Сьогодення й майбутнє вітчизняного овочівництва

Сьогодення й майбутнє вітчизняного овочівництва

У світі вирощують близько 600 видів овочевих культур, крім цього, ще 900 видів люди використовують як овочі та зелень. Українські овочівники вирощують майже 40 видів, городники — втричі більше завдяки малопоширеним видам.

У продуктових супермаркетах пропонують близько 500 видів товару зі свіжих і перероблених овочів з усіх країн світу.

Ринок овочів в Україні останніми роками динамічно розвивається, проте ще не насичений. Його відмітна характеристика в тому, що за правильного підходу до вирощування й маркетингу ця галузь є високорентабельною навіть у сезон перевиробництва на відміну від інших сегментів АПК.

Ціни можуть знизитися тільки тоді, коли на ринку буде надлишок продукції, а станеться це не раніше ніж через п’ять років. Тоді нашим овочам доведеться вступити в конкуренцію з заморськими овочами. Нашому продукту не просто потрапити на ринки країн, які захищають свого виробника, а завдяки СОТ закордонні овочі з’являються на українських прилавках дедалі частіше. Виграє від цього тільки покупець: свої городники змушені поліпшувати якість продукції, а їхній достаток зупинить подальше зростання цін.

Ситуація на ринку продовольства суттєво загострилася внаслідок світової фінансової кризи, що, своєю чергою, спонукало уряди економічно розвинутих країн світу до застосування додаткових протекціоністських заходів для захисту своїх локальних ринків та підтримки експорту.

Оскільки Україна 2008 року вступила до СОТ, ми не могли у невідкладному порядку застосувати захисні заходи, тож наш ринок опинився в прямій залежності від кон’юнктури ринку, яка, головним чином, залежала від протекціоністської політики розвинутих країн. Відкриті Україною кордони для вивезення сільськогосподарської сировини сприяли ввезенню імпортної продукції, яка почала витісняти вітчизняну й продукцію, і сировину з внутрішнього ринку.

Переорієнтування на завезення готової продукції наповнило вітчизняний ринок імпортними товарами, але реального поліпшення харчування населення України не сталося, навпаки, воно значно погіршилось.

Потрібно привести продовольче законодавство у відповідність з вимогами СОТ та Європейським правом, що дасть змогу не лише посилити контроль за неякісною імпортованою продукцією, а й виходити з власною на зовнішні ринки. У період падіння активності на споживчому ринку через низьку платоспроможність громадян це питання набуває особливої актуальності.

Експорт плодоовочевої продукції становить близько 2% загальної кількості виробленої продукції і залишається дуже перспективним каналом збуту продукції для великих господарств, а також об'єднань фермерів. Нині питома вага цього каналу реалізації становить не більше 3%, але експорт овочів має потенціал, тому що вітчизняна плодоовочева продукція конкурентніша за ціною, що є одним з головних аргументів під час вибору постачальника. В умовах надвиробництва, що спостерігається по окремих видах продукції, істотно збільшуються ризики зниження цін до рівня собівартості. Зменшити ці ризики можна за допомогою експорту. На сьогодні основними зовнішніми ринками для експорту овочів є Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Польща. Перспективними ринками визнано країни Західної Європи. Експортні ціни, за мінусом маркетингових витрат, ненабагато вищі за роздрібні на таку саму продукцію в Україні, але дають змогу отримувати достатню рентабельність.

Обсяги експорту свіжих овочів у 2008/2009 МР зросли за всіма видами овочів, крім цибулі й часнику. Основні причини низького рівня експорту з України такі: концентрація цього виробництва в господарствах населення (89%), що не дає можливості сформувати великі обсяги продажу, привабливі для іноземних оптових покупців; низький товарний вигляд: у нас не розвинуті сучасні технології на цьому етапі, тож, як наслідок, обмежені потужності із сортування та пакування; недосконале законодавство з регулювання експортних операцій з овочевою продукцією; немає системи сертифікації господарств, світових стандартів якості та норм безпеки продуктів харчування. А європейці занадто вимогливі до наявності потрібних документів. Крім того, покупці з європейських країн бажають купувати екологічно чисту (органічну) продукцію, що потребує жорсткішого управління якістю, контролю та сертифікації виробництва, а не тільки самої продукції. Організація органічного виробництва перебуває в Україні на початковому етапі. Нині на ринку є лише кілька компаній, які займаються сертифікацією вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, але вони приватні, працюють на іноземному капіталі й на замовлення певних іноземних компаній.

