Трифакторна теорія економічного розвитку Ж.Б. Сея

Реферат на тему:

Трифакторна теорія економічного розвитку Ж. Б. Сея Жан Батист Сей (1767−1832) народився в Ліоні, у протестант­ській сім'ї. Його життя припало на бурхливу епоху Французької революції, наполеонівську еру, реставрацію Бурбонів та револю­цію 1830 р.

Сей отримав добру освіту, працював у страховому агентстві, га­ряче сприйняв революцію, став солдатом, пізніше обіймав високі державні посади, був усунутий від державних справ Наполеоном за проповідь ліберальних поглядів, несумісних з імператорською полі­тикою жорсткого регулювання економіки, і став фабриканком і вче­ним. Він постійно займався самоосвітою і, ретельно простудіював­ши видатну працю А. Сміта, назавжди став його послідовником.

1819 р. Сей засновує кафедру промислової економіки при фран­цузькій Консерваторії мистецтв та ремесел, а 1830 p. стає професо­ром «Колеж де Франс», де працює до кінця життя.

«Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства» було уперше видано Сеєм 1803 p., але, оскільки він не захотів усунути з книжки критику фінансової політики уряду, її не перевидавали до 1814р. Саме тоді Сея було відряджено новим урядом в Англію для вивчення стану її економіки. Він спостерігає бурхливий розвиток індустрії і робить висновки, які знайдуть відображення в його теорії. Результати досліджень було також опубліковано в трактаті «Англія та англійці» (1814). Цього ж року доопрацьований «Трактат полі­тичної економії» знову вийшов у світ. За життя Сея він перевидава­вся п’ять разів. 1821 p. його було видано англійською мовою, і він на довгі роки став стандартним навчальним посібником з політичної економії в Англії та Америці. Згодом з’явилися його переклади ба­гатьма іншими мовами світу.

У 1828−1829 pp. Сей опублікував «Повний курс практичної по­літичної економії» у шести томах.

Політична економія Сея в основному наслідувала ідеї А. Сміта, але він звертав увагу на помилки та суперечності останнього, нама­гаючись їх виправити. Сей зробив більше, ніж просто популяризу­вав класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. За­вдяки цьому його заслуги в розвитку політичної економії важко перебільшити. Сея справедливо вважають засновником нового на­пряму в економічній теорії.

Теорія трьох факторів. Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Саме вони доставляють те, що Сей згідно зі своєю теорією послуг називає про­дуктивними послугами. На них існує попит промислових підприєм­ців. Підприємці комбінують виробничі послуги з метою задоволен­ня попиту на продукти споживання.

Підприємець у Сея — це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним сві­домо курсом, панувати у сфері розподілу. Це не капіталіст у вузь­кому значенні цього слова, не землевласник чи робітник, які май­же завжди пасивні, а людина, навколо якої «обертаються» виробництво й розподіл, підкоряючись її впливові й силі волі. Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва.

Виробничі послуги, що їх комбінує підприємець, — це поєднан­ня тих умов, завдяки яким виробництво функціонує: капіталу, землі та людини. Природу і значення капіталу та землі у виробництві Сей визначає через ознаки продуктивності: земля об'єктивно має такі ознаки, але проявляються вони лише за поєднання потенційних її можливостей із робочою силою та капіталом (інструменти, рема­нент, сировина). Капітал утворюється в «процесі нагромадження, інакше кажучи, через залучення до виробництва більшої кількості створених продуктів, ніж було спожито в процесі їх виробництва… і є могутнім двигуном, призначеним для використання людиною, і не існує межі капіталу, який можна акумулювати з допомогою часу, виробництва та ощадливості».

Отже, засоби виробництва, «виробнича послуга» як необхідний агент процесу створення корисних послуг є капіталом, що безперер­вно зростатиме за умови ощадливості власника та постійного функ­ціонування у сфері виробництва.

Сей розглядає виробництво крізь призму індустріалізації і вка­зує, що промисловість з кожним роком стає все більш значущою порівняно з сільським господарством, завойовує провідні позиції, адже саме там формується капітал (засоби виробництва). Капітал Сей ставить поряд із землею, але зазначає, що «будь-яка складна машина виробляє чистого доходу більше, ніж вартий процент з витраченого на неї капіталу, тобто вона виробляє для суспільства про­дукти, що коштують йому дешевше».

Питанню використання машин і наслідкам такого використання Сей приділяв велику увагу, він читав спеціальний курс індустріаль­ної економії, що був першою спробою викладання проблем полі­тичної економії. І хоча йому доводиться принаймні теоретично ви­рішувати зв’язану з механізацією виробництва проблему безробіття і його соціальних наслідків, він переконаний, що майбутній розквіт суспільства залежатиме від розвитку індустрії.

Розподіл. З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор виробництва робить свій внесок у виробництво, а до­ходи відображають цей внесок у тій мірі, наскільки його визнано корисним. Доходи є ціною, отримуваною за використані фактори.

Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що зале­жать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.

