Джерела формування основних засобів підприємства та шляхи їх оптимізації

Міністерство освіти та науки України Криворізький технічний університет Кафедра менеджменту й ринкових відносин

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни:

Економіка підприємства на тему:

Джерела формування основних засобів підприємства та шляхи їх оптимізації

Підготував: студент групи МЕО-06−1

Літвінова М.О.

Прийняла: доцент, канд. ек. наук Волошина К.А.

м. Кривий Ріг 2008 р.

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретичні основи управління основними засобами та їх фінансовий аналіз

1.1 Сутність основних засобів та їх формування

1.2 Ремонт, модернізація та заміна діючих засобів

1.3 Характеристика основних фінансових показників використання основних засобів

1.4 Методика розрахунку ефективності використання основних засобів Розділ 2. Аналіз управління використанням основних засобів на прикладі ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг»

2.1 Загальна характеристика і аналіз фінансово-господарської діяльності ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг»

2.2 Оцінка управління основними засобами на базовому підприємстві

2.3 Аналіз амортизаційної політики підприємства Розділ 3. Шляхи удосконалення управління використанням основних засобів на ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг»

3.1 Заходи підвищення ефективності використання основних засобів та їх обслуговування

3.2 Оцінка економічної ефективності запропонованих заходів Висновки Список використаної літератури Додатки ВСТУП Становлення в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінює економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Загальновідомо, що фінанси підприємств є основою фінансової системи країни, тому вихід України з економічної кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

Фінансам підприємств як складовій фінансової системи належить визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід — основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Підвищення ефективності використання основних засобів та інших необоротних активів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Предметом дослідження даної роботи є фінансові показники використання основних засобів підприємства.

Об'єкт дослідження — ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг».

Мета даної курсової роботи — визначити шляхи підвищення ефективності використання основних засобів на прикладі ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг».

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

— розкрити сутність основних засобів та їх формування;

— розглянути сутність ремонту, модернізації і заміни діючих основних засобів;

— дати характеристику основних фінансових показників використання основних засобів;

— розглянути методику розрахунку ефективності використання основних засобів;

— дати загальну характеристику і провести аналіз фінансово-господарської діяльності ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг»;

— оцінити управління основними засобами на базовому підприємстві;

— проаналізувати вплив внутрішніх факторів на ефективність використання основних засобів;

— визначити заходи підвищення ефективності використання основних засобів;

— за допомогою економіко-математичної моделі оцінити економічну ефективність запропонованих заходів.

В роботі застосовані методи наукового аналізу і синтезу, порівняння, збору і обробки інформації, дедукції і індукції, моделювання, тощо.

При написанні курсової роботи було використано законодавчі і нормативні акти, підручники, навчальні посібники, статті з журналів і газет провідних сучасних фахівців.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ ТА ЇХ ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ

1.1 Сутність основних засобів та їх формування Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов’язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи:

А. Будівлі і споруди.

Б. Передавальні пристрої.

В. Машини та устаткування, у тім числі: робочі машини та устаткування; вимірювальні та регулюючі прилади; лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; транспортні засоби.

Г. Виробничий і господарський інвентар.

Д. Інші основні засоби.

Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

На рис 1.1 наведено склад основних виробничих засобів підприємства

Рис. 1.1 Склад основних виробничих засобів підприємств Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на такі групи:

Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої;

Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;

Група 3 — інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі машини й устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів.

Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства.

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.

Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних ознак, зокрема:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних виробничих засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів. Оборот основних виробничих засобів показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Оборот основних виробничих засобів на підприємстві

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах:

1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;

2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додатковою продукту.

Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.

1.2 Ремонт, модернізація та заміна діючих засобів Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35—40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший — капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший — заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт R_i і перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини S_е, а для другого, — вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини К_н над втрати від недоамортизації діючої машини S_a. Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення: а) продуктивності діючої та нової машини (б); б) тривалості ремонтного циклу тих самих машин (в).

