Роль людського фактора і соціальної психології в менеджменті

Роль людського фактора і соціальної психології в менеджменті

Тривалий час при розв’язанні проблем народного господарства домінував технократичний підхід, коли наголос робився на матеріальних (об'єктивних) умовах виробництва, на механізації виробничих процесів, насичені підприємств сучасною технікою та ін.

У той же час непоодинокі випадки, коли в управлінській діяльності зовсім не враховувався або лише частково враховувався людський фактор.

Об'єктивні умови, розвиток комерційного (господарського) розрахунку, прогресивна система стимулювання і т. п. не визначають остаточно успіх діяльності людей. На практиці раціональна технічна організація, нова техніка і технологія забезпечують повну віддачу лише за таких умов, коли враховується самопочуття працюючих, їхня задоволеність умовами праці, інші морально — психологічні аспекти. Тобто в полі зору менеджера завжди повинен бути «людський фактор», який за змістом є ширшим у порівнянні з такими категоріями, як «робоча сила», «трудовий потенціал», «трудові ресурси» та ін.

Поняття «людський фактор» за своїм змістом близьке поняттю «суб'єктивний», в основі якого лежать політичні, ідеологічні і соціальні характеристики, тоді як перше пов’язане з вирішенням соціально — психологічних проблем, активізацією численних соціально — психологічних якостей окремої людини і цілих трудових колективів. Значення людського фактора зростає у зв’язку з ускладненням демографічної ситуації і зменшенням приросту працездатного населення внаслідок стійкої тенденції до зниження народжуваності. Зрозуміло, що зменшення трудових ресурсів супроводжується підвищенням вимог до їх продуктивного використання.

Все це свідчить про те, що для успішного управління необхідно керуватися не тільки економічними законами, а соціологічними, знаннями про людину, про закономірності її діяльності і поведінки, про її можливості і здібності, про психологічні відмінності між людьми, про їхню групову діяльності і поведінки, про її можливості і здібності, про психологічні відмінності між людьми, про їхню групову взаємодію. У зв’язку з цим заслуговують на увагу моделі «гуманізації праці і управління», як правильно організувати двосторонні взаємовідносини менеджерів і робітників, як реалізувати концепцію «співучасті в управлінні» тощо.

У теорії менеджменту можна виділити два підходи до розв’язання проблеми покращення використання людського фактора: формально-організаційний і соціально-психологічний, що доповнюють один одного, формально-організаційний це удосконалення структури апарату управління, розробка різних нормативних актів, посадових інструкцій та інших адміністративних і правових документів, а також створення формалізованих і неформалізованих алгоритмів і процедур прийняття управлінських рішень, розробка системи стимулювання, винагороди і стягнень, автоматизації деяких управлінських операцій і т. п. Тут мова буде йти головним чином про соціально — психологічні аспекти активізації людського фактора, про можливості і шляхи найбільш ефективної мобілізації інтелектуальних і емоційних ресурсів та резервів працівників.

Важливою умовою ефективного використання людського фактора в менеджменті є добра обізнаність керівників і спеціалістів з основами загальної і соціальної психології, що дасть змогу знати і розуміти: особистість, її структуру і направленість (психологічна структура особистості, її потреби, (інтереси, світогляд і ідеали); психологію міжособових відносин поняття група, колектив, взаємовідносини людей в групах, махові соціально-психологічні явища); психологію діяльності (знання, уміння, навички і звички); психологічні процеси (сприйняття, відчуття, пам’ять, мислення, уявлення); індивідуально-психологічні особливості особистості (здібності, характер, темперамент).

Психологія наука про закономірності розвитку і форм психічної діяльності людини (груп людей), її психічних процесів, станів і властивостей. Психологія розкриває закони виникнення, розвитку і перебігу психічних станів (піднесення, пригнічення, страх, бадьорість, смуток і т. п.), психічних властивостей і якостей особи (направленість, темперамент, характер, здібності, майстерність).

На відміну під загальної психології, яка вивчає мотиви поведінки особи, механізм, покладений в основу її діяльності, нам’яті, мислення, свідомості і інше, соціальна психологія (включаючи психологію менеджменту) розглядає поведінку різних соціальних груп і окремих осіб у цих групах, вплив навколишнього середовища на психіку людей, їхні відносини між собою, а через відносини на результати їхньої діяльності, Соціальна психологія вивчає специфічні психологічні явища: стан, процеси і властивості, які притаманні групам людей, окремим особам, що включилися в колективну діяльність, психологічні властивості різних соціальних груп суспільства, а також вплив колективу і всього соціального оточення на психологію особи і її поведінку.

