Особливості функціонування мінеральних курортів в Україні

[Введите текст]

План

Вступ Розділ 1. Проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України

1.1 Сучасний стан санаторно-курортної галузі в Україні

1.2 Концептуальні підходи до розвитку санаторно-курортної галузі

Розділ 2. Особливості функціонування мінеральних курортів в Україні

2.1 Історія лікувального використання мінеральних вод

2.2 Історія курорту Моршин

2.3 Мінеральний курорт Моршин Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Туристсько-рекреаційна діяльність як масове соціально-економічне явище світового масштабу перетворюється у важливий стимул регіонального розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно.

Як соціально детерміноване явище, туризм потребує наукового осягнення та теоретичного осмислення, в межах якого сполучаються різноманітні дослідження як соціального явища. Створення туристських послуг і товарів та їх реалізація є справою великої кількості галузей, підприємств, організацій, що спеціалізуються на виробництві та наданні певних послуг.

Основна мета даної роботи полягає у досліджені особливостей функціонування мінеральних курортів України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань, а саме:

дослідити проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України;

розглянути особливості функціонування мінеральних курортів України;

дати характеристику основним мінеральним водам України.

Предметом роботи є відносини з приводу функціонування санаторно-курортної галузі економіки України.

Об'єктом роботи виступають мінеральні курорти України, а саме курорт Моршин.

Розділ 1. Проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України

1.1 Сучасний стан санаторно-курортної галузі в Україні

Україна — одна із держав, в якій вдало поєднуються багаті природні ресурси, що можуть використовуватися для збереження і покращання здоров`я населення. Це сприятливий клімат лісів, лісостепу і степу, гірських і приморських місцевостей, унікальний мікроклімат соляних шахт, багатий спектр природних мінеральних вод, лікувальні грязі та озокерит.

Санаторно-курортне лікування з використанням цілющих властивостей природних чинників є важливою складовою процесу лікування хворих. Особливо підвищується значення курортного лікування в зв`язку з потребою лікування та оздоровлення чисельного контингенту населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Багатство природних чинників обумовлює велику кількість різновидів лікувально-оздоровчих методів. Кліматотерапія як одна із основних лікувальних методик використовується на курортах Криму (Ялти, Алушти, Феодосії, Євпаторії та інш.) та Карпат (як Прикарпаття, так і Закарпаття). Майже у всіх областях України є мінеральні води. Найбільш відомі джерела знаходяться на Закарпатті (на Свалявській групі курортів, в курортних місцевостях Синяк, Усть-Чорна, Шаян та інш.), у Вінницькій (Хмельник), Львівській (Моршин, Немирів, Любень-Великий, Трускавець), Одеській (Куяльник), Полтавській (Миргород) та Харківській (Березівські Мінеральні Води) областях.

Багаті на лікувальні грязі приморські курорти Одеської області (Куяльник, Хаджибей), Криму (Саки, Аджиголь), а також курорти у північно-західних областях (Немиров, Черче).

Після розпаду Радянського Союзу в санаторно-курортній галузі України склалась складна ситуація. Сформована матеріальна, лікувально-діагностична та наукова база через ряд соціально-економічних причин використовувалась не в повну міру. Створення у 1992 р. Федерацією профспілок України, Фондом соціального страхування України та Українською республіканською радою з управління курортами профспілок на базі курортних закладів профспілок України акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» дало змогу не тільки зберегти, але й дати поштовх до розвитку курортної системи незалежної України.

Раціональне використання найцінніших природних чинників неможливе без адекватного наукового обґрунтування, постійної розробки нових методів лікування та реабілітації і удосконалення традиційних методик. Україні є чим пишатися. Так, з 20-их років функціонує Інститут курортології в Одесі (який продовжив славну працю фахівців Одеського Бальнеологічного товариства, заснованого ще у позаминулому сторіччі - далекому 1876 році). Відомий за межами України Кримський республіканський НДІ ім. І.М. Сєчєнова. Вивченням лікувальних властивостей мінеральних вод Закарпаття займається НПО «Реабілітація» в м. Ужгороді. Проблемами оздоровлення та лікування дітей опікується Український науково-дослідний інститут дитячої курортології у м. Євпаторія.

Всеукраїнська асоціація фізіотерапевтів та курортологів, створена в 1998 році, є членом Всесвітньої федерації бальнеології та курортології.

Мережа курортних закладів та закладів відпочинку в Україні налічує понад 3000 суб'єктів різних форм власності, з яких більше 700 — санаторно-курортні заклади.

У 2003/2004 році у закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування та оздоровлення в Україні, було оздоровлено:

протягом тривалого часу 2 955 587 осіб (для порівняння, у 1999 р. — 2 620 472);

протягом 1−2 днів — 220 136 осіб (у 1999 р. — 141 213).