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого виробничого устаткування (e_р) визначається за формулою:

(1.1)

Коефіцієнти, обчислені за формулою (1.1), можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта е капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від'ємних — недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

Коефіцієнти е_р, розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передовсім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від'ємним значенням коефіцієнта е за абсолютною величиною.

Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необхідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.

Скорочення кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізичну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації. Головним напрямком зниження собівартості ремонтних робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:

— збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15−20% обсяг виробництва нових запасних частин;

— усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом (створення розгалуженої територіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами-продуцентами; централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними підприємствами і підрядними організаціями; максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби).

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30—50%, а зв’язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою (1.2), поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, можна розрахувати за формулою;

(1.2)

де М — витрати на модернізацію. При цьому величини б, в і S_е, що входять у формулу (1.2), треба визначати за даними модернізованої та нової машини.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає:

1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп);

2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення — залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

1.3 Характеристика основних фінансових показників використання основних засобів Основні задачі аналізу основних засобів — визначення забезпеченості організації і її структурних підрозділів основними фондами, оцінка рівня їх використовування за узагальнювальними і приватними показниками, встановлення причин їх зміни, вивчення ступеня використовування виробничої потужності організації і устаткування, виявлення резервів підвищення екстенсивності і інтенсивності використовування основних засобів, аналіз впливу ефективності використовування основних фондів на основні техніко-економічні показники.

Аналіз традиційно починають з оцінки динаміки (як у вартісному, так і в натуральному виразі) основних фондів, оцінки їх структури, а також порівняння показників, що характеризують ефективність їх використовування за різні періоди часу. У табл. 1.1 представлені варіанти аналітичних задач, рішення яких дозволяє оцінити динаміку, структуру і ефективність використання основних засобів і довгострокових інвестицій.

Таблиця 1.1

Теми і задачі аналізу основних засобів і довгострокових інвестицій

Джерелом інформації для аналізу служать: план організації, план технічного розвитку, фінансова звітність, дані аналітичного обліку по відповідних рахівницях по видах і окремих інвентарних об'єктах основних засобів (відомості і картки аналітичного обліку).

Процес відтворення основних фондів і, отже, їх динаміка і рух основного капіталу, оцінюються по абсолютному їх приросту за певний період або вибуттю, коефіцієнту оновлення або зносу основних фондів, тобто розрахунки базуються на визначенні середньорічної вартості основних фондів (Ф_СГ), яку знаходять як приватне від розподілу половини вартості основних фондів на початок року (Ф_Н), повних її величин на початок кожного подальшого кварталу (К₂ + К₃ + К₄) і половини її величини на кінець року (Ф_К) на 4 (кількість кварталів в році):

(1.3)

Цей показник використовується також при розрахунках (фондовіддачі, податку на майно організацій і ін.) і при дослідженні динаміки основних фондів (основних засобів) організації.

Для характеристики стану основних фондів, їх динаміки і технічного стану розраховують:

— коефіцієнт вибуття основних фондів (К_В) — відношення вартості вибулих за даний період (звично рік) основних фондів (Ф_В) до їх вартості на початок періоду (Ф_Н):

(1.4)

— коефіцієнт оновлення основних фондів (К_О) — приватне від розподілу вартості введених в даному періоді основних фондів (Ф_Н) на вартість основних фондів в кінці аналізованого періоду (Ф_К):

(1.5)

— коефіцієнт приросту (К_ПР):

(1.6)

де С_ПР — сума приросту фондів.

В процесі виробництва експлуатовані основні засоби зношуються фізично і застарівають морально. Ступінь фізичного зносу визначається в процесі нарахування амортизації. Це процес може розглядатися як спосіб:

— визначення поточної оцінки незношеної частини основних засобів;

— віднесення на готову продукцію одноразових витрат в основні засоби;

— накопичення фінансових ресурсів для подальшого заміщення вибуваючих з виробничого процесу основних засобів або вкладення в нові виробництва.

