Педагогічна діяльність Миколи Івановича Пирогова

Педагогічна діяльність

Миколи Івановича Пирогова

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика суспільно-педагогічного руху 60-х років ХІХ ст.

2. Практична діяльність М.І. Пирогова-педагога

3. Система народної освіти і проблеми дидактики

4. М.І. Пирогов про виховання дітей

5. Основні проблеми «Питань життя»

Висновки Література

Вступ

Микола Іванович Пирогов (1810−1881) народився у Москві, у сім'ї казначейського чиновника. Після закінчення Московского університету (медичний факультет) він готувався в Дерпті (м. Тарту) до професуриі після дисертації на ступінь доктора медичних наук протягом двох років займався В Німеччині вдосконаленням своїх знань. У віці 26 років він став професором хірургії спочатку в Дерптському університеті, а потім у Медико-хірургічній академії у Петербурзі.

В 1854 році під час облоги Севастополя Пирогов за власною ініціативою був направлений на фронт на чолі з організованою ним общиною «сестер милосердя».

В 1856 році з’явилась стаття Пирогова «Питання життя», яка висвітлювала важливі питання виховання. Вона звернула на себе увагу суспільства передовими ідеями про суспільне виховання, зробила ім'я автора широко відомим.

В 1856 році Пирогов був призначений керівником Одеського учбового округу. Олександр II негативно відносився до Пирогову, вважаючи його «красним» (хоча він був лібералом), але, призначаючи його на цей пост, хотів створити видимість турботи царського керівництва про народну освіту. Протягом дворічного управління Одеським учбовим округом Пирогов намагався підняти значення педагогічних рад гімназії, внушав директорам і учителям учбових закладів думку про необхідність гуманного відношення до дітей, підготував відкриття університету в Одесі. Ліберальна діяльність його у якості керівника учбового округу визвала в одеського генерал-губернатора підозру у вільнодумстві і підриві авторитету влади. Пирогов був переведений у Київ на посаду керівника Київського учбового округу. Тут продовжував покращувати роботу шкіл, рекомендував учителям відвідувати уроки один одного, заохочував педагогічні пошуки вчителів, ввів у практику гімназій позакласні літературні бесіди, сприяв відкриттю у Києві одній з перших в Росії недільних шкіл для дорослих.

Коли у 1861 році Порогов був звільнений з посади керівника, прогресивна спільнота Києва влаштувала йому урочисті проводи.

Керівництво зробило вигляд, що воно має на меті використати досвід Пирогова як педагога, і назначило керівником молодих людей, які готувались за кордном до професури, але в 1866 році позбавило його і цієї посади. Великий хірург, видатний учений, суспільний діяч та педагог, Пирогов повинен був піти ще повний сил у свій невеликий маєток на Україні, де й помер у 1881 році.

Ім'я Миколи Івановича Пирогова складає гордість і славу Вітчизняної педагогічної науки, народної освіти. Своєю видатною діяльністю як в області медицини, так і освіти М. І. Пирогов заслужив визнання широких мас і педагогічної спільноти. Його педагогічні ідеї є джерелом наукової творчості і практичної діяльності. Вони близькі нам і сьогодні актуальністю поставлених проблем, таких, як єдність школи і життя, педагогічної науки і практики; виховуюче навчання, «гармонійний розвиток усіх вроджених сил народу», виховання людини — громадянина, корисного своїй державі.

У даній курсовій роботі ми намагатимемось розкрити зміст педагогічної діяльності видатного педагога, просвітителя і організатора народної освіти М.І. Пирогова, творча спадщина якого ввійшла в скарбницю вітчизняної педагогіки.

1. Загальна характеристика суспільно-педагогічного руху

60-х років ХІХ ст.

60-ті роки ХІХ ст. (починаючи з 1855 року) були в Росії періодом великого суспільного руху, обумовленого зростаючими протиріччями між розвитком виробничих сил і гальмуючими цей розвиток кріпосними відносинами. Кримська війна 1853−1855 років особливо яскраво розкрила застарілість кріпосної системи. Не дивлячись на героїзм солдатської маси і багатьох воєначальників, Росія внаслідок економічної та технічної відсталості, неправильної стратегії вищого командування потерпіла поразку.

