Ефективність заходів держави по вирішенню проблеми трудової міграції в Україні

Зміст

Вступ Розділ 1. Поняття та сутність міграції населення

1.1 Загальне поняття робочої міграції

1.2 Сутність міжнародної міграції робочої сили Розділ 2. Аналіз міграційних процесів в Україні

2.1 Міграція в Україні

2.2 Трудова міграція громадян України Розділ 3. Ефективність заходів держави по вирішенню проблеми трудової міграції в Україні

Висновки Список літератури

Вступ

Важливим чинником, який зумовлює зміну чисельності населення країни, населеними пунктами, перерозподіл між окремими регіонами називається міграцією населення.

Міграція — це переміщення людей із однієї країни в іншу із зміною місця проживання.

Міграція має різну інтенсивність, тривалість, спрямованість це все залежить від багатьох причин. Причини міграції бувають соціально-економічні, трудові (із пошуком заробітків), економічні, екологічні (переселення із забруднених територій), політичні, сімейно-побутові (возз'єднання родин, розлучення), етнонаціональні, релігійні.

У всі історичні періоди Україна завжди відзначалася переміщенням людей як по її території так і за межі України. Міграція населення України значно послабилася у 19ст. після знищення панщини в Австро-Угорщині та кріпосного права у Росії. За межами Української території проживало понад 1 млн. українців.

Масовим міграційним рухом людей було характерним для кінця 19 початком 20 ст. Основними причинами було: аграрне перенаселення та майнове розташування селянства; незначна урбанізація та індустріалізація; небажання селен селитися у містах та ін.

Станом на січень-жовтень 2012 року міграційний приріст населення становив 40,1 тис. осіб, про те 13,3 тис. за аналогічним періодом 2011 року[1]. Що говорить про те, що деяку чисельність населення або ж таки не влаштовує проживання на території України, можливо через соціально0економічний стан, або через бурхливі політичні події які більше всього можуть заціпити політиків чи політичних осіб, які пов’язані з негативними подіями, які досить довго не можуть знайти своє вирішення.

Хоча міграційний приріст в країні деякий час була додатною, до країни приїздило більше людей, чим виїжджало за її межі. Особливо зростання відбулося з 1990 по 1993рр. І У 1994; 2001році кількість емігрантів перевищило кількість іммігрантів. У 2011 році 20 тис. росіян приїхали на постійне місце проживання[2].

Для того, щоб запобігти масової міграції із країни необхідно досліджувати стан соціально-економічного прожиття населення і ще багато факторів для належного комфорту людей у країні.

Мета курсової роботи: ефективність заходів держави по вирішенню проблеми трудової міграції.

Завдання роботи: загальне поняття робочої міграції, сутність та причини міжнародної міграції робочої сили; сучасна міграція в Україні та її етапи, робоча міграція громадян України; ефективність заходів держави по вирішенню проблеми трудової міграції.

Розділ 1. Поняття та сутність міграції населення

1.1 Загальне поняття робочої міграції

Ринок праці припускає високу мобільність робочої сили, її вільне переміщення з одних регіонів в інші з метою пошуку й одержання роботи. Дані процеси утворюють міграцію трудових ресурсів. Рушійним мотивом міграції, як правило, є надія знайти більш високооплачувану роботу. Міграція трудових ресурсів, що характеризує територіальну мобільність працездатного населення на ринку праці, буває двох видів: внутрішньою і міжнародною[3].

Внутрішня міграція трудових ресурсів — це міжрегіональне переміщення працездатного населення в пошуках більш високих заробітків у рамках однієї країни. Відзначаються чотири форми внутрішньої міграції трудових ресурсів: безповоротна, маятникова, сезонна, епізодична.

Головна функція міграції трудових ресурсів полягає в забезпеченні необхідного рівня територіальної мобільності працездатного населення на національному ринку праці, відновленні структури і складу робочої сили, підтримці відповідності між попитом та пропозицією на регіональних ринках праці. Соціальна функція полягає в підвищенні життєвого рівня, зміні соціального статусу працівника, можливості найбільш повної реалізації особистісного потенціалу людини.

