Вільні економічні зони України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Особливості діяльності Вільних економічних зон в світі

1.1 Визначення і класифікація вільних економічних зон

1.2 Мета і підходи до формування вільних економічних зон

1.3 Історія появи і розвитку вільних економічних зон в світі

1.4 Досвід утворення і функціонування ВЕЗ в Америці

РОЗДІЛ 2. ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ УКРАЇНИ

2.1 Правове регулювання створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ), технопарків і територій пріоритетного розвитку (ТПР)

2.2 Класифікація та управління ВЕЗ

2.3 Практика упровадження вільних економічних зон в Україні

2.4 Результати функціонування та роль ВЕЗ в економіці України РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВЕЗ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ ВИОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

Існують ситуації, особливо в період становлення і розвитку ринкової економіки в державі, коли воно не може розвивати виробництво товарів і послуг на своїй території тільки за допомогою своїх власних ресурсів. В таких випадках вживаються заходів по залученню іноземних інвестицій. Вільні економічні зони є одним з прикладів державного регулювання економіки шляхом пільгового оподаткування, кредитування і ін. Створення таких зон в державі має на своїй меті розвиток пріоритетних галузей економіки, окремих регіонів за допомогою надання в таких зонах пільгових умов існування підприємств. Таким чином держава намагається поліпшити інвестиційний клімат в певних галузях і регіонах, сприяти розвитку малого і середнього бізнесу, а так само оновленню матеріально-технічної бази виробництва.

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це частина території країни, якої політичним центром наданий спеціальний правовий і економічний статус, що передбачає ринкову форму управління з частковою розподільною роллю держави, і організаційно-економічний механізм якої має систему пільг і стимулів для вітчизняних і іноземних підприємців, які здатні забезпечити виробництво і розподіл суспільного продукту для досягнення конкретної національної або регіональної інтеграційної мети.

Мета курсової роботи — розглянути принципи утворення і функціонування вільних економічних зон в Україні, їх класифікацію, досвід утворення і функціонування вільних економічних зон на прикладі іноземних держав та ін.

РОЗДІЛ 1. Особливості діяльності Вільних економічних зон в світі

1.1 Визначення і класифікація вільних економічних зон

Беручи в увагу тривалу самоізоляцію економіки СРСР і низький рівень розвитку ринкових відносин, перед незалежною Україною з’явилася необхідність пошуку і використовування ефективних форм зовнішньоекономічної діяльності, які б не тільки дали можливість збільшити ступінь інтеграції України в світову економіку, але і дозволили б більш ефективно використовувати ті, що б привертати іноземні інвестиції. В успішному рішенні даної проблеми важливе місце займають вільні економічні зони (ВЕЗ).

Зважаючи на чималу тривалість існування ВЕЗ як економічної категорії, існує безліч спроб визначити їх єство. Хоча дотепер так і не сформована єдина точка зору щодо єства і змісту ВЕЗ.

Вперше визначення вільної економічної зони було опубліковано в 1973 р. на Кіотської конвенції ООН, Японія. Під вільною економічною зоною тут розуміється частина території держави, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться зовні національної митної території, а тому не підлягають звичайному митному контролю і оподаткуванню.

В літературі ВЕЗ зараз можуть визначатися як:

географічні території, яким їх політичні центри надали більш пільговий, порівняно із загальнодержавним, режим господарської діяльності;

обмежені території, морські і авіаційні порти, в яких діють особливі пільгові умови для національних і іноземних підприємців, сприяючих рішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, науково-технічних і науково-технологічних задач;

суверенна територія країни (країн), що є частиною господарського комплексу держави (групи держав), де забезпечується виробництво і розподіл суспільного продукту для досягнення конкретної загальнонаціональної, інтеграційної, корпоративної мети;

частина території економічного району, в якому встановлюється преференційний режим;

форма прискореного розвитку економічної системи і організації господарської діяльності на окремій частині території країни, в рамках якої встановлюються особливі правила економічної діяльності;

інструмент селективного скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси.

Законом України «Про загальні основи створення і функціонування спеціальних економічних зон», спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони цим законом упроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові і інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних і фізичних осіб. Схожі визначення ВЕЗ надаються і в законодавства країн СНГ.

Приводячи всі представлені визначення ВЕЗ, автор однієї з монографій, присвяченої стратегіям їх розвитку дає і своє визначення. На думку В. К. Васенко, ВЕЗ — це частина території країни, якої політичним центром наданий спеціальний правовий і економічний статус, що передбачає ринкову форму управління з частковою розподільною роллю держави, і організаційно-економічний механізм якої має систему пільг і стимулів для вітчизняних і іноземних підприємців, які здатні забезпечити виробництво і розподіл суспільного продукту для досягнення конкретної національної або регіональної інтеграційної мети.

Підсумовуючи всю надану інформацію за визначенням єства ВЕЗ, можна виділити декілька моментів, загальних для всіх визначень:

ВЕЗ — це обмежена частина території країни;

на цій території встановлюється більш сприятливий режим господарювання ніж на решті території країни;

ВЕЗ — територія прискореного розвитку економіки.

Таким чином, вільні економічні зони є виключеннями із загальнодержавних правил і норм, покликані вирішувати певні національні або регіональні задачі.

Зараз світова господарсько-економічна практика налічує в своєму арсеналі достатньо велику кількість різних типів вільних економічних зон, кожні з яких разом із загальними рисами мають і індивідуальні специфічні особливості. В макроекономічному аспекті класифікація ВЕЗ означає розподіл їх залежно від загальних рис певних типів зон, з подальшою фіксацією закономірних зв’язків типових об'єктів в єдиній системі світового господарства.