У 60-ті роки ХІХ ст. у Росії широко поширились ідеї матеріалізму, спостерігався подальший розвиток критичного реалізму й ідеї народності мистецтва, літератури і виховання. Ці ідеї, однак, по-різному сприймались представниками різних світоглядів.

Важливою складовою частиною суспільного руху був потужний педагогічний рух того часу. Гостра критика кріпосного виховання, боротьба проти класової школи зо всенародну освіту, яка дає широкий світогляд, за виховання людини і громадянина, за освіту жінок, боротьба проти прагматизму і схоластики, зубріння і муштри, за повагу до особистості дитини, розробка на прогресивних засадах дидактичних питань, вимога широкої мережі народних шкіл, автономія вищої школи — такими були найважливіші питання, які висувалися російською прогресивною педагогікою 60-их років ХІХ ст.

Педагогічний рух не був, звичайно, одноманітним. Педагоги, що належали до різних суспільних напрямків, трактували питання зі своїх класових позицій.

У цей період виникає ряд суспільних організацій, котрі ставлять собі за мету вирішення насущних проблем педагогічної теорії і практики. У 1859 році створюється Петербурзьке педагогічне товариство. В його роботі брали участь П.Г. Рєдкін, К. Д. Ушинський, В.Я. Стоюнін, В.І. Водовозов, Д. Д. Семенов, А. Я. Герд і багато інших педагогів та методистів.

В 1861 році при Вільному економічному товаристві створюється Комітет грамотності, де обговорюються питання організації народної школи. Виникають різноманітні суспільні педагогічні організації. Організовуються недільні школи, в яких ведуть свою роботу і новатори. Створюються школи для дітей робітників, а у деяких місцях — дошкільні установи.

Під впливом суспільно-педагогічного руху розвивається в ці роки педагогічна журналістика; на сторінках журналів жваво обговорюються найважливіші питання виховання і навчання.

Видавались: «Журнал для виховання» (виник в 1857 році, з 1860 року виходив під назвою «Виховання»; у ньому було вміщено декілька перших статей К. Д. Ушинського); «Російський педагогічний вісник», «Вчитель» (виходив з 1860 до 1870 року, був присвячений майже винятково питанням народної школи); «Педагогічний збірник» (журнал видавався Головним управлінням військово-учбових закладів з 1864 року, був присвячений загальним питанням виховання і середньої загальноосвітньої школи); «Ясна Поляна» (журнал видавався у 1861 — 1862 роках Л. М. Толстим, висвітлював досвід Ясно полянської школи. дуже гостро критикував царську і зарубіжну школу) та ін.

Питання виховання і народної освіти висвітлювались також літературними і політичними журналами.

Загальним питанням виховання присвячували свої сторінки на початку 60-их років навіть деякі спеціальні журнали. Так, у 1856 році в передовому журналі «Морський збірник» була опублікована відома стаття М.І. Пирогова «Питання життя».

2. Практична діяльність М.І. Пирогова-педагога

М.І. Пирогов був активнім учасником суспільно-педагогічного руху 60-х років ХІХ ст. Після закінчення медичного факультету Московського університету Пирогов читав лекції у Дерптському університеті, а потім у Петербурзькій медично-хірургічній академії.

У роки Кримської війни був у числі захисників Севастополя і вперше в Росії організував общину медичних сестер.

Виражаючи незадоволеність існуючими порядками, він вважав, що необхідних покращень у житті країни можна досягти шляхом реформ. Однією з найважливіших умов удосконалення суспільної дійсності він вважав освіту, тому так багато уваги приділяв питанням виховання, педагогіки і школи.

Бажаючи поширення освіти серед народу, він приймав участь і створенні недільних шкіл, боровся за загальнодоступність вищої освіти і висловлював багато цінних ідей по його вдосконаленню.

Широкий відгук у всіх верствах суспільства отримала його стаття «Питання життя» (1856 р.). У ній він показав своє відношення до дійсності, поставив насущні питання виховання і народної освіти. На противагу класовій політиці керівництва М. І. Пирогов захищав ідею рівного для всіх загальнолюдського виховання, виступав проти ранньої професіоналізації, стверджуючи, що професійному навчанню повинна передувати загальна освіта.

