Проблеми ринку туристичних послуг Кримського півострова

Зміст Вступ

1. Структура туристичних послуг

2. Теперішнє становище туристичних послуг

3. Розміщення підприємств туристичних послуг

4. Рекреаційні ресурси Кримського півострова

5. Направлення по розвитку галузі

Висновок Список використаних джерел

Вступ На сучасному етапі розвитку ринкової економічних відносин глобалізацій ні процеси охопили всі сфери світового господарства, в тому числі і ринок туристичних послуг. Як наслідок, відбувається зростання рівнів інтегрованості туристичних галузей та окремих підприємств різних країн, з одного боку, та загострення конкурентної боротьби між країнами зараз — поділ туристичних потоків, з іншого. Водночас сучасною тенденцією в економіці розвинених країн є зростання частки туристичних послуг як у структурі валового внутрішнього продукту, такі в структурі споживання. Для них характерний інтенсивний розвиток нових інформаційних технологій, електронної торгівлі в сфері туризму. Такі процеси створюють загрози туристичним галузям країні з нижчою конкурентоспроможністю національних підприємств, не сформованістю ринкових механізмів та недосконалою державною туристичною політикою. Це стосується країн з трансформаційною економікою, до яких належить й Україна. Що стосується рівня інтегрованості туристичної галузі України до світо господарських зв’язків, то частка міжнародного туризму в структурі туристичних послуг країни не перевищує 35%. До цього слід додати невідповідність туристичної інфраструктури країни міжнародним стандартам, неефективність використання потенціалу туристичних ресурсів та інші негативні чинники. Все це вимагає пошуку шляхів оптимізації ринку туристичних послуг в Україні, розробки макроекономічної стратегії і тактики виходу національних туристичних підприємств на зовнішні ринки, обґрунтування конкретних заходів що до впровадження інноваційних форм організації туристичної діяльності.

У вітчизняній економічній науці цивілізаційні виміри процесів економічної глобалізації, стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації, сучасні проблеми міжнародної економічної інтеграції висвітлені у працях Ю. М. Пахомова, О.Г. Білоруса, А.С. Філіпенка, Д.Г. Лук’яненка, В.Є. Новицького, С.В. Сіденко, М. А. Дудченка, І.М. Школи, вплив транс націоналізації на перехідні економіки — О.І. Рогача, О.І. Шниркова, міжнародних валютно-фінансових відносин, фінансового сектору ринкової та транзитивної економік — О.В. Плотнікова, А.І. Кредісова.

Економічні засади дослідження туристичних ринків закладені у працях Г. М. Алейникової, В. Ф. Данильчука, Ю. Б. Забалдіної, Н.Й. Коніщевої, Т.І. Ткаченко, В.С. Ковєшнікова, менеджменту підприємств туристичної сфери — В.І. Карсєкіна, С. В. Мельниченко, І.М. Школи, конкурентоспроможності туристичних підприємств — С. П. Гаврилюк, туристичної логістики — Г.І. Михайліченко, історичних та культурологічних аспектів туристичної діяльності - В. К. Федорченка, В.В. Волинцятаін.

Важливе значення мають праці вчених близького та далекого зарубіжжя — Ф. Котлера, М. Портера, П. Кругмена із проблем конкурентоспроможності підприємств на зовнішніх ринках, В. А. Квартальнова, І.В. Зоріна, М.І. Кабушкіна, Г. А. Папіряна, А. П. Дуровича та ін. з проблем менеджменту туристичної діяльності.

Отже, теоретико-методологічні дослідження проблем ринку туристичних послуг посіли важливе місце у економічній науці. Проте в умовах переходу національної економіки України до ринкових відносин, з одного боку, та подальшого загострення конкуренції на світових ринках послуг, їх глобалізації, з іншого, виникає потреба поглибленого вивчення ряду аспектів формування, функціонування та розвитку ринку туристичних послуг в Україні.

1. Структура туристичних послуг Туристичні операції є важливою складовою світової та національної економіки. Дедалі більша взаємозалежність країн, взаємопроникнення їх економічних інтересів, відкриття національних господарств зовнішньому світові сприяють інтенсивному розвитку міждержавних туристичних потоків, поглибленню міжнародного поділу праці на ринку послуг. Як зазначається у Манільській декларації зі світового туризму, «частка туризму в національній економіці і міжнародній торгівлі перетворила його на важливий показник світового розвитку. Постійна роль у національній економічній діяльності та у міжнародному обміні, вплив на вирівнювання балансу зовнішньої торгівлі перетворюють його на одну з основних галузей світової економічної діяльності». Значення ринку туристичних послуг у економічній діяльності постійно зростає, а сам ринок набуває нових тенденцій та особливостей.

У фаховій літературі наявна значна кількість визначень ринку туристичних послуг (туристичного ринку). Туристичний ринок — це «сфера реалізації туристичного продукту та економічних відносин, як і виникають між його покупцями та продавцями»; це «суспільно-економічне явище, що об'єднує попит і пропозицію для забезпечення процесу купівлі-продажу тур продукту уданий часу даному місці».

Отже, можна виділити три визначальні положення щодо сутності ринку туристичних послуг, які відображені у логічній схемі функціонування світового ринку туристичних послуг (рис. 1).

