Гроші: сутність, функції та теорія виникнення

Гроші: сутність, функції та теорія виникнення

План

Вступ.

1. Гроші у контексті історичної еволюції суспільства

1.1 Виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна концепції

1.2 Еволюція форм грошей

2. Сучасні гроші та їх роль у ринковій економіці

2.1 Сучасні гроші, їх сутність і функції

2.2 Види грошових засобів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки і суспільних відносин взагалі. Вони виконують свої функції у результаті безперервного руху в сфері обігу, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню. В обігу гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні виступати в певній формі, яка забезпечувала б їм необхідну довіру з боку суб'єктів ринку та необхідні зручності і вигоди останнім. Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки здійснює грошова (монетарна) теорія, яка є складовою загальної економічної теорії.

Об'єктом дослідження курсової роботи є еволюційний процес розвитку грошей та грошових відносин, що триває до сих пір, загальний закон грошового обігу і проблематика природи сучасних грошових відносин.

Сучасний стан розвитку економічної науки дозволяє дослідити процес зародження та послідовний процес розвитку грошей та грошових відносин, а також виокремити основні функції, які вони виконують. Сьогодні в багатьох країнах класифікацію грошей проводять на агрегатній основі, що являє собою визначене законодавством, відповідно до принципу ліквідності, специфічне угрупування певної категорії грошових форм. У науковій літературі широкого вжитку отримала категорія грошова система, яка визначає форму організації грошового обігу. Розроблені основні важелі впливу на неї, а також розроблено закони грошового обігу та грошової маси.

Бурхливий розвиток сучасних технологій призводить до того, що з’являються нові форми грошей, які поступово все більш суттєво впливають на світову економіку. Крім того контроль за грошовою масою так званих «електронних грошей» доволі складний, і потребує подальшого вивчення.

Історія грошей і грошового обігу належить до проблем, котрі традиційно мало досліджувалися в українській історіографії, економічній теорії, незважаючи на те, що її розробка дає змогу ввести нові джерела для вивчення фінансово-економічної історії України.

У роботі вивчається як досвід закордонних вчених-економістів, так і праці провідних українських вчених, таких як: Д. Рікардо, Дж. М. Кейнса, К. Маркса, А. С. Гальчинського, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкіна, М. Грушевського, П. Девідсона, Л. Харріса, П. Хейне, І. Фішера, М. І. Савлука, В.С.Кулаєва, Ю. С. Абросимова, Попова В. М., Мочерного С. В., Панчишина С. М., Довженко М. В., Нурієва Р.М., Поплюйко Я., Пушкаренко П.І., Кушнарьова Б. П., Мартиняка Т. П., Царенко О. М., Юхименко П.І. та ін.

Метою дослідження є вивчення походження, сутності та функцій грошей, сучасних грошових відносин як основного інструменту функціонування ринкової економіки. Для реалізації мети дослідження необхідно вирішити наступні завдання дослідження: розглянути основні чинники виникнення грошей, раціоналістичну та еволюційну концепції походження грошей; проаналізувати; вивчити сутність та основні функції грошей в сучасній економіці; дослідити головні питання проблематики природи сучасних грошей; визначити роль сучасних грошей як кредитних грошей, грошей капіталу у розвитку грошової системи країни та зміцненню національної валюти; дослідити грошову систему та основні методи впливу на неї; проаналізувати види сучасних грошових відносин у державі.

Для виконання поставлених завдань використовувалась сукупність загальнонаукових методів пізнання. Визначальними стали принципи історизму, наукової об'єктивності та системності у висвітленні подій, процесів і явищ, виявлення причинно-наслідкових зв’язків.

1. Гроші у контексті історичної еволюції суспільства

1.1 Виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна концепції

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й урізноманітнення їх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей останні періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим умовам.

Процес становлення грошових знаків проходив по-різному у кожній державі зокрема й однаково у загалі. Розповсюдженню грошових одиниць могло сприяти завоювання, здійснене котроюсь з прадавніх держав, у котрій вже склалася до часу проведення загарбницьких війн система грошових знаків. Виникненню грошових знаків передувало бажання абстрагувати цінність, оскільки лише за умов абстракції полегшувалась торгівля.

