Основні положення теорії колективу А.С. Макаренка

На основі плідної педагогічної діяльності в колонії для неповнолітніх правопорушників і в комуні А. Макаренко розробив теоретичні положення про колектив. Вважається, що для згуртованого дитячого колективу характерні єдність мети, наявність у ньому загальної відповідальності, здорової громадської думки, позитивних традицій і захоплюючих перспектив, бадьорого життєрадісного тону, атмосфери довір'я, високої вимогливості, самостійності та ініціативи [1, с. 8].

У створенні дитячого колективу педагог керувався низкою принципів:

• — А. Макаренко розглядав колектив як частину суспільства. Тому вважав, що інтереси цієї групи не можуть протирічити інтересам суспільства, тобто лише суспільно значущі цілі і виниклі на цій основі стійкі відносини взаємної відповідальності і спільності з іншими колективами, із суспільством в цілому є умовою існування колективу. Цей принцип передбачає соціальні цілі виховання;
• — умовою існування дитячого колективу є сумісна діяльність його членів (навчання; суспільно корисна ігрова, спортивна та інші види діяльності), спрямовані на досягнення соціально значущих цілей;
• — наявність у колективі стосунків взаємної відповідальності (ділових відносин).

А. Макаренко запропонував таку класифікацію колективів: первинний і вторинний .

Первинний колектив: його члени знаходяться в постійному діловому, дружньому, ідеологічному або побутовому об'єднанні. Саме в колонії і в комуні діти і підлітки разом навчалися, працювали, відпочивали, харчувались і спали. Первинний колектив, на думку А. Макаренка, — це основа впливу на особистість і разом з тим ланка між особистістю і вторинним колективом.

Вторинний колектив — це об'єднання первинних колективів. Проте вторинний колектив — це не сума колективів, а єдиний колектив, об'єднаний спільною метою і сумісною діяльністю. У А. Макаренка первинні колективи колонії чи комуни були об'єднані спільною метою (навчальна, виробнича діяльність, гра, спортивна діяльність, єдиний режим тощо).

Первинний колектив має пройти певні етапи або стадії розвитку. Перший етап характерний тим, що в цей час відбувається формування дитячого колективу, він знаходиться в стадії розвитку; організатор і керівник цього колективу є виразником суспільних вимог. Умовою формування колективу за А. С. Макаренком є категоричність, послідовність і безкомпромісність вимог на основі норм моралі та інтересів створюваного колективу. На першому етапі виділяється актив колективу.

Другий етап відрізняється від першого ще й тим, що колектив із розрізненої аморфної маси перетворюється у складний організм з чітко вираженими органами. Ці органи (актив) мають здатність самостійно розв’язувати головні питання життя колективу. При цьому до членів активу повинні ставитись нові, підвищені вимоги, що А. Макаренко розглядав як закон руху колективу [13, с. 96−102].

Найбільш характерною ознакою третього етапу розвитку колективу є те, що до окремої особи вимоги ставить більшість його членів.

Отже, колектив проходить три етапи (стадії) свого розвитку. Проте часто спостерігається нерівномірність цього розвитку, тобто члени колективу можуть знаходитись на різних етапах свого становлення.

Рушійною силою розвитку колективу є громадська думка: спільність моральної оцінки, суджень і наполегливе прагнення частини, більшості або всіх членів колективу досягти реалізації певних завдань. Умовою подальшого розвитку колективу є постановка нових завдань. Коли ж відсутні нові перспективи, починається застій і поступовий розвал колективу. Дуже добре в цьому плані у педагогічній практиці А. Макаренка використовувалась система перспективних ліній (близька, середня і далека перспективи).

Досить цінним у педагогічній практиці А. Макаренка є створення зведених загонів, коли до складу такого об'єднання входили командири на правах рядових його членів, а командиром над ними призначався один з їхніх підлеглих.

Значне місце у створенні дитячого колективу належить педагогові. З цього приводу А. Макаренко писав, що краще мати в колективі педагогів 5 слабких вихователів, об'єднаних, запалених однією думкою, одним принципом і стилем, які працюють єдино, ніж десять хороших, які працюють по-своєму, хто як хоче. Не можна виховати колектив, якщо 15 педагогів будуть виховувати по-різному [15, с. 24−37].

Про свою теорію виховання А. Макаренко писав: «…ніякий метод не може бути виведений з уявлення про пару — учитель плюс учень, а може бути виведений тільки з загального уявлення про організацію школи і колективу». Саме тому, напевне, він з осудом ставився до індивідуального підходу до учнів у школі, називаючи його гіпертрофією індивідуального підходу.

Таким чином, основними положеннями теорії А. Макаренка про колектив є:

• — теорія і методика створення колективу;
• — визначення колективу як об'єднання;
• — ознаки колективу (частина суспільства, його зв’язок з іншими колективами, сумісна діяльність членів колективу, наявність стосунків взаємної відповідальності, тобто ділових відносин);
• — етапи (стадії) розвитку колективу;
• — класифікація колективів і зв’язок первинних колективів у вторинному;
• — громадська думка колективу;
• — позитивні традиції;
• — гра;
• — захоплюючі перспективи розвитку колективу;
• — мажор (бадьорий, життєрадісний тон);
• — атмосфера довір'я;
• — самостійність та ініціатива колективу;
• — висока вимогливість.

Ці теоретичні положення про колектив були розроблені і апробовані А. С. Макаренком у закритій системі - колонії і комуні для неповнолітніх правопорушників. Проте ці дещо демократичні вимоги до виховання юного покоління протирічили інтересам тоталітарного режиму Радянського Союзу. Тому А. Макаренко був звільнений від керівництва колонією .