Історіографія історико-психологічних учень пов’язує появу перших наукових поглядів про психологію з великими цивілізаціями, що склалися за декілька тисячоліть до нашої ери: єгипетської, китайської та ін.

Поряд із Сократом, Буддою і Христом на розвиток психології людського спілкування глибокий вплив здійснив китайський філософ Конфуцій, що жив більше двох з половиною тисяч років тому. Він заповів систему етичних норм чесність, бережливість, вірність обов’язку, милосердя, пошана до старших, несприйняття доносів, схильність до конформізму та ін. Не втратив актуальності і інший заповіт китайського мудреця: «Ніколи не чини щодо інших так, як не хочеш, щоб вони чинили щодо тебе».

Роботи давньогрецьких філософів (Платон, Арістотель, Демокріт) були присвячені головним чином душі. З іменем Гіппократа (близько 460 377 рр. до н.е.) пов’язано вчення про чотири типи темпераменту, які і нині використовуються в психології.

Ідеї і відкриття грецьких філософів і вчених знайшли своє продовження в арабських країнах, зокрема в роботах Ібн-Сіна (Авіценна), який у своєму «Каноні» обстоював ідею про залежність психіки від мозку, а не від першопочатку. ібн-СІн одним з перших провів цікаві дослідження у сфері вікової психології. В Історію психології увійшов відомий нині в усьому світі експеримент з двома баранами, яким давались однакові корми, але неподалік біля одного з них був прив’язаний вовк. Від переживань цей баран став худнути, а потім і загинув.

Психологічна думка епохи Відродження пов’язана з ученням великого іспанського араба Ібн-Рошда, його поглядами на співвідношення між пасивним і активним розумом (нусом). Іншими іспанськими мислителями були лікар Перейра, котрий висунув учення, що поведінка тварин управляється не душею, а зовнішнім впливом і їх тілесними слідами, і лікар, що вперше в історії психології розробив цілу систему пояснень індивідуальних відмін між людьми у зв’язку з вимогами різних видів професійної діяльності.

Розвитку психологічних учень в ХVII-ХVIII ст. сприяли роботи англійських філософів Френсіса Бехона (1561 1626), То-Гоббса (1588−1679), Джона Локка (1632−1704), французського філософа, математика, фізика і фізіолога Рене Декарта (1596 1650), нідерландського філософа Бенедикта Спінози (1632 1677), німецького філософа Готфріда Лейбніца (1646−1716) та ін. Предметом дослідження цих учених були природа психічного, сенсорно-асоціативні процеси, спонукальні сили поведінки людини, психофізіологічні проблеми, рефлекторна природа поведінки. Над останньою проблемою продуктивно працювали видатні російські вчені: Іван Сєченов (1829−1903) творець російської фізіологічної школи, обґрунтував рефлекторну природу свідомої і несвідомої діяльності, показав, що в основі психічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можуть бути вивчені об'єктивними методами; Мечников (1845 1916) один із основоположників порівняльної патології і ембріології, сформулював фагоцитарну теорію імунітету; Іван Павлов (1849 1936) творець вчення про вищу нервову діяльність, лінію психологічної активності, закономірності утворення умовних рефлексів; Володимир Бєхтерєв (1857 1957) засновник рефлексології, автор фундаментальних праць по дослідженню особистості на основі комплексного вивчення мозку фізіологічними, аналітичними і психологічними методами.

Помітний внесок у психологію здійснив своїми фундаментальними працями Клод Гельвецій (1715−1771), який стверджував, що свідомість і пристрасність є головною рушійною силою у розвитку суспільства, а навколишнє середовище здійснює вирішальний вплив на формування особистості, зумовлює інтереси індивіда.

Розвиток загальної психології супроводжувався відбрунькуванням в самостійні вчення, а потім наукові дисципліни і науки: військова психологія, вікова, космічна, педагогічна, психометрія, психологія праці, управління, політична, соціальна психологія та ін., а всього 40 видів психології.

