Стратегія і тактика банку у сфері лізингової індустрії

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ ХАРЬКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ До захисту допускаю:

завідувач кафедри банківської справи, Академік АЕН України, д.е.н., професор О. В. Васюренко ДИПЛОМНА РОБОТА СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА БАНКУ У СФЕРІ ЛІЗИНГОВОЇ ІНДУСТРІЇ.

Керівник роботи, Директор філії № 1 Банку «Грант».

О.М. Дементьєв Консультант з питань охорони праці,.

старший викладач Т. С. Молодоря Студент факультету банківської справи, обліку і фінансів,.

V курсу, групи 54-БС-з, спеціальності 7.50 105.

«Банківська справа».

В.Є. Кудрінська Харків — 2009.

Вступ За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни у сфері лізингового кредитування. Обсяг операцій лізингу в Україні є надзвичайно низьким у порівнянні з іншими країнами світу, але він з кожним роком збільшується.

Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.

Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.

Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.

Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Отже, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств. Цим самим і підтверджується актуальність обраної теми.

Об'єктом дослідження є процес лізингового кредитування на прикладі Акціонерного Східно — Українського банку «Грант».

Предмет дослідження — лізингові відносини між суб'єктами господарювання і фінансовими установами.

Методи дослідження — системний підхід, метод економічного аналізу, математичної статистики, теорії оптимальних рішень, метод критичного огляду, соціологічний метод і ін.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основ організації лізингових операцій, розкритті діючої практики діяльності банку «Грант» на ринку лізингу, а також пошуку напрямків удосконалення механізму лізингових операцій банку на основі систематизації існуючих пропозиції щодо цього питання.

Лізинг — це господарська операція, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний період.

У відповідності з метою роботи, треба вирішити наступні завдання:

вивчення і аналіз теоретичних положень щодо здійснення банками лізингових операцій;

провести аналіз операції з лізингом банками України;

на прикладі банку показати діючий механізм роботи з лізингом;

запропонувати рекомендації щодо удосконалення форм надання лізингу.

Вказаному питанню приділяється значна увага Міжнародною Фінансовою Корпорацією, Національним банком України, Урядом України, що знайшло своє відображення у Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств» і інші.

Проблеми банківської системи, зокрема розвитку лізингового кредитування і лізингових операцій банків, досліджувалися в теоретичних і практичних розробках ведучих учених-економістів як України, так і світу. Так, проблема формування банківських ресурсів і управління ними аналізувалася в роботах таких провідних іноземних учених, як Гилл Е.,.Едвин Дж, Едрадс Б., Котлер Р., Розмари Кемпбелл Дж., Рид Е., Ривуар Ж., Роуз П. С., Синки Д. тощо. Але дослідження закордонних учених не завжди можливо або важко адаптувати до сучасного стану банківської системи країни, тому що переважна більшість висновків цих економістів не відповідає умовам діяльності банків в Україні.

У нашій країні дослідження в банківській сфері здійснювали такі ведучі вчені, як Васюренко О. В., Мороз А. М., Лаврушин О.І., Царьків В.А. У їхніх роботах досить глибоко проаналізований проблеми банківської системи, досліджені основні проблеми ресурсної політики, проаналізовані сучасні методи керування ресурсами банку. Проте наявні наукові праці не дають повної відповіді на всі питання, пов’язані з формуванням зробленої ресурсної політики вітчизняних банків, і не дають шляхів рішення проблем на практиці.

У процесі написання роботи були використані роботи вітчизняних і закордонних учених-економістів, практиків банківської діяльності, і періодична література по аналізу банківської діяльності.

Впровадження пропозиції і рекомендації, наданих в роботі, дозволить суб'єктам господарювання обирати альтернативні джерела фінансування бізнес-проектів.

Це надасть можливість організувати діяльність фінансових установ, зокрема банків, у сфері лізингового кредитування і здійснення лізингових операцій.

Розділ 1. Теоретичні основи впровадження лізингових операцій в банківській системі.

1.1 Обґрунтування сутності лізингових операцій Лізинг — це середньостроковий фінансовий інструмент для придбання основних активів підприємств (обладнання, транспортних засобів тощо). На відміну від прямого надання грошового капіталу, він забезпечує процес фінансування основних фондів підприємств. Лізингові установи — лізингові компанії, банки та небанківські фінансові установи — купляють обладнання для подальшої передачі його лізингоодержувачу на певний строк. Протягом цього строку лізингоодержувач здійснює періодичні платежі лізингодавцю.

Після закінчення строку лізингового договору обладнання передається у власність лізингоодержувача або повністю амортизується та списується, чи повертається лізингодавцю. Лізинг передбачає отримання прибутку шляхом використання лізингових активів, які не є власністю лізингоодержувача, а лише знаходяться у його користуванні. Лізингові компанії звертають увагу, в першу чергу, на здатність лізингоодержувача генерувати грошовий потік для того, щоб сплачувати лізингові платежі, а вже потім — на фінансовий стан чи кредитну історію. Це є однією з переваг лізингу для малих та середніх підприємств, а також для підприємств аграрно-промислового комплексу, оскільки у них, як правило, відсутні належна кредитна історія та активи для забезпечення банківського кредиту. Лізинг має позитивний вплив на економіку будь-якої країни, оскільки він дозволяє [40]:

прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, підприємств аграрно-промислового комплексу;

підвищити обсяги реалізації нового обладнання;

збільшити обсяги інвестицій у національну економіку;

поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку;

здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави.

