Психологія особистості. 
Яскрава особистість серед нас

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка.

Кафедра практичної психології

Психологія особистості. Яскрава особистість серед нас Виконала студентка III курсу

1 ПО групи факультету дошкільної

та початкової освіти Мова Наталія Миколаївна Науковий керівник:

Канд.психолог. наук, доц. Дрозденко К.С.

Глухів 2012 г.

ВСТУП Актуальність проблеми дослідження: Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч способів створити собі неповторний стиль. Спостерігаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні-спідницях й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі… їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі. Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінці, способі життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають не звичайними пересічнимилюдьми, а відомими визначними особистостями на яких рівняються і яких поважають.

Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому слід голосно заявляти про себе як про особистість, а негубити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!

Проблемами творчої особистості займалися такі вчені, як С.О. Сисоєва (творчість як необхідна умова розвитку особистості), А. Н. Лук (психологія творчості, мислення і творчість), Г.І. Щукіна (проблема пізнавального інтересу в педагогіці), Я. А. Пономарьов (знання, розумовий розвиток, психологія творчості і педагогіка, мислення і творчість), А.М. Матюшкін (проблемні ситуації в мисленні та навчанні), Н.В. Кічук (формування творчої особистості вчителя), Д. Б. Богоявленська (один із підходів до дослідження інтелектуальної творчості), П. К. Енгельмейер (теорія творчості, творча особистість та творче середовище), М. А. Холодна (дослідження психології інтелекту), В. А. Моляко (психологія творчості), Н. Е Воробйов (розвиток творчої активності студентів під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу), О. Бодальов, К. Альбуханова-Славська, Б. Ананьєв (акмеологічні основи розкриття творчого потенціалу).

Актуальність цих проблем, їх недостатня теоретична розробленість і обумовили вибір теми нашого дослідження: «Психологія особистості. Яскрава особистість серед нас», яка передбачає вивчення яскравої особистості серед нас та розробки заходів про яскравих особистостей.

Об`єктом дослідження є феномен яскравої особистості в психології.

Предмет дослідження: яскраві особистості - люди науки, викладачі, вчителі.

Мета дослідженняполягає у визначенні та науковому обґрунтуванні комплексного підходу та аналізу життєвого шляху відомих психологів, як яскравих особистостей. Мета дослідження обумовила розв’язання таких завдань:

1. Проаналізувати поняття особистості у вітчизняній та зарубіжній психології.

2. Визначити роль факторів, що впливають на формування особистості.

3. Розглянути життєвий шлях яскравих особистостей вітчизняної психології та розробити виховні заходи у вигляді сценаріїв до свят на тему «Яскрава особистість серед нас».

4. Дослідити та проаналізуват життєвий шлях «яскравих» особистостей — Ліни Олексіївни Ляшко, Катерини Семенівни Ляшко, Ганни Андріївни Кириленко та Лідії ЙосипівниМігаль, розробити виховні заходи у вигляді сценаріїв до свят.

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи наукового пошуку:

Теоретичні: аналіз психолого-педагогічних, методичних, праць для вивчення стану теоретичної розробки проблеми, метод теоретичного моделювання застосовано для визначення предмета та об'єкта дослідження.

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІУПСИХОЛОГІЇ

1.1. Поняття особистості у вітчизняній та зарубіжній психології

Сьогодні у вітчизняній психології широко поширений погляд на людину як на індивіда, особистість і суб'єкт діяльності, але при цьому відсутня більш менш загальноприйнята концепція особистості.

Епоху активного наукового вивчення проблеми особистості можна умовно розділити на два етапи. Перший етап охоплює період з кінця ХІХ ст. до середини ХХ ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні напрями психологічних досліджень особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині ХХ ст. і триває до сьогодні.

Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, тому що включає у себе велике коло соціальних та біологічних ознак — етнографічних, антропологічних, культурних. Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення до себе оточуючих людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах життєвих ситуацій. Наділена від народження відповідними біологічними якостями (тобто нормальним людським організмом, включаючи мозок, що здатний до подальшого розвитку), людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у всіх його проявах: способів і засобів виробництва, духовної культури, прийомів чуттєвого пізнання, абстрактного мислення тощо.

У психології категорія «особистість» належить до числа базових; вона не є суто психологічною; її вивчають усі суспільні дисципліни. В гуманістичнихфілософських та психологічних концепціях особистість — це людина, як цінність, заради якої здійснюється розвиток суспільства. При всьому розмаїтті підходів до розуміння особистості традиційно виділяють такі аспектицієї проблеми. [ 2; с.263−266]

1). багатогранність феноменології особистості, що відображає об'єктивно існуюче розмаїття проявів людини в еволюції природи, історії суспільства, її власного життя;

2). міждисциплінарний статус проблеми особистості;

3). залежність розуміння особистості від образу людини, що існує в культурі і науці на певному етапі їх розвитку;

4). невідповідність проявів індивіда та особистості в різних напрямках дослідження людини — в біогенетичному, соціогенетичному та персоно-генетичному.

У суспільних дисциплінах особистість розглядається як особлива якість людини, що набувається нею у соціокультурному середовищі в процесі спільної діяльності та спілкування.

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Особистість — це людина із притаманними їй своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними якостями, які які матеріалізуютьсяв продуктах діяльності.

