Дослідження проблематики драми Лесі Українки «Одержима»

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Проблематика і жанр як літературознавчі категорії

1.1 Поняття проблематики

1.2 Драматична поема — поєднання епосу, лірики та драми Розділ 2. Специфіка художньої реалізації проблематики у драмі «Одержима» Лесі Українки

2.1 «Одержима» — крізь призму теорії експресіонізму

2.2 Міфологічна проблематика художнього мислення в драматичній поемі «Одержима»

2.3 Проблема жіночої самопожертви в «Одержимій» Лесі Українки

2.4 Проблема пошуки сенсу життя в драматичній поемі Лесі Українки «Одержима»

2.5 Висока моральна проблематика поеми

«Одержима»

Висновки Список використаних джерел

РЕФЕРАТ Об'єкт дослідження: драма Лесі Українки «Одержима».

Мета роботи: дослідження проблематики драми «Одержима» як системи та виявлення прийомів художньої реалізації проблем.

Одержані висновки та їх новизна: розглянуто специфіку художньої реалізації проблематики драми Лесі Українки в драмі «Одержима».

Результат дослідження можуть бути використані під час вивчення курсу «Історія української літератури ХХ століття» у вищих навчальних та середніх загальноосвітніх закладах.

Ключові слова: ПРОБЛЕМАТИКА, ДРАМА, ПОЕМА, ЕКСПРЕСІОНІЗМ, КОНФЛІКТ.

RESUME

The course work of the two-year student Vynnyk Tetyana (DNU, faculty of Ukrainian philology and art, Department of Ukrainian Literature).

The topic of the work is the cores of problems in the drama «Oderjima» by Lesya Ukrainka.

The research work deals with investigation of the cores of problems in the drama «Oderjima» by Lesya Ukrainka. The work consists of introduction, two parts, withdrawal and bibliography.

The work is interesting for students of philological faculties, for teachers of Ukrainian Literature in schools.

Bibliography: 20 sources.

ВСТУП В історії української літератури ХХ століття особливе місце належить творчості відомої української поетеси Лесі Українки. Письменниця залишила після себе значну драматичну спадщину, серед якої нашу увагу привернув твір «Одержима».

«Одержима» — це драматична поема. Цей жанр тільки-но почала розвивати Леся Українка. Звернення до драматургії було зумовлене зовнішніми обставинами й внутрішніми потребами індивідуальності Лесі Українки. У творчих пошуках найвідповіднішої форми для виразу ідей і почуттів письменниця прийшла до драматургії, точніше — до створення таких драматичних жанрів, які давали їй можливість розкрити великі людські пристрасті, загальну боротьбу думок і прагнень, що визначило глибину й масштабність проблематики її творів, зокрема, й драматичної поеми «Одержима». Саме в драматичній поемі і діалогах найповніше проявився її могутній мистецький геній, її гострий розум, її неосяжна широта бачення світу.

Питання теоретичної типології художньої проблематики розробляються літературознавцями досить давно. Розмежування деяких типів і їх докладний опис знаходимо ще в роботах Г. В. Гегеля («Філософія права» [6, с. 78] та «Енциклопедія філософських наук» [5, с. 576]), Й. Ф. Шиллера («Про естетичне виховання людини» [21, с. 84]), М. Г. Чернишевського («Естетичні відношення мистецтва з реальністю» [19, с. 37]). Однак системної наукової розробки ця проблема зазнала тільки в XX столітті.

Одну з перших плідних спроб розмежувати типи художньої проблематики зробив М.М. Бахтін [1, с. 180], який виділив романну і нероманну концепції дійсності. У типології вченого вони розрізнялися насамперед за тим, як підходить автор до розуміння й зображення людини. Однак і та, й інша групи виявлялися внутрішньо неоднорідними, що зумовлювало необхідність подальшої розробки типології художнього змісту в напрямку диференціації типів. Зокрема, Г. М. Поспєлов виділив чотири типи проблематики: міфологічну, національно-історичну, етологічну й романну.

