Аналізу прибутку та загальна оцінка рентабельності роботи ЗАТ «Полімер»

РЕФЕРАТ Актуальність теми роботи.

Сьогодні, коли Україна намагається побудувати країну з ринковою економікою і іде шляхом утворення високо розвинутої держави в світі, дуже важливе значення набуває правильне та ефективне управління формуванням прибутку, організація розподілу та використання його підприємницькими структурами у процесі фінансово-господарської діяльності. Актуальність цієї проблеми у сучасних умовах господарювання обумовлена постійним браком обігових грошових коштів у підприємств, що практично рівнозначно їх нерентабельності, що в умовах ринкових відносин неприпустимо і може бути причиною банкрутства підприємства.

В умовах необхідності поліпшення економічного стану країни постала потреба більш детального дослідження та вивчення світового досвіду у методах визначення, обліку та обчислювання прибутку підприємств на усіх стадіях фінансово-господарської діяльності.

Ці обставини обумовили вибір, актуальність проблеми, її теоретичну та практичну знаменність, а також визначили вибір теми цієї роботи, її ціль та основні напрямки.

Ціль та завдання роботи.

Ціль цієї роботи є дослідження та розуміння систем сучасних методів ефективного управління формуванням та розподілом прибутку, виробити вміння комплексного підходу до оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств. Саме розгляд усіх сторін діяльності суб'єктів підприємництва під кутом зору досягнення ними найвищих кінцевих результатів — прибутковості, рентабельності - є найпродуктивнішим підходом до розвитку у фахівців плідного аналітичного мислення.

Для досягнення вказаної цілі поставленні та вирішені наступні завдання:

досліджено місце та роль прибутку в економіці підприємств;

розглянута суть прибутку і вивченні підходи до методики його визначення;

визначенні основні фактори росту прибутку і шляхи пошуку резервів збільшення прибутковості діяльності підприємницьких структур;

проведені аналітичні розрахунки, які дають змогу виявити резерви зростання прибутку за рахунок факторів, що впливають на його величину;

розглянута організація планування і прогнозування прибутку та рентабельності.

Предмет та об'єкт дослідження.

Предметом робити є методика розрахунку і аналізу прибутку та загальна оцінка рентабельності роботи підприємства. Об'єктом дослідження обрано підприємство ЗАТ «Полімер» у місті Херсоні.

Методологія та методика дослідження.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів і інші законодавчі акти, які регулюють та регламентують господарську та фінансову діяльність, а також роботи вітчизняних та іноземних економістів.

Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. У першому розділі розкривається суть та важливість теми, роль та місце прибутку, основні види та підходи до методики його визначення. Значна увага приділена цілі та функції управління прибутком підприємницьких структур.

Розділ 2 Дипломної робити відображає управління формуванням та розподілом прибутку у процесі операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства. Розглянуті основні фактори росту прибутку суб'єктів підприємництва.

У Розділі 3 проводиться аналіз формування, розподілу та використання прибутку, розглядається регулювання маси та динаміки прибутку на прикладі підприємства ЗАТ «Полімер».

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Роль і місце прибутку в економіці підприємницьких структур

1.1 Види прибутку та механізм його формування

1.1.1 Балансовий прибуток і його склад

1.2 Суть прибутку та підходи до методики його визначення

1.3 Ціль та функції управління прибутком підприємницьких структур

РОЗДІЛ 2 Управління формуванням прибутку підприємницьких структур

2.1 Планування прибутку та рентабельності

2.2 Прогнозування прибутку

2.3 Управління формуванням прибутку у процесі діяльності підприємницьких структур

2.3.1 Управління формуванням прибутку підприємства у процесі операційної діяльності

2.3.2 Управління формуванням прибутку у процесі інвестиційної діяльності

2.3.3 Управління формуванням прибутку підприємства у процесі фінансової діяльності

2.4 Фактори росту прибутку підприємницьких структур

РОЗДІЛ 3 Аналіз формування, розподілу та використання прибутку

3.1 Регулювання маси та динаміки прибутку

3.2 Аналіз прибутку підприємства

3.3 Управління розподілом прибутку підприємницьких структур

3.4 Загальна оцінка рентабельності роботи підприємства

3.5 Аналіз використання прибутку підприємства

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

прибуток управління рентабельність прогнозування

ВСТУП

Прибуток, відоміша з давен категорія, набув нового змісту в умовах сучасного економічного розвитку країни, формування реальної самостійності суб'єктів господарювання. Прибуток, як головна рушійна сила ринкової економіки, забезпечує інтереси держави, власників та персоналу підприємств. Тому одним з актуальніших завдань теперішнього етапу є оволодіння суб'єктами підприємницької діяльності, керівниками та фінансовими менеджерами сучасними методами ефективного управління формуванням прибутку у процесі операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Грамотне, ефективне управління формуванням прибутку передбачає побудування на підприємстві відповідних організаційно-методичних систем забезпечення цього управління, знання основних механізмів формування прибутку, використання сучасних методів його аналізу та планування.

