Графічні техніки та методика їх виконання на уроках образотворчого мистецтва

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. МИСТЕЦТВОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ГРАФІЧНИХ ТЕХНІК

1.1 Історія розвитку графічних технік

1.2 Матеріалознавчий аспект виконання творів в графічних техніках РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ГРАФІЧНИХ ТЕХНІК НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

2.1 Аналіз досвіду вивчення графічних технік на уроках образотворчого мистецтва

2.2 Пропозиції щодо вивчення графічних технік на уроках образотворчого мистецтва ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність. Стратегічною метою сучасного освітнього процесу є розвиток особистості учня, становлення в людині системи цінностей: особистісних, загальнолюдських, професійних тощо. Серед предметів, що вивчаються в загальноосвітній школі, чи не найвищий виховний та розвивальний потенціал має мистецтво з притаманним йому впливом на свідомість і підсвідомість особистості, на інтелектуальну та емоційну сфери, на моральне і фізичне здоров’я людини.

Залучення школярів до образотворчого мистецтва як до естетичної діяльності, розвиток та виховання учнів її засобами — одна із важливих і складних проблем сучасної школи.

Графічне мистецтво є одним із найдавніших видів образотворчого мистецтва. У культурі України графіка здавна відігравала важливу роль. Традиції графіки йдуть насамперед від основоположника українського реалістичного мистецтва Т. Г. Шевченка, та його послідовників, які продовжували розпочату ним справу українського графічного мистецтва.

Графіка являється важливим видом образотворчого мистецтва, а також відіграє важливу роль в історичних і жанрових картинах. Творчість художників-графіків дуже різноманітна, як різноманітна і багата природа нашої багатонаціональної батьківщини. Любов до неї, прагнення вивчати і зображувати її природу лежать в основі розвитку індивідуальностей художників. Майбутньому вчителю образотворчого мистецтва необхідно професійно вивчати графічні техніки, знайомитися з творами видатних художників, щоб потім передати свої знання і навички учням. З допомогою наочного матеріалу (демонстрація художніх творів, педагогічний малюнок) подавати навчальний матеріал. Для багатьох учнів графічні твори можуть стати улюбленим видом образотворчого мистецтва.

В графічних творах, як і в інших жанрах образотворчого мистецтва повинна бути відображена наша дійсність, відчуття і думки українських людей, їх патріотичне ставлення і любов до батьківщини, до її багатої різноманітної природи.

Графічні техніки активно вивчаються у 5−7 класах. На відведених для цього заняттях учні знайомляться з технікою графіки, навчаються сприймати та малювати природу та постановки.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування методичного забезпечення процесу вивчення з учнями 5 — 7 класів графічних технік.

Завдання дослідження:

— провести аналіз мистецтвознавчої літератури з питання історичного розвитку графічних технік;

— Розкрити матеріалознавчий аспект графічних технік;

— Проаналізувати педагогічний досвід вивчення графічних технік з учнями 5 — 7 класів;

— внести пропозиції щодо послідовності вивчення з учнями 5 — 7 класів графічних технік;

Структура дослідження: бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Роботу викладено на 40 сторінках, з них 30 сторінки основного тексту

РОЗДІЛ 1. МИСТЕЦТВОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ГРАФІЧНИХ ТЕХНІК

1.1 Історія розвитку графічних технік Графіка — це, перш за все малюнок і художні друковані твори (гравюра, літографія). Вона заснована на можливостях створення виразної художньої форми шляхом використання різних за забарвленням ліній, штрихів і плям, що наносяться на поверхню листа.

Графіка передувала живопису. Спочатку людина навчилася запам’ятовувати обриси і пластичні форми предметів, потім розрізняти і відтворювати їх кольори і відтінки. Оволодіння кольором було історичним процесом: не всі кольори були освоєні відразу.

Специфіка графіки — лінійні співвідношення. Вона, відтворюючи форми предметів, передає їх освітленість, співвідношення світла і тіні і т. д. Живопис знімає реальні співвідношення фарб світу, в кольорі і через колір вона висловлює сутність предметів, їх естетичну цінність, перевіряє їх суспільне призначення, їх відповідність чи протиріччя навколишнього.

У процесі історичного розвитку в малюнок і в друковану графіку став проникати колір, і тепер вже до графіки відносять і малюнок кольоровою крейдою — пастель, і кольорову гравюру, і живопис водяними фарбами-акварель і гуаш. У різній літературі з мистецтвознавству існують різні точки думки з приводу графіки. В одних джерелах: графіка — це вид живопису, а в інших — це окремий підвид образотворчого мистецтва.

Графіка — це вид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає «пишу, дряпаю, малюю». Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найбільш простий для людини спосіб відтворення побаченого — лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури.

У Стародавній Греції і Римі була відома гліптика, тобто мистецтво різьблення на дорогоцінних і напівкоштовних породах каменю, які прикрашалися гравірованими малюнками і написами. Зокрема таким чином виготовлялися друку. Разом з єгипетською технікою набивних тканин і шкір гліптика поклала початок гравюрах. В Європі цей вид образотворчого мистецтва з’явився в кінці XIV століття, після винаходу друку і поширення паперу. Найдавніший вид друкованої графіки — гравюра по дереву (ксилографія), тобто нанесення малюнка на поверхню дерев’яної дошки, покритої грунтом, після чого фон вирізається (вилучається) за допомогою металевого різця, а опуклі частини малюнка покриваються фарбою і вручну друкуються на папері. Ця техніка успішно розвивалася в XV столітті, нею досконало володів видатний німецький художник Альбрехт Дюрер, серед його найвідоміших творів ксилогравюри «Апокаліпсис» (1498), «Пристрасті Христові» (1497−1511) і «Житіє Марії» (1502−1511). Приблизно в цей же час з’явилася гравюра по міді. Вона виходить в результаті вирізання малюнка на гладко полірованої мідній пластині за допомогою сталевих різців. На злегка підігріту готову пластину наносять фарбу, потім з гладких ділянок фарбу видаляють, а до пластини прикладають вологий папір і пропускають через прес. Гравюру на міді можна було багаторазово тиражувати (з однієї пластини отримували до декількох сотень відбитків). Спочатку гравюра на міді з’явилася й удосконалювалася в Італії, Німеччині та Нідерландах, а з XVII століття — головним чином у Франції і Фландрії, де склалася сильна школа гравюри П. П. Рубенса.

