Антимонопольне управління діяльністю підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І. ФРАНКА

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ФАКУЛЬТЕТ ОБЛІКУ І ПІДПРИЄМНИЦТВА КУРСОВА РОБОТА на тему

«Управління антимонопольною діяльністю підприємства»

Виконала: слухач групи МО 201/08

Гаріна Н. Ю.

Перевірив: проф. Яцура ЛЬВІВ 2010

Зміст:

Вступ Сутність та зміни антимонопольної діяльності підприємства Аналіз та оцінка механізму управління антимонопольною діяльністю підприємства Шляхи вдосконалення управління антимонопольною діяльністю підприємства Висновки

Вступ

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї «соціалістичний» монополізм народився в умовах досить специфічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави у складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс.

Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації і спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України «Про економічну самостійність України» від 3 серпня 1990 р. зміст, мету та основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію зазначеного закону включила до переліку законодавчих актів, які б забезпечували дію Закону України «Про економічну самостійність України», антимонопольне законодавство. За час, що минув, зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Актуальними на даний час крім перелічених вище нормативно — правових документів є

· Постанова Кабінету Міністрів України № 1336 від 8 грудня 2009 року. Закон України «Про боротьбу з корупцією»;

· Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції»;

· Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень»;

· Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економічної конкуренції, яке ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається з законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.

Проте будь-яка діяльність, особливо фінансова діяльність підприємств, яка не підлягає добре продуманій системі оцінки і контролю. Швидко зводиться нанівець і стає корумпованою саме тому існує Антимонопольний комітет, який слідкує за діяльністю українських підприємств і вчасно вживає певних заходів для усунення проявів недобросовісної конкуренції.

В курсовій роботі розглянуто основи Антимонопольного Законодавства України, наведено приклади його порушення та надано стислий огляд антимонопольної діяльності в нашій державі.

Сутність та зміни антимонопольної діяльності підприємства

Згідно з Законом України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами з об'єднанням майна для підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Проте, до кола господарських товариств поки що не входять державні підприємства, організації та установи.

Підприємство, як основна організаційно-правова форма підприємницької діяльності, являє собою статутний суб'єкт самостійного господарювання, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну й комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу). У своєму складі підприємство не має інших юридичних осіб.

Відповідно до Закону України «Про власність» можуть утворюватися такі види підприємств:

а) індивідуальне підприємство, основане на особистій власності фізичної особи і виключно на його праці;

б) сімейне підприємство, основане на власності й праці громадян України і членів однієї родини, що проживають разом;

в) приватне підприємство, основане на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили;

г) колективне підприємство, основане на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

д) державне комунальне підприємство, основане на власності адміністративно-територіальної одиниці;

е) державне підприємство, основане на загальнодержавній (республіканській) власності;

ж) спільне підприємство, основане на базі об'єднання майна різних володарів (змішана форма власності);

з) підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян країн Співдружності та інших держав;

и) малі підприємства.

Підприємства можуть об'єднуватись в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. Можуть бути й інші об'єднання за галузевою, територіальною чи іншою ознакою.

Організації також можуть здійснювати підприємницьку діяльність. Відмінність підприємства від організації полягає в тому, що підприємства виробляють певну продукцію (товар). Організації зазвичай виконують певні роботи (скажімо, будівельні, науково-дослідні, проектні тощо), надають послуги.

Установи виконують спеціальні роботи, надають спеціальні послуги у сфері культури, освіти, в медицині тощо (наприклад, приватні школи й вузи, приватні медичні заклади).

Підприємницькі утворення (господарські товариства) можуть бути акціонерними, товариствами з обмеженою відповідальністю, товариствами з додатковою відповідальністю, повними товариствами, командитними товариствами.

Набуває поширення ще одна організаційно-правова форма підприємницької діяльності - інноваційні підприємства (впроваджувальні), діяльність яких спрямована на створення й використання інтелектуального продукту, доведення нових оригінальних ідей-до реалізації їх у вигляді товарів і послуг, а також на організацію ефективного задоволення громадських потреб у цих товарах і послугах, які є одним із видів інтелектуальної власності.

