Щодо визначення терміна «нелегальний мігрант» у чинному законодавстві (реферат)

Реферат на тему:

Щодо визначення терміна «нелегальний мігрант» у чинному законодавстві.

Після економічної кризи 1973 р. європейські країни практично згорнули програми наймання робочої сили в країнах Третього світу, розгорнуті після Другої світової війни для відновлення Європи. Але це призвело до того, що потоки економічних мігрантів порівняно швидко перетворилися в потоки осіб, що шукають притулок на Заході.

В останнє десятиліття стали згортатися і гуманітарні програми з прийому жителів азіатських і африканських країн, що бажали урятуватися від реальних або придуманих погроз своєму життю в Європі.

Обмежувальні міри, введені за останнє десятиліття промислово розвиненими державами, призвели до незапланованих результатів. Жителі країн Азії і Африки завзято продовжували прагнути проникнути в Європу. Але відносно відкритий потік, що піддається підрахунку пошукачів притулку, перетворився в сховане пересування незаконних мігрантів, яких важко можна враховувати і контролювати. Закриття кордонів промислово розвиненими державами загнало міграцію в підпілля, змусивши її прийняти форми, що найбільше загрожують саме тим країнам, які мають нещастя перебувати на шляху руху нелегалів у Західну Європу. До таких країн належитть і Україна.

Незаконні мігранти, що користуються «прозорістю» наших східних кордонів, намагаються перебратися через Україну на Захід. Вони перебувають на території держави переважно без належних документів, намагаються перетнути кордон нелегально. З наростанням нелегальної імміграції в Україну пов’язана загроза загострення криміногенної, санітарно-епідемічної, соціальної та демографічної ситуації.

В Україні росте розуміння необхідності протидії незаконної міграції. Звітність Державного департаменту зі справ громадянства, імміграції й реєстрації фізичних осіб МВС України передбачає наявність відомостей про виявлених нелегальних мігрантів. Разом з тим виникає питання, кого саме органи внутрішніх справ визначають як нелегальних мігрантів?

Метою даної статті є спроба обґрунтувати недоцільність застосування терміна «нелегальний мігрант» і запропонувати інші визначення суб'єктів незаконної міграції в Україні, які дають можливість оцінювати їх дії, виходячи з існуючих правових норм.

За загальним правилом, нелегальним мігрантом визнається особа, що незаконно перетинає державний кордон країни, тобто особа, що залишає територію однієї держави і здійснює переміщення на територію іншої шляхом самовільного (без відповідного документа або дозволу) перетину державного кордону певної країни (1, с. 296, 297).

Відповідно до існуючої термінології, учасниками міграційних процесів є мігранти (від лат. migrans, migrantis — переселенецьтой, хто переселяється) — особи, які здійснюють міграцію, тобто перетинають державні або адміністративно-територіальні кордони з метою зміни місця проживання назавжди або на певний час [2, с. 130−133].

При існуючому різноманітті класифікацій видів міграцій в них усіх дотримуються деяких загальних положень.

Залежно від того, чи перетинаються при міграції державні кордони, її ділять на внутрішню та зовнішню.

Внутрішня міграція є переміщенням (переселенням) населення усередині країни. Якщо вона відбувається в межах адміністративно-територіальних одиниць, то ділиться на внутрішньообласну і міжобласну, внутрішньорайонну і міжрайонну, міжсільську і міжміську.

Зовнішня, або міжнародна, міграція пов’язана з перетинанням державного кордону. Такого роду міграцію розділяють на міжконтинентальну і внутрішньоконтинентальну. До її видів належать імміграція і еміграція. Тут міграція є більше широким родовим поняттям, а імміграція та еміграція — видовими.

Імміграція (від лат. immigratio, вселяюся) — в'їзд іноземців у чужу країну на тривале або постійне проживання (2, с. 120).

Еміграція (від лат. emigratio, виселення, переселення) — переселення, змушене переміщення або добровільне з своєї вітчизни в іншу країну [2, С.115].