Розвинений малий та середній бізнес — це необхідна складова стабільного розвитку ринкової економіки країни. Лізинг є ефективним механізмом фінансування підприємств малого та середнього бізнесу, які у своїй більшості не завжди відповідають вимогам ліквідності, необхідним для отримання банківського кредиту.

Ступінь фізичного зносу сільськогосподарської техніки та обладнання в Україні становить майже 90 відсотків. За експертними оцінками, для заміни застарілого сільськогосподарського та переробного обладнання, Україні потрібно інвестувати 5−10 млрд. дол. США. Лізинг надає унікальну можливість оновити основні фонди підприємств аграрно-промислового комплексу та забезпечити їх економічне зростання.

Питання збуту готової продукції залишається однією з актуальних проблем сучасної ринкової економіки. Світова практика свідчить, що лізинг розширює вітчизняним та зарубіжним виробникам і постачальникам обладнання доступ до нових клієнтів, і, як наслідок, збільшує можливості нарощування обсягів продажу товарів та послуг.

На початку ХХІ сторіччя частка лізингу у світовому ВВП у середньому становила близько 1,6 відсотка. Близько третини обсягу інвестицій в основні фонди країн Західної Європи здійснюється через фінансовий лізинг. В Україні, незважаючи на гостру потребу в інвестиціях, обсяг лізингових операцій у 2004 році був менше 0,5 відсотка ВВП.

Поліпшення конкурентного середовища на фінансовому ринку. Лізинг є ефективним інструментом та привабливим продуктом для учасників фінансового ринку. Через розширення пропозиції фінансових послуг лізинг сприяє пожвавленню конкуренції на фінансовому ринку і, як наслідок, здешевленню та підвищенню якості фінансових послуг.

В Україні підприємства майже всіх галузей економіки невідкладно потребують оновлення технологічного парку. Середній рівень зносу обладнання в країні складає майже 50 відсотків. Лише за умов широкого застосування ефективних фінансових механізмів, одним з яких є лізинг, можна очікувати зростання конкурентоспроможності економіки України.

У відносинах фінансового лізингу приймають участь три основні групи гравців, для кожної з яких лізинг має свої переваги:

— лізингоодержувач отримує у користування обладнання, за допомогою якого він може підвищити продуктивність праці, а отже і прибутковість свого підприємства;

— зацікавленість лізингодавця ґрунтується на зменшенні фінансового ризику операції, оскільки він залишається власником предмету лізингу протягом усього терміну дії договору лізингу;

— виробники та постачальники обладнання зацікавлені у розвитку ринку лізингових послуг, тому що це допомагає їм розширити ринки збуту товарів та послуг.

Крім того, учасники фінансового ринку (банки, небанківські фінансові установи тощо) зацікавлені у розвитку ринку лізингу, оскільки це створює додатковий попит на їх послуги.

Взаємовідносини між учасниками операції фінансового лізингу можна відобразити наступною схемою (рис. 1.1):

1 — вибір лізингоодержувачем можливого постачальника та специфікація необхідного обладнання;

2 — укладання договору фінансового лізингу;

3 — укладання договору на придбання обладнання за встановленою лізингоодержувачем специфікацією;

4 — укладання договору між лізингодавцем та представником фінансового ринку щодо отримання фінансових ресурсів для закупівлі обладнання у постачальника;

5 — надання фінансових ресурсів лізингодавцю;

6 — оплата обладнання закупленого лізингодавцем;

7 — поставка обладнання лізингоодержувачу безпосередньо або через лізингодавця. Лізингоодержувач зараховує на свій баланс обладнання, яке фактично надійшло у його розпорядження за договором фінансового лізингу і здійснює амортизаційні відрахування;

8 — лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі;

Лізинговий платіж включає суму відшкодування частини вартості предмета лізингу, винагороди лізингодавцю, компенсації відсотків за кредит та інших витрат лізингодавця;

9 — лізингодавець здійснює погашення кредиту;

Рис. 1.1 Взаємовідносини між учасниками операції фінансового лізингу Важливим етапом на шляху розвитку лізингу в Україні став 2004 рік. У цьому році набули чинності новий Закон України «Про фінансовий лізинг» та Цивільний кодекс України — головні документи, що регулюють цивільно-правові відносини лізингу.

Норми Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі - Закон) об'єднали правову природу цивільно-правових відносин фінансового лізингу з їх економічною сутністю. Закон є позитивним зрушенням у напрямку створення дієвого правового механізму фінансового лізингу, оскільки у ньому:

— послідовно розкриті поняття фінансового лізингу, договору фінансового лізингу предмету лізингу, сублізингу тощо;

— більш чітко окреслені права й обов’язки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови;

— закріплена можливість сублізингу;

— містяться норми про можливість повернення майна лізингодавцю у разі невиконання умов договору;

— прописані норми захисту прав лізингодавця у випадку знищення чи пошкодження майна;

— надана можливість не тільки юридичним, але і фізичним особам отримувати у користування майно на умовах лізингу.

Закон визначає фінансовий лізинг як «вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, згідно з яким лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)».

Для вирішення питання про віднесення лізингу до фінансового чи оперативного слід керуватися чинним законодавством України.