В українській літературі до Лесі Українки драматичної поеми майже не було, хоча часткова драматизація спостерігається вже у деяких поемах Шевченка («Великий льох»). Саме означення жанру «драматична поема» напрочуд органічне для Лесі Українки. Вона перша ввела його в українську літературу.

Леся Українка не писала на готові сюжети. У неї був свій особливий підхід. Під її пером найвідоміший, світовий сюжет набував цілком нового оригінального смислу. У книзі О. Дейча написано: «Сюжет поеми зв’язаний із євангельською легендою про Месію та Міріам» [7, с. 179].

Література про «Одержиму» завжди привертала увагу дослідників. Дослідник В. Якубовський вбачав у Міріам надмірний індивідуалізм. Передмова Якубовського у виданні «Книгоспілки» так і називалася — «Поема надмірного індивідуалізму».

На той час М. Зеров по-справжньому глибоко і точно зрозумів суть цього індивідуалізму: «Її індивідуалізм — це бурхливий протест проти кволості й дрімливості громадянства, проти його невільницького духу й пасивності» [7, 172].

Метою роботи є дослідження проблематики драми «Одержима» як системи та виявлення прийомів художньої реалізації проблем.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

— визначити проблематику поеми;

— показати системність проблем, їх зв’язок із сюжетом, конфліктом, персонажною системою;

Методи дослідження: функціональний, системно-типологічний.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМАТИКА І ЖАНР ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КАТЕГОРІЇ

1.1 Поняття проблематики драма українка одержима Під проблематикою художнього твору в літературознавстві прийнято розуміти осмислення, розуміння письменником відображеної реальності. Це сфера, в якій проявляється авторська концепція світу й людини, де відображаються роздуми й переживання письменника, де тема розглядається під певним кутом зору.

На рівні проблематики в літературно-художньому творі читачеві пропонується діалог героїв, піддається обговоренню та чи інша система цінностей, ставляться питання, наводяться художні «аргументи» за і проти [12, с. 94.]. Із цього виходить значення проблематики як компоненту художнього змісту.

Центральна проблема твору часто виявляється його організуючим початком, що пронизує всі елементи художньої цілісності. У багатьох випадках твори словесного мистецтва стають багатопроблемними, і ці проблеми далеко не завжди вирішуються в межах твору. Проблематика твору дає можливість розмірковувати й переживати, а це, по суті, головне, заради чого він звертається до художньої літератури.

Г. М. Поспєлов виділив чотири типи проблематики: міфологічну, національно-історичну, етологічну й романну. За концепцією дослідника Поспєлова, міфологічна проблематика — це фантастико-генетичне осмислення тих чи інших явищ природи або культури; пояснення, яке дає автор твору виникненню тих чи інших явищ. Наприклад, Овідій, автор «Метаморфоз», дає, спираючись на фольклорну легенду, пояснення, звідки і яким чином з’явилася на землі квітка нарцис (на неї був перетворений юнак на ім'я Нарцис, який не любив нікого, крім самого себе). Учений наголошує, що міфологічна проблематика була дуже розвинена вже на ранніх стадіях літератури, а також у долітературній творчості - фольклорі. Важко погодитися з думкою Г. М. Поспєлова, що класична й сучасна літератури не здатні створювати художньо значущі міфи.

Наступний тип проблематики, виділений Г. М. Поспєловим, -національно-історична. Автори творів, у яких він втілювався, цікавилися в основному історичним становленням і долею цілих народностей, національною долею [14, с. 66].

Одразу уточнимо, що розуміння Г. М. Поспєловим національно-історичної проблематики вузьке. До неї вчений відносить лише ті твори, які присвячені або викликані до життя переломними моментами в історії народу, нації. Якщо врахувати, що найважливішою проблемою в творах такого типу є проблема сутності національного характеру — більш глибинна, ніж проблема зовнішнього історичного буття нації, народу, то коло творів, що входять у цей тип, доведеться суттєво розширити. Це твори, що відображають становлення національної державності (наприклад, в українській літературі такими будуть «Кавказ» Т. Г. Шевченка, «Собор» О. Гончара) .

