Економічна інтеграція України у світовий простір

Зміст Вступ

1. Європейська економічна інтеграція

1.1 Процес європейської інтеграції та його витоки

1.2 Етапи розширення ЄС

2. Економічна інтеграція України в європейську та світову структуру

3. Проблеми та перспективи інтеграції вітчизняної економіки до глобального економічного середовища Висновки Список використаних джерел Вступ Теза «Потужна наука — потужна економіка» стає актуальною не лише для сьогодення, а й девізом подальшого прогресу людства. Статус держави на міжнародній арені визначається не так промисловим чи військовим, як науково-технологічним і інтелектуальним потенціалом, ступенем інтеграції країни в світовий технологічний та інформаційний простір.

Міжнародне науково-технічне співробітництво (МНТС) є одним із дієвих і ефективних засобів інтеграції України в європейський та світовий економічний і технологічний простір.

Світова практика показує, що опора лише на вітчизняний досвід у галузі зовнішньої торгівлі високими технологіями, наукоємними товарами й послугами є недостатньою для прийняття ефективних рішень у зовнішньоторговельній діяльності. Виникає реальна потреба в організації МНТС за стратегічними напрямами реалізації зовнішньоторговельної політики.

Зовнішня політика стосовно міжнародного співробітництва в інноваційно-технологічній сфері має сприяти створенню механізмів і забезпеченню сприятливих умов для міжнародної комерціалізації результатів науково-технічної діяльності, які відповідають взаємним інтересам українських та іноземних партнерів, адаптації української нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності до світової практики.

Найближчими роками Україна має хороші перспективи в міжнародній інноваційно-технологічній співпраці в таких галузях, як ракетно-космічна техніка та глобальна навігація, енергетика, телекомунікації.

Перспективне також співробітництво України з НАТО в науково-технологічній галузі. Участь українських науковців у ній сприяє євроатлантичній інтеграції нашої держави й імовірній підтримці НАТО розвитку науково-технологічного потенціалу України, а також формуванню сталої тенденції участі України в міжнародному поділі праці в науковій сфері. МНТС України має бути зорієнтовано на практичне використання досягнень вітчизняної науки у розв’язанні проблем сталого розвитку сучасної цивілізації (екологія, енергетика і транспорт XXI століття, зміна світового клімату, СНІД, глобальна інформаційна інфраструктура тощо), а також проблем глобальної безпеки (міжнародний тероризм, наркобізнес, інформаційні війни).

Подальше вдосконалення двосторонніх наукових контактів і кооперації у сфері використання результатів наукових досліджень значною мірою лежить у площині відносин Україна-ЄС. Активізується взаємодія з Європейським Союзом у рамках міждержавної Угоди про партнерство та співробітництво Україна-ЄС та Угоди між Україною й ЄС про співробітництво в галузі науки і технологій. Інтенсифікується співпраця по лінії європейських науково-технічних програм (зокрема, 7-ї Рамкової програми).

Найважливіший напрям політики України — розвиток МНТС із промислово розвиненими європейськими державами, реалізація наявного потенціалу вітчизняної фундаментальної науки для посідання гідного місця в міжнародній інтеграції, кооперації й поділу праці в сфері фундаментальної науки. Особливий наголос слід зробити на співробітництві з проблем стосунків між людиною та природою, різкого скорочення використання не відновлюваних ресурсів, розширення споживання інформаційних продуктів й інших нематеріальних благ Мета даної роботи: висвітлення проблем та переваг вітчизняної практики в економічній інтеграції України, а також її порівняння зі світовим досвідом.

Завдання роботи:

— дослідження рівня економічної інтеграції в Україні;

— вивчення напрямків розвитку та їх прискорення;

— дослідження впливу світової інтеграції на Україну

— шляхи вирішення економічних проблем на вихід країни н світовий рівень.

