Прийомна сім «я як об» єкт соціальної роботи

Міністерство Освіти і Науки України Запорізький технічний національний університет Кафедра соціальної роботи

Курсова робота

з дисципліни: «Загальна соціологічна теорія»

на тему: «Прийомна сім'я, як об'єкт соціальної роботи»

ВИКОНАВЕЦЬ Студент 1-го курсу Спеціальність «соціальна робота»

Ю.Г.Альошина

КЕРІВНИК Викладач О. А. Агарков

Запоріжжя 2009

Зміст

Вступ Розділ I. Теоретико-методологічні підходи до аналізу прийомних сімей

1.1 Нормативно-правова база соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.2 Сімейні форми влаштування дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

1.3 Соціально-психологічні характеристики дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

1.4 Вплив спадковості та соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім'ях Висновок до розділу I

Розділ II. Соціальний супровід прийомних сімей

2.1 Соціально — педагогічна модель «ведення випадку»

2.2 Оцінка потреб дитини та прийомної сім'ї

2.3 Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомних сімей Висновок до розділу II

Висновки Список використаної літератури

Вступ

На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

В останні десять років в нашій державі вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ях, станом здоров’я, розвитком інтелекту й особистості в цілому, що підтверджено спеціальними психологічними дослідженнями (І.М.Дубровіна, М.І.Лисіна, А.М.Прихожан). [6]

Дитина в державних закладах отримує комплекс освітніх, медичних, соціальних послуг, але спостерігаються значні відхилення у процесі її соціалізації, які проявляються у відсутності навичок самостійного життя, невмінні самостійно будувати стосунки у сім'ї та відкритому колективі.

Вивчення проблем влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.

Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.

Діти повинні зростати в сім'ях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім'я.

В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий — усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу.

Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилася без піклування батьків. дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки, формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні розпочато роботу по створенню інституту прийомної сім'ї. 2 ]

Під час перебування дитини у прийомній сім'ї держава не тільки фінансує, а й контролює утримання і виховання дитини, надає допомогу у її розвитку, соціалізації, організовує соціальний супровід сім'ї та дитини.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г. М. Бевз, А. Й. Капська, С. Мещерякова, І.В.Пєша, І.М.Трубавіна, Н. М. Комарова та інші.

Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки, необхідність розгляду комплексного підходу до соціального виховання, визначено тему нашого дослідження: «Прийомна сім'я — як об'єкт соціальної роботи».

Об'єкт дослідження — діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Предмет дослідження — опіка дітей як соціально-педагогічна проблема. Мета дослідження — визначити інноваційні методи опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Завдання:

1. проаналізувати нормативно-правову базу соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

2. дати аналіз сімейним формам влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

3. визначити соціально — психологічні характеристики дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

4. визначити вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім'ях.

5. проаналізувати соціально-педагогічну модель «веденя випадку»

6. оцінити потреби дитини та прийомної сім'ї.

7. обґрунтувати значення планування, реалізації, завершення соціального супроводження прийомних сімей.

Гіпотеза дослідження:

Процес влаштування дітей-сиріт в родину буде дієвим, якщо:

1) теоретично обґрунтувати і розробити проект ефективного влаштування дітей-сиріт в родину і забезпечити прийняття його основними суб'єктами патронування;

2) розробити технології пошуку, добору, оцінки та підготовки громадян, Які бажають взяти дитину на виховання в свою родину;

3) зміст і методи психолого-педагогічного супроводу забезпечать подолання дитиною-сиротою який травматичного досвіду та придбання їм позитивного досвіду проживання в сім'ї;

Практичне значення полягає в тому, що в ході дослідження ми брали активну участь у тренінгових заняттях по підготовці потенційних кандидатів у прийомні батьки та батьків-вихователів, зроблений висновок.

Загальний рівень виховання в інтернатах, незважаючи на те, що утримання кожної дитини коштує державі близько 10 тис. грн. На рік, залишає бажати кращого.

Тенденція передачі все більшої кількості дітей в інтернатні заклади, на думку багатьох вітчизняних та зарубіжних експертів, є показником кризи моралі та відповідальності суспільства перед своїм майбутнім.

Досвід європейських країн, які вже давно відмовилися від інтернатної системи, переконує, що запобігти негативним явищам у виховному процесі підростаючого покоління можна. Потрібно лише посилити державну підтримку сімей з дітьми та інвестувати кошти в розвиток, соціалізацію дітей, які потребують особливої уваги. Слід своєчасно виявляти та запобігати критичним ситуаціям, надавати неблагополучним родинам комплексну професійну соціальну допомогу.

