Функції розділових знаків у казці Л. Керролла «Пригоди Аліси в країні чудес»

Вступ

Дана робота присвячена стилістичним та пунктуаційним особливостям англійської художньої мови, аналізу функцій розділових знаків в оригіналі та перекладі.

Раніше дана тема не висвітлювалася в літературі належним чином, дослідники не приділяли уваги такому явищу, як функції та значення знаків пунктуації. Це дозволяє говорити про новизну та самобутність роботи.

Актуальність даної роботи визначається необхідністю більш повного висвітлення потенціалу розділових знаків на основі конкретного твору та подальшою необхідністю в досліджена та поглибленні даної теми, створенню наукових публікацій, які б висвітлювали усі аспекти функціонування пунктуаційних показників.

Метою даного дослідження є вивчення значення функцій розділових знаків в українській та англійській мовах, а також висвітлення можливих та найбільш доцільних варіантів перекладу англійських текстів зі збереженням їх значення та колориту на матеріалі казки Льюіса Керрола «Аліса в країні чудес».

Об'єктом дослідження в даній роботі є дослідження функцій та видів пунктуаційних показників, що функціонують в англійській та українській мовах.

Предмет дослідження є визначення функцій розділових знаків та графічної образності на матеріалі казки Льюіса Керрола «Аліса в країні чудес».

Методика дослідження, обумовлена обширністю теми, що розглядається, включає такі форми аналізу: описово-логічний та компонентний.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ФУНКЦІЙ ПУНКТУАЦІЙНИХ ПОКАЗНИКІВ ТА ГРАФІКИ

1.1 Види пунктуаційних показників

Система пунктуації є однією з найважливіших систем мови. Незважаючи на те, що питаннями пунктуації займалися ряд вчених, наприклад А.Б. Шапіро, Л.І. Зільберман, Г.І. Абрамова, Н. С. Валгина, природа і функції пунктуації недостатньо вивчені як у плані загального мовознавства, так і з точки зору окремих мов.

Пунктуація — (від лат. punktum крапка) — це сукупність розділових знаків і система усталених правил їх уживання. Пунктуація служить для розмежування смислових і граматичних зв’язків в у реченні, допомагає виділити думку, привести слова до граматичного співвідношення згідно з заданим смислом. Вона певною мірою відображає інтонаційні особливості тексту.

Знаки пунктуації поряд з буквами є частиною графічної системи кожної мови. Вживання знаків пунктуації визначається синтаксичним строєм мови, смисловим членуванням висловлювання і ритміко-інтонаційною системою мови.

При аналізі та описі системи пунктуації мови можна віддавати перевагу різним аспектам, тому що в різних мовах, в залежності від їх ладу, превалює використання знаків пунктуації в тій чи іншій функції. Також важко провести чітку грань між самими функціями знаків пунктуації, оскільки ритм та інтонація безперечно є допоміжними семантико-синтаксичними засобами членування тексту.

У сучасному мовознавстві розділові знаки — умовні графічні позначки, які використовуються як засіб інтонаційно-смислового і граматичного членування писемного мовлення. Передумовою успіху в навчанні пунктуації є постійна увага до її призначення, розуміння того, що є знаки віддільні (крапка, крапка з комою, знак оклику, знак питання, двокрапка, абзац), що служать для відділення одних відрізків тексту від інших, та видільні (дужки, лапки), які сприяють виділенню окремих відрізків мовлення. Такі розділові знаки, як кома і тире, вважаються багатофункціональними, оскільки вони можуть бути як віддільними, так і видільними.

Найчастіше знаки пунктуації позначають такі відтінки та значення, які не можна висловити лексично або граматично, в інших випадках вони є додатковим засобом вираження різних семантико-граматичних значень.

Видільні розділові знаки вживаються для позначення меж таких синтаксичних конструкцій, які вставляються в речення з метою доповнення, пояснення, розкриття змісту одного чи кількох членів речення або й речення в цілому, тобто ними виділяють звертання, вставні, вставлені компоненти, відокремлені члени речення, пряму мову. До них належать парні розділові знаки: подвійна кома, подвійне тире, дужки, лапки.

Михайло, син Марії, був ще хлопчиськом.

Мати плаче — лихо тяжке — і цілує сина

«Яка ж ти вереда" — сказала мати Троянду треба рвати, поки вона цвіте (Л. Костенко) Як відомо, всі правила, контролюючі граматику будь-якої мови, можуть мати два характеру: рекомендаційний та описовий. Рекомендаційний характер диктує (рекомендує) певні правила. Описовий характер просто має на увазі, що «так роблять багато», тобто з орієнтиром на громадську думку.

Причина проблем з пунктуацією в англійській мові криється в наявності обох підходів. Це часто призводить до того, що носії мови ігнорують правила пунктуації (які існують у прихильників рекомендаційного характеру англійської граматики).

Розділові знаки допомагають авторові загострити увагу читача на важливих деталях. Від постановки розділових знаків може залежати і прямий сенс висловлювання, і передаватися смислова та психологічна глибина, напруженість і винятковість прояви ознаки. Вміла розстановка знаків пунктуації підвищує смислову значущість писемного мовлення, ущільнює семантичну ємність висловлювання.

