Основний зміст дисертаційної роботи

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, хронологічні межі, мета і завдання, наукова новизна та практичне значення роботи.

У першому розділі «Історіографія проблеми, методологічна основа та джерельна база дослідження» проаналізовано стан наукової розробки, методологічна основа та джерельна база дослідження.

Історіографія проблеми. Минуло майже 67 років з дня смерті Володимира Опанасовича Караваєва. Він був яскравою своєрідною постаттю в історії вітчизняної зоологічної науки кінця ХІХ — початку ХХ століття. Однак належним чином його спадщина досі не вивчена, не проаналізована, гідно не оцінена і не донесена до сучасника у повному обсязі. На жаль, майже не існує праць, присвячених безпосередньо науковій діяльності вченого. Також донині відсутній життєпис науковця. Однією з причин цього вважаємо, що вивчення спадщини В. О. Караваєва здійснювали спеціалісти з різних наукових галузей, які переслідували власну мету. Це й не дало змоги охопити весь багатогранний і міждисциплінарний за своїм характером творчий доробок вченого. Хоча у вітчизняній історико-біологічній літературі роль В. О. Караваєва в розвитку світової зоології висвітлювалася неодноразово, все ж розподіл наукових інтересів ученого розпорошив його цілісний образ на окремі біографічні деталі.

У 1941 р., після смерті В. О. Караваєва (7 січня 1939 р.) у Трудах Інституту зоології та біології АН УРСР було надруковано статтю-некролог С. Я. Парамонова, присвячену пам’яті доктора біологічних наук В. О. Караваєва. В некролозі відзначено різні наукові уподобання вченого, дано оцінку його наукової спадщини, показано заслуги та оцінено людські якості. С. Я. Парамонов зазначав: «Все життя В. О. Караваєва було суцільним горінням на користь науки. Коли взяти до уваги, що покійний був надзвичайно чесною, доброю людиною, яка завжди відгукувалася на всі прохання, людиною неймовірної любові до праці, можна зрозуміти, якої втрати зазнала наука і зоологи в особі Володимира Опанасовича». Наведено не повний перелік наукових праць ученого, складений В. І. Троїцькою. Було наголошено на необхідності залучення до наукового обігу неопублікованої частини його творчої спадщини. Проте, як це не дивно, до тепер особі В. О. Караваєва та його творчості мало приділяють уваги у наукових колах як Росії, так і України. Винятком є кілька статей О. А. Радченко, присвячених внеску В. О. Караваєва в розвиток зоопсихології і мірмекології в Україні та як популяризаторові природничо-наукових знань. Так, авторка зазначає, що багатогранна діяльність ученого відображена в різних галузях зоологічної науки: ембріології, ентомології, порівняльній анатомії, популяризації зоологічних знань тощо. Разом із цим, вона висловила думку про те, що однією з перешкод всебічного визначення місця і ролі наукової спадщини вченого була відсутність зібраного видання його праць.

На особливу увагу заслуговує стаття Т. В. Пічкур «Володимир Опанасович Караваєв (1864 — 1939)», в якій висвітлюються біографічні дані вченого і подається загальний огляд напрямків його наукової діяльності. Побіжні дані щодо діяльності науковця в Київському університеті містяться в статті цієї ж авторки «Шляхи поширення та розвитку еволюційного вчення в Україні та внесок зоологів Київського університету в утвердження теорії Ч. Дарвіна (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)». Названі малочисельні публікації базувались переважно на спогадах сучасників В. О. Караваєва, а також на його власних працях.

Наукова розробка питань стану і розвитку досліджень наукової спадщини В. О. Караваєва була закладена відомим вченим Д. Є. Белінгом у праці «Сторічна робота Київського університету в галузі гідрофауністичних і гідробіологічних досліджень». Ця стаття міститься в книзі «Розвиток науки в Київському університеті за сто років», присвяченій 100-річчю від дня заснування Караваєва на морській станції у Вілла-Франці, проаналізував його доробок у галузі дослідження морських тварин (планктонних ракоподібних і радіолярій). Б. М. Мазурмович відзначив найголовніші досягнення В. О. Караваєва в галузі мірмекології, ембріології комах, фауни ракоподібних, радіолярій, герпетології, палеозоології, методики зоологічних досліджень і антропології. Проте найбільш значущим, на думку автора, є внесок науковця в розвиток мірмекології. Дослідник назвав В. О. Караваєва «найбільшим спеціалістом у дослідженнях мурашок».