При проведенні класифікації ВЕЗ необхідно слідувати умові, що специфіка зон обумовлена безліччю чинників, серед яких — характеристика територій з погляду розмірів, географічного положення, наявності і характеру ресурсів, конкретної мети і задач їх створіння, а так само виду господарської діяльності, дозволеної законодавством (Рис. 1).

Рис. 1 — Специфікація чинників, обумовлюючих класифікацію ВЕЗ

Приведена класифікація укрупнено характеризує все різноманіття форм ВЕЗ, хоча така укрупненість одночасно дозволяє полегшити розуміння принципів класифікації зон. В статті депутата державної думи Росії А. Скоча приводиться більш докладна класифікація вільних економічних зон.

Зважаючи на існування безлічі способів класифікації видів СЕЗ, необхідно зупинитися на одній з них, що містить все найважливіші для економіки України типи. Згідно закону, на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страховки, банківські і т.д. Окремі зони можуть об'єднувати в собі функції, властиві різним типам ВЕЗ.

Визначимо зміст деяких видів ВЕЗ :

Вільні митні зони — території, виділені з митної території країни для вільного і безмитного ввезення і вивозу іноземних товарів.

Зони економічного і науково-технічного розвитку (технополіси) — великі райони держави з пільговими умовами і умовами для створення і діяльності національних, іноземних і сумісних промислових підприємств.

Експортні зони — ВЕЗ, діяльність яких направлена на виробництво товарів на експорт.

Імпортно-промислові зони — ВЕЗ, діяльність яких направлена на насичення держави сучасними товарами, забезпечення його передовою технікою і ноу-хау в різних галузях економіки.

Промислові зони — неізольовані від всієї території країни регіони, де переважаю промислові підприємства.

Зони страхових і банківських послуг — ВЕЗ, діяльність яких направлена на зміцнення окремих галузей економіки шляхом безпосереднього надання пільгових видів послуг.

Зони технологічного розвитку — ВЕЗ, створені на базі науково-технічного потенціалу держави з участю іноземного капіталу.

Технопарки — ВЕЗ високих технологій, де надаються сприяючі умови для інноваційної діяльності.

Закінчуючи класифікаційну характеристику ВЕЗ, необхідно підкреслити, що практично не існує «чистих зон», тобто що відносяться безпосередньо лише до одного типу.

1.2 Мета і підходи до формування вільних економічних зон

Специфіка кожної зі всього різноманіття існуючих форм ВЕЗ зумовлюється підходами до її створіння. Існує декілька таких підходів:

по-перше, з погляду розміщення продуктивних сил на території країни або регіону;

по-друге, з погляду виробництва і розподілу товарів і послуг, вироблених у вільній економічній зоні;

по-третє, з погляду організаційних форм, можливих і доцільних в межах ВЕЗ.

Підходи можна так само розділити на територіальні і режимні. З позиції першого оформляється конкретно позначена територія, а з позиції другого — введення особливого режиму, що допускає надання певних переваг. Слід зазначити, що вказані підходи складають основу визначення ВЕЗ, а концепція їх створіння висловлена як основа класифікації.

При розгляді підходу до створення ВЕЗ з погляду розміщення продуктивних сил на території, ґрунтуються на використовуванні на цій конкретній території ресурсів — природних, трудових, виробничих, а так само на можливості залучення з інших територій (країн) бракуючи чинників розвитку. Згідно другому підходу, при створенні ВЕЗ необхідно вирішити задачі виробництва і розподілу суспільного продукту, тобто встановлення суспільних відносин, в основі яких — відмінності від сталих в країні економіко-правових відносин. Перший і другий підходи до створення ВЕЗ є самими універсальними, загальними опосередкованими закономерностями суспільного розвитку, і з цієї точки зору — необхідними для обгрунтовування будь-яких зон. Третій підхід визначає типові відмінності зон і ближче за все підводить до необхідності їх класифікації.

Мета, яку ставить перед собою держава, створюючи вільні економічні зони, різні і можуть бути класифіковані в три групи: економічні, науково-технічні і соціальні. Нижче приведена коротка характеристика кожного виду мети.

Економічна мета — це залучення іноземного капіталу завдяки пільговому оподаткуванню, пільговому митному режиму і стабільному законодавству, надання доступу до зовнішньоекономічної діяльності. Їх досягнення може дозволити ефективно використовувати місцеві ресурси, досягти зростання валютних надходжень до державних і регіональних бюджетів, розширити ринок високоякісної продукції.

Науково-технічна мета полягає в залученні передових зарубіжних і вітчизняних технологій, активізації інноваційних процесів, залученні наукових і інженерних кадрів з-за кордону, підвищенні ефективності використовування виробничих потужностей і підвищенні інформатизації суспільства.

Мета соціального характеру — це підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць, подолання безробіття. ВЕЗ при цьому сприяють підвищенню якості робочої сили за рахунок використовування інновацій, нових технологій і організаційних форм, а так само насиченню внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і досягненню рівномірного розвитку різних регіонів країни.

До передумов створення ВЕЗ можна віднести наступні:

створення ВЕЗ сприяє інтересам як держави в цілому, так і окремих регіонів, відкриває можливості виходу на зарубіжні ринки, розширює експортно-імпортний потенціал і сприяє створенню конкурентноздатного ринку;

ВЕЗ створюють сприятливі можливості для вільного переміщення капіталу, новітніх технологій, науково-технічних розробок і інновацій, розвитку виробничої і ринкової інфраструктури держави;

створення і функціонування ВЕЗ сприяє мотивації підприємницької діяльності і високопродуктивної праці, удосконалюючи умови життя населення і покращуючи якість трудових ресурсів.

