Облік та аналіз оплати праці

Зміст

Вступ Розділ 1. Теоретико-методологічні основи обліку праці та її оплати

1.1 Види та форми оплати праці в умовах ринку

1.2 Формування фонду оплати праці на сільськогосподарському підприємстві

Розділ 2. Стан обліку праці та її оплати в СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області

2.1 Організаційно-економічна характеристика СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області

2.2 Організація обліку та нарахування заробітної плати у СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області

Розділ 3. Шляхи удосконалення використання трудових ресурсів, обліку праці та її оплати в СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області

3.1 Напрямки удосконалення обліку праці та її оплати в господарстві

3.2 Удосконалення обліку праці та її оплати і аналізу використання робочої сили в СВК «Ренійський» на підставі автоматизації

Висновок Список використаних джерел

Вступ

Проблеми організації заробітної плати і формування її рівня поряд з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин суспільства через те, що поєднують інтереси всіх учасників трудового процессу. Як економічна категорія, заробітна плата — одна з найскладніших економічних категорій і соціально-економічних явищ. З одного боку вона є джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого — для роботодавців є значною часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства.

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена тим, що в умовах ринкової економіки заробітна плата відіграє значну роль у розвитку суспільного виробництва. Основним функціональним призначенням заробітної плати є стимулювання продуктивності праці, відтворення робочої сили та вирішення соціальних потреб суспільства. Рівень та стан оргнапнізації оплати праці здійснює значний вплив на виробничність праці, а відповідним чином організований бухгалтерський облік надає можливість мобілізувати працівників на якісне та своєчасне виконання робіт і забезпечує пошук резервів підвищення ефективності виробництва.

Об`єкт дослідження: сукупність теоретичних та прикладних проблем з нарахування, обліку і аналізу заробітної плати на сільськогосподарському підприємстві.

Предмет дослідження: стан обліку заробітної плати працівників СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області.

Метою дипломної роботи є дослідження стану обліку та механізму організації заробітної плати в сільськогосподарському підприємстві, вивчення організації роботи бухгалтерії та стану обліку і аналізу використання трудових ресурсів в СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області та розробка пропозицій за результатами дослідження.

Виходячи із зазначеної мети основними завданнями роботи визначено наступні:

— вивчити літературу з теми дослідження;

— розглянути основні теоретичні концепції та категорії обліку та аналізу оплати праці;

— розкрити зміст, сутність та методику визначення й обліку заробітної плати;

— провести поглиблений аналіз використання трудових ресурсів на підставі якого запропонувати основні напрямки удосконалення обліку та аналізу оплати праці і використання робочої сили в СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області.

Методи дослідження: Методологічною основою дипломної роботи є діалектичний метод, як загальний спосіб наукового пізнання соціально-економічних явищ та процесів. Для аналізу ефективності організації оплати праці на сільськогосподарському підприємстві використовувалися методи порівняння, аналізу і синтезу. Теоретичні положення та висновки, що висуваються в роботі, обґрунтовуються виходячи з принципів діалектичної логіки. Поряд з теоретичним в роботі використовується і кількісний аналіз матеріалів. В ході аналізу порівнюються фактичні данні в таблицях та графіках і на цій основі робляться практичні висновки і пропозиції щодо удосконалення організації праці у господарстві.

Проведене дослідження обліку праці та її оплати дає змогу розробити конкретні, обґрунтовані висновки і внести пропозиції щодо поліпшення організації обліку праці та її оплати в відкритому акціонерному в СВК «Ренійський»

Практичними матеріалами для виконання дипломної роботи послужили дані річних фінансових звітів за 2009;2011 роки, та дані первинного, аналітичного, синтетичного обліку по рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» .

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи обліку праці та її оплати

1.1 Види та форми оплати праці в умовах ринку

Заробітна плата є важливим якісним показником господарювання. У процесі виробництва споживається жива та уречевлена праця. Жива праця створює нову вартість, частина якої споживається самими робітниками і одержується у формі оплати праці, а інша частина привласнюється власником засобів виробництва. Розмір заробітної плати залежить від складності роботи, що виконується робітником, рівня відповідальності, кваліфікації працівника, результатів праці та господарської діяльності підприємства. В сучасних умовах економічного розвитку України результати господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників значною мірою визначається рівнем організації оплати праці. При цьому заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважена ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У процесі виробництва споживається жива та уречевлена праця. Уречевлена праця втілена в засоби виробництва (будівлі, машини, сировину, добрива, пальне, запасні частини тощо), які переносять свою вартість на вироблений продукт. Жива праця створює нову вартість, частина якої споживається самими працівниками і додержується у формі оплати праці.

Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки конче потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали правдиву та об'єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи — прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення як на своєму підприємстві, так і партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку. Однією із ланок цієї системи є організація обліку і аналізу праці та її оплати, тобто сукупність заходів спрямованих на планомірне і найбільш доцільне використання праці працівників з метою досягнення їх високої продуктивності.

За видами заробітна плата поділяється на: основну, додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата є базою нормального відтворення робочої сили. Вона залежить від результатів праці робітника, якості робочої сили, кваліфікації, виробничого досвіду тощо. Витрати на основну заробітну плату є основною частиною фонду оплати прані і безпосередньо входять до собівартості виробленої продукції, виконуваних робіт чи наданих послуг.

Додаткова заробітна плата — це складова заробітної плати працівників, до якої включають витрати на оплату праці, не пов’язані з виплатами за фактично відпрацьований час тобто це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До неї входять доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; окремі види преміювання, винагороди та інші види заохочення, визначені Положенням з оплати праці підприємства та пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій які залежать від результатів господарської діяльності та виплат за рахунок власних коштів (прибутку) підприємств. Нараховують додаткову заробітну плату залежно від досягнутих і запланованих показників, умов виробництва, кваліфікації виконавців. Джерелом додаткової оплати праці є фонд матеріального стимулювання, який створюється за рахунок прибутку. Розмір останнього не може бути гарантованим і змінюється зі зміною результатів господарської діяльності підприємства.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, що не передбачені актами чинного законодавства або що здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми.

Основна і додаткова заробітна плата (оплата праці) утворює фонд заробітної плати. Він включає: оплату проходження підвищення кваліфікації, оплату вимушеного прогулу, стипендій працівникам за період навчання, оплату за роботу в святкові дні та в нічний час, надбавки за класність, персональні надбавки, доплати за керівництво ланкою, бригадою та тощо.

Облік розрахунків з оплати праці в сільськогосподарських підприємствах здійснюється на основі типових форм, які затверджуються відповідними державними органами. При організації трудових відносин на сільськогосподарському підприємстві виходять з того, що основні права й обов’язки щодо організації оплати праці передано державою підприємствам. Організація праці та її оплата на нових засадах покликана створити додаткові джерела для заохочення показників, збільшити їх доходи і залучити широкі верстви до активного пошуку ефективних рішень в організації праці та виробництва. Крім того, організація праці та її оплата на нових засадах спрямована на суворе дотримання технологічних вимог і строків виконання робіт, раціональне використання ресурсів виробництва, підвищення кваліфікації, прагнення до одержання високого кінцевого результату, тобто дотримання принципів матеріальної зацікавленості працівників [45, с. 107].

Завданнями обліку праці та її оплати в сучасних умовах є:

— точне і своєчасне документальне оформлення даних про обсяг виконаних робіт, одержаної продукції і нарахованої оплати праці відповідно до кількості та якості затраченої праці;

— правильне нарахування оплати праці кожному працівникові згідно з чинними положеннями;

— дотримання порядку розподілу оплати праці по об'єктах бухгалтерського обліку;

— повний і своєчасний розрахунок з працівниками з оплати праці;

— своєчасне складання та подання бухгалтерської і статистичної звітності з оплати праці.

Забезпечуючи виконання зазначених завдань, бухгалтерський облік оплати праці здійснює великий вплив на трудову дисципліну. На відповідному рівні організований бухгалтерських облік сприяє мобілізації працівників на виконання робіт і пошук резервів підвищення ефективності виробництва. Облік праці та її оплати організовується таким чином, щоб сприяти підвищенню продуктивності праці, зміцненню трудової дисципліни, підвищенню якості виробництва продукції, виконання робіт та послуг.

Система оплати праці має бути побудована так, щоб вона матеріально стимулювала розподіл і використання трудових ресурсів за видами економічної діяльності України з максимальною віддачею. Завдання такого розподілу вирішується міжгалузевою диференціацією заробітної плати, необхідність якої диктується низкою чинників, що визначають наявність відмінностей в умовах і рівнях витрат робочої сили, обумовлених рівнем складності робіт, технічною оснащеністю виробництва, формою його організації, тривалістю та інтенсивністю (напруженістю) праці тощо.

Облік праці займає провідне місце в бухгалтерському обліку на сільськогосподарських підприємствах. У складі виробничих витрат оплата праці складає, як правило, від 15 до 35% всіх витрат і здійснює значний вплив на формування фінансових результатів діяльності підприємства.

Під оплатою праці розуміють виражений у грошовому обчисленні еквівалент кількості праці працівників в суспільному продукті, яка надходить в особисте споживання робітника. Весь процес обліку оплати праці працівників поділяють на два етапи [20, с. 24]:

1. Облік особового складу та використання робочого часу;

2. Облік виробітку продукції і заробітної плати

Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 року № 108/95 — ВР (зі змінами та доповненнями) є основним базовим документом з питань оплати праці. Згідно статті 8 Закону держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств всіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств монополістів згідно переліку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування прибутків працівників.

