Медичне страхування та проблеми його розвитку в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра економічного аналізу і фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Страхування»

на тему: «Медичне страхування та проблеми його розвитку в Україні»

Студентки 2 курсу

Громико Олени Андріївни

Кривий Ріг

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

1.1 Сутність медичного страхування

1.2 Обов’язкове медичне страхування

1.3 Добровільне медичне страхування

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ З МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1 Сучасний стан медичного страхування в Україні

2.2 Роль страхових компаній з медичного страхування

2.3 Аналіз діяльності страхової компанії з медичного страхування

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

3.1 Світові базові моделі фінансування охорони здоров’я: закордонний досвід

3.2 Проблеми і перспективи розвитку медичного страхування в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Запровадження в Україні ринкової економіки супроводжується виникненням ряду соціальних проблем, серед яких слід відмітити збільшення диференціації в доходах населення, зростання рівня безробіття та загальне погіршення рівня життя населення. У зв’язку з цим однією з основних задач соціально-орієнтованої економіки держави виступає зважена податкова політика, забезпечення соціальної захищеності від безробіття та інфляції, забезпечення соціальних гарантій громадянам. Усі вищенаведені заходи можна об'єднати в одне поняття — соціальний захист.

Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Результатом цих заходів є стан захищеності або безпека людини, особи. Таким чином до соціального захисту треба віднести соціальну допомогу, соціальне страхування, сімейну та гендерну політику, програми зайнятості, охорону здоров’я та ін.

Об'єктом дослідження даної роботи є один з видів соціального страхування, а саме медичне страхування, яке тісно пов’язане з іншим напрямком соціального захисту, таким як охорона здоров’я.

З соціально-економічної точки зору медичне страхування є однією з найважливіших складових національних систем охорони здоров’я. Актуальність даного питання полягає у тому, що медичне страхування є формою захисту від ризиків, що загрожують найціннішому в особистому та громадському відношенні - здоров’ю та життю людини. Медичне страхування як форма соціального захисту у сфері охорони здоров’я представляє собою гарантії забезпечення медичною допомогою за любих обставин, у тому числі у зв’язку із хворобою та нещасним випадком.

Медичне страхування ознаменоване цілою низкою досліджень та публікацій. А саме, це праці таких фахівців як, М. Клімов, Н. Андріїшина, Е. Писанець, Є. Поліщук, М. Мних та інших вчених, якими розглянуто необхідність та особливості медичного страхування в Україні, а також проблеми та можливі шляхи їх вирішення.

Метою даної роботи є висвітлення існуючих проблем і перспектив розвитку медичного страхування в Україні.

Для досягнення поставленої мети планується вирішити такі задачі:

1. Визначити сутність та види медичного страхування

2. Розкрити сучасний стан і проаналізувати діяльність страхових компаній з медичного страхування

3. Проаналізувати світові базові моделі фінансування охорони здоров’я

4. Розкрити проблеми та перспективи розвитку медичного страхування в Україні.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

1.1 Сутність медичного страхування

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування — вид особистого страхування на випадок втрати здоров’я від хвороби або внаслідок нещасного випадку. Медичне страхування застосовується з метою мобілізації та ефективного використання коштів на покриття витрат на медичне обслуговування страхувальників.

Медичне страхування пов’язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров’я.

Об'єктом страхування є майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству України, пов’язані із здоров’ям страхувальника (застрахованої особи), а саме — витрати, які пов’язані із отриманням медичної допомоги або медичних послуг при порушенні стану здоров’я, хворобою та втратою працездатності застрахованої особи. Отже, об'єктом медичного страхування є життя і здоров’я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Суб'єктами медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Страховики — це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування.

Страхувальники — дієздатні фізичні або юридичні особи, які мають право укладати договори страхування на свою користь або на користь третіх осіб.

Застраховані — це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування. Якщо фізична особа укладає договір страхування відносно себе самої, то страхувальник і застрахований є однією особою.

У медичному страхуванні страховим випадком є звернення застрахованої особи під час дії відповідного договору до медичної установи (з передбачених у договорі страхування) у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою дістати консультативну, профілактичну або іншу допомогу, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого договором страхування.

Страхове відшкодування здійснюється шляхом оплати медичному закладу вартості медичного обслуговування Застрахованої особи у межах страхової суми та переліку видів медичних послуг згідно Програми страхування, визначеної Договором добровільного медичного страхування.

Договір медичного страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку оплатити медичні послуги, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначений термін та виконувати інші умови договору[1].

Згідно з інструкцією «Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням» від 15 липня 1996 року було визначено, що страховики можуть отримати ліцензію на два види страхування за напрямком медичного страхування: страхування здоров’я на випадок хвороби та безперервне страхування здоров’я, що проводяться в добровільній формі.

