Державне регулювання економіки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра економіки і управління КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни: «Державне регулювання економіки»

Варіант № 17

Виконав студент групи ФН-06−3з Сорока Д.А.

Перевірив м. Алчевськ 2009

Зміст

• Семестрове завдання № 1 3
• Семестрове завдання № 2 9
• Задача № 1 9
• Задача № 2 13
• Задача № 3. 17
• Задача № 4. 21
• Семестрове завдання № 3 24
• Література 26

Семестрове завдання № 1

Визначити організаційно-правовий статус, мету діяльності, основні завдання та функції органів державної влади в Україні відповідно до чинного законодавства або інших нормативно-правових актів.

Визначити організаційно-правовий статус, мету діяльності основні завдання та функції Міністерства охорони здоров’я України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України» № 1542 2006;п.

Міністерство охорони здоров’я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення. МОЗ у своїй діяльності керується Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням. У межах своїх повноважень МОЗ організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. МОЗ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з його удосконалення та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

МОЗ є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Основними завданнями Міністерства охорони здоров’я України є:

Забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров’я безоплатної медичної допомоги населенню; організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов’язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи; розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення; організація разом з Національною академією наук, Академією медичних наук наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.

Міністерство охорони здоров’я України відповідно до покладених на нього завдань виконує наступні функції:

1) забезпечує в межах своєї компетенції додержання закладами охорони здоров’я, установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства, іншими підприємствами, установами та організаціями права громадян на охорону здоров’я;

2) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

3) готує пропозиції стосовно визначення пріоритетних напрямів розвитку охорони здоров’я, розробляє та організовує виконання державних комплексних та цільових програм охорони здоров’я;

4) бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики в сфері охорони здоров’я;

5) здійснює міжвідомчу координацію щодо боротьби із захворюванням на СНІД;

6) здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

7) бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики в сфері охорони здоров’я;

8) організовує та проводить відповідно до законодавства державну акредитацію закладів охорони здоров’я;

9) здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров’я, органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, науково-дослідних установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності щодо питань діагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способу життя;

10) вживає заходів щодо розвитку підприємництва у сфері охорони здоров’я;

11) здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

12) забезпечує відповідно до законодавства проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи;

13) вивчає, аналізує і прогнозує показники стану здоров’я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини; бере участь у розробленні заходів, спрямованих на недопущення шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на здоров’я людини;

14) бере участь у визначенні заходів та проведенні разом з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування роботи із запобігання хворобам, а також зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення;

15) готує пропозиції щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню на території України особливо небезпечних (у тому числі карантинних) і небезпечних інфекційних хвороб;

16) здійснює контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

17) бере участь у розробленні державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я, затверджує відповідні норми та нормативи у цій сфері;

18) затверджує відповідно до законодавства державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи; встановлює в межах своєї компетенції державні стандарти якості лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, питної води, медичної техніки та виробів медичного призначення; бере участь у розробленні та введенні в дію екологічних нормативів та норм радіаційної безпеки;

19) погоджує в установленому законодавством порядку всі державні стандарти, технічні умови, промислові зразки, іншу нормативно-технічну документацію об'єктів, які можуть чинити шкідливий вплив на здоров’я населення;

20) затверджує переліки важких робіт, робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок та неповнолітніх, а також підіймання і переміщення ними важких речей;

21) бере участь у підготовці пропозицій до списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах 22) забезпечує проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності та надання реабілітаційної допомоги населенню;

23) здійснює організаційно-методичне керівництво та координацію роботи державної служби медицини катастроф;

24) у межах своєї компетенції регулює діяльність, пов’язану з трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині;

25) організовує разом з відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування систематичне медичне обстеження (диспансеризацію) і визначення рівня доз опромінення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

26) розробляє відповідно до законодавства рекомендації щодо встановлення для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, додаткових норм раціонального харчування у спеціалізованих закладах охорони здоров’я, встановлює медичні та фізіологічні норми харчування для зазначеної категорії осіб;

27) бере участь разом з відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у здійсненні державного регулювання радіаційної безпеки, у складанні експертних висновків щодо визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій;

