Аналіз фінансового стану та ймовірності банкруства підприємства ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об» єднання ім. М. В. Фрунзе»

http://www..ru/

http://www..ru/

ЗМІСТ оцінка банкрутство фінансове оздоровлення Вступ

1.Загальна характеристика банкрутства підприємства

1.1 Сутність та види банкрутства

1.2 Причини та фактори виникнення фінансової кризи підприємства

2. Застосування різних методичних підходів при діагностиці банкрутства ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. В. Фрунзе»

2.1 Методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у вітчизняній практиці

3. Антикризове управління підприємством

3.1 Шляхи фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання Висновок Список використаної літератури

ВСТУП Банкрутство підприємств є відносно новим явищем для економіки України. Практика показує, що в умовах нестабільності економіки, грошового дефіциту, часто змінюваного законодавства, багато підприємств стають неплатоспроможними, що може призвести до їх банкрутства.

Питанню аналізу банкрутства підприємств в економічній науці приділяється значна увага. Це зумовлене тим, що:

банкрутство певного суб'єкта господарювання призводить до порушення макроекономічної рівноваги;

від того, на скільки об'єктивно проведено оцінку ступеня ймовірності банкрутства підприємства, залежить ціна підприємства, його інвестиційна привабливість, що також негативно відбивається на економічних інтересах держави.

Таким чином, аналіз діагностики банкрутства і підтримки платоспроможності підприємства є досить актуальними в Україні.

Актуальність і необхідність розв’язання проблем розробки заходів попередження та уникнення банкрутства і будь-яких кризових ситуацій на підприємствах різної форми власності визначили і обумовили мету даної роботи. Вона полягає в узагальненні теоретичних положень та практики щодо аналізу ймовірності банкрутства підприємств та визначення заходів щодо попередження та уникнення банкрутства на прикладі підприємства.

Завданнями даної роботи являються:

визначення сутності та причин виникнення банкрутства підприємства;

визначення факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, що зумовлюють фінансову кризу на підприємстві;

визначення і аналіз системи показників оцінки стану платоспроможності підприємства;

дослідження і порівняння методологічних підходів до прогнозування банкрутства підприємств, що розповсюджені в закордонній та вітчизняній практиці;

здійснення аналізу ймовірності банкрутства за різними моделями, зробити розрахунки на прикладі даних підприємства;

розробка програми антикризового управління підприємством і пошук шляхів фінансового оздоровлення підприємства та ін.

Дана проблема знайшла своє відображення в дослідженнях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: А. Подольська, Г. Савицька, С. Брукса, Т. Мітчела, М. Білик, М. Білухи, О. Терещенка, В. Т. Тарасенка та інших. Значна кількість робіт економістів присвячена організації антикризового управління на підприємстві, а також велика увага приділена прогнозуванню кризового стану на підприємстві.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність та види банкрутства У практиці розвитку країн із ринковою економікою банкрутство виступає як механізм регулювання та саморегулювання економіки і, насамперед, дотримання виконання зобов’язань суб'єктами господарювання.

Банкрутство, як елемент ринкових відносин, стало реальністю і сучасної української економіки. Сьогодні ще багато керівників не хочуть вірити в те, що їхні підприємства можуть бути визнані банкрутами. Таке ставлення пояснюється тим, що протягом попередніх десятиліть економіка розвивалася не за законами ринку, а була наслідком тогочасної державної політики, негативними особливостями якої, зокрема, є:

— довготривалий період функціонування господарюючих суб'єктів у середовищі централізованого розподілу та планування;

— велика питома вага в економіці підприємств-гігантів, що спеціалізувалися на випуску певних видів продукції;

— дуже високий процент морального і фізичного зносу основних фондів на багатьох вітчизняних підприємствах, зокрема, висока питома вага в активах застарілого обладнання і техніки.

Усе перелічене вище визначило особливу схильність вітчизняних господарюючих суб'єктів до кризових явищ, що виявилося у втраті фінансової стійкості, виникненні неплатоспроможності і, як наслідок, у банкрутстві [16, c. 157].

Відповідно ж до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 року, банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [1, c. 20].

Існують різні підходи до визначення терміну банкрутства. Так, Шеремет А. Д. під банкрутством суб'єкта господарювання розуміє його нездатність фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов’язання. Банкрутство є наслідком розбалансованості економічного механізму відтворення капіталу суб'єкта господарювання, результатом його неефективної цінової, інвестиційної і фінансової політики [16, c. 158].

Білоліпецький Н.П. дає визначення банкрутства суб'єкту господарювання, як його крах, викликаний технічною або фізичною нездатністю суб'єкта господарювання погасити взяті на себе фінансові зобов’язання. Банкрутство суб'єкта господарювання — це стан, коли реальна ринкова вартість активів фірми нижче суми її зобов’язань[16, c. 158].

