфічного походження. Такі відслонення можуть бути предметом туристського інтересу. Денудаційні, карстові і абразивні процеси призвели до появи екзотичних форм рельєфу: гір-останців, глибоких каньйонів, печер, гротів, ніш, арок, нагромаджень, улоговин. Вони нерідко стають об'єктами туризму. Серед найбільш відомих — скелі Ласпі, Іфігенія, Аврора, Діва, Парус, Таракташ, а також Нікітська розколина, Великий Кримський каньйон, Долина Привидів, Байдаро-Кастропольська стіна, грот Пушкіна, печери Мармурова, Трьохглазка, Скельська, Кучук-Койський кам’яний хаос та ін. До послуг спелеотуристів печерні міста Мангуп та Ескі-Кермен, Мармурова печера та ін.

Рівнинна частина Криму представлена плоским рельєфом Північно-Кримської низовини та центральної частини півострова, хвилястою поверхнею Тарханкутської височини, пасмово-горбистою рівниною Керченського півострова. Об'єктами уваги туристів можуть бути унікальні природні пам’ятки — численні абразивні форми з уступами, зсувні узбережжя Тарханкутського півострова, а також грязьові вулкани Керченського півострова. [3]

Територію півострова перетинають 257 річок, здебільшого небагатоводних. Основні ріки півострова беруть початок у Кримських горах. Постійні водотоки Криму мало придатні для організації водного туризму та купання, проте, вони урізноманітнюють степові краєвиди рівнинної частини Криму та надають мальовничості гірським ландшафтам.

У гірській місцевості водні потоки утворюють глибокі ущелини-каньйони, водоспади. Популярним екскурсійним об'єктом є Великий каньйон. Водоспад Учансу падає з південного схилу Ай-Петринської яйли майже прямовисно з висоти 98,5 м, нижче утворюючи ще три водоспади.

В області понад 50 солоних озер, що належать до 5 груп — Тарханкутської, Євпаторійської, Перекопської, Чонгаро-Арабатської та Керченської. Вони мають значні запаси лікувальних грязей. Найбільші з кримських озер — Сасик, Сакське, Донузлав, Узунлар. [3, ст. 317]

Бачимо, що Кримські природні ресурси вражають своєю різноманітністю та вдалим географічним розташуванням, і ці фактори є вигідні для процвітання туристичного комплексу.

2.2 Історико-культурні ресурси Криму

Туристично-рекреаційні ресурси Криму — це надзвичайно сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, тепле море з піщаними і гальковими пляжами (загальною довжиною 450 км), тривалий купальний сезон (понад 4 місяці), джерела мінеральних вод і лікувальні грязі солоних озер. Освоєння в курортно-рекреаційних цілях двох останніх розпочато з середини XIX ст. В Криму зосереджено 36% санаторно-курортного фонду, понад 30% будинків відпочинку, близько 20% туристських закладів України. [7]

На території Криму збереглась велика кількість унікальних пам’яток античного, середньовічного та більш нових часів: фортифікаційних, культових споруд, палацових комплексів, особняків, які мають виключно важливе значення для розвитку в регіоні рекреаційної справи. Тут знаходиться 26 родовищ лікувальної грязі і ропи, більше 100 джерел мінеральних вод різного хімічного складу. У Криму налічується 6 державних заповідників, 33 заповідники (зокрема 16 загальнодержавного значення), 87 пам’ятників природи (13 — загальнодержавного значення), 10 заповідних урочищ, 850 карстових печер (з них 50 визнані фахівцями придатними для облаштування і відвідин туристами), шахт, колодязів, і більше 30 парків — пам’ятників садово-паркового мистецтва, загальнодержавного і світового значення.

Обласний центр, Сімферополь, не відзначається потужним соціально-історичним ресурсним запасом. Незважаючи на тисячолітню історію, тут збереглося мало визначних архітектурних споруд. Серед них — мечеть Кебір-Джамі ХV ст., грецькі торгові ряди, собор Петра і Павла, церква Костянтина і Єлени, палац Воронцова, господарські, житлові та адміністративні споруди ХІХ ст.

