Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності

Вступ

інтелектуальний власність міжнародний правовий Стан на перспективи розвитку проблем, які досліджуються, їх актуальність, наукове та практичне значення.

У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. У міру істотного значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони.

З огляду на зазначене, питання міжнародно-правового регулювання охорони інтелектуальної власності є досить актуальними на даний час та мають досить вагоме як наукове, так і практичне значення як для України, так і загалом у міжнародному масштабі. Саме проблеми охорони інтелектуальної власності, і насамперед її правового регулювання на міжнародному рівні, сьогодні виступили у світі на перший план і стали вже не просто юридичним або комерційним питанням. Так, внаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони усе більше стають політичною проблемою, що пов’язана з економічною безпекою і вимагає стратегічних підходів до їхнього рішення.

Важливо також враховувати, що в основному вже сформувалася глобальна система правового регулювання охорони інтелектуальної власності. Оскілки Україна має намір розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, відгороджена від світових тенденцій соціально-економічного й технологічного розвитку, вона повинна адаптуватися до міжнародної системи регулювання охорони інтелектуальної власності, що у свою чергу диктує необхідність та актуальність всебічного дослідження питань міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності. Слід також звернути увагу на те, що за останні роки Україна значно активізувала процес входження у світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 18 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері.

Актуальність дослідження питань міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності пов’язана також із необхідністю посилення правової охорони інтелектуальної власності, оскільки інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура і техніка.

Мета та завдання дослідження.

Метою цієї роботи є теоретичне дослідження усієї системи міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності та основних правових засад забезпечення охорони прав інтелектуальної власності на міжнародному рівні.

Для досягнення цієї мети були визначені наступні завдання:

— дослідити та розкрити історичні передумови виникнення та розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності, її роль у соціально-економічному розвитку суспільства, а також визначити поняття та види інтелектуальної власності;

— проаналізувати стан міжнародно-правового забезпечення охорони прав інтелектуальної власності, провести огляд міжнародно-правового законодавства в сфері охорони інтелектуальної власності та міжнародних органів і організацій, що займаються охороною інтелектуальної власності;

— розкрити зміст міжнародно-правової охорони авторських прав і суміжних прав, промислової власності та засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, а також провести огляд основних міжнародно-правових документів, які забезпечують охорону зазначених видів прав інтелектуальної власності.

Предмет дослідження.

Предметом дослідження є норми універсальних міжнародних договорів, що стосуються міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності, та практика їх застосування.

Об'єкт дослідження.

Об'єктом дослідження є правові відносини щодо міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності, які регулюються основними універсальними міжнародними договорами щодо охорони інтелектуальної власності.

Методи дослідження.

Для досягнення наукової об'єктивності результатів роботи було використано комплекс методів дослідження, які застосовуються в сучасній юридичній науці. В роботі використані діалектичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, формально-логічний методи дослідження, а також метод системного аналізу, що допомогло висвітлити найбільш важливі риси правового регулювання міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності.

Інформаційна база дослідження.

Проблеми, пов’язані з міжнародно-правовою охороною інтелектуальної власності, досліджувалися як вітчизняними, так і іноземними вченими. Загальні питання правової охорони інтелектуальної власності вивчалися такими вітчизняними вченими як Драпак Г., Скиба М., Підопригора О., Бутнік-Сіверський О., Святоцький О., Федченко Л., Харитонов Є., Андрощук Г., Богуславский М. М., Буряк Е. М., Жаров В. О., Цибульов П. М., а також такими іноземними науковцями, як Сакайя Т., Комаров І., Матвеев Ю. Г., Стюарт Т. та іншими. Роботи зазначених авторів заклали підґрунтя для вивчення широкого кола напрямків у сфері міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності. Хоча вони не присвячуються дослідженню конкретних проблем, поставлених в цій роботі, та не завжди торкаються питань саме міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності, їх положення були використані при досліджені окремих питань, зокрема — для дослідження історії виникнення та розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності, розкриття поняття інтелектуальної власності, дослідження рівня правової охорони окремих інститутів права інтелектуальної власності як в Україні, так і на міжнародному рівні, у тому числі відповідності норм українського законодавства нормам міжнародного права у цій сфері, а також аналізу міжнародних договорів щодо міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності.

Новизна та практична значимість дослідження.