Своєрідною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності є орендні підприємства, що утворюються відповідно до Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» від 10 квітня 1992 р. За цим Законом оренда — засноване на договорі строкове платне володіння й користування майном, що належить державним підприємствам і організаціям, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці).

Однією з найважливіших проблем є обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.

Монополізм у підприємницькій діяльності — це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно чи разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Конкуренція — змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво товарів, потрібних споживачеві.

Монопольним визнається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35%.

Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша 35%.

Зловживанням монопольним становищем закон уважає:

· нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагента у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав’язування товару, не потрібного контрагентові;

· обмеження чи припинення виробництва, а також вилучення з обігу товарів задля створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

· інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (вихід із ринку) інших підприємців.

Зазначені аспекти регулюються з допомогою Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», який визначає правові основи обмеження й попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Цей закон має 6 розділів:

1. Загальні положення.

2. Зловживання монопольним становищем на ринку.

3. Недобросовісна конкуренція.

4. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

5. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

6. Розгляд справ Антимонопольним комітетом.

Діяльність Антимонопольного комітету регламентується Законом. України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993р. Антимонопольний комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. Станом на 2010 рік Антимонопольний комітет очолює Олексій Костусєв.

До компетенції Антимонопольного комітету відносять:

— контроль за дотриманням антимонопольного законодавства під час створення, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання;

— розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства та винесення рішень у межах його повноважень за результатами розгляду;

— звернення до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням антимонопольного законодавства, подання правоохоронним органам матеріалів про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

— надання рекомендацій державним органам щодо вжиття заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;

— здійснення інших дій з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно Законом. Тому підприємства в своїй діяльності повинні ретельно зважати на дані обмеження та не допускати фактів порушення Законодавства.

Разом з тим зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

· вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

· техніко-технологічному, економічному розвитку;

· розвитку малих або середніх підприємців;

· оптимізації експорту чи імпорту товарів;

· розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

· раціоналізації виробництва.

Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція істотно обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання у встановленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету.

Особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має істотне значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої ст. 52 Закону.

Разом з тим така особа не може бути звільнена від відповідальності, якщо вона:

— не вжила ефективних заходів щодо припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

— була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями; не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

· на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

· не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

— сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

— сукупна частка не більше ніж п’яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

Аналіз та оцінка механізму управління антимонопольною діяльністю підприємства

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Таким порушенням Закон України «Про захист економічної конкуренції» визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу порушень антимонопольного законодавства.

До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

— заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

— пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

— пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

— будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

— встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

— надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

— дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

— дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Четверту групу порушень законодавства про захист економічної конкуренції становить обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань, яка полягає у тому, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб'єктів господарювання до:

— антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

— узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;

— участі у концентрації суб'єктів господарювання, визначеної ст. 22 Закону (ст. 18 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання. Статтею 19 Закону встановлено й інші заборони неправомірного використання суб'єктами господарювання ринкового становища.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створювати перешкоди у господарській діяльності малим або середнім підприємцям (дискримінація конкурентів суб'єктами господарювання), зокрема вчиняти дії, заборонені згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 Закону.

Значної шкоди розвиткові конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

— неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

— неправомірне використання товару іншого виробника;

— копіювання зовнішнього вигляду виробу;

— порівняльну рекламу;

— дискредитацію господарюючого суб'єкта (підприємця);

— купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

— схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);

— схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

— схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

— підкуп працівника постачальника;

— підкуп працівника покупця (замовника);

— досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

— неправомірне збирання комерційної таємниці;

— розголошення комерційної таємниці;

— схилення до розголошення комерційної таємниці;

— неправомірне використання комерційної таємниці.

Механізми захисту та підтримки конкуренції

Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється Антмонопольним комітетом України. Його правове становище визначене законами «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист економічної конкуренції» та «Про Антимонопольний комітет України» .