З поміж якого, малюнок — це найбільш давній вид графіки, з нього і починається зародження образотворчого мистецтва. Найбільш традиційним різновидом графіки й досі залишається малюнок. Витоки малюнку можна знайти у наскельному живописі неоліту, у античному вазописі, середньовічній мініатюрі. Основою для малюнку слугували вологий пісок, пласке каміння, волога глина. З часом малюнки перенесли на керамічні вироби і тканини. В Давній Греції головними виразними якостями графіки були лінії і силуети (античний чорно-фігурний вазопис, червоно-фігурний вазопис). З епохи Відродження малюнок набуває самостійного значення у формі ескізів, альбомних замальовок, етюдів, які виконуються із застосуванням багатьох засобів: олівця, вугілля, крейди, сангіни, пера, пензликів і різних сортів чорнил, туші, акварелі.

Ускладнення графіки йшло разом з винаходом нових фарб — акварелі, гуаші, пастелі, темпери. Хоча в використанні цих фарб певну роль відіграє колорит, а також можливість використання багатьох фарб, що не притаманно первісній графіці.

З часом ускладнилися засоби друкованої графіки — офорт, літографія, ліногравюра тощо. Інший різновид графіки — гравюра або естамп (станкова графіка). Це вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком рельєфного малюнку, який виконується художником на тому чи іншому матеріалі. Існує дуже багато різновидів гравюри. Це гравюра на дереві та лінолеумі (ксилографія та ліногравюра), гравюра на металі, пунктирна манера, м’який лак, суха голка, офорт, літографія. При цьому висока художня вартість віртуозно виконаних малюнків не втратилася. Це довели дорогоцінні малюнки геніїв від італійського Відродження і бароко до майстрів сучасності (малюнки Леонардо да Вінчі, Боттічеллі, Рафаеля, Мікеланджело, Босха і Грюневальда, Рембрандта, архітектора Баженова, Едуарда Мане, Родена, Павла Коріна, Дмитра Жилінського, київського графіка Сергія Конончука).

Наприкінці ХVІІІ століття в українській графіці, як і в інших видах мистецтва, відбуваються зміни. На початку ХІХ століття українське графічне мистецтво вступає в новий етап свого розвитку. Внаслідок зростання антифеодального руху народних мас виникають нові революційно-демократичні ідеї, які впливають і на формування мистецтва. Провідне місце тепер займає станкова графіка, а в ній на широку дорогу виходять побутовий та історичний жанр, пейзаж та портрет, які в період переважання церковних канонів лише частково існували в книжковій та естампній гравюрі. Опановувалися нові графічні техніки: торцева гравюра на дереві, автолітографія, офорт, акватинта.

Сучасне українське мистецтво у своїй ширині й глибині репрезентоване багатьма мистецькими гуртами. Ці гурти, хоч ідуть різними мистецькими шляхами, прямують до одної мети: прагнуть знайти пластичний вислів українського мистецтва, поглибити його формальні цінності і внести їх у скарбницю світового мистецтва.

Сучасне українське мистецтво нерозривно зв’язане з західно-європейським мистецтвом шляхами свого розвитку і метою своєї рації. Українське мистецтво через політичне положення українського народу дещо запізнилося в своїм розвитку в часах поневолення царатом, одначе тепер, швидкими кроками, воно надробило все те, що потрібне було для його дальшої еволюції.

У XX столітті перше слово було за технічним прогресом, тобто істотне і швидке зростання потреби в чітких графічних зображеннях зумовило вдосконалення прийомів зображення, а також використовуваних технологій і обладнання. Наприклад, якщо на початку століття використовували твори, виконані тушшю на тонкому батисті, то в середині століття стало можливим оперативно виготовляти необхідну кількість копій з оригіналу, зображені олівцем на аркуші паперу.

Якісні зміни в способи передачі інформації графічного характеру внесли комп’ютери, оснащені спеціальними графічними програмами. Стало можливим виконувати і розмножувати зображення, використовуючи комп’ютер, вводити в пам’ять комп’ютера зображення, виконані вручну, зберігати інформацію на магнітному носії. Комп’ютер дозволяє отримати будь-яке зображення об'єкта, тобто забезпечує можливість «розглядати» його з усіх сторін.

1.2 Матеріалознавчий аспект виконання творів в графічних техніках графічний техніка вивчення урок Специфіку мистецтва графіки становить малюнок. Малюнок (як художньо-виразний засіб) хоч і використовується у всіх видах образотворчого мистецтва, але у графіку він є провідним, визначальним початком і застосовується в більш чистому вигляді. Тому можна вважати малюнок головним засобом графіки (як пластику — в скульптурі, колір — в живопису).

Само слово «графіка» веде свій початок від грецького grapho — пишу, малюю. Малюнок демонструє характер, темперамент, настрій художника. Мова графіки заснований, головним чином, на виразних можливостях лінії, штриха, плями (іноді колірного), фону основи (зазвичай аркуша паперу — білою або тонованою) з яким зображення утворить контрастне або нюансне співвідношення. Не дивлячись на те, що колір у графіку має велике значення, але використовується все ж більш обмежено, ніж у живопису. Графіка тяжіє до монохромності, найчастіше витягуючи художню виразність з поєднання двох кольорів: білого (або іншого відтінку основи) і чорного (чи якогось іншого кольору фарбувального пігменту).