Лізинг основних засобів є фінансовим, якщо виконується принаймні одна з таких умов:

— право власності на основні засоби переходить від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченні дії лізингової угоди;

— термін дії угоди поширюється на основну частину (не менше ніж 60%) корисного строку служби основних засобів. За інших обставин лізинг вважається оперативним. У разі як фінансового, так і оперативного лізингу основні засоби протягом строку дії угоди залишаються власністю лізингодавця.

Об'єктом лізингу (оренди) є необоротні активи, що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність у відповідного продавця майна з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем.

Інакше кажучи, лізинг можна розглядати як фінансовий або оперативний залежно від того, чи передбачається правом лізингу (оренди) передавання всіх ризиків і вигод, що пов’язані з користанням та володінням активом. За оперативного лізингу (оренди) активи відображаються на балансі лізингодавця, а за фінансового на балансі лізингоодержувача.

Передавання об'єкта лізингу (оренди) здійснюється в строки і на умовах, визначених в угоді про лізинг (оренду). Можливе продовження строку лізингу (оренди), про що слід зробити спеціальне застереження в лізинговій угоді.

В угоді також треба зазначити:

— об'єкт лізингу;

— термін лізингу;

— ринкову вартість основних засобів;

— строк проведення платежів та їх розмір;

— фактичну процентну ставку лізингу (якщо ринкова вартість процентної ставки більша за теперішню вартість мінімальних лізингових платежів із урахуванням процентної ставки, що прирощується);

— процентну ставку лізингоодержувача, що прирощується (у протилежному випадку);

— умови переоцінювання вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством;

— право власності на майно після закінчення терміну лізингу;

— інше.

На початку строку дії угоди обумовлюється також те, що в разі можливості та наміру лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу (оренди) за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання, мінімальні лізингові (орендні) платежі мають включати в себе мінімальну лізингову (орендну) плату за весь строк лізингу (оренди) та суму, яку слід сплатити згідно з угодою на придбання об'єкта лізингу (оренди).

В угоді про фінансовий лізинг (оренду) може передбачатися розрахунок лізингових (орендних) платежів на весь строк лізингу (оренди) за такою формою (табл. 1.1) [51]:

Таблиця 1.1.

Форма розрахунку лізингових (орендних) платежів.

Передання об'єкта лізингу здійснюється у строки і на умовах, визначених договором лізингу.

Строк лізингу — це незмінний строк, на який лізингоодержувач уклав угоду на лізинг основних засобів.

Лізингоодержувач щомісяця сплачує лізингодавцю певну суму за використання майна у вигляді лізингової плати.

Лізингова плата включає в себе суму частини вартості об'єкта лізингу; суму, сплачувану як проценти за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; винагороду; компенсацію інших витрат лізингодавця, які передбачені договором лізингу.

Лізингові платежі як у балансі лізингоодержувача, так і в балансі лізингодавця мають поділятися на процентні платежі за позиками та платежі за основною сумою непогашеної заборгованості.

Процентні платежі розраховуються за кожний обліковий період у розмірі процентної ставки, що застосовується в разі лізингу, до залишкової суми активу та зобов’язання за фінансовим лізингом.

1.2 Основні мотиви та чинники формування системи лізингового кредитування Лізингова компанія для ефективності своєї діяльності повинна формувати стратегію свого фінансування. Як і будь-яка компанія, вона може використати власні ресурси, або залучити кредитні ресурси. Проте це не єдині способи фінансування, які може використати лізингодавець для придбання предметів лізингу.

Факторинг. Суть даної операції полягає в тому, що компанія отримує від фактора (банка або фінансової установи) грошові кошти, передаючи йому свої права грошової вимоги по відношенню до третіх осіб. Інтерес такої компанії полягає в терміновому отриманні коштів, зниженні витрат на обслуговування дебіторської заборгованості та частковому чи повному звільненні від ризику неплатоспроможності боржника.

Регулюванню факторингових операцій в Цивільному кодексі України присвячена Глава 43. Відповідно до норм цієї Глави лізингова компанія може використати договір факторингу як один із способів фінансування, уступивши банку право вимоги лізингових платежів. Більше того, згідно із ч.2 п. 1 ст.1077 ЦКУ грошова вимога до боржника може бути відступлена лізинговою клієнтом банку також з метою забезпечення виконання зобов’язань такого клієнта перед фактором. Таким чином, лізингодавець може використати свої права вимоги лізингових платежів також як спосіб забезпечення по кредитних договорах, що укладаються з метою залучення коштів для придбання предмету лізингу.

Договір позики. Відповідно до статті 1046 ЦКУ за договором позики позикодавець, яким може бути будь-яка фізична чи юридична особа, передає у власність другої сторони (позичальника) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернену позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів в передбачений договором позики строк. Таким чином, лізингова компанія може укласти договір позики з будь-якою фізичною чи юридичною особою-позикодавцем та отримати грошові кошти для фінансування придбання предмету лізингу.

Збільшення статутного капіталу лізингової компанії. Даний спосіб фінансування придбання предметів лізингу відноситься до корпоративних форм фінансування та полягає у збільшенні статутного капіталу за рахунок розміщення додатково випущених акцій лізинговою компанією — акціонерним товариством або за рахунок внесення додаткових вкладів в товариствах з обмеженою відповідальністю. Кошти, залучені в результаті збільшення статутного капіталу лізингова компанія спрямовує на придбання предметів лізингу.

