Остання династія Романових

Зміст

Вступ Розділ 1. Подружжя Романових Розділ 2. Найясніші діти Миколи II та Олександри Федорівни. Їх народження, виховання та навчання Розділ 3. Арешт та вбивство царської сім`ї

Висновки Використана література

Вступ

Актуальність теми. Вирішальний вплив на Російську імперію, на розвиток її політичного життя та культуру зробив останній імператор Микола ІІ Романов. Керівництво державою здійснювалося в руслі загальнодержавної політики — захисту інтересів імперії на міжнародній арені та зміцненню основ самодержавного ладу всередині країни. Наукове вивчення його державної, військово-організаторської діяльності дозволяє простежити зв’язок часів, зробити історичні висновки, необхідні на сучасному етапі.

Вирішальну роль в історії Російської імперії відіграла і сім'я Миколи ІІ. Особливо його дружина, Олександра Федорівна, яка була взірцем материнства і вірності. Хоча імператриця і була з іншої країни та сповідувала іншу віру, але вона знайшла в собі віру і мужність прийняти Православ’я та всім серцем полюбити Росію.

Актуальність теми полягає в розгляді особливостей подружнього життя Миколи ІІ з Олександрою Федорівною, у вивченні навчання та виховання великих князівен та цесаревича Олексія, а також в аналізі зречення, арешту та вбивства останньої династії Романових. Адже за часів Радянської влади вся правда про вбивство царя приховувалась, документи знищувались. На сучасному етапі це питання досліджується глибше, тому що документальні джерела і архіви по цій справі стали доступними.

Таким чином, можна говорити про актуальність проблематики щодо наукового вивчення цього питання. Вирішення цієї проблеми є вкрай необхідним для історії.

Мета роботи. Відобразити життя сім'ї Романових в побуті, та простежити останні роки їхнього життя.

Завдання.

Провести історіографічний огляд даної теми.

Розглянути період народження, дитинства та одруження Миколи Олександровича та Олександри Федорівни.

Окреслити період народження, виховання та навчання Великих князівен Ольги, Тетяни, Марії, Анастасії та цесаревича Олексія.

Проаналізувати причини зречення з престолу Миколи ІІ, арешт та вбивство його сім'ї.

Об'єктом дослідження є сім'я останнього імператора Російської імперії Миколи ІІ.

Предмет дослідження. Народження, дитинство, виховання, відносини, одруження Миколи ІІ та Олександри Федорівни. Народження, виховання та освіта великих князівен Ольги, Тетяни, Марії, Анастасії та цесаревича Олексія. Зречення з престолу Миколи ІІ, арешт та вбивство царської сім'ї.

Методи дослідження. При розв’язанні завдань цього дослідження використовуються методи історизму, об'єктивності, системності. В процесі дослідження використовують загально — наукові методи: аналітичний, синтетичний, класифікаційний, ретроспективний, а також історико-порівняльний та проблемно-хронологічний.

Хронологічні межі. 1868 — 1918рр.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання його теоретичних положень безпосередньо на лекціях, семінарах, на факультативних заняттях, а також при викладанні історії Росії та Всесвітньої історії.

Сучасний стан досліджуваної проблеми.

Ця проблема простежується в зарубіжній, радянській та сучасній історіографії.

Про останнього російського царя написано багато книг і статей. Але його життя та діяльність ще й до цих пір викликає великий інтерес у дослідників. Для одних Микола ІІ - священний цар, для других — слабкий і безвольний правитель, для третіх — жертва політичних обставин, які виявилися сильніші за нього.

Радянська ідеологічна система протягом багатьох років висвітлювала Миколу ІІ через призму класових соціально — економічних відносин.

Першим карикатурний портрет Миколи ІІ постарався зробити В. П. Обнинський, ще в 1912 році в Берліні. Він був ровесником царя, і разом з ним служив у гвардії. Обнинський гарно знав офіцерське життя, з якого він в свою книгу виніс багато слухів про Миколу ІІ. Ця книга показувала порочність тієї системи, обличчям якої був імператор. Невипадково різка і груба тенденція написання книги Обинського в 1017 році була частково перевидана і послужила «джерелом» для написання різного роду пасквілів про царя.

Свою внесок в справу створення образу «нікчемного офіцера» вніс і письменник Л. Жданов, який опублікував працю «Микола останній» — дешеву пародію на історичну безпристрасність. В цьому ж році в Москві були видані «Матеріали для характеристики царя і царствування», витримані в дусі викриття «проклятого минулого»

Традиція обнародування всіх можливих слухів про останнього самодержавця і його оточення підтримувалась і в перше післяреволюційне десятиліття. В 1923 році вийшла книга І. М. Василевського, який бачив місію Миколи ІІ в тому, щоб знищити самодержавство. Для автора цар — людина яка не викликала ніякого почуття окрім байдужості.

Подібні характеристики царя, безумовно, формували негативне відношення до останнього імператора Російської імперії.

В 1930 — 1950;х роках спеціально ніхто не займався вивченням біографії царя. Комуністична монархія з великим вождем на чолі жила за своїми правилами, які не стільки досліджували новітню вітчизняну історію, скільки робили її «правильну» інтерпретацію. В таких умовах вивчення життя Миколи ІІ було зовсім безглуздо, тому що висновки самовизначались задовго до того, як автор приступав до збору матеріалів.

Ситуація змінилась на початку 1970;х років, коли радянський читач отримав змогу познайомитись з новою книгою про Миколу ІІ. Розуміється, вона була витримана в дусі зневажливого ставлення до самодержавця, але все-таки це була перша об'ємна робота повністю присвячена цій темі. Її автор, М. К. Касвінов назвав «Двадцять три стугеньки вниз», описав єкатиренбурзьке вбивство і намагався довести що вирок революційного Уралоблради був справедливий.

Перебудова суттєво загострила інтерес до останнього царя, про нього стали писати в журналах і газетах. Почали говорити про вбивство царської сім'ї. в 1990 році видавництво «Советский списатель» 200-тисячним тиражом опублікували раніше недоступну книгу Н. А. Соколова, в якій місяться матеріали про єкатеринбурзькі злодіяння, а в 1991 році, у видавництві «Скіфи», побачила світ робота М.К. Дітеріхса «Вбивство Царської Сім'ї і членів Дому Романових на Уралі». В 1991 році була перевидана книга російського емігранта професора С. С. Ольденбурга, який в середині 1920;х років почав дослідження останнього царствування. В цій книзі автор намагався висвітлити всі позитивні дії що були зроблені країною під скіпетром Миколи ІІ, поставивши за мету таким чином реабілітувати царя.

Тоді ж радянські читачі змогли ознайомитися з роботами західних істориків про останнього російського государя. Насамперед це книга французького автора Марка Ферро «Микола ІІ», яка відкривала те, що в СРСР до того часу особиста роль Миколи ІІ не була вивчена належним чином.