1.1.1 Кома як розділовий знак

Роль коми як семантико-синтаксичного сигналу значима і дуже складна в більшості сучасних мов європейського типу. Саме у вживанні коми виявляються найбільші відмінності в пунктуаційних системах при порівнянні різних мов. У різних народів існують різні способи розставляти розділові знаки, особливо коми. Безумовно, ряд випадків у вживанні коми в англійській і українській мові збігається. Це ті випадки вживання, які ідентичні більшості мов подібного типу, — випадки, які представляють собою мовні універсалії.

Система і функції розділових знаків у англійській мові восновному збігаються з системою та функціями знаків пунктуації в українській мові. При цьому в англійській мові розділові знаки, зокрема, кома вживаються з більшою свободою. Тим не менше, в обох мовах існує деяка кількість умовних пунктуаційних правил, що регламентують вживання коми.

В англійській мові в простому поширеному реченні кома ставиться для розподілу однорідних членів речення. Кома, на відміну від української мови, часто ставиться також перед останнім із трьох чи більше однорідних членів, перед якими стоїть сполучник and:

There are a lot of theatres, museums, and libraries in London.

В Лондоні багато театрів, музеїв і бібліотек.

Для виокремлення, як і в українській мові, речення з пояснювальними словами, яке стоїть після визначеного іменника:

Washington, the capital of the USA, is a very large city.

Вашингтон, столиця США, — дуже велике місто.

Для виділення абсолютного дієприкметникового комплексу:

It being Sunday, the library was closed.

Так як була неділя, бібліотека була зачинена.

Дієприкметникові звороти, на відміну від української мови, комами не виділяються:

The trees planted by the children grew very fast.

Дерева посаджені школярами росли дуже швидко.

Для виділення вставних слів і словосполучень, таких як however — тим не менше, однак; thus — так, таким чином; in addition — на доповнення; in the end, finally, at last, in the long run — накінець, в кінці кінців; further — далі; on the contrary — напроти; in short, to cut a long story short — коротше кажучи; besides — крім того;consequently — отож; on the other hand — з іншої сторони; luckily, fortunately — на щастя та інші.

Thus, that is not the whole story.

Таким чином, це ще не вся історія.

However, there may be a few exceptions.

Однак, можуть бути виключення.

Для виділення звернення, як і в українській так і в англійській мовах:

Peter, where’s your notebook?

Петре, де твій зошит?

В складносурядних реченнях кома ставиться між реченнями, що входять до його складу, перед сурядним сполучником:

I opened the box, and Michael took out a cigar.

Я відкрив коробку, і Майкл взяв цигарку.

I’d like to become a doctor, but I’m sick at the sight of blood.

Я би хотів стати лікарем, але мене каламутить при вигляді крові.

Кома ставиться між складеними реченнями, якщо вони поєднюються без сполучникових слів:

The sky was covered with clouds, a cold wind was blowing, a snowstorm

began.

Небо вкрилося хмарами, дув холодний вітер, починалася завірюха.

1.1.2 Апостроф і його функції

Апостроф — «звернений назад» — орфографічний знак у вигляді надрядкові коми ('), який вживається в буквеному письмі різних мов у різних функціях.

Апостроф — не менш «проблематичний» розділовий знак. Вперше апостроф з’явився в англійській мові в XVI столітті. У перекладі з грецької «апостроф» позначає «ухилитися». У XVII столітті апостроф став ставитися перед `s' у присвійних іменників однини, яким щось належить: the company`s marketing strategy. Головна проблема апострофа полягає в тому, що люди часто вживають його там, де заманеться.

Англійський апостроф виконує цілих три функції. По-перше, цей знак пунктуації замінює деякі букви для скорочення слів:

am — `m- «I`m just coming!»

are — `re — «They`re late again.»

has, is — `s — «who`s going to help me with the dishes?»

have `ve — «Weґve got something to tell you»

had, would — `d

shall, will — `ll

not — n’t

По-друге, апостроф може вказувати приналежність предмета, про який йде мова у реченні:

Helen`s and Brian`s new products.

По-третє, за допомогою апострофа іноді утворюється множина.

My name is spelt with two i’s.

Моє імя вимовляється з двома буквами «i''.

В англійській мові апостроф може використовуватися при передачі на письмі опущення певних звуків:

Give 'em a try замість Give them a try «Дай їм шанс», he’ll quit Britain замість he will «Він поїде з Англії». She would’ve said або she’d have said замість she would have said «Вона б сказала».

В англійській мові апостроф також є орфографічним вираженням присвійного відмінка (для відмінності від подібних форм множини): cats «кішки», cat’s «приналежний кішці», cats '"приналежний кішкам".

В українській мові апостроф — графічний знак, який не позначає звука. За допомогою апострофа в українській мові відокремлюються йотовані голосні літери від попередніх губних приголосних та «р», наприклад: м’язи, бур’ян.