28) організовує науково-методичне забезпечення судово-медичної та судово-психіатричної експертної діяльності закладів охорони здоров’я;

29) забезпечує відповідно до законодавства проведення державної реєстрації та здійснення контролю за виробництвом, належним режимом зберігання і реалізації, якістю лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичної техніки та виробів медичного призначення, підтримує обов’язковий їх асортимент, у ому числі необхідний запас на випадок стихійного лиха, катастроф, епідемічних захворювань;

30) організовує забезпечення населення лікарськими засобами, інформує працівників закладів охорони здоров’я і населення про лікарські засоби та імунобіологічні препарати, дозволені до застосування; забезпечує додержання встановленого порядку надання пільг щодо відпуску громадянам безоплатно або на пільгових умовах медикаментів та імунобіологічних препаратів;

31) забезпечує в межах своєї компетенції розвиток медичної науки, впровадження в практику охорони здоров’я результатів наукових досліджень;

32) реалізовує державну політику зайнятості працівників у сферах охорони здоров’я, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення;

33) визначає вимоги до професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, затверджує номенклатуру медичних та фармацевтичних спеціальностей і посад;

34) встановлює єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять медичну та фармацевтичну діяльність;

35) забезпечує відповідно до законодавства виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

36) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

37) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Семестрове завдання № 2

Тема: «Розв'язання задач» .

Задача № 1

Числові значення вихідних даних (відповідно до варіанту) для розв’язання задачі № 1 наведено в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 — Числові значення вихідних даних для розв’язання задачі № 1

Вихідні дані для розв’язання задачі № 1:

Валовий внутрішній продукт країни складає 780 млрд. умовних одиниць. Обсяг експорту товарів та послуг складає 78 мрд, умовних одиниць. Обсяг імпорту товарів та послуг складає 74 млрд. умовних одиниць. Обсяг державних трансфертів складає 110 млрд. умовних одиниць.

Обсяг кінцевих споживчих витрат домашніх господарств складає 40% від внутрішніх витрат країни.

Обсяг державних закупівель товарів та послуг складає 20% від внутрішніх витрат країни.

Розрахувати:

1) обсяг державних витрат (Gе):

2) обсяг валових інвестицій (Ів):

3) обсяг національних заощаджень (Sn);

4) зробити висновок, чи може країна бути кредитором на світовому ринку.

Розв’язання задачі

Ge=G+TRF

Ge=(Rbn*0.2) + TRF

Ge=((ВВП-(EX-IM)) *0.2) +TRF

Ge= ((780-(78−74)) *0.2) +110=265,2 млрд. од.

Ib=ВВП-C-G-NX

Ib= ВВП-(Rbn*0.4) — (Rbn*0.2) — (EX-IM)

Ib= ВВП-((ВВПNX) *0.4) — ((ВВПNX) *0.2) — (EX-IM) або:

Ib=(ВВП-(EX-IM)) *0.8, при NX=EX-IM.

Ib=(780-(78−74)) *0.8=620.8 млрд. од.

Sn= Ib+ NX=620.8+(78−74) =624.8 млрд. од.

Висновки за результатами розв’язання задачі № 1:

1) обсяг державних витрат становить 265,2 млрд. од.

2) обсяг валових інвестицій становить 620.8 млрд. од.

3) обсяг національних заощаджень становить 624.8 млрд. од.

4) з теоретичної точки зору можна зробити висновок, що країна може використовувати частину своїх національних заощаджень 4 млрд. од. на кредитування закордонних (іноземних) партнерів, тобто може виступати на мировому ринку кредитором.

валовий внутрішній продукт — показник сукупного обсягу діяльності суб'єктів господарювання, який визначає загальну вартість кінцевої продукції.

державний сектор — це комплекс господарських об'єктів, що перебувають у власності держави.

державне замовлення — це формування договору на поставку товару, необхідного для цілей держави від різних суб'єктів господарювання.

суспільні блага — це загальнодоступні та безкоштовні блага, якими може користуватися людина незалежно від її платіжоспроможності.

державні закупівлі - це закупівлі, які здійснює держава для своїх специфічних цілей.

чистий експорт — це різниця між експортом та витратами на його вартістю.

трансферти — безкоштовно отримані кошти та позики від державних та іноземних установ.