По-перше, товаром на ринку туристичних послуг виступає туристичний продукт — об'єкт ринку, що обмінюється на гроші. Туристичний продукт — це «будь-яка послуга, що задовольняє ті чи інші потреби туристів і підлягає оплаті з їх боку». Зазвичай туристичний продукт має комплексний характер (так званий «пакет» послуг), кожну складову якого виробляють інколи незалежні, а інколи й зв’язані суб'єкти туристичного ринку російські вчені І.В.Зорінта В. А. Квартальнов зазначають, що він являє собою «споживчий комплекс, що включає тур, туристсько-екскурсійні послуги і товари». Туристичний продукт — це «комплекс туристичних послуг, благ та товарів, що забезпечують реалізацію мети подорожі».

Рис. 1. Логічна схема функціонування ринку туристичних послуг (ТП — туристичний продукт) Цікавою є точка зору Г.І. Михайліченко, як розглядає туристичний продукт як сукупність туристичних послуг (основних, додаткових та спеціалізованих), природних і антропогенних умов та ресурсів (натуральних та створених) і туристичних товарів (специфічних та неспецифічних), що задовольняють потреби споживачів до подорожі, підчас та після подорожі, при умові, що ці споживачі є туристами.

По-друге ринок туристичних послуг являє собою систему відносин між суб'єктами — виробниками туристичних продуктів, платоспроможними споживачами та посередниками. Споживачами туристичних послуг є туристи. Чистими посередниками між туристами та виробниками послуг виступають туристичні агентства, клуби, асоціації. Одночасно виробниками (розробляють та реалізують тури) та посередниками (укладають угоди з безпосередніми виробниками одиничних туристичних послуг) є туроператори. Виробниками первинних туристичних послуг є готелі, транспортні компанії, заклади харчування, екскурсійні бюро, музеї, театри, заклади дозвілля тощо. Суб'єктами туристичного ринку також є і виробники супутніх послуг і товарів — рекламні компанії, засоби мас-медіа, виробники товарів «внутрішнього експорту» (сувенірів, традиційних товарів у певних країнах), будівельні компанії тощо.

По-третє, механізм функціонування ринку туристичних послуг полягає у постійному узгодженні попиту і пропозиції туристичних продуктів в умовах зростаючої конкуренції та зовнішнього (міжнародного) регулювання.

Ринок туристичних послуг постійно прямує до стану рівноваги — повного задоволення платоспроможного попиту на туристичні продукти пропозицією відповідної якості. Але з появою нових вимог споживачів, нових регіональних сегментів, нових турів, нових форм менеджменту і маркетингу та ін. він переходить до стану дисбалансу. Таким чином, ринок туристичних послуг постійно відхиляється від урівноваженого стану. Це передусім пов’язано з тим, що попит є мобільнішим за порівняно нерухому, негнучку пропозицію. Сприяти наближенню ринку туристичних послуг до стану рівноваги покликані держава та різноманітні регулятивні організації.

Виходячи із змісту наукової категорії «світовий ринок туристичних послуг», можна запропонувати таке його визначення: це система товарно-грошових відносин, що виникають в процесі купівлі-продажу туристичних продуктів і передбачають між державні переміщення споживачів послуг.

Ринок туристичних послуг істотно різниться від інших галузевих ринків. Його визначальними рисами є:

— туристичні послуги виробляються і споживаються практично одночасно, не підлягають зберіганню, накопиченню, транспортуванню, ґрунтуються на прямих контактах між їх первинним и виробниками і кінцевими споживачами;

— ринок туристичних послуг характеризується значною глибиною проникнення, оскільки туризм потенційно є всюди, де живе людина (на відміну від більшості товарних ринків, що детермінуються наявними сировинними ресурсами та спеціалізованими споживачами). Потенційно туристичний продукт можна «створити» з будь-яких ресурсів (наприклад, Чорнобильська зона чи голодуючі люди в Африці як об'єкт екзотичного або екстремального туризму), водночас потенційними споживачами туристичних послуг є все населення світу;

— ринок туристичних послуг має сезонний характер із двома (літнім та зимовим) піками ділової активності, пов’язаними передусім з періодами відпусток, зменшенням ділової активності у інших секторах світової економіки;

— споживання туристичних продуктів відбувається у країні - виробнику, що з метою пошуку покупців вимагає присутності за рубежем виробників послуг (прямої або через посередників);

— ринок туристичних послуг має комплексний характер, коли поряд із обумовленими контрактами туристичними продуктами за внутрішніми цінами іноземної країни за валюту додатково продаються товари і послуги туристичного попиту;

— даний ринок, на дивлячись на масовість надання туристичних послуг, має індивідуалістичний характер, пов’язаний із суб'єктивністю попиту, оскільки туристичні продукти призначені для задоволення особистих потреб туристів (відповідно до їх доходів, інтересів), мають виключно споживацьке значення. При цьому споживча вартість послуги немає речової форми, а полягає у певному корисному ефекті (враження, пізнання, оздоровлення та ін.);

— на даному ринку постерігається доволі висока стійкість цін на туристичні послуги (порівняно із динамікою цінна товари) та водночас несталість якості. Стійкість цін, на думку експертів, пов’язана з тим, що попит на туристичні послуги постійно зростає, а пропозиція не завжди за ним встигає, а також з тим, що в туризмі не можливо створити акумулятивні запаси.