Обумовлена поставленими завданнями та засобами їх вирішення, зокрема, щодо комплексного дослідження сучасного стану міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності як у глобальному масштабі міжнародно-правової системи охорони інтелектуальної власності, так і у розрізі регіональних систем охорони інтелектуальної власності, у тому числі із порівнянням з окремими актуальними аспектами охорони прав інтелектуальної власності в Україні та відповідності норм українського законодавства діючим у цій сфері нормам міжнародного права, а також сучасного рівня інтеграції України у світові структури охорони інтелектуальної власності.

Крім того, у роботі набуло подальшого розвитку дослідження правової природи окремих об'єктів та інститутів права інтелектуальної власності та особливостей їх міжнародно-правової охорони, як із врахуванням норм чинних міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, так і норм українського законодавства та розробок українських та зарубіжних науковців.

Результати дослідження, викладені у даній роботі, можуть бути використані як у науково-дослідницькій та навчально-методичній діяльності - для проведення подальших теоретичних досліджень у сфері права інтелектуальної власності, підготовки розділів підручників з таких дисциплін, як цивільне право, міжнародне приватне право, міжнародне авторське право, право міжнародних організацій, право міжнародних договорів.

Описання структури роботи.

Магістерська робота включає титульний лист, реферат, завдання на магістерську роботу, зміст, вступ, основну частину, висновки та перелік літератури.

Основна частина роботи складається з трьох глав, кожна з яких присвячена окремим питанням міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності.

У главі 1 магістерської роботи йдеться про історію виникнення та розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності, причому дана глава містить у собі три підрозділи. Перший підрозділ містить положення про поняття та види інтелектуальної власності, у другому підрозділі йдеться про роль інтелектуальної власності у соціально-економічному розвитку суспільства, третій підрозділ розкриває історичні передумови виникнення та розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності.

Глава 2 магістерської роботи досліджує питання міжнародно-правового забезпечення охорони прав інтелектуальної власності та включає в себе підрозділи, які розкривають наступні питання:

— міжнародно-правове законодавство в сфері охорони інтелектуальної власності;

— всесвітня організація інтелектуальної власності як основний міжнародний орган охорони та захисту інтелектуальної власності;

— діяльність Європейської патентної організації як міжнародної організації у сфері охорони і захисту інтелектуальної власності.

Глава 3 магістерської роботи розкриває основні правові засади міжнародної охорони інтелектуальної власності, а саме порядок міжнародно-правової охорони авторських прав і суміжних прав, положення щодо міжнародно-правової охорони промислової власності та засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.

Глава 1. Історія виникнення та розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності

1.1 Поняття та види інтелектуальної власності

Вся історія людства є найкращим свідченням тому, що інтелектуальна діяльність притаманна виключно людині, адже разом з людиною виникла і творчість.

Створене людиною навіть у дуже далекі часи усвідомлювалося, як її власність. Уже в ті далекі часи власність визнавалася священною і недоторканною. Отже, засоби охорони власності, у тому числі і результати творчості людини, існували з давніх давен.

Як свідчить історія, не тільки права людини на результати її творчої діяльності, але і порушення таких прав інтелектуальної власності почали з’являтись у суспільстві ще від найдавніших часів.

Наприклад, факти існування одного з найпоширеніших порушень авторського права — плагіату (оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є його автором) мали місце ще у стародавній Греції та Римській імперії. Зокрема, у трактаті Вітрувія «Про архітектуру» є навіть опис літературного змагання на честь Аполлона (міфологічного покровителя мудрості) та Муз (дев'яти богинь — покровительок мистецтв і наук), які традиційно проводилися в Олександрії. За свідченням М. Вітрувія, суддя змагань, граматик Аристофан, присудив нагороду аж ніяк не ліпшому письменнику, мотивуючи подібне рішення тим, що решта учасників змагання подали точні копії творів відомих на той час авторів. Після цього інциденту всі письменники, звинувачені у плагіаті, були вигнані з Олександрії…

З іншої сторони, в усі історичні періоди плагіат різко засуджувала громадська думка. Про творчу діяльність людини та необхідність її охорони висловлювались відомі філософи, письменники, поети самих різних країн та поколінь, які черпали відповідні джерела із свого повсякденного життя.

Так, філософ стародавньої Греції Платон (427−347 рр. до н. е.) стверджував, що створення будь-яких творів мистецтва і ремесла треба назвати творчістю, а всіх створювачів — творцями. Інший відомий філософ Аристотель (384−322 рр. до н.е.) у своїй «Метафізиці» зазначав, що «будь-яке мислення спрямоване на творчість…» .

Відомий класик давньоримської літератури Вергілій (70−19 рр. до н. е.), автор славетної «Енеїди», очевидно, з сумом констатував порушення авторського права, виходячи з його крилатого вислову: «я написав вірші, а слава дісталась іншому», який на сьогоднішній день вже увійшов до скарбниці античної мудрості.