Короткі відомості про життя та діяльність В. О. Караваєва подано в Українській Радянській енциклопедії та Українському Радянському Енциклопедичному Словнику. Окремі сторони діяльності В. О. Караваєва як ембріолога висвітлив Л. Я. Бляхер у монографії «Історія ембріології в Росії ХІХ-ХХ століть». Автор стверджує, що В. О. Караваєв, разом із вченими-зоологами М. В. Бобрецьким, О. О. Коротнєвим і під керівництвом О. О. Ковалевського зробили вагомий внесок у розвиток ембріологічних досліджень у Київському університеті. Зокрема, він вказує на значущість досліджень науковця, які стосуються ембріології клопа-солдатика та постембріонального розвитку мурашок.

У навчальному посібнику О. Я. Пилипчука «Київське товариство дослідників природи та його внесок у розвиток ембріологічної науки» висвітлено діяльність В. О. Караваєва в Київському товаристві дослідників природи і показано його внесок у розвиток ембріології.

Інформація про науковий доробок ученого, його внесок у розвиток ембріології міститься також у колективній праці Ю. В. Павленка, С. П. Рудої, С. А. Хорошевої, Ю. О. Храмова «Природознавство в Україні, до початку ХХ століття в історичному, культурному та освітньому контекстах».

Про окремі аспекти діяльності В. О. Караваєва на морських біологічних станціях у Вілла-Франці, Севастополі та Неаполі йдеться в працях М. І. Андрусова, Л. Я. Бляхера, К. О. Виноградова, В. О. Водяницького, Ф. Ф. Врангеля, Є. Б. Музрукової, С. О. Орлова, О. О. Остроумова. Доробок В.О.Караваєва на посту директора Зоологічного музею Інституту зоології Академії наук України ґрунтовно висвітлили І. Г. Підоплічко, І. Т. Сокур, М. М. Щербак.

Певний внесок у розробку і висвітлення наукових поглядів В. О. Караваєва належить фундаментальній монографії, підготовленій колективом учених («Развитие биологии на Украине»). Інформація про В. О. Караваєва міститься в І і ІІІ томах видання цієї праці.

Перелічені вище наукові праці не дають змоги повністю розкрити творчий потенціал ученого. Це зумовлено фрагментарністю матеріалу, що наводиться. Адже В. О. Караваєв заслуговує на почесне місце серед визначних вітчизняних зоологів кінця ХІХ — першої третини ХХ століття.

Внесок ученого в розвиток біологічної науки настільки вагомий, що при вивченні історії природознавства і науково-суспільної думки до його праць будуть ще неодноразово звертатися. Адже багато чого можна осягнути і зрозуміти на фоні нових досягнень науки. Правильніше буде розглядати нашу працю лише як одну із спроб створення наукової біографії В. О. Караваєва та відображення його наукової та соціокультурної спадщини. З плином часу дедалі більшу увагу людства привертають думки, ідеї, починання, творчі задуми науковця. Багато з того, що при житті В. О. Караваєва недооцінювали його сучасники, нині є надзвичайно важливе і актуальне.

Методологічна основа.

Дослідження здійснювалися на принципах історизму, об'єктивності, науковості, багатофакторності, всебічності пізнання, конкретності. Відповідно до предмета, мети та завдань дисертації обрано сукупність методів дослідження. Серед них: історико-теоретичний аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних та архівних джерел; вивчення й узагальнення історичної та педагогічної літератури, державних документів відповідного періоду; аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та систематизації фактичного матеріалу. При розробці даної теми ми керувалася законами логіки і системним підходом до дослідження суспільних явищ. Для реалізації дослідницьких завдань застосовувались також спеціальні методи книгознавчого та бібліотекознавчого аналізу.