Пріоритетними напрямами державної політики є становлення альтернативних форм опіки, законодавчі зміни, спрямовані на державну підтримку сімейних форм виховання, нові можливості та ризики, пов’язані зі створенням і розвитком інституту прийомної сім'ї та дитячих будинків сімейного типу.

Соціальні працівники, які безпосередньо брали участь у становленні механізму нової державної системи, цілком справедливо констатують, що експеримент, який був схвалений відповідною урядовою постановою, що мав поширити в Україні міжнародний досвід сімейного виховання дітей — сиріт досі не запрацював на повну потужність. Запланованого результату не було досягнуто — прийомні сім'ї та будинки сімейного типу не набули необхідної популярності та іміджу в нашому суспільстві. 1]

На мою думку існує три причини повільної адаптації міжнародного досвіду:

· Вітчизняна нормативно — правова база так і не була приведена у відповідність до реальних потреб нової системи;

· Професіональна спроможність та компетентність самих соціальних працівників ще недостатня для реалізації поставлених завдань;

· Вони, як і суспільство в цілому, не були готовими до сприйняття та впровадження такої альтернативної форми як прийомна сім'я. [8]

З початку 2006 року ситуація почала кардинально змінюватися. після Указу Президента розв’язання цієї проблеми набуло статусу державної програми. Це значить, що держава взяла на себе реальну допомогу таким сім'ям. Було проведено значну кількість зустрічей, круглих столів, семінарів та нарад, унормовано законодавчі аспекти діяльності альтернативних форм сімейного виховання, механізм впровадження цього інституту. Комплекс заходів дає право говорити про те, що для впровадження апробованих практикою інституту прийомних сімей — відкрита широка дорога. 3]

До початку 90 — х років у нас існувало лише дві форми такого виховання: усиновлення та опіка. Нині додалися ще дві: прийомні сім'ї та ДБСТ (дитячі будинки сімейного типу). Це — принципово різні юридичні форми виховання. Усиновлювачі - люди, які беруть у свою сім'ю дітей, не народжених ними, і вони набувають статусу їхніх біологічних дітей. Прийомна ж сім'я — це родина, яка бере на виховання дітей, не надаючи їм статусу біологічних, і яку підтримує держава, як таку, що виконує суспільну функцію по відношенню до дитини.

Останні дані щодо реалізації державної програми реформування системи опіки та піклування свідчать про зростання інтересу до нових форм влаштування дітей — сиріт. Стимулом до розвитку цієї системи стало й те, що з 2006 року в Україні почала діяти державна програма фінансування прийомних сімей.

Уряд затвердив порядок призначення й виплати державної соціальної допомоги та грошового забезпечення на дітей — сиріт прийомним батькам за принципом «гроші ходять за дитиною».

Соціальний супровід — обов’язкова умова створення прийомної сім'ї особливо на початковому етапі. Вона є гарантією того, що права дітей будуть захищені. Згідно з урядовою постановою, небажання прийомних батьків мати соціальний супровід може стати причиною відмови у створенні такої сім'ї. Технологія соціального супроводу визначена програмою «Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей» (наказ Держкомсім'ямолодь від 1 жовтня 2002 р.).

Основними завданнями соціального супроводу є :

ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної

та швидкої адаптації сім'ї і дитини-вихованця ;

надання допомоги батькам-опікунам ;

забезпечення зв’язку між сім'єю та відомчими органами для комплексного забезпечення прав дитини-вихованця.

Ефективність діяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей залежить від соціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.

Розділ I. Теоретико-методологічні підходи до аналізу

прийомних сімей

1.1 Нормативно — законодавча база соціально — правового захисту дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення організаційно — правових умов соціального захисту дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування «державне утримання дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними і грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності.

Державне утримання дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними і грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності.

Держава здійснює повне забезпечення дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановленні мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб. Державні піклування, встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває на утримані та вихованні.

Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від десяти до чотирнадцяти років, від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та осіб із числа дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до двадцяти трьох років визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум». Розмір прожиткового мінімуму визначається щорічно Законом України «Про державний бюджет». [2]

Відповідно до статті 4 Закону «Про забезпечення організаційно — правові умов соціального захисту дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» заходи соціального захисту дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантуються, забезпечуються й охороняються державою. [13,14]

Законодавчо визначені пріоритети сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківської опіки: згідно зі статтею6 Закону України «Про забезпечення організаційно — правових умов соціального захисту дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України — на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу.

З метою забезпечення пріоритетності сімейного влаштування дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні створюються сімейні форми влаштування таких дітей: прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.

