Управлінський аспект обліку витрат, виходу продукції свинарства і обчислення її собівартості

Вступ З переходом до ринкової економіки великого значення набуло підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, а саме галузі тваринництва. Адже, тваринництво — це одна із стратегічних галузей сільського господарства, від рівня розвитку якої значною мірою залежить продовольча безпека держави і якість харчування населення, а отже, і здоров’я нації. Значне місце серед продуктів харчування людини має займати м’ясо свинини, але у результаті нестабільності в економіці держави та постійних кризових станів народного господарства, у результаті чого почало відбуватися різке скорочення поголів'я та зростати ціни на м’ясо. Так за даними Держкомстату України, за розрахунками на 1 січня 2009 року загальна кількість поголів'я свиней по Україні становила 6,2 млн. гол., що на 85% менше, ніж в 1990 році. Проведення економічних реформ в Україні пов’язане з вирішенням проблеми удосконалення системи управління сільськогосподарським розвитком. Одним із глобальних завдань, гострота якого зростає, є вирішення продовольчої проблеми.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентоздатність продукції та стане реальним досягненням довгострокового економічного зростання підприємств. При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Тому обрана тема курсової роботи «Управлінський аспект обліку витрат і виходу продукції свинарства і обчислення її собівартості» є дуже актуальною, адже на сьогоднішній день існує велика кількість класифікацій витрат на виробництво, які потім безпосередньо впливають на формування собівартості продукції, для чого важливо правильно організувати облік витрат на підприємстві, побудувати систему аналізу виробничих показників та ефективний пошук резервів поліпшення результатів діяльності. Актуальність цієї теми зростає також у зв’язку зі вступом України до СОТ, через що сільському господарству нашої країни, а саме продукції свинарства та ВРХ «пророкують» повний занепад. Однією з основних причин цього є висока собівартість.

Метою курсової роботи є пошук шляхів покращення обліку витрат і виходу продукції свинарства, що повинно привести до зниження її собівартості.

Об'єктом дослідження є Приватне підприємство «Агропрогрес», яке було створене у процесі реорганізації у 2001 р. товариства з обмеженою відповідальністю «Агопрогрес», що знаходиться у смт. Кегичівка Кегичівського району Харківської області.

Завданнями курсової роботи є:

· розглянути теоретичні і методологічні аспекти обліку витрат і виходу продукції свинарства;

· розглянути первинний, аналітичний і синтетичний облік по даній темі дослідження на матеріалах об'єкту дослідження;

· зробити калькулювання собівартості продукції свинарства відповідно за даними ПП «Агропрогрес»;

· вивчити стан обліку витрат і виходу продукції свинарства на досліджуваному підприємстві;

· запропонувати основні шляхи удосконалення обліку витрат, виходу продукції свинарства та обчислення її собівартості

Методичною основою виконання курсової роботи було: Закони, інструкції, П (С)БО, методичні рекомендації, підручники, статті періодичних видань. Аналіз підприємства здійснюється на основі фінансової та статистичної звітності (Додаток 2, 3, 4, 5, 6,), а також інших документів бугалтерського обліку.

1. Огляд літератури Ефективність сільськогосподарського виробництва в нашій країні на сьогоднішній день багато в чому залежить від вибору організаційно-правової форми підприємства, оскільки в даному випадку мова йде не лише про вибір тієї чи іншої моделі організації виробництва, управління та внутрішньогосподарських відносин, але й про особистий підхід керівника та робітників підприємства до питань інтенсифікації виробництва, відповідальності за результати своєї діяльності, вибору тієї чи іншої стратегії розвитку підприємства тощо, від яких у кінцевому результаті залежить продуктивність праці та собівартість продукції.

Починаючи з 2000 року у бухгалтерському обліку відбулися значні зміни, які засвідчують становлення ринкових відносин у і мають величезне як політичне, економічне та соціальне значення, так і у сільському господарстві. Україна розбудовує ринкові відносини, маючи за мету інтеграцію у світову економічну систему. Важливою умовою досягнення поставленої мети є створення системи бухгалтерського обліку на рівні міжнародних стандартів.

Для успішного здійснення підприємницької діяльності на кожному підприємстві ведеться бухгалтерський облік, єдині методологічні засади, якого встановлені Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згаданим законом дається визначення обліку, основні питання організації ведення обліку на підприємствах.

Для обліку активів, капіталу і зобов’язань передбачено План рахунків бухгалтерського обліку [9], що є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності. Для роз’яснення неточностей по використанню плану рахунків існує Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств, організацій.

Відомо, що бухгалтерський облік поділяється на фінансовий та управлінський.

Поняття управлінського обліку подається багатьма авторами як вченими нашої держави, так і вчених зарубіжних країн.

Гироль С.В. зазначає, що у Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказано, що управлінський (внутрішньогосподарський) облік — це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Міжнародна федерація бухгалтерів вважає, що управлінський облік — це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю у середині організації та забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів. Управлінський облік не має жорсткої нормативної регламентації, а носить тільки рекомендований характер. Тому основна мета управлінського обліку є забезпечення досягнення стратегічних цілей.