Кількість працюючих у закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування та оздоровлення — 121 075 осіб, з них:

лікарі - 6 420;

середній медперсонал — 18 135,

інший персонал — 96 520;

в т.ч. у закладах тривалого перебування:

12 0842 осіб, з них:

лікарів 6 420;

середній медперсонал 18 133;

інший персонал 96 289.

Не працювало 710 закладів на 50 064 ліжка (місць), у т.ч. з причин: перебування на капітальному ремонті (135), відсутності коштів на експлуатацію (370), відсутності дозволу СЕС (43), відсутності попиту (46) (для порівняння, у 1999 р. — 721 на 55 373 ліжок).

З загального ліжкового фонду санаторіїв (133 366):

у державній власності 35 283;

у комунальній — 19 776;

у приватній — 78 307 (абсолютна більшість).

Для порівняння, у 1999 р. — у приватній — 0, у державній власності - 59 906, у колективній — 74 034, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав 6 228).

З числа осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, оздоровлено 154 186 осіб:

у санаторіях — 121 174;

з них у дитячих 38 996 осіб.

Оздоровлено 451 411 іноземців з далекого зарубіжжя, 428 523 — з країн колишнього СРСР.

В 1 902-ох госпрозрахункових закладах продано путівок/курсівок на 1 456 928,5 тис. грн. або 39 на один ліжко/день в середньому за рік (для порівняння — у 1999 р. у 2 162 закладах — на суму 1 049 671,8, тис. грн., або 24 на один ліжко/день в середньому за рік).

Особливою проблемою є санаторно-курортне лікування населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. У країні створено систему медичного нагляду за постраждалими, яка складається з щорічної диспансеризації, амбулаторного та, при показаннях, стаціонарного лікування і реабілітаційних заходів у санаторно-курортних умовах та реабілітаційних центрах. На початок 2005 року на обліку у медичних закладах системи охорони здоров’я знаходилось 2 405 890 постраждалих осіб, серед яких 428 058 дітей, значна частка яких потребує саме санаторно-курортного лікування.

У зв’язку із збільшенням віку осіб, які постраждали внаслідок аварії, зменшується кількість визнаних здоровими за результатами диспансеризації. Частка визнаних здоровими серед «ліквідаторів» за чотири останні роки зменшилась на 2% і становить лише 5,3%. Аналогічна ситуація і по інших групах спостереження, включаючи дітей (20,6% визнаних здоровими), що обумовлює закономірне збільшення потреби у такому лікування у найближчому майбутньому.

Однак щороку зменшуються обсяги охоплених санаторно-курортним лікуванням серед осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Серед дорослих протягом останніх років вони становлять від 3 до 7 відсотків (лише у 2002 році - до 10%), серед дітей 26,5% (у 2002 році - 32,5%).

В цій ситуації не можна погодитись із запропонованим МНС України терміном санаторно-курортного лікування у 18 діб. Найменший термін для санаторно-курортного лікування має бути 21 добу. Протягом 18 діб можна проводити оздоровлення на місцевих оздоровчих базах.

Тенденція, яка останні роки поширюється в цьому питанні, фактично призвела до підміни санаторно-курортного лікування оздоровленням, і безпідставному використання спеціалізованих лікувальних баз санаторіїв для проведення оздоровлення. Необхідно переглянути вимоги тендерів на закупівлю послуг санаторно-курортних закладів в бік збільшення терміну лікування та приділити пильну уваги організації дійсно відновного лікування в умовах санаторних закладів системи МОЗ України та інших відомств.

Міністерству охорони здоров’я України підпорядковано 37 спеціалізованих санаторіїв, які забезпечують санаторно-курортним лікуванням хворих на туберкульоз всіх вікових груп населення (22 заклади) та дітей з нетуберкульозними захворюваннями за 9-ма медичними профілями (15 закладів).

Ліжковий фонд містить 5390 протитуберкульозних ліжок та 3956 ліжок для дітей з соматичними захворюваннями.

Санаторно-курортні заклади МОЗ є бюджетними установами, утримуються за рахунок бюджетних коштів та є неприбутковими. Щороку Законом України «Про Державний бюджет» затверджуються видатки на санаторне лікування як по загальному, так і по спеціальному фонду.

1.2 Концептуальні підходи до розвитку санаторно-курортної галузі

На сьогодення основні проблеми розвитку санаторно-курортної галузі в Україні зумовлені:

відсутністю досконалого економічного механізму її діяльності;

незабезпеченням комплексного розвитку курортних територій;

зношеністю основних фондів;

практичною відсутністю інвестицій;

неефективним маркетингом;

низьким рівнем менеджменту;

неналежним обслуговуванням у санаторно-курортних закладах.

Реалізація державної політики у сфері діяльності курортів повинна стати одним з пріоритетних напрямів національної соціальної політики та економіки, одним із важливих і ефективних заходів організації відпочинку, профілактики, запобігання і зниження захворюваності та рівня інвалідності, зміцнення здоров’я населення всіх вікових груп, насамперед дітей та жінок репродуктивного віку.

