Технологія вирощування пшениці озимої м"якої в умовах дослідного поля Дніпропетровського державного агарного університету

Зміст Реферат Вступ

1. Народногосподарське значення м’якої озимої пшениці

2. Біологічні особливості м’якої озимої пшениці

3. Умови вирощування культури

3.1 Агрономічний аналіз погодних умов

3.2 Ґрунтові умови господарства

3.3 Структура посівних площ та система сівозмін господарства

3.4 Екологічний стан

4. Технологія вирощування м’якої озимої пшениці

4.1 Розрахунок величини врожайності культури

4.2 Розрахунок норми висіву насіння

4.3 Розміщення пшениці озимої м’якої в сівозміні

4.4 Система обробітку ґрунту в сівозміні

4.5 Система добрив. Розрахунки доз добрив на запланований врожай

4.6 Характеристика рекомендованих до посіву сортів пшениці озимої м’якої

4.7 Підготовка насіння до сівби, строки, способи сівби, глибина загортання насіння

4.8 Догляд за посівами. Заходи боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами

4.9 Збирання і облік урожаю

4.10 Первинна обробка і зберігання м’якої озимої пшениці

4.11 Операційна технологія вирощування м’якої озимої пшениці

5. Економічна ефективність вирощування м’якої озимої пшениці

6. Охорона праці

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Реферат

Дипломна робота написана на тему: «Технологія вирощування пшениці озимої м’якої в умовах дослідного поля Дніпропетровського державного агарного університету».

Об'єктом вивчення була існуюча технологія вирощування озимої м’якої пшениці Комерційна. Мета роботи: розроблення нової удосконаленої технології з впровадженням сорту Співанка, яка забезпечить приріст врожаю та збільшення економічної ефективності вирощування культури.

Дипломна робота написана на 60 сторінках друкованого тексту, містить 12 таблиць.

В ході роботи були використані аналітичний та розрахунковий методи.

Зроблена оцінка господарської та економічної ефективності вирощування пшениці озимої м’якої. Після розробки нової технології та порівняння результатів рентабельності вирощування культури за старої та нової технології, зроблені рекомендації виробництву, щодо удосконалення агротехнічних заходів та впровадження нових високоврожайних сортів.

Ключові слова дипломної роботи:

культура, сорт, врожай, технологія, обробіток, рентабельність

Вступ

Потреба країни в зерні щорічно зростає. Займаючи друге місце в світі за площею ріллі та зернових культур в розрахунку на одну душу населення, країна відчуває гострий дефіцит в даному продукті, оскільки поряд з позитивними факторами при його виробництві мають місце і втрати при його збиранні, транспортуванні, переробці та зберіганні. Тому основним шляхом збільшення валового виробництва зерна є підвищення урожайності, яке можливо досягти тільки при впровадженні інтенсивних технологій.

Пшениця — в основному степова культура, невипадково понад половину валового збору зерна виробляють у зоні степу України. Основними хліборобними областями є Одеська, Херсонська, Дніпропетровська та Запорізька. При всіх природних і економічних складнощах протягом останніх років виробництво зерна на одного жителя України в середньому становило 761 кг, що належить до кращих світових показників, у тому числі й ряду країн Європи. Україна має можливість поступово нарощувати експорт зерна, якщо вирішимо проблеми вирощування зерна кращої якості, надійного зберігання і високоякісної його переробки, ощадливого і раціонального використання, то і при таких обсягах його виробництва Україна впевненіше входитиме на світовий ринок.

Розширення виробництва зерна високої якості гарантує повне забезпечення населення країни продуктами харчування, створення вагомого експортного потенціалу сільськогосподарської продукції, економічну стабільність і незалежність держави.

Переваги у розвитку виробництва зерна озимої пшениці перед іншими зерновими зумовлюється рядом факторів. Нині пшениця забезпечує продуктами харчування дві третини людства. У пшениці досягнуто найкращого поєднання вмісту білків і вуглеводів.

Рівень розвитку зернового господарства є одним з найважливіших показників, що визначає стан усіх галузей агропромислового комплексу та рівень народного добробуту. Від обсягу виробництва залежить, чи буде забезпечене населення основними продуктами харчування, промисловість — сировиною, чи матиме держава необхідні для неї матеріальні та сировинні ресурси.