На думку Скворцова М. М., банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства, що виявляється у перевищенні витрат на виробництво продукції над виторгом від її реалізації [16, c. 158].

Константінова А.В. зазначає, що поняття банкрутства характеризується різними його видами. Вона виділяє реальне, технічне, навмисне та фіктивне банкрутство та пояснює кожне з цих понять (Рис. 1.1) [16, c. 159].

Афанасьев Р. звертає увагу на необхідність законодавчо закріпити у господарському праві поняття «фіктивне банкрутство» та «навмисне банкрутство», адже застосовуються вони лише в кримінальному праві України [19, c. 205]. Стаття 156−3 Кримінального кодексу України «Фіктивне банкрутство» визначає його як свідомо неправдиву заяву громадянина-засновника або власника суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадової особи — суб'єкта підприємницької діяльності, про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів та зобов’язань перед бюджетом.

Рис. 1.1. Види банкрутства підприємства Банкрутство завжди зачіпає інтереси багатьох осіб:

— підприємств кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;

— найманих працівників, з якими, у першу чергу, мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

— підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство — складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень.

Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, або систему банкрутства і підтримки підприємства [16, c. 160].

Універсальність цієї системи робить її придатною для застосування в Україні, однак слід враховувати особливості національної економічної політики та існуючий у ринковій економіці західних країн механізм захисту підприємств і запобігання їх від банкрутства.

Система банкрутства включає в себе низку логічних, причинно-наслідкових, організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади. Мета створення і приведення в дію системи банкрутства в Україні — необхідність структурної перебудови господарства держави відповідно до ринкового попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних структур, які виробляють товари і послуги.

Як свідчить світова практика, досягнення цієї мети відбувається при дотриманні основних принципів системи банкрутства (Рис. 1.3) [16, c. 161].

Рис 1.3. Принципи створення та приведення в дію системи банкрутства Особливої уваги потребує детальне вивчення причин виникнення банкрутства. Це, в свою чергу, допомогло б у розробці конкретних шляхів недопущення банкрутства, що є вкрай необхідним, особливо в сучасних умовах.

1.2 Причини та фактори виникнення фінансової кризи підприємства Загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства на практиці пов’язують із фінансовою кризою, під якою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. Розрізняють три фази фінансової кризи:

— фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

— фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

— кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві доцільно поділити на зовнішні та внутрішні (Рис. 1.4) [16, c. 163].

Рис. 1.4. Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища, що зумовлюють фінансову кризу на підприємстві

До зовнішніх чинників, які призводять до банкрутства підприємства відносять:

— економічні причини — спад виробництва, збільшення кількості збиткових підприємств, зростання дебіторської і кредиторської заборгованості, неплатоспроможність підприємств-партнерів тощо;

— політичні причини — політична нестабільність держави, недосконалість законодавства, високий рівень податків тощо;

— демографічні причини — структура населення, рівень добробуту та інші фактори, що визначають розмір і структуру споживання, платоспроможний попит населення тощо;

— інші причини — загальний рівень культури (виробництва, поживання), посилення міжнародної конкуренції, банкрутство боржників підприємства, загальний розвиток науки і техніки, рівень технологій тощо.

Внутрішніми причинами виникнення банкрутства підприємства можуть бути:

— дефіцит власних оборотних активів, недосконалість механізму ціноутворення;

— бездіяльність юридичних служб підприємства;

— відсутність контролю за договірними відносинами;

— значна питома вага непродуктивних втрат;

— зростання дебіторської та кредиторської заборгованості;

— неефективне використання ресурсів, збільшення витрат;

— перевищення темпів росту витрат над темпами росту виручки від реалізації;

— збиткова діяльність підприємства;

— відсутність на підприємстві заздалегідь визначеної стратегії;

— недосконалість організаційної структури;

— втрата ринків збуту продукції з причин незадовільної якості рівня маркетингу;

— недосконала технологія виробництва;

— втрата культури виробництва і культури підприємства, яка включає професійно-кваліфікаційний склад персоналу, технічний рівень виробництва, соціально-психологічну атмосферу управлінського персоналу і всього колективу, його зацікавленість в ефективній роботі.

Під дією названих причин та факторів, які взаємопов'язані, може відбутися розлад організаційного, економічного і виробничого механізмів функціонування підприємства, з’являються симптоми банкрутства (Рис. 1.5.) [13, c. 420].

Рис. 1.5. Розвиток симптомів банкрутства Аналізуючи праці Іванова Г. П. [16, c. 166], можна зробити більш детальну класифікацію причин виникнення банкрутства підприємств (Табл. 1.1.). Наведена класифікація враховує не тільки всі напрямки виникнення причин банкрутства в сучасних умовах, а й сприяє їх акумуляції з метою усунення або впливу на них.