У менеджменті особливе місце займає соціальна психологія, творцями якої вважаються французькі вчені Габріель Тард (1843−1904) і Густав Лсбоп (1841−1931) та англо-американський психолог Вільям Мак-Даугалл (1871 1938). Розглядаючи через призму психології суспільні відносини, Г. Тард вважав, що основними соціальними процесами є конфлікти, пристосування, наслідування, за допомогою яких індивід засвоює норми і нові цінності. На відміну від Г. Тарда, Г. Лебон при поясненні соціальних явищ на перше місце ставив зараження процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту. В. Мак-Даугалл є творцем так званої гормичної концепції у психології.

Однією з визначних постатей на науковому небосхилі XX ст. був засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд, праці якого суттєво змінили погляди на людську психіку, причини душевних конфліктів і колізій. У своїх працях «Тлумачення сновидінь», «Я і воно», «Психологія має і аналіз людського «Я» та ін. 3. Фрейд пояснював розвиток і структуру особистості ірраціональними, антагоністичними свідомості факторами і розвив учення про психічне життя як передсвідоме, несвідоме і свідоме. На його думку, в основі поведінки людини, її історії і культури лежить глибинна рушійна сила захопленість, яку він назвав «лібідо» сексуальна захопленість.

Пошук загальних закономірностей психіки, які поширюються на всі її сторони, на всі явища здійснювали Макс Вертгаймер (1880−1944), Вольфган Келср (1887−1967) і К. Каффка (1886 1941). Гештальтисти висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів), первин них стосовно своїх компонентів. Такий підхід сприяв розвитку знань про психічні процеси, розробці категорії психічного образу, а також ствердженню системного підходу.

Своєрідну психологічну теорію джерел активності людини розробили один із засновників гештальтизму, творець теорії поля К. Левін і його послідовники: Р. Ліпштт, Л. Фестінгер і ін.

У 20-х роках XX ст. виник біхевіористський напрям у психології, творцем якого вважається американський психолог Джон Уотсон (1878 1958). Уотсон та інші біхевіористи оголосили предметом психології не психіку, а єдину поведінку, яка розглядалася як сутність ефекторних, переважно моторних (рухомих) реакцій, спостерігаються із зовні і описуються схемою «стимул-реакція». Сама ж свідомість і психіка кваліфікувались ними як фіктивні поняття. Звідси випливало дещо звужене трактування завдань психології дослідження поведінки живої істоти, адаптується до її навколишнього середовища (фізичного і соціального).

Пізніше творець «динамічної психології» Роберт Вудвертс (1869−1962) змінив біхевіористську формулу «стимул-реакція» на більш змістовну формулу опосередкованого детермінізму W S Ow R W, яка розшифровується як «навколишній об'єкти організм, що володіє певною ситуаційною і цільовою обстановкою дія видозмінений світ». Характерною ознакою розглянутих теорій і наукових течій і, що, більшість їх авторів у тій чи іншій мірі ігнорувала соціальну природу психіки людини.

Засновник французької соціологічної позитивістської школи Еміль Дюркгейм (1858 19І7) проголосив необхідність роз-су соціології, спрямованої на вивчення різних соціальних фактів. Учений розглядав суспільство як реальність, яку не можна звести до сукупності індивідів і відводив визначальну роль у суспільстві «суспільній свідомості». Поділ праці і солідарність він розглядав як основу суспільства, а соціальний конфлікт — як патологічне явище.

Ідея про соціальну зумовленість інших явиш людської психіки і поведінки одержала розвиток у роботах Шарля Блонделема (Ї876−1939). Моріса Гальбвахса (1877−1945), П'єраЖане (1859−1947) та ін.

Представники «персонологічного» напряму у психології (В. Штерн, Г. Олпорт та ін.) зробили спробу подолати «атомістичний» підхід до свідомості, дослідження ізольованих психічних функцій і перейти до вивчення цілісного психічного життя людини та сфери її мотивів, що сприяло плодотворній розробці проблем особистості. У теорії Абрахама Маслоу (1908 1970), що розкрив мотиваційну сферу людини, висунуто ідею про ієрархічну побудову мотивів, де основними, базовими потребами людини є фізіологічні спонукання, потреби в безпеці і захисті, любові, пошані і самоактуалізації.

Погляди А. Маслоу одержали свій розвиток у теорії існування, відносин і зростання Клейтона Алдерфера, двофакторній теорії Фредеріка Херцберга, теорії зустрічних потреб Девіда Мак-Клелленда, теорії Х та У Дугласа МакГрегора та ін.