Апострофом також позначають пропущену кінцеву голосну попереднього слова перед початковою голосною наступного слова або розділяють приголосну префікса від кореня слова, наприклад:

Всіх панів до 'дної ями. (Павло Тичина).

У літературі апостроф часто використовується для того, щоб висловити якийсь небудь місцевий діалект, наприклад, мова типового лондонця. У цьому місті нерідко можна почути:

'ave you seen' em 'angin' around 'ere lately?

«[Have you seen them hanging around here lately?]

Ти не помічав, щоб вони бовталися тут останнім часом?

1.1.3 Використання знаків оклику та питання

Такі розділові знаки, як знак оклику (!) і знак питання (?), виконують допоміжні функції - виділяють одиниці тексту (слова, словосполучення, речення), вказуючи на їх емоційне забарвлення та завершеність.

Знак оклику не несе ніякого граматичного навантаження. Він, лише, як у музиці вказує на інтонацію висловлювання. Знак оклику надає пропозиції емоційність, ставиться в кінці речення для висловлення обурення, заклику до сильного почуття, тривоги тощо.

Може подвоюватися та потроюватися для висловлення більшої експресії, поєднуватися зі знаком запитання для питання-оклику та з трьома крапками. Вперше знак оклику з’явився в XV столітті, тоді його називали «знаком захоплення».

До основних функцій знаку оклику належать наступні: показує ненавмисні вигуки, підсилює привітання чи заклик, показує захоплення, використовується для драматичних вигуків, робить звичайні пропозиції більш рішучими, відхиляє потенційні непорозуміння чи іронію.

Як правило, зі знаком оклику не буває особливих проблем. Єдине, що тому, хто пише речення з знаком оклику, необхідно врахувати те, що він несе емоційне навантаження. Використання знаку оклику недоречно у великих кількостях, де в них немає необхідності. Іншими словами, знак оклику допустимо використовувати в тому випадку, якщо ви хочете створити яскравий ефект, додати експресивність.

Брати Фаулер стверджують, що «надмірне використання знака оклику являється простим показникщм письменника-дилетанта або того, хто хоче зробити з чогось несенсаціонного підроблене сенсаційну річ». [7, с. 15]

Знак питання, як знак пунктуації заслуговує окремої уваги. Він, як відомо, надає пропозиції питальний характер. Вперше він з’явився ще в другій половині VIII століття.

Знак питання використовується у випадку, коли задається пряме запитання:

What is the capital of Belgium?

Яке місто є столицею Бельгії ?

Have you been there?

Ви там бували ?

Також є таке поняття, як риторичне питання. У XVI столітті його запропонував друкар Генрі Денхам. Риторичне питання — це питання, яке вимагає відповіді. У них теж використовуються питальні знаки. В даному випадку знак питання не створює жодного поштовху до відповіді.

1.1.4 Особливості використання лапок

Лапки також не менш значимий знак пунктуації. Він вимагає певної уваги, як апостроф чи кома, оскільки граматично лапки повинні бути написані коректно у всіх випадках вживання. Лапки означають пряму мову, назви, деяку іронію, переносне значення.

Лапки до початку XVIII століття використовувалися тільки для виділення повчальних зауважень. Потім, в 1714 році була запропонована ідея використання лапок для виділення прямої мови. З XVIII століття призначення лапок не помінялося.

Лапки вживаються при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст:

«I can’t wait to see him perform!» John exclaimed.

«Я не можу дочекатися його виступу!» Вигукнув Джон.

According to the article, the value of the dollar in developing nations is''strongly influenced by its aesthetic value, rather than its face value."

Згідно з статтею, ціна доллара залежить «більше від естетичної цінності, ніж від кількості готівки» у розвитку націй.

При використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви). Для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін. Для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні і такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією.

Подвійні лапки використовуються для цитат, або прямої мови. Одинарні лапки виділяють фрази або слова з іронією чи переносним змістом.

1.1.5 Функції тире та дефісу

Тире (фр. tiret, від tirer — розтягувати) — один із розділових знаків, що застосовується у багатьох мовах. Слово «тире» вживається з початку 1820-х років. Тире призначено для того, щоб з'єднувати роздільні частини пропозицій і окремі пропозиції.

Емліпс або емліпсис (грец. — пропуск, випадіння, нестача) — пропуск у висловлюванні деяких структурних елементів, які мають домислюватись за контекстом. Наприклад, у реченнях можуть обминатися дієслова-зв'язки («я вже додому, а ти ще на роботу?»), в іменниково-прикметникових словосполученнях — іменники, на які вказують специфічні сполучення прикметників («Перша Кінна» (армія)). Еліпсис як властивість тексту є протилежністю плеоназму.

Еліпсис може бути механізмом утворення нових лексичних одиниць, наприклад, «пропозиція» у значенні «пропозиція одружитися».

Еліпс (ис) як стилістична фігура у літературі полягає в опущенні певного члена речення чи словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення.