Отже, можна припустити, що авторське право уже існувало в епоху звичаєвого права, хоча воно ще не дістало відповідного відображення у звичаєвих нормах або ж просто нам такі норми невідомі. У ті далекі часи ні в кого не було сумніву щодо приналежності створеного людиною — воно визнавалося власністю його творця. І це було справедливо.

Виникнення самого терміну «інтелектуальна власність» пов’язують з французьким законодавством XVIII століття та французьким підходом до авторських та патентних прав. Логічним наслідком такого підходу стало закріплення у французькому законодавстві понять «літературна власність», «промислова власність», «інтелектуальна власність». В законах декількох штатів США, законодавстві Саксонії, Прусії, Данії, Норвегії та декількох інших країн авторське право визначалось як «найсвятіший вид власності». У своїй основі цей підхід, по-перше, спирався на теорію природного права, а по-друге, був зумовлений розквітом капіталістичних відносин, для яких необхідним став вільний обіг прав на результати інтелектуальної діяльності.

Подальший розвиток права інтелектуальної власності виявив багато відмінностей між правом власності та правами на результати інтелектуальної діяльності, особливо гостро це відчувалось в авторському праві. З’явилися філософські концепції, що розглядали авторське право як продовження та відображення особистості самого автора, основоположником яких став Кант та на підставі яких була побудована теорія особистих прав. Практичним наслідком розвитку даної концепції стало закріплення в романо-германській правовій системі групи особистих немайнових прав.

Іншою поширеною теорією стала теорія інтелектуальних прав, яка обґрунтовує, що весь комплекс прав інтелектуальної власності істотно відрізняється від права власності на речі. Пізніше на підставі теорії інтелектуальних прав розвинулась теорія «виключних прав», яка визначала, що інтелектуальні права складаються з двох елементів: особистого немайнового та майнового, економічного.

Сьогодні англо-американська правова система розглядає право інтелектуальної власності як право власності, а для романо-германської системи характернішим є визнання специфічного права на об'єкт інтелектуальної праці, що складається із майнового та особистого немайнового права.

Розробки щодо визначення поняття інтелектуальної власності є і в українській науці, зокрема, О. Святоцький та Л. Федченко вважають, що «інтелектуальна власність» — це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної і, насамперед творчої діяльності, а також прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт та послуг. Саме ж поняття «право власності» або «передача права власності» щодо результатів інтелектуальної діяльності містить не звичайні правомочності володіння, користування та розпорядження, а комплекс інших прав, які не є суто майновими". Р. Шишка також зазначає: «Інтелектуальна власність охоплює тільки виключні майнові права, а саме — право використовувати самому ідею в своїй підприємницькій діяльності, право забороняти це робити іншим особам, за винятком тих випадків, коли законодавством встановлені обмеження, та право дозволяти на підставі угод використовувати висловлені іншими особами ідеї, як правило, на оплатній основі в підприємництві» .

Однак відповідно до Стокгольмської конвенції 1967 року, якою утворено Всесвітню органызацыю ынтелектуальноъ власності (ВОІВ), інтелектуальна власність є одним із видів власності, об'єктами якої є результати інтелектуальної діяльності, витвори людського розуму, людського інтелекту. Характерною ознакою інтелектуальної власності є її творчий характер. Запозичений без дозволу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелектуальної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт інтелектуальної власності може бути предметом будь-яких цивільно-правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особливості та істотно відрізняється від звичайної власності, однак в той же час є одним із видів власності.

Інтелектуальна власність у найширшому розумінні — це власність на результати інтелектуальної діяльності. Суб'єктивне розуміння інтелектуальної власності можна виразити як «закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній та художній галузях». Це права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів; виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування та торгових назв і позначень; запобігання недобросовісній конкуренції; а також усіх інших прав, що є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній галузях.

Чинне цивільне законодавство України визнає право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності людей, що відповідає сучасним реаліям. Як наводить О.О. Підопригора, будь-який витвір людини — це його власність, а якщо є власність, то має бути і право власності. Отже, інтелектуальна власність — це власність на будь-які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам.

Є.О. Харитонов визначає інтелектуальну власність як «власність (тобто ставлення як до своїх власних) на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона. Даний вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридично за допомогою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеної сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності» .

Поняття «право інтелектуальної власності» слід розглядати у двох аспектах: як цивільно-правовий інститут (в об'єктивному розумінні) і як суб'єктивне право винахідників, раціоналізаторів, селекціонерів тощо.