Визнаючи особу підприємця, організатором виробництва, Сей, однак, відокремлював власника капіталу від підприємця, а отже, ба­чив і різницю в суті їхніх доходів як плати за різні послуги. Тобто Сей розмежував «промисловий прибуток, або процент на капі­тал» та «прибуток, зумовлений використанням капіталу». Він відок­ремлює процент, належний власникові капіталу, від підприємни­цького доходу, що його отримує підприємець, як людина, котра ризикує, поєднуючи землю, капітал та працю. Сей намагається роз­глядати цей прибуток як заробітну плату, доводячи їхнє однакове походження й однакову залежність від співвідношення попиту та пропозиції.

Такий підхід він застосовує і до визначення доходу в сільському господарстві, де, на його думку, землевласник отримує ренту (як власник капіталу — процент), а орендар — підприємницький дохід. Теорії ренти Сей не надавав виняткового значення, як це робили фі­зіократи і Сміт, а пояснював, що вона залежить від попиту на землю та її продукти і пропозиції таких, а також від розмірів вкладеного в землю капіталу.

Ціноутворення. Розміри корисності факторів (послуг), тобто ве­личина заробітної плати, прибутку й ренти, на думку Сея, виявляю­ться в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається форму­вання ціни на корисні послуги. Сей уважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Тобто закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і про­дуктів, розміри прибутків, ренти, процента, заробітної плати.

Узагалі закон попиту та пропозиції Сей формулює дуже чітко, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника й починається дія іншого, тобто «зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції».

Теорія розподілу й обміну Сея виключає проблему взаємовідно­син між класами, як її трактує Сміт. Натомість Сей розглядає від­носини між економічними суб'єктами — продавцями й покупцями. Це проявляється у суб'єктивному визначенні ціни послуг, як наслід­ку протиборства споживача та виробника, у суб'єктивному впливі підприємця як особистості на процес виробництва та розподілу, а споживача — на обсяги виробництва й розміри прибутків.

Теорія ринку. Описані підходи лягли в основу концепції, яка здобула Сею визнання і достатню кількість послідовників, — теорії ринку, яку назвали «законом Сея». Суть теорії полягає в тім, що, за твердженням Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки цьому кризи надвиробництва неможливі.

Інакше кажучи, кожний продавець є одночасно й покупцем, і на­впаки: щоб придбати, необхідно спочатку продати. Тому Сей робить висновок, що рівновага попиту та пропозиції встановлюється авто­матично і відбивається тільки на ціні, а не на можливості реалізації товару.

Затоварювання ринку неможливе, хоча інколи можуть створюва­тись запаси нереалізованих товарів. Та, на думку Сея, ситуація ре­гулюється автоматично зі зростанням попиту на інші товари та ко­ливанням цінності, оскільки товари створюють ринок один для одного. «Загальна маса товарів за необхідності дорівнює загальній масі, на яку існує попит».

Відтак Сей формулює три закони ринку:

1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскіль­ки ціна зростає зі зростанням попиту.

2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промис­ловості супроводжується процвітанням сільського господарства і т. д.

3. Імпорт благотворно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.

Завданням доброго уряду, на його думку, є стимулювання вироб­ництва, а поганого — попиту, бо проблема попиту вирішується разом з отриманням засобів для придбання продукту, а ці засоби дає виробництво.

Сей указує, що для вирішення проблем реалізації не потрібне іс­нування «третіх осіб», як помилково вважав Мальтус, бо виробниц­тво самостійно створює свій ринок.

Проте згодом Сей почав визнавати (принаймні теоретично) мож­ливість криз надвиробництва, але всіляко уникав однозначного ви­сновку, який заперечував би його теорію розширеного відтворення. «Незручність виникає не тому, що виробляється занадто багато, а тому, що виробляють не те, що потрібно». Та ця проблема, на його думку, вирішується на основі ціноутворення: відбувається перели­вання капіталу в галузі, що гарантують більший прибуток. Це було відповіддю на намагання Мальтуса довести шкідливість процесу на­громадження капіталу як основного фактора надвиробництва та на теорії Сісмонді, що виступав проти промислового прогресу.

Якби Сей більшого значення надавав аналізу грошей, функцію яких він зводив до посередництва в обміні, то, звичайно, дійшов би висновку, що внаслідок їхньої дії процес купівлі-продажу розірвано в часі, а тому виготовлений товар не обов’язково буде реалізовано, бо, виконуючи функцію засобу нагромадження, гроші можуть бути вилучені з обігу. Саме монетарний фактор, якому він не надавав значення, може відігравати вирішальну роль. Утім проблема криз на той час іще не була надто гострою.

Теорія Сея, оптимістична за своєю суттю, знаменувала собою перехід Франції до капіталізму, з яким на той час зв’язувались надії на розквіт держави. Вона проповідувала прогресивну ідею свободи підприємництва й торгівлі. Сей підійшов майже впритул до визна­чення категорії економічної рівноваги. Політична економія Сея, хо­ча й наслідувала теорії Адама Сміта, знаменувала започаткування нового, неокласичного напрямку в розвитку економічної думки.

Ідеї Сея лягли в основу багатьох досліджень майбутнього — проб­лем циклічного розвитку, теорії граничної корисності, теорії факторів виробництва, теорії підприємця-організатора, підприємця-новатора та багатьох інших, не кажучи вже про теорію попиту і пропозиції, яка знайшла відображення в економічних працях його наступників.