Вживається задля досягнення динамічності і стислості вираження думки та напруженості дії, відрізняючись цим від обірваної фрази (апосіопези), власне, вмовчування. Відомий приклад еліпсу — рядки з поеми Т. Шевченка «Перебендя», де пропущено додаток:

«Орлом сизокрилим літає, ширяє,

Аж небо блакитне широкими (крилами) б'є".

Та найчастіше в еліптичних конструкціях випадає присудок:

(…) Одна нога в стременах…

Сніги. Вітри. Зима. Розрубані ремена,

І голови нема… Ще вчора був веселий:

Не думав, що — кінець… Сьогодні ж — леле! Мрець…

У наведеному уривку з вірша Д. Фальківського «Одна нога в стременах», де розкривається неприхована правда про антилюдську громадянську війну, еліпс посилює переживання зображеної тут трагедії.

Еліпсисом або еліпсом також називають прийом побудови оповіді у літературі, драматургії, кіномистецтві тощо, коли у сюжетній послідовності певні події та проміжки часу оминаються, і читач або глядач має здогадуватись про те, що залишилося «за кадром».

Існує таке поняття, як подвійне тире. Воно використовується для заміни дужок і позначення вставною конструкції. He was (I still can’t believe this!) — Trying to climb in the window. He was — I still can’t believe this! — Trying to climb in the window.

Тире є розділовим знаком, що вживається: для позначення прямої мови, для позначення пауз, перед це (це є), оце, то, ось (це) значить.

Тире може виступати і як своєрідний обмежувач, сигналізувати про кордон авторських слів і прямої мови, про абзацному розташуванні реплік діалогу.

Нарешті, тире здатне передавати і емоційну сторону мови: динамічність, різкість, швидку зміну подій.

Дефіс зазвичай нами не помічається при прочитанні. Дефіс використовується для з'єднання слів, їх частин: суфіксів, префіксів. Наприклад: teeny-weeny, hooked-on.

Слово hyphen (дефіс) в англійський прийшло з грецької і позначало «в один» (в значенні з'єднання — into one). Дефіс, як було сказано, сполучає слова, але в той же час зберігає їх розділення.

Дефіс використовується для з'єднання прикметника та іменника в словосполученні, яке використовується для характеристики іншого іменника: Stainless-steel kitchen (словосполучення stainless steel характеризує іменник kitchen).

1.1.6 Особливості використання дужок. Три крапки як розділовий знак

Всі дужки діляться на кілька типів: 1) Круглі (); 2) Квадратні []; 3) Фігурні дужки {}; 4) Кутові дужки <>;

Кутові дужки були найпершими з усіх перерахованих видів. Але після XVI століття популярністю почали користуватися круглі дужки. У наш час останні два типи дужок практично не використовуються.

Розглянемо функції дужок. Круглі дужки використовуються для виділення вставленої інформації, виділення авторського ставлення у висловлюванні:Для української поезії першої половини XX сторіччя характерне співіснування різних літературних напрямків (від неокласицизму до футуризму) з їхніми мовними стилями (А. Білецький).За плечима у Данила напханий усячиною лантух та рушниця, на ногах поклеєні великими латками (щоб не протікали) гумові чоботи, а на ремінці поверх старенького піджака — шкіряні торбинки з набоями (Григір Тютюнник).

Так повелось, що літньою порою (В час профвідпустки — прозою скажу), Не люблячи курортного застою, Який людину повиває в ржу, Яз друзями, з хорошою братвою (Знов поетичности зламав межу!) Подорожую по містах і селах, По щедрих ріках, по гаях веселих (М. Рильський).

Starburst (formely known as Opal Fruits) are availavle in all corner shops. Tom Jones was blamed for some earthquakes (isn't that interesting?).

Квадратні дужки вказують на те, що в даному місці була використана цитата без змін.

Дві дужки також можуть давати знак, що з речення були виключені певні елементи. Також дужки використовуються для ремарок в драматичних творах.

Три крапки використовуються для вказівок на пропуск слів в певному цитованому тексті, завершення думки в інтригуючій та багатозначній манері.

Три крапки — свого роду «чорна діра» в пунктуації англійської мови. Ситуацію рятує те, що три крапки, як правило, вірно, вживається людьми, оскільки інтуїтивно зрозуміло, що три крапки позначають довгу паузу.

Оскільки три крапки вказують на перерваність, незакінченість речення, тому можуть ставитися на початку, в середині та в кінці речення.

1.2 Графічна образність

Засоби пунктуації недостатньо повно і адекватно передають усе багатство і різноманітність інтонацій живої мовлення. У зв’язку з цим в художній прозі та поезії широко використовують різні графічні засоби, застосування яких в якійсь мірі компенсує недостатність традиційних засобів пунктуації.

Такими графічними засобами є розрядка, написання слова або речення шрифтом, відмінним від шрифту всього тексту, написання слів з заголовних букв, курсив, зміна орфографії окремих слів.