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інститут є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності є право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому результатом інтелектуальної діяльності.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути як абсолютним правом творця або інших осіб на об'єкт права інтелектуальної власності, так і мати зобов’язальний характер у правовідносинах, пов’язаних з передачею цих прав від автора до іншої особи.

На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком, який встановлюється нормами спеціальних законів окремо для різних видів об'єктів права інтелектуальної власності.

Суб'єктам права інтелектуальної власності належать права володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної діяльності. Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути як творці об'єкта права інтелектуальної власності, так і інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності.

Враховуючи положення міжнародного законодавства, а саме п. 8 ст. 2 Стокгольмської конвенції 1967 року, можна встановити таке коло об'єктів права інтелектуальної власності:

- твори науки, літератури й мистецтва, відображення об'єктивній формі;

— виконання, що мають за мету фіксацію, відтворення й поширення результатів творчої діяльності за допомогою технічних засобів;

- записи творчого виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;

— кабельна і безпровідна трансляція творчого виконання;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг та інші атрибути комерційного характеру, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціоналізаторські пропозиції, науково-технічна інформація у вигляді ноу-хау та ноу-хау.

Важливим є те, що перелік згаданих об'єктів не є вичерпним, але слід враховувати, що об'єктом права інтелектуальної власності є не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону.

Для того, щоб встановити коло відносин з використання та охорони прав інтелектуальної власності, необхідно розглянути питання щодо поділу самої інтелектуальної власності на види. З цією метою слід розглянути питання творчості як елементу поняття інтелектуальної діяльності.

Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види: духовна творчість і науково-технічна творчість. Творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, можна вважати духовною творчістю. Вона охоплює літературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звукозапис, радіо, телебачення та інші види творчої діяльності гуманітарного характеру. До результатів науково-технічної творчості належать винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування, фірмові назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо.

Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані поняттям інтелектуальної власності. З цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки або моделі, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу часто називають літературно-художньою власністю. Таким чином, склалося два самостійні правові інститути — авторське право і право промислової власності. До того ж, останніми роками намітилася тенденція до формування ще однієї групи результатів творчої діяльності, які не дуже вписуються в групу промислової власності, принаймні за своїм функціональним призначенням, яким є індивідуалізація учасників цивільного обігу товарів і послуг. Ними є такі інститути, як знаки для товарів і послуг, фірмове найменування та найменування місця походження товару, які відрізняються від інших об'єктів промислової власності не лише функціональним призначенням, але й і рівнем творчості — одна справа створити винахід, інша — знак для товарів і послуг, промисловий зразок чи фірмове найменування.

Отже, узагальнивши усе вищевикладене, можна дати загальне визначення інтелектуальної власності — це власність на результати інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній та художній галузях. В об'єктивному розумінні право інтелектуальної власності є сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей, у суб'єктивному — це право суб'єкта інтелектуальної власності на володіння, користування і розпорядження належним йому результатом інтелектуальної діяльності.

Відповідно до наведених вище положень щодо поділу права інтелектуальної власності на види, систему та види права інтелектуальної власності можна представити у вигляді схеми. (схема 1.1.)

Схема 1.1. Система та види права інтелектуальної власності.

1.2 Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства

Значення і роль інтелектуальної діяльності, а також належного правового регулювання охорони та використання результатів інтелектуальної діяльності важко переоцінити для соціально-економічного прогресу. Там, де належним чином сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рівень добробуту народу. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і уміло користуються її плодами. Проблема полягає також і в тому, що мало отримати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це часто не легше, ніж їх створити.

Відомо, що духовний і науково-технічний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових — освіти, культури і науки. За сьогоднішніх умов позитивні зрушення у житті країни значною мірою залежать від рівня освіти та обсягу нагромаджених суспільством знань, від рівня і ефективності творчої діяльності. Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її необхідними інструментами, приладами, обладнанням, а виробництво не може прогресувати без розвитку науки.

Розвиток науки, культури, техніки і виробництва, особливо у другій половині XX ст., свідчить про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює кращий рівень життя її населення, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть визначати рівень виробництва, що стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне значення і можуть бути використані у будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства.

Поняття інтелектуальної діяльності охоплює весь комплекс складових, що складають основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства. Науково-технічний прогрес — це поступальний рух у розвитку науки і техніки, що складається із певних стадій, що в своїй сукупності утворюють певний діалектичний виток по спіралі.