Завдяки своїм унікальним біологічним властивостям зернові культури накопичують велику кількість висококалорійних органічних сполук — білків, вуглеводів, жирів, макро — та мікроелементів. Здатність зерна зберігати протягом тривалого часу свої поживні властивості, при різних технологічних обробках набувати добрих смакових якостей роблять його унікальною сировиною для виробництва високоякісних продуктів харчування та повноцінних кормів. Для харчових галузей потрібне зерно твердих і сильних пшениць з підвищеним вмістом клейковини, у зв’язку з цим зусилля агропромислового підкомплексу, що займається виробництвом продовольчого зерна, спрямовані на поліпшення його якісних показників. Цього можна досягти за рахунок збільшення виробництва зерна твердих і сильних пшениць з підвищеним вмістом білка.

Зерно, як цінний і незамінний продукт харчування, становить основу продовольчого фонду, воно необхідне для задоволення потреб тваринництва в концентрованих кормах, галузі переробної промисловості - в сировині.

Найпоширенішою із зернових культур в Україні є озима пшениця, посіви якої займають 6,3−7,5 млн. га, причому близько 90% площ її посіву зосереджено в степовій та лісостеповій зонах.

Розвиток зернового господарства повинен відбуватися не тільки за рахунок впровадження «Національної програми розвитку агропромислового виробництва», але і за рахунок підвищення його економічної ефективності, що є необхідною умовою не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства, тому актуальність даної випускної роботи не викликає сумніву.

1. Народногосподарське значення озимої пшениці

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення озимої пшениці — забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових я культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м’якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13−15%. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70% крохмалю, вітаміни В-І, В2 РР, Е та провітаміни A, D, до 2% зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти — лізин, триптофан, — валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізбдейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50% загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14% ми використовуємо його лише 7%. Тому так важливо вирощувати високобілкову пшеницю. 400 — 500 г пшеничного хліба та хлібобулочних її виробів покриває близько третини «сіх потреб людини в їжі, половину потребу вуглеводах, третину (40%)% у повноцінних білках, 50 — 60% —у вітамінах групи В, 80%-у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40% — у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у передньому 1: 6 — 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю — в 1 кг його міститься 2000;2500 ккал, що свідчить про його високу поживність і як надійне джерело енергії.

Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м’якої пшениці. За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифікацією належать до вищого, першого та другого класів, містить відповідно 36, 32 і не менше 28% сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність — не нижче 60%, а хлібопекарська сила борошна становить 280 і більше одиниць альвеографа. (о. а.).

Хліб з борошна сильних пшениць є не тільки джерелом харчування, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси травлення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування.

Сильні пшениці належать-до поліпшувачів слабких пшениць. Борошно сильних пшениць при домішуванні (25—30%) до борошна слабких пшениць поліпшує його хлібопекарські властивості, завдяки чому хліб випікається високооб'ємним, пористим і якісним.

За високу якість зерна вирощування сильних пшениць стимулюється державою.

У виробництві досить поширена також група цінних пшениць, які за класифікаційною якістю належать до 3-го класу, їх зерно містить від 23 до 28% сирої клейковини другої групи, а сила борошна нижче 280 о. а. (до 200 о. а.). З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але воно не здатне поліпшувати борошно слабких пшениць.

Пшениці із вмістом у зерні менше 23% (до 18%) клейковини належать до 4-го класу і є найменш якісними за хлібопекарськими показниками, їх віднесено до слабких пшениць.

Сорти пшениці 5-го класу з вмістом у зерні сирої клейковини менше 18% вирощують на корм худобі.

Зерно м’якої м’якозерної пшениці з низьким вмістом білка (9−11%) і підвищеним — крохмалю використовується в кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення тортів. Правда, в Україні цих сортів ще недостатньо.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порівняно з м’якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16−18%). Проте вони утворюють коротку й-тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хлібі з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє. Борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості, їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна-крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14%) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою. Тваринництво при цьому забезпечується вітамінними зеленими кормами рано навесні слід за житом. Для годівлі тварин певне і значення має солома, 100 кг я: к6ї прирівнюється до 20—22 корм; од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 перетравного протеїну.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

Пшениця — одна з найдавніших і розповсюджених культур на земній культур вона була відома вже приблизно 6.5 тис. років до н. е. народам Іраку, близько 6 тис. років-землеробам Єгипту (за деякими даними навіть 10 тис. років), близько 5 тис. років — Китаю. На території СНД, зокрема сучасних України, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Середньоазіатських республік, її почали вирощувати у 4- З тисячоліттях до н.е.