В 1991 році видавництво «Радянська Росія» випустило книгу О. А. Платонова «Вбивство царської сім'ї», в якій автор назва розправу з царем і його близькими найстрашнішим і найзловішнішим злочином ХХ століття, від якого беруть початок більшовизм та фашизм.

В 1993 році вийшла книга Е. С. Радзинського «Микола ІІ. Життя і смерть». Він побудував свою книгу так щоб читач міг, по-перше, познайомитись з царським щоденником, який він по ходу справи коментував, і по-друге, дізнатись про життя царської сім'ї в період арешту, і про її вбивство. Праця Радзинського по великій мірі - історія останніх місяців життя царя, детальний виклад його біографії.

В 1993 році в Нью-Йорку вийшла біографія Миколи ІІ, написана Домініком Лівеном. В ній автор пише про дитинство і юність останнього самодержавства, про його сімейне життя, про перше десятиліття його правління, про роки революції, про період Великої війни і життя царя після революції. По словам вченого, його робота присвячена як вивченню режиму, так і людини, яка його уособлювала.

В 1998 році наш читач ознайомився з роботою американською журналіста та письменника Роберта Массі, який випустив в 1968 році книгу «Миколай і Олександра» ця книга про любов та прекрасні відносини двох вірних один одному людей, які пожертвували собою заради Росії.

В 1997 році біографію останнього самодержавця видав відомий московський історик А. Н. Боханов. Для нього Микола ІІ був видатною людиною, праведний не тільки в смерті, але й в житті, як правитель і помазаник Божий. Боханов заявив що серед загальновизнаних політиків нема жодного, хто б бува прославлений серед святих. Це дуже рідкий випадок не тільки у вітчизняній, але і в світовій історії. Автор вважав що Микола ІІ був полоненим того часу і жертва обставин.

На основі цієї літератури автор розглянув питання про життя та страту останньої царської сім'ї. Використання всіх зазначених матеріалів забезпечили авторові можливість вирішити основні завдання дослідження Структура Курсова робот складається з вступу трьох розділів та використаної літератури.

Розділ 1. Подружжя Романових

Микола Олександрович, Імператор і Самодержець Всеросійський, старший син Імператора Олександра III та імператриці Марії Федорівни, народився 6 травня 1868 року в Царському Селі поблизу Петербурга. [22, ст. 165] Він був тридцять дев`ятим членом дому Романових. В цей самий день імператор підписав маніфест про народження в сім`ї цесаревича сина, внука імператора. В цьому документі вказувався титул новонародженого: Його Імператорська Величність. В цей же день він був зачислений до всіх полків і окремих частин лейб-гвардій до яких був зачислений його батько, а також до лейб-гвардії Городненського гусарського полка. Окрім цього, він став шефом 65-го піхотинського Московського полку. Також в цей день приказом по морському відомству Миколу Олександровича зачислили до гвардійського екіпажу. [25, ст. 20]

Завідувачем навчального процесу Миколи Олександровича було назначено генерал-адютанта Г. Г. Даниловича. Викладачами наступника цесаревича були Н. Х. Бунге, К. П. Победоносцев, Є.Є. Замисловський, Н. Н. Бекетов, Н. Н. Обручев, М. Н. Драгомиров та інші. [22, ст. 165] В Десятирічному віці Микола Олександрович мав кожного дня по двадцять чотири уроки, а до п`ятнадцяти років їхня кількість переважала тридцять. [2, ст. 40]

З роками «військова кар`єра» наслідника росла. 6 грудня 1875 року, в день своїх іменин Микола Олександрович получив своє перше військове звання — прапорщик. У 1880 році молодого великого князя переводять в підпоручики. 2, ст. 42]

З 6 травня 1889 року Микола Олександрович вже брав участь в засіданнях Державної Ради і комітету міністрів, а в жовтні 1890 року він відправився в подорож на Далекий Схід, направившись через Венецію, Грецію та Єгипет в Індію, Китай та Японію. В Японії 29 квітня 1891 року в місті Отсу на цесаревича було здійснено напад фанатиком Санзо Цуда. Але рана, нанесена шаблею по голові, виявилася не дуже небезпечною. Додому наступник повертався по сухопуттю через Сибір і поклав початок будування тут залізничного шляху. В 1892 році цесаревич був призначений головою комітету по будуванню Сибірського залізничного шляху. [23, ст. 75]

У 1884 році в житті цесаревича сталася подія, яка безпосередньо дуже вплинула на всю його подальшу долю і на долю Росії в цілому. 27 травня 1884 року великий герцог Гессенський Людовік зі своїми доньками приїхав до Росії. Саме тоді Микола вперше побачив свою майбутню дружину та імператрицю Росії.

Аліса Гессенська народилась в місті Дармштадті у 1872 році в сім`ї Людовіка IV, одруженого на дочці англійської королеви Вікторії принцесі Алісі, і який став правителем Гессена в 1877 році.

Коли Алісі виповнилось шість років, від епідемії дифтерії померла спочатку молодша метра Марія, а через два тижні і мама, котрій було всього 35 років. Маленьку Алісу на виховання взяла бабуся Вікторія і більшу частині свого дитинства Аліса провела в Англії. Вона вирізнялася потягом до серйозних занять і предметів. Була дуже релігійна. Вона прекрасно грала на фортепіано, шила, в`язала, вишивала, знала назви багатьох рослин та птахів, гарно розбиралась, а європейській історії та літературі. Алісу завжди цікавили питання буття, життя і смерті. Вона отримала ступінь доктора філософії Оксфордського Університету.

Коли, в 1884 році Аліса вперше приїхала в Росію, то була дуже захоплена величністю зустрічі і грандіозністю дійства. Але оскільки вона, по своєму характеру була самітницею, і багатолюддя її лякало, то це для неї стало випробуванням.

Микола Олександрович, після знайомства з Алісою записав у своєму щоденнику: «Сьогодні за обідом я сидів поруч з маленькою дванадцятирічною Алікс, яка мені дуже сподобалась». Їй він теж дуже сподобався. Пройде 32 роки і в 1916 році в листі до Миколи II Олександра Федорівна напише що тоді «моє дитяче серце вже прагнуло до тебе з великою любов`ю». 31 травня 1884 року вони таємно від всіх видряпали свої імена на вікні італьянського будинку в Петрографі.