У структурі експорту свіжих овочів переважають помідори — 60,8%, огірки — 11,7, свіжі бобові - 11,4, інші бобові - 6,7% (табл. 1).

Ціни на зовнішньому ринку та можливість надходження валютної виручки є привабливими для виробничників.

2008 рік став серйозним викликом для овочівників. Зниження ввізного мита, згідно з вимогами СОТ, в умовах значного збільшення внутрішнього виробництва значно ускладнило їм роботу, збільшило імпорт овочів до України.

Глобалізація економічних зв’язків обумовлює масове завезення овочів в Україну з будь-яких частин світу, де спостерігається стрімка спеціалізація галузей за принципом: вирощуємо вдома те, що прибуткове, а все інше — купуємо й перепродуємо. 40 млрд. доларів, або 18%, світового обсягу торгівлі овочами й фруктами припадає на США. В Європі основним ринком для імпорту є Німеччина, основними постачальниками — Туреччина, Іспанія та Італія.

США — найбільший світовий експортер свіжих овочів, найперше помідорів і цибулі. Частину овочів ЄС імпортує з Південної Африки, Марокко, Чилі, Аргентини, Нової Зеландії, Туреччини та Ізраїлю.

Успіху світового овочівництва сприяють не тільки технології вирощування, а й організація ринку овочів. Наші фермери вже не гірше за зарубіжних колег навчилися вирощувати овочі. Та все ж у конкурентних умовах виграють тільки завдяки дуже вузькій спеціалізації, що дає можливість максимально інтенсифікувати виробництво. Загальні витрати на виробництво зростають, але знижується ціна продукції. Кожна овочева культура має свої, властиві тільки їй, технології вирощування та специфічний набір техніки. Це також під силу українським виробникам. Заважає лиш одна дрібниця: невміння займатися кооперацією та реалізацією.

Ще одна важлива перевага виробництва продукції іноземців — наявність організованого ринку, на який вони поставляють свою продукцію через свої надпотужні посередницькі структури, що підпорядковують діяльність експортерів інших, слабших в економічному відношенні, країн. Відповідно, вони мають значно вищу ціну, ніж вітчизняні виробники. Така організація виробництва — ефективніша, адже вони володіють довготривалим позитивним досвідом і використовують усі останні досягнення науково-технічного прогресу.

У вартісному виразі в 2008;2009 МР імпорт овочів, порівняно з 2007;2008, зріс у 3,3 рази. Загострення конкуренції з нашими торговельними партнерами певним чином звузило наші експортні можливості.

Вступ у СОТ одразу позначився на ринку овочів в Україні. У 2008;2009 МР імпорт моркви та інших коренеплодів збільшився в 33,5 рази, цибулі та часнику — в 22,3, помідорів — у 13,3, капусти — у 8,5, огірків — у 6 разів (табл. 2). Невелике збільшення імпорту є й по інших овочах.

Зі вступом у СОТ і уникненням митних бар'єрів обсяги імпорту овочів зростатимуть. Скорочення ставок увізного мита на моркву, цибулю, капусту та інші овочі, що їх традиційно вирощують в Україні і які є джерелом доходів для господарств населення, може негативно вплинути на рівень життя сільського населення. Умови вступу до СОТ для вітчизняного виробника агропродукції досить жорсткі, а можливості тарифного й нетарифного захисту внутрішнього агропродринку від імпортної продукції обмежено. Тож кожна галузь має розробити конкретний план заходів щодо забезпечення конкурентоспроможності в умовах СОТ і майбутньої зони вільної торгівлі з ЄС. Але українські овочівники мають усі можливості стати головним «городом» Європи. Наші природно-кліматичні умови від Криму до Полісся значно кращі за умови Іспанії, яка дає 30% овочевої продукції. Найближчі конкуренти — польські овочівники — вже знайшли свою нішу на овочевому ринку. Але в нас є кращі ґрунти, достатньо води для поливання, тепловий режим може задовольнити всі овочеві культури.

