Роль депозитів у ресурсній базі комерційних банків

Вступ

Метою курсової роботи визначення ролі депозитів у ресурсній базі комерційних банків, а також основних тенденцій їх розвитку та вдосконалення.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

— визначити теоретичні засади депозитних операцій комерційного банку;

— охарактеризувати залучені ресурси банку;

— описати депозитну політику в банках;

— дослідити сучасний стан депозитних операцій комерційних банків;

— показати механізм проведення депозитних операцій;

— дослідити особливості проведення депозитної політики комерційних банків України на сучасному етапі

— Особливості проведення депозитної політики комерційних банків України на сучасному етапі

— здійснити характеристику депозитних операцій комерційних банків України;

— визначити проблеми і шляхи удосконалення депозитних операцій.

Об'єктом дослідження — банки України.

Предмет дослідження — депозитні операції комерційних банків України.

Методологічною і теоретичною основою роботи є закони та постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів, нормативні акти Національного банку України, економічна література з питань банківської справи, аналітичні, економіко-математичні, статистичні збірники, матеріали періодичної преси.

Методи дослідження: метод теоретичного аналізу й систематизації, статистичний аналіз, узагальнення, при написанні роботи було використано літературні джерела іноземних та вітчизняних авторів.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, в кожному розділі по три підрозділи, дев’яти висновків і списку використаних джерел та додатків.

1. Теоретичні основи депозитних операцій комерційного банку

1.1 Сутність та класифікація депозитних операцій

Депозит (від латинського — річ, віддана на збереження) — це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час «банківські гроші» приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків — платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату.

Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

ѕ комерційні банки як позичальники;

ѕ підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи, фізичні особи — власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити заведено поділяти на такі:

ѕ до запитання;

ѕ строкові на визначений термін;

ѕ ощадні внески населення;

ѕ ощадні (депозитні) сертифікати.

ѕ ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов’язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках КБ і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.

Строкові депозити — це зобов’язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших КБ як депозит (вклад) на конкретний строк.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат — це письмове свідоцтво КБ про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит. На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення коштів і розмір належного відсотка. КБ зобов’язані оприлюднити умови випуску ощадних (депозитиних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у друкованих ЗМІ чи у загально-доступному для клієнтів місці в установі банку, або двома способами одночасно.

Ощадні вкади — це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерна наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом.

До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації акціонерних товариств, що належать КБ; акції та облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками. Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, або є ризик неплатоспроможності клієнта — позичальника.

У звіті про залишки за депозитами КБ України мають щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види депозитів: міжбанківський ринок — депозити розміщені, депозити залучені; небанківський ринок — депозити небанківських фінансових підприємств, депозити не фінансових державних підприємств, депозити нефінансових недержавних підприємств, депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України (державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету, місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.

Важливе завдання банку — зацікавити клієнтів у збереженні їхніх грошових коштів на строкових депозитних рахунках.

1.2 Загальна характеристика залучених ресурсів банку

Переважна частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залученого капіталу, а не власного. Так, співвідношення між власними і залученими коштами складає 1:20.

Залучений капітал (кошти) — це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:

кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;

кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань банку (облігацій та векселів);

кошти, отримані від інших комерційних банків;

позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте, практично усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути буд-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Депозит (вклад) — це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників та за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

депозити суб'єктів господарської діяльності;

депозити фізичних осіб;

депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

депозити до запитання;

строкові депозити.

Депозити до запитання — це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків.

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсомістких клієнтів.

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок та бланків векселів, за прийом і перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправку запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунку тощо.

Строкові депозити — це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

чітко встановлений строк зберігання;

оформляються депозитною угодою;

не використовуються для здійснення поточних платежів;

при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим триваліший термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);

термін обертання (строкові і до запитання);

умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Депозитний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час дострокове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку — втрату частини ресурсів.

Ощадний сертифікат — це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Ощадні вклади можуть не мати чітко встановленого строку зберігання. Отже, ощадні вклади передбачають тривале осідання на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується банками для розширення активних операцій.