Наступний раз Аліса приїхала в Росію взимку 1889 року в гості до своєї сестри Єлизавети. Тоді вона дуже часто зустрічалася на балах і вечорах з престолонаслідником. Але коли наступник зробив Алісі пропозицію вийти за нього заміж, вона відмовила, тому що була дуже віддана своїй релігії і не хотіла її міняти на православну. [2, ст. 53]

Вирішальна зустріч Миколи Олександровича та Аліси відбулася весною 1894 року на весіллі герцога Гессенського Ернста-Людовіка з дочкою Марії і Альфреда Единбургських принцесою Вікторією-Мелітою яка була кузиною цесаревича. На весіллі була присутня також королева Вікторія, делегацію від Росії очолив Микола Олександрович. Все вирішилось 8 квітня. Як тільки Микола Олександрвич і Аліса зустрілися і почали розмову, вона зразу ж погодилась вийти за нього заміж. [2, ст. 83]

Великий вплив на Алісу проявив Вільгельм II котрий запевняв Алісу змінити віру, яка їй була дуже дорога. Кайзер таким чином надіявся добитися позитивного розташувати наступника щоб відновити Союз трьох імператорів, порушений Олександром. [24, ст. 35]

Разом з цією щасливою подією в житті Миколи Олександровича, прийшло і несподіване горе. В січні 1894 року Олександр III простудився і тяжко захворів. В нього була сильна температура і його безперервно мучив кашель. Літом імператору стало ще гірше. 21 вересня 1894 року царська сім`я поїхала до Лівадії. Лікарі говорили що сухий морський клімат покращить стан Олександра III. 10 жовтня в супроводі княгині Єлизавети Федорівни приїхала Аліса Гессенська. В Сімферополі їх зустрів цесаревич і по приїзду в Лівадію вони зразу ж пішли до царя. Наречена тримала в руках великий букет білих троянд. 20 жовтня Олександр III помер і Микола Олександрович став імператором Росії. [2, ст. 84]

Після воцаріння Миколи II постало дуже багато проблем з вирішенням питань щодо організації похорону та весілля. Аліса була миропомазана 21 жовтня о 10 годині ранку, ставши благовірною великою княгинею Олександрою Федорівною.

Вінчання Миколи II та Олександри Федорівни відбулося через тиждень після похорону, 14 листопада 1894 року, в день народження імператриці Марії Федорівни, в великій церкві Зимового палацу. Нова імператриця потім написала в своєму щоденнику що «весілля було продовженням похорону». [2, ст. 86]

Весною 1895 стало відомо що Алікс вагітна. Миколу II охопила велика радість. В кінці року в сім`ї вінценосців сталася велика радісь: в них з`явилася дитина. Батьки думали що якщо народиться хлопчик, вони його назвуть Павлом, а якщо дівчинка — Ольгою. [2, ст. 98]

1 січня 1896 року Микола II підписав маніфест в якому об`явив що в травні цього року він і його дружина, за прикладом благочестивих правителів, вони коронуються. В день народження 6 травня 1896 року Микола II з Олександрою Федорівною приїхали до Москви. Вони зупинились в старому Петровському палаці. Святковий в`їзд в столицю відбувся 9 травня. Процесія розтягнулася на декілька кілометрів, явище було дуже грандіозним. [2, ст. 99]

Коронація Мала свою особливість: поруч із тронами Миколи Олександровича та Олександри Федорівни поставили трон імператриці-матері. Подібного раніше не відбувалося. Це пояснювалося тим, що в перші роки правління мати Миколи II мала дуже великий вплив на сина. [25, ст. 116]

17 травня в 10 годин ранку імператорська сім`я ввійшла в Великий Успенький собор Московського Кремля. Їх зустрів митрополит Московський Сергій. [25, ст. 119] Як тільки на Миколу II Поклали корону, а він сам з благоговінням положив корону на імператрицю, в усіх ста і одній церкві Москви задзвонили дзвони. [24, ст. 43]

Після цього Микола II вступив у важкий період в своєму житті - управління великою державою. Але завжди і в усьому йому допомагала його вірна любляча дружина. Порадою або просто добрим словом, це було для Миколи II найкращою розрадою.

Імператриця Олександра перш за все була матір`ю. Підписуючи важливі папери та доповіді, вона тримала на руках свою першу дочку Ольгу. Пізніше вона народила Тетяну, Марію та Анастасію. Коли імператриця завагітніла в 1903 році, в імператора і придворних появилася надія що народиться наступник Російського престолу. Коли Олександра Федорівна народила сина, всі були щасливі, але ця радість була затьмарена звісткою про те що цесаревич народився зі страшною хворобою — гемофілією, яка передавалася від матері лише до сина. Імператриця вважала себе винною в цьому тому що саме вона була носієм цієї хвороби. [2, ст. 120]

романов микола престол арешт

Розділ 2. Найясніші діти Миколи II та Олександри Федорівни. Їх народження виховання та навчання

Після одруження імператриця повністю занурилася в сімейне життя. Вона багато читала, віддаючи перевагу книгам духовно характеру. Робила виписки того, що вважала головним. Навіть зберігся цілий зошит її виписок з книги Дж. Р. Міллера «Домобудівництво, або ідеальне сімейне життя». Сім'я була її турботою, її світом, її «царством». Коли з’явилися діти, Олександра федорівна цілком занурилася в материнські турботи. Саме в дитячій кімнаті вона відчувала себе надійно, впевнено, спокійно. [2, ст. 108]

Олександра Федорівна завагітніла зимою 1895 року. 3 листопада 1895 в імператорській сім`ї народилася дочка яку назвали Ольгою. Пологи Олександри Федорівни були важкими. Їх готувалися приймати в Зимовому палаці, але народжувала імператриця в Олександрівському палаці Царського Села. Вже 5 листопада імператриця почала годувати дочку грудьми, чим Микола Олександрович дуже пишався. Хрестили Ольгу 14 листопада 1895 в Великий церкві Катерининського палацу в Царському Селі. Тільки через півтора місяця після пологів царська сім'я перебралася з маленькою дочкою в Зимовий палац. [13, ст. 70]

Знову імператриця народила менш ніж через два роки. Буквально напередодні пологів царська сім'я переїхала в Олександрівський палац Царського Села, де 29 травня 1897 народилася Тетяна. В цей день великий князь Костянтин Костянтинович записав у щоденнику: «Вранці Бог дав їх величності … дочку. Звістка швидко поширилася, і всі були розчаровані, тому що чекали сина «. [16, ст. 172]

У листопаді 1898 р. з’ясувалося, що імператриця вагітна втретє. 14 червня 1899 в Петергофі народилася третя дочка — Марія. Після Марії Олександра Федорівна народила Анастасію 5 червня 1901 року. ОТМА — такою було їх умовне загальне означення, складене за першими літерами особистих імен, яким користувалися в царській родині. [2, ст. 111]

Микола II з незмінною радістю сприймав кожне народження дочки. 29 травня 1897 за-писав у щоденнику: «Це другий щасливий день нашого сімейного життя: в 10.40 ранку Господь благословив нас дочкою — Тетяною. Слава Богу, цього разу все пройшло швидко і благополучно. Тетяна важить 8 фунтів і має довжину 54 см. Дуже кумедна з нею старша дочка «.