Заробітна плата, доходи громадян є концентрованим вираженням ефективності економіки і соціальної політики держави та спроможності профспілок і суспільства в цілому захищати одне і основоположних прав людини — право на гідне життя та цільний розвиток.

Згідно з Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р № 108/95-ВР заробітна плата працівникам підприємств та організацій повинна виплачуватись грошима. Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами самостійно, що фіксується в колективному договорі. У ньому може бути передбачено частину заробітної плати виплачувати натурою.

Дієвість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції - відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

Стимулююча функція полягає в тому, що та організація та можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.

Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Повна та ефективна реалізація цих головних функцій оплати праці можлива за умови формування й послідовного здійснення науково обґрунтованої політики як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація, їхні підрозділи).

У сучасних теоріях, пов’язаних із моделюванням величини заробітної плати, вихідну позицію займає така її категорія, як мінімальна заробітна плата. Вона виступає в якості соціальної гарантії і нижньої межі оплати праці. Також вона відображає мінімальну прийняту для даних економічних умов величину споживання і є базою для визначення розміру оплати праці найменш кваліфікованого робітника, і в кожному випадку вона покликана стабілізувати соціально — економічну ситуацію.

Економічна суть мінімальної заробітної плати полягає в забезпеченні мінімального достатнього рівня відтворення економічно активного населення країни, яке підтримає безперервність виробництва і відповідно функціонування ринку праці [45, c.129].

Основна мета законодавчого встановлення мінімальної заробітної плати це — боротьба з бідністю, причому, на думку окремих зарубіжних учених, уведення й підвищення рівня мінімальної зарплати є більш продуктивним методом боротьби з бідністю, аніж різнопланові форми соціального забезпечення (безкоштовні талони на харчування і медичні послуги, будівництво муніципального житла для бідних тощо). У розвинутих країнах набуто чималий досвід використання мінімальної заробітної плати для регулювання трудових відносин, який узагальнено у відповідних теоріях і моделях [45, c.138].

Мінімальна заробітна плата вважається елементом державного регулювання заробітної плати і, відповідно, трудових відносин. Вважаємо, що дослідження взаємозв'язку та взаємного впливу таких категорій, як трудові відносини та мінімальна заробітна плата потрібно почати з визначення економічної суті мінімальної заробітної плати та її реалізації в сучасних умовах в нинішній економічній ситуації в Україні. Це потрібно для з’ясування впливу чинників, що діють на вказані категорії та можливості їхнього регулювання.

У Законі України «Про оплату праці» зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік — під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств — монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників [59, c.76].

Як соціально — економічна категорія, заробітна плата служить основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток суспільного виробництва, ріст продуктивності праці, скорочений витрат на виробництво, засобом перерозподілу кадрів по галузях народного господарства [6, c.174]. Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання. Останній є складовою частиною загального механізму реалізації соціально — економічної політики держави. Використання конкретних важелів механізму державного регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників [20, c.378]. За умов розвитку підприємництва та існування різних форм власності заробіток працівника вже не визначається розміром якогось гарантованого фонду оплати праці, а все більше залежить від кінцевих результатів і доходів від діяльності підприємства.

Враховуючи зміни в природі та механізмі формування заробітку працівника, замість поняття «заробітна плата» усе частіше використовують терміни «трудовий дохід», «винагорода», «оплата праці», «заробіток», «дохід». В счасних умовах сам працівник усе частіше стає більш — менш реальним співвласником підприємства. Відтак винагороду працівникові - власнику треба нараховувати не тільки за працю, а й за вкладений у підприємство капітал.

В той же час, в будь-якому разі повна компенсація (грошова або не грошова) за витрачені зусилля, включаючи заробітну плату, повинна відбивати внесок кожного працівника, ефективність його праці [8, c.180]. В Україні, в умовах формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, статусу першочергових набувають проблеми функціонування ринку праці [3, c.23].

Однією з проблем сучасного ринку праці виступає незбалансованість у попиті й пропозиції висококваліфікованої робочої сили, що призводить до неефективного використання інтелектуального потенціалу країни [20, c.59]. Якщо розглядати окремо ринок робочих місць, функціонування якого також створює позитивний зовнішній ефект, то недостатня пропозиція робочих місць на ньому є закономірною. Цей недолік ринку має виправити держава, трансформуючи зовнішній позитивний ефект у внутрішньо фірмові. Портібно вжити заходів, які б створювали умови коли роботодавцям було б економічно вигідно створювати нові робочі місця. Саме тому Україні слід використовувати досвід країн із розвиненою ринковою економікою, які широко застосовують системи субсидування підприємців на працевлаштування безробітних та систему дотацій підприємцям на створення нових робочих місць. Варто зазначити, що перші позитивні зрушення в цьому напрямі в Україні вже є [3, c.23].