З метою визначення вікового складу фондів розраховують коефіцієнти зносу (К_ЗН) і придатності (К_П), які характеризують відповідно частку зношеної і частку годної до експлуатації частини основних засобів. При цьому:

— коефіцієнт зносу основних фондів (К_ЗН) — відношення суми зносу (І) до первинної (балансової) вартості (Ф_ПВ) основних фондів:

(1.7)

— коефіцієнт придатності основних фондів

— (К_ПРИД) — співвідношення різниці між первинною вартістю

— (Ф_ПВ) і сумою зносу (І) основних фондів до їх первинної вартості; характеризує якісний стан (виробничу здатність) основних фондів на певну дату:

або (1.8)

Ці показники вимірюються у відсотках або в частках одиниці і можуть бути обчислені як на початок, так і на кінець звітного періоду. Очевидно, що збільшення коефіцієнта зносу означає погіршення стану основних засобів організації. Проте коефіцієнт зносу не відображає фактичної зношеності основних засобів, а коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточній вартості, наприклад, при консервації устаткування, оскільки фізично в цьому випадку основні засоби не зношуються, але загальна сума їх зносу збільшується. Що стосується поточної вартісної оцінки основних засобів, то вона залежить від ряду факторів, зокрема, від стану кон’юнктури і попиту, і тому може відрізнятися від оцінки, одержаної за допомогою коефіцієнта придатності. На суму зносу основних засобів великий вплив робить прийнята в організації система нарахування амортизації. При існуючій в даний час системі обліку і звітності коефіцієнти зносу і придатності дають лише умовну оцінку стану основних засобів в загальній їх масі, що істотно обмежує можливість їх застосування для аналізу. В цілях розширення наявних можливостей в звітності слід окремими рядками виділяти знос по активній і пасивній частині основних засобів, а ще краще по класифікаційних групах.

1.4 Методика розрахунку ефективності використання основних засобів Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничою процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.

Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 — 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів:

(1.9)

де К_З — коефіцієнт зносу основних засобів; З_О —сума зносу основних засобів; Ф_К — балансова вартість основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

(1.10)

де К_П — коефіцієнт придатності основних засобів; К_З — коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності. Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

(1.11)

де К_О — коефіцієнт оновлення основних засобів; Ф_У — вартість введених основних засобів за звітний період; К_В — коефіцієнт вибуття основних засобів; Ф_В — вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів:

(1.12)

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Таблиця 1.2

Формули розрахунку показників забезпечення стану й ефективності використання основних засобів

Ф_К — балансова вартість основних виробничих засобів;

В_П — вартість виробленої продукції;

Ф_З — залишкова вартість основних виробничих засобів;

М — вартість майна підприємства;

З_О — сума зносу основних виробничих засобів;

Ч — середньооблікова чисельність працівників;

Ф_У — вартість уведених основних виробничих засобів;

Ф_В — вартість виведених основних виробничих засобів;

К_З — коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;

П_З — загальний прибуток підприємства.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача:

(1.13)

де Ф_В — фондовіддача основних засобів; В_П — вартість виробленої продукції за звітний період; Ф_К — балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

(1.14)

де Р_Ф — рентабельність основних засобів;

П_З — загальний прибуток за звітний період;

Ф_К — балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

Формули розрахунку показників забезпечення стану й ефективності використання основних засобів та їхню характеристику наведено в табл. 1.2.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ВИКОРИСТАННЯМ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПРИКЛАДІ ВАТ «МІТТАЛ СТІЛ КРИВИЙ РІГ»

2.1 Загальна характеристика і аналіз фінансово-господарської діяльності ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг»

При створені ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» у м. Кривий Ріг спочатку було передбачено створити у першу чергу 4 доменних печі, з доведенням у майбутньому до 8. Виробництво у завершеному металургійному циклі передбачалося на рівні: чавуну 1,3 млн. т на рік; сталі 1,5 млн. т на рік; прокату 1,2 млн. т на рік.