На світанку історії торгівлі як такої не існувало, оскільки спершу людей було небагато й вони жили великими родинами, котрі мали загальне майно. Згодом, з розширенням сфери діяльності людини та суспільним поділом праці, одні люди стали потребувати продукти праці інших людей. Історія торгівлі почалася з обміну одного продукту праці на інший продукт праці. При міновій торгівлі цінність певних предметів є відносною величиною, що ускладнює процес обміну. Рідкісні предмети та цінні метали стали тим першим загальноприйнятим еквівалентом, що суттєво полегшував процес обміну. Товарне виробництво майже повністю витіснило натуральне. Прагнення до стабільності й справедливості призвело до карбування монет певної визначеної цінності, з різних металів. Згодом монети під час карбування почали прикрашати візерунками та різними зображеннями, важко було підробити. Така ідея була у свій час досить перспективною, оскільки давала можливість декілька разів збільшити багатство шляхом карбування визначеної кількості грошових одиниць з менш цінних матеріалів з визначеної цінністю і, використовуючи владу, впровадити їх у межах своєї країни. Це можна було зробити видачею указу про обмін грошових одиниць на вказану грошову одиницю. Так з’явились перші грошові системи. Введення перших паперових грошей дозволяло переносити у порівняно невеликому об'ємі з невеликою вагою величезні цінності.

Очевидно, що рівень зручності користування об'єктами — носіями економічної цінності пропорційний рівню абстрагування цінностей. Втім, рівень абстракції цінностей не закінчується купюрами, оскільки вищий рівень абстрагування цінностей є електронні гроші. В залежності від рівня розвитку країни такі гроші в тій чи іншій мірі витіснили традиційні і полегшили сам грошовий обіг. Правда, у слаборозвинутих країнах електронні гроші ще не набули певної популярності, а по-декуди можна зустріти й товарні форми грошей.

Глобалізація економіки та електронні (майже віртуальні гроші) ускладнюють існування національних валют. Уже частіше за мислюються про створення Єдиної всесвітньої системи носіїв економічн их цінності. Створення євро та досвід інших світових грошей — перші кроки на шляху до реалізації цієї ідеї.

Останні події світової економічної кризи загострили увагу на певних проблемах повязаних з грошовим обігом, детальний аналіз яких дасть підстави вправаджувати подальші зміни та удосконалювати форму і зміст сучасних грошей у відповідності до потреб сучасності.

Питання про механізм еволюції грошей, про те, звідкіля й куди «йдуть» і як «змінюються» гроші як економічна категорія, залишається відкритим для сучасної науки.

З огляду на складність і багатофункціональність грошей в економічній теорії відсутня єдність підходу до тлумачення процесу їх виникнення. В економічній науці виділяють дві основні концепції походження грошей: раціоналістичну та еволюційну. Існування цих двох концепцій пов’язане з тлумаченням розвитку форм грошей, що зумовлював зміну механізму визначення носіїв грошових функцій та ролі грошей у цьому механізмі.

Раціоналістична концепція розглядає що, гроші виникли як наслідок певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обміну. Вона пов’язує виникнення певної форми грошей з усвідомленням її необхідності людьми, які і забезпечують її впровадження в господарський оборот. Раціоналістична концепція характеризує період паперових (кредитних) грошей. Представниками раціоналістичної концепції є Аристотель і П.Самуельсон. Згідно раціоналістичній концепції, поява грошей спричинена особливими обставинами суспільного розвитку. Оскільки відносини товаровиробників виступали як основа економічного укладу, то з боку виробничих відносин здійснювався постійний вплив на механізм формування вартості. Іншими словами, походження грошей слід розглядати в нерозривному зв’язку з розвитком форм вартості.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроб лений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму, як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися.

Еволюційна концепція декларує, що гроші виникли в результаті безпосереднього розвитку суспільства: в конкретний момент часу суспільні відносини досягли рівня, коли виникла потреба мати еквівалент. Еволюційна концепція грошей розкриває їх об'єктивне виділення із загальної товарної маси як найбільш придатного для виконання функції грошей товару в межах окремої суспільної форми товарного виробництва і обігу, пояснюючи ефективність грошей у ролі інструмента контролю за рухом товарів. На користь цієї концепції свідчить виникнення золотих грошей в процесі еволюції товарного обміну і форм вартості. Представниками еволюційної концепції є Сміт, Рікардо, Маркс, Фрідмен, Харісон, Кнапп, «кембриджська школа» .

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, попит на який найбільший, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо.

Оскільки історія грошового обігу показала минущість ролі золота в якості грошей, а паперові гроші продовжують еволюціонувати та розвиватися, то обидві концепції є вірними по відношенню до процесу виникнення і функціонування грошей, а питання еволюції грошей залишається відкритим.