До залученого капіталу комерційного банку належать також кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань (облігацій та векселів). Облігація — це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів. Власники облігацій фактично надають банку довгострокову позику, за що отримують фіксований прибуток по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість даної облігації. В Україні банківські облігації не дістали належного розвитку. До причин, що призвели до такого становища відносяться: незабезпеченість облігацій, нездатність комерційних банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, з якими постійно стикаються комерційні банки, а також нерозвинений вторинний ринок цінних паперів.

Банківський вексель має депозитну форму і цим нагадує сертифікат. Проте, на відміну від останнього, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передати його третій особі шляхом індосамента. Для придбання банківського векселя покупець перераховує кошти на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк векселя на ім'я покупця із зазначенням дати зарахування грошей. Погашення банківського векселя відбувається шляхом його викупу після закінчення строку обертання або ж дострокового викупу векселя. У банківському векселі вказується розмір прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продається вексель за номіналом, а викуповується банком за ціною продажу.

Приклад. Комерційний банк випустив вексель на номінальну суму 1000 грн. на термін 60 днів за процентною ставкою 15% річних.

Необхідно визначити за якою ціною банк продасть вексель та викупить його після закінчення терміну обертання.

Розв’язок: При продажу цього векселя банк отримає від покупця 1000 грн.

Після закінчення терміну обертання векселя банк сплатить його власнику 1025 грн. (1000 + 1000×15×60 / 360×100).

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є позики, одержані у інших комерційних банків. Міжбанківський кредит — це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності. Кредитними ресурсами торгують комерційні банки у яких в окремі періоди часу є надлишок ресурсів. Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для:

розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;

отримання прибутку на купівлі-продажу ресурсів;

регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов’язкового резервування;

встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Кредитні відносини між комерційними банками здійснюються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, в яких обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обов’язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов’язань комерційним банком у минулому, якість банківського менеджменту. З впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення цих цінних паперів.

Терміни міжбанківських депозитів можуть бути різними від одного дня до шести місяців. Досить активно використовуються міжбанківські депозити (овернайт) на термін не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банка, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності. Сплата процентів за депозитом овернайт здійснюється одночасно з його поверненням.

Якщо комерційний банк залучив депозитні ресурси на міжбанківському ринку і не може їх повернути у встановлений термін, то він купує грошові кошти у іншого банку та розраховується зі своїм попереднім банком-кредитором. При порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту звичайно застосовуються штрафні санкції.

Процентна ставка за міжбанківськими депозитами пов’язана з обліковою ставкою НБУ і, як правило, є нижчою ніж за кредитами, наданими суб'єктам господарської діяльності. Разом з тим, банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках у порівнянні з кредитуванням суб'єктів господарської діяльності, оскільки комерційні банки є більш надійними партнерами. Комерційні банки на купівлі-продажу ресурсів на міжбанківському ринку можуть отримувати суттєві доходи.

Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується певним розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та продавати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.

Комерційні банки позичають кошти у Національного банку України шляхом одержання кредитів через:

закриті кредитні аукціони;

ломбардний кредит (кредитування під забезпечення державних цінних паперів);

операції РЕПО. Це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною;

рефінансування у формі переобліку векселів та перезастави векселів.

Економічна сутність кредитів НБУ полягає у тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.

1.3 Депозитна політика банку

депозитний ресурс банк залучення Депозитна політика банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Оптимізація депозитної політики банку — не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому банку, як суб'єкти економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності й ризику. Можна навести загальні критерії оптимальності депозитної політики Критерії оптимальної депозитної політики:

— зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

— диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

— сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

— диференційований підхід до різних груп клієнтів;

— конкурентоздатність банківських депозитних продуктів тощо.

Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

У роботі комерційних банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку. Розмір депозитного процента комерційний банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Можна зробити висновок про те, що більш стійкі у фінансовому плані банки, які турбуються про підтримку своєї ліквідності і платоспроможності, пропонують процент за депозитами не вищий за середньогалузевий (зазвичай, середньогалузевим береться процент за вкладами в Ощадному банку).