Постанова про заснування металургійного заводу була підписана у червні 1931 року. Будівництво заводу відбулося досить швидко і вже перший чавун був виплавлений 4 серпня 1934 року.

Основними видами продукції комбінату є руда, агломерат, кокс, чавун, сталь, дрібно сортний прокат багатоцільового призначення, а також гранульований шлак і товари народного споживання (скляні, керамічні вироби та інше).

Продукція комбінату користується попитом у галузях машинобудування, будівництва, суднобудування, та в багатьох інших галузях народного господарства.

Комбінат має міцне енергетичне господарство, ремонтну базу, АСУ, інженерно-технічні центри, а також крупне транспортне господарство, до якого, крім автомобільного і залізничного транспорту, входить корабель «Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг» типу ріка-море.

Для вивчення масштабу виробництва можна розглянути наведення «Про працю найбільш великих підприємств чорної металургії України» за перше півріччя 2001 року, де ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» займає перше місце.

До складу комбінату входять:

1) шахтоуправління по підземному видобутку руди;

2) гірничо-збагачувальний комплекс;

3) коксохімічне виробництво;

4) металургійний комплекс;

5) агропромисловий комплекс.

Чисельність промислово-виробничого персоналу складає 11 348 чоловік, третина з яких керівники, спеціалісти, службовці.

На початку 2004 року шляхом приватизації створено ВАТ

«Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг».

Проаналізуємо основні техніко-економічні показники підприємства за останні 2 роки діяльності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Основні техніко-економічні показники ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг «за 2004;2005 роки

Як видно з таблиці 2.1, випуск товарної продукції за 2005 рік збільшився на 659 млн. грн. Чистий прибуток зменшився на 337 млн. грн. Зменшення прибутку відбулося за рахунок збільшення собівартості товарної продукції на 1067 млн. грн. Зросла чисельність персоналу, а також підвищилась середня заробітна плата на 178,2 грн. Зросла продуктивність праці на 3,5%. На зменшення прибутку також вплинуло зменшення ціни товарного прокату на 6,74 грн. за одиницю.

Проаналізуємо платоспроможність підприємства за останні два роки (табл. 2.2). Інформаційною базою для розрахунку коефіцієнтів є баланс підприємства (Додатки А, Б) та звіт про фінансові результати (Додатки В, Г).

Таблиця 2.2

Показники платоспроможності ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» за 2004;2005 рр.

Як видно з результату аналізу (табл. 2.2), більшість коефіцієнтів мають тенденцію до покращення у порівнянні з 2004 роком. Коефіцієнт покриття зріс на 0,2508, коефіцієнт строкової ліквідності - на 0,0360, коефіцієнт автономії - на 0,1564, коефіцієнт фінансової стійкості - на 0,9627 і коефіцієнт фінансової незалежності - на 1,2191. Ці зміни дають підставу зробити висновок, що підприємство є ліквідним, платоспроможним і фінансово незалежним. Негативними явищами є зменшення коефіцієнт абсолютної ліквідності, тобто підприємство не може своєчасно розрахуватись із своїми швидколіквідними активами, а зменшення коефіцієнту фінансування — говорить про недостатність фінансових ресурсів у підприємства.

2.2 Оцінка управління основними засобами на базовому підприємстві

Основні виробничі фонди підприємств, які беруть участь у процесі виробництва, підлягають фізичному та моральному зносу, старіють, в результаті чого знижуються їх експлуатаційні можливості. Стан і використання основних виробничих фондів є важливою умовою, фактором забезпечення нормальних умов процесу виробництва та підвищення його ефективності. Тому на підприємствах важливу роль грає проведення систематичної оцінки стану основних фондів і аналіз ефективності їх використання.

Показниками, що характеризують стан основних фондів та ефективність їх використання, можуть бути такі, які характеризують:

— рівень забезпечення підприємства основними фондами;

— стан основних виробничих фондів;

— ефективність використання основних виробничих фондів.