передумовою створення ВЕЗ так само є те, що вони залишаються під повною юрисдикцією держави як невід'ємна частина його території і не має ніякого права на суверенізацію від загальнодержавної і регіональної влади.

Усі зони, таким чином, створюються на конкретній території, у межах певної країни (групи країн) і з цілком певними передумовами і метою.

1.3 Історія появи і розвитку вільних економічних зон в світі

Території з особливим економічним режимом створювалися в різних країнах з давніх часів. Історія ВЕЗ бере свій початок з середини XVI століття, коли ідея організації вільних портів привела до створення портової вільної економічної зони в місті Ліворно в Італії. З цієї миті створення подібних ВЕЗ розповсюджуватися по всьому світу. І у всіх таких випадках їх створіння приносило могутній поштовх економічному розвитку не тільки самої зони, але і прилеглому регіону і всій країні.

Вільні економічні зони в 30-і роки двадцятого сторіччя багато в чому сприяли розвитку економіки США — однієї з провідних країн сучасного світу. При їх допомозі здійснювалося економічне зростання таких країн, як Китай, Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Бразилія, Сінгапур і інших. І сьогодні в світовому господарстві функціонує успішно більше чотирьох тисяч спеціальних економічних зон, з яких близько 20% доводиться на територію США.

Вже в двадцятому столітті зони часто створювалися в безпосередній близькості від крупних міжнародних морських портів, аеропортів, залізничних вузлів за наявності вільних територій, робочої сили, фахівців. Наприклад, однією з перших ВЕЗ була зона в Ірландії, створена в аеропорту «Шеннон» (1959 р.). Пізніше така зона була створена в англійському аеропорту «Дог-Айленд». Деякі ВЕЗ створювалися на більш крупних територіях, наприклад, промисловий округ вільної зони Манаус в Бразилії, одна з перших спеціальних економічних зон — зона «Шеньжень» в Китаї і ін. З метою створення ключових об'єктів виробничої інфраструктури ВЕЗ, розвиток яких признається пріоритетним з погляду державних інтересів, в цей час вже починають виділяються кошти з державного бюджету і надаються пільгові кредити крім вже що застосовувалися на той час пільг за митними тарифами.

Найбільший позитивний досвід створення і функціонування ВЕЗ накопичений Китаєм. Тут органи державного управління із самого початку чітко визначили умови функціонування підприємств, розташованих в ВЕЗ, зорієнтувавши їх на експорт конкурентноздатної продукції за допомогою системи цільових пільг. В 80-і роки минулого століття було прийняте більше 100 нормативних актів, регулюючих питання міжнародної співпраці і орієнтованих на залучення іноземного капіталу в ВЕЗ. В даний час на території ВЕЗ Китаю діють приблизно 45 тисяч підприємств (18% їх загальної кількості в 2005 р.), в які вкладено більше 30 млрд. доларів прямих інвестицій.

Звертає на себе увагу певна зміна пріоритетів в розвитку ВЕЗ, що відбулася за останнє десятиріччя. Якщо раніше був пріоритетним розвиток експортних виробництв, то тепер їм відводиться роль каталізатора технологічного прориву в нове століття. При чому тепер в режимі ВЕЗ функціонують не тільки невеликі територіальні утворення, але і цілі «особливі економічні райони», що досягли істотних економічних і соціальних результатів.

Певний досвід щодо вільних економічних зон мають і країни СНГ, такі як Білорусь і Росія. Хоча, рівно як і в Україні, функціонування цих зон зв’язано з безліччю труднощів і носить неоднозначний правовий характер.

1.4 Досвід утворення і функціонування ВЕЗ в Америці

У США сьогодні є три головні типи ВЕЗ: зони зовнішньої торгівлі, підприємницькі зони і технологічні парки.

Вільні торговельні зони виникли у світі в XIX ст., насамперед у Північній Європі. У США подібні зони з’явилися в 30-ті роки нашого століття, одержавши назву зон зовнішньої торгівлі (ЗЗТ).

Такі зони є частинами національної території, у межах яких запроваджено пільговий порівняно із загальним режим господарської, в тому числі зовнішньоекономічної діяльності. ЗЗТ — це торгові або торгово-виробничі зони, які, будучи частиною національної території, з погляду митного, бюджетно-податкового і фінансового режимів, є такими, що перебувають за її межами.

Сучасні ЗЗТ надають широкий спектр послуг: у них виконують не лише складування, сортування і пакування ввезеного товару, а й, у разі потреби, повну його переробку, комплектування деяких видів продукції із компонентів місцевого або іноземного походження і навіть створення окремих видів виробництв на базі продукції, яка надходить в зону, або яку в ній виготовляють. Передумовами організації вільних торговельних зон є вигідне географічне положення (наближеність до міжнародних транспортних артерій, великих промислових центрів, районів прикордонної торгівлі тощо) і наявність розвиненої інфраструктури (під'їзних шляхів, складських приміщень, вантажних терміналів, розвантажувально-навантажувальної техніки, стійкого електро-, водо-, теплопостачання). Тому ЗЗТ найчастіше розміщують у портах, аеропортах або поблизу них.

Поширенню ВЕЗ в Америці сприяють, насамперед, різноманітні пільги компаніям (як місцевим, так і іноземним), які діють у їхніх межах. Найголовніші з них такі.

1. Митний збір і внутрішні податки США, якщо такі потрібно стягувати, сплачують лише тоді, коли товари перевозять із зони зовнішньої торгівлі на територію митниці і вони призначені для внутрішнього споживання.

2. Товари, що є у ЗЗТ, не обкладають митом і з них не стягують акцизний збір; приватна власність компаній чи окремих осіб, що є на території зони, звільнена від федерального і місцевого податків.