У текстах художньої літератури речення або його окремі частини можуть бути виділені курсивом. Іноді використання даного засобу не пов’язане зі стилістичною функцією — графічні маркування речення курсивом або прописними буквами лише вказує на факт цитування або що дане слово є іншомовним. стилістичний пунктуаційний англійський керролл Однак набагато частіше даний засіб вживається для логічного чи емоційного посилення думки, наприклад, щоб передати схвильованість персонажа, особливе задоволення, створити гумористичний ефект.

Останній досягається за рахунок контрасту між графічним виділенням висловлювання, яке передбачає його особливу значимість, і елементарністю висловленої думки.

Також курсив може вказувати на розвиток думки персонажа, який оцінив факти з різних сторін.

Іноді емфатична функція здійснюється виділенням слова шляхом написання його з великої літери і курсиву. Таке графічне виділення найчастіше переслідує мету створення іронічного чи сатиричного ефекту, який може бути сприйнятий в більш широкому контексті, ніж реченні. А виділення за допомогою графічних засобів службових слів, службових дієслів, займенників і т.п., які є зазвичай ненаголошені, вказує, по-перше, на переміщення на них логічного наголосу і, по-друге, на яке-небудь протиставлення, яке мається на увазі автором.

Курсивом виділяють епіграфи, поетичні вставки, назви згадуваних творів (необов'язково)і взагалі все, що по відношенню до даного тексту є чужорідним або вимагає незвичайного посилення.

Наприклад, в англійській мові will і would є допоміжними дієсловами і зазвичай стоять в ненаголошеній позиції. Але якщо will і would займають ударну позицію, значить, вони означають роздратування або іронію.

We weren’t in any way to blame. (Deborah Moggach «Empire Building»)

Нас було не в чому звинувачувати.

Автор перемістив на займенник логічний наголос:

Noah was pretty bad, but you should have seen the others. (Julia Barnes

«The Stowaway»)

Ной був дуже поганим, але ви б бачили інших.

Курсивом автор підкреслює свою іронію, досягає сатиричного ефекту.

Особливу стилістичну насиченість може мати велика літера. Відповідно до правил англійської граматики з великої літери пишеться:

1) перше слово речення;

2) перше слово після крапки, питального знаку або знаку оклику, в кінці речення;

3) власні імена;

4) займенник I.

Назви тварин та місцевостей пишуться з великої літери при уособленні, що надає тексту особливу значимість і урочисто — піднесене звучання. Якщо в середині речення слово написано з великої літери — це означає, що воно може бути дуже важливим, нести певну функцію.

Цілі слова, набрані великими літерами, виділяються, як вимовлені з особливою наголошеністю або особливо голосно, або може просто вказувати на тон сказаного слова або висловлювання.

У віршованому тексті велика буква пишеться на початку кожного рядка, незалежно від того, чи починає вона нове речення.

Однак сучасні поети цього правила не дотримуються і починають рядок з малої літери, якщо вживання заголовної не вимагається зазначеними вище пунктуаційними правилами. Таке порушення традиції надає віршу більш довірливий розмовний вигляд.

1.3 Роль графонів в англійській мові

В якості ще одного графіко-фонетичного засобу стилістики можна виділити порушення орфографічної норми при написанні слів і словосполучень, що визначається як графон, тобто графічне відхилення від нормативного написання.

Графони можуть фіксувати зміни голосних і приголосних. За своїм складом відрізняються графони інтеріорності, які реалізуються в складі слова — сause — because, і контактні, які реалізуються на стиках слів gonna — going to.

Первинна функція графонов — характерологічна: за допомогою їх в мові персонажа виділяються фонетичні особливості, які характеризують його, як представника певної соціального середовища, діалекту або його індивідуальні особливості.

Вторинна функція графонов обумовлюється ідейно-естетичними позиціями автора і всім змістом твору.

Графон (граффон) — умисне спотворення орфографічною норми, що відбиває індивідуальні чи діалектні порушення норми фонетичної. Цей термін введений В. А. Кухаренко в «Практикумі за стилістикою іноземної мови».

Л.Л. Ємельянова трактує графон як «асоціативний стилістичний прийом фонологічного рівня, який реалізується шляхом порушення орфографічною норми».

Російський дослідник А.П. Сковородніков визначає графон як фігуру мови, що представляє собою стилістично значиме відхилення від графічного стандарту або орфографічною норми.

Таким чином до графонів неправомірно відносяться всі графічні засоби виділення слів і словосполучень, а саме — накреслення слі, різні шрифтові виділення, розрядка, введення в основний текст сторонніх знаків, а також фігурне розташування тексту на площині аркуша.

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ У КАЗЦІ Л. КЕРРОЛЛА «ПРИГОДИ АЛІСИ В КРАЇНІ ЧУДЕС»

2.1 Специфіка перекладу казки

Перекладна книга у свідомості читача займає місце оригіналу і є в новому мовному середовищі самостійним твором. У певному сенсі, перекладач знаходиться в тій же ситуації, що й письменник, але не відрізняється від нього. Однак, багато двомовних авторів відзначали, що, коли їм доводилося виступати в ролі перекладачів свого ж твору, вони наче пишуть твір заново, звертаючись до нового читача. Таким чином, перед перекладачем постають дві протилежні вимоги.