Наступним типом проблематики в типології Г. М. Поспєлова, виділення якого має принципове для всієї системи значення, є етологічна проблематика. Етологічна література містить у собі осмислення стану суспільства та окремих його верств" [11, ст. 68]. Основна ознака соціокультурної проблематики — акцент на стійкі, повторювані риси буття й свідомості людей; у таких творах важлива не динаміка, а статика життя.

Нарешті, четвертий тип проблематики, який Г. М. Поспєлов називає «романічним», а інші дослідники — романним, — це ідейні інтереси письменників до особистісного начала і в собі самих, і в навколишньому суспільстві. Ще однією важливою рисою романної проблематики, що відрізняє її насамперед від проблематики соціокультурної, є акцент не на статиці, а на динаміці, на різного роду змінах — або в зовнішньому становищі людини, або в його емоційному світі, або в його філософії, погляді на дійсність [12, с. 69].

Романною проблематикою завершується типологія Г. Н. Поспєлова. Проте думається, що чотири виділених ним типи не можуть вичерпати всього проблемного розмаїття літератури. Принаймні ще один тип необхідно ввести в класифікацію. Це так звана філософська проблематика. Г. М. Поспєлов відносив цей тип до етологічної групи, а М. М. Бахтін — до романічної. Ідейний інтерес письменників у цьому випадку спрямований на осмислення найбільш загальних, універсальних закономірностей буття суспільства і природи, як в онтологічному, так і в гносеологічному аспектах. Витоки цього типу знову-таки лежать досить глибоко: ми знаходимо їх у творах І. Франка «Борислав сміється», «Іван Вишенський».

Цікавим є дослідження лінгвіста Т. В. Жеребила. Він виділяв такий ряд типів проблематики, кожен із яких визначає особливості художнього тексту, також учений виділяє філософську проблематику в окремий тип:

1) національна проблематика (тяжіння до сюжетності, тенденція до монологізму, тяжіння до експресивності, до простої композиції, до великого обсягу);

2) соціокультурна проблематика (ослаблення сюжетності, описовість, ослаблення психологізму, тяжіння до прози, проста композиція);

3) авантюрна проблематика (тяжіння до сюжетності, умовні і фантастичні форми, складність сюжету, великий обсяг);

4) ідейно-моральна проблематика (психологізм, складна композиція, тенденція до великого об'єму, відмова від описовості);

5) філософська проблематика (умовний характер образності, складна композиція, відсутність описовості) [11, с. 367].

Отже, із запропонованих вченими класифікацій проблематики для нашого дослідження важливо звернути увагу на такі типи проблематики: міфологічну, національно-історичну, ідейно — моральну та, особливо, філософську.

1.2 Драматична поема — поєднання епосу, лірики і драми При розгляді проблематики драми Лесі Українки «Одержима» необхідно з’ясувати такі жанрові визначення: драматична поема, драма й поема, оскільки твір Лесі Українки «Одержима» критики визначають як драму або драматичну поему.

Автори літературознавчого словника-довідника за редакцією Р.Т. Гром’яка зазначають, що драматична поема — невеликий за обсягом віршований твір, у якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет, заснований на конфлікті світоглядних та моральних принципів за відсутності панорамного тла зовнішніх подій, на перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними. Драматична поема представлена в українській літературі творами «Переяславська ніч» М. Костомарова, «Сон князя Святослава» І. Франка, «В катакомбах», «У пущі» Лесі Українки, «По дорозі в казку» Олександра Олеся, «Свіччине весілля» І. Кочерги, «Дума про трьох братів Неазовських» Ліни Костенко та ін.

