Традицiї та новаторство драматургiї Марка Кропивницького (за п «єсами» Дай серцю волю, заведе в неволю «, » Доки сонце зiйде, роса очi виїсть «, » Глитай, або ж Павук`)

Традицiї та новаторство драматургiї Марка Кропивницького (за п'єсами «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зiйде, роса очi виїсть», «Глитай, або ж Павук»).

Марко Кропивницький увiйшов в iсторiю українського мистецтва як великий актор i талановитий режисер, драматург, автор популярних пiсень. Вiн сам при нагодi створював декорацiї до спектаклiв, захоплюючись живописом. Та особливо глибоко розкрився його талант у драматургiї. Вiн автор десяткiв п'єс. Iнколи вони писалися поспiхом, гарячково, щоб задовольнити репертуарний голод, i тому часто пiсля прем'єри драматург знову правив, змiнював, викреслював. Але, незважаючи на це, i сьогоднi його п'єси становлять окрасу репертуарiв багатьох театрiв.

Найвиразнiшою ознакою його драм було гармонiйне поєднання української етнографiї з актуальними проблемами суспiльного життя, де виразно розкривалося тяжке i водночас високодуховне народне життя.

П'єса М. Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю» зна-йомить нас з гуртом сiльської молодi середини XIX столiття. Її дуже цiкаво читати, бо весь час напрошуються паралелi iз сучасною дiйснiстющось сьогоднi здається наївним, до чогось хочеться уважно прислухатися. Наприклад: «Будемо ж гуляти чесно, тихо та смирно, як слiд чесному та поважному парубоцтву, так, як гуляли нашi дiди й батьки… Хазяйку на вечорницях поважать i шанувати, як матiр, з дiвчатами поводитись з повагоюта не забувати, братця, що чесна дiвчина — то є краса i честь усього села» .

Упродовж усiєї п'єси Кропивницький доводить, що найголовнiше — це вiрнiсть своїм моральним законам. Їх дотримувалися нашi прадiди довгi столiття, i до них нам треба повертатися.

Мотиви кохання панича з селянською дiвчиною, яке закiнчується для неї трагiчно, ми знаходимо у п'єсi Кропивницького «Доки сонце зiйде, роса очi виїсть». Вона читається на одному подиху, бо сповнена динамiчностi у розвитку подiй, характери героїв виписанi дуже колоритно, життєво.

П'єса схожа зовнi на мелодраму — такою її роблять перебiльшенi пристрастi, драматичнi ефекти пiд час зображення перешкод на шляху до щасливого життя Оксани й Бориса. I селянська дочка Оксана, що прагне навчитися грамоти, i Горнов, новий тип iнтелiгента, якому близькi народницькi iдеї, i пристосуванець та перевертень Гордiй Поваренко — всi вони реалiстично змальованi на тлi сiльського життя та стосункiв бiдноти з багачами.

Марко Кропивницький розкривається перед нами як глибокий психолог у соцiально-побутовiй драмi «Глитай, або ж Павук». Вiн дуже виразно змалював сiльського лихваря, що дає пiдстави назвати цю соцiальну п'єсу найвищим досягненням драматургiчної спадщини митця. У нiй вiдтворено одну з типових жахливих трагедiй дожовтневої дiйсностi — загибель молодої жiнки через пiдступнiсть представникiв панiвного класу. Спершу менi здалося, що Кропивницький вдався до показу традицiйного любовного «трикутника», та заглибившись у текст, я зрозумiв, що, хоч iнтимнi й темi й вiдведено багато мiсця, та вона вiдiграє лише допомiжну роль. Головне — розкриття психологiї новоявленого експлуатато ра як уособлення темної сили на селi: «На що ж i грошi тобi, на бiсового батька вони, коли на них не можна купити увесь свiт?» Укiнцi п'єси гине Олена, чиї думки i мрiї про щасливе життя розбиваються об мур соцiальної несправедливостiБичка вбиває Андрiй, який бере цей грiх на душу, аби покарати за пiдлiсть хижака — лицемiра. Та ще довго у моїй душi залишається почуття огиди i презирства до Бичка, що є «павук, одне слово — павук». Жаль страдницю Олену й працьовитого Андрiя, яких спiткало тяжке випробування.

Мабуть, у тому i полягає неперевершений талант М. Кропивницького, що його п'єси пiсля прочитання ще довго бентежать душу, примушують замислитись над дiйснiстю, над нормами моралi й особистим життям.