Значний обсяг наукових досліджень із психології і соціології здійснено в колишньому СРСР, особливо у післясталінськнй період. Глибоко вивчались потреби людини, мотиви поведінки, внутрішні двигуни особистості, установки, ціннісні орієнтації, емоції. Розроблено психологічну теорію трудової діяльності (А.М. Леонтьєв, С.П. Рубінштейн), теорію функціональних систем (А.К. Анохін), різні аспекти пізнавальної та комунікативної діяльності працівників (Є.С. Кузьмін), концепцію активності у колективі (А.В. Петровський). Одними із піонерів відродження соціології стали професори В. О. Ядов і Т.І. Заславська. Д. Н. Узнадзе і його послідовники розробили основи вчення про установки готовність людини до певної діяльності в об'єктивній ситуації, що склалася.

Нині в Україні функціонують Інститут психології ім. Г. С. Костюка та Інститут соціології Національної академії наук, що вивчають громадську думку з соціально-економічних питань. Періодично скликається з'їзд товариства психологів. Для координації і концентрації досліджень різних наукових інститутів створено Раду міжвідомчого Центру наук про людину.

Для теорії практики менеджменту найбільш актуальними є соціально-психологічні проблеми формування та діяльності трудових колективів, сумісництва людей у групах, поліпшення соціально-психологічного мікроклімату, мистецтво контакту керівника з підлеглими, вимоги до їхніх соціально-психологічних якостей у різних умовах навколишнього середовища, організація системи впливу з урахуванням особливостей людей, створення внутрішньої структури й механізму розвитку та виявлення мотивів поведінки тощо.

На практиці використання знань з психології і соціології здійснюється через соціально-психологічні методи управління. Ці методи ґрунтуються на використанні соціально-психологічних факторів і спрямовані на управління соціально-психологічними процесами, психічними властивостями людей для досягнення поставлених цілей.

Соціальна психологія та інші науки, що займаються вивченням діяльності людей, розрізняють поняття «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність».

Людина — це родове поняття, біологічна істота, що належить до класу ссавців і є вищим ступенем розвитку живих організмів на Землі. ЇЇ відмінність полягає в націленості свідомістю, високо розвинутим мозком, у здатності виробляти знаряддя праці і використовувати їх для впливу на навколишній світ.

Індивід (від лат. individum неподільне) людина як одинична природна істота, представник виду hgmg sapiens, що наділений індивідуально своєрідними рисами (задатки, захоплення та ін.). Одночасно індивід виступає як окремий представник людського суспільства (соціальна істота, що оволодіває власною поведінкою і психологічними процесами).Індивіду властиві найбільш загальні характеристики: цілісність психофізіологічної організації, стійкість у взаємовідносинах з навколишнім світом, активність.

Особистість це свідомий індивід (одиничний представник людського роду), що займає певне становище (має певний статус) у суспільстві, поза яким людина може стати особистістю. Особистість реалізує себе на чотирьох рівнях функціонування: біологічному (людина-природа), психологічному (людина — людина), соціальному (людина суспільство) і інформаційному (людина — ноосфера).

Індивідуальність це особистість з її неповторним своєрідним поєднанням психологічних особливостей, що проявляється в інтелектуальній, вольовій і емоційній сферах. Індивідуальність продукт соціального розвитку. Відомий російський вчений І.І. Мечников писав: «Чим вище організована суспільна істота, тим більш виражена в ній індивідуальність» (Мечников Й. Й. Этюды оптимизма. — М., 1909. -196). У завдання менеджера входить сприяння розвитку індивідуальностей, створення для цього належних умов.

Найважливішою умовою ефективного впливу учасників виробничого процесу І використання їхніх потенціальних можливостей є вивчення і врахування індивідуальних особливостей кожного окремого працівника і всього трудового колективу.

Об'єктом детального вивчення насамперед має стати психологічна структура особистості, куди входять: спрямованість, індивідуально-психологічні особливості особистості, її темперамент, характер, уміння здійснювати саморегулювання, психічні процеси, рівень підготовки. Компонентом структури особистості є спрямованість містке поняття, що включає різні властивості особистості: її потреби й інтереси, ідейні і практичні установки. Для менеджера важливо знати, які саме з цих особливостей виявляються більшою мірою, бо це визначає психічну діяльність особистості, її схильність до певного виду занять.