Із правового погляду міграції можна розділити на два види:

1. 1)законна міграція, що відбувається відповідно до загальновизнаного міжнародного і національного законодавства;

2. 2)незаконна (нелегальна) міграція, що відбувається з порушенням загальновизнаних міжнародно-правових норм і національного законодавства.

При дослідженні незаконності міграції із правового погляду нас повинно цікавити порушення правових норм, що регулюють переміщення індивіда — суб'єкта правовідносин, і його статус, що виникає внаслідок такого переміщення, а також зміни цього статусу в ході або в результаті переміщення. Колізії виникають між правом індивіда на свободу пересування і правом держави на регулювання такого переміщення своєю територією, яке починається з перетинання державного кордону.

Міграція як сама по собі не є правопорушенням. Міграція — визначальна риса життя людини як біологічного виду. Будь-яка людина, якщо вона не прикута до постелі хворобою, протягом свого життя постійно переміщується.

Внутрішня міграція, тобто переміщення суб'єкта правовідносин усередині України, сама по собі не тягне якої-небудь зміни його правового статусу, не породжує якихось спеціальних правовідносин і не може бути пов’язана з порушенням якихось правових норм.

Але при в'їзді в країну або виїзді з неї, тобто при зовнішній міграції, відбувається зміна правового статусу суб'єкта правовідносин у результаті його взаємодії з національним правовим полем. Крім того, чинне законодавство України передбачає відповідальність за порушення правових норм, що регулюють перетинання державного кордону України при в'їзді або виїзді, правил перебування і працевлаштування після в'їзду, а також транзитного проїзду через територію України.

Отже, незаконна міграція в Україні можлива тільки при перетинанні державних кордонів, тобто в межах зовнішньої міграції, а для процесів, пов’язаних з перетинанням державних кордонів, існують такі поняття, як «імміграція» і «еміграція» .

Термін «мігрант» використається в українському законодавстві з 90-х рр. ХХ ст. У Радянському Союзі сам термін «міграція» використовувався тільки в біологічному (міграція птахів і тварин) і демографічному змістах (міграція трудових ресурсів). У правовому аспекті термін «мігрант» взагалі не розглядався, у зв’язку з відсутністю правового регулювання внутрішньої міграції і самої зовнішній міграції як такої.

У європейській пресі слово «migrant» («що кочує», «перелітний», «переселенець») (3, с. 469) з’явилося наприкінці 40-х рр. ХХ ст. у словосполученні «migrant workers» («працівники, що кочують»). Це словосполучення означало жителів колоній або заморських територій, які в'їхали на територію метрополії для роботи, як правило, на тимчасовій основі. Багато хто з них мав громадянство метрополії, у яку вони мігрували, тому до них була не застосовна назва «іммігрант» .

Робітників, які мали громадянство інших країн, також не називали іммігрантами, оскільки вони допускалися в приймаючу країну на певний строк і після його закінчення повинні були виїхати із країни. Міграції робітників могли відбуватися не тільки із країни в країну, але й між різними територіями однієї імперії або співдружності.

Характерно, що термін «migrant workers» застосовувався саме в документах Міжнародної Організації Праці, зокрема Конвенції (переглянута в 1949 році) про працівників-мігрантів від 1.07.49 № 97, при описі робітників, які приїхали в одну країну або територію з іншої країни або території.

Таким чином, при зародженні явища міжнародної міграції не існувало самостійного терміна «мігрант». Надалі, при використанні терміна «migrant workers» у пострадянських країнах він був переведений як «працівники-мігранти». Із частини терміна, що описує вузьку категорію тимчасових працівників-іноземців, він у російській і українській мовах став застосовуватися як самостійний термін для позначення всіх осіб, що переміщаються.

Україна бере участь у міжнародних угодах країн СНД, у яких використовуються також терміни «нелегальний мігрант», «нелегальна міграція». У зв’язку із цим такі терміни стали використовуватися і українськими фахівцями.