У своїй статті Яковлева Ю. С. зазначає, що законодавче закріплення функціонування управлінського обліку в Україні та необхідність ведення обліку витрат на виробництво окремих видів продукції здавалося б може свідчити про те, що цей вид обліку набув широкого розповсюдження. Цьому сприяло вихід у світ значного числа наукових публікацій, в яких детально описано методику ведення обліку витрат та виходу продукції, включення до складу спеціальних дисциплін окремого курсу, підготовку навчальних посібників тощо.

Будь-яке підприємство, у тому числі і сільськогосподарське маючи різні організаційно-правові форми складаються з трьох взаємопов'язаних видів діяльності: інвестиційної, операційної та фінансової діяльності.

В Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів «дається визначення кожного з названих видів діяльності. Інвестиційна діяльність — діяльність придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства. Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Відповідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» до складу операційної діяльності включає: виробництво, збут, управління та іншу операційну діяльність (зміна розміру виробничих запасів, сумнівні борги, курсові різниці та ін.)[3].

Соболь Г. О. у своїй роботі пише, що управлінський облік створювався на основі виробничого обліку як складової частини бухгалтерського обліку. Процес виробництва являє собою, з одного боку, процес виробничого споживання засобів, предметів праці та самої праці (живої), а з іншого — джерело одержання нової продукції (робіт чи послуг). Щоб здійснювався процес виробництва, господарство повинне мати в необхідних розмірах запаси (посівний матеріал, корми, паливо, мінеральні добрива, будівельні матеріали тощо).

Згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримує в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Нєнадов М.О. зазначає, що при використанні запасів зростають витрати на виробництво. Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (робіт чи послуг) в натуральних та грошових вимірниках.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)[6].

Перелік статей витрат та методика визначення собівартості для різних галузей сільського господарства міститься в Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств.

З першого січня 2007 року аграрні підприємства ведуть облік сільськогосподарської діяльності згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи».

Лукава І.М. у своїй статті вказує на те, що П (С)БО 30 «Біологічні активи» посилює значення виробничого обліку на підприємстві. Останній переходить в розряд управлінського обліку, важливою складовою якого є обґрунтування статей витрат. П (С)БО 30 «Біологічні активи» не відміняє ведення обліку витрат на виробництво продукції, а, навпаки, розширює його об'єкти. Кількість таких об'єктів визначає саме підприємство, а стандарт не врегульовує дані питання, але відміняє оцінку виходу продукції сільськогосподарського виробництва за собівартістю.

На думку Білоусова І. Основною проблемою впровадження управлінського обліку на підприємствах є негативний вплив на якість управлінського обліку несправедлива оцінка точності показників, які мають безліч приблизних оцінок і розрахунків.

Мельниченко І.В. повідомляє, що процесс виробництва дуже складний і потребує контролю починаючи від організації й до визначення результату.є сааме тут виникає потреба в управлінському обліку, який у системі здійснює і задовольняє потреби управління виробництвом.

Білоусова І для подальшого вдосконалення управлінського обліку на підприємствах пропонує вирішити такі проблеми:

— у визначенні управлінського обліку доцільно більш точно вказати його призначення, а саме: «управлінський облік є складовою частиною бухгалтерського обліку, що ґрунтується на обліку виробничих витрат і калькулюванні собівартості виробленої продукції. Він доповнюється плануванням витрат і собівартості продукції, їх аналізом і розробкою проектів рішень щодо управління витратами підприємства»;

— основним завданням управлінського обліку підприємства є виявлення резервів систематичного зниження собівартості виробленої продукції на основі створення підсистеми управління витратами підприємства;

— виконання основних завдань управлінського обліку.

Чайка В.М. до числа основних принципів формування системи функціонального управління витратами відносить наступні: використання функціонального підходу, відповідно до якого з реалізацією кожною загальною функцією асоціюється виникнення визначених витрат; забезпечення відповідності організаційної структури управління підприємством функціональному підходу до діяльності підприємства шляхом формування функціонально-структурної організації підприємства; використання стандартів витрат; застосування бюджетного методу управління витратами.

Калантай Н.О. доповідає, що система управлінського обліку повинна розглядатися як інструмент забезпечення гнучкого розвитку агропідприємства, який дозволяє знизити ступінь невизначеності при прийнятті рішень. Тому бюджетування є основою для ефективного досягнення стратегічних орієнтирів.

Панченко О.В. розповідає у своїй статті, що витрати являють собою багатогранне економічне явище, обумовлене господарською діяльністю підприємства. Незважаючи на різноманіття теорій про витрати, з метою управління ними, їх зміст повинен бути єдиним як на мікро-, так і на макрорівнях, тому у виробничу собівартість продукції слід включати ті витрати, які зумовлені технологією, організацією і управлінням виробництва продукції.

Голов С. у своїй статті визначив, що:

1) П (С)БО 16 «Витрати» ґрунтується на положеннях М (С)БО 2 «Запаси» і забезпечує визначення собівартості запасів згідно з Міжнародними стандартами фінансової звітності;

2) П (С)БО 16 «Витрати» не суперечить Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і офіційній термінології СІМА з управлінського обліку;

3) Досвід застосування П (С)БО 16 «Витрати» на українських підприємствах свідчить, що це Положення сприяє економічній роботі й не обмежує можливості отримання додаткової інформації про витрати для цілей управління.

