Медоносні рослини луків

Міністерство освіти і науки України Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка

Кафедра ботаніки, зоології та охорони природи

КУРСОВА РОБОТА

МЕДОНОСНІ РОСЛИНИ ЛУКІВ

Виконала:

студентка 41 групи

Івченко І.М.

Науковий керівник:

к.б.н., доц. кафедри

ботаніки, зоології та

охорони природи

Карпенко Ю.О.

Чернігів — 2008

ЗМІСТ

• Вступ
• Розділ 1. Систематична структура флори медоносних рослин
• Розділ 2. Еколого-ценотичні особливості флори медоносних рослин луків України
• Розділ 3. Ботанічна характеристика найбільш поширених видів медоносних рослин луків
• 3.1 Родина Мальвові (Malvaceae)
• 3.2 Родина Зонтичні (Аріасеае)
• 3.3 Родина Айстрові (Asteraceae)
• 3.4 Родина Бобові (Fabaceae)
• 3.5 Родина Розові (Rosaceae)
• 3.6 Інші родини
• Висновки
• Література

Вступ

Прекрасний і багатогранний рослинний світ, і хоч пройшло багато тисячоліть з часу його виникнення, непізнаність і нерозгаданість його вабить дослідників. Якби ми знали, скільки втрачаємо, коли не робимо жодних спроб пізнати те, що нас оточує, що дає нам життя. Адже цей чарівний світ супроводжує нас повсюди, він є частинкою нашого існування. Однак не лише ми не уявляємо себе без природи, але й комахи, птахи, звірі та інші представники фауни, котрі також є частинкою всього живого і нерозривно пов’язані з ним.

Неможливо собі уявити маленьку бджілку без квіткової рослини і навпаки. Життєві процеси їх тісно пов’язані між собою. Зокрема, рослина виділяє найбільшу кількість нектару в години найактивнішого льоту бджіл (у чому проявляється мудрість та доцільність Природи), а вдячні бджоли забезпечують перехресне запилення тих видів рослин, які потребують його.

Багата природною медоносною рослинністю Україна з давніх-давен славилася своїми медами. Безмежні степові простори, луки, ліси були джерелом промислового взятку для бджіл. Проте посилення антропогенного впливу на природу спричинилося до певних змін у флористичному складі та структурі природних фітоценозів. Тому в наш час практично не залишилося рослинних угруповань, які б не зазнали змін. Антропогенний фактор є настільки потужним, що без урахування його не можна скласти повного уявлення про рослинний покрив тієї чи іншої території.

Медоносні рослини — єдине природне джерело медозбору для бджіл. Серед багатої флори України понад 1000 видів рослин постачають бджолам нектар і пилок. До них належать дикорослі види, сільськогосподарські, садово-ягідні та лісові культури. Значення дикої медоносної флори як джерела медозбору перебуває в зворотній залежності від інтенсивності землеробства.

У давнину на Україні переважали соснові, широколистяно-соснові та широколистяні ліси. Серед видів, які формували їх, було багато медоносів (липа, клени, глоди, ліщина, хамерій, крушина, малина, ожина, чорниця, верес, чебрець, багно, яглиця тощо). Вони відігравали важливу роль у медовому балансі України. Однак під впливом господарської діяльності людини на їх місці почали формуватися менш нектаропродуктивні березові ліси, а в більш вологих умовах — змішані березово-осикові. На Поліссі після знищення соснових та широколистяних лісів утворилися вторинні суходольні та низинні луки. Вони використовуються як сінокоси і пасовища, а переважаючими видами їх є злаки.

Метою даної роботи було систематизувати флористичні дані про медоносні рослини луків, які найбільш поширені на території України.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

1. Систематизувати на основі літературних даних флористичні відомості про медоносні рослини.

2. На основі літературних даних виявити еколого-ценотичні особливостей флори медоносних рослин луків.

3. Навести ботанічну характеристику найбільш поширених видів медоносних рослин луків.

Розділ 1. Систематична структура флори медоносних рослин

Інвентаризація флори та її аналіз є одним з найважливіших завдань при вивченні рослинного світу будь-якого району. Під флорою ми розуміємо сукупність видів рослин, що поширені на даній території і утворюють всі властиві їй рослинні угруповання та заселяють всі типи місцезростань. Флора медоносних рослин України нами розглядається як частина конкретної регіональної флори з певними корисними властивостями.

На підставі оригінальних літературних даних та обробки гербарних матеріалів нами складений «Конспект флори найбільш поширених медоносних рослин», який наведений в додатку. На основі його аналізу були приведені систематичні узагальнення і вивчення еколого-ценотичних особливостей видів медоносних рослин, згідно прийнятим підходам.

Систематична структура флори визначається як притаманний їй розподіл видів між систематичними категоріями вищого рангу. Вона є важливою структурно-функціональною характеристикою і відбиває закономірності пристосування видів до екотипів регіону, що виявляється через кількісні характеристики таксонів, з яких вона складається.

Основними показниками систематичної структури флори є розподіл видів між різними таксонами; переважно це кількісний склад провідних родин та родів.