Особистість — соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності. [10; с. 97−98]

Особистість — діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який займає певне становище в суспільстві й виконує певну суспільну роль. 3; с.370]

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне дослідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу. У зв’язку з цим виникає питання про специфічність науково-психологічних досліджень особистості. 3; с.54−56]

У вітчизняній психології існує велика кількість теорій та підходів до тлумачення сутності особистості. Однією з перших слід назвати концепцію особистості, що запропонував О. Ф. Лазурський. Значення цієї концепції в тому, що вперше було висунуте положення про стосунки особистості, які є ядром особистості. Особливе значення її ще і в тому, що ідея стосунків особистості стала відправною для багатьох вітчизняних психологів. За думкою А. Ф. Лазурського, основне завдання особистості - це пристосування (адаптація) до навколишнього середовища, яке розуміється в найширшому сенсі. Міра (ступінь) активності пристосування може бути різною, що знаходить віддзеркалення в трьох психічних рівнях — нижчому, середньому і вищому. Фактично ці рівні відображають процес психічного розвитку людини.

Особистість в уявленні О. Ф. Лазурського — це єдність двох психологічних механізмів. З одного боку, це ендопсихіка — внутрішній механізм людської психіки, яка складає ядро особистості, її основу. Іншу істотну сторону особистості складає екзопсихіка, зміст якої визначається відношенням особистості до зовнішніх об'єктів, середовища. Обидві ці частини пов’язані між собою і впливають одна на одну. [6;]

О.М. Леонтьєв визначав особистість як відносно пізній продукт суспільно-історичного та онтогенетичного розвитку людини. Особистість є результатом інтеграції процесів, які забезпечують життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення характеризуються свідомим регулюванням, а на певних етапах передбачають наявність самосвідомості особистості. Особистість характеризують лише ті психічні процеси й особливості, які забезпечують виконання людиною діяльності.

О. М. Леонтьев виокремлює три головні параметри особистості: широта зв’язків людини зі світом, міра їх ієрархізованості та загальна структура. Самостійними одиницями життя особистості є ієрархія її мотивів та діяльності. Психологічними підструктурами особистості є темперамент, потреби і мотиви, емоційні переживання й інтереси, звички та навички, моральні риси характеру тощо. Особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості. 8; с.20−27]

Дослідники школи О.М. Леонтьєва запропонували інший підхід, згідно з якимможна виділити три основні категорії: людина, індивід, особистість. Вони стверджують, що людина — це найбільш широке поняття, яке містить в собі усю сукупність людських якостей, властивих людству взагалі, незалежно від того, наявні вони у конкретної людини, чи ні.

Індивід (лат. individuum — неподільне, ціле) поєднує в собі дві ознаки:

1). людина, як окрема природна (біологічна) істота, своєрідний представник інших живих істот, продукт онтогенетичного та філогенетичного розвитку, продукт єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, потяги і т. ін.).

2). окремий представник людської спільноти; суспільна істота, що виходить за межі своєї природної (біологічної) обмеженості і використовує знаряддя (знаки, символи), і через них оволодіває власною поведінкою, психічними процесами. Оволодіння власною поведінкою означає формування «вищих психічних функцій» (Л.С. Виготський).

Індивід — це та об'єктивна реальність, яка міститься у межах тіла людини, у той час, як особистість — це утворення, яке не лише виходить за межі цього тіла, але й формується у зовнішньому просторі соціальних стосунків.

С.Л. Рубінштейн вважав, що особистість — це взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні діяння. До внутрішніх умов належать психічні явища, психічні властивості та стани особистості. Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Власне особистісними властивостями є ті, які спричиняють суспільно значущу поведінку та діяльність людини. Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім світом, тому велике значення для розуміння особистості має діяльність. Психічні процеси особистості, будучи детермінованими зовнішніми впливами, самі опосередковують і регулюють поведінку та діяльність особистості. 11; с. 676−679]

Б.Г. Ананьєв вважав, що особистість — це суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Різноманітність зв’язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. З іншого боку, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку. Інтраіндивідуальна структура особистості є цілісним утворенням, певною організацією властивостей людини, функціонування якого можливе завдяки взаємодії різних компонентів структури особистості. 13; с. 69]

Згідно з концепцією Г. С. Костюка, індивід стає особистістю через формування в нього свідомості та самосвідомості, утворення системи психічних властивостей, здатності брати участь у житті суспільства. При цьому не слід забувати про природну сутність особистості. Природне «знімається» в суспільному, але не усувається, а діє на всіх етапах життя особистості. Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу, а особистістю стає лише на певному етапі і може перестати нею бути. Природне жодним чином не протиставляється соціальному; без природного, біологічного немає соціального, суспільного. 13; с. 70]

В.Бехтерев вважав, що визначення поняття особистості пов’язане в науці з великими суперечностями. На його думку, під особистістю слід розуміти як об'єднуюче, так і спрямовуюче начало, що керує думками, діями та вчинками людини. Тобто особистість як поняття містить у собі, окрім внутрішнього об'єднання та координації, ще й активне ставлення до навколишнього світу, що ґрунтується на індивідуальній переробці зовнішніх впливів. Відповідно до цього, в особистості виділяються як суб'єктивна, так і об'єктивна сторони. Суб'єктивні переживання особистості завжди виявляються через певну низку об'єктивних явищ. В. Бехтерев підкреслював, що саме в об'єктивних явищах «міститься те збагачення, яке вносить особистість в оточуючий її зовнішній світ». З погляду об'єктивної психології, лише об'єктивні вияви особистості, які доступні для спостереження, власне і складають об'єктивну цінність особистості. [2;]

Окрім згаданих авторів проблему особистості в різних аспектахрозглядали в своїх працях Л.І.Анциферова, Л.І.Божович, Б.В.Зекйгарнік, Б. Ф. Ломов, В.М.М'ясищев, К. К. Платонов, В. М. Русалов та багато інших психологів.