Між раціоналістичною та еволюційною концепцією багато спільного. В них виникнення грошей — результат тривалого історичного розвитку.

1.2 Еволюція форм грошей

За свою історію існування гроші пройшли складний еволюційний шлях від товарних повноцінних грошей до сучасних неповноцінних кредитних грошей (Рис. 1).

Перші випадки обміну припадають ще на первіснообщинний лад. У той період обмін мав нерегулярний характер. Для цього періоду характерна проста, випадкова або одинична форма вартості.

Рисунок 1 Схема еволюції форм грошей

При натуральному господарстві надлишок продукції виникав лише періодично, час від часу. Товари, які вироблялися в надлишку, випадково змінювали свою вартість через посередництво іншого товару (наприклад, одна вівця дорівнювала одному мішку зерна). Мінова вартість при такому обміні могла часто змінюватися в часі і просторі. Однак вже в цій простій формі вартості були закладені основи майбутніх грошей.

Зерно служить формою вартості вівці, тобто пасивно відображає суспільну працю витрачену на вирощування вівці. Отже, зерно стає зовнішнім проявом суспільної праці, тобто еквівалентом, і знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Еквівалентна форма вартості має наступні особливості:

— споживча вартість товару-еквіваленту (зерна) служить формою прояву своєї протилежності - вартості товару (вівці);

— індивідуальна праця, витрачена на виробництво товару-еквіваленту (зерна), виражає свою протилежність — суспільну працю;

— конкретна праця, закладена в товарі-еквіваленті (зерні), служить формою прояву абстрактної праці. [8; c. 15]

З поглибленням поділу праці, виникненням ремісництва і розвитком ремесел, зростає різноманітність вироблюваних речей, все більша їх частина виробляється з метою продажу. Виникають ринки, на яких кожен даний товар може бути прирівняний до цілого ряду інших товарів і, відповідно, виражати в них свою вартість. Проста або випадкова форма вартості змінюється повною або розгорнутою. Коли один товар прирівнюється за вартістю до багатьох інших.

У подальшому розвитку товарного виробництва з метою подолання суперечностей розгорнутої форми вартості агенти ринку вдаються до проміжного товару-посередника. Ті товари, які обмінювалися найчастіше, поступово перетворилися в межах даного ринку у загальний еквівалент.

Загальний еквівалент — це товар, який має властивість обмінюватися на будь-який інший товар.

У різних народів різні товари виділилися на роль загального еквіваленту. Йдеться про такі товари, як тютюн, риба, мушлі, оливкова олія, різні види металів, у т.ч. золото і срібло. В Стародавньому Єгипті це було зерно, в Середньовічній Західній Європі - велика рогата худоба, в Західній Африці майже до нашого часу — брили солі.

На території Київської Русі найбільш поширеним було хутро. Слово «гроші» тут з’явилося лише в XIII ст., а до цього загальний еквівалент називався словом «куна», що означало «хутро». Саме хутро в цій ролі широко застосовувалося кілька століть, навіть у середні віки. «Руська правда» часто використовує термін «куни» в розумінні грошей: «кунамися викупати», «давать куни в рези» тощо. [9, с. 19]

Ось так з появою товарних грошей, починається еволюційний процес, який змінює форми грошей у відповідності до поьреб ринку та суспільних відносин.

Загальна форма вартості замінюється грошовою. Роль грошей виконують метали. Їх власна споживна вартість відходить на другий план, найголовнішою стає властивість бути загальним еквівалентом. Найдавнішими в історії людства були бронзова китайська монета цянь, бронзова грецька лепта, золота і срібна давньогрецька драхма, срібний давньоримський сесторцій тощо.

Золото і срібло виділилися на роль загальних еквівалентів завдяки певним природнім та економічним властивостям: однорідність, подільність, рідкісність і, відповідно, велика вартість у невеликій вазі тощо. За золотом роль загального еквіваленту закріпилася на досить високому рівні розвитку товарного виробництва і обміну. Золото в якості грошей по відношенню до всього товарного світу завжди знаходиться в еквівалентній формі вартості: затрачена на нього конкретна праця виступає безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця є безпосереднім втіленням суспільної праці.

З появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих зливків чи кусків металу. Такі гроші мали величезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма зливків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети. [9, c. 20]

Карбування металевих монет стало подальшим ступенем у розвитку грошей. Вважається, що перші монети з’явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу у VIII-VII ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети із золота.

Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі: в IX-XI ст. здебільшого срібні, частково — золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів — куниць, білок та інших тварин, використовуване до того як гроші. Вважається, що однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня — срібний злиток вагою в півфунта.

Протягом тривалого часу в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, чия номінальна вартість менша за їхній металевий вміст, є ошуканством населення. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром. Назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (повноцінний, справжній, чистий, повної ваги).

Від 2-ї половини XIX ст. номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (вагової) вартості. В обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета — пенні в 1300 р. важила 22 грами, а в 1364 році — лише 12 грамів. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. — 98 ліврів. У Німеччині в 1326 р. з 234 грамів срібла карбувалося 2 марки, а в 1378 р. — 4, в 1506 р. — 12 марок. В Росії у 1656 році в обіг було випущено срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше попередньої. Аналогічні приклади характерні і для інших країн.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу — одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальними визначеннями, які відповідно до змін в емісійних витратах коли-не-коли коригувалися.

Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. Цінніші монети вряди-годи зникали. Суть цього явища було вмотивовано на основі закону англійського банкіра Т. Грешема (1519−1579), широко відомого в теорії грошей. Зміст цього закону висловлено простою формулою: «Погані гроші витісняють з обігу хороші» .

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових, так званої перехідної форми грошей. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися у функції засобу обігу понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з’явились у Китаї ще у VIII ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції їх емісія розпочалася в 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банкові ще в 1762 р. Попервах їх випуск мав епізодичний характер, але з 1771 р. здійснювався на регулярних засадах. В Росії паперові асигнації з’явилися в 1769 р., в період царювання Катерини II. Спочатку вони вільно розмінювались на срібні гроші, заступаючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Емісія паперових грошей у Північній Америці розпочалася наприкінці XVII ст.

Перші паперові гроші УНР були випущені Центральною Радою, за різними джерелами, 24 або 26 грудня 1917 р. (за новим стилем, відповідно, 5 або 7 січня 1918 р.). Загальний обсяг емісії було встановлено на суму 500 млн. карбованців. Започаткували її білетом з номіналом у 100 карбованців. У народі ці 100 карбованців назвали «горпинками», — мабуть, через орнамент, який часто траплявся на жіночих фартушках (кияни називали фартушки «горпинками»). [18, c. 3]

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Йдеться про цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов’язаний із розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин — вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Поступово паперові гроші втрачали під собою золотий вміст. Більшість країн Заходу припинила конвертованість (обмін) паперових грошей в золото під час великої депресії — економічної кризи 1929;33 рр. і в перші післякризові роки. Проте, такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок, зв’язок національних паперових грошових одиниць із золотом здійснювався опосередковано через функціональні структури світових грошей. Від середини 1970;х рр. практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилась і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковите витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і воно перетворилось на звичайний товар.

Власне, на цій базі здійснився остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість — ту, що безпосередньо втілювалась у монетарному товарі як носії грошових відносин. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару.

Епоха сучасних грошей (неповноцінних) є епохою грошей, що розвиваються на кредитних засадах. Це водночас і епоха банківських грошей — грошей, що функціонують значною мірою на безготівкових засадах, грошей, які поступово трансформуються в електронні символи і знаки.

2. Сучасні гроші та їх роль у ринковій економіці

2.1 Сучасні гроші, їх сутність і функції

Тривалий час людство ототожнювало поняття грошей з готівкою, але й тоді через їх багатофункціональність гроші здавалися людям чимось надзвичайним і чарівним. Розвиток самої грошової форми вартості, остаточний розрив (після Ямайської угоди) грошей з золотом, а через нього і з товарним світом, поява нових грошових форм призвели до перегляду традиційних підходів до грошей.

З-поміж ряду відомих визначень грошей все частіше використовується досить парадоксальне: грошима є все те, що виконує функції грошей, або грошима є все те, що виступає в якості грошей.

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті — так званих кредитних грошей. Саме золото виконувало грошову роль не стільки у своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Поступово воно набуло особливої споживної вартості як загального еквівалента, що заслонила собою його природну споживну вартість. Відтак світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття неповноцінних грошей, не пов’язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми (Рис.1). На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони — щось інше, складніше явище суспільного характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами. [9, c. 23]

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Перші їх форми з’явилися ще за часів панування металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінним і неповноцінним грошам. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобов’язання), банківські зобов’язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому вони дістали також назву кредитних.

Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми існування виділяють готівкові гроші, розмінну монету, депозитні гроші; залежно від статусу емітента та характеру емісії — казначейські та банківські гроші. [9, c. 23−24]

Гроші виконують три функції: міри вартості; засобу обміну, або обігу; засобу нагромадження багатства. Тривалий час у вітчизняній економічній науці визнавали п’ять функцій грошей, до названих додавалися ще дві - засіб платежу і світові гроші. Проте ці функції охоплюють попередні. Світові гроші розглядаються не як функція грошей, а як сфера їх застосування. В такій якості гроші поділяються на: місцеві, регіональні (в цій якості, зокрема почала виступати така валютна одиниця як ЄВРО), світові. [7, c. 96]

Суть функції міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей визначають ціни всіх інших товарів. Інакше кажучи, гроші використовують як масштаб для визначення ціни окремих благ. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для зручності встановлення цін грошову одиницю кожної країни поділяють на рівні частини. Наприклад, гривню — на 100 копійок, долар США — на 100 центів, японську єну — на 100 сенів тощо. [7, c. 96]

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Для визначення ціни не потрібні реальні гроші. Усі продавці й покупці мають чітке уявлення про вартість грошей, яка виступає у вигляді їх купівельної спроможності. Вартість паперово-кредитних грошей залежить від багатьох чинників, передовсім від фізичного обсягу реальних благ, який продукує національна економіка, та кількості грошей. Із збільшенням кількості благ вартість грошей зростає. І навпаки, із збільшенням кількості грошей у національній економіці купівельна спроможність грошей зменшується. [7, c. 96]

Розвиток національної економіки та інституційного середовища сприяв формуванню сталих довірливих відносин між економічними суб'єктами. Тому продаж товарів дедалі частіше відбувається в борг, особливо з розвитком кредитного банківництва, яке активно обслуговує ділові стосунки між економічними суб'єктами. Обслуговуючи оплату боргів, гроші також виконують функцію засобу обміну. [7, c. 97]

Функція нагромадження грошей означає створення багатства. У суспільства існують глибинні економічні причини, що спонукають фірми й окремих людей заощаджувати гроші. Нагромаджує гроші й держава, створюючи валютні резерви. Ці резерви мають дуже важливе значення в умовах міжнародного поділу праці та зростання взаємозалежності держав. З огляду на функцію нагромадження слід зазначити, що її все частіше виконують безготівкові грошові рахунки. Саме ця функція найбільш гостро ставить проблему ліквідності.

В економіці існує поняття «активи». Так називають цінності, що мають ринковий попит і можуть в певних умовах відчужувати їх власниками. Активи часто виступають як «потенційні гроші» .

Платіжним засобом може виступити будь-який актив, на який на ринку є платоспроможний попит. Вся проблема у витратах, пов’язаних з обміном даного активу на гроші. «Ступінь ліквідності» — порівняльна величина витрат обміну даного активу з витратами обміну іншого активу (в економічній теорії такі витрати називаються трансакційними). Ліквідність характеризує три властивості даного активу: реальну можливість використання даного активу як платіжного засобу; швидкість перетворення «надійного» активу в засіб платежу (в цьому сенсі золота монета за часів, коли золото було грошовим металом, абсолютно ліквідна, а зараз її спочатку треба продати за гроші, і це не так просто та швидко зробити та ще й знайти купця, що дав би за неї справжню ціну); здатність активу зберігати «у часі і просторі» свою первісну вартість («ступінь антиінфляційної стійкості»).

Абсолютно ліквідна — готівка, вона завжди і з нульовими витратами на обмін прямо обмінюється на будь-який інший актив.

У 80-х роках XX ст. в економічній теорії формується поняття грошових агрегатів: активів, що виконують певні функції грошей і поділяються за ступінню ліквідності.

У нас національний банк України виділяє такі грошові агрегати:

М0 = гроші поза банком.

М1 = Мо + кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті.

М2 = М1 + строкові кошти у національній валюті та валютні кошти М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

Іншими словами, М0 — це готівка. М1 — готівка плюс короткострокові банківські вклади (терміном до одного року). М2 — готівка і короткострокові банківські вклади плюс довгострокові банківські вклади (терміном понад один рік). В Україні різниця між М2 та М3 є дуже незначною.

Грошова маса відображає загальну суму грошей, яка перебуває в обігу країна в певний момент часу. На практиці всі складові грошової маси є єдиним цілим і легко переміщуються із нагромаджень в обіг, і навпаки.