Високий процент за строковими депозитами юридичних осіб і вкладами фізичних осіб свідчить, насамперед, про те, що комерційний банк володіє нестабільною ресурсною базою, недостатньою для ефективних кредитних вкладень. Такий банк намагається розширити і стабілізувати свої ресурси шляхом залучення депозитів, пропонуючи вкладникам підвищену процентну ставку. Але залучення ресурсів за такою процентною ставкою вимагає здійснення вкладень під вищий процент, тобто вкладення, як правило, більш ризиковані, і вкладники замість доходу можуть втратити і сам депозит у разі банкрутства банку.

Рівень доходів за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Нижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання. Відсутність або незначні доходи стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них, тому деякі банки намагаються стимулювати клієнтів виплатою премій або безплатним обслуговуванням цих рахунків. При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Що триваліший термін, то вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати доходу (що рідше здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки).

Отже, депозитна політика комерційного банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації їх джерел.

Роль депозитної політики полягає у визначенні пріоритетних напрямків розвитку та удосконаленні банківської діяльності в процесі залучення й акумулювання ресурсів, розвитку депозитних операцій та підвищенні їх ефективності.

Варто розрізняти роль депозитної політики як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремо взятої банківської установи. На макроекономічному рівні депозитна політика має важливе значення для формування позичкового фонду. На мікроекономічному рівні - рівні конкретного банку — роль депозитної політики виявляється у забезпеченні стабільності та стійкості банку, його рентабельності, ліквідності і надійності, а також адекватності його діяльності потребам клієнтів. Депозитна політика комерційного банку як надбудовна категорія ґрунтується на дослідженні досягнутого рівня розвитку депозитних відносин банку з клієнтами (у тому числі й з населенням) і націлена на їх вдосконалення та розвиток.

Комерційному банку важливо розробляти депозитну політику насамперед тому, що це дає можливість регулювати, управляти, раціонально організовувати взаємини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху коштів.

Основним моментом під час розробки депозитної політики є правила формулювання мети та вибір відповідних інструментів для її реалізації. При цьому для кожного банку насамперед мають бути цілком зрозумілі загальні цілі, напрямки його функціонування. Виходячи із загальної мети комерційного банку, визначають пріоритетні напрямки його депозитної політики з позиції прибутковості, рентабельності, ліквідності, мінімізації ризиків, оптимізації депозитного портфеля.

2. Характеристика депозитних операцій комерційних банків України

2.1 Аналіз сучасного стану депозитних операцій

Здійснення депозитних операцій — одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності комерційного банку. Поряд з цим ефективне функціонування ринку депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремого комерційного банку. Дослідження сучасного стану депозитних операції дозволить виявити причини, які призвели до зменшення депозитної бази комерційних банків, а також визначити перспективні методи організації депозитних операцій.

У період фінансової кризи в Україні спостерігалась часта зміна курсу долара, що призвела до банкрутства деяких великих банків. Під час кризи відбувалося скорочення темпів приросту вкладів, стрімке зростання процентних ставок по депозитах, зменшення довіри населення до банківських установ.

Фінансова криза, яка проявила себе в Україні у третій декаді 2008 року, негативно вплинула на розвиток вітчизняного ринку депозитів. Криза окреслила нове коло проблем. Основною з них стало те, що вкладники, втративши довіру до банківських установ, почали масово знімати гроші з депозитних рахунків. У жовтні 2008 року відплив коштів становив 18 млрд. грн., що значно ускладнило подальшу депозитну та кредитну політику банків. У результаті цього, станом на 01.01.2009 року обсяг депозитів складав 359,7 млрд. грн., тоді як на 01.01.2010 року 335,0 млрд. грн. Відтік коштів за цей період становив 24,7 млрд. грн.

Ситуація дещо покращилась протягом 2010 року. Депозитний ринок України демонстрував стабільний ріст. На 01.01.2011 року депозитна база сягнула 416,6 млрд. грн. При цьому в структурі депозитних коштів переважали депозити у національній валюті - 57,4%. Основною складовою зобов’язань банків за коштами суб'єктів господарювання та фізичних осіб традиційно стали строкові вклади (63,4%).

З метою стабілізації ситуації на депозитному ринку та нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи на фінансову систему в 2008 році Національний банк України вжив певних додаткових заходів (одним з яких було введення заборони на дострокове повернення строкових депозитів), які уповільнили процеси відпливу коштів, але не зупинили їх.