Сьогодні овочівники вирощують усе підряд, виробники захищені законодавчими нормами, щоб мати пріоритетне місце на внутрішньому ринку, але згодом більше переваг одержать ті виробники, які залишаться конкурентоспроможними в будь-якій ситуації.

Частка господарств населення у виробництві овочів і баштанних культур 1990 року становила 26,9%, а 2008;86,1 відсотка.

Виробництво овочів у господарствах населення ґрунтується переважно на ручній праці, а тому собівартість її у 1,5−2 рази вища, ніж на сільськогосподарських підприємствах.

Ринок продукції овочівництва характеризується високим ступенем конкуренції, нерівномірністю попиту, значною диференціацією за культурами. Овочі як продукція споживання слабо еластичні за цінами, та все ж, з певних причин, їхнє споживання суттєво не знижується через життєво необхідний характер цієї продукції.

Велика конкуренція на ринку овочів у літній та осінній періоди пояснюється наявністю великої кількості дрібних виробників. Низький рівень доходів змушує населення, яке має садово-городні ділянки, займатися не властивою йому торговельною діяльністю, що ставить підприємства — виробники овочевої продукції - в невигідне становище.

Характерною особливістю ринку овочів є недостатньо висока їхня якість і досить обмежений асортимент, а ще — йому бракує зручної для споживача розфасовки та упаковки.

Девальвація української гривні разом із перевиробництвом овочевої продукції призвели до різкого підвищення конкурентоспроможності наших овочів. Зацікавилися нашими овочами Голландія, Польща та Великобританія. Це обумовлено низькою вартістю українських овочів. Наприклад, цибуля коштує 4−5 євроцентів/кг, тоді як польська — 10−12, що в 2,5 рази дорожче.

Деякі країни зацікавилися нашою морквою. Так, в Україні та Польщі ціни на цей продукт суттєво різняться. Польську моркву оптом продають по 20−30 євроцентів/кг, в Україні оптові партії у виробника можна закупити по 5−6 євроцентів/кг, що в середньому вп’ятеро дешевше, ніж у Польщі.

Але в Україні й дотепер є одна з найбільших проблем — зберігання овочевої продукції. Фермери вирощують овочів стільки, скільки можуть зберегти до грудня. Багато виробників розпродують свій урожай ще восени, коли овочів багато й коштують вони дешево. Дрібні оптовики можуть зберігати великі партії овочів максимум до січня-лютого. Близько 20% вирощених овочів «борщового набору» (морква, капуста, буряк, цибуля) не доходить до споживача через брак спеціалізованих сховищ.

Ще одна проблема — вимоги до якості та безпеки продукції. Світові тенденції безпеки продуктів харчування потребують посиленої уваги до всього технологічного циклу, а не лише до якості кінцевого продукту.

У світі зростає попит на екологічно чисту продукцію сільського господарства. Україна має значні конкурентні переваги: чорноземи, малі обсяги внесення в ґрунт мінеральних добрив, гербіцидів та хімікатів.

Сертифікація продукції за даним стандартом полегшує доступ виробників до європейського ринку; їхня продукція має переваги під час реалізації через систему міжнародних супермаркетів, а значний надлишок таких овочів, як цибуля, морква й капуста, без сертифікації - лише до країн СНД.

У вітчизняному овочівництві вже діють достатньо високі технології по багатьох культурах.

" Проникнення" в галузь новітніх технологій дає потужний поштовх для виробництва овочів. Однією з таких технологій є крапельне зрошення. Вітчизняні господарства вперше зіткнулися з крапельною системою T-Tape наприкінці 90-х рр. минулого століття. За цим методом вода разом із поживними речовинами подається до рослин краплями та рівномірно розподіляється в ґрунті. Ця система максимально зберігає структуру ґрунту, раціонально витрачає воду й добрива, не зволожує його поверхню та поверхню рослин. овочівництво україна ринок продовольство Таку систему застосовують під час виробництва томатів, цибулі, перцю, огірків та інших культур на Півдні України, зокрема в Херсонській області. Вона сприяє розвитку тут переробних підприємств, насиченню міських ринків свіжою городиною, а також задовольняє потреби інших регіонів України в такій продукції для споживання у свіжому вигляді та завантаження переробних підприємств.