Місцем походження пшениці «більшість дослідників вважають степовій напівпустельні райони Ази (Іран, Ірак, Закавказзя). З Азії пшениця приблизно 5—4 тис. років тому потрапила в Європу, Польшу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію. У південній Африці, Америці, Австралії вона з’явилася лише у XVI-XVIII ст. Тепер озима пшениця є основною продовольчою культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії. В СНД (Росії, Казахстані) та Канаді переважають посіви ярої пшениці, в Україні - озимої.

Загальна посівна площа озимої пшениці у світі становить тепер близько 240 млн. га, валові збори зерна сягають 560 млн. т (1993 p.).

В СНД посіви озимої пшениці поширені на великій території-від 65° північної широти (Архангельська область) до 36° північної широти (Південь Туркменії), проте основні їх масиви зосереджені в районах з відносно теплою зимою — в Україні, на Північному Кавказі, в Центральночорноземній зоні Росії та Молдові.

В СНД озиму пшеницю висівають у деякі роки на площі близько 21 млн. га (1990 p.), в Україні — до 7,6 млн. га (1990 р.). В Україні до 90% площ її зосереджено у районах Степу (55%) та Лісостепу (35%) і лише близько 10% — на Поліссі та в Закарпатті.

Завдяки широкому впровадженню у виробництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці за останні роки значно зросла її середня врожайність. У 1990 р. вона досягла в СНД 34,1 ц/га, в Україні — 40,2 ц/га. Досвід кращих господарств свідчить, що сучасна інтенсивна технологія здатна забезпечити подальше значне зростання урожайності озимої пшениці на всіх площах посіву.

2. Біологічні особливості культури

Відношення до вологи

Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай її спостерігається при весняних запасах вологи у метровому шарі ґрунту до 200 мм, а на період колосіння — не менше 80−100 мм при постійній вологості ґрунту 70−80% НВ. Вологість, більша за 80% НВ, несприятлива для пшениці, бо погіршується газообмін кореневої системи через нестачу повітря в ґрунті.

Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400−500, у сприятливі за вологою роки він знижується до 300, у посушливі підвищується до 600—700. Особливо високим він буває у період сходи — початок кущення (800−1000), найменшим — наприкінці вегетації (150−200). Більш економно витрачають вологу рослини, достатньо забезпечені поживними речовинами.

Протягом вегетації пшениця поглинає вологу нерівномірно. Найбільше вона потрібна рослинам у період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте і в неї формуються колоски, квітки Нестача вологи в цей час зумовлює значне зниження врожаю внаслідок меншої кількості зерен у колосі та меншої маси 1000 зерен.

Тому нагромадження і збереження ґрунтової вологи для пшениці, особливо в Степу, є одним з важливих факторів її високої продуктивності.

Відношення до тепла

Озима пшениця належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1−2°С, проте за такої температури сходи з’являються із запізненням і недружно. Найбільш інтенсивно ґрунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12—20°С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з’являються вже на 5—6-й день. Більш висока температура (понад 25°С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 40 °C, коли відносна вологість повітря сягає 30% і нижче, насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14—17°С. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15−18°С морозу. Найвищою холодостійкістю озима пшениця відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захисних речовин-цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10 °C. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли вдень повітря прогрівається до 8−12°С, а вночі, навпаки, знижується до мінус 8−10°С.

Високою морозоі зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2−4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33−35% цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45—50 днів з сумою температур близько 520−670°С. Перерослі рослини, які утворили восени 5—6 пагонів, втрачають стійкість проти низьких температур, часто гинуть або сильно зріджуються, і площі доводиться пересівати або підсівати інші культури.

Озима пшениця добре витримує високі температури влітку. Короткочасні суховії з підвищенням температури до 35—40°С не завдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16—20°С із зниженням у період кущення до 10−12°С та підвищенням при трубкуванні до 20−22°С, цвітінні і наливанні зерна — до 25-ЗО°С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20 °C.

Відношення до ґрунтів

Коренева система озимої пшениці на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 м; тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6−7,5).

Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об'ємна маса яких становить 1,1−1,25 г/см³. При об'ємній масі 1,35- 1,4 г/см³ ріст коріння пригнічується, а якщо вона перевищує 1,6 г/см³, корені не проникають у ґрунт або проникають лише по червоточина та щілинах.

Найвища урожайність її спостерігається при впрошуванні на чорноземних ґрунтах, -на півдні — також на каштанових і темно-каштанових. Малопридатними (особливо для сортів твердої пшениці) є кислі підзолисті та солонцюваті ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочування, торфовища. Проте за відповідної технології і на таких ґрунтах можна вирощувати до 40 ц/га і більше зерна пшениці.

Потреба рослин у поживних речовинах і особливості живлення

За виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту азоту 3,75, фосфору — 1,3, калію — 2,3 кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці е фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку — для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

Озима пшениця в період вегетації рослин на створення врожаю витрачає велику кількість поживних речовин. Чим вище врожай пшениці, тим, як правило, вона більше споживає з грунту азоту, фосфору, калію й інших елементів живлення.

На утворення 1 ц зерна з відповідною кількістю соломи і полови озима пшениця в основних районах її оброблення (на чорноземах) виносить із грунту в середньому: азота- 3−3,5 кг, фосфора- 1−1,3 кг і калія- 2−3 кг. У дійсності для формування врожаю озима пшениця (як і інші культури) витрачає поживних речовин значно більше, тому що вони в період дозрівання культури з надземної частини пересуваються в корені, деяка їхня кількість залишається в листах, що відмирають, і паростках.

Найбільша кількість азоту і фосфору з неудобреного грунту поглинається озимою пшеницею в період між кущінням і молочним станом зернівки.

Знаючи потреби озимої пшениці в поживних речовинах у різні фази її росту і розвитку, можна більш правильно підійти до застосування добрив у залежності від біологічних особливостей рослин.

Фази розвитку і критичні періоди в житті рослин

Нормальний життєвий цикл озимих культур, як усіх вищих рослин, складається з ряду періодів, що характеризуються якісними змінами біохімічних реакцій, фізіологічних функцій і органовідбудовувальна процесів. У розвитку рослин можна виділити два основних періоди: формування вегетативних органів-коренів, стеблів, листів; утворення генеративних органів-суцвіть, квіток, і органів розмноження-плодів і насіня. Органогенез-формування органів рослин у їх ембріональному зародковому стані.

Фенофази-зовнішні морфологічні зміни органів рослин, що сформувалися.

Стадії розвитку-якісно переломні етапи в ході розвитку організму.

1. Етап органогенезупроростання насіння, сходи, диференціація і ріст зародкових органів. У основи конуса наростання з’являються зародкові листи.

У природних умовах найбільше дружне і повне проростання насіння і поява сходів озимої пшениці спостерігаються, коли вологість грунту знаходиться на рівні 60−70% повної польовий вологоємності, а температура повітря утримується на рівні 14−18. При цьому тривалість періоду сівба-сходи складає 6−8 днів, а польова схожість насіння досягає максимального розміру. У фазі першого листа-початку сходів розвивається головний паросток і закладаються бруньки бічних паростків у пазухах зародкових листів. При прорості насіння рушає в ріст головний зародковий корінець. Озима пшениця частіше усього має три зародкових корені. Вчасно появи сходів зародкові корені досягають у довжину 13−14 см. У цей період визначається початкова густота рослин.

II Етап (третій лист, початок кущіння)-формування вегетативної сфери (вузлів і междоузлий стебла, зародкових листів). З бруньок розвиваються пагони. Йде розвиток вузлових (вторинних) коренів. Добовий приріст кореневої системи досягає 1,5- 1,7 см.

Озимі зернові культури в оптимальних умовах кустяться переважно восени. Тільки 20−25% паростків утвориться навесні.

Тривалість фази 35−40 днів.

Найбільше зимостійкі і продуктивні рослини пшениці, у яких до настання зими утвориться 3- 4 паростка не більш. Для цього необхідно 50- 60 днів при сумі активних температур 520−670 С.

III етап (фаза кущіння). Відбувається витягування і сегментація конуса нарощування зачаточної осі колоса. Йде кущіння: в озимої пшениці восени і навесні.

З початком кущіння утворяться вторинні (узлові) корені. Якщо рослина залишається без вторинних коренів, то врожайність зменшується на 30−40% можливого розміру. На цьому етапі рослини інтенсивно споживають поживні речовини з грунту.