У додатках «Проблеми шкільного радянського виховання» А. Макаренко занотував, що кожна особистість має право добровільно перебувати в колективі. А колектив, коли вона знаходиться в ньому, вимагає безперечного підкорення. При цьому член колективу не має права вирішувати особисті питання без згоди і дозволу колективу.

У роботі «Проблеми шкільного радянського виховання», зокрема у першій лекції «Методи виховання», автор писав, що його вважають фахівцем з роботи з безпритульними. Проте, як заперечував А. Макаренко, він працював 32 роки, з них 16 років у школі. Тому педагог відзначав, що його практичні висновки можуть бути віднесені не лише до безпритульних важких дітей, а і до кожного дитячого колективу [14, с. 36]. У цій же роботі він зазначав, що якби йому дали школу, то першим завданням було б створення єдиного шкільного колективу.

Таким чином, аналіз виховної системи А. С. Макаренко, виявлення її мети, логіки і змістовних положень дозволяють встановити, що багато педагогічних знахідок педагога-новатора знайшли свій розвиток в сучасних філософських, психологічних і педагогічних теоріях. Це свідчить про інваріантне, об'єктивне і непрохідне значення ряду відкриттів А. С. Макаренко. Ефективність його концепції виховання доводить конструктивність сучасного інтеграційного підходу в практико-орієнтированому вихованні, що об'єднує на основі доцільності і діалектичності особову і соціальну (колективну) парадигми виховання.

Найважливішим внеском у педагогічну науку була розроблена А. С. Макаренко теорія виховного колективу.

Виховним колективом Макаренко називав таку форму організації життя дітей, яка, повнокровним і радісним дитячим життям, максимально задовольняє дитячі життєві потреби, в той же час є виховує школою, успішно роздільної всі виховні завдання, що випливають з вимог нашого суспільного розвитку.

У розробці теорії виховного колективу А. С. Макаренко виходить з основних положень історичного матеріалізму. Виникнення і розвиток колективних зв’язків людей є процес об'єктивно-закономірний.

Величезну роль відіграє колектив у розвитку людської особистості.

Ясно, що і дитячий колектив — є явище об'єктивно-закономірне. Діти живуть і виховуються в колективах. Такі колективи виникають в сім'ї, на вулиці, у дворах будинків, в школі і т.д. Але не всякий дитячий колектив є виховним. Найчастіше колективи дітей виникають і живуть стихійно, тому центральним завданням педагога є організація дитячого колективу. Виховати колектив — це педагогічно доцільна організація дитячого життя, в результаті якої виховується певний тип людей, тобто досягаються певні виховні цілі.

Найчастіше, говорячи про виховну роль дитячого учнівського колективу, підкреслюють, що організований дитячий колектив є в руках педагога потужним чинником впливу на окремих учнів, що він допомагає педагогу в проведенні заходів виховного характеру: в організації громадської роботи, допомоги відстаючим учням і т.п. У цьому випадку звичайно мається на увазі більш-менш дружний, організований досвідченим керівником клас, і ця згуртованість класу розглядається як важливий виховний чинник.

Рівень виховної роботи в таких класах зазвичай вище, ніж у тих класах, де немає дружби, згуртованості й організованості дітей. Але такого типу класний колектив не є ще виховний колектив. Правда, можна сказати, що це явища одного порядку, але такий класний колектив є тільки один з елементів організації життя і діяльності того виховного колективу, який має на увазі Макаренко.

Виховний колектив, за Макаренком, — це наукова організація виховного процесу. Не звичайний колектив, який ми звикли уявляти собі, нехай навіть найкращий, організований і натхнений, що склався в ході життєвої діяльності тієї або іншої групи радянських людей, а спеціально з педагогічними цілями науково організований виховний колектив як форма організації дитячого життя.

Про комуні ім. Дзержинського, де була в повній мірі розгорнута його виховна система, А. С. Макаренко говорив, що її можна порівняти зі спортивним залом. Як у спеціального обладнаному спортивному залі група людей щодня, систематично під керівництвом досвідченого інструктора займається на снарядах і завдяки цьому стає через певний час добрими спортсменами, так само і комуна була першокласно обладнаним «виховним спортзалом». Тут кожен рух життя вихованців і все їхнє життя в цілому представляли собою вправи на найскладніших «виховних снарядах» під керівництвом педагога. Завдяки цьому вихованці формували свої характери, погляди, знання, навички, традиції, норми поведінки і ставали передовими радянськими людьми.

Це була спеціально з педагогічними цілями організовуються виховує школа життя; вона більш ефективно діяла у виховному відношенні, ніж звичайна «школа життя». Ось в якому сенсі треба розуміти А. С. Макаренка, коли він говорить про дитячий колектив, про його виховної ролі.

Підводячи підсумок всьому вище сказаному, робимо наступний висновок. В основі теорії виховного колективу лежить декілька положень. Перше полягає в тому, що тільки в процесі діяльності дітей, в результаті вправи залучених в діяльність природних сил, відбувається розвиток цих сил. У результаті цього утворюються знання, вміння, навички, звички, погляди і формується особистість в цілому. Це положення А. С. Макаренко назвав «педагогіка паралельної дії». Ця методика є способом управління процесом виховання дітей у різних видах діяльності у відповідності з поставленими цілями. У цьому й полягає головне завдання виховання і в цьому полягає сутність і цінність педагогічної майстерності. Іншим, не менш важливим положенням є ідея єдності виховання і життя, яка розкриває природу процесу виховання та його зміст.