Матеріали і техніки графіки різноманітні, але, як правило, основою є паперовий лист. Колір і фактура паперу грають велику роль. Барвисті матеріали і техніки визначаються видом графіки.

Активну роль у графіці грає фактура використовуваних матеріалів, специфіка графічної техніки та прийомів. Особливе місце займають у графіці не зображувальні елементи — чисто декоративні мотиви, орнамент, текст, що являє собою систему графічних знаків. Графіка володіє широким діапазоном функцій, видів, жанрів, художніх засобів, що створюють у своїй сукупності необмежені можливості для зображення та образного трактування світу, вираження почуттів та думки художника. Різноманітні і способи спілкування глядача з витворами графіки — від масової дії плакату до інтимного сприйняття начерку, ілюстрації, мініатюрних витворів графіки, що потребують уважного перегляду зблизька. Важливими особливостями графіки є її здатність швидко відкликатися на актуальні події, зручність тиражування у багатьох екземплярах, можливість послідовного розкриття замислу у ряді зображень. Ці якості були широко використані в агітаційній та сатиричній політичній графіці, бурхливий розвиток якої припадає на роки великих історичних подій.

Єдиним видом графіки довгий час був малюнок і виконувався він в одному екземплярі. І лише в 868 році н.е., у Китаї було відкрито спосіб розмноження малюнку за допомогою вирізаного на дереві кліше. Це був зародок ксилографії (гравюри на дереві), яка виникла в першій половині ХV століття.

У сучасному зображувальному мистецтві можуть бути роботи, виконані у складних змішаних техніках. За виконанням графіка ділиться на унікальну, виконану в єдиному екземплярі рукою художника і друковану, отриману в обмеженій кількості екземплярів шляхом переведення зображення з друкованої форми на папір на спеціальному друкованому станкові. До унікальної графіки відноситься малюнок, який тут набуває значення самостійного витвору, а при більш широкому тлумаченні самого поняття «графіка» також роботи, виконані в інших техніках (акварель, пастель тощо), виконані на папері. До друкованої графіки варто віднести різноманітні види гравюри: різцеву, суху голку, офорт, аквантинту, пунктир, м`який лак, ксилографію, ліногравюру, а також літографію.

За типами та призначенням вся графіка ділиться на станкову, що існує самостійно у вигляді окремо взятого витвору чи естампу; книжкову та газетно-журнальну, пов`язану з літературним текстом, що виступає в якості його супроводження (ілюстрації чи оформлення-заставка, кінцівка, титульний лист, суперобкладинка, екслібрис тощо); плакатну, задача якої полягає в прямому зверненні до мас з ціллю агітації чи реклами.

Таким чином, діапазон виконання графічних технік надзвичайно широкий — від витворів мистецтва до оформлення та маркування утилітарних предметів.

Нам відомо багато технік графіки: це традиційні техніки, новітні (комп'ютерна, лазерна літографія), різноманітні авторські техніки.

Ми проаналізуємо і виявимо художні особливості графічних технік. Малюнок є обов’язковим етапом у створенні графічного твору в будь-якій з графічних технік. Наприклад, у техніці графітного олівця найдосконаліше виконувати ескізи та підготовку малюнків до гравюр. Таке використання матеріалу допомагає створювати тіні і тонкі градації від білого до майже чорного.

Техніка вугіллям найчастіше використовується для малювання форм за допомогою світлотіні, а не для деталей, так як загострити вугілля дуже важко.

Іще одна цікава техніка — кольорові олівці. Але мова йдеться про олівці високої якості. В них є один недолік. Олівці мають лише одну лінію і не можуть заповнювати одразу великий простір, як пензлі. Але якщо невелика робота, у незалежності від сюжету кольоровий олівець може створювати великі картини. Змішування кольорів за допомогою кольорових олівців відрізняється від гомогенних тонів, створених олійними фарбами, або аквареллю; це змішування завжди утворює оптичний ефект накладання одного прозорого кольору на інший прозорий. При змішуванні кольорів завжди важливо пам’ятати, що результат визначається наступністю накладання кольорів один на інший. Накладання синього на жовтий не створить того ж ефекту, що накладання жовтого на синій. Кольоровий папір дозволяє використання білого олівця і створює тональну базу, яка гармонує з кольоровою гамою. Художники можуть використовувати кольорові олівці для ескізів як це робить британський офортист Давід Хокні.

Важливе місце також займають розмивки. Ці техніки являють собою давню традицію Китаю та Японії, звідти перекочували у Європу. Розмивка — художній процес у якому малюють одним кольором у певній кількості води, для того щоб передати колір суб'єкта, використовують колір паперу, на який наносять прозорі шари кольору. Кожен матеріал дає можливість створювати різні за накресленням і виразністю лінії, штрихи, крапки та плями. Отже, малюнок є підготовчим матеріалом живописних полотен та графічних творів виконаних друкованими техніками.

Друковані техніки. Твори естампної графіки можна виготовляти техніками високого, глибокого і плоского друку. До техніки високого друку відносять дереворіз, дереворит, ксилографію та ліногравюру.

Принцип високого друку полягає в тому, що всі ті місця дошки чи лінолеуму, які не будуть друкуватись, заглиблюють, вирізуючи їх ножем або штихилем. Фарба лягає тільки на залишених високих місцях і під час друку в машині або при ручному тисненні переходить на папір.

До найдавніших способів високого друку належить дереворіз, відомий у Китаї ще в IX столітті, звідки він у XIV столітті потрапив до Європи. Тут дереворіз здобув широке застосування після винаходу Гутенбергом друкарської техніки, а в Росії і на Україні - з виходом книг, надрукованих у Москві та Львові російським і українським першодрукарем Іваном Федоровим.

