Образ Парижа у творчості Ш. Сореля і Про. 
Бальзака

Образ Парижа у творчості Ш. Сореля і Про. Бальзака

Н.Ю. Іванова.

Как відзначають дослідники, таке твір побутового реалізму XVII століття, як «Правдиве комічне життєпис Франсиона», стоїть біля джерел «розвитку французького роману нової доби» (Бондарєв О. П. Авантюрний світ «Франсиона» // Сорель Ш. Правдиве комічне життєпис Франсиона. М., 1990. З. 22). У частковості, у тому романі XVII в. заявляє себе тема великого міста.

Представляется можливим зіставити деякі особливості образу Парижа у творах Сореля і Бальзака. Обидва письменника створюють на цілому реалістичний образ міста, прийнявши за естетичне кредо достовірне зображення життя, і підкреслюють своє прагнення бути правдивими і об'єктивними істориками. Ш. Сорель мав емпіричним складом розуму (тобто його судження про дійсності грунтуються на конкретному спостереженні, життєвий досвід); це й для Бальзака. Подібність двох письменників полягає у тому, що вони були схильні критично підходитимемо дійсності, хоча в Бальзака немає такого нарочитості у тому плані, як в Сореля. У романах обох авторів Париж постає передусім місто, де вирують пристрасті, в якому людина втрачає своє душевний спокій зазнає звабам. Франсион, герой роману Сореля, як і бальзаківський Растиньяк, прагнув у юності до «мирському величі», і «тому його так тягнула Париж» він «горів» бажанням ознайомитися зі всієї міської життям…" (Сорель Ш. Указ. тв. З. 188). Звідниця Агата у романі Сореля, розмірковуючи про долю своєї вихованки Лореты, свідчить, що Руан недостойний такий «отроковицы», що «має вона усіма принадами», тому Агата вирішує відвезти її до Парижа, оскільки там можна отримати «девчурки» «неабияку наживу» (Саме там. З. 102).

Однако істотні й гендерні відмінності в сприйнятті світу цими авторами. У романах Бальзака Париж — образ поетичний, навіть загадковий, вызы-вающий здивування і захоплення автора. Сорель ж ми схильний до помітної поетизації чогось. Якщо Бальзака слово «поезія» є формою позитивної оцінки явища, і він цієї формою нерідко користується, то тут для Сореля це слово асоціюється з чимось умовним, не що викликають довіри й майже зустрічається насправді.

Париж у Бальзака зображений у різних ракурсах. Слід наголосити дві основні виду поезії у його романах. Умовно кажучи, це поезія виняткової реальності (поезія ідеалу, абсолютна поезія) і домінуючою, звичайної реальності (відносна поезія).

В світлі абсолютної поезії Бальзаком створюється духовний, світлий Париж. Центральні образи тут — Поліна Годэн, вчені Лавриль, Планшет («Шагренева шкіра»), студент Бьяншон — люди, відчужені від земної користі, які мають працьовитої й самовіддано люблячої душею. Це поезія тихих кварталів і горищ. У Сореля ж відсутня зображення піднесеного Парижа. Єдиний його герой, не порушує правил моралі, прекрасна італійка Щонайз, не належить Парижу, при цьому його трохи схематично побудований образ не викликає в автора такого захоплення, як образ легковажного і непослідовного Франсиона.

Относительная поезія у Бальзака проявляється у створенні образу Парижа типового, земного, недосконалого. Відносна поезія включає у собі три підвиду. Перший — це поезія розкоші. Її може бути поезією удаваної, бо до ній належать до романах Бальзака явища, мають порочну суть (це непристойність і просто внутрішня порожнеча), але притягальну зовнішність безперечний успіх у суспільстві (образи ігорних будинків, світських балів, вітальнях, образ Феодоры у романі «Шагренева шкіра»). Усе це те що Бальзак захоплюється, щоб потім викрити. У Сореля немає такого форми поетичного зображення, але є подібне протиріччя: він захоплюється світським добірністю, блиском й те водночас кепкує з порожнечею франтів; разом з захопленням зображує фривольні розваги героїв, щоб потім винести їм вирок мораліста. Другий підвид, виділений нами в системі поетичного зображення Парижа, — це поезія власне відносна, у світі якій показано типові явища, симпатичні автору, але з своїм властивостями дуже земні, не позбавлені негативних рис. Це образи молодого Ежена де Растиньяка і бунтующего Вотрена у романі «Батько Горио». Ці герої нелицемірно з'єднують у собі шляхетність і порочність. Саме в області Бальзак найближчий до Сорелю, що свідчить про деякі земні слабкості інших своїх улюблених героїв з теплим, дружнім сміхом, виправдовує їх. Зображуючи дружбу французьких дворян — Франсиона, Ремона, Клеранта, — Сорель стає навіть дещо поетичний, а любов, на відміну Бальзака, в нього показано більш примітивно. Відносна поезія у Бальзака передає і зачарування паризького духу, менталітету. Щось подібне є є й в Сореля: це туга парижан, що у Італії, по рідного міста, у якому це зовсім інші звичаї, більш веселі і вільні, ніж у Римі. Третій підвид відносної поезії у Бальзака — поезія прихована, та, що видно з підтексту. З її допомогою передано архітектура Парижа і особлива атмосфера міста. У романі Сореля немає психологічного пейзажу і створена тонка художня аура Парижа.

В романах Бальзака є і антипоэзия — зображення світу злиднів (матеріальну годі й духовної) без жодних покровів (наприклад, опис обстановки пансіону мадам Воке у романі «Батько Горио»). Проза життя подано і у романі Сореля — це зображення «дна» Парижа, грубої, злодійської життя. Але якщо антипоэзия у Бальзака — явище рідкісне, те в Сореля, навпаки, так само рідкісна поезія, тобто яскраве барвисте опис, милування, захоплення чимось.

Если Бальзак створив образ міста, переважно прекрасного чарівною як і своєї чистоті, і у своїх гріхах, те в Сореля не показано красу міста. Він категоричнішим і одномірний щодо оцінки дійсності. Можна сміливо сказати, що Париж для Сореля поділяється на частини. Більшість — це місце, чужий автору; майже вся дійсність представляється Сорелю гідної лише презирства і глузування. Інша ж частина — це Париж, дружній автору; компанії «удалых і щедрих» «ворогів дурниці кажуть і невігластва» (Саме там. З. 239). Однак це частина не уникнула критики автора. Сорель акцентує на ницої природі людини. Не виключено, що, лише подолавши цю крайність, література могла прийти до шедеврів пізніших часів. Дивно, проте, що у настільки етапі розвитку реалістичного роману, XVII столітті, створено образ Парижа, багато в чому предвосхищающий геніальний бальзаківський образ міста.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.