Розділ 2. Еколого-ценотичні особливості флори медоносних рослин луків України

Досить важливою характеристикою флори є її еколого-ценотична структура, яка відбивається у кількісних співвідношеннях видів в залежності від їх приналежності до певних ценозів і виявляється в широті їх торологічної активності.

Дикорослі медоноси на території України зростають не ізольовано від інших рослин, які не виділяють нектару. Вони разом з ними є компонентами фітоценозів, зокрема степових, лісових, лучних або болотних і від цього великою мірою залежить нектаропродуктивність зазначених угідь.

Отже, описані нами види медоносних рослин Чернігівської області ми розділяємо на 5 еколого-ценотичних груп:

1) неморально лісова група

2) лучна

3) болотна

4) степів

5) рудеральна і сегетальна

У кормовій базі бджільництва значне місце належить різнотрав'ю лісів, полів, лук та пасовищ, які залежно від місцевих умов та стану погоди забезпечують бджіл підтримуючим медозбором, а часто обумовлюють і головний медозбір. Приведемо коротку характеристику нектароносів цієї групи.

Лучна рослинність поширена на Україні. Лучні угіддя зустрічаються переважно у заплавах річок, де займають більшість нерозораних ділянок, а також поза заплавами на схилах, та на терасах річок. Лучна рослинність досить різноманітна і саме цим зумовлені досить істотні відмінності у поширенні груп медоносів. В умовах, коли справжні луки займають достатньо великі території, наприклад на великих масивах центральної частини заплави р. Десни, можна одержувати промисловий медозбір.

Справжні луки характеризуються наявністю слідуючих медоносних рослин: вовчуг польовий, волошка лучна (Centaurea Jacea L.), в’язіль барвистий (Coronilla varia L.), конюшина повзуча та лучна Trifolium repens L., T. pratense L.), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.), любочки осінні (Leontodon autumnalis Z.), холодок лікарський Asparagus officinalis L.). Медопродуктивність лучних угідь становить від 50 до 80 кг/га.

У недалекому минулому лучні угіддя в Україні займали значні площі. Але повсюдне розорювання земель у межах лісової та лісостепової зон зі створенням на них сільськогосподарських угідь призвело до того, що ділянки, які добре збереглися, розміщені тепер практично лише в межах заповідників. Тому невелика площа недоторканих луків призвела до наявності меншої кількості медоносних рослин притаманних степам. Ділянки степової рослинності поза її межами нині інтенсивно використовують, внаслідок чого цінні медоноси не досягають необхідного розвитку.

У складі лучних угруповань зустрічаються різні за цінністю медоноси. Особливо важливими серед них є буркун лікарський, волошка східна (Centaurea orientalis L.), дрік красильний (Genista tinctoria L.), очіток їдкий (Sedum acre L.), синяк звичайний (Echium vulgare L).

У непорушених лучних угрупованнях спостерігають багато видів, деякі з них досить поширені. Тому, ці угіддя цінні як медоносні і можуть мати промислове значення. Цінність таких угідь зумовлює потребу у відношенні порушених степових ділянок та створенні сприятливих умов для розширення їх площ.

Розділ 3. Ботанічна характеристика найбільш поширених видів медоносних рослин луків

3.1 Родина Мальвові (Malvaceae)

Алтея лікарська (Althaea officinalis L.)

Дуже поширена в Європі. В Україні зустрічається всюди, крім гірських районів Карпат і Криму. Росте на зволожених ділянках долин і берегів річок, озер, водойм. Росте на берегах та у заплаві Десни та Сейму, у заболочених місцях, на вологих луках, між чагарниками та на затоплених ділянках. У басейні Дніпра утворює незначні зарості. В культурі вирощують ряд спеціалізованих господарств та аматори. Багаторічна рослина висотою 50−150 см.

Коренева система — коротке, багатоголовчасте кореневище з добре розвиненим головним гіллястим коренем, стебла циліндричні, прямостоячі, слабогіллясті. Листки черешкові, яйцеподібні, опушені. Квітки блідо-рожеві з фіолетовими тичинками, зібрані у колосоподібні суцвіття. Плід — збірна сім'янка дископодібної форми. Плоди розпадаються! на окремі сім'янки, насіння дрібне, маса 1000 насінин — 2 — 2,5 г.

Алтея лікарська — середній медонос, який бджоли відвідують, коли в природі немає інших джерел медозбору. На першому році вегетації медопродуктивність суцільних заростей його виду становить 15 кг/га, а на другому і наступних збільшується до 150 кг/га.

Лаватера тюрінгська (Lavatera thuringica L.).

Росте серед чагарників по луках, на схилах балок, у садах та на городах юс бур’ян. Багаторічна рослина висотою 50 — 200 см. Цвіте в червні - вересні. Вид поширений по всій території України.

Лаватера тюрінгська добрий медонос. Бджоли охоче відвідують її і збирають нектар та пилок. Медопродуктивність становить близько 200 кг/га. Мед білого кольору, з приємних запахом.