Сутність науково-технічного прогресу можна визначити як безперервний і поступальний, такий, що постійно вдосконалюється, взаємозумовлений процес пізнання закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, їх перетворення і використання в доцільній діяльності людини.

Сутність технічного прогресу полягає в поступальному процесі перетворення і використанні пізнаних закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу в доцільній діяльності людини, що взаємозумовлений і постійно вдосконалюється. Отже, це процес добування і застосування нових наукових і технічних знань в інтересах задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. Основна функція науково-технічного прогресу — забезпечити виробництво та іншу доцільну діяльність людини найбільш оптимальними засобами, способами, матеріалами, методами тощо для досягнення практичних цілей.

Важко переоцінити значення інтелектуальної, творчої діяльності і для розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Уже безспірною стала теза: успішний розвиток виробництва в сучасних умовах можливий лише за належного його науково-технічного забезпечення. У свою чергу належне науково-технічне забезпечення можливе лише за умови ефективного, точного і своєчасного науково-технічного прогнозування розвитку техніки, технологій і виробництва.

Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни. Усі ланки розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою від зародження ідеї до її втілення у продукцію і реалізації на ринку.

Нова техніка, що зумовлює технічний рівень виробництва, має створюватися на науково-технічних розробках на рівні винаходів. Винахідництво — це один із найпотужніших двигунів науково-технічного прогресу, тому воно є одним із найважливіших напрямів інтелектуальної діяльності, що опирається передусім на досягнення науки. Одним із визначальних зрушень у світовій економіці наприкінці XX — початку XXI століття стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного економічного розвитку — з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні стало високого рівня конкурентоспроможності. Завдяки чиннику інтелектуального капіталу, ринкова вартість високотехнологічних компаній може в 3−6 разів перевищувати їх балансову вартість, яка насамперед базується на вартості фінансового капіталу. Все це дає підставу для проголошення становлення якісно нового типу економіки — «економіки, що базується на знаннях», яку в США в 1990;х роках назвали «новою економікою». У цій економіці головна роль належить вартості, що створюється знанням.

Інтелектуальний капітал визначається як знання, формалізовані, зафіксовані та використовувані для виробництва більш інтелектуально містких продуктів й отримання конкурентної переваги. Інтелектуальний капітал — структурно складне явище. Поряд з елементами гуманітарного та споживчого капіталу, він охоплює так званий структурний капітал, який, у свою чергу, включає в себе інноваційний капітал, а останній — комплексоб'єктів, що становлять інтелектуальну власність. Отже, інтелектуальна власність є важливим елементом інтелектуального капіталу.

Сьогодні в світі процеси охорони інтелектуальної власності досягли надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиріччя тому. Про це свідчать, зокрема, такі факти.

По показниках, які використовує Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності (ВОІВ), що щорічно публікує зведені дані по кількості патентів, виданих різними державами миру, в 2007 році у світі було видано більше 600 тис. патентів. Крім того, в останнє десятиліття помітна тенденція інтернаціоналізації патентів, коли свідоцтва в тій або іншій країні світу одержують нерезиденти — 74% подібних патентних свідоцтв видали США, Японія, Південна Корея, Китай і Європейський Патентний Офіс (обслуговує країни Європейського Союзу). По показнику кількості отриманих патентів на 1 млн. населення країни, світовим лідером є Японія (2 884 патенти на 1 млн. японців). У першу п’ятірку також входять Південна Корея (2189), США (645), Німеччина (587) і Австралія (479). Для України цей показник дорівнює 68. Крім того, ВОІВ в 2007 році одержала рекордне число міжнародних заявок на реєстрацію товарних знаків — 156,1 тис., що на 4,7% більше, ніж роком раніше.

Ефективна охорона інтелектуальної власностісприяє зростанню національного потенціалу високотехнологічного розвитку через наступні чинники:

- створення передумов для комерціалізації знань і тим самим — фундаменту для самофінансування науково-технічної, винахідницької та інноваційної діяльності;

- підвищення суспільної оцінки знань і престижу науково-технічної та взагалі творчої діяльності, що само по собі стимулює їх розвиток;перебудову системи відносних цін в економіціна користь наукомістких, високотехнологічних галузей і видів діяльності, що стимулює їх розвиток;

- більш раціональне використання інтелектуальних ресурсів країни, що в умовах захисту інтелектуальної власності стають дорожчими, а отже їх нераціональне використання — збитковим;

- створення належних умов для здійснення інвестицій у формі нематеріальних активів у високотехнологічні галузі та виробництва, що сприяє піднесенню на якісно новий рівень процесу трансферу технологій з-за кордону;

- створення умов для налагодження ефективної міжнародної кооперації у високотехнологічних галузях і виробництвах, інтеграції країни в регіональний і світовий технологічний простір.

