Характеристика національної економіки в умовах перехідного періоду

Вступ

Hа сучасному етапі розвитку економіки дедалі важливішого значення набувають новітні макроекономічні показники, а саме: індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС), рівень глобалізації економіки. Вони активно застосовуються в міжнародній практиці з аналітичною та діагностичною метою і є об'єктивними індикаторами економіки, які, проте, потребують вдосконалення та пристосування до динамічних змін світової економіки.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження — здійснити комплексний аналіз основних категорій, принципів побудови, методів обчислення та практичного призначення новітніх економічних показників.

Відповідно до мети у роботі були поставлені такі завдання:

· розкрити суть понять «індекс людського розвитку», «індекс економічної свободи» та «індекс рівня глобалізації економіки»;

· розкрити взаємозв'язок методів обчислення новітніх макроекономічних показників;

· проаналізувати вплив економічних факторів на показники рівня життя населення та соціальної захищеності громадян;

· визначити комплексні прогнозні оцінки динаміки новітніх макроекономічних показників;

· обґрунтувати особливості впровадження новітніх макроекономічних показників як основних методів покращення національної економіки.

Об'єкт дослідження — новітні макроекономічні показники України та світу.

Предмет дослідження — аналіз стану національної економіки в умовах перехідного періоду України та інших держав.

Теоретичну й методологічну основу дослідження складають наукові праці вчених, які аналізували загальні питання СНР та висвітлювали проблеми становлення в Україні, а саме В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик, С. Будаговська, Р. М. Моторин, Б.Т. Рябушкін, Марченко І.В., Ревенко А. Н. та ін.

Структура курсової роботи. Дана курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

новітній економічний глобалізація населення

1. Новітні макроекономічні показники: параметри та особливості

Сьогодні для глибокої і різнобічної оцінки стану економіки та рівня життя людей розроблено цілу низку нових макроекономічних показників. Найчастіше з них використовують такі: індекс людського розвитку, індекс економічної свободи та індекс глобалізації. Розглянемо кожен із даних показників детально.

1. Індекс людського розвитку (або індекс розвитку людського потенціалу) — це індекс для порівняльної оцінки рівня життя, писемності, освіти, середньої тривалості життя та інших показників країни. ІЛР було розроблено в 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком, і з тих пір Індекс використовується з 1993 року ООН в щорічному звіті з розвитку людського потенціалу. Це інтегральний показник, який акумулює в собі такі показники:

1) очікувана тривалість життя;

2) рівень освіченості населення країни;

3) ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на «споживчий кошик», що складається з декількох сотень товарів та послуг.

Ці компоненти за спеціальною формулою зводяться в один загальний індекс. Кожен з індексів розраховується за наступним принципом:

Де min (x) i max (x) — максимальні і мінімальні значення відповідного показника x.

Теоретично індекс призначений стати показником того, як країни використовують свої матеріальні блага на користь населення, тобто на соціальний розвиток країни. За словами Махбуба ель Хака, «основна мета розвитку — це розширення виборів, які можуть робити люди, а також створення середовища, в якому люди могли б жити здоровим та творчим життям».

Розглянемо детальніше складові ІЛР:

1) Тривалість життя. Цей показник визначається як очікуваний при народженні. Він вимірюється кількістю років, які може прожити новонароджений, якщо впродовж його життя рівень смертності залишатиметься таким самим, яким він був при народженні. Розраховується за наступною формулою:

де Хi — очікувана тривалість життя при народженні населення і-тої території;

Хmax — максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років);

Хmin — мінімальне значення показника (прийняте на рівні); 25 років);

LE — середня тривалість життя.

2) грамотність та охоплення навчанням. Грамотність — показник, що застосовується до населення віком від 15 років і старше і передбачає уміння читати й писати нескладні тексти. На початку ХХІ ст. цей показник в Україні дорівнював 99.6%. Цей показник вельми важливий для країн, що розвиваються, де в середньому більше 27% населення старше 15 років безграмотне. В середньому в світі неграмотних 20.8%.

Охоплення навчанням — показник, який характеризує відношення кількості тих, хто навчається (незалежно від віку) в навчальних закладах І-ІІІ рівнів освіти (початкової, середньої та вищої) до чисельності тих вікових груп, які мали бути охоплені цією освітою.

Розраховується індекс освіти за наступною формулою:

(ALI) — індекс грамотності дорослого населення:

де ALR—грамотність дорослого населення у відсотках;

(GEI) — індекс сукупної частки тих, хто навчається:

де CGER — сукупна частка тих, хто навчається.