міжбюджетні трансферти — це кошти, які передаються від одного бюджету до іншого на безоплатній та безповоротній основі.

дотація — це міжбюджетний трансферт, для вирівнювання доходів та видатків місцевих бюджетів.

субвенція — це міжбюджетний трансферт, який видається на конкретні цілі.

Задача № 2

Вихідні лані для розв’язання задачі:

Зміна обсягу державних витрат країни у поточному році по відношенню до попереднього року складає ?Gе 5 млрд. умовних одиниць.

Зміна обсягу кінцевих споживчих витрат домашніх господарств у поточному році по відношенню до попереднього року складає ?С 7,5 млрд. умовних одиниць.

Зміна обсягу валового національного доходу країни у поточному році по відношенню до попереднього року складає ?Y 10 млрд. умовних одиниць.

Зміна обсягу податкових надходжень у поточному році по відношенню до попереднього року складає ?Т 3,5 млрд., умовних одиниць.

Зміна обсягу імпорту товарів та послуг, що надходять до країни у поточному році по відношенню до попереднього року складає ?ІМ 2,5 млрд. умовних одиниць.

Обсяг валового внутрішнього продукту у попередньому році складає ВВПt-1 210 млрд., умовних одиниць.

Розрахувати

Рішення Абсолютний приріст валового внутрішнього продукту Звідси можна вивести загальну формулу:

?ВВПt = 6.67 (млн. од)

Темп зростання валового внутрішнього продукту:

ВВП t = ?ВВПt+ ВВПt-1

ВВП t/ ВВПt-1*100%=((210+6,67) /210) *100%=103%

Темп приросту обсягу ВВП:

?ВВП t/ ВВПt-1*100%=(6,67/210) *100%=3%

Гранична схильність до заощаджень:

mpc+mps=1, mpc=?С/?Y, mps = 1 — ?С/?Y = 1 — (7,5/10) = 0,25

Визначення термінології

Суверенітет держави — це цілісність та недоторканість терріторіі країни, а також повноту влади на її території.

Економічна система — це взаємозв'язки між суб'єктами господарювання в країні в процесі створення валового продукту.

Інфраструктура економічної системи — це сукупність всіх діючих суб'єктів економічної системи.

Об'єктом економічної безпеки України — є національні економічні інтереси України Загрози економічні безпеки України — це сукупність факторів, які можуть перешкодити проведенню української економічної політики.

Критерії економічної безпеки — це реальні статистичні показники, за допомогою яких здійснюють аналіз діяльності економіки України.

Показники економічної безпеки — це найбільш важливі параметри розвитку економіки України (ВВП, наприклад).

Граничні значення показників — це кількісні величини, порушення яких викликають негативні явища для економіки України.

Виробнича безпека — це такий рівень інформаційної захищеності виробництва, при якому має місце його постійне збільшення при відповідному рівні рентабельності.

Безпека воєнно-промислового комплексу — це спроможність держави гарантувати задоволення військових потреб на рівні обороноздатності країни.

Енергетична безпека — це такий стан економіки при якому держава спроможна задовольнити власні енергетичні потреби, а також вдало реалізовувати в процесі торгівлі надлишки цієї сировини.

Інформаційна безпека — це захист інформаційного простору держави від неправдивої інформації, яку розповсюджують окремі суб'єкти з метою дестабілізації політико-економічної ситуації в країні.

Задача № 3.

Кількість робочої сили на початок року L 56 млн. чол.

Кількість безробітних на початок року U 5 млн. чол. .

Відомо, що протягом року, за умови незмінності кількості робочої сили працевлаштувалися Uпр 2,5 млн. чол., а втратили роботу Езв 4 млн. чол.

Рішення Коефіцієнт звільнення робочої сили kзв = Езв/ Е (n) = 4/51 = 8%

Коефіцієнт працевлаштування робочої сили:

kпв = 2,5/5*100% = 50%

Рівень безробіття на початок року:

Рu=5/56=9%

Рівень безробіття на кінець року:

Рuк=6,5/56=12%

РU (пр) =(5−2,5) /56=5%

РU (зв) =(5+4) /56=16%

Висновки:

1. Коефіцієнт звільнення робочої сили на кінець року становить 8%.

2. Коефіцієнт працевлаштування робочої сили на кінець року становить 50 °/о.