Невдовзі після появи статті керівництво, поступаючись суспільній думці, призначило Пирогова керівником учбового округу (Одеського, а потім Київського), де він користувався великою популярністю як гуманний і чуйний наставник молоді.

На цій посаді М.І. Пирогов багато зробив для удосконалення навчально-виховної роботи школи, для розвитку творчої ініціативи вчителів, їх підготовки. Він вважав, що одним з головних завдань школи, вчителів є пробудження в учнів бажання вчитися і творити.

Діючи за своїми переконаннями та всупереч офіційним вказівкам, Пирогов викликав незадоволеність державних чиновників та був звільнений. Герценівський «Дзвін» оцінював відставку Пирогова як одну з наймерзотніших справ уряду.

Останні 15 років М.І, Пирогов жив у селі Вишня, лікував хворих, працював над «Щоденником старого лікаря», чудовим твором про виховання.

Велику цінність мають висловлювання Пирогова про виховання дітей у сім'ї перед школою. Він закликав батьків до формування цілісної та правдивої людини з раннього дитинства, підкреслював необхідність вивчати особливості маленьких дітей, рахуватися з їхніми бажаннями та потребами. Цікавими є думки про особливості дитячої уваги, необхідність її вправляти, про співвідношення наочності і живого слова у виховання, про розвиток у дітей можливості здобуття реальної освіти через «розумні ігри», пов’язані з пізнанням предметів і явищ оточуючого життя, про значення дитячих ігор, його критичні зауваження з приводу штучності та надмірної систематизації занять у навчально-виховних закладах.

3. Система народної освіти і проблеми дидактики

Пирогов запропонував новий проект шкільної системи. спрямований проти класової школи. Він вважав, що основою шкільної системи повинна бути дворічна школа, звідки буде відкриватись доступ в середню школу всім. Свою шкільну систему він будував за принципом єдиної школи.

Пирогов пропонував шкільну систему з декількох ступенів, із відносно нетривалим терміном кожного, а саме: після початкової дворічної школи — прогімназія (неповна середня школа) двох типів з чотирирічним курсом; за нею йде гімназія також двох типів — з 3 — 5-річною тривалістю навчання. Цю систему завершує вища школа (університети та вищі спеціальні навчальні заклади).

Шкільна система, проект якої склав Пирогов, маже бути представлена наступною схемою:

Університет чи вищий спеціальний навчальний заклад Класична гімназія (5 років) Класична прогімназія (4 роки) Вищі спеціальні навчальні заклади Реальна гімназія (3 роки) Реальна прогімназія (4роки)

Елементарна (початкова) школа (2 роки) Головне місце в системі середньої школи Пирогов відводив давнім мовам (латинській т грецькій), російській мові та літературі, математиці та історії. Класичній середній школі він віддавав перевагу над реальною. Тривалість навчання в першій на два роки більша, ніж у другій. Усі навчальні предмети класичної гімназії мають загальноосвітній характер, тоді як у реальній гімназії частина навчальних годин зайнята прикладними (професійними) предметами, що значно знижує загальну освіту, яка давалась реальною гімназією, особливо. якщо врахувати, що курс її всього трирічний (тоді як в класичній гімназії - 5 років). У перших двох класах класичної і реальної прогімназій курс навчання практично однаковий. З ІІІ класу класичної прогімназії починається навчання латинській, а з ІУ класу — грецькій мовам. Ті, хто закінчили реальну прогімназію йдуть або в реальну гімназію, або в ІІІ клас класичної прогімназії, або на практичну роботу. З класичної гімназії можна вступати в університети чи у вищий спеціальний навчальний заклад, тоді як ті, хто закінчив реальну гімназію, приймаються лише у вищі спеціальні навчальні заклади, або ж ідуть на практичну роботу.

З метою полегшити отримання вищої освіти біднішим громадянам Пирогов пропонував зменшити оплату за навчання.

У своїх циркулярах по навчальному округу Пирогов звертав увагу вчителів на необхідність відкинути старі, догматичні способи викладання і застосовувати нові методи. Треба пробуджувати думку учнів, розвивати їх розумові здібності, формувати навички самостійної роботи.

Досвідчений вчитель повинен пробудити увагу учнів і розвинути в них інтерес до нового навчального матеріалу, а це, на думку Пирогова, — найголовніше для успішності навчання.