Негативний бік використання індексу освіти полягає в тому, що компоненти індексу, пов’язані з кількістю писемного населення чи кількістю людей, які навчаються, вже втратили свою актуальність для більшості країн світу. Через це вони вже навіть не включаються в програми національних переписів населення, тому по них показник умовно визначено у 99,0%. Тоді розвиненим країнам залишається, знову ж таки, ВВП на душу населення для покращення своїх позицій в індексі.

3) Величина ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності. Розраховується за формулою:

де GDPpc — ВВП на одного жителя при паритеті купівельної спроможності в доларах США.

Цей показник — найслабша ланка в структурі ІЛР для України. За ним Україна займає 96 місце серед 162 країн світу. Цей показник становить менше половини світового рівня (49.5%) і в грошовому доларовому виражені за паритетом купівельної спроможності в кінці ХХ ст. дорівнював 3458 дол. США. Найвищий показник мала держава Люксембург (42 769 дол. США), на другому місці США — 31 872 дол., на третьому Норвегія — 28 433 дол.

Негативний бік використання даного показника при обчисленні ІЛР полягає в тому, що певною мірою перевищена цого питома вага. Хоча офіційно заявляється, що економічний показник не є вирішальним в індексі, факти свідчать про зворотне, адже першу групу складають саме країни з найвищим рівнем ВВП на душу населення.

2. Індекс економічної свободи (ІЕС) — агрегований показник, який включає десять факторів, що засвідчують рівень втручання уряду в економіку:

1) торговельна політика, про ступінь свободи якої засвідчують такі показники:

* середній рівень тарифів;

* наявність нетарифних бар'єрів;

* корупція митних служб;

2) політика оподаткування, яка характеризується:

* величиною податкової ставки на найвищі доходи;

* величиною податкової ставки на середні доходи;

* максимальною податковою ставкою на доходи корпорацій;

3) втручання уряду в економіку, про ступінь якого свідчать показники: * процент відрахувань від ВВП на утримання уряду;

* частка власності уряду в бізнесі та індустрії;

* економічний результат діяльності уряду;

4) грошова політика, де втручання уряду проявляється насамперед у середньому рівні інфляції за визначений період;

5) потоки капіталів та іноземних інвестицій. Цей фактор вміщує у собі інформацію:

* про закон про іноземні інвестиції;

* наявність бар'єрів для іноземної власності в бізнесі;

* наявність бар'єрів для промислових компаній, відкритих для іноземних інвесторів;

* наявність перешкод (бар'єрів) для іноземних компаній;

* наявність чи відсутність дозволу на земельну власність для іноземців;

* наявність бар'єрів для повернення інвестицій іноземцями;

6) банківська справа. Про рівень урядового впливу у цій сфері свідчать показники:

* наявності державної власності на банки та її частки;

* наявності бар'єрів для відкриття іноземними банками філіалів та дочірніх фірм;

* впливу уряду на розміщення кредитів;

* урядового регулювання у вигляді страхування депозитів;

* свободи у наданні всіх видів фінансових послуг (купівля і продаж нерухомості, безпеки, страхового захисту тощо);

7) контроль за цінами та рівнем заробітної плати як фактор урядового впливу включає:

* закон про мінімальну заробітну плату;

* вільне ціноутворення у приватному порядку незалежно від впливу уряду;

* урядовий контроль та його межі;

* державні субсидії бізнесу які впливають на ціни;

8) права власності визначають рівень економічної свободи за допомогою таких показників:

* комерційних законів, що визначають контракти;

* санкціонування іноземного арбітражу у спірних питаннях контрактів;

* експропріації приватної власності;

* корупції судової влади;

* зволікання у судових рішеннях;

* гарантованої та захищеної законом приватної власності;

9) державне регулювання економіки включає:

* ліцензування необхідності управляти бізнесом;

* полегшення процедури отримання ліцензій для бізнесу;

* корупцію бюрократії;

* регулювання праці (встановлення тривалості робочого тижня, оплачувана відпустка, у зв’язку з доглядом за дитиною та ін.);

* захист споживача;

* регулювання стану здоров’я працівників;

* регулювання оподаткування у бізнесі;

10) чорний ринок — фактор, який є свідченням непомірного впливу уряду на економіку, вміщує такі показники:

* контрабанда;

* крадіжка інтелектуальної власності;

* поставка сільськогосподарських продуктів;

* поставка промислових виробів;

* забезпечення транспортних перевезень;

* поставка робочої сили.