26.04.2002 р. прийнято Положення про прийомну сім'ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів № 565, яким, зокрема, встановлено, що метою утворення прийомної сім'ї є забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом улаштування їх у сім'ї на виховання та спільне проживання. [4]

Прийомна сім'я — сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4- х дітей на виховання та спільне проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2006 р. № 106 затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам — вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у прийомних сім'ях та ДБСТ за принципом «гроші ходять за дитиною». [3]

Діти які виховуються в прийомних сім'ях та ДБСТ, не позбавляються статусу дитини — сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження за ними пільг та соціальних гарантій, передбачених законодавством для цієї категорії дітей.

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов спільного захисту дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»(стаття 1) дає таке тлумачення терміна «дитина — сирота» та «дитина, позбавлена батьківського піклування» [2]

— дитина — сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки.

— Діти, позбавлені батьківського піклування — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти. [1]

Підстави позбавлення батьківських прав визначенні Сімейним кодексом України. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший заклад, в якому вона перебуває, органи опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав

1. мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування.

2) Ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.

3) Жорстоко поводяться з дитиною

4) Є хронічними алкоголіками або наркоманами

5) Вдаються до будь — яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

6) Засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. мати, батько можуть бути позбавленні батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. мати, батько можуть бути позбавленні батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одзнаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. [4]

Статус дитини — сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, — визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Визначивши нормативно-законодавчу базу соціально — правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування перейдемо до аналізу сімейних форм влаштування дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

1.2 Сімейні форми влаштування дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Кожна дитина має право на виховання в сімейному оточенні незалежно від того, чи може її біологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання, чи батьки неналежним чином виконують свої обов’язки. Щодо дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування, то обов’язок забезпечення їхнього розвитку й виховання бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні таких дітей Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно — правових умов соціального захисту дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено саме сімейне виховання. Розвиток саме сімейних інститутів улаштування дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що в останні роки набув загальнодержавного значення, є життєво необхідною умовою виховання дітей, позбавлених можливості виховуватися в біологічній родині. [5]

Усиновлення, опіка та піклування над дітьми — перевірені часом форми сімейного виховання дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тоді як альтернативні форми, що набули розвитку останнім часом, — прийомна сім'я та дитячий будинок сімейного типу є новацією сімейного законодавства України.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» «прийомна сім'я — сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання». Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (2002р.). [1]

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання професійно — технічних чи вищих навчальних закладів, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується у прийомну сім'ю на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя і розвитку.

Діти, уражені ВІЛ — інфекцію, можуть влаштовуватися на виховання і спільне проживання у прийомній сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров’я. Їх загальна кількість не повинна перевищувати трьох осіб. Влаштування в родині дітей з таким діагнозом потребує проходження прийомними батьками та спеціалістами, які здійснюють соціальний супровід, відповідної підготовки.

Особливістю прийомної сім'ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, є те що:

· дитина, яка виховується в прийомній сім'ї, не позбавляється статусу дитини — сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги передбачені законодавством для таких категорій дітей;

· кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаних із приходом в сім'ю нового вихованця, опанування соціального статусу — вихователя прийомної дитини;

· прийомні батьки у вирішені проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім'ї. Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім'єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

· утримання прийомної дитини в сім'ї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

· сім'я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін; [8]

У прийомну сім'ю може бути влаштовано від однієї дитини до чотирьох прийомних дітей. Між батьками і прийомними дітьми сімейних правовідносин не виникає. За вихованцями зберігається статус дитини — сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження раніше призначених аліментів, пенсій, інших виплат державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.

Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім'ї законодавством не передбачено. Однією з умов улаштування прийомної дитини є можливість виділити їй індивідуальне місце проживання в прийомній родині.

Згідно із законом «Про забезпечення організаційно — правових умов соціального захисту дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» до прийомної сім'ї влаштовуються діти з державних закладів для дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл — інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх. Законодавче обмеження можливості оформлення дитини із родини, в якій вона перебуває, не дає змоги безпосереднього розміщення в сім'ю дітей, які потребують термінового влаштування. [4]

Обмежує розміщення дітей у прийомній сім'ї вимога оформлення її соціального статусу — без документів, що засвідчують соціальний статус дитини, неможливе оформлення на неї соціальної допомоги, передбаченої на вихованців прийомної сім'ї.

Інформацію про дітей, які потребують термінового влаштування, містить банк даних про дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, формування якого покладається на служби у справах неповнолітніх. У випадку влаштування до прийомної сім'ї збір інформації про дітей та налагодження співпраці з працівниками закладів, у яких вони перебувають, мають проводити спеціалісти служб у справах неповнолітніх.