Основними дидактичними принципами Пирогов вважав усвідомленість навчання, активність і наочність.

Пирогов вніс значне поліпшення в роботу педагогічних рад гімназій, розширив зміст обговорюваних питань, увів у систему доповіді і обмін думками з дидактичних питань, всіляко заохочував методичні пошуки вчителів, рекомендував взаємовідвідування уроків.

Вимагаючи, щоб вчителі і керівники прогімназій і гімназій добре вивчали учнів та їх успішність, Пирогов пропонував переведення з класу в клас за результатами річної успішності учнів. Він негативно відносився до перевідних екзаменів, відмічаючи наявність у них значного елементу випадковості та формалізму.

До викладання у вищій школі Пирогов пропонував залучити великих учених, проводити семінари, рекомендував посилити бесіди професора з студентами, проводити практичні заняття і всяко розвивати у студентів навички поглиблення самостійної роботи.

4. М.І. Пирогов про виховання дітей

У своїй статті «Питання життя» Пирогов обґрунтував свій ідеал моральної людини, виступав на захист всезагальної освіти. Він обурювався тим, що батьки не рахуючись із схильностями дітей, самоуправно і самовільно призначали свою дитину ще з пелюшок для тої чи іншої касти суспільства, поспішали підготувати її до виконання класових обов’язків, забуваючи про те, що треба перш за все забезпечити розвиток особистості, сформувати моральні переконання, необхідні людині у вступі на самостійний життєвий шлях. Він вказав на шкоду ранньої професіоналізації, спеціалізації в освіті як для самої людини, так і для суспільства.

Основою виховання моральної людини Пирогов вважав християнську релігію і наполягав на необхідності релігійного виховання дітей з якомога ранішого віку. Для зміни суспільного життя він бачив лише один шлях — виховання: «Виховання слід починати колиски, якщо ми бажаємо докорінного перевороту моралі, бажань. переконань суспільства» (3).

Початкове сімейне виховання дітей Микола Іванович вважав тією сходинкою, з якої починає формуватись моральна людина, тією основою, на якій базується подальша шкільна освіта.

Основні думки Пирогова про виховання моралі з раннього віку, про важливу, відповідальну роль матері у початковому сімейному вихованні дітей, про ідеал матері - виховательки зародились у нього задовго до опублікування статті «Питання життя». Вони були висловлені педагогом у листах до своєї майбутньої дружини ще в 1850 році. Головне призначення матері, стверджував він, віддати себе повністю родині, справі виховання дитини, і жінка повинна бути підготовленою до виховної діяльності: «Неоціненне щастя, — писав Пирогов, — бути вихованим у перших роках дитинства освіченою матір'ю, знаючою і розуміючою всю висоту, всю святість свого покликання» (3). Щоб виконати це покликання, матері необхідно постійно займатись самовихованням та самоосвітою, мати здатність ясно і зрозуміло говорити з дітьми, а головне — постійно працювати над покращенням виховання дітей.

У статті «Питання життя» Пирогов піддав критиці постановку жіночого виховання в Росії, котре не відповідало на думку вченого, ні особистим схильностям, ні суспільному призначенню жінки. Він намагався підняти жінку в очах суспільства. Більше того, Пирогов вважав, що доглядаючи за колискою людини, запроваджуючи ігри її дитинства, навчаючи її вуста лепетати і перших слів, і першої молитви, жінки стають головними зодчими суспільства.

Відмітивши, що у руках матерів лежить майбутність людини, Пирогов вказував на необхідність бережливого і уважного відношення до дітей, розум і серце яких під впливом виховання і навчання, подібно до м’якого воску, можуть приймати різні форми.

У сімейному виховання є більше можливостей, ніж у школі, керувати індивідуальним розвитком дитини, враховуючи її особливості та схильності.

Пирогов закликав вихователів і батьків добре вивчати духовний світ дитини, розумно направляти розвиток і виховання дітей.

М.І. Пирогов поставив на обговорення педагогів найважливіше питання педагогіки: яким повинен бути напрямок виховної роботи у сім'ї? Сам він дав цьому питанню оригінальну відповідь: у процесі сімейного виховання дітей для підготовки до школи мати повинна дати їм основи реальної освіти, широко використовуючи при цьому дитячі ігри.