3. Товари, які експортують із ЗЗТ в треті країни, не обкладають митом, внутрішніми податками, вони не підлягають квотуванню.

4. Товари, які експортують із зони зовнішньої торгівлі завдяки добре налагодженій на її території системі охорони не потребують великих страхових витрат.

5. Митна процедура під час експорту товарів із ЗЗТ зведена до мінімуму.

6. Товари, заборонені для імпорту в США, не ввозять на територію ЗЗТ. Виняток роблять для товарів, які пройшли відповідну переробку в зоні згідно з вимогами американської митної служби.

7. Імпорт товарів із ЗЗТ на територію США відбувається відповідно до процедури, що дає змогу імпортеру сплачувати митний збір або на товар, що надійшов у ЗЗТ, або на іноземні компоненти, використані в процесі його переробки. Отже, імпортеру надано право вибирати менше мито.

8. Імпортери продукції таких галузей промисловості, як судной автомобілебудування, виробництво конторського і промислового обладнання, нафтопродуктів, а також продукції, зібраної чи виробленої в ЗЗТ, у разі ввезення кінцевого продукту на митну територію США звільнені від сплати так званого інверсованого, або зворотного, тарифу. Механізм запровадження останнього передбачає більше мито на вузли й окремі блоки, ніж на готову продукцію з більшою часткою додаткової вартості.

Підприємницькі зони (ПЗ) безпосередньо не пов’язані з обслуговуванням зовнішньої торгівлі. Початкове поняття вільної зони тут розмите, оскільки митні пільги відходять на другий план або їх взагалі нема, а головну роль відіграють різноманітні податкові, фінансові й адміністративні стимули Підприємницькі зони в США поділяють на три типи — федеральний, штатний і місцевий. Зони, які належать до того чи іншого типу, створюють відповідно до рішень урядових органів на федеральному, штатному і місцевому рівнях. Органи влади, що звертаються за дозволом на створення ПЗ до вищих державних органів, повинні чітко визначити свої зобов’язання щодо цих утворень. Наприклад, влада штату, яка одержує дозволи в Міністерстві житлового будівництва і державного управління, повинна зазначити, які пільги (податкові, адміністративні та ін.) на рівні штату будуть надані створюваній зоні.

ПЗ переважно розташовані в економічно депресивних районах великих міст, що мають найвищий рівень безробіття. Вони охоплюють, зазвичай, райони площею від 2,5 до 5,0 кв. км (у деяких випадках до 13 кв. км), не мають обгороджених меж і виділяються лише статусом розміщених там компаній.

Технологічні парки (техніко-впроваджувальні зони) є новою ефективною формою інтеграції науки і виробництва, місцем розгортання інноваційної діяльності і створення венчурних (ризикових) фірм, які розробляють нові технології. Переважно це територіально згрупована сукупність наукових лабораторій і виробничих приміщень, наданих в оренду на пільгових умовах венчурним фірмам, що займаються комерційним освоєнням перспективних наукових і технологічних нововведень та ідей.

На відміну від зон вільної торгівлі та підприємницьких зон, для створення технологічного парку переважно не потрібно дозволу того чи іншого урядового органу. Умовою їх створення є наявність середовища, де поєднано відповідні географічні, економічні, наукові та соціальні чинники. Останніми роками деякі штати намагаються штучно створювати у себе таке середовище, використовуючи різноманітні стимули. Зазначимо, що в сучасних умовах технопарки відіграють важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності США на світовому ринку і в розвитку національної бази для високотехнологічних виробництв.

РОЗДІЛ 2. ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ УКРАЇНИ

Створення вільних економічних зон (ВЕЗ) об'єктивно зумовлене процесом територіального поділу праці, невпинним розвитком зовнішньоекономічних зв’язків. Відбувається формування місць налагодження міждержавних торгових контактів у морських і річкових портах, пунктах перетину транспортних шляхів, залізничних вузлах, аеропортах.

Усе це дає підстави до утворення ВЕЗ як форми організації господарської діяльності на певній території тієї чи іншої країни, у межах якої усталюються особливі правила економічної діяльності. На території ВЕЗ діють пільгові податки, митні, валютно-фінансові та інші умови діяльності як національних, так і іноземних суб'єктів підприємництва. Метою створення ВЕЗ є залучення іноземних інвестицій, освоєння і впровадження у виробництво прогресивних технологій, нарощення виробництва товарів на експорт і для потреб внутрішнього ринку, розвиток ринкової інфраструктури, обмін передовим управлінським досвідом. У міжнародній практиці налічується понад 20 різновидів ВЕЗ. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального типу — транзитні, митні, експортні, банківські, туристичні та ін.

Вільні економічні зони є в США, Англії, Німеччині, Китаї та інших країнах, вони створені з метою прискорення економічного розвитку конкретного регіону або певного виду діяльності чи навіть конкретного підприємства (скажімо, заводу, об'єднання, інституту). У ВЕЗ суб'єктам господарювання надають за певною процедурою деякі пільги на визначений термін, чим створюють сприятливі умови для інвестування. Перші підходи до створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні були передбачені законодавством ще у 1992 р. Однак цей напрям економічних реформацій, на думку вчених, не одержав належного розвитку. А він, як свідчить досвід, є ефективним прискорювачем техніко-економічного і регіонального розвитку.

У СЕЗ для інвестицій створені певні пільгові умови і правова стабільність на визначений термін. На таких засадах об'єкти СЕЗ стають привабливими і для внутрішнього, і для зовнішнього інвестора.

Формування пропозицій щодо створення вільних економічних зон чи об'єктів потребує, насамперед, проведення інвентаризації наявних науково-технічного, промислового і гуманітарного потенціалів регіону.