Страхування здоров’я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби, яка зазначається в договорі страхування. Наприклад, це можуть бути різні інфекційні хвороби, хвороби серцево-судинної системи, систем дихання. Договір страхування може укладатися стосовно якоїсь однієї хвороби або цілого ряду хвороб, що турбують страхувальника. У разі настання страхового випадку страхова сума або її частина виплачується застрахованій особі. Якщо правила страхування передбачають оплату страховиком надаваних застрахованому медичних послуг, то така оплата здійснюється за його розпорядженням.

Безперервне страхування здоров’я передбачає поліклінічне обслуговування застрахованого (включаючи й аптечне), стаціонарне обслуговування, послуги невідкладної медичної допомоги, а також стоматологічну допомогу. Воно проводиться на випадок захворювання, яке триває не менш як два тижні. При цьому договори страхування укладаються на строк не менш як три роки. У разі настання страхового випадку передбачаються послідовні виплати застрахованому в межах терміну та місця дії договору страхування протягом періоду захворювання[1].

Обидва розглянуті види добровільного медичного страхування не передбачають будь-якої виплати після закінчення строку дії договору страхування.

1.2 Обов’язкове медичне страхування Медичне страхування може проводитися в обов’язковій і добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування.

Обов’язкова форма медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров’я, а добровільна — там, де поширені приватні страхові програми.

Медичне страхування, яке провадиться в обов’язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов’язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов’язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю[2].

Обов’язкове медичне страхування базується на таких принципах: загальності, державності, некомерційності.Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров’я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов’язкового медичного страхування — це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов’язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомер-ційний характер обов’язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток — це несумісні речі. Прибуток від проведення обов’язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і не може бути засобом збагачення[3]. Для обов’язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих. За умовами обов’язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров’я[4]. В основу проведення обов’язкового медичного страхування закладаються програми обов’язкового медичного обслуговування. Ці програми визначають обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися[5]. Суб'єктами обов’язкового медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Страховики — це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування. Страхові медичні організації за рахунок сформованих страхових фондів здійснюють оплату медичної допомоги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здоров’я громадян. Медичне страхування як основу спеціалізації страховика важко поєднати з іншими видами страхової діяльності, зважаючи на його специфічність. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма клієнтами, які страхуються, повсякденно вирішувати з ними питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових сум[1].

Страхові медичні організації несуть відповідальність за необгрунтовану відмову укласти договір обов’язкового медичного страхування, несвоєчасне внесення платежів зі сплати послуг медичної установи, невиконання умов договору медичного страхування. Якщо страхова медична організація не відповідає обґрунтованим вимогам застрахованого, він має право розірвати з нею договір страхування й укласти його з іншою страховою медичною організацією. Страховики — це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування. Страхові медичні організації за рахунок сформованих страхових фондів здійснюють оплату медичної допомоги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здоров’я громадян. Медичне страхування як основу спеціалізації страховика важко поєднати з іншими видами страхової діяльності, зважаючи на його специфічність. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма клієнтами, які страхуються, повсякденно вирішувати з ними питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових Сум[1].

Для контролю за якістю медичних послуг у страхових медичних організаціях, як правило, створюються спеціальні експертні комісії, які мають перевіряти в медичних установах правильність установленого діагнозу, лікування тощо. Коли в результаті перевірки виявляться порушення з боку медичної установи, то до неї можуть бути застосовані певні санкції. Крім того, страхова медична організація може замінити медичну установу, в якій обслуговується застрахований. Отже, страхові медичні організації захищають права та інтереси громадян при одержанні ними медичної допомоги згідно з програмами обов’язкового медичного страхування. Страхова медична організація може бути створена в будь-якій організаційно-правовій формі. Однією з цих форм є акціонерна форма. Акціонерна форма організації страховика дозволяє йому сконцентрувати в себе значні фінансові ресурси і забезпечує дієвий контроль за діяльністю страхових організацій та медичних установ. Водночас, у Західній Європі саме акціонерна форма створення страхових медичних організацій виявилась найбільш непопулярною, оскільки під час здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я важко розраховувати на сталі прибутки. У Німеччині, навпаки, ця форма посідає значне місце. При цьому законодавство Німеччини зобов’язує страхові медичні організації значну частину прибутку передавати на користь клієнтів[1].

Страхові медичні організації здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво із медичними установами. У системі обов’язкового медичного страхування страховиком можуть бути і фонди обов’язкового медичного страхування, які являють собою самостійні державні некомерційні фінансово-кредитні установи, створювані для реалізації державної політики в галузі медичного страхування. Такі фонди створюються на державному і територіальному рівнях.

Страхувальниками в системі обов’язкового медичного страхування для працюючого населення є роботодавці (підприємства, установи, організації; селянські (фермерські) господарства; особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність; особи які займаються підприємництвом без створення юридичної особи; громадяни, які мають приватну практику у встановленому порядку; громадяни, які використовують працю найманих працівників у особистому господарстві; для непрацюючого населення (дітей, школярів, студентів денної форми навчання, пенсіонерів, інвалідів, безробітних, що зареєстровані в установленому порядку) — органи державного управління, виконавчої влади, місцеві адміністрації[1].