Такі погляди Пирогова мали велике значення для педагогіки. Видатні педагоги ХІХ ст. використовували ідею реальної освіти дітей при складанні програм і методичних розробок ігор та занять, спостережень у природі, при проведенні найпростіших фізичних дослідів.

Гарячий патріот своєї Батьківщини, М.І. Пирогов вважав обов’язковим, об виховання і навчання проводились рідною мовою. Він поставав проти космополітизму у справі виховання і навчання дітей, котрий виражався в тому, що дітям привілегійованих верств населення з раннього віку гувернери прививали презирство до рідної мови і любов до іноземної. Пирогов був впевненим у тому, що потішний звичний спосіб навчання малолітніх, мало не грудних малюків, французькій, англійській мовам нерозумний, він соромить національне почуття, ніскільки не сприяючи поширенню наукових знань та розширенню мислительного кругозору в країні.

Шестирічний вік дітей Пирогов вважав найсприятливішим часом для того, щоб починати навчання дітей грамоті. Винятком може бути слабкий загальний розвиток дитини. Батькам і вихователям слід спостерігати за ходом розумового розвитку дитини і у відповідний момент скористатися її інтересом до грамоти, щоб почати систематичні заняття.

Пирогов висловлював цінні думки про психологію дитячої уваги, про засоби її розвитку з раннього віку. Пирогов розглядав увагу як особливий стан напруження тих частин мозку, які сприймають принесені органами чуттів враження, підкреслював необхідність індивідуалізувати прийоми і засоби виховання у дітей уважності.

Микола Іванович вважав, що для розвитку мислення потрібна не лише наочність, яка впливатиме на органи відчуттів, але й слово. Він вважав, що дар слова — це єдиний і неоціненний засіб проникнути у середину, значно глибше, ніж шляхом лише самих зовнішніх відчуттів. Цінним було й твердження вченого про те, що наочність і слово повинні використовуватись у тісному поєднанні.

Однією з найважливіших умов виховання і навчання Пирогов вважав хорошу дисципліну. Він засуджував казармений режим, сваволю, якы поширювались у школах того часу, бездушне відношення до дітей і вимагав гуманності і сердечності при підтриманні дисципліни. У випадку провини учня педагог повинен уважно врахувати обставини, за яких скоєна провина, об'єктивно оцінити його, довести до свідомості учня його провину і справедливість призначеного за неї покарання.

У своїй статті «Чи треба сікти дітей, і сікти у присутності інших дітей?» (1858р.), котра стала відгуком на службовий звіт директора гімназії Одеського учбового округу, Пирогов принципово засудив тілесні покарання дітей і гаряче доводив, що застосування різок антипедагогічне, що тілесні покарання знищують в дитині сором, розбещують дітей і повинні бути відмінені.

Однак він не був до кінця послідовним у цьому питанні. У наступному, 1859 році Пирогов опублікував циркуляр по Київському учбовому округу «Основні засади правил про провини і покарання учнів гімназій Київського учбового округу», в котрому принципово відкидаючи різки, на практиці вважав, однак, неможливим обійтись без них і радив застосовувати їх у гімназіях як виключну міру і лише за постановою педагогічної ради.

5. Основні проблеми «Питань життя»

Розгляд педагогічних поглядів варто почати зі статті «Питання життя», опублікованої ним у 1856 році. Це була перша педагогічна робота Пирогова. Завдяки їй ім'я Пирогова стало широко відомим і звернуло на себе увагу суспільства передовими ідеями про загальнолюдське виховання.

В статті «питання життя» (як і в інших своїх педагогічних творах) М. І. Пирогов різко виступив проти класової школи і ранньої утилітарно-професійної виучки, яку намагалось ввести царське керівництво за рахунок зниження рівня загальної освіти молоді. Він протипоставив офіційному курсу освіти ідею загальнолюдського виховання, яке повинно підготувати до суспільного життя високоморальну людину з широким розумовим кругозором.