Стратегічною метою державної політики у сфері діяльності курортів є створення умов для поліпшення стану здоров’я, продовження тривалості життя та періоду активного довголіття населення, упровадження здорового способу життя шляхом формування та розвитку ефективного, прибуткового та конкурентноспроможного на світовому ринку курортного комплексу.

Реформування санаторно-курортної галузі повинне базуватися, з одного боку, на удосконаленні фінансово-економічних механізмів відтворення курортно-рекреаційного потенціалу, створенні доступного та ефективного ринку санаторно-курортних та оздоровчих послуг для максимального задоволення потреб населення, з іншого — на проведенні роздержавлення та приватизації санаторно-курортних закладів, заохочення конкуренції та оптимізації управління цими закладами.

Основними завданнями реформування санаторно-курортної галузі є здійснення заходів щодо оголошення курортів державного та місцевого значення, задоволення попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг та поліпшення їх якості, комфорту, збереження та раціонального використання природних лікувальних ресурсів, підвищення рентабельності санаторно-курортних закладів, а також подолання існуючих на сьогодні проблем санаторно-курортної галузі.

Оцінка потенціалу природно-лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн.

Розвиток санаторно-курортних послуг тісно пов’язаний з раціональним використанням природних територій курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для організації відпочинку та оздоровлення, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. З метою розв’язання зазначених завдань необхідно провести медико-біологічну оцінку якості природних лікувальних ресурсів, а також еколого-економічну оцінку природних територій курортів як складової частини національного багатства країни для:

формування ринку природних лікувальних ресурсів;

реалізації платного природокористування;

порівняння ефективності рекреаційного та нерекреаційного використання території курорту;

залучення інвестицій тощо.

Більшість курортів має гідромінеральну базу на підставі затверджених запасів. Втім існує значна кількість санаторно-курортних закладів, які використовують природні лікувальні ресурси, стосовно яких не проводилися геологорозвідувальні роботи. З метою оцінки та затвердження запасів гідромінеральних ресурсів для санаторно-курортних закладів, що використовують природні лікувальні ресурси з незатвердженими запасами, необхідно здійснити геологорозвідувальні роботи та провести пошуки інших гідромінеральних ресурсів для розширення профілактичних та лікувальних послуг.

Нерівномірний розподіл водовідбору за ділянками і технічна недосконалість свердловин призводять до нераціонального використання мінеральних вод на окремих родовищах.

Відбувається і протилежний процес, коли для вивчення родовищ мінеральних вод та затвердження запасів щодо них витрачено значні кошти, а родовища використовуються не в повному обсязі.

Значна частина родовищ мінеральних вод експлуатується лише для промислового розливу у пляшки. Необхідно вирішити питання щодо обмеження використання пластикової тари для розливу мінеральної води. Деякі фасовані мінеральні води доцільно використовувати в санаторно-курортних закладах місцевостей, або у закладах практичної охорони здоров’я регіонів, де згідно з медичним зонуванням існує необхідність їх вживання та профілактичного застосування за нозологічними показниками (наприклад у зонах радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Оцінка сучасного використання мінеральних вод, лікувальних грязей, інших природних лікувальних ресурсів може бути проведена на підставі моніторингу цих корисних копалин. Результати досліджень дадуть змогу створити кадастр природних лікувальних ресурсів. Це, у свою чергу, буде базисним матеріалом опрацювання прогнозних оцінок перспективності природних лікувальних ресурсів.

Розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв’язок, комунальне господарство) потребує розв’язання територіальних, соціально-економічних, і завдань, які пов’язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів.

Розвиток виробництва на курортних територіях призвів до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентрація у деяких місцевостях санаторно-курортних закладів, велика питома вага промислового та сільськогосподарського виробництва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури (водота теплопостачання, енергозабезпечення, комунальне господарство, транспорт), низький рівень комфортності оздоровниць створюють надмірне антропогенне навантаження, знижують престижність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.

Розвиток курортів багато в чому залежить від витрат на паливно-енергетичні ресурси, збереження яких є предметом державної політики. Залежно від умов розвитку більшість курортів не має традиційних джерел енергії. Тому виникає необхідність ширшого впровадження на курортних територіях нетрадиційних видів енергетики. Передбачається ліквідація енергетичного дефіциту курортів за рахунок застосування енергозберігаючих технологій, відтворюваних і нетрадиційних джерел енергії, встановлення лічильників обліку тепла, гарячої та холодної води, газу. Це в свою чергу сприятиме підвищенню якості екологічного стану курортів.