Однак дефініція «нелегальний мігрант» не прописана у Законах України, що регулюють міграційні процеси в Україні - «Про правовий статус іноземців в Україні», «Про біженців», «Про імміграцію», а також КК і КпАП України.

В указі Президента України «Про заходи щодо посилення боротьби з незаконною міграцією» від 18 січня 2001 р. № 22/2001, що затвердив Програму боротьби з незаконною міграцією на 2001;2004 роки, незважаючи на його назву, також немає визначення незаконної міграції і прямо не називається — хто є незаконним мігрантом. Однак з його тексту витікає, що «До основних завдань Програми належать: недопущення проникнення на територію України осіб, які незаконно прибувають в Україну і не заявляють у встановленому порядку про свій намір набути статусу біженця чи отримати притулок, втратили підстави для подальшого перебування в Україні і ухиляються від виїзду з неї, переховуються та уникають контактів з компетентними державними органами.» .

Варто відмітити, що в даному визначенні не уточнено, чи є особи, які незаконно перебувають в Україні, іноземцями, особами без громадянства або громадянами України. Також із цього визначення слідує, що особи, які прагнуть незаконно виїхати з України, не є об'єктами боротьби з нелегальної міграцією. Таким чином, незаконне переправлення іноземців з України в країни Європи формально не підпадають під дію цього указу.

Найбільш розгорнуте визначення нелегального мігранта дане в Інструкції про порядок продовження терміна перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом МВС від 01.12.2003 № 1456 «Про затвердження Інструкції про порядок продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства» :

" незаконний (нелегальний) мігрант — іноземець або особа без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон будь-яким способом (поза пунктами пропуску через державний кордон або в пунктах пропуску через державний кордон, але із запобіганням прикордонного контролю) і протягом трьох робочих днів не звернулися із заявою про надання статусу біженця або одержання притулку в Україні, а також іноземці або особи без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення певного їм строку перебування втратили підстави для подальшого перебування і ухиляються від виїзду з України" .

Однак у дане визначення не включені іноземці і особи без громадянства, які порушують правила працевлаштування, що є одним з основних правопорушень у сфері регулювання міграційних процесів.

На нашу думку, термін «нелегальний мігрант» є невдалим і не розкриває суті правопорушень, вчинених особами, що позначуються цим терміном.

Слово «нелегальний» у визначеннях «нелегальний мігрант» і «нелегальна міграція» є перекладом з англійського «illegal» — «нелегальний», «незаконний» [3,с. 371]. Слово «нелегальний», що вживається в російській і українській мовах, у вузькому змісті означає - «підпільний» («нелегальне становище», «нелегальна література», «нелегальна квартира», «розвідник-нелегал») (4, С. 405). Звідси «нелегальний мігрант» — це мігрант, що існує на нелегальному, підпільному положенні, тобто що ховається та ухиляється від контактів з офіційними представниками влади.

Після виявлення його нелегальність зникає, однак залишається протиправність його поводження, яка полягає в незаконності його проникнення в Україну, перебування в ній або виїзду. Отже, у цьому випадку точніше було б уживати слово «незаконний». Цей термін більш широкий за змістом і означає не тільки відхилення від контактів із владою, але й протиправність взагалі.

Даний висновок, на нашу думку, підтверджує зміст статті 8 Додатка I Конвенції про працівників-мігрантів від 1949 р. ;

" Всяка особа, що сприяє таємній або незаконній імміграції, підлягає відповідному покаранню" ,.

а також преамбули і статті 3 Конвенції про зловживання в галузі міграції і про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення від 4.06.1975 р. ;

" беручи до уваги, що через існування незаконної або таємної міграції робочої сили було б бажано прийняти нові норми, які були б спеціально спрямовані на боротьбу з такими зловживаннями, кожний член Організації вживає всіх необхідних і відповідних заходів у межах своєї юрисдикції і у співпраці з іншими державами-членами:

a) для ліквідації таємного міграційного рухові і незаконного найманню мігрантів;

б) проти організаторів незаконного чи таємного переміщення мігрантів" .

