Вплив державних кредитів на економіку

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЩО ТАКЕ СИСТЕМА КРЕДИТУВАННЯ?

1.1 Поняття системи кредитування

1.2 Методи кредитування РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ДЕРЖАВНИХ КРЕДИТІВ НА ЕКОНОМІКУ

2.1 Економічна сутність державного кредиту

2.2 Позитивні і негативні аспекти державного кредиту

2.3.Основні форми державного кредиту РОЗДІЛ 3. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА ЗОВНІШНІЙ БОРГ УКРАЇНИ

3.1 Поточний рахунок

3.2 Зовнішній борг України ВИСНОВКИ СПИСОК ВІКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Кредит відіграє важливу роль в розвитку економіки країни.

Метою моєї науково-дослідницької роботи є дослідження ключових аспектів системи кредитування та державного кредиту та його роль у економіці країни.

Ця тема є дуже актуальною для любої сучасної країни. Країна з любим рівнем розвитку чи високорозвинена, як Сполучені Штати Америки, чи слабо розвинена, як більшість африканських країн, має зовнішній борг. Наша Україна теж має великий зовнішній борг, тому я і вирішила дослідити як впливають борги країни на її економічний, політичний та соціальний розвиток. Чи ця проблема має тільки негативний вплив на розвиток країни?

У відповідності з поставленою метою вирішувалися такі основні завдання:

Дати поняття системи кредитування та державного кредиту;

Вивчити функції і роль державного кредиту в економіці;

Визначити форми державного кредитування;

Розглянути кредитну діяльність НБУ;

Проаналізувати діяльність Національного Банку України.

Методи дослідження:

Обробка, аналіз наукових джерел;

Аналіз наукової літератури, підручників і посібників з досліджуваної проблеми.

Як свідчить історія Стародавнього Єгипту, Античних Греції та Риму — бажання і потреби були у людей завжди. Але не завжди була можливість здійснити заповітні мрії за свій рахунок. На щастя, знаходилися люди, які давали в борг своїм співгромадянам, а після повернення грошей стягували трохи більшу суму, ніж давали спочатку. Так з’явилися перші кредити. Заняття це було не надто почесним, але давало стабільний дохід, та й закон майже завжди був на боці позикодавця .

Поняття кредиту існувало ще в VI ст. до нашої ери. До царя Соломона іудеї використовували особистий кредит, тобто за борги відправлялися в рабство. Але цар заборонив це і звернув особисту відповідальність у майнову. Тепер боржник відповідав перед кредитором своїм майном, а не свободою. На землі боржника ставили стовп, на якому було написано, що його майно належить кредитору в забезпечення певної суми, і таким чином повідомляли всіх, що дане майно закладено. Стовпи з такими написами стали називати іпотекою від грецького hypotheke, що означає «заставу, заклад» .

Безумовно, перші кредити в історії людства викликалися, як правило, нуждою, а не можливістю отримати прибуток. Як тільки люди почали займатися землеробством, то вони відразу ж зіткнулися з періодичними неврожаями, які могли позбавити їжі на весь рік. Якщо окремому селянинові бракувало зібраного врожаю, то він йшов до багатого сусіда і просив позичити певну суму до наступного врожаю. Крім того, перші форми кредитів і відсотків мали, звичайно ж, натуральний характер. Селянин займав один мішок зерна, а повертав півтора — два.

Таким чином, кредит випередив появу і ринкового господарства, і грошей. Звичайно, ніщо не могло гарантувати, що людина, що потрапила в скрутне становище, зможе не тільки поправити свої справи, але ще й дістати надлишок, щоб віддати борг. Якщо людина була не в змозі сплатити борг, то він міг позбутися свого майна. Якщо ж у нього було нема чого взяти, то боржник вирушав відпрацьовувати борг на полі чи на двір до свого кредитора. Звичайно, подібне явище не викликало схвалення в суспільстві.

У середні століття виникає таке поняття, як непрямі позики. У ті часи лихварство люто засуджувалося. Отримання «грошей від грошей», тобто заробіток на відсотках, вважався тяжким гріхом. І тоді італійські банкіри винайшли вексельне кредитування: сталося це в XIV столітті. Позичальник, якому потрібні були гроші, йшов до кредитора. Той видавав йому «кредитний ліміт «у потрібній валюті і вексель, який слід було погасити в потрібний термін. Боржник сплачував за векселем суму трохи більшу, ніж отримав спочатку — це були так звані в ті часи «грішні» відсотки.