Джерельна база. Визначення окресленої проблеми потребувало пошуку і опрацювання значної кількості джерел, що зберігаються в бібліотеках та архівах м. Києва, Санкт-Петербурга та Москви. Таким чином, дослідження ґрунтується як на опублікованих, так і неопублікованих джерелах, рукописних і друкованих матеріалах. Значну частину літературних джерел становлять періодичні видання, документи наукових з'їздів, нарад у різних галузях біологічної науки, а також праці вченого.

Вихідними даними для розробки наукової проблеми, її джерельною базою були архівні матеріали. При дослідженні питань про життя та діяльність В. О. Караваєва важливе значення мають справи, що зберігаються в архівних фондах: Архіву Російської Академії наук (м. Москва) (Фонд 1557. — Оп.2. — Спр.453; Фонд 1674. — Оп.1. — Спр.5, 6, 55, 62, 63, 64); Державному архіві м. Києва (ДАК), Центральному державному історичному архіві України (ЦДІА України), Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (Фонд 49. — Спр.880), Архіву Президії Національної Академії наук України; Слов’янського відділу бібліотеки Російської Академії наук (м. Санкт-Петербург).

З досліджуваної теми тут зберігаються документи, що стосуються життя, науково-організаційної та педагогічної діяльності В. О. Караваєва, його неопубліковані праці, чернетки рукописів праць, особисті документи тощо.

Серед періодичних видань, які дають змогу вирішити проблематику цього дослідження, слід назвати такі: «Записки Киевского общества исследователей природы», «Русское энтомологическое обозрение», «Известия Русского Географического общества», «Вісті АН УРСР», «Вестник и библиотека самообразования», «Труди Інституту зоології та біології». Значну інформацію про В. О. Караваєва містять різні наукові та науково-популярні журнали — «Біологія і хімія в школі», «Природа», серед іноземних видань — журнали «Konowia», «Zoolog. Anzeiger».

Окрему групу джерел становлять опубліковані праці В. О. Караваєва та його видатних сучасників — О. О. Ковалевського, М. В. Бобрецького, О. О. Коротнєва та ін. Ряд статей різних природознавців є важливим фактичним матеріалом для дослідження біографії вченого (про це в підрозділі «Історіографія дослідження»). Ми вважаємо, що джерельна база є достатньою, оскільки проведений аналіз, засвідчує, що у сукупності зазначені вище групи джерел становлять документальне забезпечення досліджуваної проблеми, а їх комплексне використання є підставою для досягнення мети дисертаційної роботи.

Отже, з метою наукового дослідження ми здійснили значну пошукову роботу різних джерел, щоб комплексно проаналізувати основні аспекти означеної теми. Хоч загалом нестачі джерел не відчувалося, складність полягала в їх відборі та можливості опрацювання, оскільки вони подавали розпорошену і неповну інформацію.

У другому розділі «Життя і творчий шлях Володимира Караваєва» простежуються основні етапи життя та діяльності В. О. Караваєва, з’ясовано, що формування його наукового світогляду відбувалося під впливом таких видатних учених, як М. В. Бобрецький, О. О. Ковалевський, О. О. Коротнєв, С. Г. Навашин. Особливо великий вплив на формування еволюційних поглядів В. О. Караваєва у студентські роки мали лекції відомого педагога та науковця Університету ім.Св.Володимира М. В. Бобрецького. Його методичне керівництво роботою молодого дослідника сприяли становленню В. О. Караваєва як науковця-біолога і зоолога-еволюціоніста загалом.

Так, 1 червня 1890 р. Володимир Караваєв отримав призначення на посаду лаборанта Зоологічного кабінету Київського університету. Саме з цього моменту розпочинається його наукова і освітянська діяльність у галузі ембріології безхребетних. Згодом, В. О. Караваєв став асистентом на кафедрі зоології фізико-математичного факультету Університету Св. Володимира в м. Києві і плідно працював тут до 1899 року. Його праці в цей період стосуються різних груп безхребетних тварин, зокрема, радіолярій, клопів і мурашок.