Безперечними лідерами за кількістю культурно-історичних рекреаційних ресурсів є міста та селища Південного берегу Криму. Ялта є столицею курортного Криму, що приваблює до себе багатьох відпочиваючих. З-поміж визначних архітектурних споруд міста, слід згадати церкву Іоанна Златоуста ХІХ ст., вірменський храм св. Репісеме, будинок чоловічої гімназії, палац еміра Бухарського (поч. ХХ ст.), костел Пресвятої Богородиці, багато особняків і вілл. В Ялті свого часу жили та працювали багато діячів зарубіжної культури: письменники Л. Толстой, А. Чехов, В. Короленко, О. Купрін, художник І. Левітан, співак Ф. Шаляпін та інші. У селищі Масандра, розташованому у передмісті Ялти, зберігся мініатюрний ажурний палац, будівництво якого було розпочато гр. Воронцовим, а продовжено Олександром ІІІ. Свого часу він не був добудований і використовувався як мисливський замок. Селище знамените далеко за кордоном винними льохами одно-іменного виноробного комбінату.

Інше передмісне селище Ялти — Лівадія — відоме палацом, який належав родині Потоцьких, а потім став літньою резиденцією династії Романових, які перетворили його на цілий комплекс, що потопає у зелені одного з найкращих на узбережжі парків.

Алупка знаменита оригінальним палацом ХІХ ст., що поєднав у собі готичний та мавританський стилі. Розташований біля підніжжя Ай-Петрі, оточений розкішним парком, палац став одним з найбільш відвідуваних об'єктів на узбережжі.

Візитною карткою Криму стало знамените Ластівчине гніздо, розташоване поблизу селища Гаспра, в якому збереглися два палаци ХІХ ст. Чудові архітектурні комплекси, які змінюють один одного, формуючи неповторний образ узбережжя, доповнюються палацами Кореїзу — Юсупівським та Дюльбер, що оточений ландшафтним парком.

Серед інших пам’яток Південного берегу Криму, що могли б зацікавити іноземних відвідувачів, — садибний будинок, у якому гостював О. Пушкін, дача А. Чехова, оригінальний фонтан «Ніч» у Гурзуфі, широко відомий за кордоном дитячий центр «Артек» біля підніжжя Аюдагу, генуезька фортеця, православна церква ХVІІІ ст. та німецька кірха ХІХ ст. у Судаку, палац князів Гагаріних в с. Утьос, фортеця, церкви та особняки, музеї І. Айвазовського та О. Гріна у Феодосії, архітектурні пам’ятки Форосу та ін.

Визначним місцем концентрації культурно-історичних рекреаційних ресурсів західної частини півострову є місто-курорт Євпаторія. Архітектурна спадщина міста формувалась під впливом багатьох культур. Від античної епохи залишились руїни давньої Керкінітіди — саме таку назву дали їй засновники греки-колоністи, від татарського Гезлева збереглися залишки оборонних стін і брами, турецька лазня, текіє дервішів, мечеть Джума-Джамі ХVІ ст.

Характеризуючи соціально-історичні ресурси Кримського півострова, неможливо не згадати — Севастополь. Відомий він, насамперед, залишками античного міста Херсонеса, заснованого наприкінці V ст. грецькими колоністами, яке останнім часом дістало статусу Національного заповідника. Історія Севастополя нерозривно пов’язана з воєнно-морським флотом, про що свідчать численні монументи та пам’ятники, найбільш відомим з яких є пам’ятник затопленим кораблям.

За своїм історико-культурним потенціалом не поступається Севастополю м. Керч. На її території існувало кілька античних міст, найвідомішим з яких був Пантікапей — столиця Боспорського царства. Серед інших пам’яток Керчі - собор Іоанна Хрестителя Х-ХІV ст., фортеця Ені-Кале ХVІІІ ст. [3]

Отже, можна сказати, що майже вся територія АР Крим характеризується виключно сприятливими умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення, проведення різних видів туристичної діяльності.

2.3 Туристична інфраструктура Кримського регіону

Крим є провідним туристичним центром в Україні з розвиненою туристичною інфраструктурою.