Щодо 2009 року, то внаслідок банківської кризи виявилися серйозні проблеми у вітчизняних банків, що належать приватним інвесторам. Відтік клієнтів та відсутність додаткових джерел ресурсів призвели до поступового згортання їх ділової активності. У вітчизняних установах розмір депозитних портфелів зменшувався з 2008 року.

Лідерами із залучення коштів населення у 2011 році були Приватбанк — 15 479 мільйонів гривень, Ощадбанк — 5 748 мільйонів гривень, «Дельта банк» — 2 567 мільйонів гривень. Найбільший відтік коштів фізосіб стався у «Надрах» — 2 205 мільйонів гривень та «Райффайзен банку аваль» — 2 118 мільйонів гривень.

2.2 Механізм проведення депозитних операцій

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 492 вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Документи, що подаються для відкриття вкладного (депозитного) рахунку. За умови відсутності іншого рахунку в банку. За наявності іншого рахунку в банку.

Юридичні особи. Копія свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ і організацій). Відкриття рахунку на підставі договору банківського вкладу.

Копія зареєстрованого установчого документа, засвідчена органом, який здійснив реєстрацію або нотаріально.

Копія довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої нотаріально або органом, який видав довідку чи підписом уповноваженого працівника банку.

Копія документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік відповідним органом державної податкової служби, засвідченої нотаріально або органом, який видав довідку чи підписом уповноваженого працівника банку.

Копія документа про повідомлення органів. Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. України про намір відкрити депозитний рахунок (при використанні найманої праці та сплаті страхових внесків).

Картка із зразками підписів та відбитка печатки (при перерахуванні коштів з вкладного рахунку з використанням платіжного доручення).

Фізичні особи — резиденти. Паспорт або документ, що його замінює Паспорт або документ, що його замінює.

Документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння фізичній особі ідентифікаційного номера платника податків. Відкриття рахунку на підставі договору банківського вкладу та видача ощадної книжки або іншого документу. Договір банківського вкладу; ощадна книжка або інший документ. Довіреність (за умови відкриття рахунку на користь третьої особи).

Заповідальне розпорядження. Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів установлених сертифікатом, у банку, який його видав (Положення «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», затверджених постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року N516).

За договором банківського депозиту банк, що прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов’язується виплатити вкладнику суму депозиту та нараховані проценти на умовах та в порядок, що передбачені договором.

Нарахування процентів може відбуватися:

— за простою процентною ставкою

— з використанням складного проценту (з капіталізацією процентів).

Проценти за депозитом можуть сплачуватися:

— при погашенні депозиту;

— періодично;

— авансом.

Якщо вкладник бажає змінити суму внеску — зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з строкового депозиту банк може застосувати наступні заходи:

— перерахувати проценти в розрахунку з нульової ставки (вкладник позбавляється передбачених угодою процентів, повернення вкладу (депозиту), зменшеного на суму сплачених процентів);

— процент знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання (перерахування процентів та утримання їх з суми вкладу);

— перерахування процентів, виходячи з процентної ставки за фактичний термін збереження.

Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний (картковий) рахунок або готівкою із каси банку (для фізичних осіб).

2.3 Особливості проведення депозитної політики комерційних банків України на сучасному етапі

Крім загальносвітових проблем, що впливають на сучасний стан депозитного ринку в Україні, суттєвими його проблемами і особливостями стали: відтік клієнтів, тривалий процес впровадження інноваційних банківських продуктів; наявність значної кількості рекламацій до працівників банківських установ тощо. Саме тому з метою активізації процесів в роздрібному сегменті ринку банківських продуктів вітчизняні банки почали створювати антикризові програми обслуговування клієнтів за депозитними продуктами, в основі яких закладена політика утримання вкладників (підвищення відсоткових ставок за депозитами; можливості перекладення грошових коштів зі строкових вкладів на поточні рахунки з оперативним доступом до коштів і з підвищеним відсотком; розробка нових унікальних депозитних продуктів, які поєднують можливість у будь-який момент зняти кошти і високу прибутковість тощо).