Водночас слід зазначити, що існують два шляхи забезпечення технологічного прогресу. Першийбазується, передусім, на розвитку власного науково-технологічного потенціалу; другий — на запозиченні інновацій з-за кордону. Дослідження показують, що активне патентування та взагалі захист інтелектуальної власності більшою мірою відповідає першому з названих шляхів, тоді як для другого шляху високий рівень охорони інтелектуальної власності є менш значимим фактором. Принаймні, такі країни, як Ірландія, Малайзія, Мексика та деякі інші досягли значного підвищення технологічного рівня та збільшення частки високотехнологічного експорту не завдяки активній діяльності в галузі патентування (особливо щодо нерезидентів), а, головним чином, за рахунок прямих іноземних інвестицій, супроводжуваних передачею технологій. Тобто, є підстави вважати, що за відсутності ефективної охорони інтелектуальної власності, саме шлях запозичень (імітаційного технологічного розвитку) є для країни найбільш імовірним.

Актуальність питань охорони інтелектуальної власності зумовлюється також необхідністю забезпечення умов добросовісної конкуренції у будь-якій сфері національної економіки, без чого неможливо забезпечити права громадян як споживачів, боротися з фальсифікацією споживчих товарів, що часто маскуються товарними знаками відомих фірм.

Підсумовуючи усе вищезазначене, можна зробити висновки, що роль та місце інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку суспільства на сучасному етапі зумовлюється тим, що результати інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного прогресу країн світу, оскільки високий рівень інтелектуальної діяльності зумовлює відповідно високий рівень життя суспільства, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Інтелектуальна діяльність е творчою діяльністю, результати якої обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону, тому що лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності, щодо яких здійснюється правова охорона, яка в свою чергу забезпечує подальший розвиток, функціонування та захист інтелектуальної діяльності. У зв’язку із зазначеним сьогодні в світі процеси охорони інтелектуальної власності досягли надзвичайно високої інтенсивності, про що, зокрема, свідчать зведені статистичні дані, які щороку публікуються ВОІВ.

1.3 Історичні передумови виникнення та розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності

Розвиток системи правової охорони інтелектуальної власності має свою складну історію, упродовж якої розвивались та удосконалювались засоби охорони творів науки, літератури, мистецтва, техніки тощо, однак у цілому щодо їх охорони можна виділити чотири етапи, які значно відрізняються один від одного і послідовно змінюють один одного.

Перший етап — найдавніший, який нам фактично невідомий, оскільки його правові засади в історичній літературі не простежуються. Ми можемо лише припускати, — якщо були результати творчості, то були і засоби їх охорони. Цей етап існував приблизно до XII ст.

Другий етап становлення правової охорони результатів творчої діяльності охоплює приблизно XII—XVIII ст. та характеризується привілеями, які надавали певній особі, як правило, наближеній до першої особи, певне виключне право, певну перевагу перед іншими. Привілей був монопольним правом та засвідчувався певною грамотою, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен, король, цар, імператор, князь та ін.).

Привілей міг полягати у самих різноманітних перевагах, полегшеннях, звільненнях від зборів і податків, у наданні монополії тощо, причому підставою для надання привілею могли бути різні причини. За загальним правилом, підставою для надання привілею могла бути будь-яка новизна, що приносила певну вигоду, прибуток особі, яка видає привілей, чи її державі.

Першою прийняла положення про привілеї «Парте Венеціана» Венеціанська Республіка у 1474 р. Разом з наданням привілеїв почали складатися їх правові засади. Основними з них були: корисність, новизна для держави, виключне право (монополія) на його використання особи, яка його створила; покарання порушника наданого привілею.

На той час серед країн, що досягли найвищого економічного розвитку, якому сприяв розвиток технічної творчості, виділялася Англія, де привілеї почали вже у XII ст. і до XV ст. надавалися королівською владою. Особливими привілеями, які передбачали виключне право на їх використання і на одержані прибутки, підтримувалося заснування нових виробництв на імпортній технології. Активізація технічної творчості в Англії зумовила зростання кількості привілеїв, кількість яких особливо зросла у зв’язку з промисловою революцією. Однак зростання кількості привілеїв, які на той час набули форми патентних грамот, зумовило зростання кількості зловживань з боку королівської влади, проти яких промисловці заявляли рішучі протести. У результаті королівська влада змушена була поступитися та дозволила судам розглядати спори з приводу патентних грамот.