Минуло ще два роки, і на світ з’явилася третя дочка — Марія. У щоденнику царя за 14 червня 1899 записано: «Щасливий день: Господь нагородив нас третьою дочку — Марією, яка народилася в 12.10. Все пройшло благополучно! Вночі Алікс майже не спала, до ранку біль став сильнішим. Слава Богу, що все закінчилось досить скоро! Весь день моя душка почувала себе добре і сама годувала дочку».

У 1901 році народилася четверта велика княжна. Батько у своєму щоденнику за 5 червня докладно описав появу на світ Анастасії Миколаївни. «Близько 3:00 у Алікс почалися сильні болі. В 4:00 я встав, пішов до себе і одягнувся. Рівно о 6годині ранку народилася донька Анастасія. Все пройшло при хороших умовах, швидко, слава Богу, без проблем! Завдяки тому що Алікс народила поки ще всі ще спали, в нас обох було відчуття спокою і самоти! Після цього я почав писати телеграми про народження доньки своїм родичам з різних кінців світу». [13, ст. 76]

Ні Микола Олександрович ні Олександра Федорівна ніколи не висловлювали жалю що в них постійно народжуються дівчатка Але близькі родичі виражалися в цьому зв’язку більш відверто. Сестра Ксенія записала у своєму щоденнику: «Яке розчарування! 4-я дівчинка! Її назвали Анастасія. Мама мені телеграфувала що: «Алікс знову народила дочку!» [2, ст. 112]

З народженням кожної дівчинки родичі царя в своїх щоденниках неодноразово відзначали, що звістка про народження чергової дочки викликала зітхання та розчарування по всій країні. Ксенія Олександрівна, молодша сестра Миколи II, записала в щоденнику ще в листопаді 1895 р.: «Народження дочки в Ніки та Алікс це велике щастя, хоча шкода, що не син». [16, ст. 142] Сестра імператриці Єлизавета Федорівна писала англійській королеві Вікторії: «Радість величезна і розчарування, що це дівчинка» [16, ст. 144]. Що характерно, такі записи з’явилися в інтимній листуванні царських родичів вже при народженні першої дочки в царськії сім`ї - Ольги Миколаївни. [2, ст. 112]

Про імператорських дочок відомо надзвичайно мало, тому що близько вони спілкувалися з обмеженим колом осіб, з яких майже ніхто не пережив кривавий вихор революції. Найцікавішими є спостереження швейцарця П'єра Жильяра, який більше ніж десять років близько спілкувався з князівнами спочатку в якості вчителя старших дочок царя, а потім — гувернера спадкоємця. «Старша Ольга Миколаївна вирізнялася кмітливостю. Була дуже розсудливою і водночас свавільною. Навчальний матеріл вона засвоювала досить швидко і завжди висловлювала своєрідне думку щодо вивченого. У вільний час вона дуже багато читала». «Тетяна Миколаївна була більш обережна, дуже спокійна, з великою силою волі, але менш відкрита ніж старша сестра. Вона не відрізнялася великими здібностями, але цей недолік компенсувався послідовністю і врівноваженістю характеру. Вона була дуже красива. Тетяна та Ольга дуже любили одна одну і були найкращими подругами». «Марія Миколаївна була гарною дівчинкою, відрізнялася квітучим здоров’ям і володіла дивовижними сірими очима. Вона була дуже простою в обігу і відрізнялась сердечною добротою». «Анастасія Миколаївна, навпаки, була дуже жвавою і трішки лукавою. Вона швидко засвоювала все смішне, завдяки чому важко було протистояти іі гострим жартам. Анастасія була злегка розбещеною дитиною, але цей недолік був виправлений з віком. Княгиня володіла прекрасною французькою вимовою. Словом, те, що було найкращим у цих чотирьох сестер і досить важко піддавалося опису, це їх простота, природність, щирість і доброта». [2, ст. 109]

Відомостей про організацію навчального процесу дочок Миколи II збереглося небагато. Фактично це уривчасті дані, з них насилу можна скласти цілісну картину. Разом з тим добре відома організація навчання цесаревича Олексія. Тому з впевненістю можна припустити, що більшість викладачів, що вчили Олексія, почали свою педагогічну кар'єру ще при царських дочок. Крім цього молодші дочки «довчалися» при викладачах Олексія. [13, ст. 86]

Відомо, що в навчальному процесі першої доньки Ольги імператриця Олександра Федорівна брала участь особисто Коли Микола II виїжджав з дому, то дружина в листах регулярно повідомляла йому про навчання дітей. У червні 1905 р. Олександра Федорівна писала про старших дочок Ольгу (десятий рік) і Тетяну (сім років): «Діти прекрасно справляються з навчанням. Вони багато їздять верхи на конях, що доставляє їм величезне задоволення «. [4, ст. 165]

У великої княжни Марії Миколаївни навчання, у тому числі заняття з арифметики, розпочалися з 6 років. Вів заняття колезький радник Соболєв. Оскільки до цього часу вона ще погано читала і дуже мало писала, то в перші місяці арифметику вивчали тільки усно. Посібниками служили різнокольорові кісточки, російські мідні і срібні монети, кубики, а також перші випуски задачників Аржаннікова і Паульсона. 18, ст. 85] Викладач регулярно писав звіти «про виконану роботу» по інстанціях. Весь педагогічний процес жорстко контролювався імператрицею Олександрою Федорівною, вона, як правило, була присутня на перших уроках у нового викладача. [13, ст. 89]

Важливу роль в освітньому процесі відігравали «власні» бібліотеки дівчаток. Загальна кількість книг, що знаходилися в «дитячих бібліотеках» на Дитячої половині Олександрівського палацу Царського Села, оцінюється в 3500—4000 тисяч примірників. Зараз ці книги зберігаються в Москві в Російській державній бібліотеці. Дуже багато книжок дітям дарували, книга була майже обов’язковим подарунком під час сімейних свят. І ці розкішні подарункові видання складають значну частину бібліотеки. Поступово у кожній з дочок Миколи II склалася власна бібліотека. Для кожної з дівчаток, слідуючи давній палацової традиції, були розроблені власні екслібриси, якими вони позначали «власні» книги. Слід підкреслити, що ці книги читали і з ними працювали. У книжці «Іванушка дурачок» (СПб., 1903) всі незрозумілі слова підкреслені, і пояснення до них дані на полях. [18, ст. 97]

Відсутність прямого спадкоємця у царя пожвавило «проект» осені 1900 року, коли почав розроблятися проект передачі старшій донці царя — Ользі Миколаївні. А. В. Богданович записала в щоденнику 9 липня 1901: «Мясоєдов-Іванов говорив, що Вітте з Сольським розробляють проект про зміну престолонаслідування, щоб зробити спадкоємицею дочку царя Ольгу» [1, ст. 269]