Основним організаційно — правовим інструментом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників різних суб'єктів господарювання (діяльності) є тарифно — посадова система, основні елементи якої такі:

— тарифно-кваліфікаційні довідники;

— кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців;

— тарифні сітки й ставки;

— схеми посадових окладів або єдина тарифна сітка.

Тарифно-кваліфікаційні довідники у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД) — це збірник нормативних актів, що містить кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами та видами робіт. ЄТКД призначено для тарифікації робіт, надання кваліфікаційних розрядів робітникам, а також для формування навчальних програм підготовки їх підвищення кваліфікації робітників.

Кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативними документами, в яких подаються загальногалузеві кваліфікаційні характеристики цих категорій працівників. У них зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня та профілю підготовки керівників, спеціалістів і службовців.

Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення в оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона є, власне, переліком тарифних розрядів і відповідних тарифних коефіцієнтів.

Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці. За першим розрядом тарифікуються прості роботи, виконання яких не потребує професійної підготовки. Коефіцієнти наступних розрядів характеризують ступінь складності праці робітників, що мають такі розряди.

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка, її абсолютна величина визначається згідно зі встановленим державою мінімальним розміром заробітної плати, тобто таким, що нижче за нього вже не можна платити працівникові за виконану норму робочого часу. До цього необхідно додати, що у мінімальну заробітну плату не включають доплати, надбавки та компенсаційні виплати. Відтак розмір оплати праці не може бути нижчим від встановленої державою мінімальної заробітної плати навіть за невиконання норм виробітку чи виготовлення бракованої продукції з вини працівника.

Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців конкретних суб'єктів господарювання (колективної діяльності) здійснюється за встановленими державою посадовими окладами з урахуванням застосовуваної системи стимулювання високоефективної роботи чи за контрактною (договірною) системою роздержавлених підприємств (організацій) та інших підприємницько — комерційних структур [20, c.383].

Для здійснення своєї діяльності кожне підприємство використовує матеріальні і трудові ресурси. Кількість і склад персоналу, необхідний підприємству залежить від його розміру, рівня механізації, напрямку спеціалізації, структури і організації виробництва та інших факторів. Облік особового складу працівників має забезпечити систематичне одержання даних про чисельність працівників на підприємстві, а також по його структурних підрозділах, про склад працівників по статі, віку, категоріях персоналу, посадах, спеціальностях, освіті, стажу роботи та інших ознаках. Облік особового складу працівників підприємства веде відділ кадрів, інспектор по кадрах або інша на це уповноважена особа.

Основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка. Ведуть її на кожного працівника, який пропрацював на підприємстві понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємства, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. При влаштуванні на роботу працівники зобов’язані подавати трудову книжку. Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред’явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку.

При виписуванні трудової книжки, вкладиша до неї або її дубліката з працівника стягується сума їх вартості. Трудові книжки, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства, а після цього строку — в архіві підприємства протягом 50 років. По закінченні зазначеного строку трудові книжки вилучаються та знищуються в установленому порядку.

1.2 Формування фонду оплати праці на сільськогосподарському підприємстві

Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення розміру мінімальної зарплати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників бюджетних установ і організацій і керівників державних підприємств, а також шляхом встановлення диференційованого оподаткування доходів працівників. Регулювання фонду оплати праці і фонду споживання здійснюється на основі Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993 р. № 3356-ХП, КЗПП України, іншими нормативними актами.

Виділяються дві частини фонду оплати праці - нормативна і заохочувальна.

Нормативна - нараховується виходячи із діючих норм праці, кількості виготовленої продукції, тарифних ставок, окладів, нормативів доплат за умови праці та погодженої величини компенсації, що зумовлена зростаннями цін.

Заохочувальна частина призначена для заохочення працівників та виробничих підрозділів за освоєння нової техніки, технології, організації праці і виробництва.

Розрахунок нормативних фондів оплати праці підрозділів підприємства може здійснюватися прибутковим і аналітичним методами. В першому разі виходять із базового фонду та приросту обсягу продукції. В другому — величина фонду визначається на основі трудомісткості випуску продукції.

При аналітичному плануванні фонду можуть бути використані два методи:

1. Прямий — на основі нормативів зарплати спроможності продукції та етапів робіт.

2. Опосередкована — пропорційно об'єктивних організаційно-активних характеристик виробничих підрозділів.

Фонди оплати праці обслуговуючих працівників і управлінського персоналу встановлюються, виходячи із норм обслуговування, чисельності, керованості, а також за трудомісткість відповідних робіт. Таким чином фонд нормативної оплати робіт відтворює нормативну зарплатоспроможність продукції. Збільшення фонду під час дії погоджених тарифних умов можливе тільки в результаті збільшення обсягу робіт.