Кожний із 10 економічних факторів які включають близько 50 змінних, оцінюються в балах від 1 до 5. Потім визначається середньозважена оцінка в балах за десятьма факторами. Цей коефіцієнт і є кількісним показником рівня економічної свободи, яка, як і кожний з факторів, коливається в межах від 1 до 5 балів. Оцінка «1» — показник найбільшої в економіці. Оцінка «5» — сильний урядовий вплив і низький рівень економічної свободи.

3. Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб'єкти якого взаємопов'язані єдиною системою фінансово-економічних відносин. Cаме у звязку з цим невпинним процесом міжнародної економічної інтеграції і виникла необхідність появи такого макроекономічного показника як рівень глобалізації економіки.

Рівень глобалізації економіки — агрегований показник, який включає чотири параметри [3]:

1) рівень економічної інтеграції, що визначається обсягом зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій та «закордонних виплат», включаючи і заробітну плату;

2) персональні контакти:

* кількість міжнародних поїздок;

* кількість туристичних поїздок;

* кількість користувачів міжнародною поштою та інтенсивність обміну інформацією цим способом;

* міжнародні телефонні зв’язки (кількість користувачів та частота і тривалість контактів);

3) технології:

* загальна кількість Інтернет серверів;

* кількість користувачів Інтернету;

4) ступінь участі країн у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій.

Чим більше зазначені показники, тим вище рівень глобалізації, відповідно, рівень життя та залучення до світової інфраструктури — явище взаємопов'язані. У країнах з більшим показником глобалізації вищий рівень доходів на одну особу, відповідно і рівень життя. Там швидше розвиваються технології, зростають іноземні інвестиції, жителі отримують якісні медпослуги і можливість вільно пересуватися світом. Але, як стверджують науковці, рівень глобалізації не слід ототожнювати з рівнем задоволення життям. Людське щастя — феномен суб'єктивний. Він не може бути визначений тільки рівнем життя та комфорту.

Причини формування глобалізаційних процесів:

· процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

· науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

· загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

1. Взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

2. Фінансова глобалізація — зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

3. Послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

4. Розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

5. Створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

6. Тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

Рейтинг країн за ступенем глобалізації щорічно публікується журналом Foreign Policy. Скажімо, високі податки і високий рівень впливу держави на життя суспільства не заважають Ізраїлю бути однією з найбільш глобалізованих країн світу. У Колумбії — схожі з Ізраїлем умови життя (вона також постійно воює з терористичними угрупованнями), до того ж у неї - великі запаси нафти, низькі податки, іспаномовне населення (іспанська мова є державною в 43 країнах світу), але рівень глобалізації країни є досить низьким через технологічну відсталість.

2. Порівняльний аналіз новітніх макроекономічних показників України та міжнародні зіставлення

Сьогодні в період трансформаційних змін соціальної та економічної системи України та багатьох країн світу однією з найважливіших проблем суспільства є не лише збереження, а й примноження людського потенціалу країни. Це завдання може бути реалізовано лише за умови забезпечення стійкого та динамічного людського розвитку, що має відбуватись на якісно новій основі і який потребує адекватного та соціально гарантованого економічного забезпечення.

Метою даного дослідження є той факт, що економічний розвиток будь-якої країни та світу в цілому залежить від всебічного розвитку людини. Саме тому політика держави повинна бути спрямована на створення умов для покращення добробуту людини, забезпечення її довгого та здорового життя, адже саме за рівнем розвитку людського потенціалу можна судити про рівень соціально-економічного розвитку країни в цілому [19, c.65−67].

Концепція людського розвитку створювалася програмою розвитку ООН саме для завдань сприяння людському розвитку у всесвітньому масштабі, на міжнародному рівні. У зв’язку з цим методологія розрахунку індексу людського розвитку ПРООН ґрунтується на мінімальному наборі показників, за якими можна зібрати достовірні порівняльні дані в усіх країнах світу. Кожен з показників покликаний кількісно виразити один з ключових напрямів (вимірів) людського розвитку. Ці показники періодично переглядаються, вдосконалюються.

У звіті з людського розвитку за 2010 рік: «Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку» було опубліковано новий рейтинг Індексу людського розвитку для 169-ти країн.