Більшість зарубіжних теорій розглядають особистість як індивідуальне і водночас соціально-психологічне явище. Найвідомішими серед них є психоаналіз, поведінкова школа (біхевіоризм), гуманістична психологія, екзистенціальна психологія, трансакційний аналіз та ін.

Дуже конкретне визначення особистості сформулював Е.Фромм. «Під особистістю, — пише він, — я розумію цілісність вроджених і надбаних психічних властивостей, які характеризують індивіда і роблять його унікальним». Пояснюючи відмінність між вродженими і надбаними властивостями, він власне й структурує особистість. До вроджених структур відносить темперамент, талант й усі інші, конституційно задані властивості, а до надбаних — характер.

На відміну від Е. Фромма, Г. Оллпорт не ототожнює поняття «особистість» та «індивідуальність», а заявляє, що «особистість — це дещо, і вона щось робить. Особистість — те, що знаходиться за конкретними вчинками всередині самого індивіда. Пояснюючи це «щось» і «дещо», він формулює таку дефініцію: «Особистість — це динамічна організація тих психофізичних систем всередині індивіда, які визначають характерні для нього поведінку і мислення». Він заперечує включення в структуру особистості характеру і темпераменту, чи використання їх як синонімів. Темперамент він називає «первинним матеріалом», з якого будується особистість. Характер — оціненою особистістю, а особистість — неоціненим характером.

В.Штерн визначає особистість як «свідомо діючу цілісність, що самовизначається і має певну глибину». Для того, щоб зрозуміти дійсну природу цілісності й унікальності особистості, зовсім недостатньо виходити з очевидного: особистість є, і не може бути нічим іншим, як сумою окремих своїх частин — пізнавальних процесів, мотивації, рис характеру тощо. Особистість живе, розвивається, функціонує і формується лише як цілісність. В. Штерн зазначає: «Цілісність особистості ніколи не являє собою завершену і визначену раз і назавжди конструкцію, вона завжди неоднозначна, вона існує водночас реально і потенційно». 10; с.133−134]. В цьому живому русі цілісності змінюються взаємозв'язки окремих складових і змінюються самі ці складові. Але ці зміни — вторинні порівняно зі змінами цілого — особистості. Вони виникають внаслідок живого руху особистості, нагромаджуються і сприяють наступним цілісним рухам.

1.2. Фактори формування особистості

Фактори — це ті положення які формують особистість в процесі життя людини. Проблема формування особистості створює новий психологічний вимір — це дослідження місця, позиції людини в системі суспільних зв’язків, того, заради чого і як використовує людина вроджені і набуті ним властивості, в тому числі і риси свого темпераменту, здобуті знання, вміння, навички, мислення, пам’ять.

Формування особистості - це процес, який не співпадає із процесом зміни природних властивостей індивіда в ході його пристосування до зовнішнього середовища. Процес формування особистості починається з дня народження і є тривалим, складним, суперечливим, таким, що продовжується протягом усього життя людини. Особистість формується в процесі взаємодії людини з іншими людьми, навчання, виховання та самовиховання.

Людина стає особистістю лише тоді, коли вона має специфічні риси і передусім соціально-психологічні особливості, такі як принципи, позиції, установки, ціннісні орієнтації, потреби, мотиви й інтереси. Кожна особистість відрізняється своєю індивідуальністю. Особистості поза індивідуальністю не існує. Якщо індивід, щоб стати особистістю, повинен набути соціальної сутності, то, не набувши своєї індивідуальності, особистість не набуде самостійного буття. Індивідуальні особливості особистості видаються не як випадкові, неповторні, одиничні її властивості, а як реалізація її соціальної сутності, як відображення соціального в індивідумі. Індивідуальність не означає незалежності індивіда від суспільства, а є способом буття в ньому.

Саме слово «особистість» вживається тільки стосовно людини, і притому починаючи лише з деякого етапу її розвитку. Ми не говоримо «особистість немовляти». Фактично кожний з них — вже індивідуальність, але ще не особистість. Людина стає особистістю, а не народжується нею. Ми всерйоз не говоримо про особистість навіть дворічної дитини, хоча вона вжебагато чого придбала із соціального оточення. [13;]

Усвідомлюючи те, що особистість — це набута якість людини, можемо розглянути, від яких факторів залежить її формування.

Теоретично існують три умови (фактори) формування особистості підростаючої людини: біогенетика вивчає її спадковість, соціогенетика і соціальна психологія — мікросередовище, соціальний стан і соціальну спадковість, педагогіка — процес навчання і виховання у шкільних і домашніх умовах. Тобто існує комплекс умов формування особистості.

Основною умовою формування особистості є гармонійне поєднання наступних факторів:

1) Біологічного (спадковість)

2) Соціального

3) Навчання і виховання

4) Активність особистості(діяльність Здібності, задатки,

гени, тип ЦНС Колектив

Соціальний

Біологічний Телебачення,

Самовиховання

Навчання і Дитсадок

Активність виховання

Виходячи з запропонованої схеми, можна сказати, що визначальним фактором становлення особистості є такі:

1) Біологічний, тобто спадкові дані. Спадковість — це відновлення в нащадків біологічної подібності. Носіямиспадковості є гени. Вони зберігають і передають із покоління в покоління всю інформацію про організм.Тобто сутність біологічного фактора полягає в забезпеченні генетичних передумов подальшого розвитку людини як соціальної істоти. Становлення людського організму відбувається за конкретною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип також визначає динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки. Найголовніше — це спадково зумовлені величезні можливості утворення нових потреб і форм поведінки нервової системи людини, тобто — це задатки людини. Вони реалізуються тільки в суспільному житті. Дослідження Г. С Костюка, О. Р. Лурії, Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, М. Ю. Малкова свідчать, що психічні властивості людей не можна безпосередньо і прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони, за Г. С Костюком, є результатом індивідуальної історії розвитку, зумовлені не тільки природними даними, а й суспільними обставинами і діяльністю самої дитини. Народна педагогіка про роль спадковості в розвитку особистості говорить: «Яке коріння, таке і насіння»; «Яка гребля, такий млин, який батько, такий і син». [5; с.109] Цегельний будинок не може бути побудований зкаменю чи з бамбука, а з великої кількості цеглин можна побудувати будинок безліччю різних способів. Біологічна спадщина кожної людини поставляє сирі матеріали, що потім формуються різними способами в людську особу, індивіда, особистість.