3.2 Родина Зонтичні (Аріасеае)

Борщівник сибірський (Heracleum sibiricum L.). Дворічна рослина висотою 50 — 150 см. Стебла високі порожнисті, листки великі пірчасто-розсічені. Відомо близько 70 видів, ростуть в помірній зоні північної півкулі (переважно в горах). В Україні росте 5 видів. Найбільш поширений (майже по всій Україні — на луках, по берегах річок, біля доріг, по краям полів). Цвіте в червні - серпні.

Борщівник сибірський добрий медонос. Його квітки виділяють багато нектару і пилку. Медопродуктивність коливається від 100 — 120 до 300 кг/га. Мед з борщівника запашний, але з особливим присмаком.

3.3 Родина Айстрові (Asteraceae)

Волошка лучна (Centaurea jacea L.)

Багаторічна рослина висотою 20 — 80 см. Стебло тверде, прямостояче, ребристе, у верхній частині розгалужене, під кошиками без потовщень. Листки чергові, яйцевидно-ланцетні або ланцетні, нижні - на крилатих черешках, середні і верхні - сидячі. Квітки лілово-рожеві, зрідка білі, у кошиках, розташованих по 1−2 на кінцях стебла і його пагонів. Крайові квітки великі, лійкоподібні, марні, серединні - трубчасті. Цвіте з червня до вересня, плоди дозрівають з липня до жовтня. Розмножується насіннями і вегетативно. Росте волошка на свіжих супіщаних і суглинних ґрунтах по лугах, у світлих соснових і змішаних лісах, по їхніх узліссях, чагарникам, уздовж доріг, по межах і окраїнам полів, іноді зустрічається в посівах.

Волошка лучна — добрий медонос, з якого бджоли збирають нектар і пилок коричневого кольору. Медопродуктивність досягає 100 — 130 кг/га. Мед з волошки приємний на смак, густий.

Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg).

Багаторічна трав’яниста рослина родини складноцвітих (10−40 см заввишки) з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Стебла безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками. Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20−25 мм завдовжки, 7−10 м і заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Квітколоже голі, всі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п’ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав’язь нижня. Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.

Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур’ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Тіньовитривала рослина. Цвіте з квітня по серпень. Поширена по всій Україні, особливо в лісостепових районах. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Сумській і Харківській областях. Запаси сировини значні.

Кільбаба лікарська цінний ранньовесняний медонос. Медопродуктивність в середньому становить 40 — 45 кг/га. Бджоли активно відвідують її, але в основному, із-за пилку, який необхідний для розвитку бджолосімей після зимівлі.

Любочки осінні (Leontodon autumnalis L.). Любочки осінні ростуть на луках як бур’ян, на відкритих вологих місцях, біля доріг, будинків, у садах. Це багаторічна рослина висотою 10−50 см. Цвіте у липні - жовтні.

Любочки осінні посередній медонос, але цінний тим, що з нього бджоли мають підтримуючий медозбір восени. Медопродуктивність становить 30 — 35 кг/га. Крім нектару бджоли збирають пилок.

Нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum L.). Росте на всій території, на луках, на узліссях борів, лісових галявинах, пісках.

Використовується як джерело підтримуючого медозбору.

Мати-й-мачуха (Tussilago farfara L.).

Багаторічна рослина. Один із найбільш ранніх медоносів, суцвіття розкриваються до розпускання листків відразу після танення снігу.

Кореневище галузисте, повзуче. Напровесні на стеблах з’являються поодинокі дзвониковидні квіткові кошики, що складаються із золотаво-жовтих язичкових і трубчастих квіток.

Прикореневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені, зісподу білі, повстисто-опушені. Нижній бік листка, якщо його притулити до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха. Цвіте у березні-травні (квітки з’являються раніше, ніж листки).

Росте на глиняних і піщаних ґрунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах, на залізничних насипах, по берегах річок і струмків, у хвойних лісах, цінна тим, що дає ранній квітковий пилок. Медопродуктивність 25 кг/га.

Королимця звичамйна (Leucanthemum vulgare Lamb.)

Назва роду походить від грецьких слів, що означають «біла квітка». Видова назва в перекладі з латинської мови — «звичайна». Часто цю рослину неправильно називають ромашкою, від якої вона відрізняється цілісними листками (у ромашки листки перистоскладні).

Багаторічна рослина висотою 30—60 см, здебільшого з одним кошиком. Листки прості, довгасті, по краю зарубчасто-зубчасті. Кошики великі — 3—5 см у діаметрі. Язичкові квітки білі, трубчасті — жовті. Сім'янки без чубка. Цвіте з травня до кінця літа. Росте на луках, схилах, галявинах, уздовж доріг по всій Україні.

Королиця має сплячі бруньки, які розвиваються при пошкодженні рослини. Якщо ранньою весною зрізати стебло королиці під корінь, то з пазух прикореневих листків розвинеться кілька нових пагонів — цього ніколи не буває за нормальних умов розвитку. Білі язичкові квітки — маточкові, добре помітні комахам; трубчасті — двостатеві, в них пиляки дозрівають раніше від маточок. Пиляки зростаються своїми краями і утворюють трубочку, через яку проходить стовпчик маточки, виносячи приймочку над тичинками. Ростовий стовпчик, досягнувши пиляків, виштовхує з них дозрілий пилок, який переноситься комахами на квітки з дозрілими приймочками. На ніч і в дощову погоду кошики закриваються, захищаючи пилок від намокання.