Активність партнерських стосунків нашої держави з країнами ЄС є різною. Наприклад, з Німеччиною такі стосунки охоплюють увесь спектр можливостей науково-технічного й інноваційного співробітництва: обмін інформацією й інформаційна підтримка міжнародної науково-технічної діяльності, організація та проведення конференцій, виставок, ярмарок, навчальних курсів, обмін делегаціями, вченими, науковцями, експертами для проведення науково-технічних консультацій, спільні роботи в галузі фундаментальних і прикладних досліджень, надання матеріалів та обладнання, спільні дослідження й розробка нових технологічних процесів. Інші країни лише розглядають можливості залучення українського науково-технічного потенціалу до спільної дослідницької й інноваційної діяльності. Співпраця українських і німецьких організацій здійснюється, зокрема, у рамках програми «Кооперація з країнами Центральної та Східної Європи в галузі інженерних наук» (фонд «Фольксваген»), програми співробітництва між Федеральним міністерством освіти та досліджень Німеччини й Міністерством освіти і науки України.

Стосовно прикладних досліджень політика має бути спрямована передусім на розвиток співробітництва в пріоритетних галузях науки й технологій, яке здійснюється з провідними міжнародними національними науковими центрами Європейського Союзу. Пріоритетним має стати сприяння у формуванні на території України на базі провідних вітчизняних наукових установ і технопарків центрів міжнародної інтеграції української фундаментальної науки (спільні науково-дослідні інститути, лабораторії тощо).

європейський інтеграція економічний світовий

1. Європейська економічна інтеграція

1.1 Процес європейської інтеграції та його витоки

Історично перше інтеграційне угрупування виникло в Європі у 1957 р. На основі Римського договору об'єднались 6 країн: Бельгія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція, ФРН. Спочатку об'єднання мало назву Європейське економічне співтовариство. З 1967 р. після злиття виконавчих органів трьох регіональних організацій — Європейського об'єднання вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергетики об'єднання отримало назву Європейські співтовариства. З 1 листопада 1993 р. після набрання чинності Маастрихтського договору (1992 р.) угрупування перейменовано в Європейський Союз.

Ці зміни в назві об'єднання відображали глибинні перетворення інтеграційних відносин, їх перехід від нижчого типу до вищого. В еволюції європейської інтеграції виділяють декілька етапів:

1) етап зони вільної торгівлі (1958;1967 рр.). Переваги цього типу інтеграції доповнено з 1962 р. узгодженням дій у сфері сільського господарства;

2) етап митного союзу (1968;1986 рр.). Реалізація його принципів супроводжувалась розширенням сфери узгоджених дій. Це — охорона навколишнього середовища, технологічний розвиток, наукові дослідження. Починається інтеграція у валютно-фінансовій сфері;

3) етап загального ринку (1987;1992 рр.). Згідно з Єдиним європейським актом, що набрав чинності 1 липня 1987 р., країни-учасниці усували останні фізичні, технічні та фіскальні бар'єри на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Від узгодження дій у деяких галузях перейшли до проведення єдиної політики. Тепер вона стосувалась також і соціальних та регіональних питань, галузей транспорту та енергетики. Економічна інтеграція була доповнена співпрацею у сфері зовнішньої та оборонної політики;

4) етап економічного союзу (з 1993 р. і до сьогодні). Відповідно до Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992 р.) єдиний внутрішній ринок доповнився форсованим розвитком валютного союзу. У лютому 2002 р. введено єдину валюту ЄС — євро, створено єдиний Європейський центральний банк, сформовано єдиний економічний простір.

Управлінські органи ЄС:

1. Європейський парламент — представницький та консультативний орган ЄС.

2. Європейська рада, що складається з урядів країн-учасників. Це директивний орган ЄС.

3. Рада ЄС — міжурядовий орган ЄС. Збирається в міру необхідності вирішення конкретних питань на рівні міністрів.

4. Європейська комісія — наддержавний виконавчий орган ЄС.

5. Суд ЄС — верховна судова інстанція.

6. Палата аудиторів — слідкує за належним і законним управлінням бюджетом ЄС.

1.2 Етапи розширення ЄС

Інтеграційні відносини в Європі розвиваються не лише вглиб, але й ушир. Членом інтеграційного об'єднання має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципів суспільного ладу. Внутрішнє законодавство держави-кандидата має бути приведено у відповідність до норм права ЄС. Крім того, необхідний високий рівень економічного розвитку, що відповідає середнім показникам ЄС. Наприклад, дефіцит бюджету не має перевищувати 3% ВВП, а державний борг — 60% ВВП. Рівень інфляції може перевищувати середній показник для трьох країн з найбільш низькими темпами інфляції лише на 1,5% тощо.