2.2 Види грошових засобів

У ХХ ст. настала ера банківських грошей, коли гроші існують у вигляді записів на рахунках у банках, що дало змогу розвинутися безготівковому обігу. Банківські гроші можна використовувати у розрахунках за допомогою чеків, кредитних карток, акредитивів, платіжних доручень тощо. Нині в розрахунках дедалі ширше використовують комп’ютери, внаслідок чого виникли так звані електронні гроші.

Банківські гроші — це неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов’язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту при погашенні позичок і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима. [9, c. 26]

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх іманентною складовою. Коли ринкові зв’язки, а разом з ними і взаємна довіра суб'єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов’язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нової форми неповноцінних грошей, альтернативної паперовим грошам. Спочатку торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей. Проте сфера їх застосування як грошей була обмеженою.

З розвитком банківського кредиту банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов’язання — банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей — банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей — депозитні гроші.

Банкнота в загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму класичної банкноти. [9, c. 26]

Подвійне забезпечення «класичної» банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю комерційного векселя.

Випуск векселів у тісному зв’язку з торговельними операціями забезпечував погодженість випуску банкнот з реальними потребами обороту — у міру зростання цих потреб випуск банкнот збільшувався, і навпаки. Проте випуск банкнот під комерційні векселі не завжди забезпечував автоматичне пристосування до потреб обороту. Це зумовлювалося цілою низкою обставин: обліком фінансових векселів, у тому числі казначейських, зниженням цін на товари та прискоренням обігу банкнот, унаслідок чого зменшувалася потреба в грошах до настання строків погашення векселів, та ін. У всіх цих випадках виникала загроза появи зайвих банкнот та їх знецінення. Запобігти цьому міг вільний розмін банкнот на золото: зайві банкноти пред’являлися в банки для обміну на золото. [9, c. 27- 28]

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929—1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості — розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення. [9, c. 28]

У сучасних умовах зазнав деформації і механізм автоматичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного забезпечення. Передусім поряд з комерційними стали значно ширше використовуватися казначейські векселі та облігації державних позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов’язання держави не є реальними цінностями, кредитування їх емісійним банком значно ускладнило зв’язок емісії з реальними потребами обороту. Різке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейських векселів та облігацій держави в забезпеченні емісії грошей означає переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби державного казначейства. Через задоволення останніх банкноти потрапляють у сферу товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обороті. З цього погляду механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими білетами. [9, c. 28]

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо. [9, c. 30]

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей: значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті. [9, c. 30]

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот. [9, c. 30]

В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надійність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонування банків. [9, c. 30]

Електронні гроші — це різновид депозитних грошей, які існують у пам’яті комп’ютерів і здійснюють свій рух автоматично з допомогою комп’ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою. [9, c. 30]

Носієм електронних грошей є пластикова картка — іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки чи паперових платіжних документів. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило витрати обігу .

Квазігроші, або майже гроші, — це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

1. коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами;

2. коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, вексель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти. [9, c. 31]

Тому квазігроші не є якоюсь випадковою чи нав’язаною грошам формою. Поява і тривале використання їх є закономірним результатом еволюції форм грошей. У перспективі вони теж будуть змінюватися. Зокрема, широкий розвиток «електронних грошей» може призвести до втрати чеком свого значення в обороті депозитних грошей і своєї ролі як виду квазігрошей. [9, c. 32]

Глобальність Інтернет мережі, відсутність кордонів у спілкуванні дещо змінили встановлені правила ведення бізнесу, замовлення послуг та товарів, отримання та оплату. Глобальна мережа надала можливість проводити операції купівлі-продажу, замовлення послуг, не виходячи з дому. Швидкість обробки та передачі замовлень відповідно повинні були підтверджені й оплатою коштами. Виникла необхідність у швидких розрахунках. Тому було запропоновано електронний варіант грошей, який можна було б легко і швидко, навіть поза банківською установою, переказати на відповідний рахунок свого контрагента.