Розвиток і поетапне становлення курортів, конкурентоспроможних на світовому ринку, неможливий за існуючого режиму водопостачання. Для розв’язання проблем водозабезпечення необхідно здійснити комплекс таких заходів:

реконструкція існуючих і будівництво нових об'єктів водогосподарського комплексу;

впровадження сучасних технологій очищення води та залучення додаткових джерел водопостачання;

ремонт та реконструкція існуючих аварійних мереж водопостачання і водовідводу, створення системи автоматизації та диспетчеризації водопостачання курортних об'єктів незалежно від форми власності та підпорядкування;

розвідування нових запасів підземних вод для питного водопостачання та раціональне використання існуючих місцевих джерел;

створення замкнутих систем водозабезпечення як частини безвідходних технологій;

реконструкція існуючих та будівництво нових каналізаційних споруд.

Для сталого функціонування курорту необхідне створення відповідної нормативної бази, яка складається із системи стандартів та інших нормативних документів, моніторингу ресурсного потенціалу та нормативно-правових актів.

Розділ 2. Особливості функціонування мінеральних курортів в Україні

2.1 Історія лікувального використання мінеральних вод

Основна частина мінеральних курортів України зосереджена на Закарпатті. Перші відомості про використання мінеральних вод у лікувальних закладах на Закарпатті належать до ХVІ-ХVІІ ст. Були це примітивні водолікарні - «купальні», а також викопані в землі ями біля виходу мінеральних джерел.

1600 р. Поблизу села Лумшори Перечинського району приватними особами був організований лікувальний заклад, який у XVIII ст. почали називати «Курортом Лумшори» .

1631 р. В Ужгородській інвентарній книзі зроблений запис про наявність мінеральних джерел та водолікарні.

1755 р. Власник більшості мінеральних джерел Свалявщини — граф Шенборн Євген-Ервін направив до Відня (тодішньої столиці Австро-Угорської імперії) для аналізу мінеральних вод Неліпинського і Сусківського джерел, але результати цих аналізів залишилися невідомими.

1796 р. Хімічний склад мінеральних вод Закарпаття вивчав відомий вчений, почесний член Московського фізико-хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів та природознавців, професор хімії й ботаніки медичного факультету єдиного на той час Угорського університету — Пауль Китайбел.

Кінець XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) приватні підприємці відкрили водолікарню для вуглекислих купалень. У XIX ст. біля неї були споруджені невеликі помешкання. В 1900 році після визначення хімічного складу МВ джерела «Сойми» цей район визнано курортною місцевістю. Найбільшого розвитку курорт Сойми набув у 1910;1914 рр., але в період першої світової війни він був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попереднього курорту відкрили невеличку водолікарню, яка також незабаром перестала існувати.

1800 р. У селі Неліпино відкрито Сваляво-Неліпинський курорт. Власне, це був перший досить примітивний курорт з дерев’яною водолікарнею і кількома приміщеннями для помешкань, готелем «Єлизавета». Значним досягненням стало те, що на курорті був лікар, який й орендував курорт. Цей заклад функціонував на базі двох мінеральних джерел: гідрокарбонатно-натрієвого з вмістом вуглекислоти (джерело «Стефанія») та іншого, аналогічного, з вмістом заліза («Залізисте Джерело»). У 1887 році курорт значно розширився; відкриті водолікарня на 24 ванни, житловий фонд на 90 спальних кімнат. У 1907 р. він сягає максимального розвитку -130 кімнат. Під час першої світової війни значна частина курорту була знищена, а в 30-ті роки він перестав існувати.

З’являються перші відомості про розлив закарпатських мінеральних вод, коли Редліх Сем'єн, власник ресторану у М. Львові, возив свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як дорогоцінний напій. Свалявська мінеральна вода експортується до Відня, Парижа. У 1842 р. у Будапешті вона була визнана однією з кращих за смаковими якостями, а в 1855 р. отримала Золотий диплом на виставці вод Європи в Парижі. В 1884 р. високою оцінкою була відзначена у Відні.

1826 р. На околиці поселення Свалява була збудована невелика водолікарня для мінеральних купалень. У 1856 р. лікарем Карловським був організований Свалявський лікувальний пансіонат (філіал курорту Неліпино), але він існував недовго і згодом був перетворений у цех для розливу МВ Свалява.

1832 р. У долині річки Синявки на базі сірководневого мінерального джерела споруджується примітивна водолікарня для лікування ревматичних хворих, а в 1873 р. водолікарня реконструюється й значно розширюється. Створюється пансіонат, а район оголошується курортним місцем. У 1918 р. усі будови пансіонату були повністю зруйновані пожежею. У 1932 р. була поновлена водолікарня «Купальний дім», а в 1944 р. на її місці збудували так званий «Мисливський дім» з купальнею, їдальнею та помешканнями, котрий існує й донині.