IV етап (початок фази виходу в трубку) практично визначають, прощупуючи перший стеблевой вузол, що знаходиться на висоті 2−3 см від поверхні грунту.

Це критичний період для озимих по забеспеченності вологою і живленням, оскільки в цей час формуються колосові бугорки, від чого залежить кількість колосків у колосі.

Ростуть нижні міжвузля, добовий приріст коренів збільшується до 2,5−3 см. Ріст коренів у довжину продовжує випереджати ріст надземних органів.

Підживлення забезпечує виживання колосонісних одночасно розвинених стеблів.

V етап (фаза виходу в трубку) характеризується початком утворення і диференціації квіток, йде закладання тичинок, маточок і покривних органів квітки. Фенологічною ознакою є поява другого стеблевого вузла.

На цьому етапі остаточно визначається потенційно можлива для сорту кількість квіток у колосках. Продовжується стеблування.

VI етапформування пилкових мішків і зав’язі маточки. Відбувається ріст тичинок, маточки і покривних органів квітки. Посилено ростуть середні межвузля. Останній лист згорнутий у трубку, колос у піхві листа набубнявівший.

VII етапзавершення процесу формування пилку. Посилюється ріст тичинкових ниток, на рильце витягаються волоски. Починається інтенсивний ріст верхніх міжвузлів.

На цьому етапі визначається ступінь шпаруватості колосу. Чим нижче інтенсивність освітлення, тим більше пухким буде колос. Пряме сонячне освітлення, висока температура, сухість грунту і повітря призводять до формування щільного колоса. IV-VII етапи органогенезу відповідають фазі виходу в трубку.

VIII етап (фаза колосіння). Дозрівання пилкових зерен і зародкового мішка. Завершується формування всіх органів колоса. Всі колоси вийшли з пазух листа. Посилено росте самий довгий міжвузел.

На VIII етапі своєчасна азотна підгодівля забезпечує формування крупного зерна високої якості.

IX етап (фаза цвітіння)-цвітіння, запилення і запліднення.

Цвітіння при сприятливих погодних умовах наступає через 6−7 днів після колосіння. Припиняється наростання надземної маси.

Етап поділяє життя рослини на два періоди-вегетативний і репродуктивний.

Х етапформуються зернівки. До кінця періоду в нормальних умовах зернівки досягають типових для кожного сорту форм і розмірів за довжиною. Ріст міжвузлів стебла припиняється.

XI етап-фаза молочного стану-накопичення поживних речовин у зернівках; відбувається їх ріст у товщину і ширину. Вміст зерна має консистенцію рясного клейкого молока.

XII етап (фаза воскової і повної спілості) — накопичені в зернах поживні речовини перетворюються в запасні, ріст зернівок припиняється.

Зерно твердіє, має воскообразну консистенцію, посилюються процеси синтезу. Потім зерно висихає, уміст води зменшується до 14−18%, наступає період фізіологічного спочинку.

3. Умови вирощування культури

Культура — озима пшениця вирощується в умовах навчально-дослідного господарства «Самарський» в с. Олександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області і є власністю Дніпропетровського державного аграрного університету. Склад земельних угідь господарства представлений в таблиці 1.

Таблиця 1

Склад земельних угідь

Господарство спеціалізується на вирощуванні ярих та озимих зернових, соняшнику та кукурудзи

3.1 Агрономічний аналіз погодних умов

Степ — найбільша за територією зона України. Вона охоплює 41,5% площі землі, 45,5% площі с.-г. угідь і 46,5% або понад 16 млн. га ріллі.

За зволоженням території, ґрунтовим покривом та тепловим режимом Степ поділяється на дві підзони — північну і південну. Межею між ними є лінія переходу чорноземів звичайних у південні.