В прийнятій 18 вересня 2000 р. Директиві Європейського Парламенту та Ради «Про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними» зазначено, що для електронної торгівлі, яка швидко розвивається, бажано забезпечити регулятивну основу, що допоможе повною мірою виявити потенційні переваги електронних грошей і, зокрема, уникнути затримки впроваджень технологічних нововведень, а електронні гроші можуть розглядатися як електронний замінник монет і банкнот, який зберігається на електронному пристрої, наприклад, на чіп-картці або у пам’яті комп’ютера, і який, в основному, призначений для здійснення електронних банківських платежів обмеженими сумами. [5, c. 3−4]

Проблема правового забезпечення існування електронних грошей, різноманітних платіжних систем, що здійснюють свою діяльність в національному сегменті Інтернету визначена окремими органами виконавчої влади України. Так, у листі Держфінмоніторингу України від 2 грудня 2003 р. № 1826/30 420−4 «Щодо правомірності використання системи трансферу майнових прав Web Money Transfer суб'єктами підприємницької діяльності», зокрема, зазначається, що відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обов’язковою умовою законного проведення розрахунків фізичними та юридичними особами України між собою за допомогою платіжних систем є наявність дозволу або реєстраці. [15, c. 49−51]

Відповідно до статей 7, 40, 56, 67 Закону України «Про Національний банк України», з метою врегулювання діяльності, що пов’язана з випуском електронних грошей в Україні, та запровадження моніторингу за такою діяльністю Правління Національного банку України постановою від 25.06.2008 № 178 затвердило «Положення про електронні гроші в Україні». [2, c. 5−17]

Положення встановлює вимоги Національного банку України до суб'єктів здійснення випуску, обігу та погашення електронних грошей, а також до систем електронних грошей в Україні.

Термін «електронні гроші» та основні вимоги положення відповідають законодавству Європейського Союзу.

Положенням, зокрема, встановлено:

· банки мають право здійснювати випуск електронних грошей, виражених лише в гривнях, за винятком випуску наперед оплачених платіжних карток;

· банк-емітент зобов’язаний здійснювати погашення випущених ним електронних грошей на вимогу пред’явника;

· користувачі мають право використовувати електронні гроші банків-емітентів для оплати товарів і послуг торговців, а також переказувати електронні гроші іншим користувачам;

· торговці на підставі договору, укладеного з банком-емітентом або уповноваженою ним особою, мають право приймати від користувачів електронні гроші як засіб платежу за товари або послуги;

· сума електронних грошей на одному електронному пристрої, що перебуває у розпорядженні користувача, та сума однієї трансакції в системах електронних грошей згідно з методикою застосування VII Спеціальної рекомендації FATF обмежується сумою 5 000 гривень;

· фізичні та юридичні особи, які не є банками, не мають права приймати електронні гроші в обмін на готівкові або безготівкові кошти, за винятком укладення юридичними особами договору з банком-емітентом про розповсюдження електронних грошей;

· банк-емітент зобов’язаний забезпечити запровадження в системі електронних грошей організаційних, процедурних заходів та використання технічних засобів з метою виявлення, а також запобігання, перешкоджання та протидії шахрайству;

· банк-емітент зобов’язаний узгоджувати з Національним банком України правила системи електронних грошей, повідомляти про початок випуску електронних грошей і надавати звітність.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25.06.2008 № 178 банки, які здійснюють випуск електронних грошей в Україні, протягом шести місяців з дня набрання постановою чинності та в порядку, встановленому Положенням про електронні гроші, зобов’язані подати до Національного банку України для узгодження правила систем електронних грошей, за винятком:

· правил Національної системи масових електронних платежів;

· випуску банком наперед оплачених платіжних карток за договором, укладеним з платіжною організацією міжнародної платіжної системи, зареєстрованим Національним банком України в установленому законодавством України порядку. Основний недолік електронних грошей полягає в тому, що їх емісія гарантується винятково емітентом, держава не дає ніяких гарантій збереження їхньої платоспроможності. Це приводить до того, що Електронні гроші не рекомендується використовувати для здійснення великих платежів, а також для нагромадження істотних сум протягом тривалого часу. Тобто Електронні гроші в першу чергу платіжний, а не накопичувальний засіб.

3. Грошовий обіг в державі

Сукупність грошових відносин у державі можна розділити на декілька груп: грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем товарів; грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем послуг; грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем робочої сили (з/п); грошові відносини, з допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів. Вони регламентуються державним законодавством та підпорядковуються законам грошового обігу та грошової маси.