Таблиця 1.1.Класифікація причин виникнення банкрутства

У цілому, всі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані та створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Досліджуючи діяльність того чи іншого підприємства, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вище перелічених.

Типовими наслідками впливу вказаних причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є: втрата клієнтів та покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції, неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; підвищення собівартості продукції та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних активів та наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів; підвищення тиску на ціни; суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Таблиця 1.2.Фактори, що зумовлюють різні види криз

Другим параметром фінансової кризи є її вид. Розрізняють три види кризи:

— стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

— криза прибутковості (систематична збитковість діяльності зменшує власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

— криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в таблиці 1.2.

Між окремими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. Проте керівники більшості вітчизняних підприємств не змогли своєчасно адаптуватися до нових умов господарювання, за браком належної кваліфікації або навіть зумисне довели свої підприємства до межі банкрутства [13, c. 340].

Отже, банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

2. ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНИХ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ПРИ ДІАГНОСТИЦІ БАНКРУТСТВА ЗАТ «СУМСЬКЕ МАШИНОБУДІВНЕ НАУКОГО-ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ ІМ. М.В. ФРУНЗЕ»

Діагностика кризи розвитку підприємства — це система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства та (або) подолання кризи. Діагностика кризи визнається одним з необхідних етапів процесу антикризового управління, оскільки саме її результати дають змогу визначити ступінь розвитку кризи, її масштаби, реальність та очікуваний час виникнення ситуації банкрутства, обґрунтувати заходи, необхідні для її подолання, оцінити можливості підприємства щодо подолання кризи та прогнозування наслідків подальшого розвитку ситуації.

Фундаментальна діагностика банкрутства підприємств характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутствам:

поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих у процесі експрес-діагностики банкрутства;

підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;

прогнозування розвитку окремих факторів, що спричиняють загрозу банкрутства підприємства, та їхніх негативних наслідків;

оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

В процесі здійснення фундаментального аналізу використовуються наступні методи:

алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, що ґрунтується на використанні закордонних методик прогнозування ймовірності банкрутства;

Кореляційний аналіз. Цей метод використовується для визначення ступеня впливу окремих факторів на характер кризового фінансового; розвитку підприємства. Кількісно ступінь цього впливу може бути виміряний за допомогою одно або багатофакторних моделей кореляції. За результатами такої оцінки проводиться упорядкування окремих факторів за ступенем їхнього негативного впливу на фінансовий розвиток підприємства;

Рис. 2.1. Напрями прогнозування ймовірності банкрутства

Розрізняють, три основні напрямки прогнозування ймовірності банкрутства підприємства (рис. 2.1) [16, c. 166−167].

У той же час, методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у закордонній практиці, можна поділити на два напрямки: розрахунок індексу платоспроможності та використання системи формалізованих та неформалізованих критеріїв.

2.2 Методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у вітчизняній практиці

Державний підхід до діагностики банкрутства представлений Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, розроблених Вищим арбітражним судом України. У відповідності з Методичними рекомендаціями встановлюється ступінь неплатоспроможності підприємства і момент відновлення платоспроможності. Методичними рекомендаціями визначено три види неплатоспроможності (або рівня платоспроможності):

— поточна;

— критична;

— надкритична.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (П_п) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається за формулою:

П_П = А₀₄₀ + А₀₄₅ + А₂₂₀ + А₂₃₀ + А₂₄₀ — П₆₂₀

Де: А₀₄₀, А₀₄₅, А₂₂₀, А₂₃₀, А₂₄₀ — відповідні рядки активу балансу, П₆₂₀ — підсумок 4 розділу пасиву балансу.

Якщо підприємство має позитивне значення П_П, то воно вважається повністю платоспроможним. Від'ємне ж значення свідчить про наявність поточної неплатоспроможності. Якщо підприємство на початок або кінець кварталу, що аналізується, має позитивне значення П_П воно не є боржником в розумінні Закону і, звичайно, не підпадає під його дію [19, c. 384].

ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» у 2009;2010роках має такі значення показників платоспроможності:

П_П²⁰⁰⁹ = 2285 + 72 255 + 0+67 655+51843 — 1 933 218 = -1 739 180

П_П²⁰¹⁰ = 6589 + 402 145+0+31 821+38414 — 2 120 324 = - 1 641 356

Таким чином, отримані результати свідчать про наявність поточної неплатоспроможності на аналізованому підприємстві протягом 2009;2010років, так як показник П_П має від'ємне значення.