Покращуючи традицію вимірювання ІЛР (індекс людського розвитку) було впрваджено три нових показники: ІЛР, скоригований на нерівність; Індекс гендерної рівності; Багатовимірний індекс бідності [21, c. 55].

Проаналізувавши показники індексу людського розвитку, можна сказати, що у світі спостерігається прогрес людського розвитку, проте дуже велика амплітуда між деякими країнами (Додаток 1).

Першими 10-ма країнами в рейтингу є Норвегія, Австралія, Нова Зеландія, Сполучені Штати Америки, Ірландія, Ліхтенштейн, Нідерланди, Канада, Швеція та Німеччина. Цьогорічний рейтинг країн з ІЛР сформований з огляду на останні п’ять років, а не лише за поточний рік, як це було прийнято раніше, для кращого відображення довготермінових тенденцій розвитку. Індекс людського розвитку для України у 2010 році становить 0,71 — категорія високо розвинутих країн, і відносить країну на 69 місце з 169 держав і територій. Це дозволяє Україні перебувати в групі держав із високим рівнем розвитку.

За період з 1990 до 2010 рр. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на 1 рік, середня тривалість навчання зросла більш ніж на 2 роки, очікувана тривалість навчання збільшилася більш ніж на 2 роки. ВНД на душу населення в Україні за цей період зменшився на 27 відсотків. Проте, якщо показник ІЛР скоригувати на нерівність, то воно впаде до 0,652, тобто через нерівність у розподілі показників вимірів знизиться на 8%. У «сусідів» України за ІЛР, Казахстану та Російської Федерації, втрата через нерівність становить відповідно 14 і 12 відсотків. Індекс гендерної нерівності: в Україні жінки мають 8 відсотків місць у парламенті, 92 відсотки дорослих жінок мають середню або вищу освіту (порівняно з 96 відсотками чоловіків). БІБ (багатовимірний індекс бідності), що є часткою населення, становить 0,008. «Сусіди» України за ІЛР, Казахстан і Російська Федерація, мають БІБ відповідно 0,002 і 0,005.

Слід зазначити, що проблема соціального розвитку та розширення можливостей людей пов’язана з проблемою розвитку соціально-економічних систем загалом. Важливою передумовою і показником рівноваги в економіці, злагодженості процесів відтворення, збереження цілісності системи є збалансованість відтворення, з одного боку, людини і її можливостей, та речових елементів багатства — з іншого. Що ж до України, то вона має певні досягнення у реалізації державної політики в соціальній сфері. Проте рівень та якість життя населення в державі ще далекі від європейських стандартів. Тому провідним завданням розвитку країни має стати закріплення досягнень та вироблення нових позитивних тенденцій щодо покращення добробуту людини та забезпечення його довгого та здорового життя [17, c.5−10]

Економічна свобода розширилася 2011 року, і цей процес знову набрав швидкість, загублену під час фінансової кризи та глобальної рецесії. Багато країн у всьому світі повернулися до здорової фіскальної політики, відкритості та реформ, і більшість країн знову рухаються позитивним шляхом до більшої свободи.

Індекс економічної свободи — 2011 відслідковує розвиток економічної політики, починаючи з другої половини 2009 року у 183 країнах. Базуючись на 10 параметрах, що оцінюють відкритість, верховенство права та конкурентність, Індекс ранжує економіки світу відповідно до їх рівня економічної свободи. Принципами економічної свободи, на яких наголошує індекс, є суверенітет особистості, відсутність дискримінації та заохочення конкуренції [16, c. 168−170].

Вага кожного з 10 факторів вважається однаковою, через це загальний індекс є середнім арифметичним від показників. Усі країни за цим індексом діляться на такі групи:

· Вільні — з показником 80−100

· В основному вільні — з показником 70−79,9

· Помірно вільні — з показником 60−69,9

· В основному невільні — з показником 50−59,9

· Деспотичні — з показником 0−49,9.

Проаналізуємо динаміку Індексу економічної свободи по країнах світу (табл.1)

Таблиця 1. Індекс економічної свободи по країнах світу 2009;2010 рр.

За даними таблиці можна сказати, що позиції перших трьох країн (Гонконг, Сингапур та Австралія) залишаються незмінними. Далі Ірландія з 4 місця спускається на 5. Тенденцію до зростання індексу економічної свободи має Швейцарія, яка показник 79,4 збільшує до 81,1, що підносить її до 6 місця у рейтингу країн.