Отже, в самій назві жанру сполучаються два терміни, що визначають явища, чиї ознаки характерні для драматичної поеми. Це поняття поеми і драми. Драма як жанр — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. З 80-х ХІX ст. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв драми, з’являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста («Не судилось» М. Старицького, «Доки сонце зійде…» М. Кропивнипвкото, «Житейське море І. Карпенка-Карого, «Украдене щастя» І. Франка, «Нахмарило» Б. Грінчєнка) [1, с. 57].

Зокрема, такий літературний жанр як поема становить ліричний, епічний або ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. Назва «поема» загальна, у літературознавстві частіше мовиться про конкретний жанровий різновид поеми: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну і т.п. Виникла поема на основі давніх і середньовічних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні історичні події [9, с. 214.].

Отже, у поемі «Одержима» наявні ознаки як поеми, так і драми. А саме:

1) динамічний сюжет;

2) невелика кількість подій та дійових осіб;

3) відображення ліричних ситуацій, епізодів, що відображають загальну картину світу.

РОЗДІЛ 2

СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОБЛЕМАТИКИ У ДРАМІ «ОДЕРЖИМА»

2.1 «Одержима» — крізь призму теорії експресіонізму

«Одержиму» часто визначають як твір, написаний у стилі експресіонізму. Цей фактор суттєво впливає на специфіку виявлення проблематики в творі.

Експресіонізм (від латів.(латинський) expressio — вираження), напрям, що розвивався в європейському мистецтві і літературі приблизно з 1905 по 1920;і рр. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності [4, с. 113].

Цілком імовірно, що Міріам як особистість із усвідомленою «іскрою Божою» впадає в розпач, наштовхуючись на стіну несприйняття її Христом як утіленням «плоду знання про Отця», Слова Отця, тобто від неможливості здолати бар'єр між нею і верховним, абсолютним божеством через гординю. Внутрішня драма Міріам визначається як «драма божественності в людяності» [12, с. 22].

Експресіонізм «Одержимої» починається з назви. Заголовок «Одержима» — експресіоністичний першоімпульс, що його посилає читачеві твір Лесі Українки. Одержимість як стан, одержимість як образ із супровідними больовими конотаціями, як переживання і проживання себе і світу, зведене до рангу психоемоційного і морально-етичного досвіду людства, стає провідним принципом, котрий задає естетичну тональність твору. І час, і простір драматичної поеми видовжується, трансформується у вічну самотність — «людську самотність перед лицем смерті»:

Чого ж се я слідом за ним блукаю?

Чого? Сама не знаю. Певне, дух мене сюди завів на певну згубу.

Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще, ніж в іншім місці. Я загину тут, я вигострила погляд у пустині,

мов соколиний зір, — все виглядала, чи він хоч не подивиться на мене? [16, с. 229].

В «Одержимій» експресивність виконує роль посередника між читачем та автором. За її допомогою передається суб'єктивне відношення письменниці до того, що відбувається у творі.

2.2 Міфологічна проблематика художнього мислення в драматичній поемі «Одержима»

Пласт драматургічної творчості Лесі Українки засвідчує спільність з міфопоетичним образом світу. Письменниця майстерно використовує традиційні літературні теми та образи («Лісова пісня»), користуючись семантикою давньої міфології.

У своїй поемі «Одержима» поетеса по-новому інтерпретувала міф з Біблії, де порушується проблема міфічних зв’язків чоловіка і жінки. Так, наприклад, героїчний образ-символ Бога як зачинателя світу письменниця втілює в Месії, який постає божеством і має божественну природу:

Я вірю, що ти світло — і такого ся темрява до себе не приймає?