Фонд заохочення створюється із фактично одержаного доходу за залишковим принципом. Із загальної суми доходу, що розподіляється, вираховується:

— нормативний фонд оплати праці.

— фонд технічного розвитку.

— фонд соціального розвитку.

— фонд дивідендів.

Після встановлення сумарної величини фонду по підприємству визначаються фонди заохочування окремих підрозділів.

До складу фонду оплати праці не входять такі виплати: суми вихідної допомоги, передбачені законодавством і витрати на відрядження в межах норм. Допомога з тимчасової непрацездатності, допомога по вагітності та пологах, одноразова допомога при народженні дитини, по догляду за дитиною до встановленого законодавством строку, грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років. Суми виплат щорічної, щомісячної компенсації сім'ям на дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи або стали інвалідами; щорічна допомога на оздоровлення дітей; суми, спрямовані на оплату утримання дітей у дитячих закладах, відшкодування заробітку та інших витрат завданого каліцтва та іншого ушкодження здоров’я працівника (крім допомоги з тимчасової втрати працездатності, пов’язаної з нещасним випадком на виробництві); вартість виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту або відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією; витрати на оплату навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах та установах з підвищення кваліфікації, професійну підготовку та перепідготовку працівників, які перебувають у штатному розпису підприємства. Стипендії студентам та учням, направленим підприємством на навчання у виші та середні спеціальні навчальні заклади, що виплачуються за рахунок коштів підприємства; суми матеріальної допомоги, що надається підприємством на поховання.

Розмір оплати праці залежить від складності і умов виконуваних робіт, професійно-ділових якостей робітника, результатів його праці і господарської діяльності підприємства і максимальним розміром не обмежується. Витрати на оплату праці складаються із:

1) фонду основної заробітної плати;

2) фонду додаткової заробітної плати;

3) інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До фонду основної заробітної плати включаються: заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадовим обов’язкам) за відрядними розцінками, тарифними ставками (окладами) робітників та посадовим окладам незалежно від форм і систем оплати праці прийнятих на підприємстві; суми відсотків або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадках, коли вони є основною, заробітною платою.

До фонду додаткової заробітної плати входять: надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів: кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу кваліфікаційну майстерність; за класність водіям автомобілів, трактористам-машиністам та іншим робітникам, яким введено такі надбавки та доплати за звання майстра і класу кваліфікації; бригадирам з числа робітників, не звільнених від основної роботи, за керівництво бригади; персональні надбавки, за суміщення професій (посад); розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконаних робіт; за роботу у важких шкідливих умовах; роботу у багатозмінному та безперервному режимі виробництва (включаючи доплати за роботу у вихідні дні, які с робочими днями за графіком); премії робітникам, керівникам-спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних матеріальних ресурсів, в тому числі за: виконання і перевиконання виробничих завдань; виконання акордних завдань у встановлений строк; підвищення продуктивності праці, виробітку; поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності; економію сировини, матеріалів, інструментів та інших матеріальних цінностей; винагороди (відсоткові надбавки) за вислугу років, стаж роботи (надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві). Оплата працівникам, які не перебувають у штаті підприємства, за виконання разових робіт (ремонт інвентарю, побілка, фарбування тощо). Зазначені суми у статистичній звітності з праці відображуються в фонді оплати праці працівників позаштатного складу і не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати штатних працівників підприємства. Оплата за працю у вихідні та святкові (неробочі) дні, надурочний час за розцінками, встановленими законодавчими актами. Заробітна плата до кінцевого розрахунку після закінчення року або іншого періоду обумовлена системами оплати праці на сільськогосподарських підприємствах. Оплата праці кваліфікованих робітників, керівників, спеціалістів підприємств, залучених без звільнення від основної роботи для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, для керівництва виробничою практикою студентів та інші. Оплата праці студентів вищих навчальних закладів, учнів середніх спеціальних і професійно-технічних навчальних закладів, що проходять виробничу практику на підприємстві, а також оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл у період професійної орієнтації, які залучені на тимчасову роботу. Суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати працівників у межах, передбачених законодавством оплата за час вимушеного прогулу, передбачених законодавством; вартість безкоштовно наданих працівникам комунальних послуг, продуктів харчування, витрат на оплату житла, або сум грошових компенсацій за ненадання безкоштовного житла, комунальних послуг та інше; вартість безкоштовно наданих предметів (включаючи формений одяг, обмундирування), що залишається в особистому постійному користуванні. Оплата щорічних і додаткових відпусток відповідно до «Закону про відпустки», грошових компенсацій за невикористану відпусту; оплата спеціальної перерви в роботі у випадках, передбачених Законодавством, оплата пільгового часу підліткам; оплата робочого часу працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов’язків, якщо ці обов’язки виконуються в робочій час відповідно до законодавства. Суми заробітної плати за повним місцем роботи робітникам, керівникам і спеціалістам підприємств за час їхнього навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. Оплата навчальних відпусток, наданих працівникам, які навчаються у вечірніх та заочних вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, аспірантурах, а також які навчаються без відриву від виробництва у вечірніх, заочних загальноосвітніх школах; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку, що надаються після кожного дня здавання крові.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносять: оплату простоїв не з вини працівника; суми, що виплачуються працівникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації з частковим збереженням заробітної плати; винагороди за підсумками роботи за рік; винагороди за відкриття і раціоналізаторські пропозиції; одноразові заохочення (наприклад за виконання особливо важливих виробничих завдань, заохочень до ювілейних та пам’ятних дат як у грошовій, так і натуральній формі; матеріальні допомоги (оздоровчі, економічні та інші виплати); суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам: оплата додатково наданих відпусток, в тому числі жінкам, які виховують дітей, одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію; доплати і надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам; оплата за навчання у навчальних закладах дітей працівників підприємства; вартість путівок на лікування і відпочинок, або суми компенсації, видані замість путівок; екскурсії і мандрівки; здешевлення вартості харчування працівників як готівкою, так і безготівковими розрахунками в їдальнях, буфетах та інших.