Документи на дитину, яка передається до прийомної сім'ї, готуються органами опіки та піклування. Положенням про прийомну сім'ю не визначено термін, протягом якого має бути підготовлений пакет документів на дитину, що може подовжувати термін улаштування її до сім'ї. Також не передбачена відповідальність конкретної структури за підготовку документації. У цьому пункті Положення потребує змін щодо встановлення відповідальності за підготовку документів на дитину спеціалістів служб у справах неповнолітніх.

Прийомні діти мають право підтримувати контакти з біологічними батьками й іншими родичами в тому разі, якщо таке спілкування не суперечить інтересам дитини і не заборонене рішенням суду. Форми таких стосунків визначаються органами опіки і піклування спільно зі спеціалістом центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який здійснює соціальний супровід сім'ї на підставі аналізу існуючих взаємин і причин, через які дитина втратила батьківську опіку. [8]

Прийомними батьками можуть бути як особи, які перебувають у шлюбі, так і одинокі особи. До внесення змін у Положення про прийомну сім'ю (2006 р.) дозвіл на влаштування прийомних дітей мали тільки подружні пари. Відповідно до Положення про прийомну сім'ю прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров’я, фізичний стан та психічний розвиток прийомних дітей. Щодо сімей, які виховують ВІЛ — інфіковану дитину — сироту, то обов’язком прийомних батьків є дотримання принципу конфіденційності інформації щодо діагнозу дитини. [8]

На відміну від усиновлення та оформлення опіки (піклування) кандидати на створення прийомної сім'ї в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини — сироти. Організація і проведення навчання покладається на центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які залучають до цього психологів, педагогів, медиків, соціальних працівників.

Окрім попередньої підготовки потенційних кандидатів на створення прийомних сімей, передбачено проведення періодичних навчань для батьків, які вже виховують прийомних дітей, з метою підвищення їхнього виховного потенціалу. Програми навчання прийомних батьків затверджуються наказом Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді.

Навчання проводиться у вигляді лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішою формою підготовки потенційних кандидатів, зважаючи на міжнародний досвід, є проведення навчання у формі тренінгових занять. Умовою ефективної підготовки кандидатів є проходження курсу тренінгів обома батьками, а також участь соціального працівника, який у подальшому здійснюватиме соціальний супровід сім'ї. У процесі навчання батьки остаточно утверджуються у рішенні організувати прийомну сім'ю, у той же час соціальні працівники визначаються щодо подальшої стратегії роботи з прийомною сім'єю. За результатами тренінгу спеціалісти центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді готують рекомендацію щодо включення сім'ї у банк даних про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків. [11]

Враховуючи особливості розвитку дітей, уражених ВІЛ — інфекцією, специфічні вимоги щодо догляду, для прийомних батьків один раз на рік передбачено проведення навчання з догляду за такими дітьми, що проводиться відділами у справах сім'ї, дітей та молоді разом із спеціалістами охорони здоров’я. Програма проведення навчання затверджується Міністерством України у справах сім'ї, дітей та молоді та спорту разом з Міністерством охорони здоров’я. Ще одним пунктом Положення про прийомну сім'ю, що стосується прийомних батьків, які виховують дітей, уражених ВІЛ — інфекцією, є обов’язкове щорічне медичне обстеження, що проводиться лікувально-профілактичними закладами. За бажанням батьків може здійснюватись обстеження на ВІЛ — інфекцію.

Окрім проходження спеціальної підготовки, до кандидатів на створення прийомної сім'ї висуваються вимоги щодо достатнього матеріального забезпечення. Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї кандидатів, обчислений за останні шість календарних місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийомної сім'ї, не може бути меншим ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановленого законодавством.

Також необхідною умовою створення умов розвитку та виховання прийомної дитини в сім'ї є згода всіх її членів на влаштування нового вихованця. При оформлені прийомної сім'ї така згода всіх повнолітніх членів родини, які проживають разом, є необхідною. У свою чергу прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членів родини, а й рідних дітей, які не досягли повноліття.

Ще однією вимогою щодо кандидатів, введеною до Положення про прийомну сім'ю у 2006 р., є обмеження за віком. Прийомними батьками можуть бути особи працездатного віку, що пояснюється у першу чергу захистом інтересів прийомної дитини — окрім бажання дорослих слід враховувати й те, що дитина не повинна ще раз переживати втрату близьких людей.

