Погляди на гуманізм в педагогічній творчості В.О. Сухомлинського

Ще за життя Василя Олександровича Сухомлинського називали історичною постаттю, класиком педагогіки, а його ім'я ставили в один ряд з іменами К. Д. Ушинського і А. С. Макаренка. Сьогодні ж варто говорити про школу Сухомлинського як про систему його гуманістичних поглядів, які вже, справді, стали органічною складовою розвитку сучасної освіти і педагогічної науки в Україні, складовою успішного реформування й модернізації школи. І цей вплив ідей павлиського вченого набуває все ваговитішого поширення й застосування.

Життєвий і творчий шлях В. О. Сухомлинського є однією з найяскравіших сторінок у загальнолюдській книзі світочів гуманістичної педагогіки. «Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей», — стверджував учений. Усього себе він віддавав дітям, школі. Справі навчання, освіти, виховання, гармонійного розвитку гуманної особистості Василь Олександрович присвятив свою титанічну працю, сумлінні турботи та інтелектуальну енергію.

У непросту епоху жив і творив В. О. Сухомлинський. Так, він був сином свого часу, але доба та, на жаль, не завжди і не в усьому виявилася спроможною піднятися до розуміння й осягнення істинного сенсу сповідуваних ним ідеалів.

В. О. Сухомлинський створив психолого-педагогічну систему, в якій усе обертається навколо дитини-людини, як Земля навколо Сонця. Це надзвичайно потужна й напрочуд гуманістична педагогіка, побудована на утвердженні «тієї найпростішої і наймудрішої істини, що виховання людини — це передусім виховання гармонії розуму і серця, де серцю належить найніжніша, найтонша мелодія» [26; 11].

Гуманізм навчання й виховання В. О. Сухомлинськии вбачав в особистісній орієнтації і зверненості педагогічних процесів до дитини, у створенні оптимальних умов для розвитку творчої індивідуальності кожного, у ставленні до учня як до мети, а не до засобу, в подоланні всіх видів відчуження, у відсутності зневаги до відмінностей у психофізіологічних можливостях школярів. Парадоксальним сьогодні видається той факт, що саме доброту, увагу, любов до дитини опоненти Василя Олександровича намагалися видавати за «абстрактний гуманізм», «проповідь всепрощення». Тож голові редакційної колегії з видання вибраних творів В. О. Сухомлинського і авторові грунтовної вступної статті про нього О. Г. Дзеверіну навіть після смерті видатного гуманіста довелося по-своєрідному захищати його перед офіційними радянськими органами. «Інша річ, — писав Олександр Григорович, — що В. О. Сухомлинський у деяких своїх творах не завжди до слів „людяність“, „доброта“, „чуйність“ додавав „наша“, „пролетарська“, „комуністична“. Але він, по-перше, вважав, що це само собою зрозуміло, а по-друге, говорив у цих творах про гуманність переважно у зв’язку з вихованням азбучної моральної культури, тобто виховання у дусі тих простих норм поведінки, які вироблені народними масами протягом тисячоліть і увійшли в комуністичну мораль». Та, звісно ж, Василь Олександрович виходив з того, що добро є добром, а людяність залишається людяністю в шкалі морально-етичних, естетичних цінностей будь-якого народу, незалежно від соціального, політичного становища, національності, раси чи віросповідування[4;36].