Я вірю, що ти слово — і такого отой глухорожденний люд не чує? [16, с. 235 ]

Щоб виявити прихований внутрішній конфлікт, Леся Українка вдається до руйнування структури міфу, коли епізодичні герої стають провідними. У драматичній поемі письменниця по-новому осмислює образ Христа. Вона пише про нього як про чоловіка, в якого можна закохатися і віддати життя, але не за вчення, а за саму людину. Проблема Міріам у тому, що вона не згоджується з тогочасними релігійними віруваннями і гине з іменем коханого на устах:

Месіє! Коли ти пролив за мене…

Хоч краплю крові дарма… я тепер за тебе відаю життя…і кров…

і душу… все даремне!.. Не за щастя…

не за небесне царство… ні…з любові! [16, с. 259]

Щоб яскравіше змалювати тло, на якому розгорнулася життєва драма героїв, Леся Українка часто звертається до міфологічних вірувань і забобонів:

Не проклинай, вертається прокляття на того, хто сказав його [16, с. 236].

Використала поетеса і теогонічні міфи про надзвичайні властивості богів:

Благай Месію, щоб зцілив тебе

і визволив від того злого духа святою силою своєї крові й тіла [16, с. 248].

Отже, Леся Українка широко використовувала біблійні сюжети та античну міфологію у власній творчості, часто докорінно переосмислюючи традиційні образи, що вказує на яскраву оригінальність, вміння віднайти в міфологічному пласті художньої свідомості нові ідейно-образні акценти, що обумовлювалися потребою нового підходу до естетичного сприйняття людини і світу.

2.3 Проблема жіночої самопожертви в «Одержимій» Лесі Українки Леся Українка як яскрава особистість протягом усього свого життя засвідчувала собою апофеоз жіночої жертовності, жіночої сили духу, жіночої мужності найвищого штибу.

Часто в центрі поеми Лесі Українки діє сильна жінка, нерідко з чоловічим типом поведінки, чоловічою логікою. Таку героїню зустрічає читач і на сторінках поеми «Одержима». Її самопожертва присвячена чоловікові - Месії. Істина Месії небесна, тому вступає в конфлікт з істиною земною, інтерпретаторкою якої є Міріам. Дівчина не може прийняти вчення про потребу прощати ворогів, не може їх любити, адже баче ницість натовпу, його духовну темряву, яка не здатна оцінити світло Месії. Переконання Міріам земні, вона чинить відповідно до тієї суспільної моралі, за якою винний повинен нести відповідальність за скоєне.

Героїня цієї драматичної поеми Міріам — втілення безкомпромісної волі й переконаності. Навіть палко люблячи Месію (Христа), вона не визнає його хисткої моралі всепрощення ворогів, їй загрожують відчуженням від громади, але вона відкидає всі погрози, бо в неї своя віра, своя «одержимість». У цьому характері, взятому також з древньої історії, із старовинної легенди, — сила духу самої авторки:

Зреклась! Я прокляла себе і душу, ту душу, що не хтів прийняти Месія собі на жертву. Де ж ще більше горе, як не могти віддать за друга душу? [16, с. 244]

Трагедія сильної, «одержимої духом» Міріам у тому, що люди не розуміли її поривів до дії, її самозреченості, її пристрасної ненависті до ворогів:

Ви боїтесь, коли б вам за Месію кров не пролити так, як він за вас пролив свою? [16, с. 245]

Трагічна доля Міріам постає вже з самих слів героїні, в яких вона сама називає себе жертвою:

Я знаю се, проклята я навіки, бо я любить не вмію ворогів [16, с. 256].

Дівчина неодноразово накликає на себе смерть, не бажаючи жити з ворогами свого Володаря:

Хоч би мене убила блискавиця, я прагну, прагну, щоб вона злетіла, щоб хоч на мить чоло те просіяло [16, с. 243].

Зрештою, Міріам гине заради справедливості й такого ставлення до Месії, яке мало б бути в нормальних умовах серед порядних людей, так і не сприйнявши Його вчення, гине в ім'я своєї особистісної правди й життєвої позиції. Але водночас це теж добровільна жертва яскравої особистості та її своєрідний викуп вини роду людського перед Ісусом Христом. Міріам своїм вчинком підтверджує, що людині характерні самопожертва і спокута за інших.