По-перше, перекладений текст повинен бути максимально близьким до тексту оригінального. Кожен практикуючий перекладач художньої літератури має свої методи передачі стилю автора й епохи, але майже усі вони висловлюють схожу думку: хороший переклад — це непомітний переклад.

Чим краще перекладач робить свою справу, тим менше він помітний. Особливістю творчої особистості перекладача є прагнення проявиявити не себе, а автора.

Друга вимога до перекладача, що суперечить першій, — це відповідність сприйняття перекладу людиною іншої культури сприйняттю оригіналу людиною культури первинної.

Одними з найскладніших і одночасно найцікавіших для перекладу є твори Льюїса Керрола «Аліса в Країні Див» та «Аліса в Задзеркаллі». Існує декілька перекладів цих творів російською та українською мовами. Найвідомішими російськомовними є переклади Н. Демурової і М. Щербакової та українським В. Корнієнка.

За словами Н. Демурової, одним з найголовніших компонентів, на якому тримається драматургія Льюїса Керрола, є каламбур [6, с. 102].

У лінгвістиці ще досі немає єдиного визначення поняття каламбур, тому його часто називають «гра слів». Найпоширеніше визначення цього поняття — дотепність, яка ґрунтується на використанні слів різних за значенням, але схожих за звучанням або на використанні різних значень одного й того самого слова.

У книгах Л. Керрола практично немає комічних ситуацій — вони будуються на словесній грі й пов’язанною з нею поняттями. Л. Керрол — не гуморист у звичайному розумінні цього слова. У першу чергу його цікавить той розрив, який існує між звичними, закріпленими віками вживаннями одиниць мови і тими поняттями, які вони означають. І саме тут перекладач стикається з великими складнощами.

Гумор характерів та ситуацій порівняно легко піддається перекладу, тоді як словесна гра адекватно майже не перекладається, адже при перекладі письменник має оперувати категоріями іншої мови, пов’язаної з цілком іншим колом образів та асоціацій.

«Аліса в Країні Чудес», як відомо, складалася для дуже вузького кола. Тому ми зустрічаємо в ній велику кількість відсилань і жартів, зрозумілих лише ближньому оточенню.

Також і деякі жарти звучать не так смішно, якщо не знати їх реальну підоснову.

Крім цього читання «Аліси» ускладнює і яскравий національний колорит. Адже багато персонажів і символів є природніми для англійського читача, проте не є такими для нас.

Протиборство Лева і Єдинорога (Англії і Шотландії), нерозрізнені Траляля і Труляля (герої дитячих віршиків)міцно увійшли в англійський фольклор.

Багатьом перекладачам «Аліси «довелося неабияк поламати голову, намагаючись «всістися на два стільці «одночасно. Наведемо лише кілька прикладів.

На питання Аліси: «Чому ваш кіт так посміхається? «Герцогиня відповідає коротко і ясно: «Це чеширский кіт — ось чому! «І цього було достатньо, так як багато англійців знали відому приказку: «Посміхатися, як чеширский кіт».

Не дивно, що казки Керролла перекладалися не раз і будуть перекладатися надалі. Чому, загалом, навіть можна порадіти — у англійців одна «Аліса», а у нас — десятки.

2.2 Пунктуаційні показники у творі

Розглядаючи синтаксичні особливості художньої мови казки Л. Керролла, переконуєшся, що багато в чому вони обумовлені специфікою жанру.

Жанровий диктат позначився і на загальному характері стилю «Аліси в Країні Чудес»: він розрахований, насамперед, на дитяче сприйняття — казка повинна бути цікавою, інтригуючою і доступною, простою для розуміння, емоційно виразною. Мова казки орієнтована на усне мовлення, вона повинна відтворювати стиль невимушеного мовлення.

Казка Керролла насичена великою кількістю стилістичних прийомів, серед яких на перший план виходять каламбури та оказіоналізми.

При перекладі на іншу мову не завжди вдається зберегти усі мовні та стилістичні прийоми, які використані автором оригіналу. Головною метою перекладача є збереження основного змісту та смислу твору, авторської індивідуальності та, по можливості, підтексту.

Для реалізації «друкарської» гри всередині глав використовуються такі можливості друкованого тексту, як розмір і виділення слів курсивним шрифтом.

Текст казки рясніє курсивом, що виділяють акцентовані елементи в прямій мові, внутрішньому монолозі героїні й мови автора.

Курсив використовується як важливий маркер прийому недооцінки:

Для наочної ілюстрації тоненьким голоском Комара (Gnat) використовується дрібний шрифт, а в якості доповнення до омонімічної гри в розмові Аліси і Миші, знаменитий «довга сумна історія «(long sad tale) надруковано у формі довгого хвоста, причому розмір шрифту поступово скорочується, у міру наближення оповідання до кінця.

2.2.1 Функції апострофу, знаків оклику та знаків питання в казці

Для мови Аліси в казці Л. Керролла характерні питальні конструкції. Аліса, вступаючи в діалог з іншими персонажами, найчастіше запитує їх про що-небудь, чим відповідає на їхні запитання сама:

What is a caucus-race?. «Що таке біг по колу?». (запитує Аліса Додо).