І якщо в середні століття масштаби кредитування були досить скромними, то в епоху Відродження, а потім і Просвітництва, вони значно виросли. Задоволення і розваги засуджувалися не так, як раніше, а до XVIII століття і зовсім стали культом, особливо у вищому світі. У XVI — XVII століттях в Європі з’явилися перші комерційні банки, проте, зверталися туди переважно промисловці і торговці. Прості громадяни могли піти до лихваря або в ломбард. Вважалося, що чесні громадяни йдуть займати під заставу тільки в разі крайньої потреби. А аристократи вважали це «забобонами простого народу» і активно користувалися вексельними кредитами.

В Україні державні кредитні установи з’явилися тільки в середині XVIII століття — до цього громадяни всіх станів зверталися за позиками до лихварів. Відсоток за такими кредитами був досить високий: від 30 і більше. Приміром, в 1652 р. в Англії ставка становила 6% на рік. Інші країни діяли схожим чином. Наприклад, в 1640 р. в Нідерландах була встановлена максимальна ставка в розмірі не вище 5%.

У царській Росії такий закон ввели тільки в 1754 р., а максимальний відсоток був теж дорівнює 6%. Відносини «кредитор — боржник «будувалися приблизно так само, як і в Європі: кріпаки часом закладали останні сорочки, а дворяни — свої маєтки.

В кінці XIX століття відкрилися Селянський поземельний банк і Дворянський банк. Останній видавав кредити тільки дворянам і тільки на покупку житла. Селянський, відповідно, — селянам. Позику на покупку землі або маєтки можна було отримати під 5% річних. Фактично це була іпотечна система, в деяких відношеннях більш зручна і досконала, ніж зараз. На жаль, хороші (як і погані) якості системи зникли разом з нею після 1917 р.

У практиці вітчизняних банків XIX — початку ХХ ст. також існувало поняття особистого кредиту. При цьому особистий кредит — це кредит без застави, що надається особі, яка, на думку банку, володіє достатньою платоспроможністю і репутацією, що в сукупності є гарантією повернення кредиту.

РОЗДІЛ 1. ЩО ТАКЕ СИСТЕМА КРЕДИТУВАННЯ?

Нажити багато грошей — хоробрість;

зберегти їх — мудрість,

а вміло витрачати — мистецтво.

Б. Авербах

1.1 Поняття системи кредитування

Система кредитування — сукупність елементів, що забезпечують раціональне використання позикових ресурсів, яка охоплює принципи, об'єкти, методи кредитування, планування кредитних відносин, механізм надання та повернення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування, тобто включає в себе елементи, які мають зв’язок з діяльністю з надання позичкових ресурсів з боку кредитора. У системі кредитування найбільш важливими виступають такі основи, як суб'єкти кредиту, забезпечення кредиту, об'єкти кредитування, довіра .

Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідно акцентувати увагу на таких основних ознаках:

кредит необхідно розглядати як обґрунтований на довірі специфічний тип економічних відносин;

економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

кредит представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити у такій дефініції: кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.

Сучасну систему кредитування — можна назвати сукупністю різних кредитно-фінансових інститутів, які працюють на ринку позикових капіталів і акумулюють грошові кошти. Система кредитування виділяється кількома головними поняттями:

сукупністю кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуються на конкретних формах, а також методах кредитування;

сукупністю діючих кредитно-фінансових інститутів: банків, страхових компаній та ін.

Кредит є рухом позичкового, а саме грошового капіталу, який надається в борг при дотриманні умов його повернення за встановлений відсоток. До функцій кредитування належить:

акумуляція і мобілізація грошового капіталу;

перерозподіл грошових коштів;

зміна готівкових коштів кредитними операціями;

економія різних витрат;

прискорення централізації грошового капіталу;

регулювання економіки Банківська справа: Сучасна система кредитування/ Лаврушин О. И, Афанасьева О. Н, Корнієнко С. Л, 2007.

1.2 Методи кредитування

У світовій банківській практиці найбільш поширеними є такі методи кредитування: одноразовий кредит, овердрафт, кредитна лінія, терміновий кредит.

Одноразовий кредит є одним з найдавніших методів надання позики. Згідно з цим методом кредитні кошти перебувають на спеціальному позичковому рахунку, а потім списуються на поточний рахунок позичальника або на рахунок постачальника, підрядчика тощо. Погашення кредиту відбувається з поточного рахунка позичальника (якщо позичальник — юридична особа) або в касу банку (якщо позичальник — фізична особа) шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок. Погашення відбувається одноразово або періодично, залежно від умов кредитного договору.

