Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Кафедра історії України

Курсова робота з методики викладання історії:

Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах

Кіровоград — 2012

Вступ

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалисяігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим.

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролів і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінимим помічником педагога.

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності - навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція — могутній засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шаталов зазначає «Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабною, нестандартною». 32;С.34−37].

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, щонавчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

А.С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація — ключ в організації виховання. 16;С.23−25].

Ігри в школі - перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.

Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим — ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні». 26;С.22−27].

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться — пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

Дана курсова робота присвячена використанню прийому гри на уроках історії та складається з двох розділів.У першому з них розглядається:

? сам термін, поняття «гра» та її роль в системі навчання загальноосвітніх шкіл;

?напрямки педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів на уроці;

?подається класифікація ігор та висвітлюється поетапність їх проведення;

?наводяться приклади емоційного стимулювання, з метою залучення учнів до гри;

?наведено ряд основних вимог до проведення уроку-гри з метою досягнення високих результатів від даного процесу.

Другий розділ є методичною частиною курсової роботи. У ньому розробляється методика нетрадиційних форм навчання учнів загальноосвітньої школи на уроках історії.Крім цього, він включає в себе:

?використання нетрадиційних уроків історії створює сприятливі умови для організації колективної роботи різних вікових груп, що вчаться, і класів;

? розширення кругозору школярів за рахунок залучення їх до вивчення додаткового матеріалу з різноманітних джерел;

?класифікацію нетрадиційних уроків та висвітлення їх особливостей;

?показується місце дидактичної гри в навчальному процесі загальноосвітньої школи;

?методику використання рольових ігор на уроках історії.

Таким чином, актуальність теми дослідження у сучасній системі освіти сприяла рішенню ряду завдань, поставлених на початку: навчання учнів за допомогою застосування нетрадиційних форм; висвітлено методику нетрадиційних форм навчання учнів загальноосвітньої школи на уроках історії.

Об'єктом дослідження тут виступає гра, як двохстороння діяльність учнів та вчителя,її організація та змістовне проведення.

Предмет дослідження-безпосередньо сам процес гри та її навчально-виховна роль на уроках історії України та всесвітньої історії, а також методологічні основи даного процесу.

Що стосується історіографії даної проблеми, то можна сказати, що вона досить строката. У сучасній методиці існують різні підходи до визначення дидактичного статусу учбових ігор. Одні дослідники відносять учбову гру до засобів навчання (М.У. Короткова, Ю.Й. Поліщук), інші - до методів навчання (А.М. Айламазьян, А.І. Колмаков), треті (У.Я. Оберман, Ельконін Д.Б.) вважають гру формою навчання. Методологічною основою процесу створення і використання учбових ігор є праці дидактів М.В. Кларіна, Б.Д. Ельконіна, Л. С. Виготського, Е.А. Аркіні, Д.В. Мендеріцької та інших. Це дало змогу вичленити у дидактичному плані три взаємозв`язані її сторони: ігровий стан, ігрове спілкування і власне ігрову навчально-педагогічну діяльність. Особливо важливо навчитись вписувати систему дидактичних ігор в структуру традиційних уроків, дотримуватись учбової програми. У цьому контексті детально подана інформація в роботі Поліщука Ю.Й. «Використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі», у якій здійснено спробу класифікації дидактичних ігор на уроках історії.

На мою думку, ігровий елемент в навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл найдоречніше було б використовувати в 5−9 класах, так як це повністю відповідає віковим та індивідуальним особливостям учнів, а в старших класах застосовувати інші методи навчання.

Матеріали даної роботи можуть бути використані вчителем історії при підготовці до проведення уроку-гри з учнями загальноосвітньої школи, оскільки в ній викладені основні методологічні засади цього процесу та наведені приклади дидактичних і рольових ігор, які можна використовувати, наприклад, на уроці узагальнення з певних тем.

Розділ 1. Гра на уроках історії як метод підвищення ефективності навчального процесу

Освіта XXI століття — це освіта для людини. Вона має на меті створення умов для розвитку й реалізації кожної особистості, становлення людини здатної гідно існувати в реаліях XXI ст. Вивчення історії є одним з найважливіших чинників, який формує як свідомість окремо взятого індивіда, так і всього народу.

Сучасна методика у вивченні історії базується на особистісно орієнтованому навчанні. Всі технології, які застосовуються і будуть описані нижче, спрямовані на виховання соціально адаптованого, свідомого громадянина, здатного творчо і виважено розв’язувати проблеми у процесі самореалізації особистості. Педагогічні набутки вітчизняних вчителів працюють як на поглиблення знань, так і на формування особистості дитини, її світогляду, уміння самостійно вчитись, критично мислити, аргументовано відстоювати свою точку зору, пробуджують в дитині прагнення до самореалізації. Саме цим аспектам приділяється першочергова увага. Головнезробити той чи інший урок цікавим та захопливим, зробити так, щоб учні отримували від процесу навчання справжнє задоволення, а як результат — міцні знання.