Для визначення критичної та/або надкритичної неплатоспроможності розраховують коефіцієнт покриття (К_п) і коефіцієнт забезпеченості власним капіталом (К₃):

К_п= Оборотні активи / Поточні зобов’язання

К₃= (Власний капітал — Необоротні активи) / Оборотні активи

ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» у 2009;2010 роках має такі значення коефіцієнту покриття і коефіцієнту забезпеченості власним капіталом:

К_п²⁰⁰⁹= 2 869 614 / 1 933 218 = 1,5

К_п²⁰¹⁰= 3 296 715 / 2 120 324 = 1,6

К_з²⁰⁰⁹= (1 096 360 — 519 285) / 2 869 614 = 0,2

К_з²⁰¹⁰= (1 188 907 — 125 168) / 3 296 715 = 0,3

Нормативне значення коефіцієнта К_п встановлено в розмірі не менше 1,5; К₃ — не менше 0,1.

Якщо на кінець кварталу коефіцієнт К_п і К₃ менше нормативного значення, то при наявності на початок і кінець аналізованого періоду, ознак поточної неплатоспроможності фінансовий стан підприємства визначається як критична неплатоспроможність (п. 5 Методичних рекомендацій). Тому в цій ситуації є передумови до застосування санації. Але для того, щоб в якості відновлення платоспроможності застосувати санацію, необхідно, щоб один з коефіцієнтів (К_п або К₃) на кінець кварталу перевищував нормативне значення або протягом періоду, який досліджується, відбувалося їх зростання (п. 6 Методичних рекомендацій).

Таким чином, отримані значення коефіцієнтів покриття і забезпечення власним капіталом свідчать про те, що ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» у 2009;2010 роках не має критичної неплатоспроможності, так як К_п >1,5 і К₃ >0,1.

Якщо за результатами року підприємство отримало збиток (бухгалтерський) і коефіцієнт покриття менше одиниці, то рівень неплатоспроможності такого підприємства буде розглядатися як надкритичний (п. 7 Методичних рекомендацій). Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли він у відповідності з Законом повинен звернутись в місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

Відповідно до методичних рекомендацій платоспроможність боржника буде вважатися відновленою, якщо:

— буде забезпечене позитивне значення поточної ліквідності;

— коефіцієнт покриття перевищить нормативне значення при наявності тенденції до збільшення рентабельності.

Альтернативою методичним рекомендаціям Вищого арбітражного суду є Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, розроблена Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1997 року. У методиці наведені дванадцять основних фінансово-економічних показників, що дозволяють спеціально створеній комісії встановити факт фінансової неспроможності підприємства і занести його до Реєстру неплатоспроможних підприємств і організацій, а саме: коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт автономії; коефіцієнт фінансової стабільності; показник фінансового левериджу; робочий капітал; маневреності робочого капіталу; коефіцієнт оборотності оборотних засобів; час обороту оборотних засобів; коефіцієнт оборотності запасів; тривалість обороту запасів; фондовіддача. В методиці наведені нормативні значення перерахованих показників. Саме відповідність або невідповідність фактичних показників нормативним і дає підстави Агентству з питань запобігання банкрутству. Підприємств та організацій вносити або не вносити досліджуване підприємство у відповідний Реєстр.

У вітчизняній практиці фінансового аналізу для прогнозування ймовірності банкрутства використовуються також показники з Методичних положень по оцінці фінансового стану підприємства та встановленню незадовільної структури балансу, затверджених Розпорядженням Федерального управління про неспроможність (банкрутство) № 31-р від 12.08.1994, № 5б-р від 12.09.1994, № 67-р от 11.10.1994. Відповідно до них основою для прийняття рішення про банкрутство слугує оцінка структури балансу неплатоспроможних підприємств шляхом розрахунку коефіцієнту покриття, коефіцієнту забезпечення власними оборотними активами та коефіцієнту відновлення (втрати) платоспроможності [16, c. 177].

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності визначається за формулою:

К_ВП = [К_ПК + (В_П / Т) * (К_ПК — К_ПП)] / 2

де К_ПК — коефіцієнт покриття на кінець звітного періоду;

К_ПП — коефіцієнт покриття на початок звітного періоду;

В_П— період відновлення (втрати) платоспроможності;

Т — тривалість звітного періоду в місяцях.

При розрахунку коефіцієнта відновлення платоспроможності «В_П» приймається за 6 місяців, а при розрахунку коефіцієнта втрати платоспроможності — за 3 місяці.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності обчислюють за умови, що один із коефіцієнтів — покриття або забезпеченості власними оборотними активами, має значення нижче за оптимальне (перший — < 2, другий — < 0,1).

Коефіцієнт втрати платоспроможності визначають якщо значення обох вказаних коефіцієнтів нижчі за оптимальні.