Тобто, очевидно, що учасники Конвенцій розділяли незаконну і таємну (сховану, нелегальну) міграції. Однак наступне спільне вживання цих термінів у російській і українській мовах призвело до змішання цих понять.

Власне кажучи, уживання терміна «нелегальний мігрант» більш зручне до умов Російської Федерації, де поряд з незаконною імміграцією іноземців має місце потужний потік внутрішньої міграції населення з депресивних регіонів РФ у великі промислові центри, насамперед у Москву. Через те, що російські державні органи прагнуть максимально обмежити цей потік за допомогою різних заборонних заходів, його учасники, у свою чергу, усіляко намагаються уникати контактів з офіційними особами та працівниками міліції, ховаються, ухиляються від реєстрації, тобто перебувають на нелегальному становищі. Природно, таких осіб не можна вважати «іммігрантами». Тому в умовах РФ використання терміна «нелегальний мігрант» цілком виправдано. У РФ він охоплює і незаконних іммігрантів і нелегальних внутрішніх мігрантів. Наприклад, у п. 1 Постанови Кабінету міністрів Російської Федерації № 35 від 3.08.96 «Об уточнении Федеральной миграционной программы» вказується — «…Незаконная миграция может быть внешней и внутренней…» … 5, с. 468].

В Україні ж не існує масових внутрішніх міграційних потоків, що відбуваються з порушенням установлених правових норм, подібних тим, які існують у РФ, не існує такого окремого суб'єкта правовідносин, як «мігрант», отже використання терміна «нелегальний мігрант» в Україні є недоцільним.

Процеси, що відбуваються при в'їзді в Україну та виїзду із неї іноземців і осіб без громадянства необхідно описувати із застосуванням понять «імміграція» та «еміграція» .

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про імміграцію»: «імміграція — це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання» ;

Однак у більшості європейських країн у широкому змісті імміграція розуміється як фізичне прибуття в країну іммігрантів окремо або групою (6, с. 128).

Наприклад, у Додатку 1 Конвенції про трудящих-мігрантів від 1.07.1949, з п. 3 ст. 3 слідує, що країна виїзду «мігранта» є країною еміграції, країна в'їзду «мігранта» є країною імміграції:

" … ІІ) угодою, укладеною між компетентним органом влади території еміграції чи будь-якою установою, створеною відповідно до міжнародного договору, з одного боку, та компетентним органом влади території імміграції - з іншого" ;

а статтею 8 передбачена можливість надання «мігрантам» права на постійне проживання:

" 1. Працівник-мігрант, що був допущений у країну на постійне проживання,…

2… Коли трудящим-мігрантам після прибуття в країну дозволяється постійне проживання в ній…" .

У п. 5 Рекомендації щодо працівників-мігрантів (переглянута в 1949 році) від 8.06.1949 також вказується, що:

" 2) Послуги мають надаватися мігрантам та членам їхніх сімей їхньою рідною мовою чи діалектом, або принаймні мовою, яку вони розуміють, з питань, пов’язаних з еміграцією, працевлаштуванням і умовами життя, зокрема з санітарними умовами в місці призначення, з порядком повернення до країни походження або країни еміграції…

4) Для полегшення адаптації мігрантів там, де це потрібно, слід організовувати підготовчі курси для інформування мігрантів про загальні умови та методи роботи, що переважають у країні імміграції, а також для їх навчання мови цієї країни. Країни еміграції та імміграції повинні організувати такі курси за взаємною згодою." .

Звідси можна зробити висновок, що стосовно країни походження «мігрант» — це емігрант, а щодо країни перебування, він є іммігрантом.

Отже, відповідно до Конвенції 1949 р. і виходячи з буквального значення слів immigrare (лат.) — «в'їжджаю» і emigrare (лат.) — «виїжджаю», можна зробити висновок, що іноземець, який незаконно прибув (в'їхав) в Україну або незаконно залишився (перебуває) в Україні, фактично є незаконним іммігрантом, а особа, яка добровільно виїжджає з України з порушенням правил виїзду, є незаконним емігрантом.