Свою статтю Пирогов починає з історичної довідки про пошуки видатними мислителями давньої Греції відповідей на питання про призначення людини у суспільному житті, про зміст людського життя. З цієї довідки випливає, що мова йде про питання суспільного життя, про життя людини в суспільстві, про її взаємовідносини з іншими людьми, про неминучість для кожного з нас вирішення питання про наше відношення до суспільних потреб і обов’язків.

«У чому полягає мета нашого життя? Яке наше значення? До чого ми покликані? Чого покликані шукати ми?» Такі перші питання життя, що висував Пирогов у своїй статті. У самостійному вирішенні цих питань зацікавлені і суспільство з його панівним напрямком, і кожна окрема особистість. З цим складно не погодитись.

Здавалося б, міркує далі Пирогов, що на поставлені питання про мету і призначення нашого життя члени християнського суспільства отримають відповіді про процес виховання в сім'ї і школі, і таким чином підготовані до здійснення християнської моралі в суспільному і особистому житті. Але у дійсності такого панування християнської моралі не спостерігається. На противагу християнським основам виховання, отриманим у школі, у всіх проявах суспільного життя панує «різко виражене матеріальне, майже торгове спрямування».

Що ж залишається робити за таких обставин? — природно виникаюче запитання. Залишається глибше поглянути в сутність оточуючого життя. З виключною майстерністю викладає Пирогов «філософію» вісьми дрібних суспільних груп.

«Поглядів, яких наслідують ці маси, набереться до десяти, а може, і больше.

Ось, наприклад, перший погляд — дуже простий і привабливий. Не розмірковуйте над тим, чого не можна пояснити. Це, за найменшою мірою, втрата лише одного часу. Можна, думаючи, втратити і апетит, і сон. Час потрібен для праці і насолоди. Сон — знову ж для праці та насолоди. Праця і насолода — для щастя.

Ось інший погляд — високий. Вчіться, читайте, розмірковуйте і отримуйте від цього найкорисніше. Коли розум ваш посвітліє, ви дізнаєтесь, хто ви і що ви. Ви зрозумієте все, що здається не пояснюваним для простого люду. Порозумнішавши, повірте, ви будете діяти якомога краще. Тоді надайте тільки вибір вашому розуму, і ви ніколи не зробите промаху.

Ось третій погляд — старообрядовий. Дотримуйтесь найточнішим чином всі обряди і традиції. Читайте лише благочестиві книги, але у зміст не вникайте. Це головне для спокою душі. Потім, не задумуючись, живіть так, як живеться.

Ось четвертий погляд — практичний. Працюючи, виконуйте ваші службові обов’язки, збираючи копійки на чорний день. У сумнівних випадках, якщо один обов’язок протирічить іншому, обирайте те, що вам вигідніше, або у крайньому разі що вам менше зашкодить. Проте, надавайте кожному рятуватися на свій лад. Про переконання, точно так само як і про смаки, не сперечайтесь і турбуйтесь. З повною кишенею можна жити і без переконань.

Своїм викладом «філософії» життя восьми дрібних суспільних груп Пирогов сформулював пануючі в російському так званому освіченому суспільстві виразки і пороки, котрі слугували предметом зображення і у нашій могучій, виключно за своїми моральними тенденціями художній літературі ХІХ ст.

Розкриваючи пошлість, пануючу в привілегійованому суспільстві, Пирогов разом з тим показав безсилля школи і виховання його часу в справі перетворення суспільства на яких то б не було розумних початках. А якщо так, то виникало серйозне питання про сенс і призначення усієї системи виховання і освіти. Очевидно, школа і виховання ні в якій мірі не вели до удосконалення суспільного життя на моральних засадах.

Пирогов писав, що існує лише три можливості вивести людство з складного і небезпечного стану:

Або узгодити морально-релігійні основи виховання з дійсним напрямком суспільства.

Або застосувати напрямок суспільства.

Або приготувати нас вихованням до внутрішньої боротьби, неминучої та рокової, надавши нам всі способи і всю енергію витримувати нерівний бій.

Піти першим шляхом, міркує далі Пирогов, це означало б шукати те, що залишилося на землі Святого, Чистого і Великого. Змінити напрямок суспільства — справа промислу і часу. Залишається третій шлях, тобто приготувати вихованням до внутрішньої боротьби. Приготувати з юних років до цієї боротьби, означає саме зробити нас людьми, тобто тим, чого не досягає жодна реальна школа у світі, турбуючись зробити з нас з самого дитинства негоціантів, солдатів, моряків, духовних пасторів чи юристів.