У ряді країн Європи, а також у Китаї та Японії техніка дереворізу досягла високого розвитку. На Україні у XVII столітті найбільше виділялись дереворізи таких майстрів-граверів Києво-Печерської лаври, як Ілія, Зубрицький, Феофан та інші.

Для дереворізу беруть сухе грушеве, яблуневе, липове або горіхове дерево, розпиляне вздовж за волокнами деревини. Раніше друкар вручну відтискував зображення з дерева на папір. Згодом дереворізи почали використовувати і для машинного друку. У цьому останньому випадку дошка повинна мати висоту 23 мм, як і висота друкарського шрифта. Перед гравіруванням дошку необхідно добре зчистити рубанком і відполірувати наждаком. Рисунок переводять через копірку, інколи дзеркально обернено, і уточнюють зображення штрихами, тушшю (пером чи пензлем). Японські гравери рисують зображення на кальці, яку потім перегортають і наклеюють на дошку, що дає можливість після вирізування одержати відбиток в первісному положенні. Вирізують усі ті місця, де нема рисунка, користуючись ножиками і стамесками з найліпшої сталі. За волокнами породи вирізувати легко. По діагоналі - важче. А в заокруглених місцях — ще важче. Кожну лінію обережно обрізують з обох боків, ведучи ножика до себе навскіс (японці від себе), щоб не перетяти й не підрізати ліній. Поля між штрихами вибирають стамескою. Коли зображення вирізане, на нього наносять валиком фарбу, зверху кладуть папір і тисненням палітурної кісточки чи ложки роблять пробний відтиск. Тираж виготовляють друкарським способом. Найкращим папером для друкування гравюр вважається «япан» — ручний японський паво, що виробляється старовинним способом з волокнистих рослин.

Протягом ХVІІІ ст. високо розвинулася гравюра на міді. У порівнянні з нею творчі можливості дереворізу були надто обмежені. Майстер гравюри на міді англійський ілюстратор Томас Бюїк подав у 1771 році на конкурс першу спробу гравюри на самшитовому дереві, розпиляному впоперек його шарів. Так виникла нова техніка деревориту (репродукційної ксилографії), де штрихи не вирізувались, як раніше, а рились на дереві штихелями, як на міді. Ця нова техніка, що істотно відрізнялась від дереворізу, почала успішно змагатися з мідьоритом щодо сили і краси тональних переходів і відразу виявила свою перевагу ще й в тому, що її можна було друкувати одночасно з текстом. Це мало вирішальне економічне значення при випуску ілюстрованих книг і журналів. Тому репродукційна, точніше інтерпретаційна ксилографія завоювала собі в XIX столітті домінуюче положення, як головний засіб художньої репродукції. З розвитком фотографії з’явилась можливість копіювати будь-який оригінал на дерево, що відкрило шляхи для бурхливого розвитку репродукційної ксилографії. Протягом ста років ксилографія розвивалась в напрямі факсимільної репродукції, в якій гравер точно передавав лінії і штрихи, нарисовані художником, і тональної, де гравер «перекладав» штихелем тоновий малюнок художника на мову ліній і штрихів. Цим самим він інтерпретував оригінал, поліпшував його або погіршував, залежно від особистих здібностей.

Станкова графіка в залежності від характеру техніки підрозділяється на два типи: естамп і малюнок.

Естамп — від французького estamper — штампувати, відтискати — відбиток на папері. Первісне зображення робиться не безпосередньо на папері, а на пластині будь-якого твердого матеріалу, з якої потім малюнок друкується, відтискають за допомогою преса. При цьому можна отримати не один примірник відбитка, а багато, тобто тиражувати графічне зображення. Друкування застосовується і в прикладній графіці, в плакаті, книжкової ілюстрації. Але там друкарська форма виготовляється з оригіналу, виконаного художником, фотомеханічним, машинним шляхом. У станкової ж графіці для естампа друкована форма створюється самим художником, тому виходить ряд примірників справжніх творів мистецтва однаковою художньої цінності, повністю зберігають живий і безпосередньо відбиток творчої роботи автора.

Сам процес створення друкованої форми з якогось твердого матеріалу — дерева, металу, лінолеуму — називається гравіюванням (від французького слова graver — вирізати). Малюнок створюється за допомогою вирізування, продряпуванням гострим інструментом — голкою, різцем. Твори графіки, видрукувані з гравірувальної друкованої форми, називають гравюрою.

— плоска гравюра — коли малюнок і фон перебувають на одному рівні;

— опукла гравюра — коли фарба покриває поверхню малюнка — малюнок вище рівня фону;

— поглиблена гравюра — фарба заповнює поглиблення, малюнок нижче рівня фону.

Залежно від матеріалу, з якого створюється друкована форма розрізняють різні види гравюри: літографія, альграфія, ксилографія, ліногравюра, гравюра по металу, офорт, суха голка, меццо-тинто, акватинта.

Літографія — друкованої формою є поверхня каменю (вапняку). Зображення на літографічний камінь наноситься спеціальною жирною літографічного тушшю або олівцем. Літографія винайдена в 1798 році.

Альграфія — плоский друк, техніка виконання аналогічна літографії, але замість каменю використовується алюмінієва пластина.

Ксилографія — гравюра на дереві, вирізується спеціальним різцем. Ксилографія з’явилася в середні століття у зв’язку з необхідністю друкарства.

Ліногравюра — гравюра на лінолеумі. За технікою дуже близька до ксилографії. Лінолеум — недорогий, доступний матеріал. Ліногравюри більш прості у виконанні порівняно з ксилографією через синтетичного походження використовуваного матеріалу.

Гравюра по металу виконується на цинку, міді, залозі, сталі. Гравюра по металу ділиться на друк з травленням і безтравний.

Офорт — від французького eau-forte — азотна кислота. Рисунок продряпується гравірувальною голкою в шарі кислотного лаку, що покриває металеву пластину. Продряпані місця протравлюються кислотою, а отримане поглиблене зображення заповнюється фарбою і відтискається на папір.