Яценко В. зазначає, що багато термінів бухгалтерського обліку пов’язано з визначенням терміну «економічна вигода», тому автор він пропонує таке його визначення: «Економічна вигода» — це потенційна можливість отримати підприємством грошових коштів від використання активів.

Велика увага в управлінському обліку приділяється витратам та їх класифікації.

Класифікація витрат сприяє удосконаленню обліку та контролю витрат, надає можливість не лише розподіляти їх за підрозділами, видами діяльності, періодами тощо, а вирішувати конкретні управлінські завдання, що дуже важливо для забезпечення економічної ефективності діяльності підприємств.

Сук Л дає таке визначення: «Класифікація витрат» — це групування витрат за певними ознаками, яких є різна кількість. Класифікація допомагає глибше зрозуміти суть витрат, вивчити порядок їх формування і мету використання.

Велике значення правильної організації обліку витрат на виробництво має їх науково обґрунтована класифікація зазначає О. О. Довжик.

У своїй статті Гаврильченко О. В. розповідає про складність структури та різноманітність процесів формування витрат на виробництво виключають можливість створення їх єдиної класифікації, яка задовольнила б потреби користувачів всіх рівнів управління.

Класифікація затрат не потрібна для формування ціни і визначення вартості продукції. Вона має значення для потреб управління економічними процесами підприємства зазначає Слюсарчук Л.

Сук Л. класифікує витрати за трьома ознаками:

для оцінки запасів та визначення фінансового результату;

для прийняття управлінських рішень;

для контролю і регулювання .

А Костякова А. А. пропонує виробничі витрати групувати за такою ознакою:

— відношенням до планування;

— роллю у виробництві;

— важливістю при підготовці рішень;

— доцільністю;

— окупністю витрат;

— відношенням до нормування;

— відношення до обсягів діяльності;

— періодами виникнення.

Коноваленко О.В. класифікує витрати за такою ознакою:

· умовно-постійні (витрати на з/п інженерно-технічних працівників, ремонт будівель, витрати на освітлення і опалювання, відсотки по довгострокових зобов’язаннях) і умовно-змінні (витрати на основні матеріали, відрядна з/п, паливо та енергія для технологічних цілей, відсотки по короткострокових позиках) — це витрати, які залежать від обсягу випуску продукції;

· прямі - це економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами і нормативами; та непрямі - це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом;

· основні - це витрати, які безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виробництва с/г продукції (основна і додаткова з/п) і накладні - це витрати, які безпосередньо не пов’язані з технологічним процесом виробництва с/г продукції (витрати на організацію управління підприємством, технологічну підготовку і обслуговування виробництва).

Такі ж визначення класифікації витрат дає Горох О. В. та Рысьмятов О.В.

Так Чернецька О. В. вказує, що рівень витрат на виробництво продукції залежить від багатьох чинників. Аналіз чинників формування виробничих витрат в с/г підприємствах показує, що основним чинником збільшення витрат є збільшення обсягів виробництва. А Свиноус І.В. говорить, що основним чинником збільшення витрат є безпосередньо стаття «Корми», витрати на яку постійно коливаються.

В умовах самостійності агроформувань для прийняття управлінських рішень щодо раціонального використання ресурсів важливо розвязати проблему оцінки поточних витрат виробництва, їх обігу, обліку та калькулювання собівартості продукції.

Михайлов О.М. дає таке визначення: «Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції. Таким чином відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва».

Калькуляція (від лат. саlсиlаtіо — рахунок, підрахунок) — це представлений у табличній формі бухгалтерський розрахунок затрат, витрат у грошовому вираженні на виробництво і збут одиниці виробу чи партії виробів, а також на здійснення робіт і послуг.

Петров В.М. розглядає планування собівартості продукції як важливу складову частину розробки економічно обґрунтованих планів сільськогосподарських підприємств та їх окремих підрозділів. При плануванні собівартості продукції враховують вплив техніко-економічних факторів, але на величину собівартості основних видів продукції суттєво впливає також механізм розподілу витрат між основною та побічною продукцією.

Так, Самойлик Ю. В. зазначає, що управлінський облік витрат виробництва складається з двох розділів — власне обліку витрат виробництва і калькуляційного обліку собівартості продукції. Перший охоплює облік витрат виробництва за економічними елементами, видами, місцями виникнення і об'єктами обліку, а другий — облік собівартості по калькуляційних статтях витрат, визначення собівартості продукції за місцями виникнення витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції по видах і калькуляційних одиницях, а також складання звітних калькуляцій фактичної собівартості готової продукції підприємства.