В 1901 р. біля трону починають з’являтися шарлатани, які обіцяли допомогти царській родині вирішити делікатну проблему народження сина. Відсутність прямого спадкоємця в імператорській родині хвилювало не лише придворні кола. Після народження третьої дочки, починаючи з 1899 року, в Міністерство Імператорського двору починають надходити листи з різних країн: Англії, Франції, Бельгії, США, Латинської Америки та Японії з пропозиціями повідомити за певну суму грошей секрет, що гарантує народження спадкоємця. В деяких листах окремі поради коштували близько двох-трьох десятків тисяч доларів [3, ст. 472−473]

Радіючи народженню дочок, батьки звичайно ж мріяли про сина, який мав стати спадкоємцем престолу, тим більше що брат царя Георгій Олександрович, що став спадкоємцем престолу після воцаріння Миколи в 1894 році, хворів туберкульозом. Останній лист Миколі II він написав 15 червня 1899, в якому привітав старшого брата з народженням дочки Марії. Але через кілька днів, в Петербург прийшло повідомлення, що Георгій Олександрович помер. На наступний день, 29 червня 1899 року, з’явився царський маніфест, в якому говорилося: «Віднині, доки Господь нас благословить народженням сина, найближче право наслідування Всеросійського Престолу, на підставі Державного Закону про престолонаслідування, належить дорогому брату Великому Князеві Михайлу Олександровичу». [2, ст. 111]

Десятирічне терпіння і очікування народження сина були нагороджені. 1904 року в самий розпал російсько-японської війни у Петергофі імператриця народила сина. [2, ст. 120]

Імператриця народила спадкоємця дуже легко, як вона записала і своєму записнику — «за півгодини». Там же вона записала: «Вага 4660, довжина 58, окружність голови 38, грудей 39 … у п’ятницю 30 липня в 1 год. 15 хв. пополудні». На наступний день, 1 серпня, в газетах почали друкуватися бюлетені про стан здоров’я імператриці і спадкоємця. Всього вийшло дев’ять бюлетенів, які публікувалися в газетах з 1 по 8 серпня 1904 р. У них зазначалося, що «стан здоров’я Спадкоємця Цесаревича в усіх відношеннях задовільний». 8 серпня в газетах було надруковано, що «імператриця сама годує цесаревича грудьми». 1 серпня 1904 був опублікований указ, за яким регентом «на випадок смерті Нашої … до повноліття Його, призначається Нами Улюблений Брат Наш, Великий Князь Михайло Олександрович». Хрещеником цесаревича став німецький імператор Вільгельм II. [19, ст. 245]

Однак не минуло й шести тижнів, як стала відома жахлива првда. 8 вересня 1904 імператор записав: «Алікс і я були дуже стурбовані кровотечею з пуповини у маленького Олексія, яка продовжувалась з перервами до вечора!». Цариця була розгромлена. Постійно думала: невже у маленького ця страшна гемофілія, проти якої медицина безсильна, від якої померли її брат і дядько? Це виявилось правдою. [2, ст. 121] Документально в Олексія Миколайовича зафіксовані два кровотечі. Перша відразу ж після пологів і друга на початку вересня 1904 року, яке переконала лікарів в хворобі цесаревича. З цього часу хвороба спадкоємця перетворюється в постійно діючий дестабілізуючий політичний фактор. [13, ст.112]

Хвороба цесаревича відразу ж набула характеру державної таємниці. Вона ретельно приховувалась навіть від найближчих родичів. Але зберегти цю таємницю до кінця було все одно неможливо, і ця скритність навпаки породжувала в країні велику кількість слухів про маленького цесаревича. Говорили про те, що Олексій розумово відсталий, епілептик, що «нібито нігілісти понівечили дитину на борті імператорської яхти». [9, ст. 49]

Але за описом П. Жильяра, який бачив цесаревича в лютому 1906 р., він не справляв враження хворої дитини: «У нього був свіжий і рожевий колір обличчя здорової дитини, і коли він посміхався, на його круглих щічках вимальовуються дві ямочки». [11, ст. 8] Численні фотографії це підтверджують.

Особливе місце при царській родині займали викладачі цесаревича. З них найбільш відомий швейцарець П'єр Жильяр. Налагодити повноцінне навчання спадкоємця так і не вдалося через його захворювання. Тому заняття велися від випадку до випадку, хоча існувала і певна програма занять.

Основний кістяк педагогів склався ще при викладанні гімназійних дисциплін царським донькам. Наприклад, в 1908/09 навчальному році їм викладалися: російська мова (Петров, 9 уроків на тиждень, 1800 руб.); Англійська мова (Гіббс, 6 уроків на тиждень, 1200 руб.); Французьку мову (Жільяр, 8 уроків на тиждень, 1600 руб.); арифметика (Соболєв, 6 уроків на тиждень, 1200 руб.); історія і географія (Іванов, 2 уроки в тиждень, 400 руб.). Таким чином, на тиждень припадав 31 урок, тобто при п’ятиденному режимі занять по 6 уроків в день. [13, ст. 90]

Говорячи про вивчення іноземних мов, необхідно зауважити, що спадкоємець почав їх вивчати досить пізно. З одного боку, це пов’язувалося з його постійними нездужаннями і тривалого реабілітаційного періоду, а з іншого боку, царська сім'я свідомо відкладала навчання спадкоємця іноземним мовам. Микола II і Олександра Федорівна вважали, що в Олексія повинен, перш за все, виробитися чиста російська вимова. [27,ст. 6]

У 1909/10 навчальному році навчальне навантаження значно збільшилася. Це відповідно позначилося і на платню викладачів: російська мова (Петров, 11 уроків на тиждень, 2200 руб.); Англійська мова (Гібс, 13 уроків на тиждень, 2600 руб.); Французьку мову (Жільяр, 13 уроків на тиждень, 2600 руб .); арифметика (Соболєв, 7 уроків на тиждень, 1400 руб.); історія і географія (Іванов, 10 уроків на тиждень, 2000 руб.).