Початок XIX ст. На базі мінерального джерела «Поляна-Купіль» була створена водолікарня з примітивним пансіонатом. Мінеральні води використовувалась для ванн і внутрішнього прийому при різних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок і крові. У 1863 р. тут побудований приватними підприємцями санаторний заклад із 40 помешканнями та 20 купальними. У 1887 р. І.Болеман так описує Поляну: «Джерело оточують дерев’яні будови, купальні будови відсутні». У 1907 р. споруди курорту постраждали від пожежі, а в 1913 р. цей заклад почав поступово відновлюватися. Окремі споруди пансіонату збереглися до 1945 року.

1862 р. У селі Кобилецька Поляна працює курорт «Квасний», а в селі Кваси — невелика водолікарня. У селищі Солотвино, поблизу солерудника, функціонують пансіонати «Павел» і «Людвик» на базі ропи озер.

1873 р. На околиці села Вишково на базі двох мінеральних джерел функціонує водолікарня «Замкова Купіль». У 1887 р. році цей заклад описано в книзі І. Болемана: «Споруди лікувального закладу в старому швейцарському стилі створюють враження затишку. Серед них найкращий павільйон „Берта“ з ЗО кімнатами, купальним приміщенням. Окрім цього павільйону налічується ще 6 менших швейцарських будиночків загальною кількістю — 64 кімнати. Бювет побудований на джерелі „Йожеф“, для купалень використовується джерело „Габор“. У двох лікувальних закладах 11 кабін, у кожній дві цинкові ванни. Лікування тут проводять у випадках малокрів'я, жіночих хворобах, катарах шлунка». У ті ж роки з’являються водолікарні в селах Плоске, Усть-Чорна, функціонує пансіонат у селі Ужок.

1878 р. У районі села Голубине економією графів Шенборнів розпочалося використання мінеральних вод «Маргіт», «Лугі-Ержібет» та «Панонія-Жофія» — джерел, що знаходилися поруч. У рекомендаціях щодо вживання мінеральної води «Маргіт» записано, що вона сприяє хорошому лікувальному ефекту при захворюваннях шлунка, кишечника, жовчного міхура, а також є чудовим засобом при лікуванні захворювань верхніх дихальних шляхів, цукрового діабету, захворюваннях нирок і сечового міхура. У рекомендаціях щодо вживання мінеральної води «Лугі-Ержібет» зазначено, що вона пропонується при захворюваннях шлунка, підвищеній кислотності, печії, з успіхом використовується при хронічних катарах носоглотки, гортані, бронхів. Призначається хворим із кровохарканням, пороками серця й астматикам, добре діє при захворюваннях сечовивідних шляхів, а також є чудовим освіжаючим напоєм. Мінеральну воду Маргіт (нині Лужанська) називали «Угорською зельтерською водою». Потім почався розлив мінеральних вод джерела «Лугі-Ержібет», трохи згодом — мінеральних вод джерела «Панонія-Жофія», аналогічних за хімічним складом. Наприкінці XIX ст. у Сваляві функціонувало керівництво пунктом і заводами для розливу мінеральних вод з володінь графа Шенборна-Бухгейма. Існує завод (цех) для розливу мінеральної води «Драгівська».

1887р. Курорти й мінеральні води Закарпаття описані у книжці І. Болемана (1887). 1890 р. В М. Ужгороді діяла купальня «Квасна Вода» на базі вуглекислого залізистого джерела (колишній дитячий майданчик на вул. Панаса Мирного), яка була побудована ще на початку XIX століття. Численні прояви вуглекислих вод у районі М. Ужгорода зафіксовані навіть на глибині 10−15 м при копанні колодязів населенням для водозабезпечення.

1914 р. В ілюстрованому путівнику по курортах так описується Полянське цілюще джерело: «Це першокласна мінеральна вода, чудова столова вода, у змішаному вигляді з вином, молоком дає таку суміш, що є прекрасним слизорозчинним засобом. Наразі у цьому місці наявні тільки дві будівлі для розливу та упакування мінеральних вод, хоча чудове місцезнаходження джерела, хороше повітря, клімат і закрита з усіх боків місцевість може бути використана як курорт. Джерело каптоване цементним спорудженням й зразково експлуатується. Хімічний склад мінеральних вод вивчений Я. Молнаром в 1911 році. Мінеральна вода „Поляна“ використовувалась до цього часу, головним чином, як столова вода, хоча вона є однією з найцінніших мінеральних, які з успіхом вживають при катарі верхніх дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту, а також є прекрасним протиподагричним засобом» .

1935 р. Хімічний склад і лікувальні властивості мінеральних вод Закарпаття описані у книзі Ф. Візнера.

1946 р. Почали працювати санаторій «Синяк» для лікування захворювань серцево-судинної системи і моторно-рухового апарату та санаторій «Поляна» для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту. У колишньому замку графів Шенборнів відкритий кліматичний загальносоматичний санаторій «Карпати» .

З 1946 року у проведенні гідрогеологічних робіт беруть участь співробітники Центрального геологорозвідувального інституту, Інституту геологічних наук АН УРСР, кафедри геології Львівського університету, а з 1958 року — управління «Укргеокаптажмінвод» та Берегівська геологічна експедиція тресту «Київгеологія» .