У своїй статті Підгайна С.Г. зазначає, що собівартість має технологічне й економічне значення як на технічному рівні витрат у натуральних величинах, так і на рівні оцінки витрат у грошовому виразі, оскільки дає змогу при відпрацьованій схемі оперативного обліку, аналізу і планування приймати відповідні рішення з метою забезпечення конкурентоспроможності, економічної результативності й економічної ефективності на різних рівнях виробничого процесу. Витрати є структурою собівартості, а собівартість є структурною частиною ціни продукції.

Зимовець В.Н. зазначає, що багато компаній навмисно підвищують собівартість з метою подальшого збільшення цін і стан їх на ринку доцільно визначати за вартістю, а не за собівартістю, оскільки остання в свою чергу призведе до значної диференціації. Проте дане питання є дискусійним. На наш погляд, раціонально використовувати те, що вже застосовується на практиці, а саме — чого вимагає державна статистична звітність, це загальноприйняте для всіх підприємств визначення собівартості.

Ярмоленко В.П. у своїй статті повідомляє, що правильне трактування економічного змісту собівартості має принципове значення при визначенні номенклатури витрат, що в неї включаються, і тих витрат, які покриваються за рахунок інших джерел. Від цього залежить об'єктивність обчислення собівартості, прибутку та рівня рентабельності.

Т. Сльозко визначає, що «стандарт-кост» — це метод обліку витрат, що ґрунтується на попередньому обчисленні собівартості, яка відображується в обліку і до якої має прагнути підприємство. Основними завданнями нормативного методу є своєчасне запобігання нераціональному використанню ресурсів й оперативний аналіз витрат на виробництво, виконання робіт чи надання послуг, оскільки останній уможливлює розкриття неврахованих при плануванні та в практичній роботі резервів. У разі застосування нормативного методу обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція, складена на основі науково обґрунтованих норм і нормативів.

При аналізі існуючих методичних підходах до визначення собівартості продукції сільськогосподарських підприємств, то найпростішим є директ-костинг (який базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі і непрямі), що сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат викладала Яковлева Ю. С. Білоусова І. також розглядає у своїй статті калькулювання з неповним розподілом витрат, що дістало назву директ-костинг, є визначенням по виробах маржинальних витрат, тобто суми прямих витрат і змінної частини непрямих витрат (загальновиробничих витрат). Постійна частина загальновиробничих витрат по виробах не розподіляється, а списується на собівартість реалізованої продукції. Не розподіляються по виробах адміністративні витрати і витрати на збут. Отже, застосовуючи систем директ-костинг, підприємство не знає повної фактичної собівартості кожного виробу і не може порівняти її з відпускною ціною.

Більшість авторів під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів документування і відображення виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а також віднесення витрат на одиницю продукції. Іншими словами, це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво по калькуляційних об'єктах і прийомів розрахунку калькуляційних одиниць зазначає Новіков І.Т.

Маренич Т дає трактування двум методам калькулювання собівартості:

метод послідовного підсумовування витрат;

метод прямого накопичення витрат.

Суть першого методу полягає в тому, що собівартість кінцевої готової продукції визначають на основі послідовного підсумовування витрат, які враховують на окремих аналітичних рахунках. Він використовується для розрахунку собівартості продукції тих виробництв і галузей, де витрати враховують за окремими технологічними процесами і переділами. За методу прямого накопичення витрат собівартість продукції визначається усіма витратами, які обліковують на одному аналітичному рахунку.

Ликова С.О. акцентує увагу на тому, що визначення тільки виробничої собівартості продукції не відповідає сучасним вимогам ринкового середовища і потребує розширення її видів, а саме поточну і оперативну собівартість. Оперативне визначення собівартості забезпечує оперативність виявлення відхилень при аналізі витрат, що дозволяє керівникові визначити відхилення реально отриманого доходу.

Витрати в тваринництві розмежовуються по галузях і видах продукції, що обумовлює порядок ведення бухгалтерського обліку. Тут витрати поточного року відносяться на вихід продукції поточного року, практично не має незавершеного виробництва, а тому відпадає потреба групувати витрати по суміжних звітних періодах. При цьому є характерним безперервний процес виробництва, пов’язаний з біологічними особливостями утримання тварин, що обумовлює потребу оперативно одержувати облікову інформацію для прийняття обґрунтованих рішень.

Облік витрат виходу продукції тваринництва слід вести на рахунку 23 «Виробництво» субрахунку 232 «Тваринництво», за дебетом, якого відображають витрати, а за кредитом відображується за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, сільськогосподарську продукцію зазначає Сарана Н.

Мазуренко О.В. у досліджуваній темі повідомляє, що галузь свинарства завдяки сприятливим умовам в Україні для кормо виробництва цінним біологічним особливостям тварин, високій окупності кормів, за належних умов утримання та годівлі традиційно вважалася прибутковою. Однак тривалий час галузь знаходиться у стані занепаду, виробництво свинини стало нерентабельним, незадовільним є кормо забезпечення, відчувається нестача концентрованих кормів, їх незбалансованість, порушені зоотехнічні й ветеринарні вимоги щодо відтворення поголів'я, годівлі та утримання свиней, зросли витрати на розвиток галузі.