Овердрафт — форма кредитування, яка використовується для покриття короткострокових розривів у платежах позичальника. Надається позичальникам, які мають стабільні регулярні надходження на рахунок. Принципова відмінність від традиційного кредитування полягає в тому, що кредитні ресурси не спрямовуються на рахунок клієнта, а надається можливість «мінусового» залишку на рахунку. Режим овердрафта припускає можливість в межах встановленого операційного часу здійснювати платежі, оскільки усі надходження на розрахунковий рахунок автоматично ідуть на погашення заборгованості по овердрафту. У договорі овердрафту фіксується термін неперервного мінусового сальдо по рахунку (як правило, 30 днів), це означає, що в межах фіксованого терміну залишок на рахунку має бути позитивним або нульовим за рахунок надходжень. Надання овердрафту фізичним особам можливе з використанням банківської платіжної картки. При цьому сума овердрафту залежатиме від суми підтвердженого основного доходу позичальника.

Кредитна лінія — юридично оформлене зобов’язання банку надавати позичальнику кредит у межах встановленого ліміту протягом певного періоду часу. Надається клієнтам на покриття потреб в короткострокових фондах фінансування з метою поповнення оборотних коштів. Відкриття відновлювальної (револьверної) кредитної лінії дозволяє позичальнику отримати кредит у встановленому розмірі, погасити всю його суму повністю або частково і автоматично отримати повторно позику у межах терміну дії кредитної лінії.

Терміновий кредит — форма кредитування, яка використовується для покриття короткострокових розривів у платежах позичальника. Надається клієнтам при фінансуванні угод, де момент одержання доходу, наприклад посередницька діяльність, є фіксованим. У договорі про надання термінового кредиту зазначені дата одержання, дата погашення. На практиці в чистому вигляді застосовується рідко, у зв’язку з ускладненою процедурою зміни терміну погашення у випадку форс-мажору, проте застосовується в поєднанні з іншими режимами короткострокового кредитування, такими як овердрафт, кредитна лінія. Оскільки банк, що надає кредит, може залучити термінові ресурси на міжбанківському ринку, що і буде основною складовою ціни для клієнта, такий кредит дешевий Банківська справа: Підручник / За ред. В.І. Колеснікова, Л. П. Кроливецкой. — М.: Фінанси і статистика, 2001.

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ДЕРЖАВНИХ КРЕДИТІВ НА ЕКОНОМІКУ Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит безпосередньо пов’язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках з його допомогою можуть мобілізуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надають під державні гарантії та на поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.

Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розміщення кредиту.

За своєю економічною сутністю державний кредит — це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредитує цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядженні держави. Її доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

2.1 Економічна сутність державного кредиту Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, — кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника.

Державний кредит — це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кредитора або гаранта повернення коштів. Держава змушена бути позичальником коштів у зв’язку з необхідністю вирішити такі завдання:

? збалансованість бюджету;

? фінансова підтримка сфери виробництва;

? розвиток соціальної сфери.

Залучення коштів до бюджету завжди обмежене рівнем оподаткування, підвищення якого може зашкодити економічній діяльності підприємницьких структур і підвищенню добробуту населення. Тому держава на фінансування своїх потреб використовує інші джерела, намагаючись збалансувати доходи бюджету з поточними та капітальними витратами. Найпростішим і найдешевшим способом покриття видатків є грошова емісія. Проте уряд, який постійно покриває дефіцит бюджету за рахунок емісії, стимулює інфляцію в економіці, розширюючи сукупний попит без відповідного додаткового підвищення пропозиції предметів споживання. Це призводить до підвищення цін і вкрай негативно позначається не тільки на життєвому рівні населення, а й на фінансовому стані держави.

Привабливішим порівняно із заходами, що збільшують грошову масу, є залучення коштів на внутрішньому та зовнішніх фінансових ринках у формі державного кредиту за умови його ефективного використання. У цьому разі держава є позичальником, а кредиторами можуть бути юридичні та фізичні особи (як резиденти, так і нерезиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави.

Циклічність економічного розвитку визначає рівень використання державою позичених коштів. В умовах спаду економіки країна збільшує розміри позик. Але прямої залежності між державними позиками і станом економіки держави не існує. Високорозвинені країни навіть в періоди стабільного розвитку можуть збільшувати свої боргові зобов’язання.