Поряд з формуванням прибутку на кожному підприємстві повинно бути забезпечено й ефективне управління його розподілом та використанням, а також проводити пошук резервів збільшення та визначення основних факторів його росту. Необхідно при цьому брати до уваги, що кожний цикл розподілу прибутку звітного періоду це одночасно й процес забезпечення ефективних умов його формування на розширеній основі у наступному періоді, реалізації цілей стратегічного розвитку підприємства.

Прибуток як основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства виконує ряд важливіших функцій. По-перше, прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Тобто, сам факт прибутковості вже свідчить про ефективну діяльність підприємств. Однак це свідчення не є необхідним і достатнім для власника та кредитора, оскільки підприємству потрібен не взагалі якій-небудь прибуток, а конкретна його величина для задовільнення потреб усіх зацікавлених осіб: власників підприємства, його працівників та кредиторів. По-друге, прибуток має стимулюючу функцію. Виступаючи остаточним фінансово-економічним результатом підприємств, прибуток грає ключову роль у ринковому господарстві. За ним закріплюється статус цілі, що зумовлює економічну поведінку підприємницьких структур, благополучність яких залежіть як від розміру прибутку, так і прийнятого у вітчизняній економіці алгоритму його розподілення, включаючи оподаткування. По-трете, прибуток є джерелом формування доходів бюджетів різних рівнів.

Таким чином, прибуток підприємницьких структур — основний фактор їх економічного та соціального розвитку. Саме ці обставини обумовили вибір, актуальність проблеми, її теоретичну та практичну знаменність, а також визначили вибір теми цієї роботи, її ціль та основні напрямки.

РОЗДІЛ 1 РОЛЬ І МІСЦЕ ПРИБУТКУ В ЕКОНОМІЦІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР У Законі України «Про підприємства в Україні» записано: «Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який… здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)… На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (доход) [1]3)». Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства.

Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додатну вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технологій, матеріальне заохочення трудящих, соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку і систему оподаткування прибутку — з іншого, під «прибутком» визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку.

«Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару — його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зори спроможності підприємства відрахувати частину прибутку до бюджету. [2]10)».

1.1 Види прибутку та механізм його формування Прибуток — найбільш проста й одночасно найбільш складна категорія ринкової економіки. Його простота зумовлюється тим, що він є стрижнем й головною рушійною силою економіки ринкового тилу, основним мотивом діяльності підприємців в цій економіці. В той же час його складність визначається багатогранністю суттєвих сторін, який він відображає також багатообразієм обличчій, в яких він виступає.

Розглядаючи суттєвість прибутку слід у першу чергу відзначити такі його характеристики:

Прибуток являє собою форму доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності. Але в ряді випадків активна діяльність в якій-небудь сфері може й не бути пов’язаною з отриманням прибутку (наприклад, діяльність політична, благодійна й т. і.).

Прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку невід'ємно пов’язана з категорією капіталу — особливим фактором виробництва — й в простому вигляді характеризує ціну функціонованого капіталу.

Прибуток не є гарантований доход підприємця, який вклав свій капітал у той чи інший вид бізнесу. Він є результатом тільки вмілого й успішного здійснення цього бізнесу. Але у процесі ведення бізнесу підприємець в наслідок своїх невдалих дій або об'єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки втратити очікуваний прибуток, але й повністю або частково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є в певній мірі і платою за ризик здійснення підприємницької діяльності.

Прибуток характеризує не увесь доход, отриманний у процесі підприємницької діяльності, а тільки ту частку доходу, яка «очищена» від зазнаних витрат на здійснення цієї діяльності. Іншими словами, в кількісному виразі прибуток є остаточним показником, який являє собою різницю між сукупним доходом й сукупними витратами у процесі здійснення підприємницької діяльності.

Прибуток є вартісним показником, вираженим у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов’язана практикою узагальненого вартісного обліку усіх пов’язаних з нею основних показників — вкладеного капіталу, отриманого доходу, зазнаних витрат і т. і., а також з діючим порядком податкового його регулювання.