Цикорій дикий (Cіchorіum іnthybus L.).

Завдяки своїм поживним і лікувальним властивостям цикорій здавна культивують у країнах Середземномор’я, в Англії, Японії й Індії. Як овочева і лікарська рослина відома давно. У Росії перші дані про цикорії з’явилися тільки в 1800 році. У нашій країні широко використовується як у медицині, так і в харчовій промисловості.

Багаторічна трав’яниста рослина з довгим веретеноподібним коренем, схожим на редьку і розгалуженим шорстким стеблом. Листки в нього ланцетні, гострозубчасті, стеблообгортні. Квітки блакитні, рідше білі, у кошиках, сидять здебільшого пучками в пазухах верхніх листків. Квітки розкриваються рано вранці і вже до 10 годинник закриваються, дуже медоносні. Плід — призматична 4−6-гранная сім'янка. Цвіте в червні-липні, іноді до осені.

Цикорій розповсюджений як бур’ян повсюдно, росте на бур’янистих місцях, уздовж доріг, на окраїнах полів, на схилах, іноді в посівах.

3.4 Родина Бобові (Fabaceae)

Вовчуг польовий (Ononis arvensis L.).

Росте на лісових галявинах, на луках, схилах, серед чегарників. Зазначений вид поширений по всій території Чернігівської області. Багаторічна рослина висотою 30 — 90 см.

Це — багаторічна трав’яниста рослина. Стебла висхідні, прямі, опушені. Листки трійчасті, з великими прилистками. Квітки пазушні, метеликові, рожеві, на коротких квітконіжках, на кінці стебла утворюють колосоподібні суцвіття. Цвіте в червні — липні. Запах неприємний. Плід — біб. Підземна частина складається з темно-бурого, багатоголового кореневища і стрижневого, в нижній частині галузистого кореня.

Вовчуг польовий — цінний медонос. Одна квітка виділяє 0,35 — 0,4 мг цукру в нектарі. Медопродуктивність у середньому становить 30−40 кг/га. Вовчуг польовий бджоли використовують як джерело підтримуючого медозбору.

В’язіль барвистий (Coronilla varia L.). Росте на луках, на узліссях, по чагарниках, на схилах ярів.

Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 30—10 см, з повзучим гіллястим кореневищем. Стебла дещо розпростерті або майже прямостоячі, гіллясті, голі, борозенчасті. Листки непарноперисті, черешок з 5—12 парами еліптичних або довгасто-лінійних листочків, на вершк загострених. Верхні листки сидячі, прилистки вільні, ланцетні. Квітки зібрані в зонтикоподібні китиці з квітконосами завдовжки 3—15 см, що іноді; перевищують листки. Чашечка дзвоникоподібна, 5-зубчаста. Віночок з трьох зігнутим дзьобоподібно розширеним човником. Тичинок 10, з яких 9 зрослись нитками в трубочку. Плоди — лінійні боби, 4—5 см завдовжки. Цвіте в травні — серпні; насіння достигає з липня.

В’язіль барвистий — добрий медонос, але дані про його медоносні властивості відсутні. За деякими спостереженнями, бджоли активно відвідують його квітки зранку і до обіду. Крім нектару, збирають також пилок. Цей вид зрідка використовують у медицині.

Конюшина лучна (Trifolium pratense L.).

Багаторічна рослина висотою 20 — 60 см, з трійчастими широко-яйцевидними або видовженими, з виїмкою на верхівці листками і прирослими до черешка яйцевидними, з вістрям прилистками. Квітки зібрані в суцвіття — головки. Плід — яйцевидний однонасінний біб. Цвіте з травня до вересня.

Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових, конюшина лучна не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона менше випаровує води і менше втрачає тепла. Росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.

Конюшина лучна — одна з кращих кормових трав: у ній містяться вітаміни А, В, С, D, К, 14,5% протеїну, 3,5% жирів, багато кальцію і фосфору, що робить сіно дуже поживним і особливо корисним для молодняка. Конюшина лучна добрий медонос. Медопродуктивність в середньому становить 80 — 200 кг/га. Мед з неї світлого кольору, приємний на смак, довго не кристалізується. Конюшина лучна росте на заплавних луках, у чагарниках, на схилах, обабіч доріг.

Конюшина золотиста (Т. aureum L.). Зазначені види конюшини ростуть на заплавних луках Десни і Сейму, по чагарниках, на схилах, узліссях, обабіч доріг. На відміну від конюшини лучної, у конюшини золотистої квітки білі, але всі вони мають гірші медоносні властивості.

Конюшина суницевидна (Т. fragiferum L.). Росте в таких умовах, як і попередні види, за вийнятком чагарників та обабіч доріг.

Конюшимна повзумча (Trifolium repens L.) конюшина біла; багаторічна трав’яниста рослина.