У своїй статті Кравцов Е. і Кукла Л. відмічають, що побічною продукцією тваринництва є гній і його вартість залежить від способу прибирання. Діючий розподіл виробничих витрат на основну і побічну продукцію тваринництва завдяки зменшенню віднесення затрат на гній значною мірою підвищує собівартість виробництва молока, яловичини, свинини, баранини та вовни. У зв’язку з цим виникає необхідність перегляду і внесення змін до діючої методики з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції тваринництва в напрямі віднесення 30% вартості спожитих кормів на побічну продукцію, тобто гній, а 70% на основну продукцію. У такій же пропорції доцільно розподіляти і усі витрати, пов’язані з прибиранням гною, включаючи і вартість підстилки зазначає Палагута А.

Борисенко М. і Опришко Н. досліджували питання розвитку свинарства у фермерських господарствах і прийшли до висновку, що розвиток свинарства у фермерських господарствах стримують ряд чинників. Насамперед це незбалансованість цін на сільськогосподарську та промислову продукцію. Коли за вирощену та реалізовану продукцію фермер не в змозі закупити у необхідній кількості технічні засоби, енергоносії, корми для годівлі тварин. Частина господарств не вирощують свиней через брак коштів на будівництво виробничих приміщень. Кормова база господарств формується в основному завдяки кормам власного виробництва. А це в основному подрібнене зерно.

Данилів О.В. акцентує увагу на тому, що подальша інтенсифікація свинарства, розвиток промислових методів виробництва продукції, підвищення ефективності й конкурентоспроможності галузі в сучасних умовах неможливі без здійснення системного оновлення матеріально-технічної бази свинарських ферм, забезпечення технологічних потреб виробництва новітніми технічними засобами, створення економічних і організаційних умов для забезпечення необхідного відтворювального процесу в галузі. Визначальним у розширеному відтворенні ресурсного потенціалу у будь-якій галузі АПК, як відзначають провідні вчені та економісти, є виробництво, організоване на науково обґрунтованих засадах, прогресивній та екологобезпечній матеріально-технічній базі, сучасних високопродуктивних і ефективних технологіях. При цьому основним засобам виробництва належить вирішальна роль у забезпечені нормального протікання виробничих процесів, досягненні високої продуктивності праці й ефективності господарської діяльності.

2. Організаційно-економічна характеристика Приватного підприємства «Агропрогрес»

Приватне підприємство «Агропрогрес» було створене у процесі реорганізації у 2001 р. товариства з обмеженою відповідальністю «Агопрогрес». Економічну відповідальність несе його засновник за розвиток підприємства. Орендодавці ніякої відповідальності не несуть.

У ПП «Агопрогрес» один засновник Хвесик А.Є. Він є власником підприємства, крім того є 295 учасників, із кожним з них укладено договір оренди.

Підприємство розташоване в Східній частині району, за 5 км від районного центру. До обласного центру м. Харкова 110 км. Основним транспортним вузлом для господарства є залізнична станція в смт. Кегичівка.

Відстань до цукрового комбінату — 12 км, до ХПП — 4 км, молокозаводу — 5 км, до найближчого м’ясопереробного комбінату — 43 км. Все це має сприятливий вплив на діяльність господарства.

Територія землекористування підприємства розташована в межах Трипільського плато. Річка Вшива ділить територію підприємства на меншу за площею правобережну частину, і більшу — лівобережну.

Лівобережна частина має в цілому широко хвилястий рельєф. Близько 58,2% орних земель розташовані на ділянках плато.

В межах підприємства ґрунти сформовані переважно на лісових породах. Це карбонатна, тонкопориста порода палевого чи жовтуватопалевого забарвлення, механічний склад якої пилувато-легкоглинистий. Легкорозчинні солі в лесових породах практично відсутні. Сприятливі властивості лесових порід сприяли формуванню на них родючих ґрунтів, які придатні для вирощування усіх сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.

У ПП «Агропрогрес» основним документом, що відображає та регламентує організацію обліку є наказ про облікову політику (додаток 1).

Даним документом затверджується ведення бухгалтерського обліку на підприємстві відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також з чинними Національними П (С)БО. Наказ про облікову політику є основним внутрішньогосподарським нормативно — правовим актом підприємства, який визначає побудову всієї системи бухгалтерського обліку. У ПП «Агропрогрес» здійснюється підписка на періодичні видання газети «Все про бухгалтерський облік», а також підприємство має доступ до мережі Інтернет.

У господарстві діє змішана форма обліку, бо у кожного бухгалтера на робочому місці стоїть комп’ютер, але за допомогою програми 1С: Бухгалтерія здійснюються лише окремі ділянки обліку і поряд із цим ведеться бухгалтерський облік за Журнально — ордерною формою.

Питання організації бухгалтерського обліку у ПП «Агропрогрес» належить до компетенції його власника Хвесика А.Є., який і несе відповідальність за організацію обліку та його забезпечення. Ведення бухгалтерського обліку покладено на бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером. Головний бухгалтер забезпечує дотримання на підприємстві встановлених методів бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності, організовує і контролює відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, складає графік документообігу та контролює його дотримання. Розподіл обов’язків між працівниками бухгалтерії - це один із елементів організації бухгалтерського обліку. При розподілі обов’язків враховують такі фактори: важливість тієї чи іншої роботи, кваліфікація робітників, організаційна структура облікового процесу, при розподілі службових обов’язків виходячи з того, що відповідальні та складні роботи виконувались найбільш кваліфікованими працівниками. На підприємстві бухгалтерія складається з 4 бухгалтерів, касира, економіста та головного бухгалтера.

