Підприємство, як товаровиробник. 
Підприємництво

ПІДПРИЄМСТВО ЯК ТОВАРОВИРОБНИК. ПІДПРИЄМНИЦТВО

Основною організаційною ланкою економіки країни є підприємство, яке веде господарську діяльність.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, які мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою отримання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети отримання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу господарських відносин складають господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарчі відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, які виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, які складаються між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарчими є відносини, які складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання і відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філіали, представництва, інші підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського ведення, права оперативного управління і права оперативно-господарського використання майна.

Суб'єкти господарювання — господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського ведення або оперативного управління, мають статус юридичної особи, яка визначається цивільним законодавством і Господарським кодексом.

Суб'єкти господарювання — виділені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідницької, торгової, іншої господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відособлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має в своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, яке діє на основі приватної власності громадян або суб'єкта господарювання (юридичної особи);

— підприємство, яке діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

— комунальне підприємство, яке діє на основі комунальної власності територіальної общини;

— державне підприємство, яке діє на основі державної власності;

— підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У випадку, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція складає не менше, ніж десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція складає сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу заснування і формування статутного фонду, в Україні діють підприємства унітарні і корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не розділений на частини (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на основах трудового найму, вирішує питання реорганізації і ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійних організацій або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх загальним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна і/або підприємницької або трудової діяльності засновників (учасників), їх загального управління справами, на основі корпоративних прав, зокрема через органи, які ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, які створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих і об'єму валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти чоловік, а об'єм валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу чоловік, а об'єм валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Всі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, підприємство признається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, ділянок, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад.

Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на підставі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його засновницьких документів на основі об'єднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює своє право щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства або інших засновницьких документів.

На всіх підприємствах, які використовують найманих робітників, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом має укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові і соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Трудовий колектив підприємства складають всі громадяни, які своєю роботою беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, які регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими засновницькими документами відповідно до вимог законодавства.

Рішення з соціально-економічних питань, які стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

Майно підприємства складають виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є:

— грошові і матеріальні внески засновників;

— доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

— доходи від цінних паперів;

— кредити банків та інших кредиторів;

— капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

— майно, придбане у інших суб'єктів господарювання, організацій і громадян у встановленому законодавством порядку;

— інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює у встановленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, — на пільгових умовах.

Підприємство випускає, реалізує і купує цінні папери відповідно до законодавства.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, яке ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємин, які не суперечать законодавству.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами і/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою отримання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним називається товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в розмірах акцій, що належать їм.

Товариством з обмеженою відповідальністю називається товариство, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається статутними документами. Учасники товариства несуть відповідальність у розмірі власного внеску.

Товариством з додатковою відповідальністю називається товариство, статутний фонд якого поділений на частини, визначені статутними документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками у статутний фонд, а за браком цих сум, майном, що додатково належить їм пропорційно розмірам внеску кожного.

Товариством з повною відповідальністю називається таке товариство, всі учасники якого займаються загальною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.

Командитним називається таке товариство, в якому разом з одним або декількома учасниками, що несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, присутні один або декілька учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства.

Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та інших видів діяльності для вирішення загальних економічних і соціальних завдань.

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть бути як господарськими об'єднаннями, так і державними або комунальними господарськими об'єднаннями.

Господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх вигляду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Господарські об'єднання діють на основі засновницького договору і/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Асоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, які об'єдналися шляхом централізації однієї або декількох виробничих і управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації загальних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації має бути вказано, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися в господарську діяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією є договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, які об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності будь-якого з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної загальної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує засоби, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також засоби, які надходять з інших джерел у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном є статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційною, фінансовою, зовнішньоекономічною та іншою діяльністю. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, зокрема правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних областей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми відповідно до міжнародних договорів України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виняткове право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Асоційовані підприємства (господарські організації) — це група суб'єктів господарювання — юридичних осіб, зв’язаних між собою відносинами економічної і/або організаційної залежності у формі участі у статутному фонді і/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у випадку, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону і/або засновницьких документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у випадку, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважаючої участі контролюючого підприємства у статутному фонді і/або загальних зборах інших органів управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Найбільш ефективною формою реалізації власності є підприємницький бізнес як виробничо-господарська діяльність, що приносить дохід.

Це обумовлено такими обставинами:

1) бізнес заснований на економічній свободі господарювання суб'єктів у рамках чинного законодавства і спрямований на отримання максимального можливого доходу;

2) кожен господарюючий суб'єкт вступає в економічні зв’язки з йому подібними бізнесменами, тому всі економічні зв’язки між бізнесменами є взаємовигідними і містять взаємну зацікавленість в їх якнайкращій реалізації.

Підприємництво історично і логічно виникає на основі індивідуальної приватної власності на засоби виробництва.

З індивідуальною приватною власністю, як власністю однієї особи, зв’язаний дрібний бізнес, а в крупному бізнесі - вона явище доволі рідкісне.

Підприємницький бізнес у малих фірмах є загальнодоступною справою, він всіляко заохочується і підтримується державою. У США і Германії мале підприємництво забезпечує робочими місцями 60−70% всіх зайнятих громадян.

Бізнесмени-підприємці, реалізовуючи власні інтереси, хочуть вони того чи ні, зрештою працюють на повніше задоволення суспільних потреб, забезпечення ефективного функціонування всього суспільного виробництва.

Підприємницький бізнес у крупних і середніх фірмах грунтується на акціонуванні. У зв’язку з цим у крупному бізнесі має місце розмежування підприємницької економічної влади і управління у формі менеджменту. Менеджмент — поточне управління і координація операцій підприємства, здійснюваних відповідно до поставлених підприємцями-власниками цілей. Функції менеджерів виконують наймані фахівці, а підприємці-власники зберігають за собою лише обмежене коло доленосних обов’язків і прийняття остаточних рішень.

Менеджмент покликаний доводити в конкретизованій формі задуми підприємців-власників до безпосередніх виконавців.

Дух підприємництва, який підтримується вищим керівництвом, має пронизувати всю виробничо-господарську атмосферу і сприяти високій результативності роботи підприємства.

З метою створення подібної атмосфери в акціонерних товариствах практикується наділення менеджерів та інших працівників певною кількістю акцій, тим самим:

1) мобілізуються їх особисті доходи як підприємницький капітал;

2) досягається соціальне партнерство, тобто певна єдність інтересів і власників, і менеджерів, і працівників.