Попри це в сучасних банках повинна сформуватися абсолютно нова філософія відносин з клієнтами, що базуватиметься на переорієнтації з базисного та реагуючого рівнів відносин з клієнтом на відповідальний та активний, тобто філософія переходу до клієнтоорієнтового підходу. Це в свою чергу передбачає організацію ефективного спілкування з клієнтами на всіх рівнях банківського менеджменту, що повинно відображатися в організаційній структурі банку. З цією метою, на наш погляд, у великих банках доцільним є створення Департаменту інтегрованого контактного центру, який буде пов’язувати методи обслуговування різних категорій клієнтів. В невеликих банках з цією метою доцільним є створення депозитного комітету — колегіального органу, до складу якого, окрім вищого керівництва банку, увійшли б працівники управління депозитних операцій, кредитного управління, валютного управління, юридичного управління, управління маркетингом, управління аналізу і статистики, а також фахівці інших підрозділів банку, які є найбільш компетентними в питаннях організації його депозитної діяльності.

Одним із методів покращення ефективності депозитної політики банків може стати також посилення системи страхування депозитів. Страховий захист депозитів в Україні здійснюється за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Для підвищення довіри до банків доцільно створити окремий Фонд гарантування вкладів для юридичних осіб або ж реорганізувати існуючий Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у Фонд гарантування вкладів юридичних та фізичних осіб [2, с. 55].

У останні роки в Україні все більшої популярності набуває така послуга як страхування депозитів страховими компаніями. Суть такого страхування полягає у створенні системи захисту грошових вкладів, що знаходяться на депозитних рахунках у банках, на випадок банкрутства банків. Дана система покликана захистити дрібних вкладників від фінансових втрат, а також запобігти масовому вилученню вкладів з банку, який перебуває у тяжкому фінансовому становищі.

Активізація банківських інститутів на депозитному ринку можлива і через:

Ш використання нових депозитних інструментів;

Ш підвищення привабливості вкладів шляхом раціонального поєднання цінових і нецінових методів;

Ш спрощення режиму функціонування депозитних рахунків;

Ш Розширення віддаленого (дистанційного) банківського обслуговування фізичних і юридичних осіб через банкомати, управління рахунком (банкінг) через телефон Інтернет;

Ш комплексне обслуговування банківських клієнтів тощо [3, с. 146].

Таким чином, в умовах загострення конкурентної боротьби між комерційними банками за ресурси та ефективні напрями їх розміщення для підтримки своєї конкурентоспроможності та досягнення успіхів в сфері депозитної діяльності, залучення нових вкладників та заохочення існуючих до подальшої співпраці, комерційні банки повинні не просто запропонувати вкладникам оптимальну відсотку ставку за депозитом, широкий асортимент депозитних послуг та якісне обслуговування, а й мотивувати клієнтів до вкладення коштів, створивши максимально сприятливі умови за депозитними внесками, які будуть заохочувати вкладників до розміщення їх заощаджень.

3. Проблеми і шляхи удосконалення депозитних операцій

3.1 Важелі заохочення при залучені банками заощаджень фізичних осіб

Досить значний резерв потенційних кредитних ресурсів, що мобілізуються банками, є на рахунках фізичних осіб.

Банкам у цьому зв’язку необхідно будувати свою політику залучення коштів від населення, використовуючи такі важелі заохочення:

розширення видів депозитів та урізноманітнення умов їх використання;

встановлення ставок депозитних процентів під впливом грошового ринку;

диференціювання депозитних процентів залежно від виду, строку вкладу, періоду завчасного повідомлення про його вилучення;

надання пільг власникам вкладів (наприклад — видача кредиту, касово-розрахункове обслуговування);

упровадження обов’язкового страхування депозитів громадян у державних органах.

В Україні 1999 року створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантує кожному вкладникові банку, що сплачує збори до Фонду, відшкодування за вкладом, включаючи проценти, у розмірі вкладу, але не більше ніж встановлена сума ліміту станом на день, коли банк не зможе погасити перед вкладником своїх зобов’язань.

Фонд створюється і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована юридична особа, яка не має на меті отримання прибутку. Джерелом формування коштів Фонду є:

початковий збір з банків у розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного капіталу;

регулярні збори з банків у розмірі 0,5 відсотка загальної суми вкладів і процентів з них (сплачується один раз на рік);

спеціальні збори з комерційних банків у розмірах, що не перевищують щорічних регулярних зборів;

внесок держави — 20 млн. грн., що вносить НБУ за рахунок видатків;

доходи, отримані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери;

кредити вітчизняних банків, міжнародних фінансових інститутів та іноземних банків;

інші джерела, не заборонені законодавством України.