На міграційну рухливість працездатного населення впливають економічні, соціальні, природно-кліматичні, екологічні, демографічні, етнічні, політичні фактори.

Усі вони знаходяться в тісному взаємозв'язку, впливають на територіальне переміщення не ізольовано, а інтегрально. В останні роки в країнах СНД з’явився особливий тип міграції населення, зв’язаний з національними конфліктами. Даний вид міграції обумовлений низкою факторів неекономічного характеру. Однак великі масштаби такої змушеної міграції населення впливають на стан як національного, так і регіональних ринків праці[5].

1.2 Сутність міжнародної міграції робочої сили

Головна причина міжнародної міграції робочої сили полягає в диференціації економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі.

Міжнародна міграція робочої сили має давню історію. В умовах нерозвиненості статистики та прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом багатьох століть взагалі не фіксувались. Та й на сьогодні точно визначити обсяги та структуру міжнародного переміщення такого фактору виробництва, як праця, — справа складна[6].

Розрізняють два види імміграції: постійну і тимчасову Якщо в першому випадку мова йде про зміну постійного місця проживання, роботи й одержанні нового громадянства, то в другому — про одержання тимчасової роботи від декількох місяців до декількох років, щоб, заробивши гроші, повернутися на батьківщину.

Світовий ринок трудових ресурсів — це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв’язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу[7].

Сучасна міграція характеризується певними закономірностями. Переважне значення мають економічні мотиви міграції, тобто переселення з метою пошуку роботи з кращими умовами праці й оплати. Одним з важливих мотивів стає одержання освіти, що привело до появи міграційного потоку людей молодого віку В останні роки спостерігається постійний ріст обсягів міграції в зв’язку з нерівномірністю розвитку економіки окремих країн[8].

Наприкінці 80-х — початку 90-х років різко збільшилася еміграція наукових кадрів із країн Східної Європи і СНД, і, насамперед з Росії, у розвинені країни. Таке переміщення одержало назву «відпливу умів». Прибуток, одержуваний від використання «чужих розумів» розвиненими країнами, у кілька разів більше обсягів їхньої допомоги країнам, що розвиваються. Це дозволяє заощаджувати даним країнам багато мільярдів доларів на підготовці висококваліфікованих фахівців, від яких у вирішальній мірі залежать темпи економічного росту і НТП. В даний час головними центрами притягання іноземних трудових ресурсів є США, Західна Європа, Ближній і Середній Схід[8].

Отже для підприємців вигода від використання іноземної робочої сили полягає в підвищенні норми прибутку як за рахунок більш низької оплати праці іммігрантів, так і за рахунок росту пропозиції на ринку праці і зниження загального рівня заробітної плати. Це загострює проблему зайнятості в індустріально розвиненій країні, негативно позначається на економічному становищі місцевого населення. Наслідком такого положення є виникнення конфліктів між націоналістично настроєними шарами місцевого населення й іноземних працівників. Тому останнім часом у найбільш розвинених країнах світу (США, Канада, Західна Європа й ін.) відбулася жорсткість імміграційних законів, що обмежують в'їзд у країну некваліфікованих іноземних працівників. Вони воліють не імпортувати некваліфіковану працю, а вивозити капітали і створювати підприємства там, де є дешева робоча сила.

Розділ 2. Аналіз міграційних процесів в Україні

2.1 Міграція в Україні

Міграція населення — це досить давній процес. Ще на початку існування людства відбувалось переселення народів. Причиною цього явища ставали військові загарбання, виснаження у певному регіоні природних ресурсів тощо. Історичне поняття міграції ввібрало в себе різні види масових переселень людей: колонізацію, работоргівлю, пошук роботи.

Україна — багатонаціональна держава, де поряд з українцями проживають росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, німці та інші національності.

Табл.1. Природний рух населення Табл. 2. Частка народжених на території України серед найбільших національностей

В середині XIX століття смертність на території українських губерній Російської імперії становила близько 33 випадків на 1000 чол., що дещо менше ніж у середньому по європейським губерніям імперії.

