Маргиналы і маргинальность

Маргиналы і маргинальность.

Поняття «маргінал» вперше з’явилося мови у Франції як iм’я в 1972 р. (раніше існувало лише термін «маргінальний»). Маргіналами почали називати тих, хто або сам відкидає суспільство, або виявляється їм знехтуваним. Незадовго перед тим ж країна була глибоко вражена травневими подіями 1968 року, і вже змінюють мрії прийшли тривога і конформізм. Можновладці прагнули до заспокоєнню, проте багато виступили проти повернення до традиційних порядків. Саме їх почали називати маргиналами.

Маргінальність — це стан автономії, а результат конфлікту з усталеними нормами, вираз специфічних відносин із існуючим суспільним ладом. Маргінальність немає поза різкого реального чи вигаданого сутички з оточуючим миром.

Відхід у маргінальність передбачає двоє геть різних маршрута:

— або розрив всіх традиційних зв’язків й створення свою власну, зовсім іншого мира;

— або поступове витіснення (чи насильницький викид) межі законности.

У кожному варіанті, чи це результат «вільного» вибору або ж слідство процесу декласування, який провокується заляканим суспільством, маргінал позначає не виворіт світу, а його чорториї, тіньові боку. Суспільство виставляє знедолених напоказ, щоб підкріпити свій власний світ, той, який вважається «нормальним» і светлым.

Історії й були відомі різноманітні відхилення від норми. З століття відбувається взаємодія між волею правителів порядок і організованості і тих численними течіями, які критикують влада загрожують їй, порушують її встановлення. Однією з найбільш активних стимуляторів процесу маргіналізації служить страх — перед дияволом, єресями, хворобами, тілесними аномаліями, чужинцями, а згодом і дармоїдством. За кожної з цих загроз проступає машкара ворога, що підлягає ізоляції чи усунення тими чи інші методами, залежно від эпохи.

1656 рік мови у Франції поклав початок нової практиці відтепер надає незмінне вплив для сприйняття відхилень. Маргіналів сахаються, часом переслідують, але вони залишаються цілком зримою реальністю у суспільстві. Життя його, позбавлена скритності і як винесена назовні, відбувається на тісному зіткненні його членів, за цілковитої ясності всіх діянь П. Лазаренка та обрядов.

Наприкінці XVII на століття постає нове модель (проект): ізолювати маргіналів як відразливе і шкідливе. Починаються облави на божевільних, жебраків, нероб і повій, чимало з яких опиняються у казематах Центрального госпіталю. Це призводить спротив з боку противників розширення каральних санкций.

Зі свого боку прибічники нового курсу починають розробляти дедалі більше численні скарги й хитромудрі «захисні механізми», з те, що політика ізоляції породжуватиме нових форм правопорушень і маргінальності. У ХІХ столітті остаточно стверджується становище, у якому зі збільшенням числа випадків, які кваліфікуються законом як про-тивоправное поведінка, зростає й число осіб, що оголошувалися небезпечними, піддаються остракізму.

Маргінальність переживає зараз вельми своєрідна момент: продолжая зараховувати до її жертвам все небажані елементи, суспільство відчуває, як підриваються зсередини його глибинні підвалини, грунтовно рас;

шатанные економічними процесами. У тираж виходять тепер тільки чужі, а й самісінькі що ні справжній свої - ті, хто вражений поселившемся у суспільстві на рак. Відторгнутість постає як продукт розпаду суспільства, враженого кризою. Слово «маргінал» поступово виходить із вживання, оскільки чоловіків і жінок, котрі живуть за той бік декоруму, не самі роблять такий вибір — вони непомітно витісняються до цього стан, не долучившись явно до жодної з традиційних категорій отверженности.

Будучи, можливо, слабше інших (хоча це випливало б ще довести), вони на узбіччі дороги, через яку продовжує рух таранная когорта удержавшихся в сідлі, байдужих до того що, як відстають і ка падають маргиналы.

Маргінал відтепер не якийсь чужинець чи прокажений. Він схожий з усіма, ідентичний їм й те водночас він каліка серед масі собі подібнихлюдина з усіченими корінням, розсічений на шматки самісінькому серці рідний культури, рідний среды.

Маргінали — позначення осіб і груп, що є на «околицях», на «узбіччях» чи попроту за рамками притаманних цього товариства основних структурних підрозділів чи панівних соціокультурних і традицій.

Американські вчені 30−50-х рр. звернули увагу, у такій ситуації маргіналів перебуває значна до того ж дуже активна частина американського суспільства (етнічні та релігійні меншини, представники нетривіально мислячої мистецького середовища і наукової інтелігенції та ін.). Було так само помічено, що «маргінальні» як обмежені у статусних позиціях, а й часом виявляються нездатна реалізувати творчі можливості і тим самим збагатити суспільство так і матеріально, і духовно.

Маргінальна ситуація виникає на рубежах несхожих форм соціокультурного досвіду, буває дуже напружений та відстаючі по-різному реалізується практично. Вона то, можливо джерелом неврозів, деморалізації, індивідуальних і групових форм протесту. Але він ж буває джерелом нового сприйняття й осмислення Всесвіт і суспільства, нетривіальних форм інтелектуального, художнього та релігійного творчості. Ретроспективний погляд на історію світової культури показує, що чимало обновляющие тенденції у Московській духовній історії всього людства (світові релігії, великі філософські системи та наукові концепції, нових форм художнього відображення світу) багато в чому зобов’язані своєю появою саме маргінальним особистостям і соціокультурними середах.

Технологічні, соціальні й культурні зрушення останніх десятиліть додали проблемі маргінальності якісно «нові обриси. Урбанізація, масові міграції, інтенсивне взаємодії між носіями різнорідних этонокультурных і релігійних традицій, розмивання вікових культурних бар'єрів, впливом геть населення засобів масової комунікації - усе це призвела до того, що маргінальний статус став у світі й не так винятком, скільки нормою існування мільйонів та мільйонів людей. У 70−80-х рр. виявилося, що було вже неможливо висловлювати та обстоювати, використовуючи інтереси цих величезних людських мас і що стали з їхньої бік інтелігентів, звичні форми соціального управління (держ. інститути, політичні партії, традиційні церковні ієрархії, і т.д.). Саме на цей період світі почався бурхливий процес становлення про «неформальних» громадських рухів — просвітницьких, екологічних, правозахисних, культурних, релігійних, земляцьких, благодійних та інших., — рухів, зміст яких багато в чому пов’язані з підключенням до сучасної життя саме маргинализированных груп.

Список літератури.

1. А. Фарж, Рашковский Є. «Маргінали» // 50/50: Досвід словника нового мислення — М., 1989.

2. Дахин У. «Держава і маргіналізація» // Свободноая думку 1997 — № 4.

3. Петров Д. В. «Використання понять маргінальності і лиминальности у дослідженні молодіжних субкультур» // Петров Д. В. Молодіжні субкультури — Саратов, 1996.

4. Рожанский М. «Маргінальна Росія» // Дружба народів -1998;№ 2.

5. Фатхуллин М. С. «Мала соціальна група ніж формою у суспільному розвиткові» — Казань 1989 г.

6. Літніх людей О.Н. «Маргінали і маргінальність у радянському суспільстві» // Робочий клас" і сучасний світ — 1989;№ 4.