Продаж послуг курортів і туризму — пріоритетний напрямок соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим. Крим є одним з найбільших курортних регіонів, що приваблює мільйони відпочиваючих із країн СНД і далекого зарубіжжя. Значення Криму як курорту визначається його унікальними природними ресурсами, цікавими визначними пам’ятками, розвитою транспортною і санаторно-курортною інфраструктурою. Щосезону в Криму відпочиває близько 3−3.5 млн. осіб країн СНД і ряду європейських держав. Деякі здравниці Південного Узбережжя Криму і Євпаторії пропонують також цілий рік відпочинок і лікування. Особливості географічного положення Криму: його близькість до Росії, Малої Азії і Південно-Східної Європи, створюють сприятливі умови для розвитку транспорту і транспортної мережі. Крим доступний для відвідування туристами будь-якої країни.

По розвитку транспортної інфраструктури Крим займає одне з провідних місць в Україні. Міжнародний аеропорт «Сімферополь» спроможний приймати повітряні судна будь-якого класу. Основну роль у перевезенні відпочиваючих відіграють залізничний і автомобільний транспорт. Морські порти Севастополя, Ялти, Феодосії, Керчі зв’язують півострів з південними регіонами України, Росії, Грузією, іншими країнами Причорномор’я, а через протоки Босфор і Дарданелли — з більшістю країн світу. Транспортна мережа усередині півострова робить легко доступним для туристів будь-який його куточок. У Криму функціонує найпротяжніша в Європі високогірна міжміська тролейбусна траса, що зв’язує Сімферополь з Алуштою і Ялтою. Кримський курортний комплекс надає послуги готелів різного класу, пансіонатів, баз відпочинку. Тут діє 54 готелі, а також 113 підприємств харчування для обслуговування туристів (із 455 по Україні в цілому).

Є необхідні умови і можливості, наявність туристичних ресурсів, особливо вже наявної інфраструктури, що дають можливість розвивати в Криму нетрадиційні форми туризму: спелеологічний, скелелазіння, кінний, велосипедний, дельтапланеризм, гірничо-пішохідний, винні і мисливські тури, вертолітні екскурсії, прогулянки на яхтах, підводні занурення з аквалангом, науковий і автотуризм. Той факт, що національна структура Криму складається з більше 100 національностей і народностей, створює всі необхідні передумови для розвитку етнічного туризму.

В даний час в АР Крим здійснюють туристичну діяльність понад 700 суб'єктів підприємництва. Зокрема іноземним туризмом займаються близько 300 підприємств, внутрішнім — близько 400, зарубіжним — 180. З числа суб'єктів підприємницької діяльності, що мають ліцензію на надання туристичних послуг, власну базу живлення — мають 85 підприємств, власну базу розміщення — 51.

Питома вага доходів, отриманих госпрозрахунковими санаторно-курортними установами, склав 14,5%. Як і раніше найбільш освоєною частиною півострова є район Ялти, що проводить близько 64% всього об'єму тур послуг. Менше всього освоєний Північний і Західний Крим.

Наявність різних структур і соціальних груп (органи влади, підприємці, суб'єкти туристичної діяльності, учені, неурядові організації, політичні структури, рекреанти) приводить до необхідності обліку відмінності їх цілей і інтересів при плануванні розвитку рекреаційного комплексу.

3. Види туризму та рекреації, поширених в кримському регіоні

Як мною було вище зазначено (розділ 2.1, 2.2), у регіоні є необхідні умови і можливості для створення потужного туристичного комплексу. Рекреаційні ресурси мають пізнавальне значення і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення, і так як туристична галузь є важливим чинником стабільного й динамічного збільшення надходжень до бюджету, істотного позитивного впливу на стан справ у багатьох галузях економіки (транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство тощо), то можна впевнено затвердити, що туризм є не лише джерелом пізнавання світу, але й великим прибутковим бізнесом.