Має повзучі пагони, які по вузлах укорінюються. Стебло голе, сланке або висхідне, розгалужене, часто порожнисте, 10—35 см заввишки. Листки довгочерешкові, трійчасті; листочки оберненояйцевидні, дрібнозубчасті. Квітки дрібні, неправильні, білі, блідо-рожеві або блідо-жовті, у головчастих кулястих суцвіттях на’довгих квітконосах. Плід — біб. Цвіте у травні — вересені.

Астрагал еспарцетний (Astragalus onobrychis L.).

Багаторічна рослина висотою 30 — 80 см. Цвіте в червні - липні. Росте по схилах, відшаруваннях та на пісках Чернігівської області.

Астрагал еспарцетний добрий медонос. Бджоли активно відвідують його квітки, збираючи нектар, використовуючи його як джерело підтримуючого медозбору.

Білуваті, волосисті стебла широким колом розкинулися по траві, ледь підносячи верхівки. Добре розвинений головний корінь цієї багаторічної рослини сягає до 2 м углиб, а численне бічне коріння пронизує грунт на великій площі. Маленькі листочки і густе опушення, завдяки чому мало випаровується вологи, підвищують посухостійкість рослини, допомагають переносити несприятливі умови. Росте не тільки в степах, де є однією з найхарактерніших рослин, а й на відслоненнях і пісках. На Україні зустрічається скрізь, крім північних лісових районів. Цвіте з червня до серпня. У жовтні надземні пагони відмирають. Восени на рівні ґрунту та на глибині 1−1.5 см закладаються бруньки, які на початку квітня починають вегетувати і згодом розвиваються в генеративні пагони. Від кореня відходять 10−25 пагонів з непарно-перистими листками. З пазух листків виходять довгі квітконоси, увінчані густими, вкороченими китицями рожево-лілових квіток. Прапорець удвічі більший від решти пелюсток віночка, чого в інших видів астрагалів не спостерігається. Зубці чашечки в 2−3 рази довші за її трубочку. Плід — біб, довгасто-яйцевидний, загострений у майже прямий носик.

Буркун лікарський (Melilotus officinalis (L.)

Pall). Дворічна рослина висотою 50 — 200 см. Цвіте в травні - липні. Буркун лікарський росте на схилах, по узліссях, луках, на засмічених місцях. Коренева система —добре розвинутий стрижневий корінь.

Стебло прямостояче, розгалужене, голе або розсіяноволокнисте, заввишки 40−110 см. Листки трійчасті, дрібнозубчасті, у верхній частині стебла — оберненояйцевидні, у нижній — видовженоланцетовидні. Квітки двостатеві, дрібні, жовті, в багатоквіткових пазушних китицях. Плід — овальний, голий, сіруватий, моршкуватий біб. Насіння дрібне, яйцевидної форми, зеленувато-сірого кольору, маса 1000 насінин 3−4 г.

Буркун лікарський цінний медонос. Медопродуктивність всередньому становить 140 — 200 кг/га. Бджоли активно відвідують квітки буркуну і, крім нектару, збирають з нього пилок.

Дрік красильний (Genista tinctoria L.). Кущ висотою 40 — 170 см. Цвіте в травні - серпні. Зазначений вид значно поширений на Чернігівщині.

Дрік красильний росте по схилах, світлих узліссях, сухих лісах, у чагарниках. Дрік красильний бджоли використовують як джерело підтримуючого медозбору. Кущ родини бобових (до 1 м заввишки) з зеленими ребристими пагонами, голими або інколи опушеними, притиснутими волосками. Листки чергові, цілісні (до 4 см завдовжки і до 1 см завширшки), ланцетні, рідко еліптичні, загострені, темно-зелені, голі або трохи притиснутоопушені, на коротких черешках, з двома шилоподібними прилистками. Пагони закінчуються щільною багатоквітновою китицею. Квітки великі, неправильні. Чашечка зелена, п’ятизубчаста, двогуба, віночок метеликовий, яскраво-жовтий, голий, прапорець довгасто-яйцеподібний, коротший за інші пелюстки, човник тупий. Тичинок десять, які зрослися нитками в трубочку, маточка одна, зав’язь верхня. Плід — довгасто-лінійний, чорний, трохи зігнутий біб. Росте в соснових і мішаних лісах, на галявинах, по чагарниках. Світлолюбна рослина. Цвіте у червні - липні. Поширена по всій Україні, на крайньому півдні зрідка. Заготовляють сировину в районах поширення.

Карагана кущова (Caragana fruticosa (L.) C. Koch.). Кущ, висотою 30−150 см, дуже розгалуджений. Цвіте в травні - липні.

Карагона кущова росте у степах, на схилах, відшаруваннях. Карагана кущова цінний медонос. Медопродуктивність всередньому становить 60 кг/га.

Люцерна румунська (Medicago romanica Prod.). Багаторічна рослина висотою 40 — 80 см. Цвіте в червні - серпні. Тривалість цвітіння 25−30 днів.

Люцерна румунська добрий медонос. Медопродуктивність всередньому становить 40 — 80 кг/га.

Чина бульбиста (Lathyrus tuberosus L.).