Можливість державного запозичення ґрунтується на виконанні грошима функції нагромадження. У суб'єктів підприємницької діяльності тимчасово з’являються вільні кошти, які вони можуть спрямувати на ринок державних цінних паперів. Сезонність виробництва і коливання надходжень від реалізації продукції, амортизаційні відрахування і система розподілу прибутку істотно впливають на обсяги кредитних ресурсів підприємств і є основою для фінансування держави. Серед населення так само відбувається постійний рух коштів; часовий розрив між отриманням доходів і витратами є вагомим джерелом державного кредиту. Тому за економічною сутністю державний кредит є формою вторинного перерозподілу ВВП, доходів і нагромаджень — прибутку, заробітної плати, амортизації тощо, частина яких перерозподіляється через бюджетну систему у вигляді податків, зборів, платежів, а решта може використовуватись як позика державі. Перерозподільний характер державного кредиту особливо виявляється при сплаті доходів кредиторам за рахунок коштів Державного бюджету, основною частиною яких є податки з юридичних і фізичних осіб.

Крім розподільної функції державний кредит виконує також регулюючу та контролюючу функції. Беручи участь у кредитних відносинах, держава може впливати на грошовий обіг, рівень процентних ставок на фінансовому ринку, на виробництво і зайнятість, а отже, здійснювати регулюючу функцію у визначенні макроекономічної політики. Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну ситуацію неоднозначний і має розглядатися з урахуванням впливу обсягів інвестицій на темпи економічного розвитку, оскільки наслідком нераціональних і зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов’язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать свободу здійснення економічної політики. Контролююча функція здебільшого забезпечує цільове використання коштів, своєчасність розрахунків за борговими зобов’язаннями; її виконують як державні, так і недержавні фінансово-кредитні інститути.

Державний кредит відрізняється від банківського метою і призначенням залучених коштів, джерелами погашення позик, формами гарантій, впливом на грошову масу, функціями, які виконують суб'єкти кредитних відносин.

Кредитний рейтинг — міра кредитоспроможності приватної особи, підприємства, регіону чи країни. Кредитні рейтинги розраховуються на основі минулого та поточної фінансової історії учасників ринку, а також на основі оцінок розміру їх власності та взятих на себе фінансових зобов’язань (боргів). Основне призначення подібних оцінок — дати потенційним кредиторам / вкладникам уявлення про ймовірність своєчасної виплати взятих фінансових зобов’язань.

Визначальним фактором, що істотно впливає на вартість отримання кредитів, їх форми, умови повернення, є довіра до країни, яка має бути стабільним гарантом повернення та збільшення залучених коштів. Популярність уряду чи окремих його лідерів позитивно позначається на кількості бажаючих надавати кредити. Рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин багато в чому залежить від кредитного рейтингу країни, що визначається економічним потенціалом країни, її репутацією як позичальника, стабільністю її розвитку. Ще одна група чинників є суто політичними. Наприклад, коли Росія оголосила дефолт (неможливість сплачу вати за борговими зобов’язаннями) і мала низький кредитний рейтинг, це зовсім не означало припинення її фінансування з боку іноземних країн та інститутів, зацікавлених у політичній стабільності держави зі значним військовим потенціалом, зокрема ядерною зброєю. В Україні вирішення актуальних проблем, пов’язаних із закриттям або будівництвом атомних електростанцій, неможливе без залучення коштів іноземних кредиторів.

Державний кредит як економічна категорія є багатовимірним і складним явищем, якому притаманні як позитивні, так і негативні аспекти.

Державний кредит може мати протилежні наслідки в короткота довгостроковому періодах і здійснювати стимулюючий або руйнівний вплив на економіку країни. Адже поряд зі зменшенням ризиків борг, розрахований на погашення в надто короткий строк, призводить до підвищення відсоткових ставок та ризику неплатежів, стимулюючи внутрішній попит й економічний розвиток загалом, збільшення державного зовнішнього боргу та його обслуговування одночасно посилює тиск на національну валюту та валютні резерви; у разі надмірного використання кредиту на споживчі цілі призводить до неплатоспроможності держави або значного скорочення її видатків на фінансування соціально-економічних програм і збільшення в майбутньому рівня оподаткування. Нераціональна структура залучення іноземних позик (значна питома вага короткострокових позик) може спричинити валютні та біржові кризи; значна заборгованість офіційним кредиторам перешкоджає реалізації незалежної економічної політики.

Нещодавні кризи на світових ринках капіталу ще раз нагадали про необхідність додержання зваженої та послідовної політики у сфері державного зовнішнього запозичення. Витрачені неефективно залучені фінансові ресурси ускладнюють погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу. Це особливо помітно при залученні фінансових ресурсів під державні гарантії для впровадження тих чи інших проектів підприємствами України. За більшістю таких проектів розрахунки із зовнішніми кредиторами здійснюються за кошти державного бюджету, перетворюючись на додаткові державні видатки.