Таким чином, у розглянутій системі виділено дві групи факторів, що істотно впливають на оплату праці: об'єктивні (які не залежать від працівника) і суб'єктивні (які залежать від його активності). Фактори першої групи (складність і відповідальність робіт, умови праці та ін) враховуються в тарифній сітці, доплатах та компенсаціях; фактори другої групи (ставлення до праці, творча активність — у надбавках і преміях.

Розділ 2. Стан обліку праці та її оплати в СВК " Ренійський" Ренійського району, Одеської області

2.1 Організаційно-економічна характеристика СВК " Ренійський" Ренійського району, Одеської області

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Ренійський» є сільськогосподарським кооперативом з пайовим фондом у розмірі 882 110,65 грн. І орендованим земельним масивом загальною площею 2799,9 га з яких 2453,4 га рілля, що є власністю 665 пайовиків.

СВК «Ренійський» був організований у 1948 р. як радгосп «Ренийский», потім у 1995 р. рішенням зборів товариства покупців, відповідно до законодавства був реорганізований у КСП «Ренійський» з безвідплатною передачею у власність членів КСП усіх основних засобів. У 1999 році рішенням загальних зборів КСП було реорганізовано в СВК «Ренійський» і в цьому виді здійснює свою господарську діяльність по теперішній час.

Основними видами виробничої діяльності СВК «Ренійський» є:

— вирощування і реалізація зернових і технічних сільськогосподарських культур, основними видами з яких є - пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник.

— виробництво і реалізація молока, м’яса ВРХ і свиней.

— обробіток і реалізація багаторічних насаджень зокрема винограду.

— надання послуг (тракторних, ремонтних, будівельних) та ін.

Організаційно виробничу діяльність СПК здійснює на основі створених виробничих підрозділів і ділянок:

— у тваринництві функціонують підрпозділи:

ферма ВРХ ферма СТФ

— у рослинництві:

мехзагін № 1, мехзагін № 2, мехзагін № 3

— обслуговуючі та допоміжні ділянки:

центральна їдальня центральний склад будівельний цех ланка по обслуговуванню електрогосподарства ремонтно-слюсарний цех Загальне керівництво СВК здійснює Голова, найвищим органом управління є зібрання засновників.

Облік виробництва, руху і реалізації продукції і послуг, а також керівництво структурними підрозділами здійснює штат адміністративно-управлінського персоналу.

Організаційна структура підприємства представлена на рис. 2.1

Рис. 2.1 Організаційна структура СВК Ренійський Одним з основних видів діяльності цього підприємства є виробництво, реалізація сільськогосподарських культур і молока і м’яса ВРХ і СТФ. Свої економічні взаємини СВК здійснює за допомогою партнерів:

— в межах району — ВАТ «Ренійський м’ясокомбінат», ВАТ «Виноградар», ЗАТ «Ренійський елеватор» та ін.

— в межах області - РИВА «Холдинг», «Дунайвнештур» та ін.

Одним з серйозних проектів СВК було проведення сертифікації господарства по виробництву екологічно чистої продукції. Що дозволяє в співпраці з міжнародною компанією «Топфер» виходити на міжнародний ринок з реалізацією власної продукції за вищими цінами. Це дозволяє мати стабільний ринок збуту і збільшення рентабельності виробництва, а так само збереження і навіть збільшення родючості ґрунтів.