Успішні організація і розвиток ВЕЗ неможливі без прийняття відповідної системи законів і нормативних актів. Її ядром і основою покликаний бути загальний закон про вільні економічні зони, який чітко регламентує головні цілі, завдання, принципи їх створення, права і відповідальність всіх зацікавлених сторін, комплекс преференцій, порядок створення і ліквідації.

Під час розробки програм або пакетів документів ВЕЗ головну увагу треба зосереджувати на виборі пріоритетних товаровироб-ничих напрямів: на випуску продукції із закінченим технологічним циклом; на впровадженні ресурсоі енергозбережних технологій, організації глибокої переробки сільськогосподарської сировини тощо.

Прикладом таких підходів може бути робота Львівської облдержадміністрації з підготовки Державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, в якій передбачено створення спеціальних економічних зон «Яворів», «Жовква», «Мостиська», курортополісу «Трускавець».

2.1 Правове регулювання створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ), технопарків і територій пріоритетного розвитку (ТПР)

Правове регулювання створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон складається в даний час з цілого комплексу нормативних актів — від Конституції (п. 8 частини другої ст.92) і Закону від 13.10.1992 р. «Про загальні початки створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», окремих норм інших законів (наприклад, розділ 39 Господарського кодексу, розділ VI Закону від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування»; ст. 24 Закону від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність»), законів про окремі СЕЗ до нормативних актів виконавської влади різного рівня, включаючи Укази Президента України і ухвали Кабінету Міністрів України, цілий ряд актів відомчого рівня, а також акти локального регулювання (статути і положення про конкретні зони). Вказівка в Господарському кодексі (ст.405) про те, що закони про конкретні зони повинні прийматися «відповідно до справжнього Кодексу», слід розуміти як необхідність взаємної ув’язки Кодексу і інших законів України, але не означає вищу юридичну силу Господарського кодексу в порівнянні із законами про конкретні зони або в порівнянні з іншими законами України, оскільки всі закони України, у тому числі і Господарський кодекс, мають рівну юридичну силу, а верховенство одного закону над іншим може бути встановлено тільки Конституцією (Основним законом) України.

Згідно ст. 401 ХК, спеціальною (вільної) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлений спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть вводитися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові і інші умови підприємництва вітчизняних і іноземних інвесторів.

Це визначення СЕЗ практично співпадає з визначенням в частині 1 ст. 1 Закону України від 13.10.1992 р. «Про загальні початки створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Істотна відмінність в тому, що в Законі йдеться про пільгові умови для економічної діяльності, а в статті, що коментується, — про пільгові умови для підприємництва, що виключає пільгові умови для непідприємницького інвестування, і, іншими словами, означає, що СЕЗ можуть створюватися тільки з метою отримання прибутку. Останній підхід не може виключити створення неприбуткових СЕЗ взагалі, у тому числі туристично-рекреаційного типу (наприклад, існуюча СЕЗ «Курортполіс Труськавец»), навіть за межами господарського законодавства.

Особливості режиму економічної діяльності в ВЕЗ полягають перш за все в пільгах для її суб'єктів, характер яких залежить від типу і різновиду ВЕЗ. Так, для ВЕЗ виробничого типу встановлюються перш за все пільги по оподаткуванню прибутку, для зовнішньоторговельних — по митних платежах (наприклад, по «вхідному ПДВ», митному збору). Слід, разом з тим, мати на увазі, що режим ВЕЗ не розповсюджується на підакцизні товари і товари 1−24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (п. 2 розділу II Закону від 24.12.2002 р. «Про внесення змін в деякі закони України з питань оподаткування підакцизних і деяких інших товарів»). Пільги встановлюються для суб'єктів ВЕЗ, які повинні бути розташовані на її території і відповідати вимогам, визначеним в законі про те або інше ВЕЗ.

Режим ВЕЗ включає режим спеціальної митної зони (ст.ст.217, 218 Митного кодексу України). Відповідно до частини другої ст. 5 Митного кодексу, території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються тими, що знаходяться за межами митної території України, окрім випадків, визначених законами України. Для мети оподаткування товари, увезені на території спеціальних митних зон, розглядаються як що знаходяться за межами митної території України (частина перша ст. 218 Митного кодексу).

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються в цілях залучення інвестицій і ефективного їх використовування, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, упровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використовування природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України (ст. 401 ХК). Таким чином, ВЕЗ, як правило, розрахована на інвестування (наприклад, в зовнішньоторговельних ВЕЗ передбачається інвестування в її інфраструктуру — вантажні термінали, засоби комунікації і ін.). В частині 2 ст. 1 Закону України від 13.10.1992 р. «Про загальні початки створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» метою створення ВЕЗ визначається залучення іноземних інвестицій, тобто встановлюється пріоритет залучення в ВЕЗ іноземних інвестицій перед вітчизняними («національними» — по термінології Закону від 13.10.1992 р.). Проте відповідно до законів про конкретні зони співвідношення режимів правового регулювання іноземного і вітчизняного підприємництва на території ВЕЗ таке ж, як і на решті території України.

Територія, статус, термін функціонування ВЕЗ визначені в кожному законі про конкретну СЕЗ. В даний час діє 9 таких законів: від 24.12.1998 р. «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», від 15.01.1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Яворів ««, від 18.03.1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортполіс Труськавец» «, від 03.06.1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Славутич» «, від 23.03.2000 р. «Про спеціальну (вільної) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торгового порту», від 23.03.2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Рені», від 13.07.2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Миколи», від 21.12.2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку і спеціальній економічній зоні «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим», від 22.03.2001 р. «Про спеціальну економічну зону «Закарпатье»». Закон від 13.10.1992 р. вимагає ухвалення про кожну конкретну СЕЗ, незалежно від її розміру, типу і вигляду, окремого закону (тільки режим СЕЗ «Донецьк» і «Азов» охоплюється одним законом). Деякі із законів про СЕЗ регулюють також режим ТПР — територій пріоритетного розвитку (про режим ТПР див. коментар до ст. 415 Кодексу). Окрім перерахованих законів діє Указ Президента України від 22.06.1999 р. № 702/99 «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель», також визначаючий територію, статус і термін, на який створено цю СЕЗ.