Багаторічна рослина з тонким стеблом, що стелиться між травами або чіпляється за них вусиками і зеленими гірляндами перекидається з рослини на рослину, високо підносячи розкішні суцвіття пурпурово-рожевих запашних квіток, зібраних у китиці. Листки з однією парою довгасто-еліптичних листочків і невеликими напівстріловидними прилистками закінчуються розгалуженими вусиками. Віночок з великим округлим парусом. З десяти тичинок 9 зростаються, а десята залишається вільною. Цвіте в червні — липні. Росте в степах, на степових схилах, рідше на остепнених луках і як бур’ян на обніжках на півдні лісостепової, степової зон і в Криму.

Видова назва в перекладі з латинської мови — бульбиста (відбиває особливості будови кореневої системи: на тонкому кореневищі утворюються потовщені корені, схожі на редьку).

Вусики, які є видозміненими листочками, відіграють велику роль у житті рослини. Вони підносять кволе стебло чини до світла, тримають його вертикально, рухомо з'єднуючи рослину з опорою, що захищає її від зламування вітром або пошкоджень. Вусики дуже чутливі, реагують на найменші подразнення.

Чина запилюється бджолами, яких приваблюють яскравий віночок, ніжний аромат і солодкий нектар. Розмножується насінням і живцями. Живе до 8 років.

Добра кормова рослина, багата протеїнами. V потовщених коренях, так званих кореневих бульбах або кореневих шишках, містяться запаси поживних речовин. Варені корені їдять. З молодих листків готують салати. Чина бульбиста — медоносна і декоративна рослина. Серед родичів чини є й отруйні види. Так, чина посівна (L. sativus L.) призводить до паралічу кінцівок і ядухи у людей і тварин.

Чина бульбиста посередній медонос, але його активно відвідують бджоли і використовують як джерело підтримуючого медозбору. Медопродуктивність до 20 кг/га.

Горошок мишачий (Vicia cracca L.)

Багаторічнічний, кореневідприсковий бур’ян з глибоко йдучим товстим стрижи, коренем та міцними підземними пагонами під орним шаром. Надає перевагу гумусним, муловатим або піщано-суглинистим ґрунтам, що не містять вапна.

Час проростання: переважно весна; глибина прорастания до 15 см.

Сім'ядольні листки: парноперисті, однак не помітні (розвиток під ґрунтовим шаром).

Листя: багатопарно-перисте, розподіляється на роз'єднані скручені вусики; перисті листки видовжені до ланцетних, з притисненим м’яким опушенням; перші листки лише з однією-двома парами листкових пер.

Стебло: м’яке, гранчасте, голе або м’яко опушене, має чіпкі, повзучі листкові вусики, висотою до 120 (150) см.

Квіти: синьо-фіолетові, видовжені, з короткими квітконіжками, в нещільних китицях в листкових пазухах. Час цвітіння: літо.

3.5 Родина Розові (Rosaceae)

Гадючник звичайний (Filipendula vulgaris Moench.). Рослина висотою 30 — 80 см. Гадючник звичайний росте на лісових полянах, узліссях, чагарниках, степових схилах.

За період цвітіння одна квітка гадючника виділяє до 0,5 мг нектару. Це добрий літній медонос, що виділяє нектар і пилок.

Кизильник чорноплідний (Cotoneaster melanocarpus Fusch ex Blytt.)

Кущ висотою 2 м. Цвіте в травні - червні. Тривалість цвітіння 15−25 днів.

Кизильник чорноплідний росте на крейдяних, гранітних і вапнякових відшаруваннях, у чагарниках, по кам’янистих схилах. Вид розсіяно поширений по території Чернігівщини.

Це добрий медонос. Медопродуктивність всередньому становить 100 кг/га.

Оман високий (Inula helenium L.)

Багаторічна трав’яниста рослина родини складноцвітих (1−2,5 м заввишки), з товстим м’ясистим кореневищем. Стебло прямостояче, борозенчасте, коротко-гіллясте, опушене шорсткими волосками. Листки чергові, великі (до 50 см завдовжки, до 18−25 завширшки), зверху голі, зісподу сіруватоповстисті, нерівномірно зубчасто-пилчасті, нижні - черешкові, довгасто-еліптичні, стеблові - дрібніші, яйцеподібні, загострені, з серцеподібною стеблообгортною основою. Кошики великі (6−8 см у діаметрі), нечисленні, на товстих квітконосах. Обгортка напівкуляста, багаторядна, із зелених ланцетних листочків. Квітколоже голе, плоске або трохи випукле. Всі квітки жовті, плідні, п’ятичленні, крайові - язичкові, маточкові вдвічі довші за обгортку, серединні - трубчасті, двостатеві. Тичинок — п’ять, маточка одна, з одним стовпчиком з дволопатевою приймочкою і нижньою зав’яззю. Плід — лінійно-довгасто чотиригранна сім'янка з чубком однорядних бруднувато-білих зазубрених волосків, у 2 рази довших за сім'янку.