18 лютого 1958 року, за наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР, організовані Закарпатська рада по управлінню курортами профспілок і Гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція (ГГРЕС) для режимного нагляду за хімічним складом родовищ мінеральних вод, що використовуються в санаторно-курортних закладах, і проведення гідрогеологічних робіт.

У 1958 році відкриваються санаторії «Шаян», «Верховина» та «Гірська Тиса» .

У 1960 році прийнята постанова ЦК КП України та Ради Міністрів УРСР про подальший розвиток курортів на Закарпатті. Згідно з постановою намічено план розширення та будівництва нових оздоровчих закладів на 1960;1967 роки. За планом передбачалося будівництво двох нових санаторіїв, які стали до ладу в 1964 році: «Сонячне Закарпаття» та «Квітка Полонини» .

1 січня 1965 року за Наказом МОЗ УРСР створено Ужгородський філіал Одеського НДІ курортології, реорганізований 1988 року у відділ Одеського НДІ курортології і медичної реабілітації, а в 1992 році - в Науково-практичне об'єднання «Реабілітація» МОЗ України.

У 1965;1973 роках під керівництвом проф. М.Д. Торохтіна співробітниками фізико-хімічної лабораторії філіалу був вивчений фізико-хімічний та мікроелементний склад близько 400 виходів мінеральних вод Закарпаття. В експериментальному відділі вивчалась фізіологічна дія мінеральних вод в експерименті.

З 1967 року співробітники гастроентерологічного відділення філіалу проводять вивчення механізму лікувальної дії основних груп мінеральних вод Закарпаття при захворюваннях органів травлення та інших поєднаних патрологіях.

2.2 Історія курорту Моршин

Перша письмова згадка про Моршин датується 2 січня 1482 в судовому записі, де згадується, що село Моршин належить шляхтичу Юрію Нагваздану і входить до складу Польського королівства. На той час це було невеличке село, яке налічувало 12 дворів.

З давніх часів селяни в Моршині використовували джерела для виварювання солі. Пізніше за цей промисел вирішили взятися тодішні власники Моршина — Бранецькі, які домоглися від королівської канцелярії дозволу на відкриття соляних шахт. Було викопано п’ять шахтних колодязів для видобутку ропи, з якого шляхом виварювання отримувалась сіль. Однак промисел не виправдав себе — моршинська сіль була гіркою та непридатною для вживання.

У зв’язку з цими солеварами згадуються два імені - Петро Морштин і Юрій Морштин, німців за походженням, які отримали в оренду ці землі від польського короля Казимира. Історики припускають, що назва міста Моршин, походить від їх прізвищ.

У 1875 році, з прокладкою через Моршин залізниці Стрий-Станіславів життя міста значно пожвавилася. Тодішній господар купець Боніфацій Штіллер привертав увагу людей до живописної місцевості, з якою тепер було добре сполучення. Запрошені Штиллером лікарі В. Пясецький та С. Дзіковський розпочали організацію в Моршині кліматоі водолікування за зразком західних курортів, які були на той час досить модними.

У травні 1878 року С. Дзіковський доповідає про можливість організації курорту в Моршині на засіданні «бальнеологічної комісії» у Кракові. Лікар Лютостанський, який провів інспекцію Моршина, розповідає про наявність на курорті приміщення на 12 ванн, трьох житлових приміщень для приїжджих, дерев’яного водопроводу. Також він звертає увагу на три джерела з гірко-соленою водою. 1878 став роком першого офіційного лікувального сезону з відкриттям «Установи для лікування грудних захворювань». З того часу мінеральні води джерел Моршина стають предметом вивчення. Перший хімічний аналіз ропи джерела № 1 опубліковано професором Львівського університету В. Радзишевським в 1881 році.

У 1879 році були очищені і упорядковані два шахтні колодязі, котрі названо іменами власника курорту Штіллера і його дружини-джерела «Боніфацій» та «Магдалена» (нині джерела № 1 і № 2). Крім того іменем дочки Людмили Штіллер назвав джерело № 3 з прісною водою, а іменем сина Адама — шахтний колодязь № 5 з нульовим дебітом. У цьому ж році виявлено ще одне джерело, яке дає ультрапрісні води — джерело Матері Божої, або джерело № 4. Одночасно в околицях Моршина знайдена торф’яна грязь — «боровина» .

Курортний сезон 1880 року відкрився з новою назвою — «Лікування мінеральними водами та грязями». Воду мінеральних джерел починають застосовувати для ванн, а торф’яну грязь — для грязевих ванн та аплікацій. Моршин став бальнеогрязевим курортом.

У 1880−1881 роках зроблені перші спроби внутрішнього вживання вод джерела «Боніфацій», які, очевидно, виявились успішними, тому що з 1883 року ця вода продається в пляшках.