З урахуванням розглянутих основних характеристик прибутку його поняття у найбільш узагальненому вигляді може бути сформульовано наступним чином: «Прибуток являє собою виражений у грошовій формі чистий доход підприємця на вкладений капітал, характеризуючий його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, який являє собою різницю між сукупним доходом й сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.»

Основними господарськими суб'єктами на ринку виступають як окремі підприємці (фізичні особи), так і підприємства (юридичні особи). ЦІ різниці у формах господарювання породжують певні особливості формування й розподілу прибутку. Розглянемо яку роль грає прибуток підприємства в умовах ринкової економіки (мал.1.1).

Малюнок 1.1 Характеристика ролі прибутку підприємства в умовах ринкової економіки Прибуток підприємства є головною ціллю підприємницької діяльності. Основним мотивом здійснення будь-якого виду бізнесу, його головною кінцевою ціллю є зріст добробуту власників підприємства. Характеристикою цього росту є розмір поточного й відкладеного їх доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий прибуток.

Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави у цілому. Механізмі перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє «наповнювати» доходну частину державних бюджетів усіх рівнів (загальнодержавного та місцевого), що дає змогу державі успішно виконувати покладені на неї функції й здійснювати намічені програми розвитку економіки. Крім того реалізація відомого принципу — «багатство держави характеризується рівнем багатства його громадян» — також пов’язана з зростанням прибутку підприємства, яке забезпечує зріст доходів його власників, менеджерів та персоналу.

Прибуток підприємства є критерієм ефективності конкретної виробничої (операційної) діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства порівняно з галузевим характеризує ступень вміння (підготуванням, досвіду, ініціативності) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньо галузевий рівень прибутку підприємств характеризує ринкові і інші зовнішні фактори, які визначають ефективність виробничої діяльності і є основним регулювником «переліву капіталу» в галузі з більш ефективним його використовуванням. При цьому капітал переміщується, як правило, в ті сегменти ринку, які характеризуються значним об'ємом незадовільного попиту, що сприяє більш повному задовільненю суспільних й особистих потреб.

Прибуток — основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток. У системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить найголовніша роль. Чим вище рівень генерування прибутку підприємства у процесі його господарської діяльності, тим нижче його у залученні фінансових коштів з зовнішніх джерел і при інших рівних умовах — тим вище рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, збільшення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому на відміну від деяких інших внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів підприємства, прибуток є постійно відтворюваним джерелом й його відтворювання в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.

Прибуток — головне джерело зростання ринкової вартості підприємства. Спроможність самозростання власності капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини отриманого підприємством прибутку, тобто його напрям на зріст його активів. Чим вище сума і рівень капіталізації отриманого підприємством прибутку, тим у більший ступені зростає вартість його чистих активів (активів, сформованих за рахунок власного капіталу), а відповідно і ринкова вартість підприємства у цілому, яка визначається при його продажі, злитті, поглинанні і в інших випадках.

Прибуток підприємства є важливішим джерелом задовільнення соціальних потреб суспільства. Соціальна роль прибутку виявляється перше усього у тому, що кошти, які перераховуються в бюджети різних рівнів у процесі його оподаткування, служать джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, які забезпечують «вживання» окремих соціально не захищених (або неналежно захищених) членів суспільства. Крім того, ця роль виявляється в задовільнені за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу (соціальні програми є невід'ємною складовою частиною колективних або особистих правцевих угод). Зрештою певна соціальна роль прибутку проявляється у тому, що він служіть джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, спрямованому на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, учинення матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

Прибуток є основний захисний механізм, який зберігає підприємство від загрози банкрутства. Хоч така загроза може виникнути і в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства (при використовуванні не оправдано високої частки заємного капіталу, особливо короткострокового; при недостатньо ефективним управлінням ліквідністю активів та т. і.), але при інших рівних умовах, підприємство більш успішніше виходить з кризового стану при високому потенціалі генерування прибутку. За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів (поновлена платоспроможність), збільшена частка власного капіталу при відповідним зниженні об'єму використовуваємих заємних коштів (збільшена фінансова стійкість), сформовані відповідні резервні фінансові фонди.

Характеризуючи роль прибутку в ринковій економіці, слід відзначити, що, на думку багатьох економістів, ця роль не завжди позитивна, так як окремі види прибутку служать джерелом лише особистого збагачення окремих категорій громадян не принося користь суспільству у цілому. Це відноситься до таких його видів, як прибуток, отриманий від спекулятивних комерційних операцій, від не оправдано високих цін у зв’язку з монопольним походженням на ринку, від «тіньової» діяльності підприємств і т. і.