Якщо коефіцієнт відновлення платоспроможності:

— >1, то підприємство має реальні шанси поновити свою платоспроможність і може бути прийняте рішення відкладання визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним строком на 6 місяців;

— <1 — у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність протягом 6 місяців.

Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності:

— >1 — підприємство у найближчі три місяці має реальну можливість не втратити платоспроможність;

— <1 — у підприємства в найближчий час існує загроза втратити платоспроможність.

У 2005;2006 роках підприємство ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» має значення К_П < 2 і К_З >0,1, а значить для цього періоду коефіцієнт відновлення платоспроможності буде становити:

К_ВП²⁰⁰⁹ = [1,67+ (6 / 12) * (1,67 — 1,32)] / 2 = 0,84

К_ВП²⁰¹⁰ = [1,92 + (6 / 12) * (1,92 — 1,67)] / 2 = 0,96

Таким чином, отримані результати розрахунків свідчать про те, що підприємство ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» немає реальної можливості поновити свою платоспроможність протягом 6 місяців, так як коефіцієнт відновлення платоспроможності менше 1, і, навпаки, у підприємства в найближчий час існує загроза втратити платоспроможність, а отже існує ймовірність його банкрутства.

Р.С. Сайфулін і Г. Г. Кадиков запропонували використати для оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

R = 2К_о + 0,1К_пл + 0,08К_і + 0,45К_м + К_пр,

де К_о — коефіцієнт забезпеченості власним капіталом;

К_пл — коефіцієнт поточної ліквідності;

К_і — інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів, вкладених в діяльність підприємства;

К_м — коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням прибутку від реалізації до виручки від реалізації;

К_пр — рентабельність власного капіталу (відношення прибутку до власного капіталу).

Якщо рейтингове число R для підприємства має значення:

— більше 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані;

— менше за 1, то це характеризує стан підприємства як незадовільний [16, c. 179].

Результати розрахунків за моделлю Р.С. Сайфуліна і Г. Г. Кадикова зведені в табл. 2.2.1.

Таблиця 2.2.1. Оцінка ймовірності банкрутства ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» за моделлю Р.С. Сайфуліна і Г. Г. Кадикова

По результатам розрахунку, які представлені в таблиці 2.2.1. можна сказати, що підприємство ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» у 2009році має задовільний стан, так як R>1, а от вже за 2010р. цей показник значно зменшився.

Рейтингова оцінка фінансового стану може застосовуватися з метою класифікації підприємств за рівнем ризику, взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній, партнерів. Діагностика неспроможності на базі рейтингового числа, однак, не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства «в зону неплатоспроможності».

Вагомий внесок у розвиток цього напрямку фінансового аналізу зроблений Терещенко О. О., яким було обґрунтовано новий методологічний підхід до діагностики банкрутства вітчизняних підприємств, в основу якого покладено мультиваріантний дискримінантний аналіз. Суттєвою перевагою зазначеного переходу є врахування галузевих особливостей об'єктів дослідження при побудові дискримінант них моделей діагностики банкротства (таблиця 2.22.)

Здобуті у таблиці 2.2.2. значення Z — показника можна інтерпретувати так:

Z>2 — підприємство вважається фінансово стійким, і тому йому не загрожує банкрутство;

Z<0 — підприємство є напівбанкрутом [16, c. 182−183].

Таблиця 2.2.2.Дискримінантні моделі діагностики банкрутства

У таблиці 2.2.3. представлені результати розрахунку індексу кредитоспроможності підприємства за п’ятифакторною моделлю Альтмана за 2009;2010роки [14, c. 68].

Таблиця 2.2.3.Прогнозування ймовірності банкрутства підприємства за п’яти-факторною моделлю Альтмана (станом на кінець року)

Здобуті в процесі розрахунків значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z<1,8 — ймовірність банкрутства дуже висока;

1,8<2,7 — ймовірність банкрутства дуже висока;

2,7<2,9 — банкрутство можливе;

Z>3 — ймовірність банкрутства дуже низька.

Результати проведених розрахунків за п’яти-факторною моделлю Альтмана свідчать, що ймовірність банкрутства ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» у 2009р. була дуже низькою, так як Z>3, але у 2010 році спостерігається тенденція до зменшення Z — показника, а, отже, до збільшення ймовірності банкрутства. У 2010 році ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» має дуже високу ймовірність банкрутства, так як Z — показник приймає значення, нижче за критичне, і на кінець 2010року складає 1,01. Дане зменшення Z — показника пов’язане:

зі збільшенням поточних зобов’язань у підприємства,

із значним зменшенням фінансового результату від звичайної діяльності. У 2009 — 2010 рр. підприємство мало збитки;

зі зменшенням власного капіталу. У 2010 році власний капітал ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» зменшився на 49,9% у порівнянні з 2009 р.;

зі зменшенням чистої виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). У 2010 році чиста виручка від реалізації продукції зменшилась на 48,3% в порівнянні з 2009 роком.