Приймаючи рішення про збільшення статутного капіталу, лізингова компанія повинна пам’ятати, що законодавством пред’являються суворі вимоги до процедури збільшення статутного капіталу. Так, збільшення статутного капіталу можливе тільки після повної сплати існуючого статутного капіталу; рішення про збільшення статутного капіталу тягне внесення змін до статуту такої компанії, що є виключною компетенцією вищого органу компанії.

Законодавство, що регулює питання випуску цінних паперів, містить певні обмеження на випуск облігацій. Так, якщо лізингова компанія є акціонерним товариством, вона може випустити облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Проте якщо лізингова компанія створена у формі товариства з обмеженою відповідальністю, випуск облігацій такою компанією не буде підпадати під ці обмеження.

Сек’юритизація лізингових активів. Схема сек’юритизації полягає в наступному. Лізингодавець формує свій власний лізинговий портфель. Коли цей портфель досягає значних розмірів, компанія продає його спеціалізованій новоствореній юридичній особі, в задачу якої входить виключно тримання лізингового портфеля та отримання надходжень за лізинговими угодами. Така юридична особа створюється з метою уникнення інвесторами ризику банкрутства лізингодавця. Вона не здійснює будь-якої господарської діяльності, та має в своїх активах лише переданий лізингодавцем лізинговий портфель з прогнозованими надходженнями (лізинговими платежеми), а в пасивах — випущені цінні папери, забезпечені зазначеними активами.

Інвестори здійснюють придбання цінних паперів в новій юридичній особі та отримують частку від надходжень за лізинговими угодами. Лізингова компанія, яка реалізує свій портфель, отримує разовий платіж від новоствореної юридичної особи за рахунок коштів, отриманих такою особою від інвесторів за розміщення нею цінних паперів. Таким чином лізинговий портфель становиться сек’юритизованим (від англ. securities — цінні папери).

Програма сек’юритизації сприяє створенню ліквідних лізингових портфелів на ринку, розвитку ринку цінних паперів, що є важливим кроком в розвитку економіки країни в цілому. Незважаючи на те, що сек’юритизація є складним механізмом, застосування якого розпочалося лише нещодавно в країнах з розвиненою лізинговою інфраструктурою, темпи росту програм сек’юритизації вражають.

Упродовж останніх років Міжнародна фінансова корпорація (МФК), член групи Світового банку, збільшує обсяги інвестицій в економіку України та реалізує програми технічної допомоги. Оцінюючи потреби країни в інвестиціях, МФК одним із найважливіших напрямків своєї діяльності вважає фінансування проектів, які сприятимуть модернізації основних засобів економіки України, розвитку малого та середнього бізнесу. Експерти МФК вважають, що надзвичайно перспективним для української економіки є інвестиції через механізм лізингу.

Лізинг є важливою складовою державної стратегії розвитку будь-якої країни. Для України політика модернізації техніки та технології окремих підприємств та економіки в цілому також має стати наріжним каменем економічного зростання. Без цього важко сподіватися, що Україна зможе стати в один ряд з провідними країнами Європи, світу та підвищить конкурентноздатність своєї продукції. Оновлення основних засобів сприятиме вирішенню соціальних програм, допоможе підвищити рівень життя населення, сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу, збільшенню обсягів виробництва та поповненню доходів державного бюджету.

Рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному та авіаційному транспорті, соціальній сфері 60% і більше відсотків. При цьому зношеність машин, обладнання та транспортних засобів по всіх галузях сягає іноді 80−90%.

За розрахунками, що базуються на даних офіційної статистики, обсяг інвестицій, необхідних для оновлення основних засобів в Україні складає близько 90 млрд. дол. США. Зазначимо, що за експертними оцінками ця сума є значно більшою.

Світова практика довела, що лізинг є унікальним інвестиційним механізмом оновлення основних засобів. У загальному обсязі інвестицій країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою він складає 15% всіх інвестицій.

У країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник досягає 30%. Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорівнює щонайменше 14 млрд. дол. США.

Одначе, не може не викликати стурбованості діюча в Україні державна політика щодо створення умов для залучення іноземних та національних інвестицій через механізм лізингу. Існує низка причин, що стримують розвиток лізингу в Україні. Основною серед яких є недосконалість законодавства, у тому числі податкового.

Розуміючи, що в основні посилення податкового тиску на лізинговий бізнес є обґрунтоване прагнення держави унеможливити тінізацію грошових потоків через механізм лізингу, хочемо зауважити наступне: по-перше, лізинг є простим інвестиційним механізмом, що обумовлює легкість контролю над ним. По-друге, обов’язковість податкового обліку предмета лізингу та інших складових лізингових платежів за звичайними цінами унеможливлює маніпулювання вартостями при реалізації лізингових угод.

Крім того, хочемо підкреслити, що говорячи про необхідність для України зростання інвестицій через механізм лізингу, МФК має на увазі лізинг як механізм інвестування в оновлення основних засобів для всіх суб'єктів господарювання, а не як механізм оптимізації грошових потоків у межах холдингів.