Як вже відзначалось, прибуток підприємницьких структур характеризується не тільки своєю багатоаспектною роллю, але й багатообразієм обличчій, в яких він виступає. Під загальним поняттям «прибуток» розуміються найрізноманітніші його види, що характеризуються у теперішній час декількома десятками термінів. Усе це потребує певної систематизації використовуємих термінів. Така систематизація проведена лише по найбільш важливим класифікаційним признакам, приведена у Таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Систематизація видів прибутку підприємницьких структур по найважливішим класифікаційним признакам

Розглянемо більш детально окремі види прибутку підприємства відповідно до наведеної його систематизацією за основними признаками.

За джерелами формування прибутку, що використовуються в його обліку, виділяють прибуток від реалізації продукції, прибуток від реалізації майна та прибуток від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції - товарів, робіт, послуг — є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов’язаним з галузевою специфікацією їх діяльності. Аналогом цього терміну виступає термін «прибуток від основної діяльності». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання за основною виробничо-збутовою діяльністю підприємства.

Прибуток від реалізації майна являє собою доход від продажу зношених або невикористаних видів основних фондів та нематеріальних активів, а також зайво закупованих раніше запасів сировини, матеріалів та деяких інших видів матеріальних цінностей, зменшений на суму затрат, зазнаних підприємством у процесі забезпечення їх реалізації.

Прибуток від позареалізаційних операцій, формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм суттєвим змістом відноситься до категорії прибутку, так як відображається в звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами та зазнаними витратами по цім операціям. До складу доходів, формуючих цей прибуток, відносяться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними та закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його пайїв в спільних підприємствах); доходи від належних підприємству облігацій, акцій та інших цінних паперів, які випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи по депозитним вкладам підприємства в банках; отримані штрафи, пені та неустойки та деякі інші.

За джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства виділяють прибуток від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. На перший погляд здається що цей признак класифікації ідентичне раніш розглянутому, але це не так, тільки перші позиції систематизації прибутку по цім признакам співпадають, так як операційний прибуток є результатом операційної (виробничо-збутовий або основної для даного підприємства) діяльності. Що стосується інвестиційної, то її результати відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій (у вигляді доходів від участі у спільних підприємствах, від володіння цінними паперами та від депозитних вкладів), а частково — в прибутку від реалізації майна (така реалізація активів носить характер дезінвестицій і є об'єктом інвестиційної діяльності підприємства).

Особливого розгляду потребує поняття прибутку від фінансової діяльності, основні грошові потоки по яким пов’язані з забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування (залучання додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісія облігацій або інших боргових цінних паперів, залучання кредиту у різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і відсотків та погашення зобов’язань за основним боргом). Здавалось би, що такий склад грошових потоків не може сформувати прямо прибуток підприємства, так як в підсумку повертати завжди доводиться більше грошових коштів, аніж отримано. Разом з тим, у процесі фінансової діяльності як власний, так і заємний капітал, залучений з зовнішніх джерел, може бути отриман на більш, або менш вигідних для підприємства умовах, що відповідно позначиться на результатах операційного або інвестиційного прибутку. Тому під прибутком від фінансовій діяльності розуміється непрямий ефект від залучення капіталу з зовнішніх джерел на умовах більш вигідних, аніж середньо ринкові. Крім того, у процесі фінансової діяльності може бути отриман і прямий прибуток на вкладений власний капітал шляхом використовування ефекту фінансового лівериджу, забезпечення отримання депозитного відсотка за середнім залишком грошових коштів на розрахунковому або валютному рахунках і т. д.

За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий (балансовий) і чистий прибуток підприємства. Під ціми термінами розуміють за звичай різноманітну ступінь «очистки» отриманих підприємством чистих доходів від зазнаних їм у процесі господарської діяльності затрат.

Так маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності (валового доходу підприємства від цієї діяльності, зменшеного на суму податкових платежів за рахунок його) за відрахуванням суми змінних витрат. Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за відрахуванням усіх операційних витрат, як постійних, так і змінних (балансовий прибуток відповідно являє собою різниці між всією сумою чистого доходу підприємства і всією сумою його поточних затрат). Чистий прибуток характеризує суму балансового (або валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за рахунок його.

За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковуваємий та не оподатковуваємий податком його частини. Таке поділення прибутку грає важливу роль в формуванні податкової політики підприємства, так як дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позиції кінцевого їх ефекту. Склад прибутку, який не оподатковувається, регулюється відповідним законодавством.