Спрямованість особистості характеризується відношенням первинних (природних) і вторинних (суспільних за своїм походженням) потреб в її житті. З цим співвідношенням пов’язані зміст і характер тих цілей, на досягнення яких спрямована діяльність особистості, їх близькість чи віддаленість, їх суспільна значущість. Первинні потреби людини (їжа, одяг, житло та ін.) мають задовольнятися за будь-яких суспільних відносин людей, тому самі собою ще не характеризують її як особистість. Характерним для неї може бути спосіб задоволення цих потреб і їх місце в системі мотивів діяльності. Провідну ж роль у визначенні спрямованості особистості відіграють вторинні, зокрема духовні потреби, які зумовлюються суспільними умовами її життя. Такими є потреби в праці, в духовному спілкуванні з іншими людьми, пізнавальні, естетичні та ін.

Чим багатші й різноманітніші потреби особистості, тим більше у неї спонук до діяльності, тим різноманітніша її діяльність. Потреби людини, Їх зміст і різноманітність залежать від суспільних умов життя, від місця, яке людина займає в цьому житті, та ступеня її розвитку.

Спрямованість особистості характеризується також співвідношеннями в її житті матеріальних і духовних потреб. Це співвідношення виявляється у змісті і характері тих видів діяльності, якими зайнята людина, в тому, як вона використовує своє дозвілля, як часто відвідує театральні вистави, концерти, кіно тощо.

Забезпечення правильного співвідношення матеріальних і духовних потреб набуває особливої ваги у зв’язку із скороченням робочого дня і тижня в нашій країні (за умов оптимальної зайнятості населення), збільшенням часу на задоволення духовних потреб, на заняття наукою, мистецтвом, спортом.

З потребами тісно пов’язані звички людини. Природа Їх така ж сама, що й навичок. Вони виробляються завдяки багаторазовому повторенню певних способів дії. Внаслідок звикання до цих дій у певний час і за певних умов самі дії часто виконуються при цьому автоматично. Така схильність людини до певних способів дії і називається звичкою. Вона сприймається людиною як потреба, що спонукає її до певних дій. Цим звичка відрізняється від навички.

Звички людей різноманітні. Серед них виділяються звички гігієнічні (дотримуватися чистоти одягу, умиватись, чистити зуби тощо), трудові (акуратно виконувати завдання, класти інструменти, вироби на певне місце та ін.), естетичні (бути охайними, дбати про красу в побуті тощо), моральні (бути ввічливими з іншими, вітатись із знайомими при зустрічі, поступатися місцем в автобусі та ін.) — звані вище звички належать до корисних. Ллє є й погані. Такими є, наприклад, неакуратність, неохайність в, звичка запізнюватись, зловживати розмовами під час не доводити розпочатої справи до кінця, засмічувані нову зайвими словами («значить», «тощо», «так би мовно-загалі» та ін.), вживати грубі вирази тощо.

Корисні звички дуже потрібні людині. Вони полегшують знання професійних завдань, обов’язків перед Іншими їй, роблять життя людини культурним і красивим. Інша і погані звички. Вони є постійним гальмом у діяльності людини, в реалізації нею свідомих планів.

Звідси важливість виховання корисних звичок І необхідність запобігати утворенню некорисних, шкідливих. Це ця цілком здійсненне. Адже всі звички виробляються впливом зовнішніх умов, внаслідок відповідної організації й діяльності кожної людини.

Спрямованість особистості виявляється також в її інтерес являє собою особливість людини, що полягає у спрямованості її уваги на певні об'єкти, у прагненні ближче й їх, оволодіти ними.

Інтереси людини виникають під впливом суспільних умов для, у процесі діяльності, спрямованої на задоволення тих цих потреб. Наприклад, потреба людини в спілкуванні з подібними до себе породжує в неї інтерес до людей. З другого боку інтерес до певних об'єктів виникає під впливом вражень від предметів зовнішнього світу і, закріпляючись, розвиваючись у процесі діяльності, перетворюється в дієву потребу. Так виникає цілий ряд потреб людини.

Інтереси людей різноманітні за своїм змістом і особливостями вияву. За змістом інтереси поділяють на навчальні, читацькі, трудові, професійні, естетичні, наукові, громадські та ін. У межах кожного з цих видів їх можна далі диференціювати за об'єктами інтересу і пов’язаною з ними діяльністю (наприклад, інтерес до окремих видів виробничої діяльності, різних професій, галузей мистецтва та ін.).