Для України індекс економічної свободи має тенденцію до зменшення за рахунок показників свободи бізнесу, свободи торгівлі, податкової свободи, державних витрат, грошової свободи, свободи інвестицій, фінансової свободи, захисту прав власності, свободи від корупції та свободи трудових стосунків (табл.2).

Таблиця 2. Індекс економічног розвитку України за роками

Потрібно зазначити, що загалом динаміка індексу економічної свободи за 2008;2011 рр. є регресивною, проте спадний характер є нерівномірним. Показник свободи бізнесу від 2008 по 2010 рр. має тенденцію до зменшення, а у 2011 р. він склав 47,1. Такі показники, як свобода торгівлі, податкова свобода, грошова свобода та свобода трудових стосунків відображають незначне зменшення загального ІЕС. Незмінним фактором, що впливає на ІЕс є захист прав власності, який з 2008 по 2011 рр. становить 30,0. Дану таблицю можна наочно відобразити за допомогою Рис.1

Рисунок 1. Динаміка індексу економічної свободи за 2008;2011 рр.

Звідсси можна навести основні висновки Індексу економічної свободи — 2011р.:

· Середній бал за економічну свободу в світі в Індексі за 2011 рік склав 59.7, що на 0,3 бали більше, ніж попереднього року. Незважаючи на складність глобальної економічної ситуації, економічна свобода у всьому світі довела наявність запасу життєвих сил та навіть зростала. Більш того, економічна свобода відчутно розширилася у більшості економік, які оцінював Індекс-2011. Ці здобутки мають особливе значення, зважаючи на те, що найбільшого покращення було досягнуто в молодих економіках і економіках, що розвиваються, де боротьба з бідністю є найвищим пріоритетом.

· Бал 117 економік покращився, бал 58 економік погіршився, і бал чотирьох країн залишився незмінним. Серед 117 економік, бал яких покращився, 102 є молодими або такими, що розвиваються. Велика частина з них розташовані в африканській Суб-Сахарі, Південній і Центральній Америці, а також у Карибському регіоні.

· У всіх регіонах світу, окрім Європи та Північної Америки, зафіксовано зростання рівня економічної свободи. Регіон африканської Суб-Сахари на чолі з Руандою, Джибуті та Кабо-Верде досяг найбільшого покращення рейтингу — в Індексі-2011 країни тут додали в середньому більше, ніж по півбалу. Країни Південної та Центральної Америки/Карибського регіону опинилися на другому місці із здобутком економічної свободи розміром рівно в 0,5 бали. Цей прогрес, у першу чергу, завдячує розвитку, зокрема, в Колумбії та Коста-Ріці. Близький Схід, Північна Африка та Північно-Тихоокеанський регіон так само продемонстрували здобутки, у той час як Північна Америка та Європа, незважаючи на покращення в деяких країнах, відчули зменшення економічної свободи та, відповідно, в середньому отримали той самий бал, що і минулого року.

· Поряд із Гонконгом і Сінгапуром, Австралія, Нова Зеландія, Швейцарія та Канада закріпилися в статусі найвільніших економік світу. Ця шестірка економік є єдиними країнами, які отримали більше 80 балів за шкалою економічної свободи від 0 до 100. Гонконг зміг зберегти звання найвільнішої економіки світу — позицію, яку він займає вже 17 років поспіль. Сінгапур залишається близьким переслідувачем лідера, цього року зменшуючи відрив від Гонконгу.

· Індексі-2011 знову опинилися на 3-й та 4-й позиціях відповідно, у той час як Швейцарія піднялася на 5-ту сходинку, обігнавши Ірландію, яка скотилася на 7-ме місце. Відносна «міцність» вільних економік є невипадковою. Їх відданість принципам економічної свободи надала можливість цим економікам досягти високої гнучкості та адаптативності. Усі ці країни стрімко видужують від потрясінь глобального економічного спаду.

· Представники кожного з регіонів продовжують посідати хоча б одне місце серед двадцятки найвільніших економік світу. Дев’ять з них знаходяться в Європі, шість — в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, дві - у Південній Америці. Інші регіони представлені по одній країні кожен: Чилі (Південна та Центральна Америка/Карибський регіон), Маврикій (Африканська Суб-Сахара) та Бахрейн (Близький Схід та Північна Африка). Бахрейн продемонстрував вражаючий прогрес, і є зараз 10-ою найвільнішою економікою світу. У всіх регіонах світу, економічна свобода є ключем до більших можливостей та добробуту.