Застраховані - це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування. Медичні установи як суб'єкти обов’язкового медичного страхування являють собою ті установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг згідно з програмами обов’язкового медичного страхування (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні інститути, інші установи, що надають різні види медичної допомоги). Ліцензія — це державний дозвіл медичній установі на здійснення нею певних видів діяльності і послуг за програмами обов’язкового медичного страхування. Ліцензію повинна мати будь-яка медична установа незалежно від форми власності.

Крім того, вона має пройти акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам.

Медичні установи здійснюють свою діяльність на підставі договору зі страховими медичними організаціями, який передбачає обов’язок медичної установи надавати застрахованому контингенту медичну допомогу певного обсягу та якості в конкретні строки (у межах програми обов’язкового медичного страхування). У договорі встановлюються обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат. За надання медичних послуг медичні установи одержують плату[1].

Медична установа несе відповідальність за відмову в наданні медичної допомоги застрахованому, невідповідність медичних послуг за обсягом та якістю умовам договору зі страховою медичною організацією. Розрахунки з медичними установами здійснюються страховими організаціями за фактично надану застрахованим медичну допомогу чи послугу. Це забезпечує контроль за якістю медичної допомоги та використанням коштів, дає можливість створити економічні стимули для поліпшення обслуговування застрахованих громадян у медичних закладах[1]. Система обов’язкового медичного страхування зобов’язує страхувальників укладати відповідні договори із страховиками, згідно з якими застраховані мають право на одержання медичних послуг, перелік і обсяг яких установлюється програмами обов’язкового медичного страхування, у медичних установах, включених до системи обов’язкового медичного страхування. При укладенні договору страховик видає страхувальникові страховий договір, а застрахованому — страховий поліс, який має силу договору. У договорі обов’язкового медичного страхування визначається, що страхова організація бере на себе зобов’язання з оплати медичних та інших послуг, що їх буде надано застрахованому згідно з програмою обов’язкового медичного страхування. У свою чергу, страхувальник зобов’язується сплачувати внески страховій організації. У договорі обумовлюються розмір, строки і порядок внесення страхових внесків, строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Страховий поліс обов’язкового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов’язкового медичного страхування. Обов’язкове медичне страхування охоплює практично все населення і задовольняє основні першочергові потреби, але воно не може охопити весь обсяг ризиків. Тому незадоволений страховий інтерес Реалізується організацією добровільного медичного страхування.

1.3 Добровільне медичне страхування медичне страхування здоров’я

Розглянемо детальніше добровільне медичне страхування (ДМС).

За своїм призначенням медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров’я з будь-якої причини. Воно пов’язане з компенсацією громадянам витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги, та інших витрат, пов’язаних із підтримкою здоров’я:

· відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням;

· придбанням медикаментів;

· лікуванням у стаціонарі;

· отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням;

· проведенням профілактичних та оздоровчих заходів тощо.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

· страхувальники — окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

· страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

· медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:

· добровільних страхових внесків підприємств та організацій;

· добровільних страхових внесків різних груп І населення;

· добровільних внесків окремих громадян. Добровільне медичне страхування може бути індивідуальним і колективним.

При індивідуальному страхуванні страхувальниками, як правило, виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів[6].

При колективному страхуванні страхувальником, як правило, є підприємство, організація, установа, яка укладає договір із страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів тощо) за рахунок їхніх грошових засобів.

Страхові організації укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку зобов’язується гарантувати страховик[6].

Страховий поліс з добровільного медичного страхування обумовлює обсяг надання медичних послуг, можливість вибору умов отримання медичної допомоги тощо. Програми добровільного медичного страхування розширюють можливості і поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги[6].

Договір з добровільного медичного страхування може, зокрема, передбачати:

· ширше право вибору застрахованим пацієнтом медичних установ, лікарів для обслуговування;

· поліпшення умов утримання застрахованого в стаціонарах, санаторіях, профілакторіях;

· надання спортивно-оздоровчих послуг та інших засобів профілактики;

· подовження тривалості післялікарняного патронажу та догляду за пацієнтом у домашніх умовах;

· діагностику, лікування та реабілітацію з використанням методів нетрадиційної медицини;

· розвиток системи сімейного лікаря;

· страхування виплат з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів та материнства на пільгових умовах за строками і розмірами грошових виплат;

· участь у цільовому фінансуванні технічного переозброєння й нового будівництва лікувально-профілактичних установ, підприємств з виробництва медичного устаткування, ліків з правом першочергового отримання послуг або продукції (протези, ліки, діагностика і т. ін.) цих підприємств та організацій.

Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за згодою страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих.

Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв’язку з віком, професією, станом здоров’я тощо[6].