Внаслідок покращення медичного обслуговування, зменшення дитячої смертності, та смертності від інфекційних хвороб та епідемій, загальний коефіцієнт смертності в Російській імперії зменшувався, і у 1911 році в Європейській частині становив 27 на 1000. В українських губерніях він був ще меншим — в середньому 22 смертельних випадки на 1000 осіб[9].

Табл. 3. Смертність у 2 пол. XIX ст. — поч. ХХ ст.

Середня смертність за 1867−1914 рр. в українських губерніях склала 29.8 на 1000 осіб. Вона була вищою у східних та північних губерніях — Харківській (32.7), Чернігівській (31.1). Найнижча смертність в цей період була зафіксована Таврійській губернії (27.6). Нижче середньої була смертність у Полтавській (28.4) та Волинській (29.6) губерніях. Смертність у Херсонській губернії дорівнювала середній (29.8), а в решті губерній (Катеринославській, Подільській, Київській) коливалась в межах 30 — 31.

До 1911 року найбільше зменшилась смертність у лівобережних губерніях — Чернігівській до 19.9, Полтавській до 18.4. В решті губерній смертність була середньою і у 1911 році становила у Херсонській — 23.8, у Харківській — 23.5, у Волинській — 21.1, у Катеринославській — 22.5, у Київській — 22.7, у Подільській — 21.4, у Таврійській — 22.4.

Смертність у Російській імперії мала значні територіальні та етнічні відмінності. Загалом, коефіцієнт смертності збільшувався з півдня на північ, і з заходу на схід. Так, якщо у Курляндській, Ліфляндській губерніях смертність складала 14−17 випадків на 1000 чол., то у Оренбурзькій та Пермській — 40−42. Крім відмінностей у рівні економічного розвитку, це було спричинено ще й значною відмінністю народів за рівнем смертності. Так у 1896−1897 рр. в Європейській частині Російської імперії смертність серед найбільших релігійних груп складала (випадків на 1000 осіб).

Міграція — це просторове переміщення населення територією відносно місця проживання з перетином адміністративних меж, з поверненням до постійного місця проживання або без повернення. Міграція населення історії відома з давніх-давен. Завдяки міграції утворилися такі країни, як США, Австралія, Канада. З початку ХХ ст. почалося зменшення частки міграції у збільшенні кількості населення цих країн, хоча вона залишається ще досить значною. Так, частка міграційного приросту населення США у 80-ті роки становила 30%, Австралії - 45%[10].

Українська еміграція — термін для визначення українського населення, яке вимушено чи добровільно з економічних, політичних або релігійних причин переселилося за межі етнічної території в іншу країну на постійне чи тривале проживання. Явище починається у другій половині - наприкінці XIX століття і продовжується по нинішній день. Феномен української еміграції та діаспори як частини світового українства є унікальним явищем культури й історії України[11].

Імміграція (лат. immigro — вселяюся, в'їжджаю) — в'їзд громадян інших держав у країну на довгострокове перебування або постійне проживання. Як правило, зумовлена економічними або політичними причинами, рідше релігійними чи родинними міркуваннями[12].

Питання імміграції в Україну регулюється законом України «Про імміграцію», постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» та постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України» від 26 грудня 2002 р. № 1983[13].

О.Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:

1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти — вчені, музиканти, художники та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

2) Другий етап можна відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Леонтенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бачать що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.

3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу, тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі маси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї категорії треба включити молодь країни, яка не бачить перспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишитися там.

Мною були розглянуті категорії населення, які виїжджали за межі нашої держави, але паралельно з цим існує інша — імміграція громадян в Україну[14].

О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов’язаних з імміграцією в Україну:

1) Першу течію складають громадяни, які з різних причин були депортовані з України, а на даний момент хочуть повернутися і набути громадянства. Це перш за все представники української діаспори в Російській Федерації та в інших державах колишнього СРСР. Також значну групу серед репатріантів складають кримські татари, які були виселені зі своїх історичних земель і варто зазначити, що представники депортованих народів — це єдина категорія репатріантів, яким українська держава надає посильну матеріальну допомогу в інтеграції. Але в умовах складної ситуації в державі, Україна не в змозі досить гарно забезпечити програму репатріації.