Процес розширення європейського регіонального об'єднання пройшов 6 етапів:

1) у 1973 р. до ЄС приєднались Великобританія, Данія, Ірландія;

2) у 1981 р. — Греція;

3) у 1986 р. — Португалія та Іспанія;

4) у 1995 р. — Австрія, Фінляндія, Швеція;

5) у 2004 р. — Угорщина, Польща, Кіпр, Мальта, Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія;

6) у 2007 р. — Болгарія, Румунія.

Станом на 2010 рік 4 країни мають статус кандидатів у члени ЄС: Ісландія, Македонія, Туреччина і Хорватія. Інші держави Західних Балкан підписали угоду про стабілізацію та асоціацію, яка зазвичай передує заяві на членство. Чорногорія, Албанія і Сербія вже подали такі заяви (в січні 2007 р., квітні 2009 р., грудні 2009 р. відповідно).

На сьогодні Європейський Союз об'єднує 27 країн з населенням приблизно 500 млн. осіб. Вступ нових країн до ЄС збільшив його ресурсний потенціал і ринок збуту. Разом з тим це потребує від ЄС значних політичних та економічних зусиль і збільшує ризики нестабільності.

2. Економічна інтеграція України в європейську та світову структуру Економічна інтеграція являє собою об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв’язків і поділу праці національних господарств, що близькі за економічним рівнем.

Основою інтеграції є вимоги високорозвинутих продуктивних сил, що переросли межі національних господарств. Інтеграційний процес у своєму розвитку проходить декілька стадій, у тому числі: створення єдиного ринку з уніфікацією юридичних та економіко-технічних умов торгівлі, спрямування капіталу і робочої сили, утворення валютного та економічного союзів.

У розвинутих країнах інтеграційні процеси отримали найбільший розвиток у Західній Європі (Європейський союз) і в Північній Америці (НАФТА). За останні роки відбулись позитивні зміни щодо посилення економічних інтеграційних процесів між Україною та Європейським Союзом, який виступає найбільшим надавачем двосторонньої підтримки Україні. Сфера співробітництва між ЄС та Україною дуже різноманітна: наука і технологія, вища освіта, промисловість, сільське господарство, енергетика, транспорт, телекомунікації тощо.

Європейський Союз надає гранти, економічну, технічну та фінансову допомогу у формі позик для підтримки платіжного балансу, а також виступає найбільшим інвестором в Україні.

У червні 1994 року між ЄС та Україною підписана Угода про Партнерство і Співробітництво, яка набрала чинності з березня 1998 року. Мета цієї Угоди — сприяння розвитку політичних, торгових, економічних та культурних відносин. Заходи, що здійснюються у сфері інституційної реформи і розвитку, зосереджуються на адаптації інституційної структури, яка сприяє розвитку суспільства на базі демократичних принципів та ринкової економіки.

Суть таких заходів полягає в наступному:

— сприяння адаптації українського законодавства до вимог світового ринку;

— забезпечення підтримки процесу реформ шляхом підготовки державних службовців на центральному і місцевому рівнях;

— сприяння розробці всебічної політики зайнятості і вирішенню питань безпеки праці, а також перепідготовки та перекваліфікації працівників;

— забезпечення підтримки в посиленні соціального захисту населення;

— сприяння розвитку системи кваліфікаційного навчання менеджменту для підтримки підприємництва в Україні.

Угодою про Партнерство і Співробітництво передбачена допомога Співтовариства у справі поступового зближення валютної політики України з політикою Європейської валютної системи. Інтеграція у світові валютні системи має стати для України стратегічно важливим напрямом, оскільки для економічних та соціальних зрушень непотрібні доступ до Міжнародного капіталу та валютна стабільність.

В економічних відносинах України з країнами ЄС в останні роки активізувалось секторальне співробітництво. Зокрема, активізувався діалог в енергетичній сфері щодо адаптації енергетичного законодавства України до законодавства ЄС, ратифіковано угоди про співробітництво з ЄС з питань атомної енергії та ядерної безпеки в галузі керованого термоядерного синтезу. Є певні задовільні результати в питаннях, що стосуються навколишнього середовища, транспорту, юстиції та внутрішніх справ. Розвивається міжрегіональне та транскордонне співробітництво, зокрема в рамках діючих єврорегіонів та нових транскордонних об'єднань. Підписана угода між Україною та ЄС про наукове і технологічне співробітництво та дослідження у сфері космосу.