1.3 Роль лізингу в ефективному розвитку економіки України Упродовж останніх 25 років компанія «London Financial Group Ltd» регулярно проводить дослідження стану розвитку світового ринку лізингу. Здійснює цю дослідницьку роботу спеціальний підрозділ компанії - «Global Leasing Report». Результати аналізу свідчать, що обсяги ринку лізингу та відносні показники його розвитку постійно зростають.

Зокрема, за період з 1985;2008 років річний обсяг лізингових угод в цілому у світі зріс більше, ніж у чотири рази — зі 138,1 млрд. дол. США до 579,1 млрд. дол. США.

Global Leasing Report розраховує два відносні показники, які характеризують, так би мовити, глибину проникнення інвестиційного механізму лізингу в економіку тієї чи іншої країни (leasing penetration rate):

— частка лізингу в інвестиціях в основний капітал (машини, обладнання. транспортні засоби тощо);

— співвідношення річного обсягу лізингу та валового внутрішнього продукту (ВВП).

Перший з цих показників певним чином засвідчує наскільки лізинг є результа тивнішим у порівнянні з іншими формами фінансування основного капіталу.

Другий показник є макроекономічним і, відображаючи економічну активність в країні в цілому, свідчить про те, (1) які з країн є більш зрілими щодо лізингу, або (2) в яких країнах інвестиційний механізм лізингу є складовою державної стратегії фінансування інвестицій. Там, де цей показник вище, можна з впевненістю говорити, що лізинг має підтримку з боку держави і позитивно впливає на темпи економічного зростання країни в цілому.

Економіка України перебуває у стані ринкової трансформації і потребує величезних фінансових ресурсів з метою придбання існуючими та новостворюваними підприємствами необхідної техніки, новітніх технологій.

Розвиток лізингу має стати надійним альтернативним механізмом фінансування інвестицій в основний капітал. Розвиваючи ринок лізингу в Україні цікавим є його співставлення зі світовими тенденціями (табл. 1.2 — 1.4).

Таблиця 1.2.

Динаміка річного обсягу лізингових угод (млрд. дол. США) [7].

Таблиця 1.3.

Частка лізингу в інвестиціях в машини, обладнання та транспортні засоби, % [7].

Таблиця 1.4.

Співвідношення річних обсягів лізингових операцій та валового внутрішнього продукту (%)[7].

За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеціненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів виробництва. Протягом цього періоду (1990;1999 рр.) падіння реального ВВП склало 59,2%. У 2000 році ситуація кардинально змінилася і відтоді українська економіка набула чіткої тенденції зростання.

За офіційною оцінкою номінальний обсяг ВВП у 2008 році склав 344 822 млн. грн. У 2008 році зростання реального ВВП сягнуло 12.1% (грудень до грудня попереднього року). Це відбулося завдяки зростанню валової доданої вартості у 2005 році у таких галузях, як сільське та лісове господарство, (119,5%), будівництво (118,4%), торгівля (117,8) та обробна промисловість (114,6%). При цьому слід відзначити, що зростання у галузі сільського та лісового господарства відбулося головним чином завдяки задовільному рівню урожайності сільськогосподарських культур у порівнянні зі спадом 2004 року.

Таким чином, економічне зростання ще має значний потенційний запас розвитку, чи іншими словами відтворюваний потенціал, що є однією з складових сучасного тренду економічного зростання.

Однак, не слід переоцінювати роль відтворюваного потенціалу в сучасних економічних умовах України. Це поняття включає наявність таких резервів, як кваліфіковані людські ресурси, попит на вироблену продукцію, виробничі приміщення, основні фонди та інші. Звичайно, не можна стверджувати, що всі ці ресурси є доступними в економіці і головною проблемою у цьому є фактор часу. Застаріле зношене обладнання більше не в змозі забезпечувати нарощування виробничих потужностей з існуючого рівня 2008 року. Тому, оновлення основних виробничих фондів і є одним з найактуальніших завдань для підтримання економічного зростання.

Якщо темпи зростання реального ВВП збережуться на середньому рівні останніх двох років, Україна зможе вийти на рівень реального ВВП базового 1990 року у 2009 році.

Витрати на одиницю виробленої продукції всього по Україні за 9 місяців 2008 року складали 91,9 копійки на одну гривню. Такий високий показник витрат непрямо свідчить про надто високий рівень енергоспоживання українських підприємств, корені якого криються у застарілості та зношеності виробничого обладнання.

За оцінками деяких експертів, енергомісткість українських підприємств майже вдвічі перевищує відповідні показники наших сусідів, країн Східної Європи: Польщі, Словаччини, Чехії та Угорщини.

Надто високий рівень споживання енергії є однією з важливих проблем, що дісталась Україні у спадок від Радянського Союзу. Особливо це відчувається у таких галузях, як важка промисловість, сільське господарство та машинобудування. Для вирішення цієї проблеми необхідне створення можливостей для використання інноваційного потенціалу економіки, що є також одним із важливих завдань, від яких здебільшого залежить зростання та зміцнення промислових підприємств — головного провідника економічного зростання.

Для підвищення темпів зростання економіки необхідні структурні зміни в економіці, що надали б змогу розвиватися підприємствам приватного сектору, та проводити оновлення основних засобів підприємств усіх форм власності. Ступінь зносу основних засобів усіх галузей економіки за офіційними даними склав більш ніж 50%, а фактично, на думку провідних економістів, цей показник перевищує відмітку 80 відсотків.