3.1 Закони грошового обігу та грошової маси

Рух грошей у країні між фірмами, домогосподарствами та державою називається грошовим обігом. Держава регулює грошовий обіг і формує національну грошову систему. Практично в усіх країнах світу грошовий обіг регулює центральний банк. [7, c. 97]

У ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце — він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною фукцією якого є контроль та регулювання кількості грошей у країні. Окрім цієї, центральний банк виконує низку інших функцій — випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни, виступає міжбанківським рахунковим центром тощо. [7, c. 97]

У розвинутій товарній економіці існує дві форми руху грошей між економічними суб'єктами — готівковий обіг і безготівковий. Готівковий обіг — це рух грошей між економічними суб'єктами у вигляді готівки — банкнот і розмінної монети. Безготівковий обіг — це рух грошових коштів на рахунках клієнтів.

У країнах з розвинутою ринковою економікою панує безготівковий обіг, що зумовлено зручністю безготівкових розрахунків та скороченням витрат, пов’язаних з обміном готівки. У країнах з перехідною економікою готівку ще широко використовують в окремих сферах господарського життя. По-перше, майже всі домогосподарства активно купують життєві блага за готівку. В Україні, наприклад, лише незначний відсоток домогосподарств використовує безготівкові рахунки, тоді як в США менше 6% зайнятих за наймом отримують зарплату у вигляді готівки. По-друге, рух готівки важко контролювати, що дає змогу ухилитися від сплати податків чи здійснювати інші незаконні дії у тіньовій економіці. По-третє, в умовах економічних збурень та соціально-політичної нестабільності економічні суб'єкти надають перевагу готівці.

Між готівковим і безготівковим обігом існує тісний взаємозв'язок. Найважливіша перевага готівки полягає в тому, що необхідні для купівлі різних благ кошти перебувають у гаманцях покупців, але в такому випадку вони втрачають можливість заробити процент за вклади. [7, c. 95]

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, в яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на число обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей. [8, c. 67−69]

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Кількість грошей для обігу і платежу в умовах розвинутого кредитного господарства вираховується за законом:

Кількість грошей, які необхідні для обігу:

Сума цін товарів, що реалізуються Сума цін товарів, проданих в кредит Сума платежів по боргових зобов’язаннях Сума платежів, що взаємно погашаються Середня кількість оборотів грошей як засобу обігу та як засобу платежу.

При металевому обігу, кількість грошей регулювалась стихійно, за допомогою грошей в функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалась, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, якщо збільшувалась — відбувався прилив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалась на необхідному рівні. При обігу розмінних на золото банкнот можливість їх вільної о обміну на метал (золото, срібло) виключає знаходження в обігу їх зайвої кількості.

Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється у відповідності до закону паперово-грошового обігу. Специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути лише із відношення їх до золота, лише через те, що вони є представниками останнього. І закон цей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій дійсно оберталося б символічно представлене ними (золото чи срібло). Коли кількість паперових грошей буде рівною теоретичній кількості золота, що необхідна для обігу, ніяких негативних явищ не виникне — паперові гроші чи нерозмінні банкноти будуть відігравати роль грошових знаків, тобто замінників золотих монет. Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їх знецінення. [8, c. 70−71]

Так як, золоті монети ще у 20 — 30-ті роки ХХ ст. залишили сферу обігу, а відтак відбулась повна демонетаризація золота, то кількість грошей в обігу треба розв’язувати на новій методологічній основі.

Більшість сучасних економістів, аналізуючи кількість грошей, потрібних для обігу, виходять з кількісного рівняння обміну, запропонованого 1911 р. американським економістом Ірвінгом Фішером:

M x V = P x Q, де: М (маса грошей, що знаходиться в обігу); V (середня швидкість (кількість) обороту грошової одиниці); Р (рівень ціни на ринку); Q (реальний обсяг товарної маси на ринку). [7, c. 98]

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць). Ця величина прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (P· Q) й обернено пропорційно — з обсягом маси грошей, що є в обороті. [9, c. 84]

Отже, кількість грошей залежить від фізичного обсягу виробленого продукту, рівня цін на товари й послуги і швидкості обігу грошей. Проте гроші потрібні не лише для купівлі-продажу товарів. Економічні суб'єкти заощаджують певну частину грошей, іншу частину використовують для придбання цінних паперів тощо. Тому кількість грошей, потрібна для обігу, буде більшою, ніж випливає з кількісного рівняння обміну.

Грошовий обіг приймає будь-яку кількість паперово-кредитних грошей. Збільшення кількості грошей в обігу знижує їхню купівельну спроможність, якщо одночасно не збільшується пропозиція товарів і послуг. Інакше кажучи, таке збільшення кількості грошей в обігу спричиняє інфляцію. [7, c. 99]