Для того, щоб дати характеристику розміру ПП «Агропрогрес» розрахуємо таблицю «Динаміка показників розміру ПП „Агропрогрес“ за 2007;2009рр.», дані для якої візьмемо з балансу та ф. 50 с.г. (додаток 2,6).

Таблиця 2.1

Динаміка показників розміру ПП «Агопрогрес» .

На підставі даних таблиці 2.1. можна сказати, що ПП «Агропрогрес» є великим за розмірами підприємство і про це свідчать всі показники. Так у 2009 році виробництво валової продукції становить 24 761,8 тис. грн., а це у 2,38 рази більше ніж вироблялося у 2007 році. Також у 2009 році збільшилися обсяги товарної продукції на 49,2% порівняно з 2007 роком, а порівняно з 2008 роком навпаки зменшилась на 0,5% тому, що протягом 2009 року збільшувалась кількість поголів'я худоби і підприємство вирощувало велику кількість кормових культур для власного споживання, а не для реалізації. Як ми бачимо підприємство дуже ефективно використовує свої землі, адже площа ріллі була у 2009 році зменшена на 1,4% порівняно з 2007 роком, і на 0,3% порівняно з 2008 роком, а валової продукції ми отримали набагато більше ніж було раніше. Також про великі розміри підприємства свідчить велика кількість працюючих і їх середньорічна кількість у 2009 році складала 216 осіб, а це на 14,9% більше ніж було у 2007 році. Не можна не відмітити зростання середньорічної вартості активів і основних засобів. Так у 2009 році середньорічна вартість активів складала 19 356,0 тис. грн., а це у 2,59 рази більше ніж було у 2007 році і на 14,4% більше ніж у 2008 році. Відповідно середньорічна вартість основних засобів у 2009 році становила 8829,5 тис. грн., а це у 4,7 раз більше ніж було у 2007 році, і на 8,4% більше ніж у 2008 році. Відбулося збільшення і поголів'я худоби на 5,5% порівняно з 2007 роком і на 1,8% порівняно з 2008 роком. Отже, можна сказати, що ПП «Агропрогрес» є досить велике за розмірами, і з кожним роком розширює свої можливості, стрімко розвивається і має гарні перспективи на майбутнє.

Результати діяльності господарства в більшості залежить від рівня спеціалізації і концентрації виробництва. Спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва розвиваються під впливом двох тенденцій: з однієї сторони, поглиблення суспільного розподілу праці сприяє більш вузькій спеціалізації, а з другої - особливості сільськогосподарського виробництва викликають необхідність розвитку багатогалузевих господарств.

Основним показником, який характеризує спеціалізацію сільськогосподарського підприємства, являється структура товарної продукції. За допомогою таблиці 2.2 ми проаналізуємо структуру товарної продукції ПП «Агропрогрес».

Таблиця 2.2.

Обсяг і структура товарної продукції

Після розрахунку даних таблиці 2.2 можна сказати, що ПП «Агропрогрес» реалізує більше продукції рослинництва ніж тваринництва, хоча за останні три роки йде тенденція до зростання частки реалізації продукції тваринництва і поступового зниження реалізації продукції рослинництва. При порівнянні даних таблиці за 3 роки спостерігається зростання обсягів реалізації соняшнику, у 2009 році обсяг товарної продукції становив 3787,6 тис. грн., що на 1052,7 тис. грн. більше ніж було реалізовано у 2007 році. Також можна виділити і зростання обсягів реалізації овочів у 2009 році на 0,4 тис. грн. порівняно з 2007 роком. Але поряд зі збільшенням обсягів реалізації продукції рослинництва були і зменшення таких культур як зернові і зернобобові на 2181,3 тис грн. у 2009 році порівняно з 2008 роком, а ось у порівнянні з 2007 роком у 2009 році обсяг реалізації зріс на 1145 тис. грн. Щодо цукрових буряків, то їх обсяги реалізації кожного року неодноманітні і постійно коливаються, так у 2009 році обсяги реалізації складали 1067,4 тис. грн., а це на 11,6 тис. грн. більше ніж було у 2007 році і на 1060,8 тис. грн. реалізовано менше порівняно з 2008 роком. У 2009 році не було реалізації картоплі, хоча господарство її вирощувало, але тільки для власного споживання. Що стосується галузі тваринництва, то у 2009 році порівняно з 2007 роком обсяги товарної продукції збільшилися на 4033,8 тис. грн. завдяки стрімкому зростанню продукції свинарства на 2554,7 тис. грн., молока на 934,3 тис. грн., ВРХ на 318 тис. грн. та іншої продукції на 226,8 тис. грн. Отже, можна сказати, що ПП «Агропрогрес» у 2009 році обсяг товарної продукції складає 16 571,4 тис. грн., що на 779,1 тис. грн. менше у порівнянні з 2008 роком, проте це на 6079 тис. грн. більше порівняно з 2007 роком. Таке коливання обумовлене тим, що підприємство стало більше використовувати і споживати продукції рослинництва у якості кормів для галузі тваринництва, розробивши сівозміни так, щоб отримувати максимально користі від тієї продукції, що вирощують, і тієї, що споживають. Таким чином підсумовуючи все вище зазначене можна сказати, що ПП «Агропрогрес» порівняно з 2007 роком більше ніж у 1,5 рази збільшив обсяги всієї товарної продукції розширюючи при цьому своє підприємство не за рахунок кількісних показників, а за рахунок якісних. У рослинництві при незмінній площі збільшувати урожайність за рахунок покращення земель, а у тваринництві збільшувати продуктивність за рахунок покращеної раціональної годівлі худоби.