Багато років вчені працюють над проблемою «Гра як форма організації навчальної діяльності та розвитку творчих здібностей учнів на уроках історії» «. Це питання мене зацікавило тому, що гра має надзвичайно багаті можливості, бо дозволяє кожній дитині відчути себе суб'єктом життєдіяльності, виявити і розвинути свою особистість. Під час гри розкриваються можливості і здійснюються бажання. «Головний закон усіх змін в житті - творчість» , — суть концепції формування творчої особистості Миколи Бердяєва. Тільки творчість виправдовує буття людини і наповнює змістом її життя. Гра — це творчість і праця. У грі в учнів виробляються навики зосереджуватись, мислити самостійно, розвивається увага, потяг до знань. Захопившись, діти не помічають, що вчаться, орієнтуються в незвичайних ситуаціях, поповнюють запас знань, понять, розвивають фантазію. Навіть найпасивніші включаються у гру з великим бажанням, докладаючи зусиль, щоб не підвести товаришів по грі. Ще понад дві тисячі років тому грецький філософ Платон твердив про неприпустимість насильницького викладання наук дітям і бачив переваги гри: «Жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб. Тому потрібно не по насильницьки викладати дітям науки, а через гру, тоді ти краще побачиш хто до чого схильний» [18;С76−78].

В процесі гри у дітей виникає три види цілей:

1. Насолода, задоволення від гри.

2. Ігрове завдання, пов’язане з виконанням правил, розігруванням сюжету, ролей.

3. Пов’язана з процесом виконання ігрового завдання. Тут потрібно мобілізувати максимум сил, виявити кмітливість, винахідливість.

Звідси можна вивести відповідні напрямки педагогічного керівництва ігровою діяльністю:

1. Залучати дітей до гри, використовувати особливі прийоми, що збуджують бажання грати — «хочу» .

2. Допомогти дітям діяти відповідно до правил і вирішувати необхідні ігрові завдання — «треба» .

3. Розвивати творчий потенціал дитини в процесі гри — «можу» .

У триступеневому цілепокладанні гри «хочу — треба — можу» криється основний механізм її впливу на особистість.

Скрізь, де є гра, б'є джерелом радісне, повне успіху дитяче життя. На відміну від гри взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку — чітко сформульовану мету навчання, відповідно до цього — педагогічний результат.

Розрізняють два основних типи ігор: ігри з фіксованими, відкритими правилами, та ігри з прихованими правилами. Прикладом ігор першого типу є більшість дидактичних, пізнавальних, що розвивають інтелектуальні здібності. До другого типу відносяться творчі, сюжетно-рольові ігри. Правила в них існують не явно, вони у нормах поведінки героїв.

За характером ігрової методики їх поділяють на:

а) ділові та предметні;

б) імітаційні та мотиваційні;

в) функціональні;

г) організаційно-діяльні.

Умовно весь процес навчально-дослідницької діяльності у грі можна поділити на чотири етапи:

I етап.

Необхідно створити обстановку зацікавленості, подиву, бажанням розв’язати дослідницьку чи творчу задачу. Створення необхідної мотивації, тобто обов’язкове сприйняття школярами мети і завдання. Невиконання її призводить до того, що задача виявляється неіснуючою для учня, незважаючи на всі мої прагнення як педагога і цікавий нестандартний підхід до подання навчального матеріалу.

II етап.

Це етап постановки проблеми і початку її розв’язання. Тут необхідним є усвідомлення учнями змісту задачі й активізація їхньої пізнавальної діяльності. Цьому сприяють постановка питань, що вимагають проведення «Мозкового штурму», дискусії, висунення різноманітних припущень та гіпотез, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, виділення ключових слів, дат та моментів тощо.

III етап.

Розв’язання завдання під час якого дуже важливо підтримувати активність та зацікавленість гравців, стимулювати їхню розумову, пізнавальну та творчу діяльність за допомогою як елементів змагальності, так і нагадуванням про задачу і мету гри, а також заходи заохочення в разі її досягнення, пропозиції нестандартних та найраціональніших шляхів вирішення проблеми, вибору оптимальних форм та методів.

IV етап.

Підбиття підсумків діяльності кожного гравця. На цьому етапі дуже важливо, щоб учні усвідомили свої успіхи й недоліки, вміли правильно оцінити себе і своїх партнерів у грі.

Оцінювальні вміння — це не тільки вміння рефлексувати, а й аналізувати діяльність на будь-якому етапі навчального процесу, у тому числі й у у етапі навчального процесу, у тому числі й у грі; оцінювати її за досягнутими результатами, співвіднесеними із поставленими завданнями. При підбитті підсумків гри варто використовувати не тільки вчительську особисту оцінку кожного, а також групове та взаємне рецензування, під час якого учень може переглянути власну оцінку, визначити своє місце і роль у грі.

Обов’язково також пам’ятати, що під час проведення ігрового уроку, як і будь-якого іншого, можуть виникнути певні труднощі, які вчителю з учнями необхідно подолати:

1. Учні не ступають у гру, або ж вступають у неї формально.

2. Гра затягується, бо її учасники не можуть знайти правильного рішення.

3. Гра затягується, бо учасники відволікаються в діях на інші завдання.

4. Гра затягується, бо учні не можуть налагодити взаємодію.

5. Гра закінчується швидко, бо учасники йдуть до мети найкоротшим шляхом.

6. Гра переходить у конфліктну ситуацію.

7. Учні не включаються в гру, а лише симулюють ігрову діяльність.

Звідси висновок: ігровий етап повинен бути ретельно підготовлений. Програються найважчі ролі, обираються ініціативні і підготовлені виконавці. Особливе вміння — це знімати конфлікти і ліквідовувати суперечки.