При співіснуванні обов’язкового та добровільного медичного страхування держава повинна запровадити механізми, які б забезпечували неможливість реалізації програм добровільного медичного страхування за рахунок погіршення реалізації програм з обов’язкового медичного страхування.

Мета ДМС — гарантування громадянам (застрахованим особам) при настанні страхового випадку оплати вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів та фінансування профілактичних заходів.

Головні завдання ДМС:

1. забезпечення охорони здоров’я населення;

2. забезпечення відтворення населення;

3. розвиток медичного обслуговування;

4. фінансування системи охорони здоров’я;

5. перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення.

Особливості ДМС визначаються його місцем в системі соціально-економічних гарантій громадян і полягають у такому:

· ДМС є однією із форм особистого страхування;

· воно є важливим ринковим компонентом, що доповнює системи обов’язкового загальнодержавного медичного страхування і соціального забезпечення;

· програми ДМС обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності;

· ДМС ґрунтується на принципі страхової солідарності, зміст якої полягає в тому, що застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем. Перевищення вартості медичних послуг над внесками страхувальника є можливим завдяки тому, що частина застрахованих, які внесли премії до страхової компанії, не потрапляють у страхову ситуацію і не користуються послугами медичних закладів[6].

Особливості договорів ДМС:

1. Предметом договору ДМС є зобов’язання страховика у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми (або її частини) страхувальнику (застрахованому) на оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) певного переліку та якості в обсязі обраної страхувальником програми медичного страхування. Ці виплати здійснюються страховиком незалежно від суми, яку має отримати застрахована особа за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, сум за договорами добровільного медичного страхування, укладеними з іншими страховиками, а також суми, що має бути сплачена як відшкодування заподіяної їй шкоди з боку третіх осіб згідно цивільного законодавства України.

2. Одержувачем страхової виплати може бути не тільки застрахована особа, а й лікувальний заклад або асістанська компанія, яка забезпечує отримання допомоги (медичних послуг).

3. Договори ДМС передбачають обов’язковість конкретної застрахованої особи, майнові інтереси котрої застраховано.

4. Договори мають трьохсторонній, а подекуди багатосторонній характер.

5. Територія дії договору ДМС не обмежується місцезнаходженням страховика[6].

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ З МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1 Сучасний стан медичного страхування в Україні

Розвиток національної системи страхування за останні п’ять років (1997;2001р.) характеризується високою динамікою. При цьому, обсяги страхових операцій на ринку неухильно ростуть, а страховики грають в економіці усе більш значиму роль. Загальний обсяг страхових платежів (внесків) за всіма видами страхування за 2001 р. склав 3 030 507 тис. грн.; зростання за п’ять років — у 7,4 разів. Населенню й організаціям у 2001 р. страховиками здійснено страхових виплат 424 205 тис. грн., що більш ніж у 3,3 рази перевищує страхові виплати, здійснені в 1997 р[7].

Важливу роль у розвитку страхової справи, захисту інтересів страхових організацій відіграють об'єднання страховиків. Усе більш значиму роль починають грати також страхові брокери. У зв’язку з уживанням заходів щодо удосконалення правової бази страхування, уведенням нових видів обов’язкового страхування можна прогнозувати подальше значне зростання страхових операцій, і як наслідок цього, — зростання загальних обсягів акумулювання коштів у сфері страхування. Але на фоні цих оптимістичних прогнозів продовжує існувати досить кризова ситуація в Україні щодо розвитку особистих видів страхування, зокрема, медичного страхування.

Частка особистого страхування, з урахування страхування життя, в загальних показниках страхового ринку України щорічно неухильно зменшується. Так, у 1997 році частка особистого страхування склала 16,66%, а вже у 2001 році - 7,08%[7].

Зокрема, добровільне медичне страхування, як важливий елемент страхової медицини, забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги. Соціально-економічне значення добровільного медичного страхування полягає в тому, що воно доповнює гарантії, надані в рамках соціального забезпечення і соціального страхування, до максимально можливих у сучасних умовах стандартів (оплата дорогих видів лікування і діагностики; застосування найбільш сучасних медичних технологій; забезпечення комфортних умов лікування тощо).

В Україні в 2001 році цей вид страхування здійснювали 79 страховика, які одержали 56 617,2 тис. грн. страхових платежів, у т. ч. 32 915,9 тис. грн. від страхувальників — громадян.

Страхові платежі, передані в перестрахування, у 2001 році склали 1411,3 тис. грн., у яких брали участь 12 страховиків[7].

Середній рівень перестрахування за період 1997;2001 роки склав 5,2%.

Страхові виплати в 2001 році склали 37 092,5 тис. грн., у яких брали участь 63 страховика. Середній рівень виплат за період 1997;2001 роки склав 60%.

Максимальний розмір страхових виплат, здійснений одним страховиком склав 5561,1 тис. грн. або 14,9% по виду.

У 2001 році частка страхувальників-громадян склала 61,5%.