Можна виділити такі функції ринку туристичних послуг:

— регулятивна, оскільки ринок забезпечує збалансованість попиту і пропозиції, узгодження виробництва і споживання туристичних продуктів цілому та по окремих сегментах зокрема;

— стимулююча, оскільки ринок забезпечує стимулювання підвищення економічної ефективності виробництва туристичних послуг в умовах конкуренції, з одного боку, та вдосконалення пропозиції відповідно до особливостей попиту в різних міжнародних регіонах, з іншого. Оскільки специфікою туристичного продукту є певною мірою його абстрактність («мрія», «фантазія» туриста), то саме ринок стимулює пошук нових шляхів максимального наближення туристичних продуктів до такої абстракції;

— оптимізаційна, оскільки ринок оптимізує використання факторів виробництва туристичних послуг, іншими словами, «показує» виробникам які, у якій кількості та для кого необхідно виробляти туристичні послуги;

— інформаційна, оскільки ринок надає інформацію про усереднені параметри сукупних попиту і пропозиції на різні види туристичних послуг, забезпечує встановлення ціннісних еквівалентів для купівлі-продажу туристичних продуктів;

Креативною складовою світового ринку туристичних послуг, базовим суб'єктом економічної діяльності у сфері туризму є туристичне підприємство — «підприємницька або громадська одинця чи їх сукупність, яка займається виробництвом, розробкою, реалізацією туристичних продуктів, а також організовує їх споживання».

2. Теперішнє становище туристичних послуг За своїми типологічними ознаками національні туристичні ринки можна розділити на чотири типи: високоінтенсивні, стабілізовані, реформовані, акумулюючі. Ознаками цих типів виступають такі характеристики, як тип соціально-економічного розвитку країни, рівень сформованості ринкових структур, рівень розвитку індустрії туризму, інтенсивність участі у світовому туристичному процесі, експорт-імпорт туристичних послуг. Туристичний ринок України відноситься до реформованого типу національного туристичного ринку, який характеризує країни перехідного типу, що формують ринкові структури і де переважає міжнародний туризм імпортного спрямування, які переважно постачають туристів. Також крім переваги ринку міжнародного туризму, у країнах перехідного типу спостерігається відновлення ринку внутрішнього туризму. Ці типологічні особливості необхідно враховувати під час прогнозування розвитку туристичної діяльності та двосторонньої співпраці України з іншими країнами — суб'єктами регіонального та глобального ринків.

В Законі України «Про туризм» [2], який було прийнято 15 вересня 1995р., записано, що ліцензуванню на здійснення туристичної діяльності підлягають туристичні агентства, бюро подорожей, екскурсійні бюро, бюро по прийому туристів, туристичні оператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази, інші юридичні особи незалежно від форм власності і фізичні особи, які здійснюють туристичну діяльність, передбачену їх статутами чи положеннями. На сьогоднішній день питання ліцензування туристичної діяльності регулюються Законом України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ, який набрав чинності з 21 жовтня 2000 року. У відповідності зі змінами цього Закону у жовтні 2010р. ліцензуванню підлягає лише туроператорська діяльність. З четвертого серпня 2011р. органом ліцензування визнано Державне агентство України з туризму та курортів.

З 2005р. діяльність туроператорів та турагентів аналізується Державною службою туризму і курортів (дані за формою № 1-ТУР). Кількість підприємств, що надавали туристичні послуги в Україні, протягом 2005 — 2009рр. зросла на 70,8% (2828 підприємств у 2005р., 4829 підприємств — у 2009р.). Протягом 2005;2007рр. було обслуговано 6,89 млн. туристів. У цей період спостерігається зростання внутрішнього туризму (на 131,18%) та в'їзного туризму (на 15,53%) (рис. 2). Обсяг виїзного туризму у 2006р. зріс на 53,14%, у 2007р. зменшився на 40,73%, а у 2008р. зріс на 126,13% у порівнянні з 2005р.

У 2008 — 2011рр. було обслуговано 9,96 млн. туристів, але відбувається спад обсягів туристичних потоків у 2008р. та їх стабілізація у наступні роки. Це зменшення кількості обслугованих туристів можна пояснити:

а) підвищенням валютних курсів (євро та долар), що призвело до підвищення вартості путівок у гривні;

б) світовою економічною кризою, яка змінила ставлення українців до відпочинку.

Рис. 2. Динаміка туристичних потоків в Україні за 2005;2011рр.

Окремою частиною комплексу туристичних послуг є екскурсійна діяльність. Екскурсія — це методично продуманий показ визначних місць, пам’яток історії та культури, що базується на аналізі побачених об'єктів та розповіді про події, які пов’язані з ними. Тривалість екскурсії може складати від академічної години (45хв.) до доби. Короткострокові тури (від 1 до 3−4 днів) називають маршрутами вихідного дня й вони можуть містити у собі кілька екскурсій різної тривалості. Протягом 2005;2008рр. суб'єктами туристичної діяльності в Україні було обслуговано 8,3 млн. екскурсантів, у 2008р. кількість екскурсантів зросла на 41,1% у порівнянні з 2005р. (табл. 1).