У 1628 p., у Англії було прийнято Положення про монополії, яке встановило, що всі монополії позбавлялися будь-яких привілеїв, а їх надання оголошувалося недійсним, за винятком «усіх патентних грамот і надання привілеїв строком на чотирнадцять років або менше від того, які будуть вчинені пізніше, на виключне зайняття або створення нових виробництв у цьому королівстві, справжньому і першому винахідникові таких виробництв, якими не мають права користуватися інші особи на час вчинення таких патентних грамот і надання прав». Зазначеним Положенням був чітко визначений строк чинності наданих патентних прав та закладений конкретний принцип патентного права — виключність наданих прав.

Таким чином, в усьому світі складалася і розвивалася система привілеїв, що у свою чергу закладала основи патентної охорони результатів творчої діяльності. При цьому системи привілеїв у різних країнах розвивалися по-різному залежно від їх економічного розвитку.

Так, у Росії перший нормативний акт про привілеї був прийнятий у 1723 р. під назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик». Цим актом певною мірою було впорядковано видання привілеїв. 17 червня 1812 р. було прийнято Закон Росії «О привилегиях на разные изобретения и открытия в художествах и ремеслах». Цим Законом передбачалася видача привілеїв на власні винаходи і ті, що завозилися із-за кордону, строком на три, п’ять і десять років.

Становлення системи правової охорони творів науки, літератури і мистецтва відбувалося разом із виникненням цих видів творчості. Проте правова охорона зазначених творів у формі привілеїв почала складатися після виникнення друкування, у зв’язку з виникненням якого з’явилися фахівці цієї справи — виробники друкованої продукції та торгівці нею.

Правова охорона друкованої продукції почала складатися у формі привілеїв, які в Англії та Франції надавалися королівською владою, а у Німеччині — князями. Надані привілеї передбачали охорону виключних прав на друкування і поширення друкованої продукції на певний час. Охорона виключних прав досягалася шляхом штрафів, арештів, конфіскації підроблених копій. Мало місце і відшкодування заподіяних збитків.

Однак зазначені привілеї надавали захист прав лише друкарів, що було істотним недоліком системи привілеїв як форми охорони виключних прав друкарів та розповсюджувачів книг. Поза межами цієї охорони залишалися самі творці книг — їх автори, а весь прибуток діставався лише підприємцям-книговидавцям. Автор міг лише продати за певну ціну свій твір книговидавцеві, але на одержаний ним прибуток від продажу книг автор книги права не мав. Це викликало справедливе обурення авторів творів і вони стали більш рішуче відстоювати свої права.

У Англії у 1709 р. королева Анна змушена була прийняти спеціальне положення про захист прав авторів — Статут Анни. Це був перший нормативний акт, спрямований на захист прав авторів книг, основним положенням якого було визнання за автором книги виключного права на друкування й опублікування її протягом 14 років від дати її першої публікації.

Система привілеїв існувала також і в інших країнах і за своїм змістом була приблизно такою самою, як в Англії. Велика Французька революція скасувала всі привілеї, у тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея Франції декретом 1791 р. надала автору право на публічне виконання (будь-яке опублікування твору) протягом усього його життя і 5 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам.

Декретом 1793 р. автору було надано виключне право на відтворення його творів протягом усього його життя і 10 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома декретами у Франції були закладені засади авторського права. У них уже йшлося про права автора, а не видавців, як це було передбачено Статутом Анни. Права авторів на твори науки, літератури і мистецтва визнавалися як права власності. Такий підхід у цих країнах зберігся і до цього часу. Німеччина також визнала право власності на літературно-мистецькі твори, на що певним чином вплинула філософія Канта.

Сполучені Штати Америки до 1976 p., коли був прийнятий нині чинний Закон про авторське право, для охорони авторських прав використовували положення Статуту Анни. Закон США 1976 p. надавав охорону прав авторам протягом їх життя та 50 років після їх смерті. Проте у цьому Законі збереглася норма зі Статуту Анни, за якою всі твори для одержання охорони підлягають державній реєстрації і депонуванню.

Крім Англії і США, обов’язкової реєстрації опублікованих книг законодавство інших країн не вимагало. Ця принципова засада авторського права (необов'язковість спеціальної реєстрації та будь-якої експертизи творів) збереглася в усіх правових системах.

Щодо становлення правової охорони торговельної марки (товарних знаків), то вирізнення виробниками своїх виробів (товарів) спеціальними позначеннями має давню історію, однак саме поняття «товарний знак» у сучасному значенні виникло лише у XIX ст. Спочатку такі позначення використовувалися як зазначення походження, приналежності виробу тому чи іншому виробникові.