Таким чином оновлення основних засобів промислових підприємств є основною передумовою для підтримання темпів економічного зростання.

Одну з головних ролей тут може відігравати лізинг, що є дієвим механізмом оновлення основних фондів підприємств і розвитку малого та середнього бізнесу. За результатами опитування, 94% лізингових компаній надають послуги з лізингу підприємствам малого та середнього бізнесу, і таким чином пропонують їм реальний та доступний шлях придбання основних фондів.

Обсяг операцій фінансового лізингу в Україні є надзвичайно низьким. Незважаючи на прийняття нового Закону України «Про фінансовий лізинг» ситуація майже не змінилася на краще. Це свідчить про наявність впливу негативних чинників, які стримують розвиток лізингу в Україні.

Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.

За підсумками опитування представників промисловості ще 2003 року на потребу в розширенні використання фінансових послуг вказали 39% респондентів. Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.

Джерела фінансування різнилися залежно від розміру підприємства: малі зверталися до приватних інвесторів, тоді як великі - до банківських установ. Кредити на період понад три роки складали менше 5% серед одержаних в 2002 році, але 2005 — цей показник складає вже майже 12%, що є позитивною передумовою для розвитку лізингу.

Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.

За даними опитування 2008 року в найближчому майбутньому в Україні попит на лізингові послуги зростатиме. Однак його зростання відбуватиметься не за рахунок збільшення потреби підприємств у придбанні нового обладнання, а за рахунок частішого використання підприємствами саме цього типу оновлення своїх активів.

У країнах Європи на лізинг припадає від 15 до 30% інвестицій.

Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

На погляд автора, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств.

2008 року зовнішні джерела фінансування залишилися непопулярними. Банківські кредити складали — 25%, кошти партнерів — 10%, лізинг — 2%. Здебільшого фінансування відбувалося за рахунок власних коштів. В структурі інвестицій в основний капітал переважають власні кошти підприємств. Це підтверджується також статистичною звітністю окремих підприємств промисловості за показником структури інвестицій в основний капітал.

Зовнішні джерела інвестування складають до 20%. Між тим необхідно відзначити появу національного інвестора і значне зниження фінансування основного капіталу із державного бюджету, між тим 2007 року все ще продовжувалося фінансування лізингових операцій із Державного бюджету.

Державний фінансовий лізинг на думку НАК «Украгролізинг» підтримує як сільгосптоваровиробників, так і заводи сільськогосподарського машинову-дування. По окремих заводах-виготовлювачах техніки річні обсяги її закупівлі на умовах фінансового лізингу становлять 30−50%. Він вигідний товаровиробникам, оскільки плата за кредит здійснюється у розмірі 7% річних від відшкодованої вартості, що становить 2,8% в середньому за рік (на період дії договору) від первинної вартості. Інфляція 2007 року становила — 12,3%, отже вартість фінансового обслуговування за лізингом є вигідною для споживача.

За даними Звіту про використання коштів в 2007 році Державного бюджету, що виділяються на придбання сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу в табл. 1.5 подано структуру і виконання плану з використання цих коштів.

Таблиця 1.5.

Використання коштів Державного бюджету України в 2008 році НАК «Украгролізинг» [11].

Обсяг коштів Державного бюджету, яка була спрямована на обслуговування операцій фінансового лізингу є незначною за обсягом, тому що, наприклад, за власні кошти підприємств і організацій тільки в Харківському регіоні 2008 року було профінансовано оновлення основного капіталу на суму, що перевищує державне фінансування фінансового лізингу в 5 разів. На обмаль фінансових ресурсів державного лізингування вказують й інші автори, а деякі проводять ціле дослідження із обґрунтування необхідності державного фінансування лізингу. Крім того пропонується зняти обмеження на пільгову сплату відсотків за лізинговими платежами. Інші автори пропонують встановити для відшкодування ставки рефінансування НБУ пріоритетні галузі.

Але крім проблем з фінансуванням є суто організаційні проблеми із низькою відповідальністю лізингоодержувачів за предмет лізингу і з тривалим періодом окупності вкладень. Між тим НАК «Украгролізинг» відзначає ефективність витрачання коштів, оскільки лізингові платежі мають зворотній характер і надходять від отримувачів техніки на казначейський рахунок держбюджету. Після певного накопичення знову використовуються для розрахунків із заводами за техніку, що передається на умовах фінансового лізингу.

Всього з початку проведення лізингових операцій в 1998 році на придбання техніки з різних джерел використано понад 1 млрд. грн. коштів державного бюджету, в тому числі 220,9 млн. грн. в частині відшкодування вартості сільськогосподарської техніки, переданої на умовах фінансового лізингу.

З урахуванням того, що кошти на ці операції відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, спрямовуються на строк лізингу — п’ять років, на 2008 рік рівень, на думку автора, повернення коштів має бути значно більшим. Є припущення, що існують певні проблеми із розрахунками лізингоодержувачів за поставлену техніку, що значно гальмує подальший розвиток лізингових відносин.

Деякі автори пропонують використовувати такі заходи активізації операцій фінансового лізингу: диверсифікувати джерела інвестування, створити єдину інформаційну систему, а також страховий резерв у лізингоодержувача з віднесенням його на валові витрати. Можливо всі вони можуть бути прийнятними для розвитку фінансового лізингу.