На території України можуть створюватися СЕЗ різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські і т.і. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, вказаних в справжній статті.

Ухвалою Кабінету Міністрів України від 14.03.94 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» до СЕЗ віднесені бізнес-інкубатори (в них створюються сприятливі умови для початківців підприємців, наприклад, новоствореним малим підприємствам надаються на пільгових умовах приміщення, виробничі площі, устаткування і ін.). Проте слід помітити, що на практиці в Україні бізнес-інкубатори створюються без використовування режиму СЕЗ, вимагаючи видання по кожній СЕЗ окремого закону. Відповідно до Закону від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», бізнес-інкубатори можуть виступати як вид інноваційного підприємства — спеціального суб'єкта інноваційної діяльності (ст. 16) і користуватися пільгами по цьому закону.

На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції в спеціальній (вільної) економічній зоні, розповсюджується система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність і про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивіз прибутків і інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону (ст. 404 ХК). Йдеться про «гарантії захисту» інвестицій, причому слід мати на увазі, що в інвестиційному законодавстві термін «захист інвестицій» означає, в звичайному контексті його застосування, правову охорону в широкому значенні слова.

Конкретні зони, створені в Україні, іменуються спеціальними, окрім зони «Порто-франко» на території Одеського морського торгового порту, іменованій «спеціальній (вільної)» по аналогії із зарубіжними зонами «вільних портів» і «вільних гаваней». В усякому разі, відсутність в найменуванні зони терміну «вільна» не може означати яких-небудь правових вилучень у бік обмеження правових гарантій.

Особливий правовий режим встановлений для технологічних парків, визначення і перелік яких приведено в Законі від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків». Відмінна риса правового режиму технопарків по цьому Закону полягає, в тому, що податкові, митні, валютні і інші пільги, а також державна підтримка надаються не тільки учасникам технопарку, але і самому технопарку, а також його підприємствам, причому тільки в період реалізації інвестиційних і інноваційних проектів по визначуваним в законі пріоритетних напрямах. В цьому — істотна відмінність правового режиму технопарків, створюваних по даному закону, від технопарків, які можуть створюватися як суб'єкти СЕЗ в рамках режиму СЕЗ або технопарків, які самі можуть виступати в ролі СЕЗ.

В рамках Закону від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», технопарки, технополюси, бізнес-інкубатори, як і інші види інноваційних підприємств, можуть користуватися за певних умов спеціальним режимом, податковими і митними пільгами (ст.ст.21, 22).

Ст. 415 Господарського кодексу, окремими законами і указами Президента України передбачений спеціальний режим інвестиційної діяльності на «територіях пріоритетного розвитку», тобто на територіях в межах міста, району з несприятливими соціально-економічними умовами (наприклад, Закони від 11.05.2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова», від 15.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області»). Тут надаються пільги, аналогічні пільгам в СЕЗ, з тією відмінністю, що йдеться про розповсюдження спеціального правового режиму не на всіх суб'єктів, розташованих в ТПР, а на тих, які реалізують інвестиційний проект по пріоритетних видах економічної діяльності, схвалений уповноваженим державним органом (наприклад, Радою з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності - в Донецькій області). Для отримання пільг в ТПР необхідний певний наперед встановлений мінімальний об'єм інвестиції, тоді як в деяких СЕЗ інвестиція не є умовою для придбання пільгового статусу.

Режим СЕЗ і ТПР слід відрізняти від інших схожих режимів. Так, режим прикордонної (прибережної) торгівлі, як і, наприклад, для зовнішньоторговельної СЕЗ, припускає, відповідно до світової практики, переваги, що надаються суміжним країнам (стаття XXIV Генеральної угоди за тарифами і торгівлею), зокрема, пільги по митних платежах. Законом від 05.02.1992 р. «Про Єдиний митний тариф» передбачена можливість встановлення преференцій у вигляді звільнення від обкладення митним збором, зниження її ставок або встановлення квот на преференційне ввезення відносно товарів, що звертаються в прикордонній торгівлі (ст. 22). В цьому випадку пільги повинні носити взаємний характер, тобто відноситися тільки до товарів, проведеним або істотним чином допрацьованим в прикордонних (прибережних) регіонах відповідних суміжних країн. В Україні такі пільги в даний час не застосовуються, хоча прикордонна і прибережна торгівля згадані в ст. 25 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» серед спеціальних правових режимів ВЕД і діє Положення про організацію органами виконавської влади прикордонної і прибережної торгівлі, затверджене наказом МВЕСторга від 13.09.1999 р. № 689.

На відміну від СЕЗ, територія якої, як правило, займає незначну частку на митній території однієї держави (за винятком ВЕЗ в КНР, що займають обширні території), зони вільної торгівлі є групою з двох або більш митних територій, на яких митні збори і інші обмежувальні засоби регулювання торгівлі відміняються відносно практично всієї торгівлі між становлячими територіями для товарів походженням з цих територій (параграф 8 статті XXIV Генеральної угоди за тарифами і торгівлею).