Вік батьків враховується при визначенні, які саме діти можуть бути влаштовані до прийомної сім'ї. Відповідно до Положення при влаштуванні дитини у прийомну сім'ю має бути враховано наступне: дитина має досягти повноліття до досягнення прийомними батьками пенсійного віку. Час улаштування дітей визначається відповідно до віку молодшого з батьків.

На момент досягнення батьками пенсійного віку всі прийомні діти мають вийти із сім'ї, вона втрачає статус прийомної. Проте враховуючи непередбачені обставини, наприклад, якщо дитина була влаштована у прийомну сім'ю, а через певний час виникає потреба влаштування старшого брата чи сестри, в окремих випадках прийомна сім'я продовжує функціонувати після досягнення батьками пенсійного віку, але термін не має перевищувати п’яти років. На подовження терміну діяльності прийомної сім'ї має бути згода прийомних батьків та місцевого органу виконавчої влади.

Окрім визначених вимог щодо кандидатів на створення прийомної сім'ї законодавчо визначено обмеження, що стосуються психічного та фізичного здоров’я батьків, виконання ними своїх обов’язків стосовно дітей. Прийомними батьками не можуть бути особи, які:

· не пройшли курсу підготовки потенційних кандидатів у прийомні батьки;

· визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

· позбавлені батьківських прав

· колишні опікуни, позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов’язків;

· за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей: інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства. [14]

Підвищені вимоги стосуються не лише батьків, а й їхнього соціального оточення. Не можуть бути прийомними батьками особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей які беруть га виховання дітей, уражених на ВІЛ — інфекцією), відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.

Відповідальність за створення і функціонування прийомних сімей покладається на райдержадміністрацію або виконавчий комітет міської ради. Безпосередня робота з кандидатами на створення прийомної сім'ї та діючими прийомними сім'ями з 2006 р., покладається на місцеві служби у справах неповнолітніх і центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Кандидатури прийомних батьків та дітей, які передаються на виховання у сім'ю, розглядаються на засіданні опікунської ради входить до пакета документів, які готуються при юридичному оформленні прийомної сім'ї.

Рішення про утворення прийомної сім'ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського значення АРК і міст обласного значення) на підставі заяви подружжя або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім'ю, за поданням відповідного висновку служби у справах неповнолітніх. Висновок готується службою за результатами проходження кандидатами курсу підготовки відповідно до рекомендації центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, спеціалісти якого проводили попередню роботу з кандидатами на створення прийомної сім'ї.

Між батьками й місцевим органом виконавчої влади укладається договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання до прийомної сім'ї.

Однією з особливостей функціонування прийомної сім'ї є матеріальна підтримка з боку держави до 2006 р. мова йшла лише про виплати на прийомну дитину з місцевих бюджетів, що розраховувались відповідно до матеріального забезпечення вихованців інтернатних закладів. Матеріальна нагорода прийомним батькам не передбачалася.

З 2006 р. бере початок формування принципово нового механізму фінансування, що базується на принципі «гроші ходять за дитиною» — передбачається впровадження фінансування не інститутів виховання, а дитини, позбавленої батьківського піклування, незалежно від того, у якому закладі або родині вона виховується. [8]

У 2006 р. соціальні виплати на прийомні сім'ї фінансуються з державного бюджету, що дало позитивний імпульс розвитку цих соціальних інститутів. Механізм фінансування прийомних сімей регулюється Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги для дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення прийомним батькам за надання соціальних послуг у прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною» у 2006 р. [6]

На прийомних дітей щомісячно виділяється державна соціальна допомога, що становить два прожиткові мінімуми для дітей відповідного віку Призначення і виплата соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюється управліннями праці та соціального забезпечення населення за місцем проживання дитини. У разі затвердження нового рівня прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги та грошового забезпечення перераховується без додаткового звернення батьків. Грошове утримання і соціальна допомога на дітей у прийомній сім'ї перераховується на особистий рахунок одного з прийомних батьків, відкритий в установі банку за місцем проживання.

Відповідно до законодавства прийомним сім'ям може надаватися матеріальна, фінансова й інша благодійна допомога підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими об'єднаннями, фондами, фізичними особами. Залучення позабюджетних коштів дозволяє покращити умови розвитку й виховання дітей, і така практика широко використовується в регіонах.