У цих міркуваннях виясняється основна суспільно-політична позиція Пирогова.

Підводячи підсумки всього вищесказаного, можна зробити висновки, що найвища суспільно-історична заслуга Пирогова полягала в тому, що він розкрив і назвав своїм іменем «торговий» напрямок життя, показав його протиріччя зі всім, що залишилось ще у житті «святого», розкрив шкідливий вплив «меркантильного напрямку» на підростаюче покоління і поставив на чергу дня питання про те, що ж можна зробити шляхом виховання, щоб подолати розбещуючий вплив «торгового напрямку» в суспільному житті.

Можна відмітити, що дані висловлювання Пирогова (зокрема про дурний вплив торгового напрямку в суспільстві) вкрай точно характеризують сьогоднішній стан суспільства, особливо положення молоді.

Висновки

Вивчення педагогічних творів, біографічних й автобіографічних даних, залишених нам Пироговим, показує, що протягом всього свого життя він непохитно здійснював одну основну ідею: боровся зі станово-кріпосним ладом у системі освіти й прагнув до того, щоб поставити освіту й виховання підростаючих поколінь на службу потребам, що назрівали, нашої країни у всіх областях культури в післяреформений час.

Пирогов вів боротьбу зі становими й національними привілеями насамперед у справі народної освіти й поширення культури й науки в нашій країні.

Таким чином, педагогічні позиції Пирогова найтіснішим чином спліталися з політичними прагненнями демократичного лібералізму, що відрізняв його й від представників бюрократів-реакціонерів і консерваторів, і від представників революційної демократії (у політичному змісті Пирогов не був революціонером).

У чому ж полягає цінність педагогічної системи Пирогова? Найбільший інтерес і цінність представляє система освіти, висунута ним. Принцип цієї системи полягає в переході з одного щабля до наступного, вищого й у той же час у закінченості освіти в кожному щаблі.

Як перший щабель освіти йде елементарна початкова дворічна школа. Програма занять у цій школі розрахована на розвиток первісних основ мислення, що вчаться, і спостережливості шляхом навчання рідній мові, рахунку й, зокрема, розвиток спостережливості шляхом наочного навчання в дусі Песталоцци. До речі, Пирогов надавав величезного значення наочному навчанню й вважав, найважливіше застосовувати принцип наочності в як можна ранньому віці. У статті Пирогов говорить про спосіб викладання природних наук. «Взагалі, головний обов’язок педагога полягає переважно в тім, що б науку викладати не стільки для самої науки, скільки для розвитку, за допомогою науки тієї або іншої розумової розумової або щиросердечної здатності. Природне й повинне саме служити до розвитку спостережливої здатності в дитини, початківця знайомити з навколишньою його природою. Потрібно привчити з раннього років і його очей, і його дотик до виразного відшукування різних ознак, що характеризують природні тіла; дайте йому в руки мінерал, рослина, тварина й запитуйте його, що він бачить і що він знаходить особливого; змусьте його знайти й описати розходження тим часом й іншим тілом, і завдання ваша буде дозволена, ціль буде цілком досягнута.» (8)

За традиціями того часу, у програму початкової школи, як й у програму наступних за нею вищих щаблів, Пирогов вносить і підстави так званого закону божого, тобто вивчення священної історії старого й нового завіту.

Прогімназії становлять у системі освіти, що захищає Пирогов, другий щабель утворення, знов-таки призначену для всіх станів і класів. Прогімназії, за планом Пирогова, розділяються на два типи — реальна й класична, кожна зі своїм курсом навчання.

Класична прогімназія в проекті Пирогова має в навчальному плані майже ті ж предмети, що й реальна. Але за рахунок кількості годин, що відводять на предмети реальних знань, у класичній прогімназії приділяється увага ґрунтовному вивченню латинської й грецької мов й однієї, а не двох нових мов. У класичні прогімназії відкритий доступ знов-таки для всіх бажаючих, що мають освіту в обсязі елементарної початкової школи. А крім того, і закінчивши реальну прогімназію, діти могли проходити без іспиту в III клас класичної прогімназії.