До основних функцій Антимонопольного комітету входять:

1.Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів; при перетворенні органів управління в об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців;

2.Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

3. Звернення до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі:

а) про визнання недійсними актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету про скасування неправомірних актів, припинення правопорушень тощо;

б) про відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства;

в) про вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства;

Законом України «Про захист економічної конкуренції» визначається відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольного законодаства шляхом застосування наступних видів санкцій:

1.Майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства та еконмоічної конкуренції (у тому числі за зловживання монопольним становищем на ринку, укладення неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію), що передбачена ст. 20 Закону «Про озахист економічної конкуренції» та ст. 19 Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм-ницькій діяльності», у формі штрафу, який накладається на підприємців — юридичних осіб у розмірі до п’яти відсотків виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним відділенням накладається штраф у розмірі до 0,5% виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний що передував року, в якому накладається штраф.

У випадку неможливості обчислення виручку підприємця або при її відсутності, штрафи, зазначені в абзаці другому зазначеної статті, накладаються у розмірі до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.Оперативно-господарська відпоівдальність може застосовуватись як самим Антимонопольним комітетом так і відпоівдними органами влади і управління. При цьому Антимонопольним комітетом здійснюється примусовий поділ монопльних утворень. Найбільш поширеним видом оперативно-господарських санкцій, яґкі застосовуються владиними органами є: скасування ліцензій та припинення зовнішньекономічних операцій.

У випадках коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет має право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утоврень. Зазначена санкція не застосовується у випадках:

o при неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

o за наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, їх структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) не перевищує 30%.

Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Законі України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності» за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.

Основною функцією органів, що здійснюють державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства та економічної конкуренції, є розгляд справ про його порушення. Така діяльність Антимонопольного комітету здійснюється відповідно до Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонополь-ного законодавства України, затверджених Антимонопольним комітетом України 19 квітня 1994 р. Ці Правила визначають порядок розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про порушення положень законів України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист економічної конкуренції» та «Про Антимонопольний комітет України» .

Коментар до статті 230. Порушення антимонопольного законодавства

Умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років.

Примітка. Великим розміром отримання доходу вважається такий, що у п’ятсот і більше; разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об'єктом злочину є порядок здійснення господарської діяльності в частині державного контролю за дотриманням умов чесної конкуренції.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) неподанням документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню; 2) поданням йому завідомо неправдивих документів чи іншої інформації; 3) ухиленням від виконання законних рішень зазначеного комітету або його територіального відділення.

Для виконання покладених на нього завдань Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення наділені широкими повноваженнями і, зокрема, правом одержувати від господарюючих суб'єктів, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування певну інформацію та приймати у передбачених законом випадках рішення, які є обов’язковими для виконання. Такі рішення мають форму розпоряджень або постанов.

Умисне неподання або подання свідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України чи його територіальному відділенню може вважатись злочинним діянням, передбаченим ст. 230, лише у разі, коли подання відповідних документів передбачується законом або нормативно-правовим актом Антимонопольного комітету України, виданим у межах передбачених законом повноважень цього органу. Зокрема, обов’язковим є безкоштовне надання на вимогу державного уповноваженого, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України документів, статистичної та іншої інформації, необхідної для здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та розгляду справ про його порушення, а також надання службовими (посадовими) особами на вимогу державного уповноваженого чи голови територіального відділення Антимонопольного комітету України письмових пояснень, які також слід вважати документами. Вимога 'про надання (подання) документів має бути викладена у письмовій формі і підписана службовою особою, якій законом надано право вимагати надання документів.

Під неподанням документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню слід розуміти ненадання відповідних документів чи інформації безпосередньо цим органам, а також ненадання їх державному уповноваженому чи голові територіального відділення Антимонопольного комітету України на їх вимогу за умови, що ці документи чи інформація перебувають у розпорядженні відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації і реально можуть бути надані у терміни, визначені у вимозі про їх надання. Неподання може виразитися як у відмові надати документи чи інформацію, так і в умисному невиконанні вимоги про надання документів чи інформації. Неподанням слід вважати і подання у відповідь на законну вимогу лише частини із тих документів чи інформації, які зазначені у вимозі. Водночас не утворює складу цього злочину подання усіх чи деяких документів (інформації) із затримкою.