2) До другої категорії належать вимушені переселенці з тих країн, на території котрих проходять воєнні дії та трапляються катастрофи (землетруси, повені). Першими, хто належить до цієї групи іммігрантів, належало населення Азербайджану, після трагічного землетрусу в Спітаку. На початку 1992 року Україна прийняла з районів бойових дій у Молдові близько 60 тис. осіб. Також багато іммігрантів приїхало до нашої країни з Грузії, Вірменії, Таджикистану в яких також відбувалися військові перевороти. Всі ці процеси стали наслідком прийняття закону «Про біженців», який набув чинності в 1993 році, а надання статусу біженця почалося набагато пізніше, приблизно з 1996 року, можна зробити висновок — скільки ж на справді людей приїхало до нашої країни? Якщо звернутися до статистики, то вона свідчить, що статус біженця на жовтень 1998р. було надано, приблизно, трьом тисячам осіб! Дійсно ця цифра дуже вражає. Цей фактор говорить про те, що в Україну під біженцями в'їхало дуже багато осіб, котрі таким чином набули статусу нелегальних мігрантів, про це детальніше в наступних питаннях.

3) До третьої течії належить саме нелегальна міграція на Захід, зважаючи на своє географічне положення, Україна стає так званою транзитною країною. Її використовують для нелегального транзиту мігрантів, наркотиків, зброї, людей і саме наростання нелегальної міграції загрожує не лише напруженню криміногенної і санітарно-епідеміологічної ситуації, але й безпеці держави у більш широкому розумінні.

4) Четверта міграційна течія менш чисельна ніж попередні. Її складають бізнесмени, торговці з різних країн, а також особи, що в'їжджають до України з метою працевлаштування Всі ці перераховані фактори свідчать про те, що міграційні процеси суттєво впливають на різні аспекти суспільного життя України і вимагають таким чином адекватних дій з боку держави. Я маю на увазі, що цим питанням треба приділяти значну увагу, тому що процеси міграції мають, як я вже зазначав позитивний та негативний вплив на розвиток будь-якої держави, а вони в нашій країні врегульовані надто слабо. Мені здається тому, що Україна не має досвіду у вирішенні цих питань. Отже саме про те, яким чином регулюються міграційні проблеми в Україні, буде викладено мною в наступному питанні[14].

2.2 Трудова міграція громадян України

міграція робочий трудовий зайнятість У січні-листопаді 2012р. у 12 регіонах країни зафіксовано міграційний приріст населення, у 15 регіонах — міграційне скорочення.

Масштаби трудової міграції з України оцінюються у 1,4−2,7 млн. осіб. Основні країни трудової міграції - Росія (48%), Чехія (12%), Італія (13%), Польща (8%), Угорщина, Іспанія, Португалія (по 3%).

За даними дослідження трудової міграції з України, 29,5% трудових мігрантів знаходяться у віці 15−29 рр., 30,3% у віці 30−39 рр., 40,2% у віці старше 40 р.

Повну, базова або неповну вищу освіту мали 31% мігрантів, 59% - повну середню освіту і 10% - неповну середню освіту.

Значні відмінності спостерігаються у напрямах трудових міграцій чоловіків та жінок. Так, жінки переважають серед мігрантів у Італії, Греції, Туреччини, Японії. Чоловіча міграція спрямована переважно у Росію, Португалію, Польщу, Чехію.

Мігранти-чоловіки зайняті переважно у сфері будівництва. У Росії також спостерігається підвищена частка зайнятих у сфері зв’язку та транспорту, у Польщі - в сільському господарстві. Серед жінок, які працюють у Росії, найбільша зайнятість спостерігається у торгівлі та будівництві, у Чехії - в громадському харчуванні і промисловості, у Польщі та Італії - в сільському господарстві та в якості домашньої прислуги.

Табл. 4

Сьогодні у світі, за різними оцінками, нараховується від 150 до 175 млн. осіб (понад 3% населення світу), які проживають за межами країни свого походження, включаючи близько 12 млн. біженців та шукачів притулку.