Максимальна кількість договорів страхування, укладених протягом звітного періоду, з розрахунку на один страховика — 168 345, що складає 4,7% від загальної кількості укладених договорів по цьому виді страхування.

Кількість діючих договорів страхування в 2001 році склало 3 573 256, у т.ч. за рахунок страхувальників громадян 2198 055, і в порівнянні з 1997 роком збільшилося в 540 разів[7].

По обсягах отриманих страхових платежів страховики представлені різними групами. Найбільший показник страхових платежів складає 9 068,6 тис. грн., а середній по виду 716,67 тис. грн.

Серед переваг щодо отримання медичної допомоги (медичних послуг) перед державними і приватними системами медичної допомоги, а також відомчою медициною можна виділити наступне: а) забезпечення більшої доступності, якості і повноти щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, що є ефективнішою формою порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров’я; б) у разі порушення лікувально-профілактичним закладом стандартів медичних послуг страхова компанія може частково або повністю не оплачувати вартість таких послуг; в) ніяких фінансових розрахунків у лікарні застрахованій особі робити не потрібно, бо з медичною установою за фактом надання застрахованій особі медичної допомоги (медичних послуг) розраховується страхова компанія[7].

Концепція розвитку системи добровільного медичного страхування в Україні вимагає для своєї реалізації істотного вдосконалення нормативно-методичної бази. Робота в цьому напрямку може будуватися поетапно, поєднуючи зусилля всіх зацікавлених структур: органів державної влади, страхових організацій та медичних установ.

Необхідним вважається також проведення ряду заходів організаційного характеру, у тому числі, прийняття нормативно-правових актів, які б забезпечили рішення наступних найбільш важливих проблем:

1. Забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов`язкового соціального медичного страхування;

2. Створення умов розвитку ДМС в якості ефективного доповнення до обов`язкового соціального медичного страхування, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медичної допомоги, понад або в межах обсягу і рівня, визначених програмами обов`язкового соціального медичного страхування;

3. Здійснення оподаткування сукупного доходу громадян у разі отримання страхових виплат за договорами ДМС відповідно до бази та ставок, які передбачені до обов`язкового соціального медичного страхування;

4. Посилення зацікавленості роботодавців у турботі про збереження здоров’я своїх працівників шляхом встановлення економічних стимулів щодо коштів, які направлятимуться підприємствами на ДМС;

5. Законодавче врегулювання питання щодо можливості юридичними особами (роботодавцями) включення витрат на сплату страхових платежів за договорами ДМС своїх працівників до складу собівартості продукції;

6. Підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі ДМС, шляхом встановлення вимог до їхнього ліцензування відповідно до чітко встановлених критеріїв;

7. Забезпечення надходження коштів у систему ДМС, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги;

8. Забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі ДМС, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми. Вищенаведена система заходів, спрямованих на реалізацію Концепції розвитку ДМС в Україні, дозволить: — створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги; - суттєво зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети; - зменшити долю тіньової медицини в системі медичного забезпечення; - уникнути необґрунтованих витрат, викликаних наданням зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку; - підвищити фінансовий стан працівників медичних установ[7].

Державна політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу у сфері соціального захисту населення з урахуванням державних інтересів та пріоритетів, в т. ч. шляхом підтримки медичного страхування в таких основних напрямах, як: формування нормативно-правової бази, удосконалення податкової політики, удосконалення державного нагляду, підвищення фінансової надійності страховиків, підвищення страхової культури населення, підготовка та перепідготовка кадрів[7].

2.2 Роль страхових компаній з медичного страхування На вітчизняному ринку добровільного медичного страхування діють більше 60 страхових компаній, що мають різні можливості, досвід і авторитет. Найбільш відомі з них — це Державна акціонерна страхова компанія «Укрінмедстрах», закрите акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Остра-Київ», відкрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Алькона», відкрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Оранта-Донбас», закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Кредо-Класик», закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Надра», закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Укрнафтотранс» та інші[1].

Кожна страхова компанія прагне принести в страховий бізнес щось своє, що вигідно вирізнятиме її серед конкурентів.

Програми, які пропонують страхові компанії з добровільного медичного страхування, можна поділити на чотири основні категорії:

— поліклінічне обслуговування, в тому числі аптечне;

— стаціонарне обслуговування;

— послуги невідкладної швидкої медичної допомоги;

— стоматологія.

Деякі страхові компанії пропонують різноманітний додатковий сервіс: медичне обслуговування на дому, закріплення довіреного лікаря, безплатна видача полісів зі страхування медичних витрат при поїздках за кордон, пільгове страхування для членів сім'ї, спеціальні програми для дітей і вагітних. Широкий спектр страхових програм, різних за ціною і набором послуг, їх комбінація, дає можливість вибрати поліс, виходячи із потреб і фінансових можливостей. Крім цього, страхова компанія надає знижки, інколи в розмірі до 25% постійним клієнтам[1].