Тижнева навчальне навантаження збільшилася з 31 уроку до 54 уроків, тобто при п’ятиденному тижні більше 10 уроків на день. Це розклад, звичайно, не був фіксованим, оскільки світські обов’язки і переїзди, безумовно, зменшували фактичний обсяг занять. Крім цього тривалість одного уроку становила 30 хвилин. [13, ст. 95]

У міру дорослішання цесаревича Олексія навчальне навантаження поступово збільшувалася. У відносно спокійний від хвороби 1914/15 навчальний рік розпорядок дня цесаревича будувався таким чином. На відміну від свого прадіда, якого піднімали в 6 годин ранку, цесаревича піднімали в 8:00 ранку. 45 хвилин йому давали на молитву і приведення себе в порядок. З 8.45 до 9.15 подавали ранковий чай, який він пив на самоті. Дівчатка і батьки пили ранковий чай окремо. Далі йому давали 5 хвилин (!), Щоб привітатися з мамою. У розклад цей час було позначено як «перебування у Її Величності». З 9.20 до 10.50 було два перших уроку (перший урок — 40 хвилин, другий — 50 хвилин) зі зміною в 10 хвилин. Велика перерва з прогулянкою тривала 1 годину 20 хвилин (10.50−12.10), потім ще був один 40-хвилинний урок (12.10−12.50). Трохи більше години відводилося на сніданок (12.50−14.00). Після сніданку півтори години 10-річний цесаревич відпочивав (14−14.30). Потім слідувала прогулянка, заняття та ігри на свіжому повітрі (14.30−16.40). У цей час у нього був шанс поспілкуватися з батьком, який гуляв по парку, або з матір'ю. Потім слідував четвертий урок, який тривав 55 хвилин (16.45−17.40). На обід цесаревичу відпускалося 45 хвилин (17.45−18.30). Обідав він один або з сестрами. Батьки обідали значно пізніше. Після обіду цесаревич півтори години готував уроки (18.30−19.00). Обов’язковою частиною «робочого дня» цесаревича був півгодинний масаж (19.00−19.30). Після масажу слідували ігри та легка вечеря (19.30−20.30). Потім цесаревич готувався до сну (20.30−21.00), молився і лягав спати (21.00−21.30). [13, ст. 102]

Розклад на 1915/16 навчальний рік було складено більш щільно. Олексію тоді виповнилося 12 років і його навчальну програму адаптували до 4−5 класу класичної гімназії. Заняття тривали шість днів на тиждень, по 4 уроки на день. Всього було 22 уроки на тиждень. Особливий наголос робився на вивченні мов. За кількістю годин вони розподілялися наступним чином: французька мова — 6 уроків на тиждень; російська мова — 5 уроків на тиждень; англійська мова — 4 уроки. Решта предмети: Закон Божий — 3 уроки; арифметика — 3 уроки та географія — 2 уроки в тиждень. [13, ст. 104]

Після зречення в березні 1917 р. Миколи II та ізоляції всієї родини в Олександрівському палаці, освіта молодших дітей тривало зусиллями тих, хто залишився при родині. Буквально до останніх днів життя Олександра Федорівна викладала Олексію катехізис, гофро-лектрісса Тріна Шнейдер — математику, лейб-медик Е.С. Боткін — російську мову. Фрейліни також займалися викладанням. Графиня Гендрікова давала Тетяні уроки мистецтва, а баронеса С. К. Буксгофден навчала трьох молодших сестер грі на фортепіано і давала Олексію уроки англійської мови. [4, ст. 330] Крім цього, з сім'єю залишилися вчителі П. Жільяр і С. Гіббс, які продовжували займатися з хлопчиком. Розстріл усієї сім'ї зі слугами зупинив це навчання. [13, ст. 113]

Розділ 3. Арешт та вбивство царської сім'ї

27 лютого 1917 року в Ставці в Могильові Микола II отримав свідчення про те що відбувається у Петрограді. Безпорядки, які розпочались 23 лютого супроводжувались безчинством розквартированих солдат, які разом з простими громадянами Російської імперії ходили з червоними прапорами по головним вулицям, розбивали поліцейські відділи, грабували магазини, вступали в бійки з вірними царю військами. Положення було критичним, вся влада імператора була паралізована. [2, ст. 254]

Після цього імператор розпорядився щоб георгіївські кавалеристи з деякими іншими частинами вирушили в Царське Село, а потім — до Петрограда для відновлення порядку. Незабаром почалась підготовка монарха до від'їзду. О 5 годині ранку 28 лютого Микола ІІ відправився з Могильова до Петрограда. Маршрут пролягав через Смоленськ — Лихославль — Тосно до Царського Села. На всіх станціях панував повний спокій і порядок. Гуркіт петроградської грози ще не докотився до глибин Росії. Цар з усіма був ввічливий, стриманий і нічим не видавав своїх глибоких внутрішніх переживань. [15, ст. 332]

Близько 2 години ночі 1 березня царський поїзд прибув на станцію Мала Вішера. До Петрограда залишалось близько двохсот верст, але тут з’ясувалося, що всі станції по шляху подальшого прямування зайняті революційними військами і шлях на Петроград відрізаний. [2, ст. 255] Микола ІІ вже не міг безперешкодно рухатися по своїй країні. Оточення переконало Миколу II в необхідності їхати в Псков, в штаб Північного фронту, де було багато надійних військ під комадуванням генерала Н. В. Рузського. Імператорський поїзд рушив у західному напрямку. [8, ст. 109]

1 березня близько 8 години вечора 1 царський потяг підійшов до станції «Псков». Тут у вагоні Микола ІІ прийняв генерала Н. В. Рузського, з яким він мав грунтовну бесіду про стан справ на фронті і в тилу. Командувач без натяків заявив імператору, що єдиний порятунок від наступаючого хаосу і анархії, це створеня відповідального перед Думою уряду і зречення Миколи ІІ від престолу на користь свого сина Олексія під регенством великого князя Михайла Олександровича. [2, ст. 233]

Зрештою Рузський умовив царя, в ім'я блага Росії і свого сина зректися з престолу. З Ставки були послані термінові телеграми командуючим фронтами, де говорилося, що для порятунку Росії від анархії необхідно зречення імператора на користь свого сина. До 12 годин дня 2 березня стали приходити відповіді: всі благали монарха зректися від престолу. Ознайомившись з думкою воєначальників, цар пересилив себе, переступив через принципи і прийняв рішення відмовитися від корони. [2, ст. 140] Посланці революційної столиці, Гучков і Шульгін, прибули до вечора 2 березня. Під час розмови з ними Микола ІІ, уважно вислухавши їхні доводи щодо відречення від престолу, сказав: «Раніше вашого приїзду, після розмови з головою Державної думи, в ім'я Росії я був готовий на зречення від престолу на користь свого сина, але тепер, ще раз обдумавши своє становище, я прийшов до висновку, що, зважаючи на хворобливість Олексія, я відречусь і за себе, і за нього». Стався нетривалий обмін думками, і врешті - решт представники нової влади прийняли цю пропозицію. [21, ст. 220] Микола ІІ вийшов у свій кабінет і швидко повернувся назад з проектом маніфеста про зречення, який тут же і підписав. Далеко за північ, повернувшись в спальне купе, розвінчаний монарх записав до свого щоденника запис, завершивши його словами: «Скрізь зрада, і боягузтво, і обман!» [15, ст. 229]