Нині в різних регіонах світу швидкими темпами розвиваються інтеграційні процеси. Одним із найяскравіших Їхніх проявів, як було сказано вище, є західноєвропейська інтеграція, яка вступила у вищу фазу свого розвитку — створення єдиної європейської валютної системи. У зв’язку з цим важливе значення мають положення договору про створення валютного союзу та організації Європейської системи центральних банків, які покликані здійснювати контроль за кредитами та грошовим обігом у країнах ЄС, впроваджувати заходи, спрямовані на зниження темпів інфляції.

Для участі в економічному і валютному союзі (ЕВС) країни, що входять до ЄС, повинні відповідати таким критеріям:

1) дефіцит держбюджету не повинен перевищувати 3% ВВП;

2) державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП;

3) темпи інфляції не повинні перевищувати середній показник трьох країн — кандидатів з мінімальною інфляцією більш ніж 7,5 пункта;

4) довгострокові облікові ставки не повинні перевищувати середній показник з мінімальною інфляцією більш ніж на 2 пункти;

5) валюта країни повинна бути присутня в механізмі обмінних курсів європейської валютної системи не менше двох років1.

Перспективними напрямами інтеграції України в економіку світового господарства є створення українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності.

Процес інтеграції України у світову економіку відбувається за умов реформування власної економіки при одночасній трансформації зовнішньоекономічних зв’язків, зокрема країнами СНД.

3. Проблеми та перспективи інтеграції вітчизняної економіки до глобального економічного середовища Україна прагне стати повноправним членом світової системи господарювання. З’ясуємо перешкоди, що ускладнюють цей об'єктивний процес:

1) нераціональна структура виробництва. Наша держава не сприяє розвитку наукомістких галузей (машинобудування, електроніки, комп’ютерної техніки), а намагається створити вигідні умови традиційно розвиненим енергота матеріаломістким виробництвам. Окрім того, недостатньо розвинений внутрішній ринок споживання продукції;

2) неефективне використання ресурсів і низький технологічний рівень виробництва. Матеріалета енергомісткість української продукції у 1,5−2 рази вища, ніж у розвинених країнах Європейського Союзу. Це означає, що вітчизняні товари, особливо у машинобудуванні та обробній промисловості, у своїй більшості не конкурентоспроможні як у якісному відношенні, так і за ціною;

3) постачальницько-збутовий характер зовнішньоекономічних зв’язків та неефективна структура зовнішньоторговельного обігу, в якому переважає сировина;

4) несприятлива екологія внаслідок того, що немає екологічно чистих технологій та надмірної кількості енергетичних і взагалі промислових комплексів;

5) виснаження певних видів мінеральних ресурсів, розміщення їх у несприятливих для експлуатації умовах.

Усе це призводить до низької конкурентоспроможності економіки України. Щоб змінити становище, національна політика держави має спрямувати свої зусилля і ресурси на збільшення наукового потенціалу, інформаційних технологій, поліпшення інфраструктури та розвиток перспективних галузей.

Пріоритетними галузями для нашої держави є виробництво космічної техніки, порошкова металургія, виготовлення зварювальної апаратури, будівництво важких транспортних літаків, суднобудування, послуги трубопровідного, залізничного, автотранспорту та автоперевезень, виробництво органічної і сільськогосподарської продукції у цілому, харчова промисловість. Ці напрями та галузі дадуть ефект у середньостроковій перспективі.

