Феномен патріотизму

Феномен патріотизму Як відомо, кожна розвинена країна світу намагається виховувати своїх громадян у дусі любові до рідної землі. За загальноприйнятою думкою патріотизм є чеснотою, невід'ємною частиною характеру «хорошої людини». Цю думку нам прищеплюють ще в дошкільному віці, але що ми знаємо про патріотизм, окрім цього емоційного образу, сформованого в нашій свідомості ще на першому етапі соціалізації? Адже патріотизм — це не просто «добре» чи «погано», не просто «любов до Батьківщини», це навіть не слова, думки і вчинки: патріотизм — це доволі складний суспільно-історичний і психологічний феномен, який відіграє важливу роль у житті як кожної окремої людини, нації, так і соціуму загалом.

«Патріотизм — любов до Батьківщини, до свого народу (перен. Відданість чому-небудь, любов до чогось.)» — так трактують патріотизм більшість тлумачних словників, зрозуміло, що таке визначення не може розкрити всієї сутності цього явища. Для кращого розуміння феномену патріотизму варто поглянути на нього через призму історії. Ідеї громадянства й патріотизму вперше прозвучали в публіцистичних творах Алена Шартьє (1386−1449), відомого французького середньовічного поета і політичного мислителя. В його термінологічному словнику вже містились поняття нації, «місцевої вітчизни» і «загальної вітчизни» (варто зазначити, що поняття «батьківщина», запозичене з латинської мови, увійшло до французької лексики лише в XVI ст.). Шартьє стверджував, що для того, щоб ті поняття, на яких виростає патріотична свідомість, могли зміцніти, необхідна певна ідейна основа. Історично цю функцію взяли на себе монархічні ідеї. А почуття відданості батьківщині - королівству Франції і готовність до самопожертви заради неї виливалися з почуття вірності королю (саме таким, наприклад, було підґрунтя патріотизму Жанни д `Арк). Але згодом А. Шартьє залишає ідею монархічного патріотизму і звертається виключно до ідеї Природи, за якою Батьківщина, дає життя, і людина може і повинна заради вітчизни ним пожертвувати. Нова концепція природи у Шартьє стала ідеєю для виховання громадянського патріотизму.

Але за таких обставин виникає цілком логічне питання: невже до епохи Шартьє, тобто до XIV століття, не існувало поняття патріотизму, адже поняття народу, держави зародилися набагато раніше? Що ж все-таки слугувало передісторією та, власне, передумовами виникнення патріотизму?

На думку вчених, патріотизм, як явище суто соціальне, виник саме тоді, коли первісні люди, керовані інстинктом самозахисту, об'єдналися в перші групи для оборони своєї території. Залежність одне від одного згуртувала їх, змусивши перейматися не лише за власне життя і добробут, а діяти в інтересах колективу, задля збереження спільного блага. З плином часу масштаби людських об'єднань збільшувалися, і те, що з точки зору сучасної людини є простим піклуванням на рівні родини, переросло в таке глобальне поняття як патріотизм.

Та яка, власне, роль патріотизму в суспільстві? Є він необхідною чи достатньою умовою існування нації? Якщо звернутися до теорії Г. Спенсера і уявити суспільство подібним живому організму, то патріотизм виконує роль імунної системи, яка викликає захисну реакцію кожного разу, коли звичне життя етносу зазнає утисків.

Варто також зазначити, що патріотизм кожної нації має свій відтінок, певну особливість, що залежить насамперед від менталітету її представників і історії народу. Таким чином, патріотизм одночасно випливає з менталітету і є однією з його складових. Відчуття патріотизму представників етносу, без сумніву, вплине на історію цього народу, та не можна й заперечувати, що досвід предків не впливає на рівень національної свідомості кожного покоління. Доволі дивним, на мій погляд, є той факт, що в списку держав з найнижчим рівнем патріотичної свідомості опинилися одні з найуспішніших країн світу (Швеція, Швейцарія, Німеччина, Франція).Це наштовхує на думку, що, власне, ставлення громадян до своєї країни ніяк не впливає на її розвиток, і навпаки — високий рівень життя не змушує громадян любити свою державу.

Також поняття патріотизму, як і відношення до патріотів постійно змінюється в часі, залежить від, так би мовити, «настрою епохи». Всі ми знаємо славетних патріотів, але були серед відомих особистостей і запеклі противники патріотизму. Так, наприклад, відомий російський письменник Лев Толстой вважав патріотизм «почуттям грубим, згубним, соромним, дурним, а головне — аморальним «.

В чому ж все-таки полягає суть патріотизму, тобто кого можна вважати патріотом? На це питання кожен відповість по своєму, воно викликає безліч суперечок. Та, на мою думку, почуття патріотизму подібно віросповіданню треба визнати суто особистим — кожен вкладає в нього свій зміст і, відповідно, вчинки. Є люди, які залишаються патріотами завжди, вони не вважають патріотизм чимось надзвичайним, вартим того, щоб кричати про нього на кожному кроці, вони доводять свою любов вчинками, саме такі люди є стержнем нації і держави. Інші ж пасивні, коли їм нічого не загрожує, та коли суспільство починає «лихоманити», вони різко приймають одну з сторін, всіма силами намагаючись показати свою любов чи не любов. На мою думку, незалежно від обраної позиції, такі люди керуються первісним інстинктом самозахисту — намагаються заручитися підтримкою сильнішого. Я б не назвала їх патріотами.

Але як би суспільство і кожен його представник не відносилися до патріотизму, варто на мій погляд погодитися, що це багаторівневе явище не можливо вмістити у фразу «любов до Батьківщини».

патріотизм соціальний етнос суспільство Використані матеріали

1. Козлов А. А. «О патриотизме. Основные понятия и краткий исторический аспект/ О патриотизме и гражданственности: Учебное пособие для студентов, работников сферы молодежной политики и педагогов» / Под ред. д.с.н., проф. А. А. Козлова. — СПб. «Элексис Принт», 2005. 228 с. С. 12 — 26.

2. http://uk.wikipedia.org/wiki