Суха голка — малюнок наноситься безпосередньо на метал, шляхом продряпування вістрям твердої голки штрихів на поверхні металевої дошки.

Меццо-тинто — від італійського mezzo — середній і tinto — окрашений. Вид поглибленої гравюри, в якій поверхні металевої дошки надається шорсткість, що дає при друку суцільний чорний фон. Ділянки дошки, відповідні світлим місцях малюнка вигладжуються та поліруються.

Акватинта — від італійського aquatinta — метод гравіювання, заснований на протравлюванні кислотою поверхні металевої пластини з наплавленої асфальтової або каніфольної пилом і з зображенням нанесеним за допомогою кисті лаком, що відштовхує кислоту. Має величезну кількість відтінків від чорного до білого.

Кожен з вищезазначених способів гравюри має свої особливості залежно від матеріалу і використовуваних інструментів. Так, наприклад, ксилографія більш жорстка, сувора, в порівнянні з гравюрою на металі. За стилем ксилографія схильна до перебільшення, узагальнення, тяжіє до яскравого, експресивного образу. Дерево — свавільний, неоднорідний матеріал, диктує власні умови. Метал же — більш організований, податливий. Ксилографії практично недоступні тонкі, ніжно-летять лінії, щільна мережа перехресних штрихів, які в гравюрі на металі створюють поступовий перехід від світлого плями до темного. Ксилографія більше схожий для створення сатиричних творів, вона більш народна. (Наприклад, лубки, — народні картинки, що відносяться, як привило, до декоративної графіку, відрізняються простотою та доступністю образів, відкликаються на політичні події, також зображують сцени побуту. Техніка виконання лубка — зазвичай ксилографія, іноді літографія чи гравюра на міді, розфарбовуємо після друку від руки.) Гравюра ж на металі виконана, наприклад, в техніці офорту, як правило, включає в себе строгу систему паралельних і перехресних штрихів, які відповідають формі зображуваного предмета. Офорту найбільш доступно створення обсягу, простору, світла.

Літографії недоступна чіткість лінії, вона менш «графічна» у порівнянні з ксилографією і гравюрою на металі. Таким чином, залежно від своїх задумів, художник вільний вибирати різні техніки гравюри.

Більш доступним у виконанні, не потребують спеціальних технологій травлення, друку є станковий малюнок (малюнок не як один з художніх засобів образотворчого мистецтва, а як допоміжний твір). Малюнок виконується художником безпосередньо на аркуші паперу яким-небудь графічним матеріалом — олівцем, вугіллям, тушшю, сангіною, аквареллю, гуашшю.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ГРАФІЧНИХ ТЕХНІК НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

2.1 Аналіз досвіду вивчення графічних технік на уроках образотворчого мистецтва Щоб з`ясувати як саме застосовуються знання з вивчення графічних технік на уроках образотворчого мистецтва, нами були проаналізовані програми з образотворчого мистецтва для 5−7 класів загальноосвітніх шкіл.

Програмою «Образотворче мистецтво» Резніченко М.І., Любарської М.М., Протопопова О. М. передбачено здійснювати роботу, щодо освоєння навчальних проблем у трьох аспектах художньо-творчого розвитку: реальному, декоративному, виражальному, що передбачають посильне створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композиції.

У графіці методами і формами роботи, які пропонуються учням є:

— за уявленням;

— індивідуальна;

— групова;

— колективна;

В розділі «Графіка» (5−7 клас) проходить повторне ознайомлення з графічною роботою, вводиться поняття про графічні техніки, тиражну графіку. У програмі 7-го класу пропонується вивчення специфіки художньо-виражальних заходів різними графічними техніками. Особливістю програми є поєднання уроків образотворчого мистецтва з музичним супроводом та уроками комп`ютерної графіки.

На кожен клас (5−7) розраховано по 10 уроків графічного мистецтва, які впроваджуються під час вивчення різних технік. Безперечно позитивним у цій програмі є поєднання тем у розділи — «Природа», «Людина», «Казка та фантастика», «Елементарне відчуття стилю», що дозволяє приблизно рівномірно розподілити і манери виконання робіт.

Загалом програмою Резніченко М.І., Любарської М.М., Протопопова О. М. передбачено достатньо часу на вивчення графічних технік.

Програма з образотворчого мистецтва для 5−7 класів загальноосвітніх навчальних закладів за Фесенко Л. В. орієнтована на розвиток в сучасній системі освіти творчих здібностей дитини, її образного асоціативного, логічного мислення, уяви, фантазії.

В основу програми покладені такі принципи:

— від простого до складного;

— від реального до абстрактного;

— від простих вправ по набуттю практичних навичок, до обдуманого вибору техніки та матеріалів;

— від простого сприймання творів мистецтва до обдуманого аналізу.

Запропонована програма складається з 8 розділів. На вивчення графіки відведено 19 годин. Ці розділи вивчаються у першому та другому семестрах сьомого класу. Слід окремо зауважити, що як підсумкова робота учнями має виконуватися творчий звіт (7 годин), який має показати рівень опанування програмним матеріалом. Автором рекомендується поєднувати уроки образотворчого мистецтва з матеріалами інших видів мистецтва (фото, кіно, музика).

У розробках уроків, запропонованих автором разом із програмою, пропонується використовувати комп`ютер для перегляду відеоматеріалу та прослуховування музикальних творів.

Проаналізувавши програму з образотворчого мистецтва для загальноосвітніх шкіл гімназій і ліцеїв (5−7 класи) Сороновича О. Д., Печеняка О. С., бачимо, що програма складається з двох розділів:

— сприйняття;

— практична художня діяльність.

Сприйняття мистецтва передбачає формування навичок сприйняття й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва. Практична художня діяльність передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі.

5 клас. Сприйняття: походження образотворчого мистецтва. Графіка. Графічний портрет. Лінійний, силуетний, тональний рисунок.