До найважливіших конкурентних переваг вітчизняної економіки слід віднести:

— значні запаси та вигідне розташування корисних копалин (залізна та марганцева руди, сірка, ртуть, титан, рідкоземельні метали, уран, мінеральні солі, гіпс, граніт, мармур тощо);

— родючі сільськогосподарські угіддя, значні запаси чорнозему;

— високий освітній рівень працездатного населення при відносно низькому рівні оплати праці;

— розвинену мережу академічних, науково-дослідних та проектно-конструкторських установ;

— вигідне геополітичне становище, транспортно-географічне розташування, наявність розгалуженої транспортної інфраструктури;

— наявність унікальних виробничих комплексів (металургійних, машинобудівних, хімічних), які поєднують розвинуту виробничу, соціальну та рекреаційну інфраструктуру, мережу науково-дослідних, проектних організацій та навчальних закладів;

— привабливі кліматичні умови, унікальний рекреаційний комплекс, що включає Азовський, Чорноморський, Карпатський та Поліський підкомплекси.

Водночас, звертаючи увагу на уповільнення темпів економічного зростання вітчизняної економіки, сучасні дослідники виділяють ряд факторів, які перешкоджають динамічному господарському розвитку та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки, в тому числі:

— прискорену лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, яка привела до неконтрольованої відкритості української економіки та посилення 'й' структурних деформацій;

— пріоритетність цінових чинників конкурентоспроможності в умовах реалізації експортної моделі розвитку, що не стимулює якісне оновлення та структурну перебудову економіки;

— високий рівень залежності внутрішньої економічної динаміки від зовнішніх, непідконтрольних національному уряду чинників.

Відтак одним із стратегічних пріоритетів трансформації економіки України в умовах глобалізації є перехід від екзогенного залежного до ендогенного орієнтованого розвитку, в т. ч.:

— розбудова національної інноваційної системи, підвищення частки інноваційної продукції, збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг;

— структурна модернізація, спрямована на подолання надмірної залежності від окремих глобальних ринків та поглиблення участі у глобальних високотехнологічних проектах;

— зміцнення конкурентних переваг вітчизняного бізнесу, підтримка найбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв та захист від недобросовісної конкуренції на світових ринках;

— зміцнення експортного потенціалу країни, підвищення питомої ваги товарів із високою часткою доданої вартості;

— формування виробничих регіональних кластерів (енерго-металургійно-хімічних) світового значення;

— диверсифікація джерел інвестування, становлення власних транснаціональних структур;

— розвиток внутрішнього ринку як бази формування та апробації національних конкурентних переваг;

— елективне використання геополітичного положення України та підвищення її ролі як транзитної держави;

— впровадження дієвих механізмів захисту від економічних та технологічних ризиків і небезпек, несприятливих змін міжнародної кон’юнктури;

— удосконалення процесів інтеграції України в сучасні економічні та політичні альянси, розвиток взаємовигідного співробітництва з міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

Рис 3.1. Трансформація моделі розвитку національної економіки в умовах глобалізації

Участь держави у європейських економічних структурах Сучасна Україна має шість основних векторів розвитку міжнародної економічної інтеграції: Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), економічно-політичне об'єднання країн Грузії, України, Азербайджану та Молдови (ГУАМ), Єдиний економічний простір (ЄЕП), Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), Світова організація торгівлі (СОТ). Крім зазначених генеральних, Україна має численні менш масштабні домовленості, реалізовані на мезорівні, зокрема щодо співробітництва між прикордонними регіонами, тобто за територіальним критерієм, або у різноманітних економічних галузях, тобто згідно з функціональним чинником. Але перераховані шість векторів є головними. Вони формують зовнішні зв’язки держави на макроекономічному рівні. Від їх реалізації повною мірою залежить можливість ефективного розвитку економіки.

Основні фактори економічної інтеграції на регіональному та глобальному рівнях, якими є безпосередньо економіка і тісно пов’язана з нею соціальна сфера, досить слабкі. За роки незалежності в Україні спостерігалися як періоди спаду, так і зростання. Саме етап зростання економіки прийнято використовувати у характеристиках сучасного становища вітчизняної індустрії. Проте спостерігається тенденція погіршення статусу України у міжнародних відносинах. Крім того, відбуваються негативні процеси усередині країни. Так, у середині 90-х років валютно-грошова політика, поряд із лібералізацією зовнішньої торгівлі та браком регулюючого законодавства, призвела до катастрофи у виробничій сфері, зниження рівня життя населення та посилення корупції. Протягом останніх років, незважаючи на пільгові податковий режим і банківські кредити, в глибокій кризі перебуває вітчизняний агропромисловий комплекс. Порівняно з СРСР, рослинництво скоротилося удвічі, тваринництво — у 3 рази. АПК з донора перетворився в одного з головних споживачів бюджетних коштів. Це негативно впливає на міжнародну інтеграцію держави. Між тим Україна має зв’язки з більшістю найважливіших міжнародних організацій. Насамперед, це Організація Об'єднаних Націй (ООН) та її структури. Україна була серед членів — засновників ООН у 1945 р. У Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй наша країна має рівні права з усіма членами ООН. кілька разів її обирали непостійним членом Ради Безпеки. Вона бере активну участь в роботі головного економічного органу ООН — Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) та інших структурах, пов’язаних з економікою.