За рівнем глобалізації у 2012р. Україна займає 44 позицію в рейтингу світових економік з 60 країн.

У поданому на 42-му Всесвітньому економічному форумі у Давосі звіті йдеться, що, незважаючи на невизначеність прогнозів подальшого розвитку ситуації у світовій економіці, у більшості з 60 провідних країн світу, яким досі вдавалося утримуватися від протекціонізму, тривають глобалізаційні процеси. Україна третій рік поспіль займає 44 місце у загальному індексі. Торгівля є її сильною категорією: показник відкритості для торгівлі вище середнього, а також високий відсоток торгових надходжень (експорт + імпорт) до ВВП (111%, тоді як середній показник в індексі становить 99%). Проте позитивний ефект від цих двох показників нівелює оцінка «нижче середнього» щодо тарифних і нетарифних бар'єрів, зручності для міжнародної торгівлі і розрахункових обмежень. З 2010 по 2011 рік кількість користувачів швидкого доступу до інтернету збільшилася з 5,8 до 7,4 (на 100 осіб), відсоток торгових надходжень (експорт + імпорт) до ВВП зріс зі 103% до 111%, показник туризму (внутрішній і зовнішній, у розрахунку на 1000 осіб населення), з 863 до 938. Показники, які покращилися до 2011 рр.: приріст прямих інвестицій (внутрішніх і зовнішніх,% ВВП) з 0,7% (при середньому показнику для індексу 3,6%) до 4,1% (при середньому показнику 4,5%), розвиток туризму (внутрішній і зовнішній, у розрахунку на 1000 осіб населення), з 202 (при середньому показнику 857) до 938 (при середньому показнику 1308). Експерти відзначають, що позитивним фактором для України є загальний обсяг торговельних надходжень (експорт + імпорт) у% ВВП. У той же час, рівень проникнення широкосмугового зв’язку та інтернету залишався нижче середнього показника в індексі, хоча і ріс досить швидкими темпами. Проте 90% керівників компаній очікують посилення протекціоністських заходів в тому випадку, якщо світову економіку накриє друга хвиля кризи. У 2012 році приріст глобального ВВП склав лише 3%, дослідження Індекс рівня глобалізації знову пророкує продовження процесів глобалізації — як у цьому році, так і надалі, аж до 2015 року. За словами директора з операційної діяльності «Ернст енд Янг» Джона Ферраро, у найближчі роки компанії доведеться зіткнутися з такими чотирма фундаментальними проблемами: — успішно працювати на швидкозростаючих ринках стає складніше, ніж раніше; — не існує універсально оптимального розміру організації; — політика набула більшого значення і при цьому стала менш передбачуваною; — хороших фахівців знайти складно. «Вони складні і, цілком ймовірно, не будуть вирішені швидко, але, на нашу думку, гнучкість, швидка реакція і нестандартне мислення допоможуть компаніям знайти для них нові рішення», — зазначив Дж.Ферраро.

3. Особливості впровадження макроекономічних показників як основних методів покращення економічної ситуації у вітчизняній економіці

Для покращення економічної ситуації в Україні, необхідно здійснити комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні — формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів.

Результатом цих заходів є стан захищеності (або безпека) людини, особи. Зазвичай розглядають соціальну безпеку не лише окремої особи, а й суспільства загалом. Вона є складовою національної безпеки, що визначає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, а також від загрози соціальним інтересам.

Сьогодні в період трансформаційних змін соціальної та економічної системи України та багатьох країн світу однією з найважливіших проблем суспільства є не лише збереження, а й примноження людського потенціалу країни. Це завдання може бути реалізовано лише за умови забезпечення стійкого та динамічного людського розвитку, що має відбуватись на якісно новій основі і який потребує адекватного та соціально гарантованого економічного забезпечення.

Економічний розвиток будь-якої країни та світу в цілому залежить від всебічного розвитку людини. Саме тому політика держави повинна бути спрямована на створення умов для покращення добробуту людини, забезпечення її довгого та здорового життя, адже саме за рівнем розвитку людського потенціалу можна судити про рівень соціально-економічного розвитку країни в цілому.

Слід зазначити, що проблема соціального розвитку та розширення можливостей людей пов’язана з проблемою розвитку соціально-економічних систем загалом. Важливою передумовою і показником рівноваги в економіці, злагодженості процесів відтворення, збереження цілісності системи є збалансованість відтворення, з одного боку, людини і її можливостей, та речових елементів багатства — з іншого. Що ж до України, то вона має певні досягнення у реалізації державної політики в соціальній сфері. Проте рівень та якість життя населення в державі ще далекі від європейських стандартів.