Страхові компанії, які здійснюють медичне страхування, можуть об'єднуватися з метою сприяння розвитку відкритого та рівнодоступного для всіх медичного страхового ринку, забезпечення допомоги в здійсненні медичного страхування, організації юридичного захисту прав страховиків і страхувальників, координації зусиль страховиків на ринку медичних послуг[1].

Прикладом цього є Асоціація «Українське медичне страхове бюро», членами якої є 28 страхових компаній України, що представляють її 12 областей, АР Крим та місто Київ.

Для досягнення мети Асоціація здійснює таку діяльність:

— представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними органами України, міжнародними організаціями;

— розробляє методологію медичного страхування, стратегію і тактику його впровадження в Україні;

— сприяє формуванню розвинутої інфраструктури медичного страхового ринку;

— аналізує чинне законодавство України з питань страхової діяльності та охорони здоров’я, готує пропозиції щодо його вдосконалення;

— вивчає і аналізує стан та перспективи розвитку медичного страхування в Україні та за її межами;

— пропагує ідеї медичного страхування серед населення;

— сприяє залученню іноземних інвесторів у програми медичного страхування та охорони здоров’я населення;

проводить конференції, семінари та інші заходи. Розвиток добровільного медичного страхування можна прослідкувати відповідно до динаміки надходжень страхових платежів за 1997;2000 рр.

ЗАТ СК «Остра-Київ» — одна з відомих українських страхових компаній здійснює медичне страхування з початку 2000 р. Оплату наданих медичних послуг вона здійснює по різних програмах страхування[1].

За програмою «Поліклініка» ЗАТ СК «Остра-Київ» оплачує вартість перевезення, госпіталізації застрахованої особи, консультації лікарів, здійснення лабораторних досліджень і діагностичних тестів, допомогу вдома, первинний огляд стоматолога. Вона включає обслуговування як дорослих, так і дітей.

Програма «Невідкладна медична допомога» передбачає оплату приїзду бригади швидкої медичної допомоги, первісний огляд хворого, його перевезення і госпіталізацію, встановлення попереднього діагнозу. Страхова сума за цією програмою не має обмежень.

Специфіка страхової програми «Стаціонарна допомога» полягає у відсутності попереднього медичного обстеження до укладання договору страхування та відшкодування витрат на лікування туберкульозу. Важливою особливістю є те, що у договорах не встановлюється франшиза[1].

На сучасному ринку страхових послуг в Україні помітне місце займає ДАСК «Укрінмедстрах». Компанія здійснює медичне страхування як громадян України, так і нерезидентів. Вона пропонує такі медичні послуги згідно з програмами медичного страхування:

— амбулаторно-поліклінічна допомога;

— стаціонарна допомога;

— швидка медична допомога;

— комплексна медична допомога;

— сімейний поліс;

— медична реабілітація;

— екстрена медична допомога;

— програма «Медичне ускладнення».

Страховим випадком, за цією програмою, є будь-яке захворювання (гостре, хронічне, наслідки травми), за винятком венеричних захворювань, захворювань, що передаються статевим шляхом, алкоголізму, наркоманії, безпліддя, штучного переривання вагітності, синдрому набутого імунодефіциту[1].

Медичні послуги надаються як у договірних лікувальних закладах міжрегіональної страхової компанії «Надра», так і в будь-яких інших лікувальних закладах на території України. Застрахований має право вибирати лікувальний заклад.

Компанія надає також знижку залежно від кількості застрахованих до 20% від суми страхового платежу. Отже, добровільне медичне страхування гарантує застрахованим особам високоякісну та кваліфіковану медичну допомогу, але для більшості громадян України ці послуги залишаються недоступними через значну їх вартість[1].

2.3 Аналіз діяльності страхової компанії з медичного страхування Розглянемо програми добровільного медичного страхування акціонерної страхової компанії «Остра», що забезпечують лікування й діагностику в кращих клініках м. Києва та України[1].

Страхувальникам пропонуються такі програми.

Для дорослих (від 16 до 65років):

1) поліклінічне обслуговування (включаючи стоматологічну допомогу);

2) поліклінічне обслуговування та невідкладна допомога (включаючи стоматологічну допомогу);

3) невідкладна медична допомога;

4) планова та екстрена допомога (включаючи невідкладну допомогу).

Для дітей (від 1 року до 16років):

1) поліклінічне обслуговування та невідкладна допомога (включаючи стоматологічну допомогу);

2) планова та екстрена стаціонарна допомога (включаючи невідкладну медичну допомогу).

За програмою «Поліклінічне обслуговування» для дорослих ЛГ К «Остра» організовує та оплачує лікування застрахованої особи з амбулаторних умовах.

Страхова сума за весь період страхування становить 50 000 гри. у тому числі 1500 грн. на стоматологічну допомогу.

Згідно з укладеним договором компанія оплачує такі види послуг при наданні амбулаторної медичної допомоги:

1) консультації та інші професійні послуги лікарів;

2) проведення діагностичних тестів, у тому числі ультразвук та рентген;

3) проведення лабораторних досліджень;

4) надання допомоги в домашніх умовах;

5) стоматологічна допомога (первинний огляд стоматолога, лікування, рентген, анестезія).