Вранці 7 (20) березня, через п’ять днів після зречення імператора, Олександра Федорівна, за наказом Тимчасового уряду, була заарештована генералом Корніловим. Через два дні прибув імператор, теж заарештований. Сім'я прожила в Царському Селі близько п’яти місяців до тих пір, поки сусідство столиці не стало надто небезпечним. [6, ст. 123]

Від'їзд з Царського Села відбувся вночі 31 липня. (13 серпня). Цесаревичу щойно виповнилося 13 років. Керенський дозволив Великому Князю Михайлу Олександровичу попрощатися з братом. Нікого іншого з членів імператорської родини Микола ІІ не бачив. В’язням не було сказано, куди вони їдуть, тільки в останню хвилину вони дізналися, що їх везуть до Тобольська. Вибір цього міста здавався розсудливим, тому що, якщо виїзд за кордон був неможливий, заарештованих необхідно було помістити якомога далі від центру. [2, ст. 249]

Царської сім'ї було приділено велику увагу, їх супроводжували всі особи, яких вони побажала взяти з собою, а це понад 40 осіб. Прибувши до Тобольська, Микола ІІ і його сім'я 13 (26) серпня розмістилася в губернаторському будинку, велика частина численної свити зайняла сусідній будинок. Спосіб життя в тобольськом будинку вимагав великих витрат, але Керенський, занурений в боротьбу з Корніловим, а потім з більшовиками, обіцяних коштів не надав. Незабаром радянський уряд скоротив заарештованим видачу їжі до розмірів голодного пайка. [21, ст. 178]

Спочатку життя в Тобольську нічим не відрізнялася від життя в Царському Селі. Але це тривало недовго. Дріб'язкове переслідування з боку солдатів, що знаходилися під впливом Панкратова та інших пропагандистів, отруювало існування сім'ї і її вірних слуг. Солдати зажадали, щоб імператор зняв знаки свого військового чину і Георгіївський хрест. Ці революційні герої вирізали непристойні написи на гойдалках імператорських дочок. [15, ст. 248]

12 (25) лютого 1918 наказом більшовицького уряду було припинено надання грошей на утримання царської сім'ї. Через це потрібно було скоротити і раціон харчування, і Олексій Миколайович тяжко захворів: обидві ноги виявилися паралізованими під впливом властивої йому хвороби. [2, ст. 259]

Пізніше граф Мірбах уклав з Янкелем Свердловим угоду щодо повернення Миколи ІІ та його сина Олексія в Москву. Для цієї мети в Тобольськ був відправлений комісар, відставний офіцер російського флоту, дворянин, Василь Васильович Яковлєв. Він прибув 10 (23) Квітня пізно вночі, без попередження. Покора його наказам вимагалося під страхом розстрілу. Але ніхто не знав, навіщо власне він прибув.

Негайно по приїзду Яковлєв прийшов подивитися на Цесаревича, оскільки не вірив його хворобі. Переконавшись, нарешті, що Він дуже хворий, Яковлєв особисто доніс про це Свердлову. Потім він сказав імператору що відвезе лише його одного, але Олександра Федорівна хотіла супроводжувати чоловіка і взяти з собою свою дочку Марію Миколаївну. Яковлєв поступився наполяганням імператриці. Після прощання батьків з дітьми, Олександра Федорівна доручила турботи про сина своїй улюбленої дочці Тетяні. [6, ст. 332]

Прибуття Миколи ІІ та Олександри Федорівни з донькою в Єкатеринбург сталося 17 (30) квітня. Прибулі були доставлені в будинок Іпатьєва самим Голощокіним. Він піддав Їх грубому обшуку, причому йому допомагав інший єврей, Дідковський, який приїхав з Німеччини. [5, ст. 189] Прибулий з імператором князь Долгорукий був за наказом Голощокіна засланий в міську в’язницю. Згодом князь загинув, і оскільки всі гроші знаходилися при ньому, то царська сім'я залишилася без коштів. У Тобольську залишилася велика кількість дорогоцінного каміння, особиста власність царської сім'ї, тому їх потрібно було врятувати. Великі Княжні, що залишилися в Тобольську, були таємно, листом камер-юнгфери Демидової, попереджені в цьому сенсі і зашили перлові намиста, діаманти й інші дорогоцінні камені в своєму одязі. [6, ст. 253]

Хвороба Цесаревича Олексія Миколайовича почала відступати, і було вирішено відвезти решту сім'ї до батьків. Комісари, які мали доставити дітей до будинку особого призначення, були з великими князівнами і хворим хлопчиком грубі і ображали Їх. Так само вели вони себе і в дорозі. 19 (23) травня вся Сім'я знову зібралася в Єкатеринбурзі.

Будинок Іпатьєва — досить ошатна двоповерхова будівля з великими воротами, які відкривалися в двір і сад. Пристосувати будинок ля місця ув’язнення було досить легко. Нагорі - заарештовані, внизу варта, навколо будинку — високий паркан з дощок. Робота була виконана в кілька годин. Варта теж була складена нашвидкуруч. Вибрали, досить випадково, декількох робочих Ісетського заводу і Злоказовскої фабрики. Обов’язки коменданта Дому особливого призначення були довірені Авдєєву. [2, ст. 270]

Вранці - поганий чай без цукру, з чорним хлібом, що залишився з учорашнього дня. До обіду — рідкий суп і «котлета», котра мала дуже мало м’яса. Їжа приносилася з радянської столової. Прислуга їла разом з господарями, так хотів Микола ІІ. Приборів не вистачало, тож доводилося користуватися ложками, ножами і виделками по черзі. Романові їли із загальногї миски дерев’яними ложками. Під час обіду стража постійно наповнювала кімнату нібито для спостереження за бранцями, а насправді, щоб посилити Їх страждання. Вартові підсаджувалися до столу, брали брудними пальцями їжу з миски, спираючись ліктями на стіл, штовхали Миколу ІІ та Олександру Фкдорівну, не соромилися говорити про непристойні речі. [6, ст. 76]

За короткий час будинок став дуже брудний, тому що цілий день вартові курили, плювали, повсюду залишали недоїдки. Варта Іпатіївського будинку складалася виключно з росіян. По кілька разів на тиждень Голощокін приходив робити обхід, його супроводжував Белобородов. Інколи з ними приходив Юровський. Вони нічого не збиралися змінювати у відносинах між імператорською родиною та солдатами. [8, ст.40] Так тривало протягом травня і першої половини червня, поки російські вартові зверталися з арештованими погано, «начальство» нічого не змінювало. Але солдати змінили своє відношення до царської сім'ї під впливом наближення до імператора і членів його родини. На них вплинула сама особистість Государя і членів його сім'ї. Червоноармійці репетували сороміцькі пісні, а їм у відповідь лунали з кімнати звуки херувимської пісні. Неймовірна лагідність і смиренність сім'ї викликали у охорони спочатку сумніви, потім каяття, а потім і жалість. За що Вони страждають? Навіщо їх засудили? Так стали думати багато з охорони, не виключаючи самого Авдєєва. Благочестя, м’якість, простота бранців стали обеззброювати цих людей, незважаючи на всю брутальність їх виховання та революційного середовища. Непристойні пісні стали чутися рідше, а потім взагалі стихли. [12, ст. 278]

За домовленістю з Авдєєвим до Імператора та його сім'ї приходили черниці і приносили продукти. Щоб не викликати підозри, приходили в мирських сукнях. Сім'я отримувала молоко, масло, овочі; для імператора доставляли тютюн, якого він вже давно був позбавлений.