«What sort of people live about here?». «Які люди живуть тут?» (Цікавиться Аліса у Чеширського Кота).

«What trial is it?». «Що таке суд?». (Грифон покликав Алісу в суд, але дівчинці це слово не знайоме).

У казці Л. Керролла питальні речення використовуються не тільки в діалогічному мовленні, але і в так званій «внутрішній мові «персонажа, як правило, мові головної героїні.

Внутрішня мова — це мова «для себе», і вона побудована поособливому. У художній літературі одна з головних функцій внутрішнього мовлення — комунікативна, тому що автор створює внутрішню мова персонажа таким чином, щоб зробити її зрозумілою для читача.

Аліса часто задає собі питання, на які сама і дає відповідь. Наприклад, «Oh, my poor little feet, I wonder who will put on your shoes and stockings for you now, dears? I’m sure I shan’t be able!». «Бідні мої ніжки! Хто ж вас буде тепер взувати? Хто натягне на вас панчохи й черевики? Мені ж до вас тепер, мої милі, не дістати».

«Let me see — how is it to be managed? I suppose I ought to eat or drink something or other; but the great question is, what?». «Дайте-но згадати, як це робиться? Якщо не помиляюся, треба щось з'їсти або випити. Тільки от що? «.

Множинні питальні конструкції в мові Аліси стають способом її характеристики: вони свідчать про те, що Аліса дуже допитлива і прагне багато чого довідатися. Навіть коли Аліса залишається одна, і автор відтворює її так звану «внутрішню мову», простежується велика кількість питальних речень, що починаються вступним виразом `I wonder' («цікаво»).

I wonder what latitude or longitude I’ve got to [5, с. 40]

«Але цікаво, на який же я тоді широтою та довготою?

But do cats eat bats, I wonder? [5, с. 41]

«Цікаво, чи їдять кішки летючих мишок?»

Oh, my poor little feet, I wonderwho will put on your shoes and stockings

for you now, dears? [5, с. 46]

«Бідні мої ніжки! Цікаво, хто натягне на вас панчохи й черевики?»

З розділових знаків найбільш часто в поєднанні з іншими графічними і фонетичними засобами вживається знак оклику.

2.2.2 Дефіси й тире у казці Керолла

Алісі в Країні Чудес все здається дивним і незнайомим, тому часом вона поводиться несміливо, невпевнено, що й проявляється в повторах слів, що нагадують заїкання. Тут Керол використовує дефіси для передачі внутрішнього стану схвильованості Аліси:

Are you — are you fond — of — of dogs? [5, с. 54] «Вам — вам подобаються собаки?».

I — I’m a little girl! [5, с. 74] Я-я маленькая дівчинкака!

I almost wish I hadn’t gone down that rabbit — hole — and yet — and yet — it’s rather curious, you know, this sort of life! [5, с. 69]

«Непотрібно було лізти в цю кролячу нірку — і все ж — і все ж — знаєте, все тут так незвичайно!»

Тут Керол використовує дефіси для передачі внутрішнього стану схвильованості Аліси.

Розтягування, членування слова на морфеми (склади) використовується автором для передачі подиву. Розтягуванням слів Аліса підкреслює таємничість і непередбачуваність всього, що з нею відбувається.

Alice: You know, Dinah, we really shouldn`t…uhh…uhh…be doing this…

After all, we haven`t been invited! And curiosity often leads to troubl — ll — e — e — e! Goodbye, Dinah! Goodbye… Oh! Well, after this I shall think nothing of fa-… of falling downstairs… Oh! Ahhh… Oh, Goodness! [5, с. 96]

What if I should fall right through the center of the earth… oh, and come out the other side, where people walk upside down. Oh, but that`s silly. [5, с. 23]

Nobody… oh! Oh, ha ha. Oh, mister Rabbit! Wait! Please… Curiouser and curiouser! [5, с. 10]

Емоційні паузи в казці виражаються тире або трьома крапками. Вони можуть вказувати на затягнуту паузу перед яким-небудь емоційно забарвленим словом для того, щоб привернути до увагу до слова або вказати на його ситуативність.

У творі паузи іноді заповнюються вигуками типу oh, grl, er, ugh, well. Наявність подібних пауз є ознакою усного характеру казки, для якої властива стислість, еліптичність, недомовленість, певна непослідовність.

Alice: Excuse me sir, butbut I`ve been trying to… [ 5, с. 36 ] У наведеному прикладі пауза є додатковим засобом створення емоційної напруженості висловлювання.

Особливістю авторського типу мовлення, переважно описово-оповідної, є використання складних, поширених, ускладнених речень.

2.3 Великі літери та їхня роль

В казці Керолла часто зустрічається написання великими літерами всього слова в реченні, цілого словосполучення чи навіть цілого речення.

У наведеному прикладі цей прийом використовується Алісою, щоб показати своє негативне емоційного ставлення до того, що квітам не подобається її зовнішність, і квіти називають Алісу бур’яном.