Немовля несе в собі комплекс генів не тільки своїх батьків, але і їхніх віддалених предків, тобто має свій, тільки йому властивий найбагатший спадковий фонд чи спадково визначену біологічну програму, завдяки якій виникають і розвиваються його індивідуальні якості. Ця програма закономірно і гармонійно перетворюється в життя, якщо, з одного боку, в основі біологічних процесів лежать досить якісні спадкоємні фактори, а з іншого, зовнішнє середовище забезпечує зростаючий організм усім необхідним для реалізації спадкового мінімуму. Але якщо народившись, дитина має серйозні вади головного мозку, то вона не зможе стати особистістю (наприклад, діти з олігофренією (вродженою розумовою відсталістю) не стають повноцінними особистостями). Але наявність фізичних порушень чи вад не ставить таких глобальних обмежень для формування означеної якості людини, ряд інвалідів стають відомими визнаними особистостями. Як висновок можна навести думку Г. С Костюка: «дитина не являє собою чистої дошки (tabula rasa) або просто воску, з якого можна ліпити, кому що схочеться. Дитина народжується з певними передумовами для подальшого її психічного розвитку».

2) Соціальний фактор (соціальне середовище). Соціалізація — це процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Тобто соціалізація — це процес двосторонній. З одного боку, людина набуває соціального досвіду, цінностей, норм, настанов, правил поведінки, властивих певним соціальним групам і суспільству, до яких належить та активно вступає в систему соціальних взаємин. А з іншого — це процес активного відтворення нею системи соціальних зв’язків за рахунок її активної діяльності, активного входження в соціальне середовище:

«…у соціалізувальному процесі індивід не лише включається в систему соціальних відносин шляхом оволодіння необхідними соціально-типовими, соціально значущими якостями, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить, що соціалізація — це й процес індивідуалізації особистості»; [12; с. 7.]

Становлення «Я» відбуваєтьсяв ситуаціях взаємодії, але не тому, що люди — це прості реакції на погляди інших, а тому, що ці ситуації є разом з тим ситуаціями сумісної діяльності. В них формується особистість, в них вона усвідомлює себе, не просто вдивляючись в інших, а взаємодіючи сумісно з ними. Соціальні ролі існують в колективах, групах, де кількість людей невелика, обмежена, об'єднує їх спільна функція, мета, робота та ін. Кожен член групи набуває відповідного статусу, як тільки потрапляє до неї. Статус — сукупність об'єктивно властивих людині характеристик, що визначають сприйняття її іншими членами групи, самосприйняття і, як з цього виходить, її становище в системах групових відносин. Тобто суть соціологізації полягає у вмінні людини засвоїти надбання людської цивілізації, навчитись способам використання побутових речей. А щоб інтелектуально та морально розвинутись, людина повинна мати вчителів, наставників вже з дитинства.

У формуванні особистості велику роль відіграють неорганізовані чинники, які постійно впливають на особистість. До них відносяться:

ь Дитячий садок, школа, технікум, інститут, ВУЗ, ь Друзі

ь Вулиця ь Засоби масової інформації

Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найважливіших є сім'я. Те, що людина здобуває в сімї, вона зберігає протягом всього свого життя. Важливість сімїобумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частинижиття. У сімї закладаються основи особистості. Завдяки своїм особливостям сімя як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючи людині відчувати свою приналежність до суспільства, підсилюють почуття її безпеки й спокою, викликають бажання надавати допомогу й підтримку іншим людям. У процесі близьких відносин з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями й іншими родичами в дитини з перших днів життя починає формуватисяособистість.

Наступним факторомсоціального впливу на особистість є школа, а саме шкільний коллектив. У малій групі, де панують дружні взаємини, колектив робить досить сильний вплив на індивіда. Це особливо проявляється у формуванні духовних цінностей, норм і зразків поводження, стилю взаємин між людьми.

3) Навчання і вихованняпередбачає, перш за все, систему спрямованих впливів, за допомогою яких прагнуть сформувати в особистості певні риси і якості, завдяки яким людина долучається до культури і стає освіченим, повноцінним членом суспільства. Навчання і виховання процес складний, двохсторонній та нерозривний, бо в процесі навчання дитина виховується, а у процесі виховання навчається, тобто перше не лише впливає на друге, а залежить від нього, бо друге визначає мету, зміст і методику першого. Водночас виховання має йти попереду розвитку, визначати основні його напрямки та орієнтири. Не даремно французький письменник А. Сент — Екзюпері наголошував, що виховання має перевагу над освітою, оскільки воно формує людину. Тому вихователь повинен так впливати на вихованців, щоб допомогти їм засвоїти й усвідомити загальнолюдські, національні та моральні звички й цінності, любов до праці, Вітчизни, батьків, самого себе тощо. Виховується дитинав безпосередньому спілкуванні з дорослими. Вони розповідають їй, «що є добре і що є погано», заохочують ті дії дитини, які відповідають моральним нормам і правилам поведінки. З часом цей зовнішній контроль замінюється самоконтролем. Кожному вчителеві слід пам’ятати, що виховання — це надзвичайно важлива справа, від якої залежить доля людини. Актуальним є вислівК. Д. Ушинського про те, що найголовніший спосіб людського виховання — це переконання, оскільки воно є основою людського світогляду.Світогляд, своєю чергою, — один із головних регуляторів поведінки вихованця. Отже, навчання і виховання має надзвичайно важливе значення для формування та розвитку особистості, воно повинно коригувати вплив спадковості й соціального середовища на людину шляхом формування її внутрішнього духовного світу. 13; с.88]