2.2 Позитивні і негативні аспекти державного кредиту У цьому зв’язку замість того, щоб надмірно покладатися на зовнішні позики, слід стимулювати внутрішні нагромадження. Залучаючи зовнішнє фінансування, пріоритет необхідно віддавати прямим іноземним інвестиціям, оскільки вони зазвичай збільшують експортний потенціал країни, не передбачають значних коливань грошової маси і позбавлені спекулятивних ознак. Необхідно також ретельно аналізувати здатність обслуговування країною боргу в майбутньому і використовувати залучені кошти переважно на фінансування капіталовкладень, дохідність яких покриває витрати на обслуговування боргу Фінанси. Грошовий обіг. Кредит: Підручник для вузів / Л.А.Дробозіна, Л. П. Окунева, Л. Д. Андросова та ін; Під ред. проф. Л. А. Дробозиной. — М.: ЮНИТИ, 2000.

Позитивні аспекти:

У короткостроковому періоді інтенсифікація державного запозичення (як внутрішнього, так і зовнішнього) поліпшує стан економіки: зменшується оподаткування, підвищуються дохід і приватне споживання Завдяки зовнішнім запозиченням з’являється можливість прискорити темпи збільшення національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій Державний кредит як інструмент покриття дефіциту державного бюджету сприяє підвищенню внутрішнього попиту. Зниження цього кредиту спричинює так званий ефект мультиплікатора: спад виробництва призводить до зниження рівня зайнятості та попиту на товари виробничого призначення. Це зменшує споживчі витрати домогосподарств та інвестиційні витрати підприємств, що, у свою чергу, ще більшою мірою обмежує макро — попит.

Зовнішня заборгованість дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж це уможливлює вироблений національний дохід.

Необхідність використання державного кредиту зумовлена циклічністю економічного розвитку. На стадії зниження економічної активності податкові надходження до бюджету скорочуються і водночас постає потреба у додаткових витратах для стабілізації економіки та підтримки певних верств населення з метою недопущення поглиблення економічної кризи. При переході на стадію піднесення податкові надходження збільшуються, а державні витрати мають зменшитися. Надлишок бюджету при цьому необхідно спрямовувати на погашення боргів, які утворилися під час кризи в економіці.

Акумулювання вільних коштів на ринку державних запозичень сприяє стримуванню інфляції.

Ринок боргових зобов’язань держави створює конкуренцію на валютному ринку, що сприяє стабілізації курсу національної грошової одиниці.

Сукупність різноманітних форм державного кредиту створює сприятливі умови для запозичень як з боку держави, так і з боку її кредиторів, нівелюючи суперечності між ними.

Зацікавленість у кредитах міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку) пояснюється низькими процентними ставками (порівняно з комерційними кредитами), довго строковістю позик і значними пільговими періодами сплати боргів.

Надходження кредитів від міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку) є сигналом для іноземних інвесторів щодо вкладання коштів.

Використання державних позик доцільне також для фінансування державних капіталовкладень (самоокупних проектів); ці позики сприяють задоволенню суспільних потреб, економічному розвитку і водночас забезпечують повернення позикових коштів, залучених на їх фінансування. Це інвестиції, які збільшують майбутні доходи держави і базу оподаткування.

Негативні:

Регулювання економічних процесів поступово звільняється від безпосереднього державного впливу. Велика питома вага кредитів від міжнародних фінансових організацій створює їм умови для необмеженого втручання в економіку держави-боржника.

Сплата відсотків і основної суми зовнішнього боргу потребує передавання частини національного продукту у власність інших країн. Утворюється ефект зниження державних видатків: спрямовуючи дедалі більшу частину бюджетних ресурсів на платежі кредиторам, держава вимушена скорочувати фінансування на власні економічні та соціальні потреби.

Поглиблення процесу перерозподілу позикового капіталу на світових фінансових ринках пов’язане з підвищенням чутливості економіки окремої держави до фінансових криз у світовому масштабі.

Відбувається ефект витіснення інвестицій (характеризує передусім внутрішні запозичення): залучаючи вільні позикові кошти на фінансування дефіциту державного бюджету, держава позбавляє підприємства ресурсів, які можна було б інвестувати у виробництво.

Розширення державою запозичень призводить до підвищення процентних ставок на ринку державних цінних паперів. Це впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку, у тому числі й на кредитному: кредитні ресурси стають менш доступними для позичальників, і рівень інвестиційної активності знижується.

Обмеженість кредитних ресурсів по в’язана з перетіканням грошей на ринок державних цінних паперів, що в умовах економічної нестабільності спричинює загострення кризи неплатежів.