За даними Держфінпослуг джерелами фінансування лізингових операцій в 2007 році були банківські кредити (80,7%), власні кошти (16,3%), позичкові кошти юридичних осіб (3,0%), тобто їх структура протилежна загальній відносно оновлення основного капіталу.

Між тим, при цьому теж відзначалися проблеми. Головними причинами невиплати кредитів були комерційні ризики — неможливість виконати контрактні зобов’язання, а також зміна ситуації на ринку. А це пов’язано з тим, що у відмовах вказується недостатність опрацьовування проекту (16%), і неучасть в проекті самого підприємства (19%).

Незважаючи на високу питому вагу у джерелах фінансування, банки залишаються відносно непопулярними для українських підприємств у цілях кредитування. Середня комерційна ставка за кредитом в 2005 році складала 32%, в 2006 знизилася до 22%, при цьому і в 2007;2008 роках вона продовжує залишатися на рівні 20−22%.

Проте для порівняння — в Німеччині вона складає 7%.

Оцінка підприємствами проблем в отриманні фінансування в різних країнах показала, що за 10-бальною шкалою в Україні вона складає в середньому по чотирьох чинниках — (8,3), в Польщі - 6,5, в Росії - 5,8, найнижча в США — 1,5.

Те, що у новому Законі України «Про фінансовий лізинг» наголошено на різних способах фінансування лізингу, що значно розширює можливості залучення коштів. Для задоволення інвестиційного попиту необхідно розвивати нові фінансові послуги відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», умови яких будуть прийнятними для споживачів.

А потреба в зовнішньому фінансуванні є найбільшою в промисловості, потім виступає будівництво і транспорт. Із врахуванням того, що більшість потреб пов’язана з покупкою основних засобів, необхідно розглянути перспективи використання фінансового лізингу.

За даними Міжнародної фінансової корпорації (МФК) в 2008 році у кожного третього підприємства була потреба у новому обладнанні. Однак лише 4% підприємств намагалися використати лізинг для оновлення основних засобів. Але тільки кожне третє підприємство з чотирьох отримали лізингові кредити. МФК відзначає, що у лізингових компаній складне сьогодення, однак протягом наступних 2−3 років кількість звернень за лізинговими кредитами може зрости втричі.

Головними операторами на ринку лізингових послуг в 2008 році в Україні були вітчизняні компанії: банки — до них зверталися за лізинговими послугами — 46% підприємств та лізингові компанії - 40%. До іноземних лізингодавців звертались 16% підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг. В таблиці 1.6 подано переваги споживачів щодо взаємодії із лізингодавцями.

Таблиця 1.6.

Індекс справджування лізингових заявок різними лізингодавцями.

Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях, які пропонували більш сприятливі фінансові умови, але негативний фон пов’язаний із жорсткими умовами і пропозицією тільки імпортного обладнання, тобто іноземні лізингової компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, у яких є попит саме на інвестиційну функцію лізингу відповідно до Цивільного кодексу України. МФК визначила головних майбутніх споживачів лізингових послуг залежно від розміру бізнесу це малі підприємства.

Найбільшу потребу в лізингу відчувають підприємства із числом працівників до 50 осіб. Враховуючи, що за звітністю 2007 року середня вартість одного лізингового договору складає від 100 до 500 тис. грн., це відповідає задоволенню потреб саме цієї частки ринку.

За даними Держфінпослуг України, яка регулює відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» розвиток фінансового лізингу в Україні 2007 року до державного реєстру фінансових установ внесено 45 компаній, серед яких на кінець року 12 заявили про надання послуг з фінансового лізингу, але у фінансовій інформації цієї Комісії за 2007 рік їх обсяги відсутні, і відзначається, що левова частка фінансових послуг (95,26%) належить переказу грошових коштів.

Між тим на 1 березня 2008 року Держфінпослуг відзначає, що в державному реєстрі вже зареєстровано 14 фінансових компаній, які мають надавати послуги з фінансового лізингу.

Крім того, до державного реєстру внесено також юридичних осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати фінансові послуги відповідно до «Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами-суб`єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами» № 492/9091 від 16 квітня 2004 року. Таких юридичних осіб, які позиціонують себе як лізингові компанії є 44. Всі компанії мають надавати звітність про обсяги укладених договорів, строк їх дії, галузь використання, і предмет лізингу. На момент початку діяльності Держфінпослуг в жовтні 2006 року після проведення інвентаризації було встановлено, що в Україні існувало 75 лізингових компаній.

В табл. 1.7 подано інформацію про кількісний склад укладених і діючих договорів з фінансового лізингу.

Таблиця 1.7.

Динаміка договорів фінансового лізингу за 2008 рік [50, c. 30].

Як видно з табл. 1.7, середня вартість одного договору знижується, незважаючи на загальне зростання кількісного складу договорів. Також зменшується договірний портфель окремих лізингових компаній, це свідчить про існуючі гальмуючі позиції на лізинговому ринку.

За 9 місяців 2008 року послуги фінансового лізингу надавали 14 фінансових установ і 60 юридичних осіб на загальну суму 263,5 млн.грн. Розширення кількості операторів на ринку є позитивним, але обсяг фінансових послуг з лізингу є низьким, незважаючи на його деякий приріст.