У 2009р. було обслуговано 1,9 млн. екскурсантів, що на 20,8% менше ніж у 2008р. У 2010р. відбулося зростання кількості екскурсантів на 2,3% у порівнянні з 2009р., а у 2011р. — зменшення на 32, 28% у порівнянні з 2010р.

Таблиця 1

Динаміка потоку екскурсантів в Україні за 2005;20 011рр.

Обсяг послуг, наданих суб'єктами туристичної діяльності в Україні, протягом 2005;2009рр. зростає та становить у 2009р. 9,388 млрд. грн., що у 3,4 рази більше ніж у 2005р. (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка обсягу наданих послуг туроператорами та турагентами в Україні за 2005;2009рр.

Зменшення обсягів наданих послуг не спостерігається в жодному з регіонів. Платежі до бюджету суб'єктів туристичної діяльності в Україні протягом 2005;2008рр. зросли на 84,3% (з 112,9 млн. грн. у 2005р. до 208,2 млн. грн. у 2008р.). У 2009р. платежі до бюджету зменшились на 6% або на 11,7 млн. грн. у порівнянні з 2008р. й становили 196,5 млн. грн. Таке скорочення платежів до бюджету можна пояснити збільшенням кількості приватних підприємств та фізичних осіб, які знаходяться на єдиному податку.

Запорізька область у рейтингу регіонів за показниками діяльності ліцензіатів входить до першої десятки. Кількість підприємств, що надавали туристичні послуги в Запорізькій області, протягом 2005 — 2009рр. зросла на 113,9% (72 підприємства у 2005р., 154 підприємств — у 2009р.). Протягом 2005;2008рр. було обслуговано 434,8 тис. туристів. В цей період у області спостерігається зростання туристичних потоків за усіма видами туризму (на 43,2% - в'їзний, 67% - виїзний, 2,6% - внутрішній) (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка туристичних потоків в Запорізькій області за 2005;2010рр.

Вплив економічної кризи позначився на динаміці туристичних потоків Запорізької області у 2009р., що призвело до їх зменшення та стабілізації у 2010р.

Протягом 2005;2008рр. суб'єктами туристичної діяльності Запорізької області було обслуговано 334,4 тис. екскурсантів, у 2008р. кількість екскурсантів зросла на 8,8% у порівнянні з 2005р. (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка потоку екскурсантів в Запорізькій області за 2005;2010рр.

У порівнянні з 2008р. кількість обслугованих екскурсантів у 2009р. зменшилася на 31,9%, а у 2010р. — на 40,66%.

Обсяг послуг, наданих суб'єктами туристичної діяльності Запорізької області, протягом 2005;2009рр. зростає та становить у 2009р. 86,7 млн. грн., що у 2,1 рази більше ніж у 2005р. (табл. 4).

Таблиця 4

Динаміка обсягу наданих послуг туроператорами та турагентами в Запорізькій області за 2005;2009рр.

Платежі до бюджету суб'єктів туристичної діяльності в Запорізькій області протягом 2005;2008рр. зросли на 64,9% (з 2,4 млн. грн. у 2005р. до 3,97 млн. грн. у 2008р.). У 2009р. платежі до бюджету зменшились на 2,7% або на 107 тис. грн. у порівнянні з 2008р. й становили 3,9 млн. грн.

В цілому в роботі туристичної галузі України можна виділити такі проблеми, які стримують її розвиток [10]:

а) відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном;

б) відсутність цивілізованих умов перетину кордону та несприятливий візовий режим для іноземних туристів;

в) податкове законодавство, що не сприяє вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санаторно-курортний комплекс;

г) недоліки в системі регіонального управління;

д) необхідність передачі частки повноважень органам місцевого самоврядування.

3. Розміщення підприємств туристичних послуг Ринок туристичних послуг в Україні знаходиться на стадії становлення, відтворюючи у своєму розвитку особливості реформування господарства та суспільних інституцій. Україна належить до країн, де туризм «як активний спосіб проведення дозвілля заохочувався державою, пропагувався та стимулювався шляхом соціалізації туристичних послуг, фактично ставши частиною способу життя населення». Тривале домінування внутрішнього туризму за часів командно-адміністративної економіки з умовило, з одного боку, різке зростання попиту на міжнародні туристичні послуги, алей водночас недосконалість механізмів організації їх надання в умовах глобальної конкуренції.

Для аналізу структури та динаміки господарської діяльності туристичних підприємств України з урахуванням фактору доступності, достовірності та адекватності статистичної інформації обрано такі три групи показників:

— абсолютні показники: кількість туристів (загальна, іноземних, зарубіжних) та її динаміка в часі, обсяг споживання товарів та послуг туристичної та інших галузей економіки (розрахований за рекомендаціями ВТО), кількість суб'єктів туристичної діяльності (тих, що мають ліцензії, та тих, що фактично надають туристичні послуги), обсяг наданих туристичних послуг, середньооблікова кількість працівників туристичних підприємств;

— відносні показники: обсяги наданих туристичних послугу розрахунку на одне туристичне підприємство, на одного зайнятого, на одного туриста, сальдо туристичного балансу, частка зовнішньоекономічних операцій у сфері туризму, співвідношення кількості іноземних туристів та тих, що направлені закордон;

— структурні показники: мотиваційна структура іноземного та зарубіжного туризму, географічна структура (співвідношення напрямків іноземного та зарубіжного туризму), регіональна структура (розподіл основних показників у розрізі регіонів та групування туристичних підприємств в регіонів України за їх подібністю).