Поданням завідомо неправдивих документів чи іншої інформації слід вважати подання документів чи інформації, в яких містяться недостовірні відомості, за умови, що особа, яка направила документ чи інформацію Антимонопольному комітетові України, його територіальному відділенню, а також державному уповноваженому чи голові територіального відділення, знала про їх недостовірність.

Під іншою інформацією розуміється, зокрема, статистична інформація, яка не охоплюється поняттям «документ» тощо.

Під ухиленням від виконання законних рішень Антимонопольного комітету України або його територіального відділення слід розуміти невчинення дій, що вимагаються у відповідному рішенні, або ж вчинення (продовження вчинення) дій, які таким рішенням вчиняти заборонено.

Кримінальна відповідальність за ст. 230 може настати лише за невиконання рішень Антимонопольного комітету України або його територіального відділення, які у встановленому законом порядку доведені до відома особи, котрої стосуються.

До числа законних рішень Антимонопольного комітету України або його органів, що підлягають обов’язковому виконанню, слід відносити, зокрема, рішення (у т.ч. і попередні) у справах порушення законодавства про захист економічної конкуренції чи про недобросовісну конкуренцію, суть яких може полягати у приписі про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, примусовий поділ суб'єкта господарювання, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, припинення дій, що є недобросовісною конкуренцією, офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують іншого господарюючого суб'єкта, накладення штрафу, блокування цінних паперів тощо. У процесі розгляду справ про недобросовісну конкуренцію Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення можутьвинести розпорядження про заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачеві), вчиняти певні дії та про накладення арешту на майно або грошові суми, що належать такій особі.

Рішення (у вигляді постанов, розпоряджень, попередніх рішень), винесені Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями, можуть бути оскаржені до господарського суду. З огляду на це не утворює складу даного злочину невиконання відповідного рішення у терміни, встановлені законом для подання скарги до господарського суду, якщо відповідно до положень закону подання цієї скарги (або ж апеляційної, касаційної скарги) зупиняє виконання відповідного рішення. Не може вважатись злочином, передбаченим ст. 230, невиконання рекомендацій та інших документів Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень, які не підлягають обов’язковому виконанню.

Описані у ст. 230 діяння утворюють склад цього злочину, якщо вони були пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Отримання доходу може мати місце як до вчинення відповідних діянь (у цьому разі протизаконні дії чи бездіяльність стають, окрім іншого, і своєрідним приховуванням цього факту), так і після їх вчинення. Порушення антимонопольного законодавства є закінченим злочином з моменту отримання відповідним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління і контролю, підприємством, установою, організацією доходу у великих розмірах.

Під органами адміністративно-господарського управління та контролю у ст. 230 розуміються суб'єкти господарювання, об'єднання, інші юридичні особи, яким делеговано повноваження органів влади чи органів місцевого самоврядування щодо такого управління або контролю.

3. Суб'єктом злочину може бути службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-госгодарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, до компетенції якої входить віддання розпоряджень про підготовку та направлення документів та іншої інформації. Антимонопольному комітетові України чи його територіальному відділенню, підписання таких документів, а також віддання розпоряджень про вчинення чи припинення певних дій на виконання законних рішень Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Для прикладу діяльності Антимонопольного комітету наведемо результати огляду показових справ, розглянутих Комітетом у I кварталі 2010 року:

ВАТ «ЕК Одесаобленерго» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з видачі ТУ на приєднання нових чи реконструйованих електроустановок до електричної мережі електропередавальної організації, які є обов’язковою складовою отримання послуги з постачання електричної енергії від електропередавальної організації для потенційних споживачів електричної енергії.

ВАТ «ЕК Одесаобленерго» безпідставно відмовило ТОВ «Білдінг групп» в продовженні строку дії технічних умов, посилаючись на зміни підходу до оформлення технічних умов, та повідомило про необхідність отримання нових ТУ на електропостачання.

Одеське обласне територіальне відділення Комітету визнало такі дії ВАТ «ЕК Одесаобленерго» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку у вигляді повної відмови від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання.

На порушника накладено штраф.

ЗАТ «Котюжани зерно», правонаступником якого є ТОВ «Котюжани зерно» (Вінницька обл.) займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із зберігання зерна в 30 кілометровій зоні від Товариства за період 2008;2009 маркетинговий рік із часткою 100 відсотків.