До показників, що характеризують рівень забезпечення підприємства основними виробничими фондами, відносяться: питома вага основних виробничих фондів у майні підприємства; фондоозброєність і фондомісткість.

Питома вага вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається відношенням вартості цих фондів (за вирахуванням їх зносу) до вартості майна підприємства. Це співвідношення (коефіцієнт) повинно складати не менше 0,5.

Розрахуємо даний коефіцієнт за формулою:

(2.1)

де СВ_ОВФ — середньорічна вартість основних виробничих фондів;

ВМ — вартість майна.

Як видно із розрахунку, коефіцієнт співвідношення по ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» відповідає нормованому значенню.

У цьому випадку процес виробництва на підприємстві буде забезпечуватись нормальними основними виробничими фондами.

Фондоозброєність — показник, що характеризує рівень забезпеченості основними виробничими фондами промислово-виробничого персоналу підприємства. Розраховується фондоозброєність праці (ФО_П), грн., за такою формулою:

(2.2)

де Ч_р — середньоспискова чисельність робітників.

Фондоозброєність ВАТ"Арселор Міттал Кривий Ріг" у 2004 році склала 217,1 грн., а у 2005 році вона збільшилася до 232,1 грн.

Зростання рівня фондоозброєності - шлях до підвищення продуктивності праці. Але, необхідно слідкувати за тим, щоб темпи росту фондоозброєності не випереджали темпи росту продуктивності праці.

Фондомісткість — показник, який характеризує рівень середньорічної вартості основних виробничих фондів на одиницю вартості виробленої валової продукції. Розраховується фондомісткість продукції (ФМ_П), грн., за такою формулою:

(2.3)

де СВ_ОВФ — середньорічна вартість основних виробничих фондів;

В_П — вартість виробленої валової продукції.

Фондомісткість по ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» 2004 році дорівнювала 1,6 грн., а у 2005 році вона збільшилася до 2,5 грн.

Вважається нормальним, коли фондомісткість має тенденцію до зниження. Але зниження коефіцієнта фондомісткості повинно проходити не за рахунок зниження вартості основних виробничих фондів та зниження вартості виробленої валової продукції, а за рахунок більш низьких темпів росту вартості основних виробничих фондів порівняно з темпами росту вартості валової продукції.

Ефективність використання виробничих фондів визначається розрахунком таких показників: фондовіддачі, рівня рентабельності фондів; розміру прибутку на одиницю середньорічної вартості фондів.

Фондовіддача основних виробничих фондів — показник, який відображає обсяг валової (товарної) продукції у вартісному виразі на одиницю (гривню) середньорічної вартості основних виробничих фондів, які беруть участь у виробництві необхідного обсягу продукції. Цей показник є найбільш узагальнюючим показником, що характеризує ефективність використання основних виробничих фондів. Розрахунок фондовіддачі основних виробничих фондів (ФВ_ОВФ) можна провести за формулою:

Збільшення фондовіддачі основних виробничих фондів показує на підвищення ефективності їх використання, що є позитивним явищем в економіці підприємств.

Фондовіддача по ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у 2004 році склала 0,6, а у 2005 році вона зменшилася до 0,4.

Для підвищення фондовіддачі основних виробничих фондів необхідно збільшувати обсяг виробництва валової (товарної) продукції за рахунок більш інтенсивного використання названих фондів, з одного боку, та знижувати середньорічну вартість цих фондів за рахунок ліквідації зношених, малопродуктивних та не використовуваних у виробництві основних засобів, з іншого.

Рентабельність основних виробничих фондів — це відносний показник, який характеризує рівень ефективності використання цих фондів. Розраховується він відношенням загального прибутку, отриманого за звітний рік, до середньорічної вартості основних виробничих фондів за той самий рік. Розрахунок рівня рентабельності основних виробничих фондів (Р_ОВФ), %, можна провести за такою формулою:

де П_Б — балансовий прибуток.