За програмою «Поліклінічне обслуговування та невідкладна допомога» для дорослих страхова сума становить 30 000 грн. у випадку надання допомоги в поліклініці (у тому числі 1500 грн. на стоматологічну допомогу) та 2000 грн. за невідкладною допомогою на одного застрахованого.

Перелік послуг поліклінічного характеру відповідає вище переліченим. Крім того, компанія організовує та оплачує медичні послуги невідкладної допомоги при виникненні у застрахованого стану, який загрожує життю, внаслідок захворювання, загострення хронічних захворювань, травм, опіків, отруєння, позаматкової вагітності, який вимагає невідкладного медичного втручання[1].

Невідкладна медична допомога передбачає виїзд бригади швидкої допомоги додому, первинний огляд хворого, встановлення попереднього діагнозу та надання відповідної допомоги (уколи, первинна обробка ран, хірургічні перев’язування тощо) із подальшим транспортуванням хворого до лікарні.

Наступна програма передбачає надання тільки невідкладної медичної допомоги для дорослих, яка охоплює перелік послуг, наведених у попередньому абзаці. Страхова сума на весь період страхування становить 2000 грн.

Для дорослих існує також можливість укласти договір страхування за програмою «Планова та екстрена стаціонарна допомога», яка включає й невідкладну допомогу. Страхова сума, гарантована страховою компанією, становить 35 000 грн., в тому числі 2000 грн. на невідкладну медичну допомогу[1].

За цією програмою компанія організовує та оплачує послуги невідкладної медичної допомоги та лікування застрахованого в екстреному порядку в умовах стаціонару при:

1) позаматковій вагітності;

2) виникненні у застрахованого гострих захворювань;

3) загостренні хронічних захворювань;

4) травмах;

5) опіках;

6)отруєннях.

Планова стаціонарна допомога також пов’язана з необхідністю лікування гострих захворювань, станів, пов’язаних із загостреннями хронічних хвороб, травмуванням, опіками, отруєннями, якщо таке лікування здійснюється за направленням лікаря.

Програми, що розраховані на дитячий контингент, аналогічні за змістом із відповідними програмами для дорослих. Медичне обслуговування клієнтів страхова компанія організовує через визначені програмами поліклініки та спеціалізовані медичні служби «Борис» і «Дитина» [1].

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

3.1 Світові базові моделі фінансування охорони здоров’я: закордонний досвід Нагромаджений багаторічний світовий досвід у галузі медичного страхування свідчить про високу ефективність різних моделей та систем медичного страхування та страхування здоров’я. До теперішнього часу визначаються три основні види фінансування охорони здоров’я: державне, через обов’язкове та добровільне медичне страхування та змішана форма. Треба зауважити, що ці види у відокремленому вигляді практично не використовуються ні в одній державі, але в деяких державах вони займають домінуюче положення. Так, наприклад, в Англії, Ірландії, Шотландії, Італії та Данії домінує державна система фінансування. В таких країнах як Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Швеція та Японія домінує система обов’язкового медичного страхування, в той час, як у США має перевагу змішана форма фінансування медичної допомоги, де біля 90% американців користуються послугами приватних страхових компаній.

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, являється Німеччина. Система медичного страхування створена в Німеччині ще в 1881 році.

Основним принципом німецької системи медичного страхування являється те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров’я (за винятком деяких його сегментів), а лише створює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд за функціонуванням усієї системи медичного страхування. В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування. Ним займається біля 1200 страхових кас (страхових фондів) побудованих по професійному принципу (шахтарі, фермери, моряки та ін.), по територіальному принципу та ерзац каси. Територіальні страхові каси беруть на себе страхування тих категорій, що не охоплені страхуванням на підприємствах. Всі три різновиди кас входять у систему керованого державою медичного страхування.

Головна функція уряду по відношенню до медичного страхування — забезпечення відповідності діяльності страхових кас нормам закону, зокрема, забезпечення виконання страхових програм. У зв’язку з цим держава надає медичному страхуванню обов’язковий характер та визначає його головні умови — базові ставки страхових внесків, схему фінансування та організації медичної допомоги, приймає участь у формуванні цін на медичні послуги, надає недержавним органам — страховим компаніям та асоціаціям лікарів значні функції в управлінні системою з наданням їм прав представляти інтереси застрахованих та інтереси медичних працівників[8].

У Франції медичне страхування було введено в 1910 році спочатку у вигляді фондів взаємодопомоги, а починаючи з 1928 року ці фонди були перетворені в страхові компанії. В теперішній час у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного страхування: могутня страхова організація — Національна страхова організація (національна каса страхування найманих робітників), яка знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці й обіймає собою 78% населення, має 129 місцевих відділень, кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує між собою. Місцеві відділення мають певну автономію, але, в цілому, підлягають адміністративному контролю з центру[9].