Тісною була в цей час співпраця В. О. Караваєва з Київським товариством дослідників природи (КТДП), до якого він вступив 26 квітня 1890 року. Саме тут написані перші його наукові праці, тут він розгорнув активну дослідницьку діяльність у галузі ембріології безхребетних. Окрім цього, молодий учений неодноразово виступав на зібраннях Товариства.

У даному розділі розглядається діяльність В. О. Караваєва на Вілла-Франкській та Неаполітанській зоологічних станціях, що на Середземному морі, а також на Севастопольській біологічній станції - на Чорному морі.

Учений працював на Вілла-Франкській станції з 1892 по 1895 роки, вивчаючи морських радіолярій, ракоподібних та інших морських тварин. Під його вмілим керівництвом на станції проводилася педагогічної робота. Зокрема, вчений організовував практикуми для молодих науковців, студентів університетів. Допомагав збирати і постачати університетам наочні матеріали, необхідні для лабораторних занять студентів і для спеціальних дослідів науковців.

З 1896 р. В. О. Караваєв здійснює дослідження на Неаполітанській зоологічній станції, де він знайомиться з відомими німецькими і російськими зоологами. Поглиблює свої пізнання в галузі морської гідробіології, отримані на Вілла-Франкській станції.

Подальша діяльність ученого пов’язана з Севастопольською біологічною станцією, де він здійснював переважно експедиційні дослідження. Значна увага приділялася ним акваторії Севастопольської бухти. В його наукових працях і звітах містяться суттєві дані про її фауну.

Велике значення для В. О. Караваєва мало знайомство з професором О. О. Остроумовим, за сприяння якого Володимир Опанасович взяв участь в якості зоолога в експедиції канонірського човна «Запорожець» для дослідження глибин Чорного моря. В цій подорожі були зібрані надзвичайно цікаві матеріали, які стосуються фауни пелагічних ракоподібних Чорного моря. Згодом В. О. Караваєв став наступником О. О. Остроумова на посаді завідувача Севастопольської станції (1898).

Слід зазначити, що життєвий шлях В. О. Караваєва наповнений яскравими подіями, дуже цікавими подорожами. Йому вдалося відвідати різні країни світу, познайомитися з його розмаїтою природою, з народами, їх звичаями та особливостями. Свої враження науковець відобразив у чисельних нарисах, художніх творах, наукових статтях та монографіях. Найбільш фундаментальною із них є праця «Подорож на острів Яву (враження натураліста)» (1900).

Майже 20 років Володимир Опанасович працював у Зоологічному музеї Всеукраїнської Академії наук. Цей заклад був створений із перших днів радянської влади в Україні. Спочатку він функціонував як фауністичний комітет при Всеукраїнській Академії наук, проте 1 травня 1919 р. Зоологічний музей зареєстрований музейно-виставочною секцією Київської губернської політосвіти. Цю дату вважають початком створення Зоологічного музею АН УРСР.

В. О. Караваєв приступив до роботи в Зоологічному музеї 3 червня 1919 року. Учений став його першим консерватором, подарував йому різні зоологічні експонати і зібрання тварин. Серед них — колекція тропічних комах, переважно метеликів, зібраних на острові Ява (25 великих скриньок); колекція чучел птахів; кілька чучел малайських ссавців; колекція спиртових препаратів, переважно рептилій з Яви; колекція черепків морських м’якунів; невеличка колекція коралів із Сінгапуру, а також колекція місцевих комах (приблизно 40 скриньок).

У 1926 р. професора В. О. Караваєва призначено директором Зоологічного музею, де він працював до кінця свого життя. Прекрасний педагог і лектор, вдумливий і талановитий дослідник був чудовим організатором і адміністратором. Під його керівництвом в цьому закладі пожвавилася робота в галузі фауністики і систематики комах.

