Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств

У національному законодавстві, крім галузевих кодексів, існує значна кількість нормативно-правових актів, що регулюють питання, пов’язані з відшкодуванням шкоди. У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації через порушення покладених на них трудових обов’язків. Матеріальна відповідальність працівників — це один із видів юридичної відповідальності, згідно з якою працівник при виконанні трудових обов’язків зобов’язаний відшкодувати завдану ним шкоду підприємству, установі, організації.

Підставами застосування матеріальної відповідальності є шкода, завдана винним суб'єктом. Для притягнення особи до матеріальної відповідальності повинні настати суттєві умови, коли до працівника може бути застосована матеріальна відповідальність. Такими умовами є: перебування, якому заподіяно матеріальну шкоду, в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією; встановлення розмірів відповідальності працівника; наявність вини працівника.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене.

Згідно з КЗпП встановлено такі види матеріальної відповідальності:

• — у межах середнього місячного заробітку (ст. 132);
• — обмеженої матеріальної відповідальності (ст. 133);
• — повної матеріальної відповідальності (ст. 134).

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам» від 29 грудня 1992 р. роз’яснив, що за правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту, наприклад це може стосуватися агронома, який працює на сільськогосподарському підприємстві на умовах, викладених у контракті.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку, який згідно з чинним законодавством визначається, виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення — дню звільнення. У разі коли працівник на даному підприємстві, в установі, організації працював менше 2-х місяців, він обчислюється із заробітку за фактично пропрацьований час. Матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку також несуть працівники, які допустили зіпсуття або знищення цінностей в ході трудового процесу.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності робітників і службовців регулюються ст. 133 КЗпП, згідно з якою робітники і службовці - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому самому розмірі робітники і службовці несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування.

Керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть повну матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.

Іншим різновидом є матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств, яка встановлюється ст. 134 КЗпП. Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією згідно зі ст. 135і КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при-їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов’язків; 7) шкоду завдано не при виконанні трудових обов’язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць.

Пленум Верховного Суду України в згаданій вище постанові від 29 грудня 1992 р. вказав, що при вирішенні питання про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), необхідно перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135і КЗпП може бути укладений такий договір, та чи був він укладений.

Наприклад, при прийнятті на роботу комірника, який працює на сільськогосподарському підприємстві, повинен укладатися письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, і у разі відсутності такого договору така особа не може нести повну матеріальну відповідальність. Крім того, слід звернути увагу на ту обставину, що на основі договору про повну матеріальну відповідальність, така відповідальність можлива лише за збереження майна, переданого працівнику. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у відповідному розмірі шкоди.

Матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть також працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються випуском сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну недостачею, умисним знищенням, умисним зіпсуттям цієї продукції. Матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. Така відповідальність на працівника може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну розкраданням, недостачею, понаднормативними витратами валютних цінностей; заподіяну касиром через незабезпечення цілості матеріальних цінностей та іншими винними діями.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, згідно з якою розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики, відповідного розміру податку на добавлену вартість та розміру акцизного збору.

Цією ж постановою встановлюється у сільськогосподарських підприємствах ще один вид матеріальної відповідальності - підвищена. Підвищена матеріальна відповідальність встановлюється п. 5 зазначеного Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. У разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5.