За характером інфляційної «очистки» прибутку виділяють номінальний і реальний його види. Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманого його розміру, скоригований на темп інфляції у відповідному періоді.

За розглядаємий період формування виділяють прибуток попереднього періоду (тобто періоду, попереднього звітному), прибуток звітного періоду і прибуток планового періоду (планований прибуток). Таке ділення використовується з метою аналізу і планування для виявлення відповідних трендів його динамки, побудови відповідного базису розрахунків і т. і.

За регулярністю формування виділяють прибуток, який формується підприємством регулярно, і так званий «надзвичайний» прибуток, який широко використовується в країнах з розвитою ринковою економікою, характеризує незвичного для даного підприємства джерело його формування або дуже рідкий характер його формування. Прикладом надзвичайного прибутку може служити прибуток, отриманий від продажу одного з філіалів підприємства.

За характером використання у складі прибутку, який залишається після сплати податків і інших обов’язкових платежів (чистого прибутку), виділяють капіталізуєму та споживчу її частини. Капіталізований прибуток характеризує ту його суму, яка спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а споживчий прибуток — ту його частину, яка витрачена на виплати власникам (акціонерам), персоналу або на соціальні програми підприємства. В країнах з розвинутою ринковою економікою для характеристики цих видів прибутку використовується терміни, відповідно нерозподілений та розподілений прибуток.

За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють позитивний прибуток (або власно прибуток) та негативний прибуток (збиток). У нашій практиці ця термінологія отримала поки що обмежене поширення хоча і зустрічається в економічних публікаціях останніх років по питанням бухгалтерського обліку.

Незважаючи на досить значний перелік розглянутих класифікаційних признаків, він проте, не відображає усього різноманіття видів прибутку, які використовуються в науковій термінології і підприємницької практиці.

1.1.1 Балансовий прибуток і його склад Основним видом прибутку будь-якого підприємства, характеризуючи сукупний ефект усієї господарської діяльності, є балансовий прибуток. Він являє собою суму прибутків підприємства від усіх видів господарської діяльності. Наприклад, балансовий прибуток торгового підприємства включає в себе наступні результати господарської діяльності:

прибуток від реалізації товарів і платних торгівельних послуг (або прибуток від торгової діяльності);

прибуток від реалізації продукції неторговельної діяльності;

прибуток від реалізації іншого майна;

прибуток від позареалізаційних операцій.

Різниця між балансовим прибутком і сумою податкових платежів, які здійснюються за рахунок прибутку являє собою чистий прибуток, що залишається у його розпорядженні.

У складі балансового прибутку торгівельного підприємства основним (а в багатьох випадках — єдиним) елементом його формування є прибуток, одержаний від торгівельної діяльності. Тому основний вміст робот по управлінню прибутком на підприємствах пов’язане з управлінням саме цим видом прибутку. Система формування балансового прибутку торгового підприємства від торговельної діяльності (реалізації товарів) відображена в схемі, зображеної на Малюнку 1.2.

«У процесі управління прибутком торгового підприємства вирішується два основних завдання:

підвищення загальної суми прибутку у процесі його формування;

ефективний розподіл отриманого прибутку за окремими напрямками його використовування.

Серед цих завдань головнішим є перше, тому що від його рішення значно залежать форми та пропорції розподілу прибутку на підприємстві [3]12)".

Формування балансового прибутку згідно зі «Звітом про фінансові результати» промислового підприємства відбувається шляхом підсумовування результатів від реалізації продукції, інших операційних доходів, доходів від володіння корпоративними правами, процентів до одержання, інших позареалізаційних доходів (за мінусом витрат).

У сальдовому балансі підприємства на будь-яку звітну дату є довідкові дані (що не входять до валюти балансу) про суму балансового прибутку. Одержану з початку року, і суму використаного прибутку. Нерозподілений (невикористаний) прибуток поточного та минулого років входить у загальну суму балансу, будучи частиною фінансових ресурсів підприємства.

Малюнок 1.2 Схема формування балансового прибутку торгового підприємства від реалізації продукції

1.2 Суть прибутку та підходи до методики йог визначення Соціально — економічні перетворення, які здійснюються в Україні, вимагають оволодіння прийнятою в ринковій економіці термінологією і методикою визначення системи фінансових показників. Без цього ми не тільки не можемо розмовляти «на рівних» з іноземними партнерами, а й позбавляємо себе можливості прилучатися до найвагомішого досвіду фінансового менеджменту, нагромадженого за багаторічну історію ринкової економіки фінансистами і підприємцями. Серед таких показників чільне місце займає прибуток, який вважається основним економічним показником не тільки у вітчизняній, а й у світовій економічній практиці. Однак підходи до визначення цього показника не однакові, а тому не завжди порівнянні.