4) Неоціненний вплив на становлення особистості здійснює самовиховання, що можливе за рахунок власної активної діяльності, що керується системою мотивів.Самовиховання — свідома діяльність спрямована на більш повну реалізацію себе, як особистості; це систематична, послідовна робота особистості з удосконалення своїх позитивних і усунення негативних якостей. Тільки чітко визначившись у своїх сильних і слабких сторонах, людина ставить завдання розвинути себе, збагатити свій творчий потенціал — здібності, потреби, смаки, інтереси, цінні особливості характеру, волю, духовний світ, моральні якості, одночасно усуваючи свої недоліки. Але оскільки в основі кожної особистісної якості лежать звички, то самовиховання і являє собою формування позитивних звичок і викорінювання шкідливих, що заважають у житті. Якщо індивід входить у відносно стабільну соціальну спільність, він за сприятливих обставинпроходить три фази свого становлення в ній як особистості.

I фаза — адаптація — це засвоєння діючих у спільноті цінностей і норм, що наближає індивіда до інших членів спільноти.

II фаза — індивідуалізація, породжена загостренням протиріччя між необхідністю «бути таким, як всі» і намаганням особистості до максимальної персоналізації.

III фаза — інтеграція, яка визначається протиріччям між намаганням індивіда бути ідеально представленим своїми особливостями в спільноті і здатністю спільноти приймати, підтримувати і культивувати тільки ті його особливості, які сприяють розвитку самої спільноти. Якщо ці протиріччя не зникають, настає дезінтеграція, що може призвестидо ізоляції особистості або до її витіснення чи деградації із поверненням на більш ранні стадії розвиткуособистості.

Людина як творча істота постійно створює власний світ і саму себе. Тому людське «Я» — це світ розвитку людських сутнісних сил. Цей світ — не середовище і умова існування людини, а сама людина в її об'єктивному бутті. Дійсно реальною практичною істотою людина є у своєму світі, який вона сама створює. Саме в діяльності з перетворення світу і виявляється індивідуальна неповторність і незамінність конкретної людини. Робота, що виконується без бажання, настрою не забезпечує високих результатів розвитку. Ефективний розвиток відбувається лише в процесі активної, емоційно забарвленої діяльності, в яку людина вкладає всю душу, повністю реалізує свої можливості, виражає себе як особистість. Така діяльність приносить задоволення, стає джерелом енергії і натхнення. Ось чому важлива не стільки діяльність сама по собі, скільки активність особистості, що виявляється в цій діяльності [4; c. 14−15.].

Отже, людина є «соціальною істотою», яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки, особистість формується у взаємодії з іншими особистостями, і механізмом цього процесу є встановлення контролю дій особистості тому уявленню про неї, яке складається в оточуючих. А сукупність дії всіх описаних вище факторів сприяє повноцінному розвитку особистості.

Основні етапи становлення особистості дитини нерозривні із розвитком її творчих можливостей, від розвитку її уяви. Бути особистістю означає мати активну життєву позицію, здійснювати вибір, що обумовлений внутрішньою необхідністю, вміти оцінити наслідки рішень, що приймаються, і нести відповідальність за них перед собою і суспільством.

РОЗДІЛ II: ЯСКРАВІ ОСОБИСТОСТІ - ЛЮДИ НАУКИ, ВИКЛАДАЧІ, ВЧИТЕЛІ

2.1 Яскраві особистості вітчизняної психології

Яскрава особистість — це особистість, яку важко не помітити й не оцінити. Це люди, які завжди, скрізь і всюди «роблять погоду», які відрізняються від інших тим, що з них б'є багато енергії, яка часом живить інших. Деякі людидуже хочуть стати яскравими особистостями і що тільки вони для цього не роблять: помітно одягаються (привертаючи до себе увагу), прагнуть до впливових посад, перших місць і почесногозвання, мають багатодорогих і престижних речей, завантажують мозок енциклопедичними знаннями, читають наймодніші книги і журнали, захоплюються політикою і популярним хоббі, досягають зовнішнього благополуччя, викликаючи заздрість і ревнощі, схвалення або засудження, але яскравими так і не стають, хоча і можуть виглядати вражаюче. Яскрава особистістьце не тільки яскрава зовнішність. Швидше навпаки: щирість і творча спрямованість характеру дає ту саму яскравість, яку не може створити жодна косметика в світі.

Заболоцький задає питання в своєму вірші:

Але якщо це так, то що тоді краса Чому ж її обожнюють так люди?

Посудина вона, в якій лиш пустота, Або вогонь, що мерехтить повсюди?