У довгостроковій перспективі держав ний кредит неминуче призводить до зменшення споживання й доходу на душу населення внаслідок зменшення обсягів інвестицій.

Витіснення приватних інвестицій зумовлює підвищення ставки процента, внаслідок чого ставка заробітної плати зменшується. Питома вага оплати праці в національному доході знижується, що спричинює зниження добробуту певних верств населення, тому державні позики погіршують структуру доходу.

За наявних державних видатків зростання державних запозичень, з одного боку, сприяє зниженню податків, а з іншого — збільшує державний борг та відсотки, що виплачуються державою і, отже, рівень оподаткування. Коли реальна процентна ставка за державними зобов’язаннями підвищується швидше, ніж виробництво у країні, постає проблема збільшення податкового тягаря для обслуговування державного боргу.

Безперешкодний допуск нерезидентів на ринок державних цінних паперів, їх активне залучення шляхом створення сприятливих умов (надвисокої дохідності) породжує небезпеку в разі погіршення економічної ситуації масового відпливу коштів з ринку країни-позичальника. Це призводить до підвищення попиту на іноземну валюту і девальвації національної грошової одиниці. Вихід нерезидентів з ринку державних зобов’язань змушує уряд використовувати внутрішні валютні резерви центрального (національного) банку.

2.3 Основні форми державного кредиту Основними формами державного кредиту є державні, казначейські та гарантовані позики.

Державна позика є одним з найважливіших структурних компонентів у фінансовій системі багатьох країн, що утворюється внаслідок мобілізації державою ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу; у результаті нагромаджуються зобов’язання держави перед кредиторами, що мають бути покриті за рахунок бюджету країни-позичальника в майбутньому.

Казначейські позики як форма державного кредиту відображають відносини, коли держава відіграє роль кредитора, надаючи фінансову допомогу підприємствам за рахунок бюджетних коштів на умовах кредитування.

Гарантовані позики — це така форма державного кредиту, коли уряд гарантує повернення позик, які отримують юридичні особи (підприємства, організації).

Державні гарантії надаються на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Надавати гарантії щодо повернення боргів кредиторам у межах повноважень, встановлених законом України про Державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет, можуть відповідно міністри фінансів України і АРК, а також керівники виконавчих органів міських рад.

РОЗДІЛ 3. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА ЗОВНІШНІЙ БОРГ УКРАЇНИ Думай, перш ніж вкладати гроші,

і не забувай думати, коли вже вклав їх.

Ф. Дойл У 2012 році платіжний баланс України зведено з дефіцитом 4.2 млрд. дол. США, формування якого було зумовлено насамперед збільшенням від'ємного сальдо поточного рахунку. Основним чинником цього було збільшення від'ємного сальдо торгівлі товарами. В умовах несприятливої кон’юнктури на світових товарних ринках (окрім продукції АПК) і відповідного уповільнення експорту товарів високі інвестиційні потреби української економіки зумовлювали продовження зростання імпорту товарів вищими темпами.

3.1 Поточний рахунок У 2012 році дефіцит поточного рахунку збільшився до 14.8 млрд. дол. США (8.4% від ВВП) порівняно з 10.2 млрд. дол. США (6.3% від ВВП) у 2011 році. Експорт товарів. У 2012 році експорт товарів зріс порівняно з попереднім роком на 0.6% - до 69.8 млрд. дол. США. Майже повністю це зростання було забезпечено за рахунок фізичних обсягів, тоді як середні ціни залишилися на рівні попереднього року. Найбільше падіння спостерігалося для експорту таких сировинних товарів, як продукція металургії та хімії (на 14.6% та 3.1% відповідно). Зокрема, фізичні обсяги поставок металів скоротилися на 12.8%, середні ціни — на 2.1%, частка металургійної продукції в експорті знизилася до 27.1% порівняно з 31.9% у 2011 році. Крім того через зупинку Лисичанського нафтопереробного заводу на позаплановий ремонт зменшився експорт нафтопродуктів (на 58.5%). Водночас завдяки достатньо високому врожаю 2012 року та значним перехідним залишкам врожаю попереднього року обсяги експортних поставок зернових були рекордними з початку 2000;х років — 27.1 млн. т на 7.0 млрд. дол. США (у 1.9 раз більше, ніж у 2011 році). Разом з тим збільшився експорт насіння олійних та продуктів його переробки (на 23.5%). У результаті обсяг експорту продукції АПК збільшився на 39.7%. Також достатньо активно продовжував зростати експорт продукції машинобудування (на 11.7%), зокрема майже половину приросту було забезпечено збільшенням поставок літаків (Графік 1).