Висновки З метою європейської інтеграції української фундаментальної та прикладної науки доцільно просувати ідею створення інтегрованої інформаційної мережі академічних інститутів, віртуальних лабораторій, бібліотек і баз даних на території України, враховуючи іноземний досвід розвитку таких мереж.

Основні завдання у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва у відносинах із країнами ЄС:

— нарощування співпраці з провідними у науково-технічному сенсі державами з метою отримання нових знань з актуальних проблем фундаментальних і прикладних наук;

— організація співробітництва в сфері розвитку інноваційної інфраструктури України з інноваційними інфраструктурами та програмами Європи;

— залучення прямих і портфельних іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі української економіки, а також для розвитку вітчизняної інноваційної системи з наближенням до світових стандартів; сприяння підготовці управлінських кадрів для інноваційного підприємництва та створення ефективних механізмів комерціалізації технологій;

— використання співпраці в науково-технологічній сфері в рамках СНД для реалізації мети входження України до єдиного європейського технологічного простору.

Позитивна тенденція щодо розширення й поглиблення співробітництва в галузі науки і технологій з європейськими країнами, підвищення міжнародного авторитету України в цій сфері, які спостерігаються останнім часом, можуть істотно сприяти залученню інвестицій до розвитку національної науки й наукоємних технологій, збереженню та розвитку науково-технологічного потенціалу України за умов виконання українською стороною своїх зобов’язань за укладеними угодами і договорами.

Усебічна підтримка процесів формування єдиного науково-технологічного простору України та ЄС потребує:

— посилення співробітництва з провідними в науково-технічному сенсі європейськими державами (ФРН, Франція, Велика Британія тощо) з метою отримання нових знань із актуальних проблем фундаментальних і прикладних наук, зміцнення позицій вітчизняних шкіл у світовій системі поділу праці в сфері науки, участі в розв’язанні глобальних проблем сучасності, використання закордонного досвіду для реформування української науки;

— використання накопиченого досвіду і традицій взаємодії з країнами Центральної та Східної Європи для розширення спільних досліджень і розробок, розвитку наукової інфраструктури та спільного з цими країнами входження України в європейські науково-технологічні програми;

— використання механізмів науково-технічного співробітництва з промислово розвиненими країнами — членами ЄС та ОЕСР — з метою диверсифікації джерел фінансування вітчизняних досліджень і розробок, залучення іноземних інвестицій в інтересах удосконалення інфраструктури й експериментальної бази вітчизняної науки, зростання наукоємності української економіки;

— розвитку контактів з Європейським банком реконструкції і розвитку, Європейською асоціацією венчурного капіталу, а також венчурними фірмами закордонних держав і приватними інвесторами з метою залучення їх до фінансування ризикових проектів на території України, у тому числі за участю вітчизняних малих і середніх фірм;

— розширення присутності України в європейських країнах, зайняття ніші на ринках високих технологій, наукоємних товарів і послуг цих країн, зокрема, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини.

У двосторонньому співробітництві з країнами Європейського Союзу пріоритетами є:

— наукова кооперація у галузях матеріалознавства, фізики, хімії, біой інформаційних технологій, нанофізики та наноелектроніки;

— трансфер технологій і заснування підприємств, орієнтованих на створення наукоємних технологій;

— наукові дослідження й інновації на малих і середніх підприємствах.