2.4 Проблема пошуки сенсу життя в драматичній поемі Лесі Українки «Одержима»

Поетеса створила «Одержиму» на межі епох, коли в драматичному середовищі утверджувалися нові ідеали, цінності, критерії людського. Доба модерну утвердила індивідуалізм та культ чуттєвості, психологізм, інтуїтивізм, відкрила сильний вплив підсвідомого. У конкретній людині модерн побачив трагічну істоту — самотню, стражденну, роздерту життєвими суперечностями.

Сюжетна основа драми окреслюється в річищі літературної традиції, але «Одержима» виділяється на тлі інших євангельсько-сюжетних творів, набуваючи яскравих ознак модерності естетичного мислення.

У першому акті драми Міріам викриває глибину страждань Месії, його самотність. Це місце — зав’язка конфлікту драми, і в ньому вперше оцінюємо в Міріам сильну, надзвичайну, духовно вивищену особистість. Юрба вбачає в Месії героя, «одержима духом» прозорливо осягає те, що прихована від натовпу, але виражає саму сутність Месії:

Годівлю дав юрбі, тілам і душам, Всім дав спокій, а сам у сій пустелі

Пасе думок отари незчисленні.

Нема їм впину, а йому спочинку [16, c. 229].

Саме через страждання осягається перший, так би мовити, поріг життєвого сенсу, бо це почуття спонукає людину до переоцінки цінностей, до визнання справжньої суті речей, прихованої у звичайних обставинах.

Зрада найближчих учнів вдруге оголює сутність Месії. У стражданні перед ним відкривається жах самотності, у зраді - покинутості, приречності. Знімаються звичайні застереження перед страхом смерті. Не випадково рефреном звучать слова звертання Месії до учнів: «Не спіть! Моя душа смутна до смерті!» [16, c. 240].

Не меш трагічно розкритий образ Міріам. Монолог Міріам найвиразніше відбиває приреченість її намагань знайти сенс у коханні, навіть у крайніх його виявах. Є в ньому й пророцтво власної загибелі («Я буду всім чужа і одинока, не признана ніким"[16, с. 395]).

І все ж Міріам здобуває власний голос, хай надто великою ціною. Інакше кажучи, її пошук сенсу не є безрезультатним. Свою ідентичність Міріам пізнає через осягнення почуттів. Самозречена в коханні, вона прагне стати тінню, але душа бунтує проти такого становища. Й хоча логіка розвитку характеру Міріам справді відтінює еволюцію характеру Месії, сутність героїні розкривається не в наслідуванні, а у виборі власного голосу й готовності перед усім світом засвідчити його природність та щирість.

Конфлікт жіночої пристрасті й раціональної норми, звичаю належить до найтрадиційніших в українській літературі. Водночас конфлікт в «Одержимій» складніший та суперечливіший: це не лише протиставлення пристрасті й звичаю, це ще й внутрішній конфлікт душі Міріам, пов’язаний із відмовою від тілесності, через яку утверджується або руйнується душа.

У любовно-ціннісному конфлікті драми виявляється трагічна не співмірність жіночої та чоловічої чуттєвості. Міріам, будучи незвичайною, сильною, обдарованою особистістю, стає в’язнем власного кохання. Їй стелиться наперед окреслена дорога від саможертовної пристрасті до згуби. Нічого не можна змінити, бо не можна змінити суперечливої природи людини, так само як і визначеності долі.

Проблема пошуку сенсу життя, порушена в «Одержимій», трагічна за своєю суттю. Вона пов’язана з ідеєю неможливості загальної любові та вмиротворення. Людська душа прагне щастя й неодмінно веде дорогою пристрастей. Палкі почуття спопеляють душу. Немає раціональної формули щастя; це, врешті, тема приреченості, через яку змістом життя стає стражданням, а сенс відкривається лише у смерті, ціною смерті.