Українські підприємства можуть застосовувати тест, який запропонований Е. Альтманом у 1983 році для підприємств, акції яких не котирувалися на біржі. Критичне значення Z = 1,23. Вона має наступний вигляд:

Z = 0,717Х₁+0,847Х₂+3,107Х₃+0,42Х₄+0,995Х₅

де: Х₄=балансова вартість власного капіталу / позиковий капітал Якщо: Z < 1,23, то підприємству у найближчі 2−3 роки загрожує банкрутство;

Z > 1,23, то підприємство має стійкий фінансовий стан.

Широке застосування моделі Альтмана в зарубіжній практиці обумовлено наступними її позитивними якостями:

— модель включає невелику кількість показників, що забезпечує

— низьку трудомісткість її використання при достатньо високій точності результатів;

— передбачає інтегральну оцінку і дає можливість порівняння стану різних об'єктів;

— інформація для розрахунку всіх показників доступна і міститься в основних формах звітності;

— існує можливість не тільки прогнозування банкротства, але і оцінка зони ризику [10, c. 24- 25 ].

Усе це робить модель Альтмана привабливим інструментом прогнозування банкрутства і пояснює неодноразові спроби вітчизняних вчених адаптувати її і використовувати для українських підприємств. При цьому, моделі вітчизняних науковців, у спробі адаптації моделі Альтмана, містять показники звітності схожі за значеннями з американськими показниками. Проте більшість авторів наводять моделі Альтмана з досить різними за вагомістю показниками, що обумовлено розходженнями в обліку окремих показників, впливом інфляції на їх формування, невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів, та інших об'єктивних причин. Також, при використанні моделі Альтмана виникають труднощі, які пов’язані з тим, що Альтман не врахував галузеві особливості господарювання і різноманітність конкурентного середовища, в якому діють підприємства. Це робить проблемним адекватне використання Z — моделі для прогнозування банкрутства підприємств в Україні.

Отже, у вітчизняній практиці вже існує багато методів визначення ймовірності настання банкрутства підприємства, як окремі показники, так і моделі факторів з ваговими коефіцієнтами. Проте факторні моделі, що пропонуються науковцями інших країн, не завжди придатні для використання в економічних умовах України, через надмірний податковий важіль; більший вплив на господарсько-фінансовий стан підприємств внутрішніх факторів, а ніж зовнішніх; відмінність в бухгалтерському обліку та звітності та ін.

3. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ Програма антикризового управління підприємством включає сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур. Реалізація антикризових процедур розпочинається на певному етапі життєвого циклу підприємства: в умовах різкого спаду, який характеризується неплатоспроможністю підприємства.

Глибокий аналіз діяльності підприємства, раннє виявлення ознак кризової ситуації, її передбачення є досить важливим на будь-якій стадії банкрутства. Керівництву підприємства в цих умовах необхідно орієнтуватись на стабільне підвищення якості управління в умовах кризи.

На думку багатьох спеціалістів, програма антикризового управління повинна складатися з таких основних підсистем (рис. 3.1.) [13, c. 422].

Рис. 3.1. Основні підсистеми механізму антикризового управління підприємством Діагностика фінансового стану та оцінка перспектив розвитку бізнесу — одна з найважливіших процедур фінансового оздоровлення підприємства. Фінансовий аналіз, який проводиться економістами підприємства, повинен оцінити внутрішню структуру підприємства, чисті грошові потоки, передбачити «слабкі місця», виявити ступінь залежності діяльності підприємства від зовнішніх та внутрішніх чинників. Вивчається доцільність зміни стратегії підприємства, можливості переходу на випуск нової продукції і виходу на нові ринки збуту, виявляються системи товарних, фінансових, організаційних та інших зв’язків підприємства.

Не менш важливим елементом антикризової програми підприємства є маркетингова стратегія, яка передбачає глибокий аналіз ринку, прогнозування його подальшого розвитку, визначення власної позиції на ринку цінової й асортиментної політики, оцінку комерційного ризику, пов’язаного зі зміною ринкової ситуації, підготовку висококваліфікованих спеціалістів з маркетингу.

Важливе місце в розробці антикризової програми займає інвестиційна політика як складова стратегічного планування. Вона включає такі основні напрями:

— управління ризиком;

— програмно-цільове управління і складання капітальних бюджетів;

— стратегічний аналіз;

— стратегічне управління й охоплює три сфери прийняття рішень:

— інвестиції;

— фінансування;

— виробничу діяльність.

Ефективність виробничої діяльності може бути забезпечена тільки за умов оптимального використання виробничих ресурсів, ефективного фінансування та інвестування.