Гра вдається лише тоді, коли в колективі панує емоційний настрій, про який вчитель думає заздалегідь, керуючись наступними видами емоційного стимулювання:

1. Гра в жодному разі не має бути примусовою.

2. Ігрове завдання слід давати як відпочинок.

3. При підготовці гри слід врахувати стосунки між учнями класу.

4. Ігрове завдання треба подавати так, ніби воно не планувалось заздалегідь.

5. Необхідно постійно підбадьорювати учнів.

6. Щоб в дітей не виникло навіть думки про несправедливість результатів гри, слід передбачити належне журі.

7. Потрібно виготовити фішки або жетони для вручення кращим гравцям на етапах.

8. Переможців змагань вітають всі гравці.

9. Варто передбачити дипломи, грамоти, невелички призи для переможців, а також звання «Найкращий гравець», «Найдотепніший», «Мозковий центр» тощо.

10.Переможців попередніх ігор запросити до журі або експертної ради, доручити їм розробку гри

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи та урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості.

Місце ігор на уроці та час, який відводиться на гру, залежать від кількох факторів: підготовки учнів, матеріалу, що вивчається; конкретної мети і т. ін. Так, якщо якась гра виконується вперше, їй можна відвести більше часу. Зате в подальшому така гра із вже засвоєними правилами та вимогами може проводитися протягом 5−10 хвилин і слугувати не тільки для повторення вивченого матеріалу, але й для розрядки на уроці[17;С.21−34].

Чи не найголовнішим прийомом у будь-якій педагогічній грі є дедукція, тобто виведення висновків з будь-якої події, логічне пояснення, підведення окремих фактів під загальні ознаки. Для того, щоб досягти результатів, учні повинні вибудувати цілий ланцюжок дедуктивних висновків, змоделювати задану ситуацію, проаналізувати її (тобто встановити зв’язки між її окремими ланками). Особливу користь дає застосування прийому дедукції під час проведення дидактичної гри «Логічні ланцюжки». Так, при вивченні теми «Суспільно-політичні рухи в Росії в 20−30-хрр. XIX ст.» учням пропонується скласти логічні ланцюжки за зразком: «Петербург, „Північне товариство декабристів“ — „Конституція“ — М. Муравйов — Тульчин -… -… -…» та інші. Гарні результати дає використання логічних ланцюжків у грі «Впізнай мене». У 8 класі при вивченні теми «Україна у другій половині XVII — на початку XVIII ст.» можна, використавши гру, з’ясувати, чи добре учні познайомилися з історичними діячами того часу. Для цього складається логічний ланцюжок з кількох ланок. Гра може бути як індивідуальною, так і командною. Тоді вчителю слід продумати таку кількість логічних кроків, скільки учасників у складі команди. Завдання гравців — впізнати особистість, використавши якомога менше підказок-ланок, наприклад:

1. Ця особа походила зі старовинного шляхетського роду.

2. Він здобув гарну освіту, досконало знав п’ять мов.

3. В дитинстві був запрошений до двору польського короля Яна Казиміра.

4. Мав одну з найкращих в Україні бібліотек.

5. Зумів увійти в довіру до найвідоміших політичних діячів різних країн.

6. Широковідома історія його останнього кохання до сімнадцятирічної дівчини.

7. Був однією з найбільш суперечливих постатей в історії України.

8. Гетьман України, ім'я якого протягом майже трьох століть було символом зради.

До прийомів, що дають гарні результати на уроках історії, слід віднести історичне передбачення. Головним під час використання цього прийому є власний висновок дитини містить нові знання про явище, подію чи особу. Так, беручи участь у творчій грі «Вибори Президента України», учні 11 класу, які «висувань свої кандидатури у Президенти», мають запропонувати не тільки власні проекти розвитку держави, але й передбачити ті зміни, які обов’язково стануться у країні, якщо його «Президентські плани» втіляться у життя.

Гра вимагає не тільки певної суми знань, але й уміння вільно та творчо їх використовувати. Під час роботи з учнями для збудження інтересу до предмета можна використовувати такі форми гри: дидактичні (гра-вправа, гра-змагання, гра-загадка тощо), творчі та сюжетно-рольові (ділові, імітаційні, театралізовані та ін.)

Роботу вчителя прийнято оцінювати за її кінцевим результатом. Але що ж таке кінцевий результат?

Більшість педагогів розуміє його як розвиток творчих можливостей дитини і загалом формування в ній особистості, внутрішніх настанов та принципів власної точки зору, життєвої позиції, врешті-решт, — чуйності, людяності, поваги не тільки до себе, але й до інших. Гра виховує відчуття плеча друга й, у свою чергу, диктує необхідність підставити комусь свій; привчає копіткою, напруженою, але надзвичайно цікавою і захоплюючою і захоплюючою працею здобувати знання, отримувати насолоду від перемог, отже, гра спрямована на досягнення цього кінцевого результату і переважно досягає його.