Специфічною відмінністю прийомних сімей від усиновлення та опіки є державна соціальна підтримка таких сімей, що реалізуються у формі соціального супроводу. Соціальний супровід — це діяльність спеціаліста (групи спеціалістів), спрямована на створення необхідних соціально — психологічних умов розвитку прийомних дітей. Основний принцип роботи — індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім'ї з урахуванням особливостей та специфічних потреб.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюють соціальний супровід прийомних сімей від моменту їх утворення. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку — як система дієвої допомоги у вирішені життєвих проблем сімей, які виховують дітей — сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

Проаналізувавши сімейні форми влаштування дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування визначаємо соціально — психологічні характеристики дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

1.3 Соціально — психологічні характеристики дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Значна демографічна група нашого суспільства — це діти, і серед них:

· діти — біологічні сироти;

· діти — сироти з функціональними обмеженнями (з вадами фізичного та розумового розвитку);

· діти — напівсироти;

· «відмовники» (при наявності нотаріально завіреного акту, що складається у пологовому будинку);

· «підкидьки», батьків яких так ніколи і не вдасться розшукати;

· «діти вулиці», які прийшли на вулицю з різних місць і різних причин;

· діти, що проживають в асоціальних сім'ях;

· діти, батьки яких позбавлені батьківських прав або обмежені у батьківських правах;

· діти, відібрані від батьків;

· діти, які перебувають в умовах, що загрожують їхньому розвитку та здоров’ю;

· діти, батьки яких страждають на хронічні захворювання, внаслідок чого не можуть належним чином виховувати та утримувати дітей;

· діти, чиї батьки перебувають у місцях позбавлення волі або в місцях утримання під вартою, підозрюються або звинувачуються у скоєнні злочину;

· діти батьків — інвалідів;

· діти, які перебувають у лікарнях;

· діти із сімей біженців чи тимчасових переселенців;

· діти, які зазнали різних форм жорстокого поводженя; [7]

Проблема соціального сирітства є явищем багатоаспектним і як негативне соціальне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально — педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної.

Вивчення даної проблеми з соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що причиною викривлення особистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора депривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної та духовної турботи про дитину, необхідних для її виживання і повноцінного розвитку. Вивчення досвіду життєдіяльності таких дітей у різних соціумах підтверджують значення ранньої депривації для появи індивідуально — особистісних відхилень у вигляді стимульних бар'єрів, які породжують викривлення соціальних відносин і соціального досвіду дитини.

Зокрема психічна депривація робить особливо актуальним для особистості дитини сам «момент відчудження». Цей психотравмуючий комплекс зберігається у дитини протягом всього життя. Розглядаючи депривацію як систему стимульних бар'єрів науковці виокремлюють такі їх види:

1. матеріальні - недостаток матеріальних засобів для виживання і розвитку.

2. соціальні - недостаток спілкування і досвіду соціальних відносин.

3. пізнавальнісенсорні, мовленневі, смислові, відсутність умов для розвитку сенсорної чутливості, розвитку мовлення, сформованності понятійного апарату.

4. емоційні - відсутність емоційної турботи й емоційного прийняття дитини.

Ці бар'єри призводять до порушень і викривлення індивідуального і особистісного розвитку дитини — сироти і є основою для появи повної проблеми, яка може бути характеризована як особливий психічний стан внутрішньої незахищеності, що викликає викривлення соціальних відносин, тобто соціальну дезадаптацію — відхилення у пристосуванні до соціального середовища. [10]

У дітей, які залишились без опіки батьків спостерігаються відхилення у розвитку в 70 — 80% випадків. Для соціальних сиріт притаманне однозначне ставлення до себе, яке в основному характеризується негативною чи зниженою самооцінкою. Вони часто перебувають у стані тривоги, напруження, невпевненості, зневірені в людях і обставинах, які їх оточують. За таких умов формування особистості дитини, яка залишилась без сім'ї внаслідок деформації внутрішньо сімейних відносин, відчуження із її сфери, відбувається по невротичному типу, коли на перший план виступають захисні механізми. Діти пристосовуються до нових умов, часто ніби забуваючи своїх рідних, а іноді навіть демонструють негативне ставлення до них: погано відгукуються про них, при свідках не хочуть розмовляти з ними, відмовляються від їхніх подарунків.

Так, наприклад, в результаті аналізу ситуації розлуки з сім'єю у дитини з’являються відчуття зради, непотрібності і самотності, вони провокують захисті реакції протесту, розвиток депресивного стану. У дитини з’являється недовіра до всіх дорослих взагалі, вона замикається в собі, не хоче згадувати про сім'ю, розповідати про неї. Це свідчить, що спогади про сім'ю пов’язані з негативними переживаннями, і дитина уникає цих травмуючих переживань.