Практична діяльність: Абстрактна композиція у вигляді плями. Лінійний рисунок. Поетичні види рідної землі. Світлотіньовий рисунок.

6 клас. Сприйняття: тиражна графіка. Техніка плоского друку. Монотипія. Літографія. Техніка високого друку. Ліногравюра. Кольорова ліногравюра. Дереворит. Техніка глибокого друку. Офорт.

Практична діяльність. Монотипія. Ужиткова графіка. Виготовлення упаковки для невеличкого подарунка. Газетно-журнальна графіка. Карикатура. Дружній шарж.

7 клас. Сприйняття: книжкова графіка та її види. Книжковий знакекслібрис. Теми графічного дизайну, які включені в програму, направлені на різнобічний розвиток дітей і перш за все на їх естетичне виховання. У дітей розвиваються почуття форми, композиції, збагачуються їх естетичні уявлення. Уроки графічного дизайну сприяють і розвитку мислення дітей, уявлень дітей про рідну природу, суспільні події, працю дорослих та ін. Діти набувають уміння займатися, виконувати поставлені задачі, працювати спільно, створюючи колективні композиції.

Програма Б. Неменського і зараз служить основним орієнтиром для вчителів та керівників гуртків образотворчого мистецтва. Серед завдань програми — формування у дітей таких творчих якостей, як асоціативно-образне мислення; виявлення фантазії, уяви у створенні власних образів під час художньо-практичної діяльності; виховання потреби у творчості, опанування вміннями та навичками в образотворчій діяльності; формування художньо-практичної компетентності; готовності використовувати отриманий досвід у самостійній творчій роботі.

У пояснювальній записці програми з образотворчого мистецтва (5−7) О. Сороновича сказано, що програма має на меті: систематизувати знання, отримані в молодшій школі, збагачуючи їх новою інформацією; використовувати наступність у викладанні предмету; розвивати бачення, творчий потенціал та інтерес до набутих знань з основ образотворчої грамоти засобами мистецтва; формувати художньо-естетичну та творчу свідомість.

В розділі «Графіка» учні повинні знати:

— види та жанри графіки;

— техніки графіки;

— поділ на оригінальну та тиражну;

— рисунок як основа образотворчого мистецтва;

— визначних світових та українських майстрів графічного мистецтва.

Учні повинні вміти:

— бачити і передавати пропорції, форму та об'єм предметів, користуючись виражальними засобами графіки — лінією, штрихом, тоном, плямою, композицією;

— користуватися графічними виражальними засобами та використовувати композиційні прийоми в роботі;

— використовувати замальовки та ескізи й використовувати їх у тематичних композиціях;

— передавати об'єм засобами світлотіні з урахуванням тональних відношень повітряної перспективи;

— використовувати технічні засоби: пензель, перо, олівець, вугілля, пастель, сангіну, акварель, кольорову крейду, гумку для передачі лінійного, силуетного, тонового чи світлотіньового рисунку. Завдання з рисунку можуть бути відносно тривалі: 1−3 год. і короткочасні: 10−20 хв.(ескізи, замальовки), відповідно до поставленої мети та теми.

Таким чином, можна сказати, що програми з образотворчого мистецтва сприяють різнобічному розвитку дітей як творчих особистостей, хоча, варто зауважити, що на вивчення різних графічних технік відводиться замало часу для кращого засвоєння цієї теми школярами. Позитивним моментом є те, що за програмою вивчається уся різноманітність графічних технік.

2.2 Пропозиції щодо вивчення графічних технік на уроках образотворчого мистецтва В умовах сучасної школи особливого значення набуває формування в учнів у процесі позакласної і позашкільної роботи мистецьких інтересів, спрямованих на розширення й поглиблення знань, образотворчих умінь і навичок, естетичне виховання школярів; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку, поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Позакласна та позашкільна робота ґрунтуються на використанні загальних і специфічних принципів виховання, серед яких виокремлюють:

а) добровільний характер участі. Учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять.

Організаційні форми виховної роботи чи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес;

б) суспільна спрямованість діяльності учнів.

Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав загальносуспільним потребам, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва;

в) розвиток ініціативи і самодіяльності учнів.

У позакласній і позашкільній діяльності слід враховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу;

г) розвиток винахідливості, дитячої технічної та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру приділяти особливу увагу творчому підходу до справи тощо;

д) використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу передбачає використання пізнавальних та демонстрування цікавих дослідів та ін.

Метою гуртка є забезпечення для учнів цілісного сприймання сучасного культурного простору України, розвиток у молодших школярів творчої активності.

Конструктивні художні уміння школярів формуються завдяки ігровим формам організації художньої праці, на основі сюжетного розгортання змісту. Ігрова форма організації занять з графіки є оптимальною у складі невеликих творчих груп учнів. Вчитель забезпечує школярам педагогічну ситуацію вільного вибору художньо-трудових завдань відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних можливостей і потреб у формотворенні і декоруванні.

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості - первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі. З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно захоплюючих форм творчості.

В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до глобальних культурогенних процесів. З огляду на викладене, мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлено дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

Керівництво художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звернення до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва.

Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання.

Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.

Більш широко і ґрунтовно освоїти мистецтво графічного пейзажу можна на додаткових групових чи індивідуальних заняттях, предметних гуртках. Але на уроках разом з дітьми можна вивчити окремі теоретичні аспекти, які також важливі у створенні композиції - основні елементи та прийоми у композиції, основи колірних знань, також можна створити ескіз малюнку саме на уроці образотворчого мистецтва. Освоєння практичних навичок за зразком має також неабияке значення. Шкільна програма є підгрунтям для розвитку здібностей уже в гуртковій роботі, поглиблено.

Всі уроки образотворчого мистецтва повинні проходити з наочністю. Наочні методи були завжди ефективними, що давало під час діяльності вчителя досить непогані результати.