Психологи стверджують: «Деякі діти вибірково пропускають ті уроки, о яких вони не підготувалися». Це твердження доводять ігрові уроки: оскільки грати люблять всі, на такі уроки чекають з нетерпінням, до них завжди готуються, отже, не пропускають. Взявши для дослідження 10 уроків у 8 класі, коли в них про водилися турніри «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай кросворд», «Веселе тестування» та інші, обчислили відсоток присутніх на них, який становив 92,6%, що на 16,3 перевищує середній відсоток присутності учнів цього класу на звичайних уроках історії. І ще одна закономірність: якщо традиційних контрольно-підсумкових уроків діти чекають із побоюванням, а хитріші використовують будь-яку нагоду уникнути їх, то на ігрові йдуть залюбки; на них, щоб не підвести друзів по команді або ж просто отримати гарну оцінку, з’являються навіть ті діти, яких із певних причин не було на попередніх заняттях [15;С.34−38].

Для визначення ставлення школярів до ігор протягом двох навчальних років проводилося анкетування учнів 8−10 класів з таких питань:

1. Які форми уроку з історії вам найбільше подобаються? Чому?

2. Якби у вас була можливість обирати, за допомогою яких форм і методів підбити підсумок по темі, що б ви обрали:

а) контрольну роботу;

б) усне опитування;

в) підготовку доповідей чи рефератів;

г) роботу за індивідуальними картками;

д) гру;

є) щось інше?

3. Що вас найбільше приваблює в ігрових уроках?

4. Часто звертаючись до ігор та ігрових моментів на уроках історії, чи змінилося ваше ставлення до предмета? В який бік?

5. Чи не виникає у вас бажання продовжити гру вдома? Яким чином?

Відповіді учнів свідчать про беззаперечний інтерес до гри.

Всі наведені факти переконують, що включення ігор та ігрових моментів у навчальний процес збагачує учнів, робить процес здобуття знань цікавим, захоплюючим, творчим.

Сьогодення вимагає від педагога бути весь час у пошуку, викликає гостру потребу у підвищенні ефективності навчально-виховного процесу, пошуку нових форм, які б допомагали зацікавити дітей, розвивати їх інтелектуальний та творчий потенціал. Зацікавити їх стає все важче. Тому на сучасному етапі розвитку психолого-педагогічних наук дуже гостро стоїть питання вивчення впливу нетрадиційних форм роботи на розумовий розвиток дитини, розвиток її творчості, уяви тощо. Нестандартні форм роботи, які з’явились, як альтернатива традиційним, загальноприйнятим нормам, є ніщо інше, як розвиток пройденого руху вперед з опорою на практичний вчорашній досвід з урахуванням інтересів сучасних дітей. Неабияка роль тут відводиться грі.

Успіх у навчанні та вихованні забезпечується не лише тим, наскільки точно реалізується методична система, але й тим, наскільки творчо педагог підходить до реалізації використання широкого спектру різних галузей знань, дотримання методичних вимог і основних психолого — педагогічних принципів.Не секрет, що іноді дуже важко зацікавити, об'єднати та організувати дітей 5- 7 класів під час уроку або при проведенні виховного заходу. Тому перед вчителем стоїть завдання знайти такі форми і методи, які б допомогли активізувати дітей до роботи. Важливим і ефективним в роботі вчителя історії - класного керівника є тісне поєднання викладення предмету з виховною позакласною роботою. Комплексний підхід дає можливість більш глибшого засвоєння матеріалу [6;С.21−23].

Перш за все ми повинні враховувати, що бажання грати та прагнення до діяльності властиві кожній дитині. Тому вдале поєднання навчання, виховання та ігрової діяльності може дати позитивний результат. Адже перетворення гри у цілеспрямований засіб навчання та виховання було одним з перших педагогічних досягнень людства.Ігрова методика все більше впроваджується зараз у навчально-виховний процес. З впевненістю можна говорити про те, що у будь-якому віці запровадження ігрової системи навчання та виховання дає ефективний результат. Характерною особливістю дітей 5−7 класів є емоційність і допитливість, прагнення перевірити, випробувати свою силу, відкривати таємниці. Тому, враховуючи ці особливості дітей, ігрову систему можна зробити незамінимою помічницею вчителя при проведенні уроків та виховних заходів. Ігровий механізм допомагає внести проблемність у пізнавальний процес. Тому, мабуть, правильною буде схема: гра-навчання-розвиток.З впевненістю можна стверджувати, що гра — це шлях до пізнання. Тому слід сміливіше педагогам впроваджувати в практику проведення уроків та виховних заходів ігрову методику, віддавати перевагу активним методам, які стимулюють ініціативу, творчу співпрацю, взаємодію, зацікавленість. Види ігор можуть бути різноманітними: рольові, пізнавальні, розвиваючі, розважальні. Але важливо, щоб їх використання у навчально — виховному процесі давало можливість дітям набути навички, необхідні в дорослому житті: здатність мислити, робити висновки, приймати рішення, виробляти вміння орієнтуватися і адаптуватися в різних умовах, захищати свої і поважати інтереси інших. Особливо слід звернути увагу на ігрові технології з використанням краєзнавчого матеріалу. Це важливо у 5−7 класах при вивченні історії України та історії Полтавщини, коли діти починають знайомитись з історією нашої держави, краю, з традиціями і культурою нашого народу. Від того, наскільки ми зможемо зацікавити дітей, зародити в їх душах повагу і любов до України, її історії і народу, буде залежати подальше формування патріота і громадянина [2;С.3−8].

