Замiтка до газети. 
Вчителько моя

Замiтка в газету. Вчителько моя Слова «вчителька моя» викликають в свiдомостi бiльшостi людей образ немолодої, радше лiтньої жiнки в окулярах, яка допомагає учневi стати «на крило», дiстати «путiвку в життя». Такi жiнки були в життi кожної людини, залишивши там свiй слiд, добрий чи поганий.

Найбiльший вплив на душу будь-якого пiдлiтка мають: батьки, вчителi (шкiльнi та iншi — священики, лiдери юнацьких органiзацiй), однолiтки та iншi. В наш час суспiльство експлуатує розрив мiж поколiннями, тому батьки не завжди находять iз старшими пiдлiтками спiльну мову. Ми прагнемо звiльнитися вiд будь-якої залежностi й впливу, тому священики й громадськi органiзацiї теж позбавленi можливостi виховання молодого поколiння. Через це шкiльний учитель змушений виконувати, якщо це можливо, функцiї всiх згаданих вихователiв. Звiсно, така ситуацiя ненормальна, але в будь-якому разi це накладає особливу вiдповiдальнiсть на сучасних вчителiв.

Який приклад вони подають? Досвiд i вiк з переваг перетворилися на недолiки. Лiтнiх вчительок скорочують, набираючи на їхнi мiсця молодих дiвчат, якi палять, носять недоречний одяг i макiяж, жартують з учнями на межi пристойностi, беруть хабарi. Так, ми живемо в час архаїчної свободи й бiдностi, але своєю поведiнкою такi вчителi травмують серце учня. На цьому тлi особливо цiнним є протилежний приклад врiвноважених, культурних спецiалiстiв своєї справи, якi прагнули б не стiльки вичитати свiй предмет, як закликати учнiв бути людьми. I в цiй ситуацiї нiщо не може замiнити особистий приклад.

Я навчаюсь у школi з творчим колективом вчителiв, якi люблять свою справу, проявляють iнiцiативу у випробуваннi нових методiв навчання, бажають просувати школу вперед згiдно з новими науковими вiдкриттями. Але, осмислюючи їхнiй приклад, я без застережень наслiдую лише окремi риси в характерi певних вчителiв. I мушу сказати, що на 90% показовими є дiї, а не слова вчителя. Бути бездоганним — єдиний шлях результативного виховання. Як буває гiрко, коли єдине порушення своїх принципiв зводить нанiвець зусилля довгих лiт. Наприклад, директор нашої школи — серйозний керiвник, людина iнiцiативи та ризику, людина наполегливостi й нетрадицiйних рiшень. В iнших вчителях менi iмпонує внутрiшня культура, прагнення до самоосвiти, начитанiсть, тонкий гумор, культура мови. У третiх — практичнiсть, здатнiсть цiлiсного бачення проблеми, творчi пiдходи до викладу матерiалу.

В цiлому ж, проблеми школи й вчителя — це проблеми власне суспiльства. Ставлення до вчителя формується iз ставленням до авторитетiв. Малi зарплатнi вiд недооцiнки значення впливу шкiльної освiти на стан суспiльства.

Кажуть, що «вивчити неможливо. Можна тiльки навчитися». Це — глибока правда. Тому нам треба бiльше уваги придiляти розвитковi учнiвського мислення, його власного ставлення до навчання, дати можливiсть учням приймати рiшення щодо своєї долi. Але для цього має оздоровитися сiм’я, школа, суспiльнi органiзацiї. Тому не можна судити вчителя надто суворо. Їхнi недолiки й хвороби — то нашi хвороби. Ризикуючи постати немодним, я все ж вдячний своїм шкiльним вчителям. Бачачи всi їхнi недолiки, я все-таки люблю їх, пам’ятатиму все своє життя i хочу їм сказати: «Не зневiряйтесь! Ваша справа потрiбнiша, анiж здається сьогоднi! Адже Вчитель — найвища оцiнка для людини!