З метою визначення факторів, які найбільшою мірою впливають на результативність туристичної діяльності в Україні було проведено кореляційно-регресійний аналіз Гонтаржевськой І. І.

Для узагальнення результатів туристичної діяльності у регіонах України доцільно провести їх групування за допомогою кластерного аналізу. Кластерний аналіз є одним з методів класифікації, що передбачає поділ вихідної сукупності об'єктів (у нашому випадку туристичних підприємств певних регіонів) на кластери (класи, групи).

Критерієм об'єднання об'єктів у групи (кластери) є мінімум відстані у просторі показників, що їх описують, тому в основі методу лежить поняття відстані між об'єктами. В цьому аналізі був застосовано евклідову відстань, що є фактично геометричною відстанню у багатомірному просторі. Для об'єднання туристичних підприємств регіонів у групи скористалися методом одиничного зв’язку із групи агломеративних. На першому кроці він передбачає об'єднання двох об'єктів, що мають між собою максимальну міру подібності, а далі по черзі до них приєднуються об'єкти з максимальною мірою подібності з одним із об'єктів групи. В результаті агрегуються так звані «ланцюжкові» або «волокнисті» групи, що з'єднуються лише окремими елементами.

Порівнюючи різні варіанти групування, представлені на результуючих карти, можна побачити, що чітко виділяються чотири стабільних групи туристичних підприємств регіонів України (рис. 4):

Група 1 об'єднує туристичні підприємства АР Крим, міст Києва та Севастополя. Для них характерні висока ефективність та значні масштаби зовнішньоекономічної діяльності, різке переважання експортного напрямку (окрім Києва, де значними є й імпортні потоки туристичних продуктів), а також низьким рівнем динаміки (обсяги наданих туристичних послуг залишаються стабільними).

Група 2 об'єднує туристичні підприємства Одеської, Миколаївської, Запорізької, Львівської, Житомирської та Чернігівської областей. Для них характерні середній рівень ефективності та порівняно значні масштаби зовнішньоекономічної діяльності (окрім Житомирської та Чернігівської областей), переважання експортного напрямку та середній рівень динаміки (у Чернігівській області - скорочення обсягів продажу туристичних послуг).

Група 3 об'єднує туристичні підприємства Вінницької, Полтавської, Черкаської, Київської, Кіровоградської, Луганської областей. Для них характерні низька ефективність та незначні масштаби зовнішньоекономічної діяльності, переважання імпортного напрямку (окрім Черкаської та Полтавської областей, де експортний та імпортний напрямки є приблизно рівнозначними) середній рівень динаміки (вищий у Кіровоградській та Луганській областях).

Група 4 об'єднує туристичні підприємства Волинської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей. Для них характерні най нижча ефективність та незначні масштаби зовнішньоекономічної діяльності, значне переважання імпортного напряму та порівняно високий рівень динаміки (окрім Тернопільської області).

Туристичні підприємства решти областей за результатами аналізу Гонтаржевській І. І. важко віднести до однієї з чітко визначених груп. Тому їх класифікацію було здійснено за допомогою дискримінантного аналізу.

Рис. 4. Групування регіонів України по наданню туристичних послуг

4. Рекреаційні ресурси Кримського півострова Рекреаційне господарство Криму спирається на могутню ресурсну базу. До рекреаційних ресурсів Криму відносяться: пляжі (довжина складає 517 км), мінеральні води (дебет — 30 тис. м3/доба); лікувальні бруди (запаси — 24 млн. м3); море, морське і лісове повітря, клімат; ландшафти (рельєф, рослинність і т.д.).

Рекреаційні підприємства розподілені по території Криму нерівномірно. Найбільшу концентрацію вони складають на Південному і Південно-східному березі Криму — тут розміщено 51% усіх місць здравниць республіки, на західному березі - 39%, Східному — 8% і в глибинних територіях — менш 3%. Найменш освоєна в рекреаційному плані Східне узбережжя і досконале не освоєна територія Арабатськ стрілки, узбережжя Казантипского затоки. Приблизно 97% здравниць сконцентровані на вузькій трьох кілометровій прибережній смузі моря — це найбільш комфортабельні здравниці. У глибинних територіях (гірських і передгірних) розміщені невеликі, менш комфортабельні здравниці: це переважно дитячі табори, туристичні бази, розташовані на туристичних маршрутах. Глибинні території республіки володіють усіма необхідними умовами для рекреаційного розвитку, це: — мальовничі ландшафти долин гірського і передгірного Криму;

— наявність джерел мінеральних вод;

— достатнє інфраструктурне освоєння (транспорт, зв’язок);

— наявність вільних земель і зручні площадки для будівництва корпусів з більш низькими витратами.

Рекреаційний комплекс Криму в основному представлений підприємствами спеціалізовано на лікуванні - здравниці, санаторії. У Криму нараховується близько 800 рекреаційних підприємств (здравниць) ємністю більш 200 тис. місць, 40% з них увесь рік функціонування.