На уроках історії та у тематичних позакласних заходах можливо використання фрагментів популярних ігрових програм «Поле чудес», «Найрозумніший», «Що? Де? Коли?», «Розумники та розумниці». Ефективними можуть бути і заочні подорожі, розгадування історичних кросвордів, вікторин, пізнавальних марафонів, мозкових штурмів, дебатів, рольових ігор, турнірів ерудитів, елемент «Чорного ящика».Але слід пам’ятати, що гра на уроці буде результативною лише в разі дотримання наступних принципів і правил:

1. Чітке усвідомлення дидактичних цілей використання ігрових елементів у навчальному процесі.

2. Відсутність сторонніх спостерігачів. При цьому залучення всіх дітей класу до активної діяльності.

3. Забезпечення в ігровій діяльності моменту несподіваності, непередбачуваності.

4. Зміни правил гри, щоб не втрачати зацікавленості учнів.

5. Врахування індивідуальних особливостей учнів, використання можливостей гри для розвитку вміння працювати в колективі.

Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їх творчих здібностей. Дитині хочеться повторити позитивний досвід на вищому рівні складності завдань. При цьому, непомітно для себе, дитина залучається до навчальної праці, пізнає її радість. Таким чином, гра в навчальному процесі пробуджує інтерес до навчання, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри з-поміж інших форм виховної діяльності полягає в тому, що вона досягає своїх цілей непомітно для учня.

Але для того, щоб мати позитивний результат, слід дотримуватись основних вимог:

— врахувувати вікові, психічні та фізичні особливості дітей при виборі теми і форми;

— дотримуватись принципу доступності;

— враховувати рівень зацікавленості дітей щодо обраної теми;

— створити умови для розвитку інтелектуальних, розумових, творчих здібностей дітей;

— залучити до роботи всіх дітей;

— застосовувати різні форми і види ігрової діяльності.

Отже, слід також пам’я тати, що для дітей гра — це не тільки розвага, а й праця, яка вимагає певних сил, здолання певних труднощів, потребує реалізації своїх здібностей, а від вчителя-організаторавинахідливості в розробці та проведенні і справедливості в оцінці результатів.

Щоб залучити дітей до гри, потрібно зробити її цікавою, змістовною, а основне-заохотити унів брати в ній участь. Як бачимо, реалізувати це зовсім не важко, потрібно лише дотримуватися певних вимог та мобільно вирішувати труднощі, які виникають в процесі гри.

Ігри важливо проводити систематично, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово їх ускладнювати, урізноманітнюючи різними методами і формами (наприклад, «історичне передбачення»).

А для того, щоб визначити ставлення школярів до ігор з метою врахування їх інтересів і побажань, можна провести опитування або анкетування, так як успіх у навчанні забезпечується не лише тим, наскільки точно реалізується методична система, а й тим, наскільки творчо педагог підходить до реалізації спектру різних знань, використовуючи на уроках прийом гри.

Розділ 2. Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах

2.1 Нетрадиційні уроки в арсеналі організаційних форм навчання історії

Протягом тривалого часу в нашій країні була поширена класно-урочна система навчання, яка дозволяла вчителеві одночасно навчати багатьох учнів. Головним компонентом цієї системи є урок. Це частина навчального процесу, яка є викінченою в смисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності уроків залежать ефективність навчального процесу.

Найчастіше уроки будувалися на основі закономірностей навчально-виховного процесу і характеризувалися поєднанням та реалізацією всіх дидактичних принципів і правил, забезпечуючи умови для продуктивної пізнавальної діяльності учнів із урахуванням їхніх інтересів та потреб. Такі уроки прийнято вважати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу: підготовка до вивчення теми, сприймання і осмислення матеріалу, закріплення його різноманітними вправами; перевірка, оцінювання знань, умінь, навичок; узагальнення й систематизація знань.

Традиційні уроки відіграли значну позитивну роль у навчанні школярів. Проте вже в середині 70-х років минулого століття з’явилася тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нетрадиційних (нетипових) уроків, головною метою яких є пробудження інтересу школярів до навчальної праці. 10;С.13−19].

Нетрадиційний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи. Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало зацікавлення в учнів, сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню.

Для нетрадиційних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання — оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.

Порівняно із звичайним, нормативним заняттям, нетрадиційний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. Навчання на ньому спрямоване на підвищення їхніх знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь[12;С.45−55].

Крім цього, такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, способи дії нетрадиційних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їх часто відзначають, як «урок-гра», «урок-змагання», «екологічна гра в завданнях» тощо.

Водночас не слід перетворювати нетрадиційні уроки в головну форму роботи в школі: вони не завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів, високою результативністю, властива їм і велика витрата часу.

Істотно важливе значення для нетрадиційного уроку має організаційна форма навчання. З цього погляду їх поділяють на такі типи:

1. Уроки змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки типу КВК). Такі уроки передбачають поділ на грипи, що змагаються між собою; проведення різноманітних конкурсів та оцінювання їх результатів.

2. Уроки громадського огляду знань (уроки-заліки, уроки-консультації, уроки взаємного навчання). До них звертаються, щоб оцінити найскладніші розділи навчальної програми. Ці уроки спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, навчального року.

3. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-диспути, конференції, телеуроки). Вони передбачають самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи.

4. Театралізовані уроки (виконання ролей за сценарієм, імітація певної діяльності). Збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Особливо цінним є для школярів 1−2 класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності, забезпечує зв’язки природознавства з предметами естетичного циклу.