Метод — шлях, прийом, спосіб, образ дій, потрібних для досягнення мети. З цього випливає, що вихідною основою розгляду методу має бути педагогічна мета та залежна від неї дія. Слово було і залишається основним джерелом спілкування учня з навчальним матеріалом, незалежно від того, який носій інформації використовується — педагог, текстовий посібник чи технічний пристрій. Однак словесних засобів і відповідних до них методів, завдяки яким матеріал викладається в описовій формі, буває недостатньо для формування уявлень про об'єкт вивчення — будь-який предмет, явище, картину, адже словом не завжди можна описати всі його особливості. Для цього потрібна демонстрація об'єкта, тобто використання методів наочної передачі інформації. Слід пояснити і показати, що таке лінія штучна, суха, технічна, яку часом можна, а інколи навіть треба проводити «під лінійку» і як від неї відрізняться виразна, трепетна, ніжна і легка.

Готуючи унаочнення до використання на уроках подібної спрямованості, доречним буде добирати графічні твори майстрів, відомих своїм тонким відчуттям «звучання» лінії, вмінням легко, щиро, невимушено, майже з дитячою безпосередністю передавати її живу трепетність, її яскраву характерність, добираючи при цьому не довершені твори, а роботи підготовчого характеру, незакінчені твори, етюди, що можуть найбільш виразно показати «живу руку» художника, донести його бачення.

Здійснивши аналіз програм з образотворчого мистецтва для загальноосвітньої школи (для учнів 5−7 класів), дійшли висновку, що вивчення графічних технік на уроках образотворчого мистецтва займає менший обсяг часу ніж було б доцільним. Тому нами було розроблено методичне забезпечення процесу вивчення мистецтва графічних технік з учнями 5−7 класів. Це тематичний план занять гуртка на тему «Юний графік» (додаток Б).

Програма гуртка включає в себе два аспекти: теоретичне вивчення та практичне оволодіння художніми прийомами графіки.

Метою гуртка є залучення учнів до активної праці, любові до графічного пейзажу, розумінню прекрасного, ознайомленню учнів з надбанням культури, ознайомленням з різними техніками виконання.

Для програми гуртка були поставлені такі завдання:

Навчальні:

1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до графіки як виду мистецтва, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

Розвивальні:

2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам’яті та ін.

3. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності.

Виховні:

4. Формування знань і уявлень про графіку як мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів графіки, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

5. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду графіки, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей керівник забезпечує завдяки таким принципам:

— організація художньо-творчого розвитку враховуючи вік та національність учнів;

— емоційна виразність ліній, форми, кольору та їх співвідношення.

Стимулом інтересу до знань є виставки учнівських робіт де проглядається творче зростання гуртківців де можна спостерігати динаміку вдосконалення, вміння, майстерності учнів. Все це разом дає можливість краще зрозуміти мистецтво, спілкуватися з ним і самовдосконалюватись.

Ефективність занять графікою істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (гуртків).

Заняття з графіки повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:

а) нестереотипність, структурну різноманітність;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію гуртка ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів гуртка (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

Практично під час гурткової роботи школярі зможуть застосовувати свої теоретичні знання у ході виконання різноманітних вправ з графіки.

Таким чином, організація педагогічного процесу в умовах шкільного гуртка має на меті створення для вихованців такої атмосфери на уроках, в якій би вони змогли якнайповніше розкривати свій творчий потенціал, внутрішній світ і почувати себе комфортно і вільно. Цьому сприяє комплекс методів, форм і засобів освітнього процесу. Основним ж формами освітнього процесу при вивченні з дітьми даної теми є практичне навчальне заняття, екскурсія (по можливості), виставка (відвідування та участь на шкільному рівні). На заняттях передбачаються наступні форми організації навчальної діяльності: індивідуальна, фронтальна (робота з усіма учнями одночасно), групова, колективна. У роботі з дітьми під час занять важливо спиратися на методи і форми роботи, які відповідають основним принципам педагогіки.

ВИСНОВКИ Педагогічна цінність зображення графічних технік полягає в тому, що твори цього виду мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомагають глибше пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва.

Щоб з`ясувати як саме застосовуються знання з вивчення графічних технік на уроках образотворчого мистецтва, нами були проаналізовані програми з образотворчого мистецтва для 5−7 класів загальноосвітніх шкіл.

Таким чином, можна сказати, що програми з образотворчого мистецтва сприяють різнобічному розвитку дітей як творчих особистостей, хоча, варто зауважити, що на вивчення різних графічних технік відводиться все ж замало часу для кращого засвоєння цієї теми школярами. Позитивним моментом є те, що за програмою вивчається усі графічні техніки.

Під час виконання даної роботи була досягнута основна мета дослідження

— проведено ретельний аналіз та проаналізовано теоретичне обґрунтування методичного забезпечення процесу вивчення графічних технік з учнями 5 — 7 класів.

Відповідно до мети були поставлені та вирішені наступні завдання:

1. Проведений аналіз мистецтвознавчої та методичної літератури з теми дослідження;

2. Визначено місце мистецтва графіки у змісті програм з образотворчого мистецтва та проаналізовано педагогічний досвід його вивчення з учнями 5 — 7 класів;

3. Внесено пропозиції щодо послідовності вивчення графічних технік з учнями 5 — 7 класів;

4. Описано технології виконання практичних завдань з теми «Графічні техніки».

Програма гуртка «Юний графік» включає в себе два аспекти: теоретичне вивчення та практичне оволодіння художніми прийомами графіки.

Метою гуртка є залучення учнів до активної праці, любові до графічного пейзажу, розумінню прекрасного, ознайомленню учнів з надбанням культури, ознайомленням з різними техніками виконання.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей керівник забезпечує завдяки таким принципам:

— організація художньо-творчого розвитку враховуючи вік та національність учнів;

— емоційна виразність ліній, форми, кольору та їх співвідношення.