Одним з вирішальних факторів підвищення ефективності діяльності підприємства, його конкурентоспроможності є ефективне управління персоналом, яке базується на принципах формування унікального кадрового потенціалу, його оптимізації, орієнтації на професійне ядро, подолання опору до змін з боку персоналу.

Вихід підприємства з кризи передбачає розробку стратегії організаційних заходів. Для цього необхідно проаналізувати складові організаційної структури підприємства, а саме:

рівень спеціалізації, концентрації, кооперації, централізації виробництва;

управлінські процеси, склад управлінських ланок та їх взаємодію, ступінь централізації управління;

рівень господарської самостійності підприємства, його підрозділів і філіалів;

рівень використання економічних, організаційних і соціально-психологічних методів управління та ін. [13, c. 423 ].

Основою підвищення конкурентоспроможності продукції, підтримки інновацій є створення прогресивної структури виробництва і впровадження нових технологій. Аналіз передбачає оцінку організації розробки і впровадження інновацій, науково-технічної і технологічної політики на виробництві, оскільки єдність цієї політики сприяє залученню інвестицій і фінансуванню проектів технологічного переозброєння підприємства при виході з кризи. Таким чином, підприємство зможе успішно подолати кризову ситуацію за умови проведення глибокого системного і комплексного аналізу впливу всіх зовнішніх і внутрішніх факторів на діяльність підприємства, діагностики його фінансового стану, оцінки перспектив розвитку бізнесу, вирішення проблем ефективної виробничої діяльності, ефективного фінансування та інвестування, маркетингової стратегії, системи управління персоналом, ефективного організаційно-виробничого менеджменту.

3.1 Шляхи фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання Система захисних фінансових механізмів при загрозі банкрутства залежить від масштабів кризової ситуації.

При легкій фінансовій кризі досить нормалізувати поточну фінансову ситуацію, збалансувати й синхронізувати приплив і відтік коштів.

Глибока фінансова криза вимагає повного використання всіх внутрішніх і зовнішніх механізмів фінансової стабілізації. Повна фінансова катастрофа припускає пошук ефективних форм санації, у противному випадку — ліквідація підприємства. Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства в першу чергу повинні бути спрямовані на відновлення поточної платоспроможності підприємства щоб уникнути процедури банкрутства. Для усунення поточної неплатоспроможності проводять оперативні заходи щодо стабілізації фінансової ситуації, які основані на принципі «відсікання зайвого», а саме скороченні поточних витрат з метою попередження росту фінансових зобов’язань і реалізації окремих видів активів з метою збільшення позитивного грошового потоку. Після цього повинні бути проведені тактичні міри, спрямовані на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, засновані на принципі «стиснення підприємства», тобто перевищення обсягу генерування над обсягом споживання власних фінансових ресурсів. Повна фінансова стабілізація досягається за умови, якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів повинен бути спрямований на підтримку фінансової стабільності підприємства в тривалому періоді. 11, c. 69].

Основні шляхи фінансового оздоровлення та запобігання банкрутства підприємства ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»:

з метою скорочення дефіциту власного оборотного капіталу акціонерне підприємство може спробувати поповнити його за рахунок випуску й розміщення нових акцій і облігацій;

зменшення або повна відмова від виплати дивідендів по акціях за умови, що вдасться переконати акціонерів у реальності програми фінансового оздоровлення й підвищення дивідендних виплат у майбутньому;

факторинг, тобто поступка банку або факторинговій компанії права на дебіторську заборгованість;

відновлення матеріально-технічної бази підприємства за допомогою лізингу, що не вимагає повної одноразової оплати орендованого майна й служить одним з видів інвестування, а, в свою чергу, використання прискореної амортизації по лізингових операціях дозволяє оперативно обновляти встаткування й вести технічне переозброєння виробництва;

залучення кредитів та інвестицій під прибуткові проекти, здатні принести підприємству високий дохід;

зменшення дефіциту власного капіталу за рахунок прискорення його оборотності шляхом скорочення строків будівництва, виробничо-комерційного циклу, наднормативних залишків запасів, незавершеного виробництва і т.д.