5. Уроки-подорожі, мандрівки. Пов’язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення.

Найвищої майстерності у проведенні такого уроку досягає той учитель, який дозволяє своєму класові вільно почуватися і переживати, але утримує його втих рамках, які потрібні для успіху в навчанні. Користуючись свободою творчості й самостійної діяльності, учні не повинні забувати, що вони на уроці та дотримуватися певної дисципліни[33;С.6−13].

Успішне викладання не існує без стимулювання активності учнів в процесі навчання. Компонент стимулювання не обов’язково слідує за організацією. Він може передувати їй, може здійснюватися одночасно, можливо і по закінченню. Педагогікою накопичені багато чисельні методи стимулювання активної навчальної діяльності, розроблені спеціальні методи стимулювання. Активізація діяльності школярів за рахунок привертання уваги учнів до теми, збудженням пізнавального інтересу. Важливо не тільки забезпечити потребу у вивченні теми на початку уроку, розкриваючи її значення, але і продумати методи активізації, які будуть використані під час уроку і особливо в його другій частині, коли настає природне стомлення школярів і вони потребують впливу, який знімає напруження, перевантаження і викликає бажання активно засвоювати навчальний матеріал [30;С.4−8]. Нетрадиційним буде урок зіставлення історичних явищ. Нетрадиційний урок, який спирається на створення в навчальній діяльності ігрової ситуації, стимулює цікавість учнів. Гра вже давно використовується в навчанні. В практиці роботи вчителів використовуються ігри з пізнавальним змістом. Наприклад, нетрадиційним є урок-гра-подорож.(див.додаток № 1.)При проведені нетрадиційного уроку можливе створення ситуації навчальної дискусії. Відомо, що при суперечці народжується істина. Але суперечка і викликає збільшену зацікавленість до теми. При використанні такого методу активізації застосовуються історичні факти. Створення ситуації суперечки, навчальної дискусії вчителем на будь-якому уроці носить елемент нетрадиційності. Для цього учням спеціально пропонується висловити свої думки про причини того чи іншого явища, змоделювати ту чи іншу точку зору. Тут традиційним стало питання: «А хто думає інакше?» і якщо такий спосіб викликає суперечку, то учні розділяються на прибічників і противників того чи іншого пояснення і з нетерпінням чекають пояснення учителя. Така нестандартна форма виступає в ролі метода стимулювання активного навчання школярів [19;С40−43].

Розглянемо докладніше найпоширеніші різновиди нетрадиційних уроків.

Урок-вікторина.Термін «вікторина» визначається, як гра, що являє собою ряд питань із різних галузей людської діяльності, які потребують відповідей в усній чи письмовій формі. Оскільки вікторина — це різновид гри, то діти залюбки стають її учасниками.

Проведення уроку-вікторини в початкових класах буде результативним лише за вмілої підготовки вчителем цього уроку.

В основі вікторини лежить запитання, на які мають відповісти окремі учні чи команди, тому від змісту, форми та характеру запитань залежатиме результат вікторини. Складаючи запитання вікторини, вчитель повинен урахувати вік, інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів свого класу. Володіючи такою інформацією, він зуміє правильно обрати ту тему уроку, яку можна провести у формі вікторини, застосовуючи досвід і знання учнів.

Урок-вікторина має характер змагання, що також повинно впливати на побудову запитань. Для активнішого змагання запитання вікторини слід формувати чітко, конкретно, без зайвих слів.

Урок-вікторину слід використовувати, як підсумковий до певного розділу.

Урок-КВК.Це своєрідна гра-змагання команд веселих та кмітливих, що розгортається на уроці. Характерною ознакою такого уроку є його насиченість позитивними емоціями. Безперечно, що урок, повний емоцій. На довший час збережеться у пам’яті учнів. До того ж, він сприяє засвоєнню знань, розвиває активність, спостережливість, дотепність.

Для уроку-КВК притаманними є певні особливості.Перш за все треба організувати, як мінімум дві команди, які братимуть участь у КВК. Команди повинні знайти собі цікаві назви та обрати капітанів.

Другим важливим моментом уроку-КВК є наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Склад журі може бути різноманітним, включаючи вчителя-класовода, і учнів з активу класу, старшокласників, а також запрошених представників адміністрації школи, батьків.

Чи не найважливішим для уроку-КВК є вдалий вибір його теми і змісту змагань. Тему варто вибирати таку, що її учні добре засвоїли на попередніх уроках історії. Іноді темою уроку-КВК може бути частина будь-якого розділу.

Щодо змісту уроку-КВК, то його повинні формувати такі конкурси, які б мали триєдину мету і за тривалістю вмістилися б у відведений для уроку час.

Урок-конференція.Уроку передує обов’язкова самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученням учителя вивчають задане питання з наукової та художньої літератури, періодичних видань, історичного документу тощо.

Таким чином, володіючи інформацією з різних джерел, учитель разом з учнями будує урок-конференцію. Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, які здобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.

Дуже добре, коли на уроці-конференції виступили складаються не лише із словесних розповідей. Кожну розповідь може супроводжувати показ таблиці, ілюстративний матеріал чи наочний посібник.