Тому провідним завданням розвитку країни має стати закріплення досягнень та вироблення нових позитивних тенденцій щодо покращення добробуту людини та забезпечення його довгого та здорового життя.

Україна розташована на роздоріжжі між Східною Європою та Євразією. Її глобальна економічна інтеграція з вільними, демократичними та заможними націями має бути пріоритетом американської зовнішньої політики. Відродження економічної свободи в Україні може мати позитивний ефект не лише для Східної Європи, але й для Росії та інших пострадянських країн.

Однак досягнення цього бажаного результату вимагає, щоб український Президент Віктор Янукович нарешті запровадив структурні реформи, направлені на розбудову демократії та вільного ринку, які вже давно відкладалися [20, c. 201−203].

За 20 років, що минули після здобуття незалежності, українці демонтували старий радянський апарат та систему центрального планування економіки і трансформували таким чином економічні, соціальні та політичні інститути суспільства. У період між 1996 та 2005 Україна стрибнула на 15 балів Індексу економічної свободи. Протягом того самого часу ВВП країни збільшився більш ніж на 30 відсотків.

Однак протягом останніх років перед економічною свободою в Україні постали серйозні перешкоди, що проілюстровано низкими показниками країни у декількох міжнародних рейтингах. Групи з політичними зв’язками отримали контроль над державними підприємствами завдяки непрозорим закритим приватизаційним операціям. Незважаючи на тривалу риторику обіцянок ринкових реформ, країна продовжує страждати від неспинної корупції, великого тіньового сектору економіки (за оцінками експертів, він сягає 49 відсотків ВВП) та погіршення демографічної кризи, спричиненою високою смертністю в країні та інтенсивною еміграцією робочої сили, у тому числі, «витоком мізків» кваліфікованих працівників [21, c. 350−355] .

У результаті Україна, як і декілька інших пострадянських країн, поступово деградує до олігархічної системи державного капіталізму, за якої переплітаються політика, бізнес та непрозора економічна діяльність. Брак стійкої політичної прихильності до вільного ринку та хронічно погані економічні рішення можуть змарнувати шанси України успішно інтегруватися в європейську та глобальну економіки.

Територія України — найбільша в Європі (за винятком Росії). Її 46 мільйонів споживачів являють собою найбільший ринок Східної Європи; це ідеальна платформа для виробництва та експорту як в Росію, так і в Європейський Союз. Розвинута транспортна інфраструктура роблять Україну важливим вузлом міжнародної торгівлі.

Глобалізація зовнішньоекономічних зв’язків в 21 сторіччі призводить до руйнування існуючих бар'єрів між країнами, подальшому залученню нових держав у різноманітні форми міжнародної економічної співпраці. Процес глобалізації міжнародної економіки не оминає і Україну, яка поступово займає своє місце в системі нового міжнародного економічного порядку.

Глобалізація є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку. Тому, для посилення цієї інтеграції важливим є питання вироблення пріоритетів розвитку економіки України в умовах глобалізації.

Запропонуємо приоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації (Рис.1).

Рисунок 1. Глобалізація в Україні

Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов’язує її з народними господарствами інших країн для розв’язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання.

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв’язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи.

Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн-учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних зв’язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізація яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом.

Отже, основними цілями діяльності держави щодо покращення економічної ситуації в Україні є:

— наповнення реформ соціальним змістом;

— розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

— активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

— забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

— створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

— стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

— забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

— гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

— формування ефективної системи соціального захисту населення;

— реформування пенсійної системи;

— розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві;

— погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

— забезпечення прожиткового мінімуму;

— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

— створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

— запобігання соціальній деградації тощо.

Висновки

Система новітніх макроекономічних показників — це сукупність взаємопов'язаних показників та класифікацій, яка об'єктивно віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщує специфічні економічні та соціальні показники, що дають змогу здійснити детальний аналіз певних важливих аспектів статики та динаміки суспільства, його економіки.

Основними серед новітніх макроекономічних показників є: індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації економіки.