Інтереси диференціюються також за їх тривалістю, глибиною, широтою і дієвістю. За тривалістю їх поділяють на довготривалі, тобто такі, що діють протягом тривалого часу, іноді протягом усього свідомого життя людини, і більш або менш короткочасні, такі, що, з’явившись, швидко минають, поступаючись місцем іншим інтересам. Інтереси розрізняються і за їх глибиною. Глибокі інтереси пов’язані з усім життям особистості, її потребами, прагненнями, її діяльністю.

Наявність центрального, глибокого інтересу в людний не виключає широкого кола інших інтересів. Поруч з глибокими виробничими інтересами для наших людей характерні і різноманітні інші інтереси: багато хто успішно поєднує свою творчу виробничу працю з організаційною, державною, літературною та іншою діяльністю.

Інтереси людини не вроджені. Вони виникають і формуються в процесі її життя й діяльності, набуваючи на різних етанах психічного розвитку своїх особливостей.

Індивідуально-психологічною особливістю особистості, що визначає її можливості і успіх діяльності, є здібності. Здібності - це стійкі властивості людини, що виявляються в її навчальній, виробничій та іншій діяльності і становлять не обхідну умову її успіху. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати і охарактеризувати. Про здібності людей судять за їхньою роботою і результатами діяльності. Здібною до певного виду діяльності називають ту людину, яка легко освоює цю діяльність, швидко оволодіває необхідними для неї знаннями, вміннями і навичками, задовольняє вимоги, які ставляться до неї і успішно розгортає свою творчу працю.

Чим значніші й суспільне важливіші ті творчі завдання, що їх успішно розв’язує людина у певній галузі суспільного життя, тим виші здібності вона виявляє при цьому. Зрозуміло, шо успіх виконання нею цих завдань залежить не тільки від здібностей, а й від інших якостей. Проте роль здібностей важлива й незамінна.

Здібності спираються на життєвий досвід, здобуті людиною знання, набуті вміння й навички. Чим багатший життєвий досвід, тим успішніша діяльність людини. Досвідчена людина у будь-якій справі має перевагу перед недосвідченою. Людина, озброєна науковими знаннями, ширше й глибше усвідомлює завдання, які ставляться перед нею, і успішніше розв’язує їх. Велику роль при цьому відіграє не тільки сама наявність знань, а й уміння користуватись ними, застосовувати їх до виконання конкретних завдань.

Формування здібностей людей залежить від зовнішнього середовища, культури суспільства, поділу праці між людьми. Провідну роль у формуванні здібностей людей відіграють економічні умови їхнього життя, спрямовуючі дії менеджерів.

Психологічний портрет особистості включає також темперамент; характер; направленість (ділова, особиста, комунікаційна); інтелектуальність (ступінь розвитку та структура інтелекту); емоційність (рівень реактивності; стурбованості, стійкості); вольові якості (вміння долати перешкоди); наполегливість у досягненні мети; товариськість; самооцінка (занижена, адекватна, завищена); рівень самоконтролю; здатність до групової взаємодії.

Темперамент (від лат. temptramentum належне співвідношення частин, відповідність) характеристика індивіда за його динамічними особливостями: інтенсивності, швидкості, темпу, ритму, психічних процесів і станів. Особливості темпераменту визначаються силою нервового збудження, рухомістю і врівноваженістю. Комбінація цих властивостей визначає різні типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. Для сангвініків властивий сильний, врівноважений і рухомий тип вищої нервової діяльності; флегматиків — сильний врівноважений, інертний; холериків — сильний, неврівноважений; меланхоліків слабкий.

Численні спостереження показують, що тип темпераменту; визначає успіх діяльності і що люди з будь-яким тином; темпераменту можуть досягти високих результатів за певних Так, Герцен, Лермонтов і Наполеон сангвініки; Петро I Суворов холерики; Крилов і Кутузов флегматики; Гоголь і Чайковський меланхоліки.

Проте не можна й нехтувати темпераментом. При формуванны груп слід певним чином наповнювати колектив людьми з різними типами темпераменту, по можливості враховувати темперамент при розподілі роботи, забезпечивши диференційований підхід до виконавців.

Так, щодо сангвініків повинен здійснюватися більш жорстокий контроль, враховуючи їхню життєрадісність, захопленість, товариськість, а також схильність до зазнайства, легковажність, ненадійність у спілкуванні. Холериків потрібно постійно і мірно завантажувати роботою, інакше Їхня енергійність, захопленість, рухливість, запальність і невитриманість може дестабілізувати роботу групи, викликати конфліктну ситуацію. Флегматиків не слід підганяти, а давати їм завдання завчасно, враховуючи недостатню їхню рухливість, повільність, деяку байдужість, хоча вони характеризуються стійкістю, стабільністю, терплячістю, надійністю в роботі. Щодо меланхоліків слід забезпечувати «м'який» стиль впливу, враховуючи їхню у чутливість, людяність, доброзичливість і в той же час у рухомість, сором’язливість, ранимість.