Урок-подорож.При уявній подорожі в минуле може відбуватися все те, що супроводжує кожну справжню подорож — яскраві враження, позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять у класі за партами і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад вчителя. Тут учитель уже виступає в ролі капітана корабля, штурмана, ведучого і т.д., а школярі є мандрівниками, які слідуючи вказаному вчителем курсу, подорожують у просторі або часі. Юні мандрівники зустрічаються з новими явищами, спостерігають цікаві історичні процеси, ознайомлюються з різноманітними історичними подіями, постатями, роблять висновки та узагальнення(див.додаток № 2).

Основний позитивний момент уроку-подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення.

Головним і найскладнішим завданням вчителя на уроці-подорожі є створення такої обстановки, за якої учні уявили б себе справжніми мандрівниками. Для цього він повинен дібрати і вміло поєднати ілюстративний матеріал, магнітофонні записи, діафільми та відеозаписи.

Урок-казка.Одним з видів нетрадиційного уроку є урок-казка.Найдоречніше його застосовувати в 5 класі, під час вивчення курсу «Вступ до історії України». Такий урок треба про-водити, використовуючи казкових персонажів, героїв мультфільмів, кінофільмів. Але казку можна написати і вибрати казкових героїв самим, спираючись на той матеріал, що вивчається у класі.

Уроки-казки супроводжуються кольоровими ілюстраціями, різно-барвними картинками, які викликають в учнів естетичні емоції, відчуття краси математики. Казки та ілюстрації до них інколи виготовляють самі учні. Іноді як домашні завдання на вихідні або на канікули пропоную на-писати математичну казку школярам, бо казка допомагає формувати уяву. Особливо це важливо в 5 та 6 класах у процесі підготовки до вивчен-ня історії. Крім того, на уроках, на яких знаходиться час для казки, зав-жди панує гарний настрій, а це — запорука продуктивної праці.

Казки часто допомагають зрозуміти, чим живе учень, про що мріє. Створюючи казку, діти творчо підходять до завдання, вигадують, виявля-ють літературні здібності. Сама казка — це незвичне явище на уроках історії, а все незвичне робить дітей сміливішими. Хоча казка завжди викликає в дитини почуття радості і зацікавленості, все-таки проводити такі уроки варто не частіше 2−3 рази на рік [21;С.52−69].

Проведені уроки повторення та узагальнення вивченого матеріалу у вигляді казки привертають увагу учнів до вивченої теорії. Оскільки про-сте заучування та повторення означень і теорем швидко-втомлює учнів, то така форма організації навчання дає змогу тримати увагу учнів, постійно підтримуючи їхній інтерес до подій, які відбувалися на уроці, дозволяє підвищити інтерес до історичного матеріалу. Казка — це завжди щось цікаве, щось з дитинства. Навіть ті учні, яким важко вивчити означення чи термін, активно включаються в роботу; роблять певні логічні виснов-ки, аналізують почуте.

Розробка й проведення уроку-гри.Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, можна проводити сюжетно-рольові ігри з одним учнем, групою або всіма учнями класу. Ці ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального предмету. Навіть пасивні на уроках діти хочуть вступити в гру. Ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, привчають до колективних форм роботи.

Ефективною є гра, що проводиться з настановою на перемогу. Система підбиття підсумків гри передбачає:

— доброзичливе ставлення до учня;

— позитивне оцінювання зусиль учня;

— конкретні вказівки, спрямованні на покращення досягнутого результату.

Рухливі ігри, нестандартні завдання запобігають перевтомленню, підвищують працездатність, сприяють фізичному розвитку, формує в них конкретні уявлення. Полегшує оволодіння абстрактними поняттями.

Призначення ігор різноманітне. Це й ознайомлення з новим матеріалом, і закріплення, повторення раніше набутих знань.

В процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу, спостережливість, кмітливість. В грі всі діти займають активну позицію. Ігри на уроках пов’язані з розвитком пізнавальних інтересів школярів, розвивають усне мовлення та логічне мислення школярів[13;С.11−15].

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробудження у душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Ігри розвивають мислення, кмітливість, збагачують увагу учнів, спонукають їх до пошуку, активізують клас під час вивчення нового і закріплення вже вивченого матеріалу. Гра — творчість, гра — праця. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосере-джуватися, мислити самостійно, розвивається потяг до знань. Захопившись, учні не помічають, що вчаться, — пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в незвичних ситуаціях, поповнюють запас уяв, понять, розвивають (фантазію, зорову пам" ять. Навіть найпасивніші з учнів включаються в гру з великим бажанням, докладаючи зусилля, щоб не підвести товаришів по грі. Процес гри, її результати часто спонукають деяких учнів замислитися, які прогалини є в їхніх знаннях та як їх ліквідувати [28;С.11−118].

Усі структурні елементи гри між собою взаємозв" язані: без ігрового задуму, ігрових дій, без правил гра втрачає свою специфічну форму. Поєднання всіх елементів гри та їх взаємодія підвищують організованість, ефективність гри, приводять до бажаних результатів.

Під час гри учні, допомагаючи один одному, значною мірою самостійно набувають нових знань. Але необхідно уважно стежити за збере-женням інтересу школярів до гри, бо засоби і способи, які підвищують емоційне ставлення до гри, впливають на виконання дидактичного зав-дання. При цьому математичний аспект гри виводиться на перший план. Лише тоді гра виконуватиме свою роль у математичному розвитку учнів і вихованні їхнього інтересу до вивчення історії. Підтримуючи інтерес до гри, до предмета математики, одні й ті самі етапи гри треба варіювати [9;С23−25].