На частку оздоровчих здравниць (будинку відпочинку, пансіонати, бази відпочинку і т.д.) приходиться 72% усіх місць рекреаційної мережі. Територіальну структуру мережі здравниць формують Південний і Південно-східний берег Криму (64%), Західний (33%), Східний берег Криму (близько 1%), глибинні території (близько 2%). На частку профілактичного лікування (санаторіїв) приходиться 28% місць. Санаторії зосереджені в основному на Південному березі Криму й у Євпаторії (курорт Євпаторія спеціалізується на лікуванні дітей — частка дитячих місць 73%).

Особливе місце в рекреаційному господарстві Криму займає туризм. Крим має надзвичайно великі можливості для розвитку найрізноманітніших видів туризму. Це надзвичайно красиві пейзажі, а також можливості кожному вибрати маршрут під силу — від самих легень до подолання самих складних («альпійських» скельних стін). М’який клімат дозволяє в Криму займатися туризмом цілий рік. У той же час достаток снігу на гірських територіях сприяє появі невластивих Криму чисто зимових видів туризму — лижному і гірськолижний. Особливо привабливі для туристів пейзажні ресурси, якими винятково багата Головна гряда Кримських гір. Це чудові панорами: ущелини, водоспади, вигадливі форми, створені вивітрюванням. Значної частини туристів, особливо старшого віку, цікаві пейзажі Кримського передгір'я, створені м’яким рельєфом Внутрішньої і Зовнішньої гряд Кримських гір. Безумовно, дуже важливим для розвитку пізнавального туризму є історичні пам’ятники Криму. Це античні міста Херсонес і Пантікапей, «печерні» міста Чуфуг-Кале, Мангуп, Эскн-Кермен, укріплені пункти генуэзских володінь: Солдайя (Судак), Кафу (Феодосія), Чембало (Балаклава) і багато хто інші. Сполучення гір і моря дозволяє значну частину туристських маршрутів закінчувати тривалим відпочинком на березі моря.

Розвитку туризму в Криму сприяє також добре розвита транспортна інфраструктура, що дозволяє в найкоротший час на автобусі, тролейбусі, приміському потязі добратися до початку маршруту. Однак кількість транспортних засобів не завжди досить, особливо в піковий час сезону.

Проблеми розвитку і функціонування рекреаційного комплексу Криму

1. Незважаючи на очевидну соціально-економічну перевагу рекреаційного господарства, в економічній структурі республіки воно займає лише п’яте місце по кількості зайнятих у ньому після промисловості, сільського господарства, будівельної індустрії, транспорту.

2. Необхідно відзначити також те, що розлад в економіці всієї країни привів до виникнення соціальних нерівностей у приступності традиційних загальновизнаних приморських курортів. Так відпочинок на курортах Південного берега Криму став «елітарним», доступним лише не великої частини матеріально забезпеченого населення. У результаті різкого росту цін на санітарно-курортні путівки заповнюваність рекреаційних підприємств складає 10−60% навіть у сезон «списів». Підсилилися фактори сезонності і неорганізованого відпочинку, що робить рекреаційну галузь нерентабельної і приводить до закриття цих підприємств.

3. Ріст стихійного і неорганізованого відпочинку у свою чергу приводить до перерозподілу рекреантів по узбережжю теплих морів країни, веде до стихійного освоєння Азовського узбережжя Криму, що сприяє різкому загостренню екологічної ситуації в даному регіоні.

Тому в сучасних умовах необхідні розвиток і створення туристичних баз і баз відпочинку з обліком вище названих факторів, а саме низька платоспроможність населення й екологічні умови.

На далеку перспективу необхідно в корені перешикувати інвестиційну політику в Криму в напрямку створення такої економічної структури республіки, що забезпечила б пріоритетний розвиток рекреаційної функції. Територіальною формою організації господарства Криму повинний виступати рекреаційний комплекс із набором галузей, що задовольняють вимогам ринку і наближає його до стандартів міжнародних рекреаційних корпорацій.

Рекреаційні ресурси — сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси — це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам’ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території. До рекреаційних ресурсів належать території та окремі об'єкти, що можуть бути використані для відпочинку і лікування людей, відновлення їхніх фізичних і духовних сил. Характерними властивостями рекреаційних ресурсів є: цілісність, динамізм, місткість, стійкість, надійність, привабливість.

туристичний послуга крим

5. Направлення по розвитку галузі

Туризм в Україні став наближатися до світового рівня. З’явилися й розвиваються підприємства, що спеціалізуються на туристичній діяльності різних видів та організаційно-правових форм. Створено широку мережу туристичної індустрії, до якої входять засоби розміщення, об'єкти харчування, розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного, релігійного та іншого призначення.

Процеси створення та реалізації туристичного продукту й окремих туристичних послуг відносяться до туристичної діяльності. Розглядаючи туристичну діяльність глибше, варто виділяти в ній, з одного боку, техніко-технологічні та організаційні процеси, а з іншого — економіку цієї діяльності.

Економіка туристичної діяльності охоплює:

— створення та надання туристичних послуг в обсягах і в терміни, обумовлені договором на організацію подорожей;

— ефективне використання наявної і створення нової матеріально-технічної та ресурсної бази туризму;

— забезпечення валютних надходжень до бюджету держави (регіону) та отримання прибутку суб'єктами туризму;

— кооперування засобів туристичної діяльності;

— сприяння зайнятості населення та задоволення його різноманітних потреб.