Залежно від змін і тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від банків, розмір відшкодування за рахунок Фонду постійно збільшується.

У момент відкриття депозиту між фізичною особою (вкладником) і відповідним банком виникають правові відносини, які перестають діяти лише після закриття рахунку. Відносини можуть бути обумовлені в договорі, якщо ж договір не укладається — правовий режим закріплено в Законі України «Про банки і банківську діяльність».

Вкладниками банків можуть бути громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства. Вклади громадян мають добровільний і цільовий характер, не обмежуються сумами і кількістю рахунків в банку.

Таємниця вкладів, зберігання їх і видача на першу вимогу вкладника гарантується державою або банком. Дохід, що виплачується вкладникам за вкладами, не оподатковується. Усі документи, пов’язані з переходом вкладів до спадкоємців, вільні від сплати державного мита.

Довідки про вкладників і про операції з вкладами видають (крім самих вкладників та їх законних представників):

судам, органам прокуратури, службі безпеки, міліції в справах, що є в їх провадженні та за якими відповідно до чинного законодавства може бути застосована конфіскація майна, а також судам із цивільних справ, що випливають із кримінальних і є в їх провадженні;

судам з цивільних справ про стягнення аліментів або про розподіл вкладу, що є спільним майном подружжя;

державним нотаріальним конторам і народним судам щодо спадкових справ про вклади померлих вкладників, що є в їх провадженні.

Підставою для видачі довідки можуть бути лише письмові запити суддів прокурорів, слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ і служби безпеки та державних нотаріусів.

Довідку про наявність вкладу на ім'я відповідного вкладника підписують керівники і головний бухгалтер банку. В довідці вказується, кому і з якого приводу її видано.

Вклади не підлягають арешту чи стягненню інакше, як присудами чи постановами судів. Це ж стосується і конфіскації вкладів.

Вкладники комерційних банків мають право:

— розпоряджатися вкладом як особисто, так і через представника;

— вказувати осіб, яким вклад повинен бути виданий після їх смерті;

— зараховувати на вклади суми заробітної плати чи інших доходів;

— списувати з вкладних рахунків суми за різними видами платежів.

Зобов’язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов’язання банку — прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта.

Власник депозитного вкладу зобов’язаний заздалегідь повідомити установу банку про дострокову вимогу вкладу за зазначеним у договорі номером телефону, письмово або при особистій явці. Стягнення на вклади юридичних і фізичних осіб у КБ може бути звернено на підставі вироку чи рішення суду.

Останнім часом поширюється практика роботи вітчизняних КБ з депозитними сертифікатами. Вони можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред’явника, строковими або до запитання. Строк обігу сертифіката встановлюється від дати його видачі до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.

Бланки сертифікатів повинні містити такі реквізити: назву «ощадний (депозитний) сертифікат»; порядковий номер сертифіката та його серію; дату внесення депозиту; розмір депозиту; зобов’язання банку повернути суму внесену на депозит; дату вимоги вкладником суми за сертифікатом; відсоткову ставку за користування депозитом; умови сплати відсоткової ставки — у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку; назву та адресу банку емітента, а для іменного сертифіката — назву (ім'я) вкладника; місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов’язання, та місце для печатки банку.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. У разі надання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж за пред’явленням сертифіката на підставі заяви власника або його особи, уповноваженої на здійснення цієї операції.

Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власникові сертифіката його суму та відсотки за зниженою відсотковою ставкою. Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до запитання, за яким на банк покладається зобов’язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги.

3.2 Вдосконалення діяльності системи гарантування вкладів фізичних осіб

Система гарантування вкладів фізичних осіб визначена у Законі України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує вклади, розміщені на рахунках, що не використовуються вкладником для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України зобов’язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб, задовольняються у першу чергу. У другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізичних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зобов’язань банку перед працівниками.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про Національний банк України» (далі Закон) Національний банк України надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років.

Згідно зі статтею 2 Закону «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) є банки — юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, який ведеться Національним банком України, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Участь у Фонді зазначених банків є обов’язковою.