У багатьох іграх в основу покладено принцип змагання, який підсилює емоційний характер уроку. Кращі результати гра приносить, коли змаган-ня відбувається між командами, а мотив змагання виражається в назві гри. Наприклад: «Історичний футбол», «Брейн-ринг», «КВК» та інші. При цьому учні прагнуть самі добре виконати завдання і спонукати до цього своїх товаришів, стають уважними, зосередженими, дисциплінованими.

Ігрові форми уроків варто широко використовувати як засіб навчан-ня, виховання і розвитку. Гра вчить бути витриманим і у важкі хвилини боротися до кінця. Організовуючи подібні уроки-ігри, доцільно продуму-вати такі питання методики:

¦ мета гри: якими вміннями і навичками учні мають оволодіти;

¦ кількість гравців;

¦ які дидактичні матеріали і посібники потрібні для гри;

¦ на скільки часу розрахована гра;

¦ як з найменшими витратами часу ознайомити учнів з правилами гри;

¦ як залучити всіх учнів до гри;

¦ які висновки слід зробити в кінці гри.

В сучасних умовах важливість нетрадиційного уроку полягає в тому, що він підвищує ефективність навчання, зацікавлює учнів до вивчення нового матеріалу. Це зумовлює те, що у фаховій літературі, на сторінках періодичної преси, на засіданнях методичних об'єднань шкіл, на наукових конференціях ВНЗ розглядають ці важливі для теорії та практики початкової освіти питання. Сьогодні відбуваються дискусії щодо визначення сутності нетрадиційних уроків та цінності такої форми занять у навчанні.

Отже, в умовах зміни педагогічної парадигми нетрадиційний урок як своєрідне педагогічне явище бурхливо розвивається, постійно набуваючи нових рис. Він — дитя перебудови суспільства і школи, і доля його пов’язана з долею цього процесу. Я вбачаю у використанні нетрадиційних форм і методів навчання можливість зробити процес на-вчання цікавим та всепоглинаючим; створити у дітей робочий настрій; допомогти подолати труднощі в засвоєнні навчального матеріалу.

Всі ці завдання можна реалізувати за допомогою проведення нетрадиційного уроку, розбавити традиційний навчальний процес чимось новим, цікавим, ще невідомим для учнів, і цим самим дати їм поштовх для дослідження певної проблеми. Найкраще це можна зробити, використавши саме прийом гри.

Основний позитивний момент від сукупності цих процесів полягає в тому, що учні відчувають себе першовідкривачами, науковцями, самостійно роблять висновки, вирішують важливі проблеми.

2.2 Дидактична гра на уроці історії як система ігрових проблемно-пізнавальних завдань

Ігровий стан — це ознака, що характеризує специфічне, емоційне відношення учнів до запропонованої вчителем ігрової навчальної діяльності. Це складний психолого-педагогічний феномен учбово-емоційного стану учнів. Уміння викликати у школярів бажання брати участь у дидактичній грі і педагогічно грамотно управляти динамікою психологічного стану учнів на уроці історії входить у число найбільш важливих аспектів діяльності вчителя.

Ігрове спілкування як складова частина учбової гри також належить до важливих її складових, адже в процесі учбового спілкування відбувається розв`язання проблемних і пізнавальних завдань, з яких, власне, і складається дидактична гра. І, нарешті, ігрова навчально-педагогічна діяльність, під якою ми розуміємо сам процес учбової гри, активне співробітництво вчителя і учнів. Вона породжується специфічною сумою пізнавальних і психологічних потреб (грати цікаво, сам по собі інтерес до гри як до захоплюючої форми діяльності служить могутнім стимулом активного включення у пізнавальний процес, у пошук). Урок для учнів як традиційна, звична для них форма учбової діяльності, ніби припиняє свої існування, трансформується у щось захоплююче і цікаве. Традиційна його сутність перетворюється на ігрове спілкування та ігрову навчально-педагогічну діяльність. Учні отримують величезні можливості для творчості, активного навчального спілкування, узагальнення і систематизації учбового матеріалу, інтенсивного інтелектуального розвитку. Вчитель же, не втрачаючи своєї традиційної ролі на уроці, разом з тим перетворюється в організатора гри, консультанта-порадника, арбітра. Це, безумовно, ставить принципово нові, підвищені вимоги до рівня професійного мислення вчителя історії, гуманізує його взаємовідносини з учнями, сприяє створенню атмосфери націленості на інтенсивну навчально-ігрову роботу. Дидактична гра вимагає від вчителя значної інтелектуально-емоційної напруги, динамізму, мобілізації особистісного творчого потенціалу, необхідності створення власної технології організації і проведення учбових ігор. Спільна навчально-ігрова діяльність педагога і учнів є за своєю сутністю творчою діяльністю, для якої характерні: значна емоційна піднесеність, стійкий пізнавальний інтерес, висока інтенсивність засвоєння знань[25;С.45−52].

Дидактична гра, якщо вона детально продумана і добре організована, завжди цікава, захоплююча як для учнів, так і для вчителя, надає їм можливість для певного випробування себе, своїх можливостей, стимулює до подолання тих чи інших навчальних труднощів. Їхнє долання сприймається учнями як особистий успіх і, навіть, як відкриття своїх творчих, пізнавальних можливостей[17;С.18−130].