Туризм сприяє підвищенню зайнятості населення, розвитку ринкових відносин, міжнародному співробітництву, залученню громадян до пізнання багатої природної та історико-культурної спадщини краю, збереженню екологічної рівноваги. За два останні роки в нашій державі відбуваються бурхливі процеси перетворення туристичної галузі в одну із провідних галузей економіки України.

Тому не дивно, що на територіях, де є всі створені умови: і природні, і культурно-історичні, і економічні, намагаються підняти туристичну сферу на новий рівень, тим самим покращувати економічну ситуацію в країні. І Крим, не є цьому винятком.

На базі історично-культурних пам’яток, наявності моря та субтропічного клімату, на території півострова, туристичними агенціями пропонується чималий асортимент найрізноматніших екскурсій. Об'єктами екскурсій є:

— місця, пов’язані з історичними подіями;

— природні об'єкти і заповідники;

— будівлі і споруди;

— меморіальні пам’ятники і комплекси;

— об'єкти, пов’язані з життям і творчістю видатних особистостей;

— пам'ятники мистецтва;

— експозиції музеїв, картинних галерей, виставок, технічні експонати;

— археологічні пам’ятки.

І всі ці об'єкти є на території Криму, їх можна побачити приїхавши до півострова.

Відвідувачам та туристам пропонуються екскурсії всіма історичними, видатними місцями Криму, з будь-якими вимогами на різний смак. Наприклад такої екскурсії: «Туристичний маршрут: Крим туристичний. Сімферополь — Бахчисарай — Севастополь — Орлине — Ялта — Алушта — Чатир-Даг — Судак — Феодосія — Керч — Сімферополь — Саки — Євпаторія — Тарханкут»

Крім всім звичного пізнавального туризму, в автономній республіці, поширено розвиток різних видів туризму, таких як: спортивний туризм, етнографічний, сільський зелений, винний туризм, науковий туризм.

Спортивний туризм надає свої послуги людям, які хочуть отримати певну дозу адреналіну: спуститися по гірському схилу на лижах, побачити красу підводного світу, стрибнути с парашутом. Є всі умови для дайвінгу, спелеотурів, дельтапланеризму. Молодь приваблює пішохідний туризм, що має велику кількість різноманітних маршрутів. Відвідування карстових печер, печерних міст, шахт, колодязів, яких в Криму понад 850, пірнання з аквалангом, швидкісні авторалі, велосипедні прогулянки — все це надається туристичною сферою.

Розвиватися на території Криму етнографічному туризму допомагають різноманітні виставки, присвячені культурі, архітектурі, побуті кримських народів, що є логічно, бо на цій території проживають народи, які сформувалися безпосередньо на території Криму: кримські татари, кримські караїми та кримчаки.

Останнім часом набирає обертів сільський туризм. І поряд з відпочинком біля моря, пропонуються послуги зеленого туризму. Цьому сприяє унікальний ландшафт півострова і багатонаціональний склад населення автономії. У сфері народних промислів та фахівців близько 20 культурно-етнографічних центрів, і більше 50 господарів сільських садиб в різних регіонах Криму.

Спеціальні екскурсії у виноробні господарства, відвідування музеїв і дегустації - в цьому полягає винний туризм, що активно розвивається. Мистецтво виноробства, виноградники, винні фестивалі - також пропонуються туристичними агенціями.

В Криму стрімко розвивається науковий туризм, а саме орнітологічний туризм. І вже розробляється тур «Феодосія — Керч — Євпаторія» із залученням іноземних орнітологів. Також, розвитку сприяють винаходи в сфері туризму. Вперше в історії України було створено туристичний підводний човен, і тепер будь-яка людина може пірнути на глибину 100 м і спостерігати через ілюмінатори за підводним світом. Створено також, підводний музей «Морські катастрофи» у стилі Жака Іва Кусто.

Для узагальнення даної інформації, щодо розвитку різноманітних видів туризму, мною було створено таблицю, що дає змогу оцінити різні види туризму, що поширені та розвиваються в Кримському регіоні.

Отже, можна дійти висновку, що туристична сфера в Криму різнопланово і стрімко розвивається та має всі передумови для подальшого розвитку, задля забезпечення людей відпочинком та новими враженнями.