Індивідуальна спорідненість людини як особистості вияв-ся в таких рисах, як ставлення до своїх обов’язків, до інших людей і до самої себе. ЦІ риси об'єднуються під назвою «характер» каркас особистості.

Слово «характер» означало спочатку сукупність прикмет, ознак, які відрізняють одну людину від інших людей. У поняття характеру далі почали включатися не всі істотні риси людини, а тільки ті, що уособлюють властивий їй спосіб дії, спосіб поведінки в суспільстві. У характер людини входять такі риси, як сумлінність чи несумлінність виконання нею своїх обов’язків, чуйне чи байдуже ставлення до людей, принци повість, мужність, сміливість, скромність, чванливість та інші її особливості. Характер являє собою своєрідне поєднання Індивідуальних рис людини, які сформовані під впливом спадковості, темпераменту, суспільного середовища, світогляду, самовиховання І виявляються в поведінці. Отже, характер можна визначити як індивідуальну своєрідність психічного складу особистості, яка виявляється в Ті поведінці. Тут най більш важливу роль відіграють такі риси, як екстравертність (психологічна характеристика особистості, спрямованої на зовнішнє оточення і діяльність у ньому) і інтровертивність (характеристика особистості з високою зосередженістю на внутрішніх процесах розмірковування, переживання та ін.), ставлення працівника до самого себе, до інших людей, до суспільства в цілому (скромність, егоїзм, зазнайство, колективізм, патріотизм), моральні риси (чуйність, уважність, делікатність), інтелектуальні (допитливість, цікавість, гнучкість, рухомість розуму, логічність, доказовість міркувань), емоційні (імпульсивність, емоційна стійкість, вразливість, чутливість), вольові риси (рішучість, сміливість, цілеспрямованість, витримка, самостійність, наполегливість, мужність) і, нарешті, особливості темпераменту (сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік).

Характер людини формується, починаючи з дитячого віку, протягом усього життя, і від того, якими будуть умови життя і роботи, у великій мірі залежать особливості характеру.

Психологи стверджують, що характер можна змінювати, боротися з його негативними проявами: невитриманістю, грубістю, неправильним реагуванням на критику, зауваження товаришів по роботі і т.д.

Завдання менеджменту полягає в тому, щоб шляхом цілеспрямованої копіткої роботи виховувати в кожної людини позитивні риси характеру. Вони включають: а) моральну вихованість (гуманність, доброту, тактовність у спілкуванні, поважність); б) повноту характеру (різнобічність інтересів, різноманітність діяльності); в) його цільність (узгодженість прагнень та інтересів, єдність слова і діла); г) визначеність (сталість поведінки); д) силу (енергійність, здатність захоплюватися і концентрувати сили на подоланні перешкод); е) твердість (завзятість, свідоме відстоювання поглядів, прийнятих рішень); ж) врівноваженість характеру (стриманість, рівність поведінки, особливо у стресових ситуаціях).

Під впливом ринкових перетворень змінюються умови життя І діяльності людей, а це веде до зміни вимог, які ставляться до людини, до окремих рис її характеру. Тому процес виховання і самовиховання має бути безперервним. Нині підприємницька діяльність вимагає великого вольового напруження, наполегливості, витримки, вміння співпрацювати: із суперниками і конкурентами, Особистості властиві певні психічні процеси: а) пізнавальні (відчуття, сприйняття, уява, пам’ять, мислення і розумові якості. мова); б) емоційні (збудженість і радість, обурення, злість та ін.); в) вольові психічні процеси (різноманітні дії і вчинки, пов’язані з постановкою і досягненням цілей, подоланням труднощів, боротьбою мотивів, свідомою саморегуляцією суб'єктом своєї діяльності і поведінки).

Кожен індивід характеризується певним психічним станом, який може бути різним, проявляючись у настрої: піднесення, бадьорість; захопленість, радість, тріумфування або пригнічений стан смуток, печаль, страх, нудьга та ін. Настрій, що формується, не є безпосередньою емоційною реакцією на ті чи інші події, а є реакцією на їх значення для людини в контексті її загальних планів, інтересів і очікувань. Для індивідуума важливо вміти контролювати свій настрій, а також володіти способами саморегуляції (корекції), що досягається в процесі виховання і самовиховання.