3. Протягом року рівень безробіття збільшився з 9,0% до 12,0%

(тобто збільшився на 3%).

4. Зміна рівня безробіття протягом року відбувалась за рахунок двох факторів:

за рахунок працевлаштованих безробітних протягом року (Епр = 2 млн. чол.);

за рахунок звільнених працівників протягом року (Езв = 1,5 млн. чол.).

5. Аналіз факторного впливу на зміну рівня безробіття показав, що:

за рахунок безробітних, які працевлаштувалися протягом року, рівень безробіття зменшився з 9,0% до 5,0% (тобто зменшився на 4,0%);

за рахунок зайнятих, які втратили роботу протягом року, рівень безробіття збільшився з 9% до 16,0% (тобто збільшився на 7,0%).

6. У результаті впливу двох вищевказаних факторів маємо збільшення загального рівня безробіття на 3,0%. що й підтверджує початковий висновок.

Визначення термінології.

Головна мета соціальної політики держави — це створення та впровадження надійних соціальних інституцій.

Об'єктами соціальної політики — є органи держави, які діють з метою забезпечення соціального устрою країни.

Державне регулювання ринку праці - це діяльність держави, спрямована на усунення диспропорції між попитом та пропозицією на ринку праці.

Суб'єктами державної політики зайнятості є Державний департамент нагляду за додержання норм праці, Міністерство праці, Державний центр зайнятості, та його регіональні відділення.

Об'єктом державної політики зайнятості - є правовідносини між робітниками та роботодавцями на території України.

Задача № 4.

ДД — доходи Державного бюджет}' України, тис. грн.;

ДВ — видатки Державного бюджету України, тис. грн.:

ПК — обсяги повернення кредитів до Державного бюджету України, тис. грн.;

НК — обсяги надання кредитів з Державного бюджету України, тис. гри.;

Д — граничний розмір дефіциту Державного бюджету України, тис. грн.

Формула розрахунку граничного розміру бюджету:

Д=ДД-ДВ+ПК-НК Д=127 516 631−140 199 363,7+2 207 670,1−2 770 604,3=13 245 666,9

Визначення термінології

Державна фінансова політика — один із багатьох напрямків державної соціальної політики.

Фіскальна політика держави — напрям політики країни який регулює розподіл та формування фінансів України.

Принцип збалансованості бюджетної системи України — означає, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходження до бюджету за відповідний період.

Доходи державного бюджету України — це усі податкові, неподаткові та інші надходження до бюджету відповідного рівня на безповоротній основі.

Видатки державного бюджету України — це кошти які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом

Витрати бюджету — це видатки бюджету, та кошти спрямовані на погашення основної суми боргу.

Капітальні видатки (або видатки розвитку) — це витрати бюджетів та фінансування інноваційної діяльності.

Приклади захищених статей видатків бюджету — заробітна плата, трансферти населенню та інш.

Семестрове завдання № 3

3.1 Номери завдань

3.2 Текстовий варіант відповідей

Підсумки виконання семестрового завдання № 3

Література

1. Мельник А. Ф. Васіна А.Ю. Дудкіна О.П. та ін. Практикум з державного регулювання економіки: Навч. пос/ За ред. д-ра екон. наук. проф. А. Ф. Мельник. — Тернопіль: Економічна думка, 2003. — 334 с.

2. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины / Учеб. пособие. — К.: А.С.К., 2002. — 656с.: нл.

3. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць. Є.Г. Панченко. Е.М. Лібанова та ін.: За ред. В. М. Гейия. — К. Виша шк. 2003. — 591 с: іл.

4. Павловський М. А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. — К.: Техніка. 1999.

5. Павловський М. А. Суспільство та економіка перехідного періоду: Шлях України: Навч. посіб. — К.: Техніка. 1997. — 150 с.

6.О. Д. Василик. К. В. Павлюк. Державні фінанси України: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури. 2003. — 60S с.

7. Стельмах B.C., Єпіфанов А.О., Гребенюк Н.І. та ін. Грошово-кредитна політика в Україні/ За ред. .В.І. Міщенка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Т-во «Знання». КОО. 2003. — 421 с.

8. Литвиненко Я. В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. — 1С: МАУП. 2001. — 152 с: іл.