Основними напрямами підвищення фінансової стабільності господарства, які закладені в перспективні плани його розвитку, є:

— закладка молодих виноградників на площі - 400 га;

— створення цеху по переробці сільськогосподарської продукції;

— створення міні гусиної ферми. По цьому пункту у господарства є переваги за рахунок наявних вільних виробничих приміщень і примикання території до природної водойми.

Створення цеху по переробці сільськогосподарської продукції з урахуванням високоефективних технологій виробництва м’яса гусей дозволить робити одночасно три види продукції - м’ясо, паштет і пух-перо. Що дозволить додатково розширити ринок реалізації.

Наявність виробничих ресурсів забезпечує функціонування підприємства за всіма напрямами його діяльності. Аналіз наявності та використання виробничих ресурсів у СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області, що характеризує розміри сільськогосподарського підприємства представлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Розміри господарювання СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області

Показники таблиці 2.1 свідчать, що за розмірами господарювання СВК «Ренійський» відноситься до середніх господарств району. Протягом періоду дослідження площа сільськогосподарських угідь не змінювалася. Залишкова вартіст основних виробничих засобів зросла з 399 тис. грн. у 2009 р. до 418 тис. грн. у 2011 році. За цей самий період вартість чистого доходу (виручки) від реалізації продукції зросла на 319 тис. грн., що склало у 2011 році 113,7% від рівня 2009 року. Як видно середньорічна чисельність робітників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві протягом трьох років трохи зменшилася, з 83 чол. у 2009 році до до 64 чол. у 2011 році. За період дослідження спостерігається збільшення обсягів виробництва основних видів продукції у господарстві. Так, обсяги виробництва пшениці озимої збільшилися у 2,1 рази, кукурудзи на зерно у 3 рази, гороху у 2,2 рази. Поряд з тим спостерігається зменшення виробництва ячменю, проса, винограду та продукції тваринництва.

Особливість сільськогосподарського виробництва полягає в тому. Що тут земля є основним засобом виробництва, тому результати діяльності господарства значною мірою залежать від економічної ефективності використання земельних ресурсів. Склад, структуру та показники економічної ефективності використання земельних ресурсів в СВК «Ренійський» представлено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Земельні ресурси та економічна ефективність їх використання в СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області

Аналіз показників таблиці свідчить, що за останні три роки у господарстві загальна кількість землі залишалася без змін. За період дослідження також не змінювалася структура землі, що знаходиться у господарстві. Так, протягом періоду дослідження у СВК «Ренійський» рілля займає 2416 га, а багаторічні насадження 327 га.

Розвиток і розміщення сільського господарства, формування сільськогосподарських зон та їх спеціалізація здійснюються згідно з дією об'єктивних економічних законів і спрямовані на збільшення виробництва високоякісної і дешевої продукції з метою повнішого задоволення всезростаючих потреб суспільства. Напрям розвитку сільського господарства визначається його спеціалізацією. Спеціалізація означає переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва певних видів продукції на основі фондота енергоозброєності праці з урахуванням природноекономічних умов регіону. Спеціалізація — це форма суспільного поділу праці, як між галузями і сферами суспільного виробництва, так і всередині галузі на всіх стадіях виробничого процесу. Спеціалізація сприяє концентрації певної продукції по природноекономічних зонах і підприємствах.

Виробнича спеціалізація підприємства визначається за основними товарними галузями і продуктами, які забезпечують найбільший доход (виручку) від реалізації. Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства, є структура товарної продукції. Концентрація виробництва знаходить своє конкретне втілення в розмірах підприємств і їх внутрішньогосподарських підрозділіввідділків, ферм, цехів, кооперативів, дільниць тощо. Аналіз складу та структури товарної продукції в досліджуваному господарстві, дає підстави зробити висновок, що підприємство СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області віддає перевагу вирощуванню сільськогосподарських культур і, зокрема, зерновим і зернобобовим.

Розмір сільськогосподарського підприємства є одним з факторів, що впливають на ефективність виробництва. При визначенні розмірів сільськогосподарських підприємств враховують такі фактори, як рівень технічної оснащеності господарства, його організаційну структуру, ступінь спеціалізації і концентрації виробництва, рівень і кваліфікацію кадрового забезпечення. Розмір сільськогосподарських підприємств визначається багатьма показниками, зокрема: обсягом виробництва валової і товарної продукції в натуральному і грошовому вираженнях, земельною площею (сільськогосподарські угіддя, рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, культиваційні споруди), основними виробничими фондами, енергетичними потужностями, наявністю техніки, поголів'ям худоби і птиці, кількістю середньорічних працівників та ін. Склад і структура доходу від реалізації продукції в СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області представлено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Склад і структура доходу від реалізації продукції в СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області