Моршин став відомим, про нього знали не тільки в Австро-Угорщині, а й за її межами. У рекламних проспектах, що виходили перед першою світовою війною, Моршин порівнювали з популярними європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» і «галицьким Карлсбадом». Про лікувальні властивості моршинської води в ті роки писали багато дослідників, прирівнюючи її з водами відомих тоді німецьких, угорських і чеських курортів. Моршинський розсіл експортувався в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни. До Моршина курсували «вагони з написом» Варшава — Моршин-курорт «, безпосередньо з Варшави до Моршина, дві години від Львова» .

У 1930 роках на курорті були збудовані водолікарня, грязелікарня, інгаляторій та бювет мінеральних вод — «грибок», який став символом міста.

У 1935 році за проектом інженера Никодимовича Товариством галицьких лікарів почалось будівництво «Курортного дому» — нині санаторій «Мармуровий палац» .

З приходом радянської влади приватні пансіонати були об'єднані в санаторії, котрих на початок 1950;х років було дев’ять.

У 1957 році почала функціонувати моршинська курортна поліклініка.

У 1960 році курорт був переданий в управління профспілкам.

У 1965;1975 роках на курорті було збудовано їдальню на 800 місць, відділення зв’язку, кінотеатр та Будинок культури. Побудовано сучасний бювет мінеральних вод, розрахований на 6000 людей одночасного відвідування.

У 1979 році на курорті збудовано новий санаторний комплекс «Пролісок» для батьків з дітьми.

Останній крупний санаторій — «Лаванда» — був побудований в 1980;х роках.

Популярність курорту зростала. У 1964 році курорт відвідало 42 221 людина, в 1973 — 59 288, в 1977 на курорті лікувалось 67 137 осіб. Моршин стає курортом всесоюзного значення.

Санаторії курорту Моршин:

санаторій «Аркадія» ;

санаторій «Київ +» ;

санаторій «Світанок» ;

санаторій «Дністер» ;

санаторій «Лаванда» ;

санаторій «Черемош» ;

санаторій «Перлина Прикарпаття» ;

санаторій для дітей з батьками «Пролісок» ;

санаторій «Прикарпатська Ватра» ;

санаторій «Моршинський» ;

оздоровчий комплекс «Моршинська вежа» ;

санаторій «Мармуровий Палац» ;

санаторій «Геолог Прикарпаття» .

Пансіонати курорту Моршин:

пансіонат «Динамо» ;

пансіонат «Зорецвіт» ;

пансіонат «Моршин» ;

пансіонат «Борис» .

Готелі курорту Моршин:

готель «Оріон» ;

готель «Максим» ;

готельний комплекс «Оберіг» ;

приватна садиба «Ностальгія» .

Є міський Будинок культури та загальнокурортний бювет мінеральних вод. У сусідньому селі Лисовичі - санаторії «Нива» та «Прикарпатська ватра». Загальна місткість санаторіїв близько 5000 пацієнтів щомісячно.

мінеральний курорт моршин

2.3 Мінеральний курорт Моршин

Моршин — маленьке курортне містечко західній Україні. Ще в XV столітті жителі поселення Моршин звернули увагу на незвичайні властивості місцевих природних джерел. З тих пір потроху селище розросталось і завдяки технологіям і дослідів лікарів і вчених було вивчено лікувальну дію тутешніх вод. Вже більше століття завдяки традиціям поколінь і унікальним природним чинникам лікарні Моршина є провідними оздоровчими закладами для хворих на цукровий діабет, що страждають захворюваннями печінки, кишечника, підшлункової залози і шлунку, і інших органів травлення.

Клімат курорту Моршин дозволяє відпочивати і лікуватись протягом усього року, використовувати свої природні чинники для Вашого здоров’я, що відмінно доповнює комплекс лікувальних процедур в санаторіях.

Мінеральні джерела курорту Моршин застосовують для різних промивань та зрошень, як зовні, так і внутрішньо. При дослідженнях, було з’ясовано що під впливом хлоридно-натрієвої води змінюються різні функції систем людського організму, нейрогуморальна регуляція і метаболізм тканин. Ці фізіологічні зміни відбуваються в результаті подразнення рецепторів поверхні шкіри, на якій після прийому ванн залишається соляний покрив. Мінеральні ванни з ропи із загальною мінералізацією води 10−20 г / л призначаються в середньому через день. Внутрішнє воду застосовують для промивань та зрошень. Особливо ефективні процедури для страждаючих захворюваннями кишечника, сечостатевої системи у чоловіків, гінекологічних захворюваннях, при хронічних інфекційно-алергічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів процедури проводяться у вигляді інгаляцій.