ТОВ «Котюжани зерно» встановило економічно необґрунтований п’ятикратний розмір вартості послуг із зберігання зерна у разі його зберігання після закінчення встановленого Договором строку.

Вінницьке обласне територіальне відділення Комітету визнало такі дії порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг із зберігання зерна, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

На порушника накладено штраф.

ТОВ «Укрмолпродукт» спільно з ВАТ «Дубномолоко» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку молока для промислової переробки, що закуповується у населення, в межах Демидівського та Дубенського районів Рівненської області.

ТОВ «Укрмолпродукт» і ВАТ «Дубномолоко» протягом січня — березня 2009 року встановили різні закупівельні ціни на молоко для населення Демидівського та Дубенського районів Рівненської області без об'єктивно виправданих на те причин.

Рівненське обласне територіальне відділення Комітету такі дії визнало зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку молока для промислової переробки, що закуповується у населення.

На порушника накладено штраф.

ВАТ «Закарпатгаз» (м.Ужгород) займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання платних послуг по обслуговуванню аварійних викликів споживачів природного, скрапленого газу з використанням проводового зв’язку «104», право користування яким на території Закарпатської області належить виключно Товариству, в межах Закарпатської області.

ВАТ «Закарпатгаз» безпідставно відмовило в укладенні з ТОВ «Альфа-Сервіс Груп» договору про надання платних послуг по обслуговуванню аварійних викликів споживачів скрапленого газу з використанням проводового зв’язку «104», що могло призвести до припинення ТОВ «Альфа-Сервіс Груп» реалізації скрапленого газу для побутових потреб населення.

Закарпатське обласне територіальне відділення Комітету визнало такі дії зловживанням монопольним (домінуючим) становищем, що могли призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, і були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

На порушника накладено штраф.

За результатами діяльності в 2008 р. ТзОВ «Золочівагро» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку заготівлі цукрових буряків в географічних межах Пустомитівського, Золочівського та Перемишлянського районів.

ТзОВ «Золочівагро» встановило для здавальників цукросировини різні умови розрахунків за її переробку без об'єктивно виправданих на те причин.

Аналіз укладених договорів показав, що Товариство встановлювало ціни на цукрові буряки в різних розмірах, що складали від 170 до 230 грн/т з ПДВ.

Львівське обласне територіальне відділення Комітету визнало такі дії зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що могло призвести до ущемлення інтересів споживачів.

На порушника накладено штраф.

ТзОВ «Агат Авто» на ринку послуг з технічного (сервісного) обслуговування автомобілів в період їх гарантійного строку експлуатації автомобілів марки Toyota в межах Рівненської області у 2008 та 2009 році займає монопольне (домінуюче) становище із часткою 100%.

ТзОВ «Агат Авто» (м.Рівне) встановило різну вартість на одні і ті ж види технічного обслуговування автомобілів марки Toyota в період їх гарантійного строку експлуатації та нав’язувало споживачам плату за послуги, які не є обов’язковими при технічному обслуговуванні автомобілів в період їх гарантійного строку експлуатації

Рівненське обласне територіальне відділення Комітету визнало такі дії зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що могло призвести до ущемлення інтересів споживачів.

На порушника накладено штраф.

ТОВ «Закарпат-Авто» (м.Мукачево) та ТОВ «Автоцентр-Ужгород» (Ужгородський р-н) за результатами діяльності 2008 р. та 2009 р. займали монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з технічного обслуговування автомобілів «Mitsubishi» в період гарантійного строку їх експлуатації в територіальних межах Закарпатської області з частками відповідно 81,4 та 97,5 відсотків ТОВ «Закарпат-Авто» встановило необґрунтовані торгівельні надбавки на запасні частини та матеріали, що призвело до завищення вартості послуги з технічного обслуговування автомобілів «Mitsubishi» в період гарантійного строку їх експлуатації .

Крім того Товариство застосовувало різну вартість однієї нормо-години та різні витрати часу при виконанні однакових видів робіт без об'єктивно виправданих на те причин.