Дійсно, за дорогою і красивою оболонкою нерідко ховається порожнеча. Порожнеча не викликає інтересу, а ось вогоньнавпаки викликаєтепло, до якого тягнуться всі. Це риси характеру, що зігрівають тих, хто поруч, з ким доводиться пересікатися по життю, уміння пробачити, зрозуміти і пояснити, підтримати і заспокоїти, і здібності - не сумувати, а шукати відповіді на питання, долати труднощі, бути цілеспрямованим. І навіть якщо немає поки чітко вираженихздібностей, але є бажання діяти, є цілі і прагнення їх досягтице значить, особистість зростає, стає яскравішою і починає світити іншим. А буває і так, щолюдина зовні малопомітна, але до неї тягнуться люди. Її скрізь чекають, з нею легко спілківатися. Таким людям до всього є діло, і при цьому вони не втручаються в чужі справи. Найчастіше вони уважні і тактовні, не вимагають багато чого від інших, але точно знають, чого хочуть від себе. Не обтяжені метушнею, вони можуть встигати більше всіх, тому що не виправдовуються вічним «ніколи». Знайомство з такою людиною може змінити життя.

Одним із таких людей є відомий психолог, який визнаний у всьому світі - Іван Дмитрович Бех. Він народився 9 жовтня 1940 р. в селі Олексіївка (тепер селище міського типу Вільча) Поліського району Київської області в сім'ї залізничника. Батько, Дмитро Радіонович Бех очолював на залізничній станції Вільча бригаду шляхових робітників. Мати, Ольга Іванівна Бех, працювала в місцевому колгоспі. Після закінчення в 1954 р. Олексіївської семирічної школипродовжував навчання до 1957 р. в Поліській середній школі № 1. З 1959 по 1964 р. навчався в Київському державному педагогічному інституті ім. М. Горького (тепер Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова) на педагогічному факультеті за спеціальністю «дефектологія, педагогіка та методика початкової освіти». Де і почав формуватися його науковий світогляд. Навчаючись в інституті, Іван Дмитрович Бех займався в студентському науковому гуртку, яким керувала доцент М. А. Савченко, де бравучасть у наукових засіданнях логопедів, у науково-практичних студентських конференціях. У 1963 р. як переможець республіканського конкурсу з написання студентських наукових робіт виступав з доповіддю на Всесоюзній студентській конференції з логопедії. Саме тут знайомиться з відомими вченими-дефектологами: професором Х. С. Замським, доктором педагогічних наук Г. М. Дульнєвим, професором Т. А. Власовою та ін. Виступи учених та спілкування з учасниками конференції залишили незабутнє враження в Івана Дмитровича й багато в чому визначили його подальший життєвий шлях. Він вирішив глибоко зайнятися логопедичною наукою. Після успішного закінчення інституту І.Д. Бех працював з 1964 по 1970 роки учителем в Києві. В 1970 р. він зайняв посаду вихователя в допоміжній школі-інтернаті № 10 м. Києва, де захопився педагогічною психологією, почав збирати психологічну літературу, вивчати праці видатних зарубіжних і вітчизняних психологів та дефектологів.

В 1974 р. в ленінградському збірнику з дидактики вийшла і перша стаття Івана Дмитровича про формування в школярів здібностей до самоосвіти. В цьому ж році знайомиться з видатним українським психологом Г. С. Костюком та директором Науково-дослідного інституту психології УРСР, доктором філософських наук В.І.Войтком. Їхні праці викликали в нього великий інтерес, сприяли вибору теми для майбутніх досліджень. У 1974 р. професор Г. С. Костюк запросив Івана Дмитровича на посаду молодшого наукового співробітника Київської лабораторії Науково-дослідного інституту загальної і педагогічної психології Академії педагогічних наук СРСР, яку Григорій Силович очолював з 1972 по 1982 роки. Після успішного захисту в 1978 р. кандидатської дисертації «Формування у школярів узагальнених способів розв’язання практичних завдань (на матеріалі ручної праці у другому класі)» І.Д. Бех працював старшим науковим співробітником лабораторії психології навчання НДІ психології УРСР. В 1983 році Івана Дмитровича обирають головою профспілкового комітету НДІ психології УРСР, який він очолював до 1993 року. Багаторічне поєднання наукової і профспілкової діяльності сформувало в нього риси керівника нової формації, який поєднує високу інтелігентність, людяність, вимогливість, організаторські й комунікативні здібності. Його виступи на профспілкових зборах, наукових конференціях, захистах кандидатських дисертацій засвідчили, що він добре підготовлений учений, гарно володіє рідною мовою, глибоко знає життя й проблеми колективів науково-дослідних інститутів, загальноосвітніх і вищих навчальних закладів. І кожен, хто хоча б один раз спілкувався з Іваном Дмитровичем Бехом не міг більше його забути і сплутати з кимось, бо те тепло, та людяність настільки запам’ятовувалася кожному пересічному громадянинові, що забути її було неможливо. Захистивши в 1991 р. докторську дисертацію на тему «Психологічні основи морального розвитку особистості», І.Д. Бех став завідувачем лабораторії психологічних основ розвитку довільності поведінки особистості. В кінці 1993 р. його призначають заступником директора з наукової роботи новоствореного Інституту дефектології АПН України та обирають головою об'єднаного профспілкового комітету Академії педагогічних наук України. З грудня 1996 р. він директор-організатор, а потім і перший директор новоствореного Інституту проблем виховання АПН України. На цих посадах розкрилися його найкращі організаторські здібності. За короткий строк Іван Дмитрович сформував керівний, науковий і обслуговуючий персонал інституту, обладнав нові приміщення лабораторій для роботи співробітників і лаборантів, створив дружний висококваліфікованийнауковий колектив. Його праці видавалися й перевидавалися в Україні, Росії, Польщі, Білорусі, Китаї. Науковий доробок Івана Дмитровичає істотним внеском у розвиток сучасної психолого-педагогічної концепції виховання. Він автор оригінальної теорії свідомого привласнення особистістю суспільно значущих моральних цінностей. І.Д. Бех активно популяризує психолого-педагогічну науку в засобах масової інформації, у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах. Його праця відзначена медаллю «В память 1500-летия Киева» (1983), знаком «Відмінник народної освіти УРСР» (1986), медаллю «Ветеран праці» (1989), золотою медаллю «За досягнення в науці» (2000), Подякою Харківського державного політехнічного університету (2000), Подякою президента об'єднання «Відроджені гімназії України» (2002), Почесною грамотою Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді (2004), Почесною грамотою Федерації футболу України (2004), Подякою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (2004). За вагомий особистий внесок у розвиток психологічної та педагогічної науки І.Д. Беху присвоєно в 2002 почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Також становлення психологічної науки в Україні нерозривно пов’язане з іменем Григорія Силовича Костюка, який був одним із тих, хто закладав підвалини вітчизняної психології і плідно розвивав її протягом усього життя.