Імпорт товарів. Імпорт товарів у 2012 році збільшився порівняно з попереднім роком на 5.4% - до 90.3 млрд. дол. США. Більше половини приросту імпорту забезпечило зростання поставок продукції машинобудування (на 12.1%). Особливо високі темпи зростання спостерігатися в першому півріччі (32.0%), що було пов’язано з реалізацією інфраструктурних проектів Євро-2012 та проектів з диверсифікації джерел енергозабезпечення України, а в другій половині року обсяги імпорту суттєво знизилися. Також достатньо високими темпами в 2012 році зростав імпорт продукції споживчого призначення (продуктів АПК — на 18.5%, промислових виробів — на 27.3%). Водночас імпорт природного газу залишився на рівні попереднього року — 14.0 млрд. дол. США: зростання середніх цін компенсувалося скороченням фізичних обсягів його поставок. Загалом енергетичний імпорт знизився на 7.9%.

Баланс послуг. Профіцит торгівлі послугами в 2012 році становив 5.7 млрд. дол. США і знизився порівняно з 2011 роком на 375 млн. дол. США. Зростання імпорту послуг (на 6.8%) насамперед зумовлено збільшенням витрат українців на подорожі за кордоном. Водночас нижчі темпи зростання експорту послуг (2.7%) зумовлювалися скороченням обсягів наданих транспортних послуг (зокрема залізничного і трубопровідного транспорту).

Доходи (сальдо). Від'ємне сальдо доходів у 2012 році зменшилося до 3.0 млрд. дол. США порівняно з 3.8 корд. дол. США в 2011 році. В основному це відбулося за рахунок зростання надходжень від оплати праці та підвищення дивідендів від прямих інвестицій за кордоном Макроекономічний розвиток України. Річний звіт 2012. Гриценко М. Р., Стаднічук М.О., Лотоцька П.В.

Графік 1. Рахунок поточних операцій Фінансовий рахунок. Профіцит рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій платіжного балансу1 в 2012 році збільшився до 10.6 млрд. дол. США (в 2011 році — 7.8 млрд. дол. США). Збільшення профіциту зумовлено більш активними залученнями Уряду, зростанням припливу інвестиційних і боргових ресурсів до реального сектору економіки, зменшенням відпливу готівкової валюти поза банківський сектор.

Прямі інвестиції. Приплив прямих іноземних інвестицій в 2012 році збільшився на 8.7% — до 7.8 млрд. дол. США (94% цих надходжень було спрямовано до реального сектору економіки). Водночас високими були обсяги інвестицій за кордон —1.2 млрд. дол. США. У цілому чистий приплив прямих іноземних інвестицій становив 6.6 млрд. дол. США (в 2011 році — 7.0 млрд. дол. США).

Кредити й облігації сектору державного управління та приватного сектору. Приватний сектор був основним реципієнтом боргових ресурсів. Чисті залучення за кредитами та облігаціями підприємств реального сектору зрости в 2012 році до 6.6 млрд. дол. США порівняно з 5.2 млрд. дол. США у 2011 році. Банківський сектор продовжував скорочувати свою зовнішню заборгованість, хоча й не так активно, як у попередні роки, — на 3.0 млрд. дол. США (рівень покриття виплат за раніше залученими кредитами та облігаціями новими залученнями зріс до 77% порівняно з 66% у 2011 році).

Чисті залучення Уряду в 2012 році зросли до 2.4 млрд. дол. США (у 2011 році — 1.1 млрд. дач. США). Основним інструментом залучень були ОЗДП (сальдо за операціями з ними в 2012 році — 3.4 млрд. дол. США порівняно з 1.7 млрд. дол. США за 2011 рік. Графік 2).

Готівкова валюта поза банками. Приріст готівкової валюти поза банками скоротився на 33.9% — до 7.5 млрд. дол. США. У першій половині року приріст становив лише 1.5 млрд. дол. США, але суттєво активізувався в осінні місяці (4.4 млрд. дол. США), що було пов’язано з парламентськими виборами та відповідним посиленням девальваційних очікувань. У грудні на фоні зниження девальваційних очікувань приріст готівкової валюти поза банками суттєво уповільнився — до 262 млн. дол. США.

Протягом року Уряд та Національний банк України вчасно та в повному обсязі здійснювали виплати за кредитом МВФ (3.4 млрд. дол. США за основною сумою).У результаті міжнародні резерви за станом на 01.01.2013 становили 24.5 млрд. дол. США, що забезпечує фінансування імпорту майбутнього періоду протягом 2.8 місяця.