Група керівників лізингових компаній України звернулася до керівника Проекту з розвитку лізингу в Україні Міжнародної фінансової корпорації із пропозицією щодо розробки заходів для усунення перешкод здійснення лізингових операцій. За рахунок багаторазового обкладання податком на додану вартість, послуги фінансового лізингу значно дорожчають, що робить їх неконкурентоспроможними з іншими фінансовими послугами.

На думку старшого радника USAID Р. Капроні першим і найголовнішим бар'єром розвитку лізингу є капітал і джерела фінансування, другим — це процентні ставки, але вони пов’язані з інфляцією, третій елемент це площина законодавчої бази, особливо з ПДВ. Для вирішення багатьох питань пропонується підвищувати рівень інформаційно-освітніх програм, що зараз і реалізується МФК.

Між тим бажано було б також звернути особливу увагу на організаційне супроводження розвитку лізингу і створення програмно-технічних комплексів з управління лізинговою діяльністю, яка є багатофункціональною і без CASEтехнологій важко розраховувати на ефективний результат.

Зміни Державного бюджету 2008 року, який обмежив віднесення витрат за страхування предмету лізингу 5% рівнем, не відповідає вимогам до цієї операції, тому що страхування обладнання є істотною умовою лізингового договору, отже, на нього не можуть встановлюватися обмеження. Таке державне регулювання значно підвищить ризик лізингодавця або погіршить фінансові умови для лізингоодержувача.

Наявність негативних норм регулювання послуги фінансового лізингу свідчить про її низьку популярність і зниження відносних показників. Додатковими причинами у викладі підприємств є [40]:

недостатня пропозиція лізингових послуг;

жорсткі умови;

обмежений вибір обладнання.

До економічних переваг лізингу належить те, що у всіх країнах можливо застосування прискореної амортизації на об'єкт лізинг, а також нормативне регулювання захисту права власності лізингодавця на об'єкт лізингу.

Наприклад, у Росії встановлено, що тільки за останні 5 років на світовому ринку лізингу вона перемістилася більше, ніж на 10 позицій, а на європейському примикає до першої десятки. За підсумками фінансово-господарської діяльності майже три десятки лізингових компаній Росії могли б бути представлені в ТОР-рейтингу-200 Leaseurope.

Це свідчить про динамічний розвиток російського лізингового ринку і його вплив на інвестиційну діяльність підприємств.

Проте на відміну від російського законодавства, а також молдавського, деяких країн СНД, що знаходяться в Середній Азії, в Україні відсутні податкові пільги, а також програми державного стимулювання розвитку лізингу.

В даний час для підвищення стійкості лізингових операцій необхідно розглянути можливість використання інтегрованих фінансових послуг, наприклад, технологій лізингу і факторингу, лізингу і трасту та ін.

Аналітики Світового банку вважають, що досвід Естонії, яка вибрала шлях активних реформ в банківській системі, характерний для України. Крім того, фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг) фахівці з лізингу Міжнародної фінансової корпорації розглядають як джерело залучення альтернативних засобів для фінансування лізингових операцій.

Для банківської системи України з урахуванням реформ на ринку фінансових послуг краще створювати дочірні лізингові компанії не тільки фінансовим установам, але й провідним виробникам обладнання, що має свої переваги:

швидке ухвалення рішень;

гнучкий підхід до забезпечення;

можливе створення регіональної мережі;

робота з різним складом основних фондів;

широкий спектр обсягу операції з урахуванням наявності сублізингу;

можливість оптимізації фінансових потоків;

розвиток малого і середнього бізнесу.

Наприклад, в Україні у деяких банків є дочірні лізингові компанії, але майже відсутні, на відміну від Росії, дочірні компанії великих промислових виробників. Такий процес відбувається в європейських країнах, наприклад, з 28 компаній, які звітують про свою діяльність Асоціації Лізингових Фінансових Корпорацій Польщі, 12 належать банкам.

З прийняттям нового Закону України «Про фінансовий лізинг» можливості розвитку лізингу значно розширилися. Між тим під час проведення аналізу було встановлено гальмуючі тенденції, які пов’язані із існуючими податковими обмеженнями, які необхідно зняти.

Дискусійним залишається питання необхідності державного фінансування фінансового лізингу сільгоспвиробників. Цей процес в Україні вже продовжується 7 років, але не досягнуто національними операторами не тільки стійких тенденцій розвитку лізингового ринку, але й взагалі набутий досвід не є позитивним. Можливо створення конкурентного середовища може сформувати передумови для більш ефективного використання державних коштів.

Важливим висновком є більш широка інтеграція і сполучення фінансових послуг на основі сучасних фінансових технологій і їх організаційного супроводження. Найбільш значущими є зміни, що відбулися в самій методології лізингу. Те, що з 2004 року в Україні законодавчо регулюється тільки фінансовий лізинг, відповідає Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг. Це можна розглядати як початок прямого шляху до розвитку непрямого лізингу, в якому має потребу економіка України.

Останнім часом значні зрушення відбуваються на іпотечному ринку, який, на думку автора, мало чим відрізняється від лізингового, крім того, вони можуть ефективно сполучатися. Тому не безпідставним може бути використання фінансових інструментів залучення довгострокових фінансових ресурсів в іпотеку за аналогією в фінансовий лізинг, наприклад, використання лізингових цінних паперів, сек`юритизація фінансових активів, співпраця з недержавними пенсійними фондами і страховими компаніями.