Велике значення для аналізу ефективності діяльності господарства є також його фінансовий стан, на який впливає безліч показників. Використовуючи дані Балансу (додаток 2) розглянемо фінансовий стан ПП «Агропрогрес» у 2008;2009рр.

Таблиця 2.3.

Показники платоспроможності ПП «Агропрогрес» у 2008;2009 рр. тис. грн.

Проаналізувавши дані таблиці 2.3 можна сказати, що у 2009 році порівняно з 2008 роком значно зросли платіжні засоби на 1639 тис. грн., але поряд із цим зросли і платіжні зобов’язання на 3107 тис. грн. Така ситуація говорить про те, що у ПП «Агропрогрес» знижується платоспроможність, а все це в наслідок того, що підприємство на протязі двох років бере кредити для оновлення основних засобів та реконструювання будівель. Для підвищення коефіцієнта платоспроможності необхідно зменшувати дебіторську і кредиторську заборгованість, швидше реалізовувати товари і готову продукцію зі складів, щоб мати кошти для подальшого їх впровадження у виробництво.

Важливе місце в аналізі фінансового стану підприємства належить показникам ліквідності. Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань з наявністю ліквідних коштів. На підставі балансу ПП «Агропрогрес» розрахуємо показники ліквідності, які будуть наведені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4.

Показники ліквідності ПП «Агропрогрес» у 2008;2009 рр., тис. грн.

Після розрахунку даних таблиці 2.4 можна сказати, що коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує ту частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити негайно, і є найжорсткішим критерієм ліквідності. Так у 2008 році коефіцієнт абсолютної ліквідності дорівнює 0,01, а у 2009 році 0,001, це означає, що підприємство одразу може погасити свої зобов’язання за допомогою грошових коштів тільки на 0,1 та 0,001 від всієї суми зобов’язань. Що стосується проміжної ліквідності, то для нормальної роботи підприємства він повинен бути не менше 1,5, для того щоб при швидкій реалізації запасів підприємству хватило коштів для розрахунків з кредиторами, а у нашому випадку даний коефіцієнт він навіть не 0,5, що є небажаним. Коефіцієнт загального покриття у 2009 році становив 0,56, що на 0,12 менше у порівнянні з 2008 роком. Отже, можна сказати, що ситуація, яка склалася на підприємстві є дуже скрутною, адже взятий короткостроковий кредит у банку та великі суми дебіторської заборгованості саме і погіршують ліквідність підприємства.

Таким чином можна сказати, що ПП «Агропрогрес» — це підприємство з великими можливостями, і розвиток якого не стоїть на місці і кожного року воно набирає обертів. Виявлені недоліки у малих показниках ліквідності і платоспроможності це всього на всього взяті вплив економічної кризи та взяті підприємством короткострокові кредити, які завжди вчасно погашаються і безумовно є необхідними зараз для кожного сільськогосподарського підприємства.

3. Управлінський аспект обліку витрат і виходу продукції свинарства і обчислення її собівартості у ПП «Агропрогрес»

3.1 Економічний зміст виробничих витрат та завдання обліку виходу продукції свинарства У процесі управління підприємством керівникам необхідно знати обсяг витрат, пов’язаних з тими чи іншими конкретними об'єктами обліку витрат (товари, роботи, послуги), щоб вирішити, в тому числі, одне з головних управлінських завдань — зниження собівартості продукції.

Є багато визначень поняття «витрати», оскільки це поняття є одним з основних у бухгалтерському обліку. Виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частину виробничих ресурсів.

В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрат і собівартість поєднуються в понятті витрати виробництва.

Витрати на виробництво — це матеріальні і грошові кошти, витрачені з метою їх повернення у збільшеній кількості, тобто з метою генерації грошових потоків і одержання доходу.

Згідно П (С)БО 16 «Витрати» витратами визнаються:

1) Витрати відображуються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

2) Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3) Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визначенням доходу, для отримання якого вони здійснені.

4) Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображуються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

5) Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.

На сьогодні найбільш економічним підходом до побудови системи обліку витрат виходу продукції свинарства вважається підхід, за якого виділяються типові управлінські завдання (контроль за виконанням бюджетів: реалізації, придбання виробничих запасів, прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, адміністративних витрат, витрат на збут тощо).