«Прибуток характеризує всі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства, є частиною доходу суспільства і повинен використовуватися для подальшого розвитку виробництва і поліпшення матеріального становища всіх працівників, зайнятих на виробництві. Прибуток — це джерело поповнення оборотних засобів, капітальних вкладень та створення фондів економічного стимулювання і спеціального призначення [4]11)». На мій погляд, прибуток повинен визначатися за даними бухгалтерського обліку, методика якого чітко передбачала б відображення собівартості випущеної і реалізованої продукції та результати від здійснення фінансово-господарської діяльності.

Валовий (балансовий) прибуток, як загальна сума прибутку підприємства від всіх видів діяльності за звітний період, має включати прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів, валютних цінностей, інших активів, а також від позареалізаційних операцій.

Частка прибутку від реалізації продукції (робіт послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт та послуг) за реалізаційними цінами, які склалися на ринку, і сумою витрат (повною собівартістю), що включається до реалізованої продукції (робіт, послуг). Реалізаційні доходи необхідно також зменшувати на суму податку на задану вартість і акцизного збору.

Прибуток від позареалізаційних операцій — сума коштів, одержаних підприємством від позареалізаційних операцій (доходи від володіння корпоративними правами, проценти до одержання, інші позареалізаційні доходи) і зменшена на суму витрат на ці операції.

Деякі економісти під прибутком розуміють приріст вартості власного капіталу організації, що створився у процесі її підприємницької діяльності за звітний період. У бухгалтерському обліку результат такої діяльності визначається підрахунком і балансуванням всього прибутку та збитку за звітний період, тобто показники прибутку і збитку нагромаджуються на окремому рахунку з початку звітного року. На приріст власного капіталу впливають також позареалізаційні доходи і витрати.

Розглядаючи суть прибутку та методику його визначення необхідно звернути особливу увагу на суттєві зміни, замовлені прийняттям у 1997 р. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У ньому зазначено, що підприємства, крім бухгалтерського повинні вести податковий облік, в якому розрахунковим методом пропонується визначати і коригувати валовий доход і валові витрати, оскільки прибуток трактується як різниця між сумою скоригованого валового доходу звітного періоду та сумою валових витрат платника податку і сумою амортизаційних відрахувань. Законом обумовлено, що валовий доход — це загальна сума доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Валовий доход включає: загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску) та операції з їх кінцевого погашення (ліквідації); доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами; доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доход від здійснення операцій лізингу; доходи не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді; доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій (сум безповоротної фінансової допомоги, безкоштовно наданої платникам податку у звітному періоді фінансової допомоги, сума штрафів, одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, арбітражного чи третейського суду).

При визначенні прибутку з валового доходу пропонується виключати: суми акцизного збору, податку на додану вартість; суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку; суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів у разі, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів; суми коштів у частині надмірно сплачених податків (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податків з бюджету; інші надходження передбачені Законом.

Для визначення суми скоригованих валових доходів необхідно від загальної суми валових доходів, які є об'єктами податкового спостереження, відняти ті суми, які підприємства мають право вилучати з валових доходів.

Схема визначення скоригованих валових доходів наведена на Малюнку 1.3.

Зіставляючи валові доходи підприємства, що є об'єктом бухгалтерського обліку (виручка від усіх видів продажу і доходи від позареалізаційних операцій), з доходами, що є об'єктами податкового спостереження, помітимо не тільки їх схожість по переважній більшості господарських операцій, а й відмінності. Звідси випливають такі висновки:

об'єктами як бухгалтерського, так і податкового обліку в усіх випадках є вартість відвантаженої продукції, товарів і інших матеріальних цінностей, виконаних робіт (наданих послуг) незалежно від дати оплати їх покупцем;

на відміну від податкового, в бухгалтерському обліку не є доходом, а відноситься до кредиторської заборгованості одержана від покупців попередня оплата (аванси) за товари та послуги, які будуть надані їм в інші звітні періоди;

зобов’язання за отримані першими за бартером сировину, товари, роботи (послуги) не можуть бути віднесеними до валових доходів і тому в бухгалтерському обліку відображаються також у складі кредиторської заборгованості.

Малюнок 1.3 Схема визначення скоригованого валового доходу

Розглянемо схему визначення валових витрат (Малюнок 1.4).