2.5 Висока моральна проблематика поеми «Одержима»

Справжнім свідченням оволодіння Лесею Українкою жанром драматичної поеми була віршова трагедія «Одержима», написана 18 січня 1901 року біля вмираючого у Мінську Сергія Мержинського — близького друга поетеси. П'єса була написана протягом однієї ночі біля смертельно хворого товариша, забутого і кинутого напризволяще вчорашніми друзями.

Як твір атеїстичний, антихристиянського спрямування трактувалась драматична поема у часи сталінської апологетики класової боротьби: «В умовах 90-х років, коли наростала революційна буря всенародного гніву, щось реакційніше, як проповідь християнської моралі, важко було уявити. Леся Українка, яка глибоко осмислила реакційну суть такої ідеології та її шкідливий вплив на революційну практику народу, прийшла до образу Міріам» [14, c. 2].

В «Одержимій» ми бачимо зіткнення двох начал, двох ідейних концепцій, що становлять певні морально-етичні засади, висловлені у християнській міфології. Конфлікт твору — це, насамперед, боротьба закону справедливості із законом любові. Міріам визнає Бога, віддана йому до кінця, здатна пожертвувати життям заради нього, однак не спроможна збагнути закон любові, що його несе Месія.

П'єсу, що трактувалась лише як пристрасне викриття християнського всепрощення, непротивлення, як твір-відгук на настрої революційної частини суспільства, яка ясно усвідомила потребу боротьби з існуючим ладом, слід сприймати не тільки як сміливу спробу філософського перегляду християнства. Важлива віра, а не церква, пошук Бога, а не ідеологія.

Трагедія Міріам, як і багатьох сподвижників, що прагнули соціально-етичної гармонії, полягає якраз у тому, що, шукаючи вищої справедливості, вона не знайшла її, бо, бувши поряд з Богом і визнавши його, не сприйняла закону любові, прагнучи лише судити, не бажала розуміти, до Божого вчення вносила людські корективи. У героїні «Одержимої» проглядається і трагедія майбутнього покоління революціонерів, які облаштували суспільство через ненависть і силовий протест, ставши потім самі жертвами жорстокого насильства.

Отже, перша віршована драма Лесі Українки «Одержима» є пророчою п'єсою, де в образі Міріам спостерігаємо фатальний крах багатьох борців-протестантів проти соціально-моральної дисгармонії - тих, хто намагався скорегувати, виправити Святе вчення.

ВИСНОВКИ

«Одержиму» часто визначають як твір, написаний у стилі експресіонізму. Цей фактор суттєво впливає на специфіку виявлення проблематики в творі.

Експресіонізм «Одержимої» починається з назви. Заголовок «Одержима» — експресіоністичний першоімпульс, що його посилає читачеві твір Лесі Українки. Одержимість як стан, одержимість як образ із супровідними больовими конотаціями, як переживання і проживання себе і світу, зведене до рангу психоемоційного і морально-етичного досвіду людства, стає провідним принципом, котрий задає естетичну тональність твору. Щоб виявити прихований внутрішній конфлікт, Леся Українка вдається до руйнування структури міфу, коли епізодичні герої стають провідними.

Героїня цієї драматичної поеми Міріам — втілення безкомпромісної волі й переконаності. Навіть палко люблячи Месію (Христа), вона не визнає його хисткої моралі всепрощення ворогів, їй загрожують відчуженням від громади, але вона відкидає всі погрози, бо в неї своя віра, своя «одержимість». У цьому характері, взятому також з древньої історії, із старовинної легенди, — сила духу самої авторки.

Щоб виявити прихований внутрішній конфлікт, Леся Українка вдається до фантастико-генетичного осмислення: письменниця по-новому окреслює образ Христа. Вона пише про нього як про чоловіка, в якого можна закохатися і віддати життя, але не за вчення, а за саму людину. Проблема Міріам у тому, що вона не згоджується з тогочасними релігійними віруваннями і гине з іменем коханого на устах.