Вихідним моментом створення й розвитку економічної системи сучасної сфери туризму є задоволення туристичних потреб, що лежать в основі попиту на туристичні послуги. Задоволення цього попиту здійснюється через систему пропозиції туристичного продукту на ринку.

Туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги. Він охоплює чотири основних елементи:

1) виробництво туристичних послуг;

2) комплектування туристичного продукту;

3) реалізація туристичного продукту або окремої послуги;

4) споживання туристичного продукту (послуги).

Туристична послуга в економіко-технологічній системі бізнесу виступає товаром, а суб'єкт туристичної діяльності - підприємницькою структурою, що створює, пропонує і реалізує на ринку ці послуги споживачам, тобто туристам.

Отже, на шляху до ринку туристичні послуги проходять стадії виробництва комплектування й анімації, тобто об'єднання в турпродукт. У Законі України «Про туризм» туристичний продукт визначається як попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, що реалізуються або пропонуються до реалізації за визначеною ціною. До складу туристичного продукту входять послуги перевезення, розміщення, організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо, тобто послуги, спрямовані на задоволення потреб туриста під час його подорожі. Визначаючи туристичну послугу коротко, слід зазначити, що вона являє собою доцільну діяльність по задоволенню якої-небудь потреби туриста.

Внутрішній туризм в Україні - це подорожі в межах своєї території своїх громадян та осіб, які постійно проживають на її території. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм, який охоплює подорожі в межах України осіб, що постійно не проживають на її території, та виїзний, який являє собою подорожі українських громадян та осіб, що постійно проживають в Україні, до інших країн.

На туристичному ринку споживачеві пропонується товар у формі конкретного туру, який охоплює попередньо розроблений комплекс туристичних товарів і послуг, необхідних при подорожі за певним маршрутом. Формування цілісно-цільової спрямованості туристичного продукту в складі туру є основною функцією туроператорів, що готують цей продукт для реалізації в закінченому, тобто скомплектованому вигляді.

Споживання туристичного продукту завершує відтворювальний цикл руху туристичних послуг. Туристичні ресурси при цьому виступають факторами формування турів як комплексу туристичних послуг за певним маршрутом подорожей.

В умовах ринку як туристичні ресурси, так і результати їхнього використання здобувають усі властивості товару — корисність для споживача і ціну для виробника.

Туристична діяльність здійснюється комплексом підприємницьких структур, який називається туристичною індустрією. Сучасна індустрія туризму охоплює всю сукупність суб'єктів господарювання, які виконують туристичні послуги.

Туристична індустрія є міжгалузевим комплексом підприємницьких структур з виробництва та реалізації туристичного продукту для внутрішнього й міжнародного туризму.

З метою підвищення якості туристичного обслуговування, забезпечення захисту прав і законних інтересів, життя, здоров’я та майна громадян, підвищення рівня екологічної безпеки об'єктам туристичної індустрії присвоюються категорії якості та рівня обслуговування. Види категорій об'єктів туристичної індустрії, порядок їх установлення та зміни визначаються Кабінетом Міністрів України.

Туристичний бізнес як складова економічного комплексу країни характеризується такими властивостями і функціями:

— має свою індустрію виробництва і надання послуг туристам;

— створює туристичні послуги, формує турпродукт і здійснює їх реалізацію;

— формує ринок туристичних послуг різного рівня комплексності;

— виступає мультиплікатором росту національного доходу, валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури і підвищення рівня життя населення;

— є сферою, в якій дешево створюються робочі місця і забезпечується високий рівень ефективності й швидка окупність інвестицій;

— виступає ефективним засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності;

— сумісність практично з усіма сферами, галузями і видами діяльності людини;

— має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку в'їзного та виїзного туризму. Маючи вигідне геополітичне розміщення, Україна володіє великим туристично-рекреаційним потенціалом, сприятливим кліматом, культурно-історичними пам’ятками світового рівня та туристичною індустрією, яка швидко розвивається.

Незважаючи існуючі кризові явища, які в майбутньому впливатимуть на попит та використання пропозицій на туристичному ринку, експерти прогнозують перспективу подальшого розвитку галузі туризму.

Реалізація державної політики розвитку туризму здійснюється шляхом:

— визначення пріоритетних напрямів туристичної діяльності;

— відновлення та охорони туристичних ресурсів;

— залучення громадян до раціонального використання вільного часу;

— удосконалення нормативно-правової та податкової бази туризму, адаптації її до світових стандартів і контролю за дотриманням законодавства;

— запровадження пільгових умов для малозабезпечених верств населення;

— стимулювання інвестицій у туризм і розвиток туристичних ресурсів

гарантії безпеки туристів, захисту їхніх прав, інтересів і майна;

— організації й розвитку системи наукового забезпечення туризму, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів у сфері туризму;

— ліцензування туристичної діяльності, стандартизації та сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу тощо;

— встановлення єдиної системи статистичного обліку та звітності у сфері туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

— розвитку співробітництва із закордонними країнами і міжнародними туристичними організаціями;

— участі в розробленні та реалізації міжнародних програм розвитку туризму тощо.

Необхідною умовою функціонування туристичної індустрії є стабільна політична обстановка в країні. Серед факторів, які чинять вплив на розвиток туризму слід виділити ті, що пов’язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні та світі (рис. 5).