Стимулом інтересу до знань є виставки учнівських робіт де проглядається творче зростання гуртківців де можна спостерігати динаміку вдосконалення, вміння, майстерності учнів. Все це разом дає можливість краще зрозуміти мистецтво, спілкуватися з ним і самовдосконалюватись.

У роботі з дітьми під час занять важливо спиратися на методи і форми роботи, які відповідають основним принципам педагогіки .

ДОДАТКИ Додаток, А Графічні техніки Рис. А.1. В саду Русского музея. 1925

Рис. А.2. Жіночий портрет. 1944

Рис. А. 3. О. Кипренський. Краєвид

Рис. А.4. Н. А. Соколов. Венеція

Рис. А.5. І.І. Левітан. Робочий момент

Рис А.6. Л.Дикий. Деревце Рис. А. 8. К. Бруєвич. Сад Рис. А. 9. В. Єрко. Дон Кіхот Додаток Б Тематичний план гуртка «Юний графік»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболіна Т. Г. Естетичне виховання в школі. / Т.Г.Аболіна. — К., 1987. — 48 с.

2. Александрович В. С. Графіка. / В. С. Александрович. // Історія української культури другої половини XVII — XVIII століття — К., 2003. — С.910−924.

3. Александрович В. С. Книжкова гравюра / В. С. Александрович. //Історія української культури. В 5 т. — Т. 2. — 412 с.

4. Беда Г. В. Основы изобразительной грамоты. / Г. В. Беда. — М. «Просвещение», 1981. — 112 с.

5. Белан Г. В. Основы изобразительной грамоты. / Г. В. Белан. — М., 1981. — 239с.

6. Білецький П. О. Михайло Дерегус: альбом: живопис, графіка. / П.О.Білецький. — К: Мистецтво, 1987. — 136 с.

7. В’юник А.О. Українська графіка XI — початок XX століття — / А.О. В’юник. — К.: Мистецтво, 1994 — 328с.

8. Владич Л. Мовою графіки. Огляди, статті. / Л.Владич. — К.: Мистецтво, 1967.

9. Гервас О. Графічна підготовка учнів середніх з/о шкіл засобами дизайну. / О.Гервас. // Мистецтво та освіта. — 2000. — № 3. — С.17−18

10. Графіка як вид образотворчого мистецтва // Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник. — Львів, 1994. — 112 с.

11. Гусак Л.І. Стежкою сподівань: графіка, живопис. / Л.І.Гусак. — Полтава: Криниця, 1997. — 52 с.

12. Искусство сегодня: живопись, графика. Каталог / Союз художников Украины: галерея «Мистецтво». — П., 1991, — 96 с.

13. Кардашов В. М. Теорія і методика викладання образотворчого мистецтва: Навчальний посібник / В. М. Кардашов.- К., 2007. — 296 с.

14. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах // Збірник документів, що регламентують роботу закладів освіти України. — Кіровоград 2004. — С. 134−140.

15. Котляр В. П. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / В. П. Котляр. — К.: Кондор, 2006. — 200 с.

16. Крип’якевич І. Причинки до словника українських граверів // Бібліол. вісті. / І.Крип'якевич. — 1996. — № 4. — с.11−13

17. Кульчицька О. Графіка. / О. Кульчицька. — К.: Мистецтво, 1954. — 64 с.

18. Лагутенко Д. Українська книжкова графіка першої третини ХХ ст. у загальноєвропейському художньому контексті / Д. Лагутенко. // Діалог культур. — Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наукових праць. — Львів: 1998. — Вип. 3. — с. 322 — 329

19. Максимов Ю. В. Уроки графики. / Ю. В. Максимов // Максимов Ю. В. Родник творчества. — М., 1988. — С.46−60

20. Назаревская Г. А. Методика указания по рисованию и живописи. / Г. А. НазаревскаяМ. — 1941. — 28с.

21. Програми для з/о навчальних закладів. Образотворче мистецтво. 5−7кл. — К., — 2001. — 221с.

22. Ростовцев Н. Н. Методика викладання зображувального мистецтва в школі. / Н. Н. Ростовцева. — М, Просвещение, 1980. — 212 с.

23. Рудницька О. П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навчальний посібник. / О. П. Рудницька. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2005. — 360 с.

24. Сидоров А. А. Древнерусская книжная гравюра. — М.: АК Наук ССР, 1951. — 392с

25. Січинський В. Історія українського граверства XVI — XVIII століття. / В. Січинський. — Львів: Новий Світ, 2007. — 96 с.

26. Смирнов Г. Б. Рисунок и живопись. / Г. Б. Смирнов. — М.: «Просвещение», 1975. — 39с.

27. Соронович О. Програма з образотворчого мистецтва (5−7кл.). // та освіта. — 1996. — № 1. — С.18−24

28. Таинственный мир графики // Искусство в школе. — 2004. — № 2. — С.61 — 71.

29. Шевченко А. Графіка. Цикл уроків. / А.Шевченко. // Мистецтво та освіта. — 2002. — № 3. — С.22−33.

30. Яртись А. В. Історія книжкової графіки в Україні / А. В Яртись // Українська культура: історія і сучасність. Навчальний посібник. — Львів: Новий Світ, 1994. — с. 214 — 223

31. http://pedcollege.kiev.ua/44q-/544−2011;10−06−11−59−05.html

32. http://pedcollege.kiev.ua/44q-/426-m-m-m-m.html

33. http://www.twirpx.com/files/pedagogics/methodics/izo/

34. http://www.minina.com.ua/events/metodikavikladannaomkursova

35. http://xreferat.ru/71/6799−1-metodika-formuvannya-navichok-zobrazhennya-formi-u-proces-graf-chno-d-yal-nost-molodshih-shkolyar-v.html