Проблему жіночої самопожертви у драмі «Одержима» Леся Українка показала через конфлікт головної героїні з канонами, що існували в тогочасному суспільстві. Дівчина не змогла прийняти вчення про потребу прощати ворогів, не змогла їх полюбити, адже бачила ницість натовпу, його духовну темряву, яка не здатна оцінити світло Месії.

Не менш важливою постала проблема пошуку сенсу життя головної героїні: Міріам вбачала його у відмові від всього земного задля того, аби стати ближче до Бога, але для цього дівчині довелося витримати тяжкі страждання. Адже через страждання осягається перший поріг життєвого сенсу, бо це почуття спонукає людину до переоцінки цінностей, до визнання справжньої суті речей, прихованої у звичайних обставинах. Монолог Міріам найвиразніше відбиває приреченість її намагань знайти сенс у коханні, навіть у крайніх його виявах.

Проблема Міріам полягає якраз у тому, що, шукаючи вищої справедливості, вона не знайшла її, бо, бувши поряд з Богом і визнавши його, не сприйняла закону любові, прагнучи лише судити, не бажала розуміти, до Божого вчення вносила людські корективи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бахтин М. М. Леся Украинка — борец за социалистическую естетику / М. Бахтин // Собр. соч. — М.: Русские словари, 1996. — Т. 5. — 301 с.

2. Бетко І. Драматична поема «Одержима»: проблема морального максималізму // Дивослово. — 1995. — № 2 — С. 19 — 21.

3. Бойко Ю. Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання // Бойко Ю. Вибрані праці. — К.: Наук. думка, 1992. — С. 110 — 161.

4. Гегель Г. В. Енциклопедія філософських наук. — М.: Москва, 1994. — 352 с.

5. Гегель Г. В. Філософія права. — М.: Москва, 1983. — 173 с.

6. Зеров М. Леся Українка // Зеров М. До джерел. — К.: Дніпро, 1943. — С. 172 — 196.

7. Кудрявцев М. Закон справедливості чи закон любові? Драматична поема «Одержима» // Українська література в загальноосвітній школі. — 2004. № 5. — С. 2 — 4.

8. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, — К.: ВЦ «Академія», 2007. — 348 с.

9. Маланюк Є. До роковин Лесі Українки // Літературознавство і школа. — 2001. № 7. — С. 2 — 4.

10. Пастух Б. Форми свободи у драматургії Лесі Українки / Богдан Пастух // Слово і час. — 2012. — № 2. — С. 9 — 21.

11. Романов С. Драматизація риторичних стратегій у драматичних поемах Лесі Українки / Сергій Романов // Слово і час. — 2010. — № 8. — С. 72 — 77.

12. Скафтимов А. П. До питання про співвіднесення теоретичного та історичного вивчення в історії літератури // Хрестоматія. — М.: Київ, 1988. — 176 с.

13. Скупейко Л. Текст автора як екзистенціал страждання (Драматична поема Лесі Українки «Одержима») / Лукаш Скупейко // Слово і час. -2001. — № 11. — С. 32 — 43.

14. Яструбецька Г. «Одержима» Лесі Українки крізь призму теорії експресіонізму / Галина Яструбецька // Слово і час. — 2011. — № 4. — С. 20 — 27.

15. Українка Леся. Поезія. Драматичні твори // Леся Українка. — К.: Наук. думка, 1999. — 384 с.

16. Уланська Л. У світі ідей та образів // Українська мова і література в школі. — 2011. — № 6. — С. 36 — 39.

17. Чернишевський Й. Г. Естетичні відношення мистецтва з реальністю. Статті. — М.: Харків, 1978. — С. 145 — 187.

18. Чехов А. П. Повне зібрання творів і листів: В 30 т. — К.: Наук. думка, -1976. — Т.3: Листи. — 275 с.

19. Шиллєр Й. Ф. Про естетичне виховання людини. — К.: Дніпро, 1978. — С. 45 — 78.