Незаконним іммігрантом може бути іноземець або особа без громадянства, а незаконним емігрантом — також і громадянин України.

Авторами проекту Закону України «Про основні засади державної міграційної політики України» № 4227 від 23.03.2004 р. пропонуються такі визначення:

" незаконна міграція — порушення іноземцями та особами без громадянства правил в'їзду, виїзду, перебування або транзитного проїзду через територію України;

незаконний мігрант — іноземець чи особа без громадянства, який порушив правила в'їзду, виїзду, перебування або транзитного проїзду через територію України-" .

Однак, на нашу думку, з даного визначення незаконної міграції випадає сам факт переміщення і відсутня важлива ознака, що повинна обов’язково бути присутня у даному випадку. Це намір особи на здійснення такого правопорушення, що одержує своє вираження в добровільності незаконного переміщення. У протилежному випадку, особи — жертви торгівлі людьми або інших злочинів, яких супроти волі переміщують через кордон, також підпадають під дане визначення, при відсутності однієї з головних ознак складу правопорушення — провини. Крім того, з обох визначень виключені громадяни України, що виїжджають за межі України з порушенням установлених правил виїзду, використовуючи канали незаконної еміграції.

Підводячи підсумки вищевикладеному, можна зробити такі висновки.

Визначення «нелегальний мігрант» є розпливчастим і юридично некоректним. При ближчому розгляді в кожному конкретному випадку «нелегальний мігрант» в Україні виявляється або незаконним іммігрантом, або, що набагато рідше — незаконним емігрантом.

Іноземні громадяни і особи без громадянства можуть порушувати правила в'їзду, перебування, працевлаштування, транзиту тільки після в'їзду на територію України. Тим самим вони порушують імміграційне законодавство, отже, до них більше можна застосовувати визначення «незаконні іммігранти» .

До іноземних громадян, осіб без громадянства і громадян України, постійно або тимчасово проживаючих в Україні, які порушують правила виїзду з України, більше застосовне визначення «незаконні емігранти» .

У зв’язку з вищевикладеним пропонуємо використовувати такі визначення:

Незаконні іммігранти — іноземні громадяни або особи без громадянства, що добровільно прибули або залишаються в Україні з порушенням правових норм, що регулюють статус особи, в'їзд на територію України і наступне перебування. Поняття наступного перебування охоплює все існування іммігранта після в'їзду, у тому числі - проживання, транзит, працевлаштування.

Незаконні емігранти — іноземні громадяни, особи без громадянства, а також громадяни України, які постійно або тимчасово проживають в Україні, що добровільно виїжджають із України з порушенням правових норм, що регулюють виїзд із України.

Застосування даних термінів дозволить більш чітко розділяти правопорушення, вчинені в сфері міграції, удосконалювати правові норми, що регулюють правовідносини, що виникають у даній сфері і визначати їхніх суб'єктів.

Література:

1. Правове регулювання міграційних процесів в Україні. Інформаційно-довідковий посібник (російською мовою). — К.: Атіка, 2002.

2. Міграційні процеси у сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія і практика. Енциклопедія / За ред. Юрія Римаренка. — К.: «Довіра», 1998.

3. Мюллер В. К. Англо-русский словарь. Изд.17-е, испр. и доп. — М.: «Руський язык», 1977.

4. Ожегов С. И. Словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. Н.Ю. Шведо­вой. — 22-е изд., стер. — М.: Русский язык, 1990.

5. Шемшученко Ю. С. Нелегальна міграція та торгівля жінками в міжнародно-правовому контексті: В 2 кн. — К., 2001.

6. «The political rights of migrant workers in Western Europe» edited by Zig Layton-Henry. SAGE Publications. London-Newbury Park-New Delhi.1995.