Так, з поширенням виробництва паперу виникла потреба певним чином позначати папір виробника. У XIII ст. вже з’являються перші позначення паперовиробників — ними стали водяні знаки, які, між іншим, застосовуються й до цього часу. Певна форма водяного знака індивідуалізувала його виробника, що спонукало до підвищення якості паперу.

У середні віки широкого розвитку набули гільдії, що стали основною формою ремісницького виробництва. Статути гільдій уже містили приписи, за якими майстри золотих і олов’яних справ зобов’язані були застосовувати особисті клейма, що заносилися до спеціальних реєстрів, проте користуватися такими позначеннями могли лише члени гільдій.

Наприкінці XVIII ст. роль гільдій помітно падає. У Франції вони були ліквідовані законом від 17 березня 1791 р. Привілеї гільдій в Англії були припинені у 1835 р.

Найкращі ж умови для маркування товарів були створені ринковою економікою, оскільки бурхливий розвиток промисловості та інших галузей господарювання сприяли появі на ринку великої кількості товарів різних виробників. Гостра ж конкуренція виробників зумовила потребу шукати свого споживача, свого покупця, для чого треба було підвищити якість свого товару, а тому виникла потреба його позначення певними знаками. Отже, зазначені позначення товару вказували на його виробника, виконували рекламну функцію і, безумовно, свідчили про високу якість товару. Цим почали зловживати недобросовісні виробники, які для позначення своїх не дуже якісних товарів стали використовувати чужі позначення. Виникла гостра потреба у правовій охороні позначень товарів.

Перші закони, що встановлювали цивільно-правову охорону товарних знаків, були прийняті у другій половині XIX ст.: у Франції — в 1857 р., в США — у 1881 p., у Великій Британії — в 1883 p., Німеччині — в 1884 р. У кінці XVIII ст. система охорони промислової власності у формі привілеїв почала помітно втрачати своє значення і масштаби. Вона ще не відмерла повністю, але в економічно розвинених на той час країнах рішуче вступає у силу патентна система. Перший патентний закон у 1790 р. приймають Сполучені Штати Америки, у 1791 р. такий самий закон приймає Франція. Французький патентний закон заклав принципово важливу засаду, згідно якої будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора. Ідея визнання за творцем права власності на його творчий результат була ще раніше проголошена у США — в законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. Цей принцип дістав своє визнання також у законодавстві Саксонії, Прусії, Данії, Норвегії та інших країн.

З принципу, закладеного у французькому патентному законі 1791 p., випливало кілька важливих засад: 1) будь-який творчий результат визнавався об'єктом права власності; 2) винаходом визнавався творчий результат у будь-якому виді доцільної діяльності людини за умови його відповідності вимогам закону; 3) держава гарантувала охорону прав творця шляхом видачі охоронного документа — патенту; 4) вводилася обов’язкова державна реєстрація винаходів попередньою експертизою заявки по суті.

Промислова революція, що відбулася у ряді країн наприкінці XIX — на початку XX ст., зумовила різке зростання винахідницької активності. Кількість виданих патентів також невпинно збільшується. У період 1815—1820 p.p. США, Франція, Британія видавали по 100 патентів на рік, а в період 1850—1854 p.p. кожна з названих країн уже видавала більше 1000 патентів на рік.

Патентна система охорони промислової власності все більше поширюється у світі й одночасно удосконалюється, водночас розробляється і впроваджується принцип новизни винаходу.

Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнародної охорони винаходів. Спочатку німецькі країни утворили Митний союз німецьких держав, відповідно до статуту якого патентовласник втрачав право забороняти імпорт товарів, у яких використано його винахід, за умови, що ці товари були виготовлені в одній із країн зазначеного Митного союзу. Ідея міжнародної охорони винаходів вступила у гостру суперечку з принципом свободи міжнародної торгівлі. Однак ідея міжнародної охорони промислової власності була реалізована 20 березня 1883 р. у формі Паризької конвенції, якою було засновано Союз із промислової власності.

Наступний етап у розвитку системи правової охорони промислової власності характеризується її інтернаціоналізацією, яка поширилася як на сферу промислової власності, так і на сферу літературно-мистецької діяльності. Так, у 1886 р. було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, якою був заснований Міжнародний союз про охорону літературних і художніх творів.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 році було укладено Гаазьку угоду пре міжнародне депонування промислових зразків. У 1952 р. в Женеві була підписана Всесвітня конвенція про авторське право. В 1958 році було підписано Лісабонську угоду про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світу — учасницях названих та інших договорів.