Рентабельність основних виробничих фондів по ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» у 2004 році склала 27,9%, а у 2005 році збільшилась до 42,3%.

Абсолютним показником, що характеризує ефективність використання основних виробничих фондів, є сума прибутку, яка приходиться на одиницю (гривню) середньорічної вартості цих фондів. Цей показник відображає рівень окупності використаних у виробництві основних виробничих фондів. Його розрахунок можна провести за формулою:

Абсолютний показник ефективності використання основних засобів по ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у 2004 році 0,27 на одиницю (гривню), а у 2005 році він збільшився і склав 0,42 грн.

Збільшення суми прибутку, що припадає на одиницю (гривню) середньорічної вартості основних виробничих фондів та підвищення рівня їх рентабельності, — одне з головних завдань підприємств у ринкових умовах господарювання.

Таким чином, можна зробити висновок, що основні засоби на ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг «використовують ефективно.

2.3 Аналіз амортизаційної політики підприємства Підприємства всіх форм власності мають право проводити щорічну індексацію балансової вартості груп основних засобів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

де К_і — коефіцієнт індексації балансової вартості основних засобів на початок звітного року;

І_і — індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення К_і не перевищує одиниці, індексація основних засобів не провадиться. У разі, коли підприємство застосувало коефіцієнт індексації, воно зобов’язане визначити капітальний дохід у сумі, що дорівнює різниці між скоригованою балансовою вартістю відповідної групи основних засобів та балансовою вартістю такої групи основних засобів до індексації. Сума капітального доходу включається до складу валових доходів кожного звітного кварталу і дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних засобів від суми капітального доходу такої групи.

Розрахуємо коефіцієнт індексації по ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» за 2003 рік.

Індекс інфляції за 2003 рік становив 108,3%.

На основі наведених у табл. 2.3 даних необхідно визначити амортизаційні відрахування на І квартал 2004 р.

Таблиця 2.3

Вихідні дані для визначення балансової вартості основних виробничих засобів за 2005 рік

Індексація основних виробничих засобів станом на 01.01.2005 р. на підприємстві не проводиться, оскільки індекс інфляції за 2004 р. не перевищує 110%. Крім того, облік балансової вартості основних виробничих засобів групи 1 ведеться для кожної окремої будівлі, споруди, а потім визначається балансова вартість у цілому по групі 1.

Розглянемо порядок визначення амортизаційних відрахувань по ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг».

Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

де Б_б — балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду;

Б_З — балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному;

П_б — сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

В_б — вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

А_б — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

Визначаємо балансову вартість основних засобів групи 1 станом на 01.01.2005 р.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду:

де, А — сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Б_б — балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;

Н — норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за 2005 р. для першої групи основних засобів:

Загальна сума амортизаційних відрахувань за 2005р. становитиме 33 504,16 тис. грн.

Отже, існуюча на підприємстві амортизаційна політика недостатньо ефективна, тому підприємству можна рекомендувати для удосконалення управління основними засобами використовувати інші сучасні методи амортизаційних відрахувань.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВИКОРИСТАННЯМ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ВАТ «АРСЕЛОР МІТТАЛ КРИВИЙ РІГ»

3.1 Заходи підвищення ефективності використання основних засобів та їх обслуговування Важливим фактором підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств, постійним джерелом фінансування їхнього розвитку є амортизаційні відрахування. Відповідно до чинних законодавчих актів підприємства формують свою амортизаційну політику, яка складається із сукупності способів управління порядком нарахування й використання амортизаційних відрахувань. Ефективність амортизаційної політики залежить від того, наскільки точно визначено терміни експлуатації активів, що вводяться в дію, а також від вибору підприємством методу нарахування амортизації.

Конкретна система амортизаційних списань відображає певні економічні закономірності і фактично є результатом балансування економічних інтересів держави і підприємства. Зауважимо, що в Україні існує низка особливостей обліку амортизації. Ці особливості зумовлені відмінностями податкового і бухгалтерського обліку.