Кожного року ця цифра збільшується принаймні ще на три мільйони.

За даними ООН, за рівнем скоригованого ВВП на душу населення, показник якого у 2000 р. для України становив 3816 доларів США, наша країна посідала 102-е місце у світі поряд з Гватемалою та Суринамом та 8-е місце серед країн колишнього СРСР після Естонії, Росії, Білорусі, Литви, Латвії, Казахстану та Туркменістану. При цьому співвідношення між найбагатшою в цьому переліку Естонією та Україною становило 2,64раза, а між Україною та найбіднішим Таджикистаном — 0,3 рази.

Показник Люксембургу — країни з найбільшим у світі ВВП на душу населення у 2000 р. перевищував аналогічний показник України у 13,12 рази, розрив між США та Україною становив — 8,95 рази, ФРН — 6,58, Італією — 6,19, Великою Британією — 6,16, Іспанією — 5,1, Португалією -4,53, Грецією — 4,32 рази. 16]

Значний розрив спостерігається також між Україною та країнами Центральної та Східної Європи. Так, ВВП на душу населення України у 2000 р. був у 3,67 рази менший, ніж аналогічний показник Чехії; у 3,25 рази менше, аніж Угорщини; у 2,95 рази менший, аніж Словаччини; у 2,37 — ніж Польщі, у 1,68 — ніж Румунії. Співвідношення між Україною та країнами ЄС у середньому у 2000 р. становило — 6,75 рази, а для країн Східної Європи — 2,15 рази. ВВП на душу населення в Російській Федерації у 2000 р. перевищував у 2,2 рази відповідний український показник. 16]

Рис. 1. Кількість безробітного населення в Україні у 1999;2001 рр. та березні 2002 р.

Усі зазначені чинники у сукупності і спричиняють значні потоки трудових мігрантів, які виїжджають з України на заробітки в розвинуті країни Заходу.

Регулювання зайнятості іноземних громадян в Україні здійснюється на основі дозволу на працевлаштування, який видається органами державної служби зайнятості на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 «Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні» .

Проблеми тимчасового працевлаштування громадян України, які виїжджають за кордон, розв’язуються шляхом укладення багатосторонніх та двосторонніх міжурядових угод про працевлаштування та соціальний захист трудящих мігрантів.

Україна є стороною 12 багатосторонніх (у рамках СНД) міждержавних договорів у сфері пенсійного забезпечення; захисту прав інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, жертв військових конфліктів, сімей військовослужбовців, захисту прав трудящих мігрантів, а також у сфері охорони праці.

Укладено 2 міждержавні угоди про соціальне забезпечення громадян — з Королівством Іспанія та Латвійською Республікою; 17 міжурядових угод про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, про трудову діяльність та соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав — з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Вірменія, Соціалістичною Республікою В'єтнам, Республікою Грузія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Республікою Польща, Російською Федерацією, Словацькою Республікою, Чеською Республікою; 14 міжвідомчих угод у сферах, що належить до компетенції Міністерства праці та соціальної політики України.

Згідно з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном здійснюється лише на підставі ліцензії, яка видається органом, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Важливим елементом зовнішньополітичної діяльності, складовою забезпечення правового статусу українських громадян за кордоном є міграційно-візова політика. Актуальність цього питання безпосередньо пов’язана з курсом України на європейську інтеграцію.

Протягом останніх років в Україні вироблено власну концепцію візової політики, прийнято відповідні нормативні акти, зокрема Закони України «Про громадянство», «Про біженців», «Про імміграцію», «Про правовий статус іноземців».

Реалізація концепції візової політики передбачає індивідуальний підхід до держав — стратегічних партнерів України, учасників СНД, аплікантів до ЄС, членів ЄС, потенційних постачальників нелегальних мігрантів тощо.

На виконання положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, інших документів, що визначають курс зовнішньої політики, вже здійснено цілий ряд кроків, які мають на меті наближення до європейських стандартів в частині відповідальності держави як за в'їзд іноземця, так і за його повернення. Це, зокрема:

запровадження з 1999 року нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну, а також нової візової етикетки, що відповідає міжнародним стандартам;

запровадження Україною з 1 грудня 1997 року в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів — громадян держав-членів ЄС.