Учасники Фонду зобов’язані сплачувати збори до Фонду.

Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та може виконувати свої зобов’язання перед вкладниками.

Банки — учасники Фонду, які не виконують встановлених Національним банком України економічних нормативів щодо достатності капіталу, платоспроможності та/або яким за рішенням Національного банку України зупинено дію банківської ліцензії Національного банку України на здійснення банківської діяльності, переводяться за рішенням адміністративної ради Фонду, прийнятим на підставі інформації Національного банку України, одержаної за результатами моніторингу діяльності банків, до категорії тимчасових учасників Фонду.

Після переведення до категорії тимчасових учасників Фонду банк, вклади фізичних осіб до якого залучені до дня його переведення до цієї категорії, зобов’язаний сплачувати збори до Фонду до повного виконання зобов’язань перед вкладниками по виплаті їхніх вкладів та нарахованих відсотків.

У разі відкликання банківської ліцензії Національного банку України на здійснення банківської діяльності адміністративна рада Фонду за поданням Національного банку України приймає рішення про виключення цього банку з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду.

Виключення банку з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду не позбавляє вкладників, вклади яких були залучені до дня виключення його з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду, права на відшкодування таких вкладів у разі настання їх недоступності відповідно до Закону.

Згідно зі статтею 3 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1200 гривень по вкладах у кожному із таких банків. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

У разі розміщення вкладником в одному банку — учаснику (тимчасовому учаснику) Фонду кількох вкладів Фонд гарантує відшкодування коштів за такими вкладами, включаючи відсотки, у розмірі загальної суми вкладів за станом на день настання недоступності вкладів, але не більше розміру, встановленого відповідно до частини першої статті 3 Закону «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

Якщо вкладник має вклади у кількох банках — учасниках (тимчасових учасниках) Фонду, які в подальшому реорганізувалися шляхом їх злиття, приєднання або перетворення в один банк — юридичну особу, Фонд гарантує відшкодування коштів за цими вкладами до закінчення строку дії договорів за цими вкладами на тих самих умовах, що й до реорганізації. Вклади, залучені після реорганізації банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду, гарантуються Фондом у загальній сумі, але не більше розміру, встановленого відповідно до частини першої статті Закону.

Вклади, розмір яких становить менше 1 гривні, не підлягають відшкодуванню.

Відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів.

Звертаємо увагу, що у статті 4 Закону встановлені обмеження гарантії вкладів. Так, згідно з цією статтею Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміщеними:

1) членами наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, вклади в якому є недоступними;

2) працівниками незалежних аудиторських фірм (аудиторами), які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років;

3) акціонерами, частка яких перевищує 10 відсотків статутного капіталу банку;

4) третіми особами, які діють від імені вкладників, зазначених у пунктах 1, 2, 3 цієї статті;

5) вкладниками, які на індивідуальній основі отримують від банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку;

6) вкладниками, які не ідентифіковані ліквідаційною комісією.

Банки — учасники (тимчасові учасники) Фонду зобов’язані:

а) розміщувати у всіх приміщеннях, до яких мають доступ вкладники, інформацію про систему гарантування вкладів;

б) надавати інформацію про види вкладів, що підлягають гарантуванню Фондом, обсяги і порядок їх відшкодування.

Банкам — учасникам (тимчасовим учасникам) забороняється використовувати інформацію, що стосується гарантування вкладів, у рекламі з метою сприяння збільшенню загальної суми вкладів. Банк зобов’язаний обмежувати рекламу щодо гарантування вкладів з посиланням на участь у Фонді.

Фонд зобов’язаний двічі на рік за станом на 1 січня та 1 липня публікувати в офіційних засобах масової інформації реєстр банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом одного місяця після настання зазначених строків.

Інформація про зміни в реєстрі банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду додатково публікується в офіційних засобах масової інформації протягом 14 календарних днів після внесення змін до реєстру.

Фонд має право одержувати від Національного банку України інформацію, необхідну для виконання ним функцій, передбачених Законом.

Національний банк України зобов’язаний у тижневий строк інформувати Фонд про:

1) надання банку банківської ліцензії на право здійснювати банківську діяльність;