Так, у 1926 р. завдяки зусиллям В. О. Караваєва, а також його колег, побачило світ нове періодичне видання — «Збірник праць Зоологічного музею», в якому вчений опублікував чимало своїх наукових робіт. Серед них праці, присвячені проблемам ентомології, палеонтології, а також нагальним питанням, пов’язаним з організацією роботи Музею. Зокрема, у статті «Короткий нарис розвитку й сучасного стану Зоологічного Музею УАН» науковець розповів про історію створення Музею, напрямки основної діяльності кожного з його постійних членів, а також описав усі колекції, які мав у розпорядженні, за систематичними групами.

Крім цього, Володимир Опанасович умів організувати системну наукову діяльність, захоплюючи своїми ідеями талановиту молодь. Керуючи розміщенням музею в новому приміщенні на вулиці Володимирській, 55 (до того він розташовувався в будинку Академії наук, вул. Короленка, 54), розгорнув напружену роботу для подальшого збагачення колекційних фондів музею, здійснюючи монтаж виставкової частини й організовуючи фауністичні дослідження.

Третій розділ «Аналіз основних напрямків наукової діяльності В. О. Караваєва» містить шість підрозділів. Уперше проаналізовано, сформульовано впроваджено до наукового обігу шість основних наукових напрямків наукової діяльності В. О. Караваєва: вирішення загальних проблем ембріології, ентомології, зоопсихології, дослідження факторів антропогенезу, гідробіології, історії науки. Всі вони розвивалися в контексті вітчизняної та світової біологічної науки.

Важливими в науковому плані є ембріологічні дослідження В.О.Караваєва.

Найбільш фундаментальною серед робіт у цій галузі є праця «До ембріонального розвитку клопа-солдатика» (1893), у якій учений ґрунтовно висвітлив питання про утворення первинних зародкових листків, початкового розвитку зовнішньої форми тіла і зародкової оболонки.

Праця В. О. «Доповнення до внутрішнього метаморфозу мурашки жовтої» (1897) дає майже нову картину гістолізу і гістогенезу під час метаморфозу цих комах. На противагу О. О. Ковалевському, учений, на основі своїх досліджень, довів, що імагінальні острівки, за рахунок яких регенерують органи чи їх частини, походять не з ділянок ембріональної тканини, а розвиваються з клітин мезенхіми, що потрапляють в ембріональну тканину. Цікавими донині є також наукові роботи В. О. Караваєва, в яких розглядаються особливості зародкового розвитку форм, що є проміжними ланками у тваринному світі («Про яйце яванської фазміди і стадії зародкової платівки» (1902).

Одним із головних напрямків діяльності В. О. Караваєва були ентомологічні дослідження. Зокрема, пізнання фауни України, її видового складу, умов існування, історії її виникнення і формування, розробка шляхів її освоєння, раціонального перетворення і охорони.

Вивчаючи мурашковий світ різних місцевостей України та інших країн світу, учений описав 4 нових роди, 4 підроди, 98 нових для науки видів, 30 нових підвидів, 36 каст. Переважна більшість праць вченого також мають ентомологічну спрямованість. Серед них: «Myrmekologische Fragmente» (1926) «Ameisen aus dem palaarktischen Faunengebiet» (1912), «Муравьи из Гадячского уезда Полтавской губернии и из Ферганской области» (1915) «Матеріали до фауни мурашок Маріупольської округи» (1936)).

Узагальненим результатом багаторічних досліджень В. О. Караваєва стала робота «Фауна родини Formicidae (мурашки) України» (1934,1936). У ній автор дав загальну характеристику родини мурашок (Fam. Formicidae), ґрунтовний огляд морфологічних ознак мурашок, проаналізував особливості поліморфізму, розмножування мурашок, будування ними гнізд, а також подав важливі рекомендації щодо збирання й препарування мурашок для колекцій. Особливу увагу В. О. Караваєв приділив історії дослідження фауни мурашок України.

У спеціальній частині роботи подається систематичний огляд фауни мурашок України, характеристика основних родів мурашок, наводяться таблиці для визначення родів, а також мурашок-робітників, солдатів і самиць. Детально розглядається морфологічна характеристика мурашок, їх опис, екологія і етологія, а також географічне поширення.