У США існує система медичного страхування, що базується на сполученні центрального страхового фонду із сіткою місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюються в центральному фонді, що не несе адміністративних функцій, а потім розділяється страховим організаціям на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в США в частині програм «Медікер» та «Медікейт». Ці системи обіймають більш ніж 20% населення, групове страхування по місцю роботи складає 58% населення та добровільного медичного страхування не по місцю роботи 2%. Біля 15% населення не мають доступу до медичного страхування і являють собою малозабезпечені, безробітні, бездомні та члени сімей працівників підприємств, що не мають системи медичного страхування. Наявність роботи не гарантує отримання медичної страховки. Найбільш широко медичним страхуванням охоплені робітники промисловості, державні службовці, члени профспілки, робітники, що працюють повний робочий день. Втрата робочого місця автоматично приводить до втрати медичної страховки[9].

Таким чином, у США медичне страхування тісно пов’язане із трудовою діяльністю. Економіка медичного обслуговування в США — парадоксальне об'єднання недоліків та надмірностей. США витрачують на охорону здоров’я 11,5% валового прибутку — більш ніж будь-яка інша країна в світі і, в той же час, більш ніж 15% населення американців не мають ніякого фінансового захисту від великих витрат на медичну допомогу у зв’язку з відсутністю у них страхових медичних полісів[10].

Хочеться мати надію, що Україна, при запровадженні страхової медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та системи оплати за надані послуги перейме саме позитивний світовий досвід та врахує ті помилки, через які пройшли інші країни, а не буде винаходити власний велосипед, як завжди, чомусь, з квадратними чи трикутними колесами.

3.2 Проблеми та перспективи розвитку медичного страхування в Україні

Відомо, що в умовах фінансової та економічної нестабільності охорона здоров’я потерпає найбільше, оскільки коштів на неї виділяється ще недостатньо. Її фінансування потребує значного поліпшення, бо здійснюється, як правило, за методом залишкового фінансування цієї галузі. Це призвело до відсталої матеріальної бази, низького рівня медичного обслуговування, дефіциту лікарських препаратів і, як результат — стан здоров’я населення в Україні незадовільний.

Незважаючи на конституційні гарантії безплатності медичної допомоги, значна частина медичних послуг стала по суті платною. Пацієнти оплачують необхідні для лікування ліки і видаткові матеріали, мають господарські витрати за харчування, постільну білизну й навіть платять за послуги молодшого медичного персоналу.

Одним з найбільш реальних позабюджетних джерел фінансування є медичне страхування, що традиційно поділяється на обов’язкове й добровільне. Форми організації медичного страхування закріплено статтею 6 (добровільного страхування) та статтею 7 (обов'язкового страхування) Закону України «Про страхування» .

Щодо добровільного медичного страхування в Україні, то його популярність рік у рік зростає, про що свідчить ріст як кількості укладених договорів, так і сум страхових платежів. Проте значного поширення на вітчизняному страховому ринку воно ще не набуло, що підтверджує вітчизняна статистика, згідно якої частка послуги добровільного медичного страхування у загальному об'ємі страхового ринку складає лише 2,6%, при загальній кількості застрахованих даним видом страхування у 2% від загальної кількості населення, в т. ч. індивідуальних страхувальників — менше 1%. Хоча, останнім часом — в умовах кризового розвитку української економіки — на вітчизняному страховому ринку добровільне медичне страхування поступово завойовує свої позиції, поступаючись за темпами зростання хіба що автомобільному страхуванню.

На сьогодні в Україні на ринку добровільного медичного страхування реально працює близько 30 страхових компаній. Найпоширеніші страхові продукти на випадок настання страхової події гарантують виплату страхових сум безпосередньо медичним установам, при ньому забезпечується вибір медичної установи й лікувального персоналу, контроль і експертиза якості лікування, що забезпечує почуття захищеності застрахованим особам. На сьогодні середній рівень виплат при добровільному медичному страхуванні становить понад 60%.

Разом з тим, економічні умови розвитку ринку добровільного медичного страхування коригуються із розвитком економіки, зміною рівня життя громадян, появою на ринку добровільного медичного страхування нових гравців і тому потребують адекватної оцінки та теоретичного осмислення сучасних основних проблем та перспектив поширення даного виду страхування, що головним чином визначені реаліями вітчизняних економічних умов.

Так, за показниками вітчизняного страхового ринку добровільного медичного страхування за період 2006;2008 рр. простежується приріст валових страхових премій з 326 396,7 тис. грн. у 2006 р., до 433 118,6 тис. гри. у 2007 р. та у кінцевому результаті, до 578 254,5 тис. грн. у 2008 р. Проте, така тенденція зростання страхових платежів по ДМС одночасно простежується на ряду із зростанням валових страхових виплат: з 211 448,2 тис. грн. у 2006 р., до 297 184,4 тис. грн. у 2007 р та до 408 819,76 тис. грн. у 2008 р.