Позитивна дія факторів розвитку туризму забезпечує високі економічні результати, стабільний розвиток діяльності та успішне вирішення соціальних питань.

Виділені фактори впливу на туризм в Україні визначили цілі державного регулювання та пріоритетні напрями розвитку туристичного бізнесу, передбачені законом України «Про туризм».

Основні цілі державного регулювання туристичної діяльності:

— забезпечення прав громадян на відпочинок, відновлення та зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

— захист прав і законних інтересів туристів і суб'єктів туристичного бізнесу;

— відновлення та збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання й охорона при плануванні та забудові територій, на яких розміщені об'єкти туристичних відвідувань;

— створення сприятливих умов для удосконалення й розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Рис. 5. Фактори впливу на розвиток індустрії туризму

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму відносяться:

— удосконалення правових засад регулювання туристичних відносин;

— становлення туристичного бізнесу як високорентабельної галузі економіки;

— заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму та створення нових робочих місць;

— сприяння розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, сільського та екологічного (зеленого) туризму;

— розширення міжнародного співробітництва у сфері туристичної діяльності та утвердження України на світовому туристичному ринку;

— гармонізація законодавства України про туризм до світових вимог, створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації робіт і послуг в туристичному бізнесі тощо.

Розвиток туристичного бізнесу в Україні відбувається на ринкових засадах, але не знаходиться у «вільному плаванні», бо регулюється державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму.

Висновки з даного дослідження. Поняття «туризм» Законом України «Про туризм» як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (ст.1). Такий виїзд людини робить її туристом.

Турист — особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Оскільки туризм — переміщення людини з місця постійного проживання до туристичного об'єкта і повернення назад за певним маршрутом, то тур — не тільки туристичний маршрут, а й пакет товарів і послуг, необхідних туристам під час подорожування за цим маршрутом.

Основними завданнями економічної діяльності у сфері туризму є:

а) створення (комплектування) туристичного продукту;

б) формування ринку туристичних послуг;

в) удосконалення інфраструктури туризму;

г) реалізація туристичних послуг через систему оптової й роздрібної торгівлі з використанням комп’ютерних технологій;

д) пріоритетний розвиток внутрішнього та в'їзного туризму.

Туристична діяльність ґрунтується на умовах і факторах, що охоплюють економіку, політику, культуру країн світу, на швидкості проникнення у світову цивілізацію, здатності адаптації до нових туристичних технологій, що ґрунтуються на комп’ютерній техніці, та гнучкого просування до інтеграційних та інших процесів у світовому просторі.

Оцінка динаміки туристичних потоків свідчить про те, що протягом існують позитивні тенденції щодо розвитку туризму в Україні.

Реалізація державної політики розвитку туризму має здійснюватися на основі дотримання нормативно-правової бази законодавства в сфері індустрії туризму; розвитку співробітництва із закордонними країнами і міжнародними туристичними організаціями та участі у розробці та реалізації міжнародних програм розвитку туризму тощо.

Подальший розвиток туристичної індустрії має ґрунтуватися на нових механізмах господарювання, ефективних організаційно-управлінських структурах, економічній свободі виробників туристського продукту, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послугами і сприятиме соціально-економічному розвитку країни.

Висновок Рекреаційні ресурси — це сукупність природних і антропогенних об'єктів і явищ, які можна використовувати для відпочинку, лікування і туризму.

Найбільше значення мають природно-географічні й історико-культурні ресурси.

Рекреаційне законодавство в даний час знаходитися в стані розвитку.

Регіони України неоднаково забезпечені природним туристсько-рекреаційним потенціалом. Максимальна питома вага природно-рекреаційного потенціалу в сумарному природно-ресурсному потенціалі (ПРП) має АР Крим (1,76%), а мінімальний — Тернопільська (0,11%) і Ровенська (0,12%) області. Однак, не дивлячись на це, з метою розвитку туристської діяльності, залучення туристів у регіони необхідно максимально використовувати наявні там природно-рекреаційні ресурси. Для цього варто виділити найбільш привабливі для туристів природні об'єкти, природно-рекреаційні райони і розвивати відповідну інфраструктуру.

У такий спосіб Україна має гарну забезпеченість рекреаційними ресурсами, необхідними для оздоровлення населення. Однак соціально побутовий комплекс із регіонах, використовуваних для рекреації не відповідає сучасним вимогам, що є на перешкоді як для розвитку національного туризму так і для залучення в Україну туристів з інших держав.

Список використаних джерел

1. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. — Донецк: Юго — Восток, 2000. — 308 с.

2. Рекреационная география: идеи, методы, практика [Текст]: сб. научных трудов/ отв. ред. А. А. Ткаченко. — Тверь: Научная книга, 2006. — 144 с. — 200 экз. — ISBN 5−9032−95 672−5.

3. Руденко, В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України [Текст]: монографія — Львів: Світ, 1993. — 240 с. — Библиогр. с. 236−237.

4. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. — К.: Інститут туризму федерації профспілок України, 1998. — 130 с.

5. Калитюк В. А. Рекреаційно-туристичний комплекс в умовах ринку. — Львів, 1999. — 162 с.

6. Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична географія України: Підручник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2006. — 511 с.

7. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. — Львів, 1997. — 259 с.

8. Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична географія України: Підручник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2006. — 511 с.