Оман високий росте по берегах рік, на лісових луках, серед чагарників. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні - липні. Оман високий трапляється майже по всій Україні, частіше в Лісостепу. Райони заготівель Вінницька, Хмельницька, Одеська, Тернопільська і Чернівецька області. Запаси сировини значні.

Перстач гусячий (Potentilla anserina L.)

Морфологічна будова рослини. Стебло — лежаче, довжиною 15−80 см. Головне стебло коротше бічних. Всі стебла опушені. На стеблових вузлах утворюються придаткові корені, за допомогою яких рослина укорінюється. Листки — непарноперисті, зверху голі. Суцвіття — поодинокі, з жовтими пелюстками. Корінь — веретеновиднопотовщений, розгалужений.

Плід — сім'янка. Форма — овальнооднобока з бугристою шорсткою поверхнею. Колір — коричневий або червонувато-коричневий Розмір — довжина 1,75- 2,25, ширина 1,25−1,5, товщина 1- 1,25 мм. Маса 1000 сім'янок — 0,7−0,8 г Розвиток Сходить — з сім'янок, а пагони з бруньок на кореневій шийці в березні - червні Перший листок сходів округлояйцевидний, другий — трійчастий, наступні - непарнопересті Плодоносить — в червні - вересні. Біологічні особливості. Максимальна плодючість — до 300 тис. сім" янок Глибина проростання — 2- 3 см. Екологічні умови. Температура проростання — мінімальна +3.,.4 і оптимальна +20…+22°. Поширення. Росте на полях та заплавних пасовищах, у садах, на городах, переважно на зволожених місцях, поширений по всій країні.

3.6 Інші родини

Звіробійні - Hypericaceae

Звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.). Багаторічна рослина висотою 30 — 80 см. Цвіте в червні - серпні. Звіробій звичайний росте на схилах, серед чагарників, на відкритих сухих місцях і луках, на узліссях, узбіччях доріг.

Губоцвіті - Lamiaceae

Материнка звичайна (Origanum vulgare L.). Багаторічна рослина висотою 30 — 90 см. Цвіте в червні - вересні. Тривалість цвітіння 25 — 30 днів.

Материнка звичайна росте на степових і кам’янистих схилах, по узліссях та на галявинах листяних та мішаних лісів, між чагарниками. Материнка звичайна добрий літній медонос, який виділяє багато нектару. Медопродуктивність всередньому становить 100 кг/га.

Родина шорстколисті (Boraginaceae)

Живокіст лікарський (Symphytum officinale L.),

Багаторічна рослина з прямим стеблом висотою 50 — 100 см. Цвіте в травні - липні. Росте на вологих луках, по берегах річок Чернігівщини, на вологих і заболочених місцях. Доступ до нектару тут закритий колючими лусочками і бджоли користуються прокусами джмелів. Медопродуктивність суцільних заростей становить 300 кг/га.

Синяк звичайний (Echram vulgare L.). Дворічна шорстко-ворсисто-опушена рослина висотою 30 — 100 см. Цвіте в червні - вересні. Тривалість цвітіння 50−60 днів.

Синяк звичайний росте по кам’янистих схилах, у степах, на сухих луках і як бур’ян на узбіччя доріг, на забур’янених ділянках, біля будинків та в посівах на полях.

Синяк звичайний чудовий медонос. Важливою особливістю цих квіток є захищеність нектару від випаровування та виливання, тому бджоли активно відвідують його протягом дня, а також у будь-яку погоду.

Велика кількість квіток у суцвітті, інтенсивне і стабільне нектаровиділення зумовлює високу медопродуктивність синяка, яка коливається від 300 до 1000 кг/га.

При сприятливих умовах добове збільшення маси вулика становить більше 8 кг.

Живокіст лікарський (Symphytum officinale L.)

Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 30−100 см. Стебло крилате, особливо вгорі, від глибоко збігаючих вниз листків, товсте, пряме. Листки нижні великі, звужені в крилатий черешок, довгасто-ланцетні, верхні — сидячі. Вся рослина шорстка. Квітки зібрані в пониклі, вкриті листочками завійки. Віночки квіток брудно-пурпурові або лілові з відверненими назовні зубцями. Корені товсті, галузисті, зовні майже чорні, всередині білі, крихкі, на зламі нерівні, терпко-липкі на смак. Цвіте з V до кінця VII. Росте на вологих луках, біля канав, струмків, на пухких торфомінеральних грунтах, на низинних торфовищах. Поширений повсюдно.

Корені живокосту вважаються отруйними, особливо якщо приймаються внутрішньо у завищених дозах. Про отруйність їх свідчить і хімічний склад.

За різними науковими джерелами, у коренях містяться алкалоїди лазіокарпін, циноглосин, глікоалкалоїд консолідин, алантоїн, аспарагін, сліди ефірної олії, ду­бильні речовини, галова і дігалова кислоти, крохмаль, смоли, багато слизу, холін, за болгарськими джерелами — ще й інулін. У свіжій надземній частині також є алкалоїд циноглосин, глікоалкалоїд консолідин і продукти його розщеплення — консолідин і глюкоза.