Малюнок 1.4 Склад валових витрат

У бухгалтерському обліку і плануванні всі витрати виробництва, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за їх економічним змістом за такими елементами: матеріальні витрати, на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів та нематеріальних активів, інші витрати. До елементу «Інші витрати» відносяться витрати, пов’язані з: набором робочої сили; перевезенням працівників до місця роботи і назад; обов’язковим страхуванням майна підприємств; сплатою відсотків за фінансові кредити; сплатою відсотків за користування матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг); утриманням приміщень, зокрема на освітлення, опалення, водопостачання, що надаються безоплатно підприємствам громадського харчування для обслуговування працівників підприємства; нестачею матеріальних цінностей на виробництві та на складах у межах норм природних втрат; проведенням агротехнічних та інженерних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності землеробства і тваринництва; службовими відрядженнями в межах норм, передбачених законодавством; оплатою послуг сторонніх підприємств за пожежну і сторожову охорону; реалізацією продукції.

Склад валових витрат, які визначаються для цілей оподаткування, регламентується Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами від 18.11.1997р. як видно з малюнка 2.2, валові витрати виробництва та обігу поділяються на дві групи. В першу групу включені прямі

валові витрати, до яких належать суми будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які здобуваються (виготовлюються) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До другої групи віднесені витрати подвійного значення, які іноді включаються, а іноді не включаються у валові витрати.

Левову частку всіх валових витрат будь-якого підприємства становлять витрати, пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції та охороною праці. Їх можна було б класифікувати за елементами, наведеними вище. До складу валових витрат першої групи відносяться також суми: коштів або вартість майна, добровільно перерахованих до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, але не більше 4% оподатковуваного прибутку звітного періоду; коштів, внесених до страхових резервів; суми внесених податків, зборів (обов'язкових платежів, установлених законом України «Про систему оподаткування»); безнадійної заборгованості, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності; витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів (в сумі, що не перевищує 5% скупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року) та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх реалізації.

Необхідно застерегти, що до валових витрат також включаються витрати:

на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, що необхідно для виконання професійних обов’язків;

на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів;

на придання науково-технічної літератури і передплату спеціалізованих періодичних видань та оплату участі у наукових семінарах;

витрати, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з підприємством;

на проведення предпродажних та рекламних заходів стосовно товарів, що продаються;

будь-які витрати зі страхуванням ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції;

на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації;

на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з підприємством;

на утримання і експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури, що перебувають на балансі підприємства і утримуються за його рахунок (дитячі ясла або садки. Об'єкти житлово-комунального господарства, житлового фонду);

витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності підприємства;

на оплату праці фізичних осіб, перебувають у трудових відносинах з підприємством і, перш за все, основна і додаткова заробітна плата та інші види заохочень і виплат, витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін;

компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством;

суми зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового соціального страхування працівників підприємства.

Не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, непов’язані з веденням господарської діяльності: організацією та проведенням прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку; придбання лотерей, участь у азартних іграх; сплату штрафів та неустойку за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду; придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інше поліпшення основних фондів; виплату дивідендів.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з реалізацією товарів або їх обміну за цінами, що нижчі за звичайні.

1.3 Ціль та функції управління прибутком підприємницьких структур Висока роль прибутку у розвитку підприємства та забезпеченні інтересів його власників і персоналу визначають необхідність ефективного та безперервного управління їм. Управління прибутком являє собою процес виробу та прийняття управлінських рішень за усіма основними аспектами його формування, розподілу та використовуванню на підприємстві.

Забезпечення ефективного управління прибутком підприємства визначає ряд вимог до цього процесу. Основними з яких є:

Інтегрируванність з загальною системою управління підприємством. В якій би сфері діяльності підприємства не приймалося управлінське рішення, воно прямо чи побічно оказує вплив на прибуток. Управління прибутком безпосередньо пов’язано з виробничим менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу, інвестиційним менеджментом, фінансовим менеджментом, та деякими іншими видами функціонованого менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрируванності системи управління прибутком з загальною системою управління підприємством.

Комплексний характер формування управлінських рішень. Усі управлінські рішення в області формування та використання прибутку тіснішим образом взаємозв'язані та оказують прямий або побічний вплив на кінцеві результати управління прибутком. У ряді випадків цей вплив може носити суперечний характер. Так, наприклад, здійснення високоприбуткових фінансових вкладень може викликати дефіцит фінансових ресурсів, що забезпечують виробничу діяльність, і як наслідок — суттєво зменшить розмір операційного прибутку. Тому управління прибутком повинно розглядатися як комплексна система дій, яка забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких вносить свій внесок в результативність формування та використовування прибутку за підприємством в цілому.

Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення в області формування та використання прибутку, розроблені і реалізовані на підприємстві у попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на послідуючих етапах його діяльності. Перше усього, це пов’язано з високою динамікою факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, і в першу чергу — з змінами коньюнктури товарного та фінансового ринків. Крім того, змінюються у часі і внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до послідовних стадій його життєвого циклу. Тому системі управління прибутком повинен бути присущ високий динамізм, який ураховує зміни факторів зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організацій та управління виробництвом, фінансового становища і інших параметрів функціонування підприємства.

Багатоваріантність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цієї вимоги припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері формування, розподілу та використання прибутку повинна враховувати альтернативні можливості дій. При наявності альтернативних проектів управлінських рішень їх вибір для реалізації повинен бути основан на системі критеріїв, що визначають політику управління прибутком підприємства. Система таких критеріїв установлюється самим підприємством.

Орієнтування на стратегічні цілі розвитку підприємства. Якими би прибутковими не здавалися ті чи інші проекти управлінських рішень у поточному періоді, вони повинні бути відхилені, якщо вони вступають у суперечність з місією (головною ціллю діяльності) підприємства, стратегічними напрямками його розвитку, підривають економічну базу формування високих розмірів прибутку в наступному періоді.

Головна ціль управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства у поточному та перспективному періоді.

Виходячи з цієї головної цілі, система управління прибутком закликана вирішувати наступні основні завдання (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2

Система основних завдань, спрямованих на реалізацію головної цілі управління прибутком

1. Забезпечення максимізації розміру формуємого прибутку, відповідного ресурсного потенціалу підприємства і ринковій кон'єктурі. Це завдання реалізується шляхом оптимізації складу ресурсів підприємства та забезпечення ефективного використання. Основними природними обмежувачами розмір прибутку виступають максимально можливий рівень використовування ресурсного потенціалу та кон'єктура яка склалася на продовольчому та фінансовому ринках.

2. Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем формуємого прибутку та допустимому рівнем ризику. З урахуванням відношення менеджерів до господарських ризиків формується допустимий їх рівень, який визначає агресивну, помірну (компромісну) або консервативну політику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремих господарських операцій. Виходячи з завданого рівня ризику у процесі управління повинен бути максимізован відповідний йому рівень прибутку.

3. Забезпечення високої якості формуємого прибутку. В процесі формування прибутку підприємства повинні бути в першу чергу реалізовані резерви його зростання за рахунок операційної діяльності та реального інвестування, що забезпечують основу перспективного розвитку підприємства. У рамках операційної діяльності основну увагу повинно бути приділене забезпеченню зростання прибутку за рахунок розширення об'єму випуску продукції та освоєння нових перспективних її видів.

4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства. Цей рівень при успішній діяльності підприємства повинен бути не нижче середньої норми дохідності на ринку капіталу, при потребі відшкодувати підвищений підприємницький ризик, пов’язаний зі специфікою діяльності підприємства, а також інфляційні збитки.

5. Забезпечення формування достатнього об'єму фінансових ресурсів за рахунок прибутку у відповідності з завданнями розвитку підприємства у наступному періоді. Так як прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, його розмір визначає потенціальну можливість утворення фондів виробничого розвитку, резервного і інших спеціальних фондів, які забезпечують наступний розвиток підприємства. При цьому в самофінансуванні розвитку підприємства прибутку повинна відводиться головна роль.

6. Забезпечення постійного зросту ринкової вартості підприємства. Це завдання закликане забезпечувати максимізацію добробуту власників у перспективному періоді. Темп зростання ринкової вартості у значній мірі визначається рівнем капіталізації прибутку, одержаної підприємством у звітному періоді. Кожне підприємство виходячи з умов і завдань господарської діяльності самостійно визначає систему критеріїв оптимізації розподілу прибутку на капіталізуєму та споживчу його частини.

7. Забезпечення ефективності програм участі персоналу в прибутку. Програми участі персоналу в прибутку, закликанні гармонізувати інтереси власників підприємства і його найманих робітників, повинні з одного боку ефективно стимулювати трудовий внесок цих робітників в формування прибутку, а з іншого боку — забезпечувати достатньо прийнятий рівень їх соціального захисту, яку держава в сучасних умовах повністю забезпечить не в стані.

Усі розглянуті завдання управління прибутком тісним образом взаємопов'язані, хоч окремі з них і носять різноспрямований характер.