Звичайно, важливо не лише виявити і проаналізувати ситуацію відчудження дитини із рідної сім'ї, але й знати можливі шляхи виходу дитини із такої ситуації. При цьому, слід зазначити, що простежуються дві основні лінії поведінки дитини: вона розцінює втрату сім'ї як покарання за те, що вона погана, і постійне почуття провини стає домінуючим у характеристиці її особистості; вона в ситуації «відчуженості» звинувачує сім'ю, батьків, її внутрішній стан відображає боротьбу почуттів — поєднання озлоблення і образи з любов’ю до батьків. Посилення цього стану призводить до суб'єктивного розриву з сім'єю, підвищення агресивності.

У ході вивчення соціально — психологічних характеристик дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виявлена ще одна особливість, яка характеризує портрет дітей, котрі залишились без опіки батьків, — феномен «ми», який є своєрідною ідентифікацію дітей один з одним.

Відомо, що у нормальній сім'ї феномен «ми» відбиває причетність дитини саме до своєї сім'ї, є важливою емоційною і моральною силою і створює умови для внутрішнього захисту, то у дітей, які залишилися без сім'ї створюється стихійне «ми» як своєрідне психологічне утворення. Це пояснюється тим, що для таких дітей весь світ ділиться для «своїх» та «чужих». Водночас у них формується особливі ієрархічні стосунки, включаючи досить жорсткі стосунки в середині «ми» і у ставленні до молодших. На жаль, сьогодні ще недостатньо враховується цей феномен у практиці виховання таких дітей. Дитину («лідера») часто просто переводять в іншу групу, позбавляючи дітей зв’язку один з одним, з дорослими, з якими вони мали нормальні стосунки. Цей момент, безперечно, є глибокою травмою для психіки дітей. [8]

До помітно типових особливостей дітей, які без батьківської опіки, відносяться особливості спілкування і зверхність, нервовість і бажання якнайшвидше встановити комунікативні зв’язки. Відсутність уміння спілкуватись викликає у соціальних сиріт домінування захисних форм поведінки, зокрема таких, як неадекватна лояльність або агресивність.

Однак дослідження психологів виявляють причини емоційної «холодності», агресивності і водночас підвищеної вразливості дітей, пов’язуючи їх з відсутністю батьківської любові і ласки, ранньої депривації нормального спілкування з дорослими.

Звичайно, особливості психічного розвитку дітей, які залишились без батьківської опіки, проявляються в різних вікових групах по — різному. Але незаперечним є одне: всі вони мають серйозні наслідки для формування особистості дитини, її міжособистісних відносин, самосвідомості, діяльності.

Міжособистісні стосунки, які мовби пронизують дикий колектив невидимими лініями симпатій, прихильності, антипатій, мають досить сильний вплив на життя кожної дитини і на діяльність групи в цілому і є одним із важливих чинників емоційного клімату групи, її членів. Кожна дитина посідає своє певне місце в системі особистісних відносин. В одному випадку становище може бути благополучним: дитина прийнята в групі, відчуває симпатію з боку інших дітей, сама їм симпатизує. Така ситуація допомагає дитині вівдчувати себе часткою, одним цілим групи, що сприяє розвитку впевненості, емоційної захищеності, фізичної безпеки.

Стан психологічної ізоляції, в яку часто попадають діти — сироти, негативно впливає на їхній розвиток і діяльність. Такі діди часто попадають під вплив дорослих, не прагнуть вчитися, у спілкуванні досить часто ефектні, грубі. [9]

Якщо говорити про особливості інтелектуального розвитку дітей, залишених без батьківської опіки, то можна сказати, що вони (зокрема, вихідці з дитячого дошкільного закладу) достатньо підготовлені до школи за формальними параметрами (знають букви, рахують у межах десяти, читають по складах). Проте у них позитивна мотивація щодо дорослого (учителя, вихователя) базується на дефіциті спілкування, що іноді перешкоджає нормальному процесу навчальної діяльності. Для дитини основним є заслужити прихильність дорослого, що затуляє зміст виконання навчальних завдань.

У підлітків — сиріт в основному стосунки будуються на «корисності» дорослих на виконуваних справах, спостерігається прояв легких почуттів, морального пристосуванства, ускладнення у формування самосвідомості (переживання своєї неповноцінності), у спілкуванні проявляється настирливість, незаперечна потреба любові і уваги, емоційна вразливість, що свідчить про відкритість для дорослого. Головне вчасно «ввійти» в життя дитини, скорегувати її поведінку.