2.2 Класифікація та управління ВЕЗ

Відповідно до завдань, які ставлять під час створення ВЕЗ, виділяють такі чотири їхні типи: зовнішньоторговельні, технологічні, спеціалізовані та зони економічного розвитку.

Для забезпечення потрібної державі та регіону цільової і функціональної орієнтації ВЕЗ, їхньої високої ефективності доцільно застосувати механізм конкурсного відбору проектів ВЕЗ на підставі технічного, фінансового і економічного критеріїв.

Схеми управління ВЕЗ повинні бути досить гнучкими, враховувати систему адміністративного управління, специфіку соціально-економічного розвитку регіону тощо. Під час заснування комплексної багатофункціональної зони, розташованої на території, кордони якої збігаються з кордонами адміністративно-територіальних одиниць, найефективнішою вважають схему управління, яка складається з місцевих органів влади, спеціально створеної державою спостережної ради та компанії зі створення і розвитку ВЕЗ (рис. 2).

Рис. 2 — Схема управління ВЕЗ У разі формування локальних або точкових зон найбільш прийнятною є схема управління діяльністю через базове підприємство зони або шляхом створення акціонерного товариства, засновниками та акціонерами якого можуть бути підприємства-суб'єкти зони.

Як вважає більшість учених, під час створення ВЕЗ треба забезпечити вигідне для держави (і регіону) співвідношення між вигодами інвестування і тимчасовими втратами від надання пільг (звільнення від квот, мита, податків тощо). У світовій практиці в країнах, де є ВЕЗ, широко застосовують звільнення від сплати прибуткового податку на період від 5 до 20 років (залежно від галузі) у поєднанні із від-термінованою амортизацією, правом перенесення збиткового сальдо на інший рахунок тощо. Надання фінансових послуг за зниженими відсотковими ставками є набагато ефективнішим стимулом, ніж звільнення від податків, тому що фінансування значної частини основного капіталу підприємств ВЕЗ ведеться за допомогою позик.

Для успішного функціонування вільна економічна зона повинна швидко реагувати на зміни кон’юнктури світового ринку. Це можливо тільки у випадку приватно-акціонерної форми власності, коли управлінські рішення приймають спільно з адміністрацією ВЕЗ ня місці і є кінцевими. Тому, утворюючи ВЕЗ, треба акціонувати не менше 40% провідних промислових і сільськогосподарських об'єктів. Крім того, потрібно, щоб нові форми управління опирались на адекватний їм фінансово-господарський механізм (банки, біржі, бюджет), на механізм прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, а також на відповідну господарську інфраструктуру. У процесі створення цього механізму було б корисним досконало і глибоко проаналізувати досвід інших країн.

Під час формування інвестиційної політики на території ВЕЗ найважливішим є визначення правового режиму використання землі та природних ресурсів іноземними юридичними і фізичними особами, забезпечення правового режиму охорони власності громадян, власності іноземних юридичних і фізичних осіб.

Перевагу треба надавати тим інвестиціям, які забезпечують розвиток експортного, високотехнологічного, екологічно безпечного виробництва, вирішення соціальних проблем, підвищення рівня життя населення. Після всебічної експертизи та конкурсного відбору вибраній проектній інвестиції надають статусу найбільшого сприяння, а також податкові, митні пільги, пільги з квотування, ліцензування тощо. Податкові пільги визначає адміністрація управління ВЕЗ для кожного іноземного і спільного підприємства окремо, з огляду на його участь у розвитку регіону. Перевагу надають тим, хто сприяє вирішенню соціальних та екологічних проблем регіону.

Ці передбачені законодавством пільги треба доповнити наданням змоги заснувати в зоні повністю підконтрольні іноземним інвесторам підприємства, отримувати цільові податкові й амортизаційні пільги, мати полегшений режим поселення і переміщення персоналу, вільно вибирати джерела фінансування операцій та визначати ціни на продукцію тощо.

Одним із найважливіших напрямів роботи з формування ВЕЗ є створення в ній виробничої інфраструктури. Обов’язковою передумовою для залучення прямих іноземних інвестицій є сприятливе ділове середовище вільної економічної зони. Для його створення передусім потрібно вдосконалити комунікації. Якщо зона добре обладнана виробничою інфраструктурою, то початкові витрати інвесторів значно зменшуються, робота галузей розгортається швидше, і раніше отримують прибуток на капітал.

Найдоцільніше починати формування інфраструктури в точкових ВЕЗ. Кожна точкова зона має свою спеціалізацію і це дає змогу цілеспрямовано використовувати кошти на розвиток визначених галузей інфраструктури.

Обов’язковою умовою успішного функціонування ВЕЗ є також інформаційне забезпечення: можливість телекомунікаційного забезпечення потрібною інформацією західних інвесторів про можливості регіону розвивати ту чи іншу галузь виробництва або обслуговування, а також надання інформації про потенційних інвесторів, особливо їхній фінансовий стан. Отримання поточної інформації визначає ефективність функціонування ВЕЗ, особливо на початковій стадії. Рівень інформаційного забезпечення свідчить про рівень розвитку регіону і має вирішальне значення під час вирішення економічних питань.

Визначальною є також політика ціноутворення на продукцію, послуги та обладнання у ВЕЗ.

Важливим питанням у разі створення ВЕЗ є розробка політики розвитку інноваційної стратегії і культури підприємництва.

Діяльність вільних економічних зон передбачає прийняття інноваційних рішень, а держава повинна сприяти цьому прийняттям відповідних законодавчих актів і постанов уряду. На жаль, наявна система оподаткування доходів не стимулює формування високої культури підприємництва, а призводить до зниження довіри між підприємствами і державою. Верховна Рада України, наприклад, прийнявши Закон «Про іноземні інвестиції», який був найліберальнішим серед аналогічних у країнах СНД, наступними законодавчими актами звела нанівець його ефективність.