Закарпатське обласне територіальне відділення Комітету визнало такі дії зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

На порушника накладено штраф.

Ці дані щоквартально оприлюднюються на сайті Антимонопольного комітету і є доступними для огляду. Крім того, в пресі регулярно з’являються повідомлення про порушення Антимонопольного Законодавства. Наприклад:

Підприємство визнало порушення та сплатило штраф до державного бюджету.

Закарпатське обласне відділення АМКУ оштрафувало ВАТ «Закарпаттяобленерго» на 7 тис. грн за зловживання монопольним становищем. Як встановило відділення, підприємство неправомірно провело розрахунок збитків за користування електричною енергією, що призвело до ущемлення інтересів споживачів. Підприємство визнало та усунуло порушення в процесі розгляду справи.

Крім того, відділення АМКУ оштрафувало «Закарпаттяобленерго» на 1 тис. грн за неподання інформації у встановлений законодавством термін.

Цікава інформація щодо сфери освіти і послуг з освіти наведено нижче.

Антимонопольний комітет України виявив низку проблемних питань у сфері надання вищими навчальними закладами платних послуг з освітянської діяльності, зокрема і факти стягування економічно необґрунтованої плати за навчання студентів. З метою врегулювання ситуації вирішено зібрати на спеціальні слухання з даного приводу ректорів освітянських закладів, представників Верховної Ради, Кабінету Міністрів та галузевих відомств, яким будуть представлені результати дослідження Комітету.

За результатами слухань Комітет має намір прийняти рішення, націлені на вирішення проблем, виявлених в діяльності навчальних закладів. Для цього, передусім, буде залучено Міністерство освіти та науки, яке забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти.

Адже, як з’ясував Комітет, впродовж останніх навчальних років мало місце встановлення закладами освіти необґрунтованої плати за послуги з підготовки студентів за напрямами «Право» та «Медицина».

Крім того, дослідження показало, що через брак належної методичної бази вищі навчальні заклади включали неправомірні вимоги до договорів щодо надання освітянських послуг тощо.

«Кожна українська родина, яка виховала для України дітей, повинна бути впевненою, що державні відомства, як учасники державно-правового механізму, створили всі умови для духовно-професійного розвитку цих дітей. Вища школа несе особливу відповідальність за те, щоб ринок освітянських послуг відрізнявся прозорістю і нормативним забезпеченням підходів до формування ціни на платні послуги з освітянської діяльності. І студенти та їх батьки повинні мати право перевірити економічну обґрунтованість ціни на ці послуги аж до однієї гривні. Вважаю, ми просто зобов’язанні сьогодні об'єднати зусилля влади і науковців та націлити їх на підтримку ладу в цій сфері й захист інтересів споживачів. Тому ми проведемо найближчим часом спеціальні слухання в Комітеті з метою зібрати думки сторін, обговорити й вирішити виявлені проблеми. Впевнений, що з рішучістю, притаманній органам влади в умовах кризи, і мудрістю, якою наділені наші поважні керівники навчальних закладів, ми швидко врегулюємо ситуацію на користь майбутнього України», — наголосив Голови Комітету Олексій Костусєв.

Шляхи вдосконалення управління антимонопольною діяльністю підприємства

Вдосконалюючи контроль за антимонопольною діяльністю Україні, в першу чергу, слід укласти чіткий план заходів щодо вдосконалення діяльності в цьому напрямку.

Крім того, орієнтація на розвинуті країни Заходу, аналіз і дослідження механізмів управління антимонопольною діяльністю підприємств в розвинутих країнах, кооперація з іншими державами та використання досвіду, адаптованого до ринкових умов України є основними шляхами вдосконалення управління антимонопольною діяльністю підприємств.

На 2010 рік Антимонопольним комітетом розроблено план і окреслено шляхи вдосконалення антимонопольного контролю та діяльності. Ось який вигляд має цей план.

Також Антимонопольний комітет сформував програму «На шляху до доброчесності» метою якої є інформування підприємств щодо конкурентної діяльності і розвиток у підприємств лояльного ставлення до дій Антимонопольного комітету. Стосовно цієї програми розроблено наступний план дій на 2010 рік.