Необхідність приведення договірно-правової бази, що регулює питання в'їзду-виїзду, пересування та перебування іноземців в Україні, у відповідність з міжнародними стандартами залишається нагальною потребою.

Подальша реалізація курсу на інтеграцію в Європу потребує внесення певних коректив у проведення візової політики в Україні. 16]

Розділ 3. Ефективність заходів держави по вирішенню проблеми трудової міграції в Україні

Досі головним джерелом існування більшості зайнятого населення є праця на державних підприємствах промисловості, будівництва і транспорту, у сільському господарстві і т.д. Основним джерелом формування сімейного бюджету є заробітна плата, яка при існуючій інфляційній ситуації не піддається точному розрахункові.

Ці розрахунки потрібно вчасно методично забезпечувати, щоб мати реальну картину глибоких змін у зарплатних відносинах, при яких підприємства часто визначають своїм працівникам заробітну плату, не рахуючись із рівнем продуктивності праці, цін та іншими економічними вимогами.

Трудова міграція призводить до розриву сімейних зв’язків, зростання кількості розлучень, до появи «соціальних сиріт» (батьки поїхали, діти залишилися без нагляду) і це, у свою чергу, шкодить демографічній ситуації в Україні. Причинами виїзду за кордон є неможливість прогодувати свою родину та утримувати її у регіоні знаходження. Трудові міграції - це вимушений крок, спричинений гіпертрофованим станом національного ринку праці. 17]

За останні роки завдяки позитивним зрушенням в економіці країни та посиленню державного регулювання у сфері зайнятості населення намітилась позитивна тенденція розвитку сучасного ринку праці:

— збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у віці 15−70 років та у працездатному віці;

— зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у віці 15−70 років та у працездатному віці;

— уповільнено темпи та зменшено обсяги звільнення працівників з підприємств, установ і організацій;

— істотно зменшено чисельність працівників, які знаходились в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу (дня або тижня);

— збільшено обсяги надання соціальних послуг незайнятому населенню, зареєстрованому у державній службі зайнятості, зокрема обсяги працевлаштування безробітних. [17]

Чисельність зайнятого населення віком 15−70 років у 2007р., порівняно з 2006р., збільшилась на 174,3 тис. осіб, або на 0,8% та становила 20,9 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 19,2 млн., або 91,8%. Рівень зайнятості населення віком 15−70 років відповідно зріс за означений період в цілому по Україні з 57,9% до 58,7%, а у населення працездатного віку — з 65,9% до 66,7%. 17]

Чисельність безробітних за 9 місяців 2007 року порівняно з відповідним періодом минулого року скоротилася на 33,8 тис. Осіб і становить 1,4 млн. осіб. [17]

Рівень безробіття населення віком 15−70 років (визначений за методологією Міжнародної організації праці) у середньому по Україні становив 6,2% економічно активного населення (проти 6,4% за 9 місяців 2006 р.), що відповідає найнижчому значенню, починаючи з 1996 року.

У 2007 році державною службою зайнятості працевлаштовано 1098,6 тис. незайнятих громадян, що на 28 тис. більше ніж у 2006 році. Рівень працевлаштування незайнятих громадян зріс з 39,7% до 45,4%. Організували власну справу за сприяння служби зайнятості - 25,5 тис. безробітних. Здобули нові професії або підвищили кваліфікацію з метою отримання роботи 229,4 тис. безробітних, що на 26,0 тис. осіб більше, ніж у 2006 році.

Рівень охоплення безробітних громадян професійним навчанням зріс з 10,2% до 13,3%. Також залучено до громадських робіт, які дозволяють безробітним відновити трудові навички, іноді отримати постійну роботу — 422,1 тис. осіб. Рівень залучення незайнятих громадян до участі в оплачуваних громадських роботах зріс з 16,2% у 2006 році до 17,4% у 2007 році.