Г. С. Костюк народився 5 грудня 1899 р. — у селі Могильному, нині Гайворонського району Кіровоградської області. Навчався в Колегії Павла Галагана — середній навчальний заклад підвищеного типу, в Києві.

З двадцяти років Г. С. Костюк працював вчителем у рідному селі. Потім вступив до Київського вищого інституту народної освіти, який він закінчив у 1923 р. Наприкінці 20-х рр. Григорій Силович стає завідувачем експериментальної школи Наркомпроса УРСР. З 1930 р. Г. С. Костюк очолює кафедру психології Київського педагогічного інституту і відділ психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Працюючи ревно й наполегливо, він успішно поєднував педагогічну й організаторську діяльність з теоретичними та експериментальними дослідженнями. У 1935 р. йому було присвоєне звання професора психології.

Під час Великої Вітчизняної війни, перебуваючи в евакуації, Г. С. Костюк завідував кафедрою педагогіки і психології педагогічного інституту в Сталінграді, у складі добровільної протипожежної дружини брав участь у порятунку будинків від фашистських запальних бомб. Переїхавши потім до Казахстану, він очолював викладацьку роботу в Об'єднаному українському університеті (який знаходився там у той час), а повернувшись у звільнений Київ, працював на тих же посадах, що і до війни.

У жовтні 1945 року був утворений Науково-дослідний інститут психології Наркомпроса УРСР (нині - Міністерства освіти України). Ініціатором його створення і беззмінним директором протягом 27 років був Г. С. Костюк. Увесь цей час він вів інтенсивну і плідну роботу з організації психологічних досліджень, підготовки психологічних кадрів, з великим успіхом продовжував викладацьку діяльність у Київському педагогічному інституті ім. О. М. Горького. У 1947 році Г. С. Костюк був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, а в 1966 році, коли академія була перетворена на всесоюзну, став дійсним членом. Його неодноразово обирали членом Президії АПН СРСР, членом редколегії журналу «Питання психології», протягом багатьох років він очолював Українське відділення Товариства психологів СРСР. Г. С. Костюк мав почесне звання заслуженого діяча науки УРСР, був відзначений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, іншими урядовими нагородами. Десятки психологів, яким пощастило свого часу вчитися в аспірантурі і здійснювати дослідження під безпосереднім керівництвом Г. С. Костюка, на все життя зберегли найкращі спогади про нього як про прекрасного вихователя наукової зміни, людину чуйну, тактовну і разом з тим вимогливу у принципових питаннях. Чудові риси Григорія Силовича: скромність, безкорисливість, доброта в сполученні з непохитною вірністю громадянському та науковому обов’язку — здобули йому глибоку повагу в суспільстві.

Починаючи з 1924 року, Г. С. Костюком було опубліковано більш ніж 250 робіт. Багатство їхнього змісту супроводжується ясністю викладу, широта ерудиції - глибоким проникненням в сутність досліджуваних проблем, методологічна чіткість — націленістю на розв’язання актуальних практичних задач, що насамперед відносяться до сфери народної освіти.

Г. С. Костюк був вільний від професійної вузькості, він багато зробив для зміцнення зв’язків психології із соціальною практикою і з суміжними науками — педагогікою, фізіологією та ін. Згадаймо також його плідне співробітництво з видатним вченим в області кібернетики — академіком В. М. Глушковим, що знайшло втілення у спільних публікаціях з проблем програмованого навчання і в організації в НДІ психології УРСР досліджень психолого-кібернетичного профілю. Їхнім результатом стало створення ряду ефективних людино-машинних систем, розробка для них мов програмування, що мають властивість психологічної природності. Ці дослідження зробили важливий внесок у формування наукових основ здійснюваних нині робіт з комп’ютеризації навчання.

Він мав почесне звання заслуженого діяча науки УРСР, дійсного члена Академії педагогічних наук СРСР, був членом її президії, Головою Українського відділення Товариства психологів СРСР, членом редколегії журналів «Вопросы психологии», «Радянська школа» та ін.

Перу вченого наукових праць, присвячених найбільш актуальним питанням загальної, вікової та педагогічної психології. В 1939 р. вперше в Україні був виданий підручник з психології для вищих навчальних закладів. З 20 розділів, вміщених у ньому, 16 належить авторству вченого. Цей підручник вважався одним із кращих у колишньому Радянському Союзі. Даний підручник і сьогодні прислуговується як студентській молоді, так і науковцям, котрі працюють у різних галузях психологічних знань.