В доповненнях міститься інформація щодо палеонтології мурашок і ймовірної історії фауни мурашок середньої Європи. Детально проаналізовані вченим особливості органів чуттів і психічні здатності мурашок, висвітлено економічне значення мурашок. Наприкінці роботи подається заключення і список робіт В.О.Караваєва про мурашок (52 роботи).

Унікальний фактичний матеріал, зібраний вченим, послужив поштовхом до систематичних ентомологічних досліджень в Україні. Його роботи, як історика ентомології, сприяли формуванню правильного уявлення про процес становлення даної науки, відтворення особливостей її розвитку, виникнення найбільш значущих відкриттів і створення провідних теорій.

В. О. Караваєва вважають засновником і організатором зоопсихологічних досліджень в Україні. Вчений підійшов до проблеми зоопсихології з позицій еколога-еволюціоніста. Все в організмі, кожна його властивість є результатом взаємодії організму з середовищем існування протягом усієї історії даної систематичної групи. Це фундаментальне положення наукової біології науковець поширив на проблему походження і структури психічної діяльності. Він один із небагатьох учених, який розумів значення зоопсихології та її місця серед інших наук. Дослідження розвитку, закономірностей і природи психічної діяльності мурашок у працях В. О. Караваєва тісно взаємопов'язане з вивченням способу їхнього життя. Вчений доводив, що основу дій мурашок складає природжений автоматизм (інстинкт). Відмічав важливе значення поведінки в еволюції мурашок. Його роботи, присвячені мурашкам і спостереженням за їх поведінкою, до нині привертають увагу спеціалістів ((«Спостереження над мурашками: Дві доповіді Київському товариству дослідників природи» (1903), «Досліди над мурашками, які стосуються перенесення личинок у темряву» (1905), «Мурашки та їх життя» (1905)).

У дисертаційному дослідженні розкрито внесок В. О. Караваєва як гідробіолога, а також висвітлено його участь у Чорноморських глибокомірних експедиціях, яка мала вагоме значення для накопичення гідрофауністичних і гідробіологічних знань.

Результатом досліджень стали його наукові праці «Beobachtungen uber die Struktur und Vermehrung von Aulacantha scolymantha Haeck», (1895) «Спостереження над радіоляріями» (1896), «Ueber ein neues Radiolar aus Villafranca» (1896), «Nachtrag zu meinem Artikel», «Ueber ein neues Radiolar aus Villafranca» (1897). Це фауністичні й анатомічні дослідження морських тварин, з яких більше значення для нас мають його роботи над планктонними ракоподібними (Copepoda, Phyllopoda), що розширюють наші знання про зоопланктон Чорного моря і дають змогу пояснити деякі ознаки будови чорноморських веслярів, пов’язані з фізико-хімічними особливостями середовища. Науковець детально описав зовнішній вигляд, особливості і внутрішню будову самців та самок ракоподібних, їх відмінності та місцезнаходження.

У своїх статтях учений висвітлив також питання зоогеографічного районування досліджуваної території. Щодо цього він базувався на принципах історичної зоогеографії, за результатами вивчення шляхів історичного розвитку фауни у зв’язку з геологічною історією землі. Екологічний метод почав активно розроблятися в зоогеографії дещо пізніше. Однак екологічний напрямок при дослідженні фауни був певною мірою виражений ще в ХІХ ст. при вивченні морських ракоподібних В. О. Караваєвим та В. К. Совінським.

Разом із цим, науковець досліджував проблеми, пов’язані з приматознавством, еволюційною анатомією людини, а також палеоантропологією. Він постійно стежив за дослідженнями в даних галузях і зробив певний внесок у цю справу. Одноосібно і у співавторстві з С. Я. Парамоновим учений опублікував ряд праць, присвячених цій проблематиці. Серед них: «Нові анатомічні дані про походження людини» (1937), «Пepвicнa людина i її викопні останки» (1937) та ін.