З метою запобігання в Україні появи категорії «соціальні сироти» Міністерством у справах молоді та спорту підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення догляду за дітьми, батьки яких виїхали за кордон з метою працевлаштування», прийняття якого дозволити вирішувати означені питання.

Значно кращу перспективу в українських умовах можуть мати заходи, спрямовані на комплексне регулювання попиту і пропозиції праці.

На заході в останні десятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, що традиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або, що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначний і нерідко проходить достатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких форм зайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.

Висновки

Розглянувши тему міграції населення України, можна зробити висновки:

На сьогодні у світі сформулювалися три основні типи господарства фінансовий, екологічний і економічний. Наша сучасна історія характеризується домінування перших двох типів. Причому фінансовий тип переважає інший. Населення України бракує достатку і комфорту для прожиття у чому виражається фінансова проблема.

Ринок праці припускає дуже високу мобільність робочої сили, тобто її вільне переміщення із однієї країни в іншу. З метою одержання роботи і більшої заробітної плати. Цей процес утворює міграцію трудових ресурсів.

Внутрішня міграція трудових ресурсів — це міжрегіональне переміщення працездатного населення в пошуках більш високих заробітків у рамках однієї країни. Відзначаються чотири форми внутрішньої міграції трудових ресурсів: безповоротна, маятникова, сезонна, епізодична.

Більшою функцією міграції трудових ресурсів полягає у тому що забезпечення необхідного рівня територіальної мобільності працездатного населення на ринку праці, відновлені структури і складу робочої сили.

На міграційну рухливість працездатного населення впливають економічні, соціальні, природно-кліматичні, екологічні, демографічні, етнічні, політичні фактори.

Міжнародна міграція трудових ресурсів являє собою переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою знайти більш високооплачувану роботу.

Розрізняють два види імміграції: постійну і тимчасову Якщо в першому випадку мова йде про зміну постійного місця проживання, роботи й одержанні нового громадянства, то в другому — про одержання тимчасової роботи від декількох місяців до декількох років, щоб, заробивши гроші, повернутися на батьківщину.

Сучасна міграція характеризується певними закономірностями. Переважне значення мають економічні мотиви міграції, тобто переселення з метою пошуку роботи з кращими умовами праці й оплати.

Процеси міжнародної міграції трудових ресурсів впливають на формування міжнародного ринку праці, перерозподіл трудових ресурсів між різними економічними центрами світу і регіонами.

Імміграція — в'їзд до чужої країни на постійне або тривале проживання конкретної особи для навчання, працевлаштування, або з метою «втечі» від дискримінації, переслідувань тощо. У перекладі з латинської мови імміграція означає вселення або в'їзд саме до тієї іноземної держави, в якій особа шукає для себе притулок.

Під імміграцією інколи розуміють загальну сукупність переселенців, які проживають на певній території окремих держав. Іммігрантами є всі ті особи, які оселилися чи оселяються на певній території з метою проживання та працевлаштування.

Для України проблема нелегальної міграції цілком нова і її зростаюча тенденція викликає занепокоєння, оскільки вона пов’язана з незаконними операціями та різними видами злочинності.

Ефективна національна економіка — це вихідний пункт забезпечення соціального комфорту всіх громадян. На це повинні бути спрямовані всі зусилля молодої Української держави. Без самодостатньої економіки розмови про соціальний захист перетворюються в демагогічні гасла і не більше.

Список літератури

1. «Статистический ежегодник России 1913 г.» — Санкт-Петербург, 1914

2. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2012/02/120 228_immigrants_ukraine_ok.shtml

3. Рашин А. Г «Население России за 100 лет (1811−1913 гг.)» — Москва, 1956

4. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. Вид. 2-е, доп. Видавництво «Брама-Україна», Черкаси, 2005. 384 с.

5. http://uk.wikipedia.org/wiki

6. http://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/immigration-to-ukraine

7. Василь Балушок «Чи «перегнала» Україна СРСР за кількістю національностей?

8. http://www.ombudsman.gov.ua/en/images/stories/7 022 011/S_Dopovid₁.pdf

9. http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/en_em/2008₅_2/Zbirnik_EM₀₈_2₂₄₉.pdf