Як видно з показників таблиці 2.3, господарство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва. У структурі реалізації за 2009;2011 рр. переважає продукція рослинництва (87,2). Серед продукції рослинництва значну частку займаєть зернові та зернобобові (67,4% у структурі, або 1385,5 тис. грн.), з яких пшениця озима займає 22,4%. На другому місці знаходиться ячмінь озимий та горох (відповідно 16,2% та 13,7%.). Серед продукції тваринництва, яка займає в структурі доходу від реалізації 7,1% переважає дохід від виробництва м’яса ВРХ (2,7% в загальній структурі) та свинини (2,6%). В середньому за 2009;2011 рр. вартість реалізованої продукції тваринництва 146,3 тис. грн.

Рівень спеціалізації, який склався у господарстві, можна визначити за допомогою коефіцієнта спеціалізації, який розраховується за формулою:

= 100/147,8=0,676 (2.1)

де — питома вага і-того виду реалізованої продукції у ранжируваному ряді структури реалізованої продукції;

— порядковий номер і-того виду продукції у ранжируваному ряді, побудованому за спадаючою ознакою.

Для досліджуваного господарства значення коефіцієнту спеціалізації становить 0,7, тобто підприємство належить до таких, які мають глибокий рівень спеціалізації.

Головною метою діяльності господарства є отримання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, реалізації, надання послуг та здійснення іншої незабороненої діяльності. Для здійснення окремих видів діяльності підприємство отримує у встановленому чинним законодавством порядку спеціальні дозволи.

Важливішим етапом економічної характеристики підприємства є аналіз фінансових результатів діяльності, необхідний для з’ясування економічної ефективності господарювання, а тому для аналізу і оцінки рівня і динаміки показників фінансових результатів діяльності підприємства на підставі «Звіту про фінансові результати» була побудована аналітична таблиця 2.4.

Таблиця 2.4 Економічна оцінка фінансових результатів діяльності СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області

Показники таблиці свідчать, що в процесі своєї діяльності СВК «Ренійський» здійснює операційну, інвестиційну та фінансову діяльності. Найбільшу частку доходів підприємство отримує у результаті операційної діяльності. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції у 2011 році складав 2633 тис. грн., в той час, як у 2009 році вын дорівнював 2333 тис. грн. Враховуючи високі операційні витрати, на протязі трьох років підприємство отримувало збитки в результаті операційної діяльності. В той же час аналіз результатів діяльності господарства свідчить, що рівень збитків поступово зменшується. Так, якщо у 2009 році збитки дорівнювали 880 тис. грн., то у 2011 році їх рівень скоротився до 522 тис. грн. Розрахований рівень рентабельності галузей виробництва як відношення прибутку від галузі до собівартості реалізованої продукції свідчить про низький рівень цього показника у галузі рослинництва, а у галузі тваринництва на протязі трьох дослідних років спостерігався рівень збитковості.

2.2 Організація обліку та нарахування заробітної плати у СВК " Ренійський" Ренійського району, Одеської області

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Ренійський» Ренійського району, Одеської області є юридичною особою згідно із законодавством, має самостійний баланс, власні основні і оборотні кошти, розрахунковий рахунок в установі банку, круглу печатку та штамп зі своїм найменуванням. В СВК «Ренійський» передбачено вести бухгалтерські справи на власному виробництві у спеціальному приміщенні - бухгалтерії. Структуру бухгалтерської служби бухгалтерії СВК «Ренійський» Ренійського району, Одеської області представлено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура бухгалтерської служби СВК «Ренійський»

Як видно із наведеної схеми, у штаті господарства передбачено наступні посади працівників бухгалтерії: головний бухгалтер, бухгалтер з обліку рослинництва, бухгалтер з обліку тваринництва, бухгалтер з обліку основних засобів, касир — бухгалтер з обліку оплати праці.

Облік праці та її оплати — це важлива та складна ділянка обліку, оскільки потребує точних і оперативних даних, у яких відображаються зміни в кількості працівників, затратах робочого часу, категоріях працівників, кодах виробничих витрат і здійснюється контроль використання трудових ресурсів. Узагальнення інформації про розрахунки з персоналом з оплати праці за всіма її видами, а також розрахунки за неодержану персоналом у встановлений термін суму з оплати праці (розрахунки з депонентами) ведуть на синтетичному рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам». За кредитом рахунка 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» відображаються нарахована працівникам підприємства основна та додаткова заробітна плата, премії, допомога з тимчасової непрацездатності, інші нарахування, за дебетом — виплата заробітної плати, премій, допомоги тощо, а також суми утриманих податків, платежів за виконавчими документами, вартість одержаних матеріалів, продукції та товарів у рахунок заробітної плати та інші утримання із сум оплати праці персоналу.