з метою скорочення витрат і підвищення ефективності основного виробництва в окремих випадках доцільно відмовитися від деяких видів діяльності, що обслуговують основне виробництво (будівництво, ремонт, транспорт і т.п.), і перейти до послуг спеціалізованих організацій;

збільшити обсяг власних фінансових ресурсів шляхом:

— скорочення суми постійних витрат на забезпечення управлінського персоналу, ремонт основних коштів і т.д.;

— зниження рівня змінних витрат за рахунок скорочення чисельності виробничого персоналу й росту продуктивності праці;

— прискореної амортизації машин і устаткування;

— реалізації не використовуваного майна;

— відмови від зовнішніх соціальних і інших програм, зниження інвестиційної активності підприємства й т.д. [15, c. 65];

пошук внутрішніх резервів по збільшенню прибутковості виробництва й досягненню беззбиткової роботи за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, підвищення якості й конкуренто здатності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат;

ресурсозбереження: впровадження прогресивних норм, нормативів і ресурсозберігаючих технологій, використання вторинної сировини, організація діючого обліку й контролю за використанням ресурсів, вивчення й впровадження передового досвіду в здійсненні режиму економії, матеріального й морального стимулювання працівників за економію ресурсів;

зниження трудоємності продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, зростання продуктивності праці;

механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання та ін.;

постійне обновлення асортименту продукції, яка пропонується споживачам [4, c. 74].

Для виведення підприємства із кризової ситуації розробляють бізнес-план фінансового оздоровлення підприємства шляхом комплексного використання всіх внутрішніх і зовнішніх механізмів фінансової стабілізації (Рис. 3.2.) [18, c. 625].

Рис. 3.2. Типи процедур і форми фінансового оздоровлення неспроможних підприємств Для систематизованого виявлення й узагальнення всіх видів втрат на кожному підприємстві доцільно вести спеціальний реєстр втрат із класифікацією їх по групах:

— від браку;

— зниження якості продукції;

— незатребуваної продукції;

— втрати вигідних замовників, вигідних ринків збуту;

— неповного використання виробничої потужності підприємства;

— простоїв робочої сили, засобів праці, предметів праці й грошових ресурсів;

— перевитрати ресурсів на одиницю продукції в порівнянні із установленими нормами;

— псування й недостачі матеріалів і готової продукції;

— списання не повністю амортизованих основних засобів;

— сплати штрафних санкцій за порушення договірної дисципліни;

— списання незатребуваної дебіторської заборгованості;

— простроченої дебіторської заборгованості;

— залучення невигідних джерел фінансування;

— несвоєчасного запровадження в дію об'єктів капітального будівництва;

— стихійних лих;

— по виробництвах, що не дали продукції, і т.д.

Аналіз динаміки цих втрат і розробка заходів щодо їхнього усунення дозволять значно поліпшити фінансовий стан суб'єкта господарювання.

В особливо важких випадках необхідно провести реінжиніринг бізнесу-процесу, тобто докорінно переглянути виробничу програму, матеріально-технічне постачання, організацію праці й нарахування заробітної плати, відбір і розміщення персоналу, управління якістю продукції, ринки сировини й ринки збуту продукції, інвестиційну й цінову політику та ін. [18, c. 627].

ВИСНОВОК В даній роботі визначена сутність та причини виникнення банкрутства підприємств; фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, які зумовлюють фінансову кризу на підприємстві. У ході роботи також було здійснене дослідження і порівняння методологічних підходів до прогнозування банкрутства підприємства ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», що розповсюджені в вітчизняній практиці. Стосовно тих моделей, які в принципі можна застосовувати для підприємств України є модель Альтмана та вітчизняні підходи до оцінки ймовірності банкрутства, а саме інтегральна бальна оцінка фінансової стійкості, оскільки вона є найдосконалішою з усіх вищерозглянутих моделей і методик. Але найголовніше те, що інтегральна бальна оцінка показала найкращій результат, оскільки за цією методикою маємо результати, що найбільше відповідають дійсності.

Таким чином, отримані результати в результаті здійсненого аналізу показали, що фінансовий стан ЗАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» з кожним роком погіршується і має велику ймовірність до банкрутства, тому керівництво повинно негайно прийняти рішення щодо застосування санації на підприємстві і прийняти усі можливі заходи щодо оздоровлення його фінансового стану, наприклад, такі як: поновлення асортименту продукції, автоматизація і реконструктиризація внутрішніх структур, пошук внутрішніх резервів прибутковості, випуск і розміщення нових акцій, залучення інвестицій і кредитів у прибуткові проекти, здійснювати ресурсозбереження, скорочення кадрів, повністю використовувати потужність підприємства, залучення висококваліфікованих спеціалістів до роботи, зменшення показників браку і простоїв обладнання, підвищення якості продукції та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Бюл. Законодавства і юридичної практики України. — 2002.: № 4: Законодавство України про банкрутство. — 366 с.

2. Азаренков Г. Ф. Економічний аналіз. Навчальний посібник. Ч.2 / Г. Ф. Азаренков, З.Ф. Петряєва, Г. Хмеленко. — Харків: Вид. ХНЕУ, 2004р. — 232с.

3. Андрущак Є.М. Діагностика банкрутства українських підприємств // Фінанси України. — 2004 р. — № 9, с. 118−124.