Відповідність видів туристичної діяльності ресурсному потенціалу Кримського регіону

Висновки

В цій роботі мною було досліджено взаємозв'язок понять «рекреаційні ресурси» та «туристичний потенціал». І за всім вище сказаним, доцільно заявити, що основа територіальної організації туризму — наявність на цій території рекреаційних ресурсів. І виділяють такі їхні типи: природні, історико-культурні та соціально-економічні.

Також, ознайомилися з детальною класифікацією природних рекреаційних ресурсів. Та дізналися, що їхні властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб'єкта рекреації

Історико-культурні рекреаційні ресурси мають пізнавальне значення і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території.

Ці фактори з'єднуються в туристичний потенціал, що характеризує туристичні умови та можливості території.

На сьогодення в Україні, розвиток рекреації і туризму набуває особливого значення. Адже рекреація — це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів, оздоровлення та лікування населення.

Мною було проаналізовано стан туристично-рекреаційних ресурсів АР Крим. Адже, Кримський півострів має дуже сприятливі умови і багаті рекреаційні та бальнеологічні ресурси для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. Унікальні ландшафти, чудові краєвиди, національні парки, заповідники та заказники, мінеральні й термальні води, грязьові джерела створюють усі передумови для формування рекреаційно-туристичного комплексу.

Завдяки великому потенціалу рекреаційних ресурсів, ми охарактеризували види туристичної діяльності: пізнавальний туризм, оздоровчо-лікувальний, спортивний, сільський зелений туризм, екологічний, науково-пізнавальний, винний туризм, етнологічний туризм. І хоча Крим має такий колосальний рекреаційний і туристичний потенціал, він займає вельми скромне місце на світовому ринку.

Використана література та інформаційні джерела

1. Фоменко Н. В. «Рекреаційні ресурси та курортологія» К.: Центр навчальної літератури, 2009. — 312 с.

2. Масляк П. О. «Рекреаційна географія» Навчальний посібник. — К.: Знання, 2008. — 343 с.

3. Панкова Є.В. «Туристичне краєзнавство» Навчальний посібник. — К.: Альтерпрес, 2003. — 352 с

4. Кифяк В. Ф. «Організація туристичної діяльності в Україні» Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. — 300 с.

5. Любіцева О.О., Панкова Є.В., Стафійчук В.І. Туристичні ресурси України. Навчальний посібник. — К.: Альтерпрес, 2007. — 369 с.: іл., картосхеми.

6. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. — Львів, 1999.

7. Жученко В. Розвиток туристсько-рекреаційної діяльності на Україні: передумови та перспективи // Регіональні перспективи. — 2001. — № 1 (14).

8. Руденко Природно-ресурсний потенціал України. Л: Світ 1998 р.

9. [електронний ресурс] - режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1282−15 // Закон України. Про внесення змін до Закону України «Про туризм».

10. Стафійчук В.І. Рекреологія Навчальний посібник. — К.: Альтпрес, 2006. — 264 с.: картосхеми 15.

11. Гілецький Й.Р. Географія для випускників та абітурієнтів. — Л.: ВНІЛ — Класика. 2003 р.

12. В'їзний туризм. Авторський колектив: Коваль П. Ф., Алєшугіна Н.О., Андрєєва Г. П., Зеленська О. О., Григор'єва Т.В., Пархоменко О. Г., Дудко В. Б., Михайловський М. О., Бондар С.І. Навчальний посібник: Ніжин, Видавництво Лук’яненко В.В., 2010. — 304 с.

13. Міжнародний туризм і сфера послуг. Мальська М. П., Антонюк Н. В., Ганич Н. М. Навчальний підручник. Видавництво 2008.

14. Рекреація, туризм і дозвілля: тлумачення і співвідношення понять. Наукова стаття. І.В. Смаль, В. В. Смаль. Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля. Міжнародна науково-практична конференція. Київський національний університет культури і мистецтв. 4−6 червня 2004 р.

15. Федорченко В. К. Історія туризму в Україні. — К: Вища школа 2002 р.