Саме в цей період у дітей простежується невиразність образу «Я», недостатнє уявлення про власні уміння, інтереси; орієнтація не на самооцінку, а на оцінку себе іншими; бідність цінностей та ідеалів, прив’язаність їх до щоденного життя і проблем найближчого оточення; слабкий прояв орієнтації на майбутнє; відсутність прагнення бути самостійними, відповідальними за свої вчинки; недостатня увага до інтимно — особистісного боку спілкування, мала вибірковість стосунків з ровесниками;недостатня вираженність сфери почуттів, яскраво виражене домінування бажань, безпосередньо пов’язаних з повсякденним життям.

Особливу групу складають діти, які пережили жорстоке поводження, насильство і особливо потребують соціально — педагогічної допомоги, реабілітації. Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не тільки завдає невиправної шкоди їх здоров’ю, а й супроводжується також тяжкими соціальними наслідками. До 10% дітей — жертв насильства гинуть, у багатьох з них розвиваються серйозні відхилення в психічному та фізичному здоров'ї, в емоційній сфері, що робить їх неповноцінними членами суспільства і в подальшому потребує значних витрат на їхнє лікування та утримання.

Діти, які виховуються під впливом постійного жорстокого ставлення з боку батьків та осіб, котрі їх замінюють, не можуть аналізувати, наскільки аморальні та неприйнятні відносини у їхній сім'ї. Змалку вони сприймають ставлення до себе з боку дорослих як нормальні стосунки. Грубість і сварка у таких сім'ях проходять як норма спілкування, яку діти переймають у взаємовідносинах з дорослими, з однолітками і не тільки вдома, а й на вулиці, у дитячому садку, в школі. Лише з часом, аналізуючи проблеми життя у власній сім'ї, взаємовідносини з батьками своїх друзів, знайомих, ставлення до себе з боку вихователів та вчителів, дитина починає усвідомлювати, що стосунки з дорослими можуть ґрунтуватися на взаєморозумінні, доброзичливому ставленні та взаємній повазі. Пошук дитиною причин, які можуть пояснити недоброзичливе ставлення з боку дорослих, зводиться до самозвинувачень, до пошуку вини у собі, що формує комплекс невпевненості, повної залежності від поведінки старших. З другого боку, може формуватися почуття відрази до старших, які пригнічують та не розуміють дитину, що викликає ненависть, агресію та непокору до рішення батьків, їх вчинків та примусу.

Розрізняються чотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:

1. Фізичне насильство.

2. Сексуальне насильство.

3. Психічне (емоційне) насильство.

4. Зневажання основних потреб дитини (моральна жорстокість). [12]

Кожен, хто працює з дітьми, які залишилися без батьківської опіки, має знати про різні форми насилля над дитиною, оскільки дає змогу змоделювати правильні взаємовідносини з дитиною, вибрати адекватні механізми її реабілітації.

Не менш проблемними є діти, яких відносять до так званих «дітей вулиці», це безпритульні та бездоглядні діти.

Негаразди в сімейному житті, економічна нестабільність, безробіття та інші причини призводять до того, що кількість дітей, затриманими працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх за жебрацтво та бродяжництво, зростає з кожним роком.

Результати досліджень, досвід роботи притулків, соціальних служб для молоді дають підстави віднести до «дітей вулиці» в Україні такі групи неповнолітніх:

Безпритульні діти — діти, які не мають постійного місця проживання

у зв’язку з втратою батьків, наявністю асоціальних форм поведінки дорослих у сім'ї; діти, яких вигнали з дому батьки.

Бездоглядні діти — діти, які мають певне місце проживання, але вимушені пере

бувати на вулиці більшу частину дня, а іноді і ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів матеріально їх забезпечити; психічних розладів у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей.;

Діти — втікачі з виховних установ — діти, яких не влаштовують умови життя та виховання в установі, що зазнали з боку інших осіб психологічного, фізичного чи сексуального насильства в закладах

інтернатного типу або притулках.

Діти — втікачі із зовні благополучних сімей — діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистому розвитку;

Діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуванності, схильні до безцільного проведення часу.

Основні психофізичні характеристики дітей, що формуються в умовах безпритульності та бездоглядності, базуються на ранньому включені їх у жорсткі умови виживання на вулиці при відсутності виховного впливу дорослих і позитивно емоційного дитячого оточення. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки, були покинуті батьками або самі покинули сім'ю, котра не забезпечувала дитині нормальної життєдіяльності та повноцінного розвитку. Бездоглядні та безпритульні діти, як правило, займаються бродяжництвом, жебракуванням, крадіжками, вживають алкогольні напої, наркотичні та токсичні речовини. Такі діти досить часто стають жертвами сексуальних злочинів, залучаються дорослими до протиправних дій. Їхнє життя і здоров’я постійно перебуває під загрозою.