Висновки

1. Багатство флори рослин-медоносів обумовлено комплексом природно-кліматичних умов, пов’язаних з розташуванням України в різних кліматичних зонах — Полісся, Лісостепу та Степу.

2. У родинному спектрі переважають родини Lamiaceae, Fabaceae, Rosaceae, Asteraceae, Apiaceae, Brassicaceae, Ranunculaceae, Boraginaceae та їх представники. Родова структура характеризується переважанням родів з невеликою кількість видів.

3. За еколого-ценотичною структурою флору рослин-медоносів розділяємо на 5 еколого-ценотичних груп. Найбільш флористично багатими є неморально-лісова група та рудеральна і сегетальна групи.

4. За медоносною цінністю та медопродуктивністю більше половини видів медоносів належать до груп цінних та добрих медоносів. Видовий склад рослин-медоносів України дозволяє розширити мережу пасік, з врахуванням фенології розвитку, біологічних та морфо-функціональних особливостей рослин.

Література

1. Андриенко Т. Л., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны — К.: Наук. Думка, 1983. — 216 с.

2. Атлас медоносних рослин України — К. 1993. — 272 с

3. Буренин Н. Л., Котова Г. Н. Справочник по пчеловодству — 2-е изд. перераб. О доп. — М. Колос, 1985. — 286 с.

4. Вехов В. Н. Культурные растения СССР. — М.: Мысль, 1978. — 336 с.

5. Глухов М. М. Альбом медоносов — М. 1960. — 246 с.

6. Глухов М. М. Медоносные растения. — М.: Колос, 1974. — 303 с.

7. Голованов К.Є. Супутники культурних рослин. — К.: Рад. шк., 1987. — 160 с.

8. Грисюк Н. М. Дикорастущие пищевые, технические медоносные растения Украины. — К.: Урожай, 1989. — 196 с.

9. Деревья и кустарники. Покрытосеменные. — К.: Наук. думка, 1976. — 588 с.

10. Дорошенко В. Г., Воронцов И. С. Азы пчеловодства и применения «пчелиных лекарств». К. — Знание. — 1993. — 46 с.

11. Заверуха Б. В. У світі рослин — К.: Урожай, 1980 — 167 с.

12. Заверуха Б. В. Бережіть рідкісні рослини. — К.: Урожай, 1971 — 93 с.

13. Івченко І.С., Козянов О. С. Перше багатолітнє видання з ботанічного ресурсознавства. Укр. бот. журнал., 1986, 43, № 6, с 95 — 96.

14. Клименкова Е. Г. и др. Медоноси и медосбор. Под ред. М. Ф. Шеметкова — Минск, Урожай, 1981 — 280 с.

15. Копельниевский Г. В., Бурликтров А. Н., Улучшение кормовой базы пчеловодства, М., 1965.

16. Маринич О. М. Українське Полісся. — К. Рад. школа, 1962. — 163 с.

17. Медоносные растения Украины. — Днепропетровск, 1990. — 183 с.

18. Младенов С.Є. Мед и Медолечение. Переводе болг. — София, 1964. — 222 с.

19. Определитель высших растений Украины. — К.: Наук. думка, 1987. — 545 с.

20. Осушительная мелиорация и охрана природных ресурсов Украины Укр. Полесье. — К.: Наук, думка, 1988. — 230 с.

21. Пантюх А. Ф. Живой мир болот. — К.: Урожай, 1986. — 190 с.

22. Поварніцин В.О. Ліси Українського Полісся. — К.: Вид-во АНУРСР, 1959.-208 с.

23. Полищук В. П., Пилипенко В. П. Пчеловодство. — 1990, Вища школа.

24. Поправко С. А. Растения и пчелы. — М., 1985.

25. Приймак Г. М. Організація пасіки. — К.: УАН УААН, 2000. — 459 с.

26. Пельменов В. К. Медоносные растения. — М., 1985. — 142 с.

27. Петков В. Г. Медоносные растения. — София: Земиздат, 1979. — 200 с.

28. Полищук В. П. Медоносні дерева і кущі. — К.: Урожай 1972. — 159 с.

29. Руденко Є.В., Оненко В.І. Присадибне бджільництво. Бібліотека ветеринарної медицини. — К. 2001. — 271 с.

30. Смих Г. К. Зелений дивосвіт. — К.: Урожай, 1973. — 247 с.

31. Смих Г. К. Меліса — бджолина радість. // Наука і суспільство. 1989. -№ 7. — С. 48.

32. Соломаха В. А. Оцінка рослинних ресурсів за аналізом медоносних рослин. -Укр. Бот. Журн. — 1993. т. 50. — с. 116−121.

33. Телишевский Д. А. Сокровища леса. — Львов. Вища школа., 1974. — 487 с.

34. Флора УРСР. — К.: Наук. Думка, 1965. — т. 12. — 590 с.

35. Черчик М.І. Кормова база бджільництва. — К.: Урожай, 1976. — 168 с.

36. Чопик В. М. Дикорастущие полезные растения Украины. — К.: Наук, думка, 1983.-399 с.

37. Чопик В. М. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. — К.: Наук, думка, 1978. — 212 с.