Моршин багатий і іншими природними факторами, такими як торф’яна грязь та озокерит (гірський віск). Всі ці фактори широко використовуються на курорті і чудово доповнюють загальні процедури. Торф’яна грязь є високо мінералізованих лікарським сировиною високої якості за своїм фізичним і хімічним властивостям. До його складу входять ангідрид кремнію, окису заліза, алюміній та інші хімічні склади. З органічних речовин: геміцелюлоза, лігніногумусовий комплекс, клітковина, цукор. Також дуже істотно наявність органічних кислот. Ці багатства природи використовують для вагінальних і ректальних тампонів, електрогрязевих процедур, в лікуванні гінекологічних захворювань, різноманітних простатитів і проктосигмоїдити.

Озокерит володіє дуже великою теплоємністю, майже не проводить тепло в порівнянні з іншими теплоносіями, здійснює хімічне (так як в його склад входять мінеральні масла та смоли) і біологічне вплив, який викликає помітні позитивні зміни в організмі людини.

Відвідувачів обслуговують висококваліфіковані фахівці, серед них доктори і кандидати медичних наук, Заслужені лікарі України, а також кваліфікований молодший медичний персонал. До кожного клієнта застосовується індивідуальний підхід у призначенні лікування та обстеження. Для тих, хто приїжджає до Моршина на короткий термін — 11 і менше днів, — розроблено спеціальні інтенсивні оздоровчі та лікувальні курси.

В «Моршинкурорті» визначено спектр найефективніших нових методів лікування, конкретизовано медичну ідеологію курорту — всі лікувальні процедури, необхідні хворому, входять у вартість путівки. До кожного клієнта застосовується індивідуальний підхід в виборі процедур та обстеженнях. Тут сповідується унікальна філософія, в основі якої девіз — чи все можливе зроблено для покращення здоров’я клієнта.

На сьогодні СКК «Моршинкурорт» це унікальний лікувально-реабілітаційний центр, де поряд з природними лікувальними факторами застосовують найновіші досягнення медичної науки і сучасні технології лікувального процесу, здійснюють наукове забезпечення курортної справи. Він має відмінну лікувально-діагностичну базу, чудову відпочинкову інфраструктуру і позиціонує себе як один з найперспективніших курортів України.

СКК «Моршинкурорт» — лідер в лікуванні захворювань печінки, підшлункової залози, кишківника, шлунку та цукрового діабету. Як супутні, тут чудово лікують захворювання серцево-судинної системи, периферичної нервової системи, порушення системи опорно-рухового апарату. Володіючи джерелами мінеральних вод з унікальними лікувальними властивостями, сучасною медичною базою, висококваліфікованим медичним персоналом, комфортним номерним фондом та вдалим розташуванням спальних корпусів у лісопарковій зоні, СКК «Моршинкурорт» створює сприятливі умови для вдалого відпочинку та ефективного лікування.

Висновок

Природні ресурси є найважливішими матеріальними носіями національного багатства кожної країни і їх раціональне використання слід розглядати як важливий фактор підвищення економічного потенціалу країни.

Природні рекреаційні ресурси повинні використовуватись бережно й економно, повинні охоронятися і примножуватись. Для цього необхідно проводити їх облік, кількісну і якісну оцінку, визначити придатність і альтернативність їх використання.

Україна посідає одне з провідних місць в Європі за ступенем забезпеченості природними ресурсами, серед яких значне місце займають запаси мінеральних вод.

Разом з тим трансформаційні процеси в економіці України спричинили кризові явища у різних галузях господарства, у тому числі в мінерально-сировинному та курортно-рекреаційному комплексах.

З метою відновлення прибутковості санаторно-курортної сфери та враховуючи її потенційні ресурсні можливості, необхідно здійснити реформування галузі. На основі обґрунтованих потреб населення у різних видах відновлюваного лікування та оздоровлення, впровадження сучасних ресурсозберігаючих та природоохоронних технологій.

Державна політика в цій сфері має стати одним з пріоритетних напрямків національної соціальної політики та економіки.

Список використаної літератури

1. Ганич О. М., Ганич Т. М., Ганинець П. П. Практична дієтологія. — Ужгород: Краєвиди Карпат, 2004. — 228 с.

2. Концепція розвитку санаторно-курортної галузі // www.ufoz.ukrmed.info

3. Павлов В.І., Черчик Л. М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, практика, перспективи. — Луцьк, Надстир’я, 1998.

4. Печенка О.І. Перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг Секція: «Менеджмент та маркетинг». Збірник наукових праць. — 2008. — Випуск № 1.

5. Рогач І.М., Лемко І.С., Киртич Л. П., Лемко О.І., Заяць К. П. Лікувально-оздоровче використання екологічно чистих природних територій // Екологічний вісник. — 2002. — № 1−2.

6. Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 312 с.

7. www.tort.com.ua

8. Лильо І., Лильо-Откович З. «Прогулянка Львовом. Путівник.», К.:Балтія друк.- 2005. стр.161−162

9. http://mytruskavets.com.ua