Графік 2. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій

3.2 Зовнішній борг України За станом на 01.01.2013 обсяг валового зовнішнього боргу становив 135.0 млрд. дол. США (Графік 3). За підсумками 2012 року рівень валового зовнішнього боргу України відносно ВВП скоротився до 76.6% порівняно з 77.3% на початок року.

Зовнішній борг сектору загального державного управління збільшився до 27.3 млрд. дол. США внаслідок розміщень Урядом ОЗДП у другій половині року. Водночас відбулося скорочення до 4.9 млрд. дол. США сектору органів грошово-кредитного регулювання через планові погашення кредиту МВФ.

Графік 3. Динаміка валового зовнішнього боргу України державний кредит банк платіжний Зовнішній борг інших секторів (включно з міжфірмовим боргом) збільшився до 81.3 млрд. дол. США. Одночасно банківський сектор продовжував погашати свої зовнішні зобов’язання — до 21.6 млрд. дач. США.

Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення зріс на 1.6 млрд. дат. США — до 60.9 млрд. дат. США (Графік 4). Основною причиною цього було збільшення короткострокових зобов’язань інших секторів економіки за торговими кредитами на 4.7 млрд. дат. США (внаслідок розширення зовнішньоторговельного обороту України та врахування обсягів погашення кредиту МВФ протягом 2013 року) Макроекономічний розвиток України. Річний звіт 2012. Гриценко М. Р., Стаднічук М.О., Лотоцька П.В.

Графік 4. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення

ВИСНОВКИ Підводячи підсумки, варто зауважити, що кредитування має давню історію, але до початку ХХ століття воно було долею лихварів і ломбардів. Людина, що не має цінного майна, не могла отримати адекватний кредит. Їй доводилося задовольнятися лихварським кредитом. На початку ХХ століття ситуація зазнала змін, банки усвідомили всю цінність приватних осіб і дедалі активніше стали видавати їм кредити.

У підсумку індустріальне суспільство створило нову культуру, звану культурою споживання, коли відносно стабільна економічна ситуація дозволяла брати кредити в надії розплатитися за допомогою власного стабільного доходу.

На сьогодні основним кредитором уряду України в особі Міністерства фінансів є Національний банк України. На долю уряду припадає майже половина загального обсягу позик НБУ. Ці кредити використовуються в основному для покриття поточного дефіциту Державного бюджету.

Значні обсяги ресурсів, які можна мобілізувати під нижчий процент, ніж на внутрішньому ринку, на середньота довгостроковий періоди, дають змогу збільшити ефективність публічних запозичень за рахунок як мінімізації витрат, так і підвищення мобільності системи запозичень та активізації управління боргом ринковими засобами.

Визначальним фактором, що істотно впливає на вартість отримання кредитів, їх форми, умови повернення, є довіра до країни, яка має бути стабільним гарантом повернення та збільшення залучених коштів. Популярність уряду чи окремих його лідерів позитивно позначається на кількості бажаючих надавати кредити. Рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин багато в чому залежить від кредитного рейтингу країни, що визначається економічним потенціалом країни, її репутацією як позичальника, стабільністю її розвитку.

Що кажучи про Україну, то ми бачимо, що її зовнішній борг зростає кожного року (Графік 3−4). Незважаючи на спроби погашення цього боргу він все одно росте. Це так званий ефект «снігової кулі», коли все починається з незначного початкового стану і поступово переходить до гігантським наслідків, що може зробити об'єкт небезпечним або руйнівним. Необхідність погашення зовнішніх боргів буде тиснути на платіжний баланс і гривню. При цьому скорочення золотовалютних резервів буде стримуватися за рахунок розміщення українських єврооблігацій та продажу валютних облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП). Експерти кажуть, що українська економіка ще не досягла докризового рівня, але чи варто чикати нам кризи, чи все ж таки почати якось з цим боротись?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Макроекономічний розвиток України. Річний звіт 2012./ Гриценко М. Р., Стаднічук М.О., Лотоцька П.В.

Банківська справа: Підручник / За ред. В.І. Колеснікова, Л. П. Кроливецкой. — М.: Фінанси і статистика, 2001

Фінанси. Грошовий обіг. Кредит: Підручник для вузів / Л.А.Дробозіна, Л. П. Окунева, Л. Д. Андросова та ін; Під ред. проф. Л. А. Дробозиной. — М.: ЮНИТИ, 2000

Банківська справа: Сучасна система кредитування/ Лаврушин О. И, Афанасьева О. Н, Корнієнко С. Л, 2007