Україна: минуле, теперішнє, майбутнє

Творча робота на тему :

Україна: минуле, теперішнє, майбутнє…

Усе, як є - дороги, явори, Усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори!

Ліна Костенко «Маруся Чурай» .

Україно! Твоя святість щораз народжується разом з появою на світ доньок і синів, в жилах яких тече кров патріота, в яких у складній конфігурації генів записані заповіді: любити рідний край, шанувати батьків і дідів, цінувати мову, і обов’язково зробити свій життєвий подвиг для блага рідної землі.

О рідна Україно! Гортаючи сторонки історії, я бачу тебе скривдженою бусурманами, заплакану від образ шляхти та московітів. Ти гордо терпіла біль чужоземців, які знущались над твоїм народом, грабували церкви і руйнували монастирі. Але чимало горя дісталось тобі і від рідних дітей. Зрадники й кровопивці, запроданці і ненажери продавали тебе оптом й в роздріб, краяли твої землі, морили народ голодоморами, плюндрували мову «бур'янами» .

Україно! Ти щоразу повставала з попелу, мов казкова птиця Фенікс. Ти народжувала геніїв, годувала їх сирітським хлібом в кріпацьких холодних хатинах, але згодом про них чув весь світ. Соками рідної землі налилось калинове суцвіття наших титанів слова: Тараса Шевченка, Лесі України, Івана Франка. Є ким гордитись і нашій Тернопільщині. Адже так вишукано й помпезно, з кращих оперних сцен Європи, звучав голос нашої землячки Соломії Крушельницької. А в селі Гримайлові, що в Густинському районі, сумніваюсь, що хтось у середині ХVІІІ століття знав про існуючі проблеми катонового та рентгенівського випромінювання. Іван Пулюй — дитя нашого краю, став світилом науки, громадським і політичним діячем, який не забував про свої стежки дитинства, і одночасно зі складними працями у галузі фізики, робив переклади з англійської, німецької на українську мову духовного надбання людства — Псалтиря та Євангеліє.

Україно! Ти народжувала воїнів, які віддавали останню краплю крові за твою волю. Із сивини віків повстають образи князів, гетьманів та воєвод: Ярослава Мудрого, Василька Теребовлянського, Данила Галицького, Богдана Хмельницький. Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких сусідів. За незалежність полягла не одна світла голова. Віками обливались брудом постать Івана Мазепи. Степана Бандеру, Романа Шухевича, Євгена Коновальця називали ворогами української нації. Михайлу Грушевському, Володимиру Винниченко клеїли ярлики буржуазних націоналістів. В тюрмах гноїли вороги нашу еліту, розправлялись жорстоко з усіма, хто хоч якось натякав про можливість створення України, та відродження її, як цілісної держави.

І ось тисячолітня мрія збулась. П’ятнадцять років ми живемо в державі під жовто — блакитними прапорами, зворушливо звучить мелодія Державного гімну, ми вчимось на рідній мові в школі. Чи щасливий народ? Напевно в деякій мірі так, але чому напевно? Чому сумнів шматує наші юні серця?

Напевно тому, що нині так часто можна побачити на вулицях злиденних людей, одні з яких втратили моральне обличчя і опустились на дно, інші через хвороби рідних, безвихідь — опускають очі та протягують руку за милостиню. Тому, що бур’янами поросли українські чорноземи, а заводи і фабрики пограбовані. Безробіття, інфляція, корупція — стали відомими термінами навіть для школярів. Наша держава щедро наділена природними ресурсами, трудовий та науковий потенціал теж на високому рівні. Чого ж нам бракує?

Чи було колись всецілим та всеохоплюючим справжнє відродження України? Думаю що ні. Адже коли писались чарівні сонати Миколою Лисенком, відображувались на полотні краєвиди Тернопільщини Леопольдом Левицьким, простому люду легше не ставало. В більшості випадків вони просто й не знали про існування життя, в якому музика та живопис насичують чашу щастя. Бідний народ скоріш думає про хліб насущний, про те як обігріти оселю взимку, де взяти одяг та взуття для дітей. І хай осудить мої міркування затятий шанувальник мистецтва, я думаю що базисом, основою для розвитку особистості і нації є добробут. Необхідністю є створення таких умов у суспільстві, де кожна людина, в залежності від своїх старань, таланту, працелюбства може добитись всього того, на що вона варта.

Рівно два роки тому тисячі людей вийшли на столичний майдан Незалежності - на знак протесту проти результатів президентських виборів. Дуже швидко тисячі перетворились на мільйони — на різних майданах України. Про це дізнався весь світ, і він захоплено дивився на нас, і цього вже не можна було ігнорувати. Це назвали Помаранчевою революцією. Під такою назвою вона увійшла в історію назавжди. Хтось із цим не погодиться, хтось не зумів або не захотів зрозуміти. А ще хтось намагається підрахувати скільки це коштувало й хто за це заплатив. Мабуть справді тонни апельсинів та кілометри жовтогарячих стрічок таки чогось коштувало! Але там було головне, те, що не купується за жодні гроші: гідність народу, який не хотів бути обманутим. То був унікальний і неповторний час у нашій новітній історії, ми дивились на багатьох українських політиків — як на героїв. Тоді були сказані розумні й правильні слова, що народ став нацією. Але цього не зрозуміли не лише ідеологічні противники Майдану, а, на жаль, і деякі його вожді. Вони розпалили чудове яскраве вогнище, але не знали, що з ним робити далі, й розгублено відступили в зручніше й прохолодніше місце, де не було так спекотно. А вогнище спалахнуло, та й погасло само собою. Але горіло воно зовсім не марно. Ми, юне покоління, на власні очі бачили той Майдан — незабутній і неповторний. Він не зник безслідно, а залишив теплову енергію. Не варто нам за ним жалкувати, за тим вогнищем, нехай жалкують дорослі, адже вони не зможуть це повторити — а ми зуміємо! Наші серця стали частиною могутнього серця. Наші голоси — нотами потужного гімну волі.

Пройдуть роки … Щиро вірю, що засяє над Україною чисте, блакитне небо і яскраве сонце. Рідко коли його заступатимуть хмари, і тоді крапатиме дощ прозорий та чистий, який змочуватиме родючу землю, лани, поля, степи. Зростатимуть врожаї кукурудзи та вівса, які будуть їжею для тварин, пшеницю, яка стане запашним хлібом і явиться на стіл людям України. Все чисте, не забруднене, все яскраве і барвисте, тепле і лагідне. Це — Україна майбутнього, про яку ми мріємо, в якій захочеться жити і бути її патріотом. Економіка якої тепер буде високому рівні. Кожна сім' я зможе забезпечити себе і жити в достатку, не відмовляючи собі навіть у дрібницях. Міста та села її будуть розвинені. Влада та керівництво держави створять такі умови, які приведуть до нових досягнень у сфері екології та економіки .

Час пливе, світ розвивається з кожною хвилиною, кожним днем. Держави модернізуються, техніка і обладнання змінюються, міняються й люди, але історія, якою б вона не була, не зникає і не забувається! Можна бути царем, президентом і мати владу, а вмерти, не залишивши згадки про себе в душі жодної людини. Однак, маючи чисту, щиру душу, можна принести якнайбільше користі своїй землі, залишити по собі світлу дорогу, якою підуть наступні покоління.