При вирішенні питань менеджменту персоналу у великій пригоді може стати соціонічний аналіз типів особистості та їх взаємовідносин у групі.

За матеріалами діагностики дається детальний аналіз особистості і готується ділова характеристика людині; рекомендується ефективний вид діяльності для даного типу особистості; розробляються пропозиції про раціоналізацію міжособових відносин на основі психологічної сумісності і уникнення конфліктної ситуації.

Для вивчення персоналу використовується фізіогноміка (фізіогномічні системи Галя, Порти, Ламброзо, Лафатера та ін.), яка представляє собою вчення про знаходження зв’язків між зовнішнім виглядом людини (загальний вид обличчя, будова черепа, колір і будова волосся, характер розміщення очей, розмір і обрис носа, вух, рота та ін.) і його належністю до певного типу особистості. Так, невелике обличчя з великим черепом властиве людині з розвинутими розумовими здібностями, а малий череп і велике обличчя найчастіше зустрічається в людей з практичним складом характеру.

У той же час квадратне підборіддя в людей ознака сильної волі, високий лоб сильний інтелект, повні люди добродушний характер, маленький зріст свідчення схильності до владності. З метою вивчення працівників, особливо кандидатів на керівну посаду, можуть застосовуватися методи роз пізнавання управлінських здібностей: спеціальні спостереження за діяльністю і зовнішнім проявом здібностей, за вмінням знаходити ефективне рішення при недостатній інформації.

Крім родових, статевих і національних ознак, обличчя кожної окремої людини може нести на собі відбиток свого життєвого шляху, вибраної професійної діяльності, загального рівня культури і освіти, деяких характерологічних ознак. У своїй книжці «Лице гадання» Лассаль писав, що кожна професія накладає на фізіологію особливий відбиток, тому по зовнішньому вигляду майже безпомилково можна визначити, з ким маєш справу адвокатом чи художником, лікарем чи торговцем і т.д. Це пояснюється тим, що кожна професія вимагає певного складу здібностей, думок, почуттів, і всі ці зовнішні спонукання знаходять прояв у формі визначних рис, які накладають своєрідний професійний відбиток.

Але не слід абсолютизувати такі залежності. Про це яскраво пише хорватський письменник Броніслав Нушич у своїй книжці «Автобіографія», підтверджуючи, що риси обличчя, поведінка, манера триматися і постава часто визначають по кликання людини в житті, разом з тим відмічає найбільш комічні ситуації, коли все трапляється навпаки. Тобто людині на роду було написано стати поетом, а він став м’ясником, або (що зустрічається частіше), людині на роду було написано стати м’ясником, а він став поетом. Тому не випадково, мабуть, автори відомого кінофільму «Джентльмени вдачі» вважали за можливе дати прізвисько «Доцент» затятому бандиту і рецидивісту. За кордоном набуває поширення графологічний аналіз і створюються графологічні бюро, які проводять аналіз професійних і особистих якостей працівників по їхньому почерку.

У зарубіжних корпораціях, особливо японських, функціонує чітка система оцінки персоналу, яка включає:

1) вивчення біографічні, сімейних відносин, особливостей інтелекту індивіда, головних потреб, інтересів та ін;

2) даних особистої справи (своєрідного досьє), куди вносяться анкетні дані і відомості, одержані на основі щорічних оцінок;

3) експертні оцінки і ехологічні тести з метою визначення здатності і особистих можливостей менеджера або кандидата на висування;

4) виконання письмових завдань: розробка певного проекту, підготовка ділового листа, доповіді та ін.;

5) усні екзамени, які мають співбесіди, інтерв'ю, групових дискусій.

Ці матеріали, а також дані візуальних спостережень обличчя, фігура, міміка та ін.), аналітичної характеристики поведінки і соціологічного аналізу типу особистості використовується при підборі і організації роботи персоналу.

Література

1. Эстетическое сознание и процесс его формирования. М. — Искусство, 2001.

2. Естетика і сучасність. Белик А. П. — К. — 2004.

3. Семантическая философия искусства. Басин Е. Я. — К. — 2008.

4. Философия и история культуры, под. ред. Карпушина В. А. — М. — 2007

5. Мистецтво і філософія. Диденко В. Д. — М. — 2000.