Отже, на прикладі видатних психологів можемо сказати, що бути визначною людиною та великим професіоналом своєї справи — це справжній талант. І у гармонійному поєднанні це привертає до людини увагу оточуючих та веде за собою. Тому про таких людей можна говорити багато, але не слід забувати і про тих, хто поруч з нами яскраво проявляє своє «Я».

2.2 Аналіз життєвого шляху «яскравих» особистостостей У житті кожного міста є люди, які творять його історію, своїми зусиллями, талантом і особистісними якостями вносять власну лепту в розвиток науки, культури і взагалі становлення міста. Психолог В. С. Мерлін приводить дуже образне порівняння. «Уявіть собі, — говорить він, — дві річки: одну — спокійну, рівнинну, іншу — стрімку, гірську. Плин першої ледь помітний, вона плавнонесе свої води, у неї немає яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, сліпучих бризів. Плин іншої - повна протилежність. Річка швидко несеться, вода в ній гуркоче, вирує, клекоче і, вдаряючись об камені, перетворюється в жмути піни… Щось подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях плину) психічного життя різних людей». І той, хто бурхлива річка — яскрава особистість зі своїми думками, вчинками та поглядами на життя.

Серед таких яскравих особистостей — Ліна Олексіївна Ляшко, Ганна Андріївна Кириленко, Катерина Семенівна Ляшко та Лідія Йосипівна Мігаль.

Ліна Олексіївна Ляшко — спражній психолог. Вона — саме з тих людей, які завжди почують, підтримають і допоможуть, стримана, дипломатична, уважна та мудра, з чуйністю та повагою ставиться до кожного — як до керівника будь-якого рангу, так і до простих громадян, співробітників, студентів.

Скільки часу вона віддавала улюбленій роботі, скільки місяців працювала разом зі своїм чоловіком над створенням музею в інституті. Разом з Іваном Михайловичем вона взяла участь у підготовці випуску 26-томноїкниги, що мала назву «Історії міст і сіл Української РСР», яка витримала два видання. Зокрема, цією чудовою парою був створений історичний нарис про селище Ямпіль та довідки про села Глухівського району.

Їй долею випало чотири рази бути депутатом Глухівської міськоїРади депутатів. І за той час вона відразу проявила себе як висококваліфікований фахівець своєї справи, а моральними критеріями в її роботі були: добросовісність, творчість, вимогливість до себе та інших, справедливість.

Педагогічну діяльність цієї високоосвіченої жінки оцінили Міністерство освіти України та керівництво інституту. Підтвердженням цього є значок: «Відмінник народної освіти», медаль «Ветеран праці», багато грамот і подяк. Кожен із захопленням і повагою говорить про Ліну Олексіївну Ляшко, як про особистість, яка не просто захоплює оточуючих своєю індивідуальністю, але і привертає увагу як яскрава особистість. Про таких людей слід голосно говорити та ставити їх за приклад. Саме з цією метою ми пропонуємо у своїй роботі сценарій виховного заходу, який проводилистуденти вищого навчального закладу.

Сценарій до психологічного вечору

«Яскрава особистість серед нас»

I. Життя прожити — не поле перейти. Так говорить народне прислів'я. Але чи кожне життя можна порівняти з полем і яким? Обрати правильнудорогу молодим надзвичайно важко, але є люди чий життєвий шлях може стати взірцем для інших і на подальші роки.

II. Безхмарний липневий ранок, тихе щебетання пташок пробуджує маленьке містечко Білу Церкву від сну, яке сповнене дивовижним ароматом квітів. Веселий і теплий промінець сонця грайливо торкнувся жіночого обличчя. Враз прокинулась вона і, в сповнених материнською любов’ю очах, засяяла радість. Так, тепер вона знову мати… Але ж єдина думка непокоїть її… Рідна, кохана донечка… Що приготувала доля її маленькій Ліні? Які випробування в неї попереду? А відповідь на це питання дасть лише час.

Ліно Олексіївно, ми знаємо, що для Вашої мами Ви стали надією, та справжньою опорою в житті. І цей вірш, який читає Люда Дарменко, миприсвячуємо Вашій мамі.

Спасибі маминим рукам, Що ними працювати навчена.

Спасибі маминим очам, Що ними вперше світ побачила.

Спасибі маминій косі

Тій, що за мене посивіла Спасибі матері, що та Мене по правді жить навчила.

Спасибі мамі за любов, Що в мене в серці поселилась.

Спасибі мамі за добро, Що розлилось по моїх жилах.

Спасибі мамі - віддавала Мені тепло усе і ласку.

Спасибі мамі за дитинство, Яке було немов у казці.

I. Минали дні, тижні, місяці, роки… І вже не Ліночка, а Ліна Олексіївна тримає в руках дипломз відзнакою Київського університету.

II. Молода, красива, життєрадісна, сповнена натхнення і енергіївона переступає поріг Глухівського учительського інституту і відразу опинилася в студентському середовищі.

I. Спочатку вела методику піонерської роботи, вела настільки цікаво, що відразу завоювала авторитет не тільки у студентів філологічного факультету й фізико-математичного факультету але й у всього унівкрситецькрго колективу. Але зацікавила Ліну Олексіївну не просто робота зі студентами, а людська душа, те, що завжди було загадкою.

II. Палітра барв людських душ не має меж. Є люди зі злими та добрими душами, хоробрими та боязкими, веселими і сумними, старими й молодими, відвертими і хитрими, а є такі душі, що як музичний інструмент. Їх музика така чарівна і ніжна, що пронизує душу кожного, ніби бачить її наскрізь. Саме про таку душу читає віршДемідова Наталка.

Душа, як тіло, не старіє,

Вона постійно молода, Від цього в жилах кров німіє,