Особливі економічні умови господарювання ВЕЗ дають змогу національним товарам та послугам проникати на світовий ринок, а іноземним ресурсам — влитися в національну економіку і відіграти там свою позитивну роль. Створення вільної економічної зони — це подальший соціально-економічний розквіт регіону, широке залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій, захищених гарантіями держави і спрямованих на створення соціально орієнтованої інфраструктури краю.

2.3 Практика впровадження вільних економічних зон в Україні

В Україні для підтримки науково-технічного прогресу на базі науково-дослідних інститутів було створено 8 технопарків. Зокрема такий технопарк функціонував окрім Києва і Донецька свого часу і в Харкові на базі «Інституту Монокристалів». Крім того, в нашій країні були створені території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Донецькій, Луганській, Закарпатській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях, в Автономній Республіці Крим, містах Шостка і Харків.

Для вирішення соціально-економічних проблем регіонів на просторах України було сформовано 12 вільних економічних зон: «Порто-франко», «Азов», «Донецьк», «Яворів», «Закарпаття», «Славутич», «Курортполіс Труськавец», «Миколаїв», «Рені», «Порт Крим», «Інтерпорт Ковель», зона особливого інвестиційного режиму «Харків». Шість з яких спеціалізувалися виключно на обслуговуванні транзитних вантажів, із зберіганні, сортуванні, упаковці, завершенні їх виробництва, наданні транспортно-експедиторських і агентських послуг. В трьох з них пріоритетними видами діяльності були промислові галузі виробництва. Одна з них була покликана вирішувати соціально-економічні проблеми міста атомників, Славутича, і ще одна, в м. Труськавце, спеціалізувалася на санаторно-курортному обслуговуванні.

При аналізі діяльності ВЕЗ з погляду отримання валюти доцільно розглядати показник чистого експорту. При цьому різниця між валовим і чистим експортом виникає через те, що фірми, розміщені в ВЕЗ значну частину сировини і напівфабрикатів імпортують. На жаль, в Україні не велося дослідження існуючих ВЕЗ по показнику чистого експорту. Офіційні джерела надавали в основному показники реалізованої продукції і наданих послуг або валового експорту. Тому ефективною виглядала тільки діяльність ВЕЗ «Порто-франко». Не поміченою залишилася ефективність роботи ВЕЗ «Азов» і «Донецьк», де частка продукції, що пішла на експорт відповідно 71,8 і 31,9%, що говорить про значність привернутих іноземних засобів. Ефективність роботи СЕЗ «Курортополіс Труськавец» характеризується збільшенням кількості реалізованої продукції і наданих послуг протягом 2003 року збільшилося в 13,7 раз, в СЕЗ «Яворів» — в 9 разів, в СЕЗ «Славутич» — в 4,3 рази.

Позитивний ефект від прямих зарубіжних інвестицій, що притягувалися в СЕЗ служив наочним прикладом для національних фірм і потенційних підприємців для того, щоб перейняти іноземний досвід. Хоча в цілому ефект каталізатора економічного зростання від інвестицій достатньо складно визначити, з іншої ж сторони дані таблиці 2.1. доводять, що 6 з 11 підприємств досягли успіху саме за допомогою залучення прямих зарубіжних інвестицій.

Окрім вказаного критерію, оцінка ефективності дії СЕЗ може проводитися по об'ємах привернутих іноземних капіталів.

Створення робочих місць є однією з основних і обов’язкових особливостей будь-кого СЕЗ, особливо в країні з великим рівнем безробіття. В теж час, в Україні процес створення нових робочих місць при введенні СЕЗ проходив достатньо поволі.

Таким чином, достатньо складно оцінити однозначно діяльність СЕЗ в Україні. Хоча це і не означає, що всі вони були малоефективні. Відміна закону, що сприяв їх створінню і розвитку, носила швидше політичний ніж економічно обгрунтований характер тому що при відміні дії СЕЗ не було проведено ніяких економічних розрахунків і досліджень. При аналізі їх ефективності і доцільності необхідно було швидше використовувати індивідуальний підхід до кожної з них.

Таблиця 2.1 — Ефективність роботи українських ВЕЗ в 2003 р.

Таблиця 2.2 — Інвестиційна ефективність деяких ВЕЗ України в 2002 р.

Таблиця 2.3 — Створення робочих місць в ВЕЗ України за станом на 01.01.2003 р.

Що ж до перспектив упровадження ВЕЗ в Україні, то необхідно відзначити, що в державній «Програмі розвитку (спеціальних) вільних економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2015 року» наголошується, що реформування соціально-економічного положення в Україні вимагає застосування нових форм регіонального розвитку, що грунтуються на можливостях регіонів повніше і ефективно використовувати існуючі ресурси і переваги сприятливого экономико-географического і геополітичного положення. Найдієвішими формами регіональної політики, з вживаних країнами як з високорозвинутою, так і перехідною економікою, є створення спеціальних економічних зон і здійснення комплексу заходів, що проводяться центральними і місцевими органами влади шляхом упровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності. Таким чином, процес упровадження ВЕЗ в Україні залишається можливим відповідно до вказаної програми, хоча до нового упровадження таких правил необхідно привести у відповідність всю законодавчу базу, що стосується таких питань.

2.4 Результати функціонування та роль ВЕЗ в економіці України

Сьогодні іноземні інвестиції потрібні практично у всіх галузях економіки країни. До того ж цього вимагає і виконання затвердженої урядом стратегії соціально-економічного розвитку, що передбачає створення в Україні інноваційно-інвестиційній моделі економіки з випереджаючим розвитком високотехнологічних галузей виробництва.