Але з приходом Юровського на місце коменданта в будинку все змінилося. Червоногвардійці були переселені в іншу сторону вулиці і несли вартову службу лише зовні будинку; всі внутрішні пости були довірені виключно «латишам». Їх було десять. Юровський привів їх з Надзвичайної Комісії, де вони виконували обов’язки катів. Це були угорці і німці. До прибуття Юровського для царської сім'ї часто проводились богослужебні служби в будинку. Юровський дозволяв це рідко, раз чи два за час його двотижневого перебування на посаді коменданта. Він викликав іншого священика, і сам був присутній на богослужінні. Час прогулянок в саду було скорочено. Юровський заборонив Государю фізичну роботу. [5, ст. 123]

У понеділок 2 (15) липня черниці принесли в дім Іпатьєва молоко. Прийняв його як звичайно Юровський, але при цьому дав дивний наказ: «Завтра принесіть півсотні яєць». Наступного дня сестри принесли молоко і яйця. Це був останній день Царської Сім'ї. У той же понеділок поварчука Леонід Седнєв вивезли з Іпатіївського будинку. Він був поселений в будинку Попова, напроти Іпатіївського дому.

У вівторок вранці прибув Голощокін у супроводі Бєлобородова. Вони відвезли Юровського до того місця де повинні були зникнути тіла. Юровський повернувся близько п’ятої години вечора і віддав останні розпорядження для вбивства. [15, ст. 330] Для для перевезення і спалення тіл Юровський потребував допомоги місцевих людей. Він домовився з двома робочими чавунно-плавильного Верх-Ісетського заводу, Вагановим і Єрмаковим. В обох робочих за плечима було досить тяжке судове минуле.

Темрява в цьому північному краю настає влітку дуже пізно. Тому було вже за північ (за нашим часом 2:00 ранку), коли Юровський взявся за справу. Вся Сім'я спала глибоким сном; також і прислуга. Юровський увійшов до їх кімнати і розбудив Їх, наказавши одягатися, щоб покинути місто, якому нібито загрожувала небезпека. [5, ст. 113]

Сім'я піднялася. Одяглися нашвидкуруч. Юровський пішов попереду; спустилися по сходах у двір, потім пішли в нижній поверх. Государ ніс свого сина на руках. За Сім'єю йшли доктор Боткін і службовці Харитонов, Трупп і Демидова. Юровський вів Їх у заздалегідь підготовлену пастку, так як відмовився від думки вбити їх у кімнатах нагорі: він побоювався тривоги, яка могла б порушити його план перевезення тіл в ліс для їх таємного знищення.

Кімната, призначена для вбивства, була розташована дуже вдало. Вона була низькою, мала одне вікно, пробите в товстій стіні і загороджене гратами, воно охоронялося вартовими і було закрите від вулиці двома високими парканами. [15, ст. 345]

Жертви спустилися без побоювання, думаючи, що їх мають відвезти в інше місце перебування. Вони взяли з собою на дорогу подушки і капелюхи; Анастасія Миколаївна несла на руці свою болонку Джеммі. Олексій Миколайович не міг стояти, Олександра Федорівна теж була нездорова й Микола Олександрович попросив стільці. Юровський розпорядився, щоб їх принесли. Государ сів посередині кімнати, посадивши сина на стілець поруч із собою. Імператриця сіла біля стіни. Дочки подали їй подушки. Доктор Боткін стояв між Государем і Государинею. Три Великі Княжни перебували направо від матері; поруч з Ними стояли, спершись на стіну, Харитонов і Труп; ліворуч від Імператриці стояла четверта Велика Княжна і камер-юнгфер Демидова, спершись об стіну біля вікна. За ними були замкнені двері в комору. [11, ст. 387]

Всі очікували сигналу до від'їзду. Вони не знали, що «карета» давно вже чекає біля воріт. Це був 4-х тонна вантажівка «Фіат», на якому мали відвезти тіла. Все було передбачено з військової точністю.

Хвилину по тому кати увійшли в кімнату. Крім Юровського це були Медведєв, Єрмаков, Ваганов, невідомий, на ім'я Нікуліна, і сім «латишів», всього 12 осіб. [21, ст. 234]

У цю хвилину жертви все зрозуміли, але ніхто не рушив з місця. Була мертва тиша. У кімнаті, довжиною в 8 і шириною в 6 аршинів, жертвам нікуди було податися: вбивці стояли за два кроки.

Підійшовши до Государя, Юровський холодно вимовив: «Ваші рідні хотіли вас врятувати, але це їм не вдалося. Ми вас зараз уб'ємо «. Государ не встиг відповісти. Здивований, він прошепотів: «Що? Що? «[11, ст. 287]

Дванадцять револьверів вистрілили майже одночасно. Залпи слідували один за іншим. Всі жертви впали. Смерть Государя, Государині, трьох дітей і лакея Трупа була миттєва. Син був при останньому подиху; молодша Велика Княжна була жива: Юровський кількома пострілами свого револьвера добив Цесаревича; кати багнетами прикінчили Анастасію Миколаївну, яка кричала і відбивалася. Харитонова та Демидова були вбито окремо.

Завершивши розправу, тіла загорнули в солдатське сукно і повантажили на «Фіат». Юровський із Єрмаковим та Вагановим повезли трупи до місця їх спалення. [21, ст. 289]

Вони дуже квапився виїхати з міста до світанку. З цієї причини з небіжчиків зняли тільки зовнішні цінні предмети, як ось годинники тощо; остаточно обнишпорити їх збиралися в лісі.

На північ від Екатеренбурга, верстах в 14-ти, знаходились залізні рудники, що належали Верх-Ісетскому заводу. Тут, в урочищі під назвою Чотири Брати, знаходився старий, давно покинутий рудник, а також численні шахти розташовані по обидві сторони дороги, що вела в село Коптяки. Сюди і попрямував Юровський.

Вантажівка зупинилася спочатку біля заводу, де Єрмаков попередив своїх людей. З’явився конвой. Вантажівка поїхала далі; за нею слідував більш легкий автомобіль, з бензином. Вони направились до Коптяків. [5, ст. 87]