Над двома типами прогімназій організується гімназія знов-таки двох типів — реальна й класична.

Освіту в реальних гімназіях Пирогов призначає для задоволення практичних потреб виробничо-технічного життя. Ті, хто закінчили реальні гімназії, за планом Пирогова, одержать доступ або безпосередньо до практичної діяльності, або у вищі, але спеціальні навчальні заклади, а не в університет.

Надаючи виняткового значення у вихованні учнів науці й науковій освіті, Пирогов враховував роль й інших спеціальних виховних впливів на учнів. І майже в кожній статті його ми знаходимо глибокі, оригінальні думки, поради й практичні вказівки в цьому напрямку.

Головне у виховній роботі, чому Пирогов надає вирішального значення, це наміри, життєві цілі й завдання, які ставлять собі вихователі в родині й у школі, узгодженість родини, школи, суспільства й держави в цих намаганнях.

Пирогов дав ряд найцінніших порад до методики виховної роботи. Обрані ним питання й характер їхнього вирішення вводять учителів у найбільш важливі й вирішальні сторони виховної роботи в школі.

На місце розрізнених, неорганізованих впливів на учнів з боку адміністрації шкіл (директори й інспектори) і наглядачів Пирогов висунув у якості основної виховної сили колективну роботу вчителів або, як він їх називає, наставників, об'єднаних у педагогічні ради середніх навчальних закладів. У такий спосіб одноособова, часто випадкова й довільна дія вчителів одержувала не тільки єдність, але й природно більшу різнобічність і глибину впливів на учнів.

Постанови педагогічних рад здобували в очах учнів більший авторитет, більшу силу. «Досвід доводить, — пише Пирогов, — що висновки й постанови педагогічної ради незрівнянно більше користуються довірою між учнями, чим рішення однієї особи, чи буде воно другорядним у закладі, як учителі або наглядачі, — або головне, як директор"(3).

Пирогов був стурбований розвитком у вчителів уважного, чуйного відношення до учнів. Він жадав від учителів «під час обговорення кожного вчинку» не формально юридичного відношення до учнів, а «добре вникнути в ті обставини», якими викликається поведінка учня. У цих цілях Пирогов пропонував вихователям завести в себе кишенькові журнали, у яких би вони відзначали, з належними подробицями й тільки для себе, всі помічені ними вчинки учнів, їхній напрям думок і т.д.

Вимогами такого роду Пирогов ставив перед учителями складне й важке, але в той самий час основне завдання в мистецтві виховання — вивчати своїх учнів й індивідуалізувати виховні впливи на учнів За справедливістю й одностайним визнанням Пирогов увійшов в історію російської культури не тільки як видатний геніальний ученийанатом і талановитий лікар-хірург, але і як класик оригінальної передової російської педагогічної думки. І можна бути впевненим у тім, що справжні заслуги Пирогова перед культурою нашої країни й значимість його педагогічних ідей і педагогічної діяльності будуть ще довго знаходити високу оцінку й викликати глибоку повагу з боку всіх людей.

Список використаної літератури

1. Егоров С. Ф. Хрестоматия по истории школы и педагогики в России. — М.: Просвещение, 1986.

2. История дошкольной педагогіки / сост. Н. Б, Мчелидзе и др. — М., 1987, С. 135−150.

3. История педагогики / под ред. М. Ф. Шабаева — М, 1981, С. 153−155.

4. Красновский А. А. Педагогические идеи Н. И. Пирогова. — М.: Учпедгиз, 1949.

5. Константинов Н. А., Медынский Е. Н., Шабаева М. Ф. История педагогики. -М.: Просвещение, 1982.

6. Педагогіка: навч. пос./ за ред. М. М. Фіцули.- К., 2001.

7. Пирогов Н. И. Избранные педагогические сочинения. — М.: Педагогика, 1985.

8. Пирогов М.І. Вибрані педагогічні твори. — М.: Педагогіка, 1985. -C. 143−144.

9. Пирогов Н. И. Задачи учителя в школе // Антология педагогической мьісли УССР / Сост. Н. П. Калениченко. — М., 1988.

10. Христоматія з історії зарубіжної педагогіки // укл. А.І. Піскунов. — м., 1981.