Alice: Well I don`t come from any garden…

Marguerite: Oh, do you suppose she`s a wild flower?

Alice: Oh no, I`m not a WILD FLOWER… [ 5, с. 37 ]

У наступному прикладі низка висловлювань з великої літери поєднується зі стилістичним прийомом наростання. кожне наступне висловлювання перевершує попереднє інтенсивністю емоційного тону.

Птах дуже злякався за життя пташенят, побачивши Алісу величезного зросту. Птах подумав, що це змія, що повзе по гілках дерева.

Bird: Ah! A SERPENT! Aaaaahhh! HELP! HELP! SERPENT!

SERPENT!

Alice: Oh, but please! Please!

Bird: Off with you! Shoo! Shoo! GO AWAY! SERPENT! SERPENT!

Alice: But I`m not a SERPENT! [5, с. 53]

Герої казки в основній масі є тваринами, птахами, комахами, квітами. Певна частина з них є звірями, птахахт, комахами що служатьодночасно і їх прізвиськами, пишуться в книзі з великих літер: Bird, Cheshire Cat, March Hare, Doormouse, White Rabbit, Duck, Flamingo, Mother.

2.4 Фігурний вірш у казці

Фігурний вірш (лат, figura — зовнішній вигляд, образ) — вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші — у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій.

Одним із найцікавіших прикладів художнього новаторства письменника є так звані «фігурні» (мальовані) вірші, у яких поєднані слово й зоровий образ. Яскравим зразком таких віршів є історія Миші, яка розповідає про те, чому миші, коти та собаки ненавидять одне одного. Вірш має вигляд хвостика (саме так сприйняла його Аліса).

Книга містить дванадцять віршів, більшість з яких є пародіями на популярні повчальні вірші того часу. Через цю особливість вірші і пісні є важко перекладати, що породжує безліч спроб різних перекладачів створити переклад, найбільш наближений до оригіналу.

Висновки

Проведене дослідження показало, що система пунктуації кожної мови є специфічною. При аналізі та описі системи пунктуації мови можна віддавати перевагу різним аспектам, тому що в різних мовах, в залежності від їх ладу, превалює використання знаків пунктуації в тій чи іншій функції. Також важко провести чітку грань між самими функціями знаків пунктуації, оскільки ритм та інтонація безперечно є допоміжними семантико-синтаксичними засобами членування тексту.

Розділові знаки виконують багато різноманітних функцій в художньому тексті. Перш за все вони можуть показувати емоційність, стан героя в конкретній ситуації, також відбивають його внутрішній світ.

В даній роботі зроблена спроба проаналізувати значення більшості пунктуаційних показників, що функціонують в англійській та українській мовах, дати їм чітке визначення та пояснити їхні функції в мові.

Була проведена обширна робота, саме на матеріалі казки Льюіса Керолла «Аліса в країні чудес». Ця робота показала багатозначність та поліфункціональність розділових знаків.

У даному дослідженні розглянуті труднощі та можливі варіанти перекладу англійських текстів, з найбільш точним та ближчим значенням до оригіналу.

Також, висвітлено таке явище, як графони та графічна образність. Розглянуто функції, які вони виконують на конкретних прикладах, Показано якого ефектну можливо досягти прри різноманітних способах їх перекладу.

Список використаних джерел

1. Гальперин, И. Р. Очерки по стилистике английского языка: Учебное пособие / Илья Гальперин. — М.: Высшая школа, 1981. — 334 с.

2. Керрол Л. Аліса в Країні Див. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006. — 121 с.

3. Карабан В. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Граматичні труднощі, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми — Вінниця: Нова книга, 2002. — 564 с.

4. Демурова Н. О переводе сказок Кэрролла // Сквозь зеркало и что там увидела Алиса, или Алиса в зазеркалье. — М.: Наука, 1991. — 210 с.

5. Carroll, L. Alice’s adventures in Wonderland / Lewis Carroll. — M.: Progress publ., 1979. — 234 p.

6. Сучасний тлумачний словник української мови / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. — Х.: Школа, 2006. — 1008 с.

7. Струк Т. Проблема адекватності в перекладі. [Електронний ресурс]

8. Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Граматичні труднощі, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми — Вінниця: Нова книга, 2002. — 564 с.

9. Береговская, Э. М. Экспрессивный синтаксис: Учебное пособие к спецкурсу / Э. Береговская. — Смоленск: СГПИ, 1984. — 295с.

10. Николина Н. А. Филологический анализ текста. М., 2003.

11. Чамокова Э. Г. Особенности употребления каламбура и зевгмы в английской художественной сказке / Э. Г. Чамокова, Ф. М. Бициева // Асимметрические связи в языке. — Орджоникидзе, 1987. — С. 128−134.

12. Рыбакова М. В. Эмоциональность в системе коммуникативных типов предложений (на материале английского языка). Дис. … канд. филол. наук. — М., 1985. — 167 с.

13. Степанов Ю. С. Язык и метод. К современной философии языка. — М. 1998. — 695 с.