З метою створення сприятливих умов для просування на європейські ринки українських технологій і наукоємних товарів, підвищення рівня комерціалізації вітчизняних технологій і виробництва в Україні на їх основі конкурентоспроможної високотехнологічної продукції для експорту необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на стимулювання експортно-імпортних операцій з об'єктами інтелектуальної власності, наукоємними товарами та послугами, що, зокрема, передбачають:

— зростання частки наукоємної продукції і послуг в структурі українського експорту;

— раціоналізацію імпорту Україною високих технологій, наукоємних товарів і послуг, у тому числі для проведення розробок і виробництва аналогічних чи удосконалених, порівняно з імпортованими, товарів і послуг; надання консалтингових та інжинірингових послуг в галузі експорту й імпорту наукоємної продукції українським науково-технічним організаціям і промисловим підприємствам, а також малим наукоємним фірмам, розробку експортного каталогу високих технологій і наукоємної продукції; державний контроль і ліцензування експорту високих технологій, наукоємних товарів і послуг, у тому числі отриманих у результаті міжнародної комерціалізації технологій;

— ліцензування імпорту високих технологій для недопущення проникнення в Україну застарілих та екологічно деструктивних технологій;

— проведення при підписанні контрактів експертної оцінки можливих наслідків для України експорту послуг і отриманої в результаті МНТС продукції, що підпадає під режим експортного контролю;

— гармонізацію української системи сертифікації та стандартизації з європейськими нормами і правилами та забезпечення відповідності експортованої й імпортованої високотехнологічної продукції українським і європейським стандартам;

— розширення державної підтримки патентування за кордоном вітчизняних технологій.

Реалізація зовнішньої політики України в напрямі євроінтеграції має передбачати забезпечення інтересів науково-технологічної безпеки — невід'ємного компоненту національної безпеки, яка має бути спрямована на вирішення таких завдань:

— збереження та розвиток наукового й інноваційного потенціалу і захисту прав на результати науково-технічної діяльності;

— створення економічних умов затребуваності науки;

— регулювання процесу міграції наукових кадрів.

З метою мінімізації шкоди, завданої міграцією наукових кадрів за кордон, необхідно всебічно підтримувати наукові контакти з українськими вченими в еміграції, залучаючи їх до розв’язання проблем вітчизняної науки.

У практичному плані розвитку та поглиблення ролі національної науки й вітчизняних високих технологій у контексті входження України до європейського науково-технологічного простору мають забезпечуватися:

— моніторинг ситуації на європейському ринку високотехнологічної продукції та прогнозування тенденцій його розвитку;

— оперативне інформування міністерств і відомств України про науково-технічні проекти від європейських партнерів;

— політичне сприяння залученню інвестицій ЄС у науково-технічний і інноваційний сектор України;

— підтримка участі українського бізнесу в перспективних європейських проектах і тендерах інноваційного спрямування, дипломатичного захисту інтелектуальної власності нашої держави тощо. З метою підвищення поінформованості учасників співробітництва та громадськості про напрями й завдання зовнішньої політики України в галузі МНТС, стимулювання процесів комерціалізації технологій доцільно здійснювати на постійній основі збір і обробку необхідної інформації для формування єдиної бази даних відкритого доступу, яка містить інформацію про:

— проекти МНТС у сфері науки й інновацій;

— ресурси вітчизняних та іноземних венчурних фондів;

— умови участі в МНТС, включаючи необхідну документацію, критерії конкурсного відбору проектів тощо;

— забезпечення ефективного використання сучасних інформаційних технологій, систем, мереж.

Список використаних джерел

1. Навчальний посібник «Регіональна економіка».

2. Г. Г. Старостенко, С. В. Онишко, Т. В. Поснова «Національна економіка».

3. В. Ф. Савченко «Національна економіка».

4. В. Базилевич «Економічна теорія».

5. Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ. — К.: Знання України, 2009. — 336 с.

6. Зленко А. М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. — Харків: Фоліо, 2009. — 559 с.

7. Інституційні засади інноваційної економіки: міжнародний досвід та вітчизняна практика: Монографія. — За заг. ред. В. С. Новицького. — К.: Книжкове вид-во НАУ, 2011. — 200 с.

8. Пахомов Ю. М. та ін. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. — К.: Україна, 2007. — 237 с.

9. Стратегії розвитку України: Теорія і практика / Ред. О. С. Власюк. — К.: НІСД, 2010. — 864 с.