Базовим призначенням індексу людського розвитку є аналіз того, як країни використовують свої матеріальні блага на користь населення, тобто на соціальний розвиток країни. Він дає змогу проаналізувати ефективність економіки країни, її соціальне благополуччя, порівняти з іншими країнами задля виявлення основних недоліків наявної ситуації та їх раціонального усунення. Проте ІЛР має також певні недоліки, що спричинені постійними змінами, що відбуваються в економіці та суспільному житті усіх країн світу, тому він потребує удосконалення деяких компонентів відповідно до об'єктивних вимог сучасності.

Індекс економічної свободи (ІЕС) — важливий макроекономічний показник, що репрезентує інтенсивність втручання держави в економіку країни. Він є важливим для аналізу багатьох економічних аспектів, зокрема для оцінки інвестиційного клімату, для започаткування бізнесу та ін.

Рівень глобалізації економіки є важливим індикатором міжнародної інтеграції, що спричинена об'єктивними вимогами сучасності. Цей показник дає можливість проаналізувати інтенсивність взаємодії суспільства з іншими державами, зробити необхідні висновки щодо позитивних та негативних її аспектів, спрямувати економіку на шлях раціональної та ефективної міжнародної співпраці.

У даній роботі було досліджені такі завдання:

· обґрунтовано теоретико-методологічні засади визначення понять новітніх макроекономічних показників;

· розкрито взаємозв'язок методів обчислення новітніх макроекономічних показників;

· було здійснено аналіз впливу економічних факторів на показники рівня життя населення та соціальної захищеності громадян;

· проведено аналіз та оцінку динаміки новітніх макроекономічних показників України та інших країн світу;

· сформулювали підходи до трактування фінансового забезпечення соціального захисту населення;

· визначили комплексні прогнозні оцінки динаміки новітніх макроекономічних показників;

· обґрунтувано особливості впровадження новітніх макроекономічних показників як основних методів покращення національної економіки.

Отже, новітні макроекономічні показники є ефективними індикаторами становища різноманітних сфер життя держави, що виникли у зв’язку з об'єктивними вимогами сучасності.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання, 2004. — Р.3

2. Бікла О. Індекс людського розвитку як показник ефективності моделей соціальної політики/ О.В. Бікла// [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mtpsa/2008/articles/Bikla.pdf

3. Глобалізація/ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Глобалізація.

4. Головко В. А. Система національних рахунків України: сучасний стан та напрямки удосконалення // Статистика України. Щорічний науково-інформаційний журнал. — 2001. — № 1 (12). — С. 4−10.

5. Грішнова О. А. Людський розвиток: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2006.

6. Державне регулювання соціальних процесів / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.bagatoreferativ.com.ua.

7. Дідківська Л.І., Головко Л. С. Державне регулювання економіки — К.: Знання-Прес, 2008. — 214с.

8. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

9. Єщенко П. С. Сучасна економіка: Навч. посіб. / П.С.Єщенко, Ю.І.Палкін. — К.: Вища шк., 2005. — 327 с.

10. Звіти з людського розвитку на сайті Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй/ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://hdr.undp.org.

11. Зянько В. Глобалізація та інноваційний процес: їхній взаємовплив // Економіка України. — 2006. — № 2. — С. 148−160.

12. Індекс економічної свободи/ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/ Індекс_економічної_свободи.

13. Кулішов В. В. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — 2-ге вид., виправлене. — Львів: «Магнолія 2006», 2008. — 256 с.

14. Макроекономіка: Курс лекцій: Навчальний посібник для дистанційного навчання / За ред. В. В. Кириленка. — Тернопіль: «Економічна думка», 2008. — 292с.

15. Марченко К. Глобалізація та освіта/ К. В. Марченко // [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://www.bdpu.org/scientific_published/ conf021009/ articles/Section₃/Marchenko.pdf

16. Мельник О. Індекс людського розвитку людського потенціалу як індикатор ефективності соціальної політики країни/ О.О. Мельник// [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.confcontact.com/2009ip/ melnikOO. htm

17. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

18. Стельмащук Н. Україна — 42-га за рівнем глобалізації/ Н. В. Стельмащук // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://postup.brama.com/20 201 / 13₅_1.html

19. Тарлопов І.О. Визначення макроекономічних статистичних показників та їх трансформація на сучасному етапі. Збірник наукових праць «Теорії мікро-макроекономіки», 2006. — 76 с.

20. Томчук Н. В. Еволюція наукових поглядів на людський розвиток / Н. В. Томчук // Економічна теорія. — 2005.

21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002. — 470 с.

Додаток

Таблиця. ІЛР та його компоненти по групах країн світу за 2012 р.