Отже, процес виробництва являє собою, з одного боку, процес виробничого споживання засобів, предметів праці та самої праці (живої), а з іншого — джерело одержання нової продукції (робіт чи послуг).

Основною метою обліку виробництва продукції свинарства є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням усіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) у натуральних та грошових вимірниках.

Основними завданнями обліку виходу продукції свинарства є:

· визначення складу та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладення, елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового та управлінського обліку;

· своєчасне та повне відображення виготовленої продукції наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;

· встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим та рівнем ринкових цін;

· формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції в передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

Таким чином можна сказати, що для чіткого виконання цих завдань працівникам бухгалтерії Приватного підприємства «Агропрогрес» необхідно знати Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та загальноприйняту класифікацію витрат.

витрата собівартість товарний платоспроможність

3.2 Класифікація витрат виробництва Велике значення для правильної організації обліку витрат на виробництво має їх науково обґрунтована класифікація. Наукова методологія класифікації витрат має виключно важливе значення в плануванні та бухгалтерському обліку.

Класифікація витрат — це групування витрат за певними ознаками, яких є різна кількість. Класифікація допомагає глибше зрозуміти суть витрат, вивчити порядок їх формування і мету використання. В основу класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Тобто, одні витрати можна прямо зараховувати на продукцію, інші не можна. Певні види витрат можуть бути важливими для одного типу рішень і не мати значення для іншого.

Складність структури та різноманітність процесів формування витрат на виробництво виключають можливість створення їх єдиної класифікації, яка задовольнила б потреби користувачів всіх рівнів управління.

На сьогоднішній день існує багато напрямів і підходів щодо класифікації витрат у системі бухгалтерського обліку.

ПП «Агропрогрес» класифікує витрати за трьома ознаками:

для оцінки запасів та визначення фінансового результату;

для прийняття управлінських рішень;

для контролю і регулювання.

За першим напрямком виділяють такі витрати: невичерпані та вичерпані, на продукцію (виробництва) та періоду (діяльності), прямі та непрямі, виробничі і невиробничі, основні та накладні (рис. 3.2.1.).

Рис. 3.2.1. Класифікація витрат для оцінки запасів та визначення фінансового результату.

Фінансовий результат визначається як різниця між доходами і витратами звітного періоду. Якщо підприємство закупило сировину, мінеральні добрива, пальне та інші матеріали, то це означає, що здійснено лише переміщення активів із грошової форми у матеріальну. У міру використання зазначених цінностей у процесі виробництва ці активи будуть включені у вартість створеного продукту. Отже, заплачені гроші — це невичерпані витрати, а вони стануть вичерпаними у майбутньому, коли фактично приймуть участь у процесі створення нового продукту.

Вичерпані витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу в звітному періоді.

Невичерпані витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу в майбутніх періодах.

Витрати, що пов’язані з виробництвом продукції, включаються в її собівартість, є витратами на продукцію. Витрати на зберігання і реалізацію продукції вважаються витратами періоду.

Витрати на продукцію в зарубіжній практиці поділяють на три види: основні матеріали, праця, виробничі накладні витрати.

Витратами на продукцію є витрати, які відносять до окремого продукту і утримують як актив в запасах до часу, коли товари будуть проданими. Витрати, які не пов’язані з конкретною продукцією, і в результаті розглядаються як витрати спожиті в періоді, називаються витратами періоду.

Згідно з П (С)БО 16 «Витрати» за способом віднесення на собівартість продукції витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі витрати це такі, які безпосередньо відносяться на виробництво конкретної продукції. Вони пов’язані з виконанням робіт по створенню виробів, вирощуванню сільськогосподарських культур, догляду за тваринами тощо. Більшість витрат на підприємстві є прямими: оплата праці, витрачання сировини, насіння, кормів, палива тощо. Ці витрати під час виникнення прямо відносять на відповідні об'єкти обліку. Непрямі витрати пов’язані з виробництвом декількох видів продукції. Тому їх обліковують окремо і відносять на конкретні об'єкти шляхом розподілу.

Залежно від виділення центрів відповідальності й організації обліку одні й ті самі витрати можуть бути прямими або непрямими.

Витрати за сферою виникнення бувають виробничі і невиробничі.

Виробничі витрати — це витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Невиробничі витрати — це витрати, які опосередковано відносяться до процесу виробництва і пов’язані з управлінням виробничим процесом і реалізацією продукції (робіт, послуг). Виробничі витрати формують виробничу собівартість продукції і включають: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.

За відношенням до технологічного процесу витрати поділяють на основні і накладні.

Основні витрати — це сукупність прямих витрат на виробництво продукції.

Накладні витрати — це витрати, які пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва.

За другим напрямком витрати поділяють на постійні і змінні, релевантні і нерелевантні, дійсні (реальні) і можливі (уявні), маржинальні і середні (рис. 3.2.2.).

Рис. 3.2.2. Класифікація витрат для прийняття управлінських рішень