До північної підзони Степу входять Дніпропетровська, частина Луганської та Донецької областей, південні і північно-східні райони Кіровоградської, Полтавської та Харківської областей, північні райони Миколаївської, Херсонської і Запорізької областей. Найпоширеніші ґрунти підзони чорноземи звичайні. Це малогумусні (3−5% гумусу) і середньогумусні (5−7% гумусу) ґрунти. [16]

За рік у підзоні випадає близько 425−450 мм опадів. Січневі середньомісячні температури коливаються в межах 4−8⁰С нижче нуля, а липневі від 21 до 23⁰С тепло. Вегетаційний період триває 200−230 днів. У північному Степу ґрунтово-кліматичні умови сприяють вирощуванню високих врожаїв зернових культур, соняшнику, конопель, баштанних, овочевих і ефіроолійних культур. Серед умов, шкідливих для успішного ведення землеробства, є періодичні засухи, суховії, вітрова ерозія, нестійкий сніговий покрив і температури під час зимівлі озимих культур. [17]

До південної підзони Степу входять південні і південно-західні райони Одеської області, південні райони Миколаївської і Запорізької, центральні та південні райони Херсонської і північні райони Кримської областей. У ґрунтовому покриві найпоширеніші чорноземи південні, темнокаштанові і каштанові ґрунти. З них майже 3 млн. га серед орних земель займають чорноземи південні, що характеризуються неглибоким профілем, карбонатністю, важко суглинистим і глинистим гранулометричним складом, невисоким (2,5−4%) вмістом гумусу, солонцюватістю. Середньорічні температури повітря становить 9−11⁰С, а кількість опадів — 380−500 мм. [22]

Південна зона, особливо її східні райони, характеризуються пиловими бурями, які часто бувають у Херсонській, Миколаївській, Дніпропетровській і Запорізьких областях. По відношенню до агрокліматичного районування територія землекористування господарства розташована в Центральному помірно-посушливому відносно теплому агрокліматичному районі. Дніпропетровська область знаходиться в південно-східній частині України в басейні середньої і нижньої течії р. Дніпро. ЇЇ протяжність з півночі на південь майже 200 км, з заходу на схід — 300 км. Ріка Дніпро поділяє територію області на дві майже рівні частини. Загальна площа області 36,2 тис. км², або 5,29% території України. Рельєф території області рівний, дуже розчленований долинами р. Дніпро і його притоків, ярами і балками. Домінуючі ґрунтові породи на водорозділах — леси. Вони підстилаються червоно-буримиглинами, пліоценовими вапняками, гранітами, мігматитами, пісками та іншими породами. [22]

Дослідне поле заходиться в центральній помірно-засушливій зоні Степу України в районі розміщення господарства клімат різкоконтинентальний з жарким літом і відносно холодною зимою. Багаторічна та середньомісячна температура повітря та кількість опадів за даними Дніпропетровської метеостанції представлені в таблицях 2 і 3.

Таблиця 2

Середньомісячні і багаторічні температури повітря°С за даними Дніпропетровської метеостанції

Таблиця 3

Сума атмосферних опадів і розподілення по місяцям за даними Дніпропетровської метеостанції

Багаторічна та середньомісячна температура повітря та кількість опадів за даними Дніпропетровської метеостанції

Максимальні температури в липні-серпні інколи досягають 38−40⁰С. Середньомісячна температура ґрунту на глибині кущіння: січень — 13,7⁰С, лютий — 16,3⁰С, березень — 5,4⁰С.

Самий холодний місяць року — січень, самий жаркий — липень. Середня багаторічна температура в січні -3 ⁰С; в липні +23,3⁰С. Середньорічна кількість опадів в 2008 році склала 501 мм. Основна частина їх випадає в теплий період року. Величина гідрологічного забезпечення відповідає зоні помірного клімату. Гідротермічний коефіцієнт 0,8 — 0,9. Протяжність вегетаційного періоду 165 — 170 днів. Останні весняні заморозки закінчуються в третій декаді квітня, а починаються в першій декаді жовтня. Протяжність безморозного періоду 150 — 186 днів. В літній період переважають південно-східні сухі вітри, які приносять шкоду сільському господарству.

3.2 Ґрунтові умови господарства

Чорноземні ґрунти поширені в межах Лісостепу та Степу, які через свою рівнинність утворюють єдиний широтно-зональний спектр ґрунтових типів помірного слабкоаридного грунтово-біокліматичного поясу.

Гранулометричний склад чорноземів різноманітний. Проте найсуттєвішою особливістю чорноземів є незмінність гранулометрії в процесі типового чорноземоутворювання.

Хімічний склад чорноземів чітко відокремлює їх серед інших ґрунтових типів завдяки насиченості гумусом, біофільними елементами, профільній одноманітності валового складу.

Еколого-генетичну сутність чорноземів характеризують їх фізичні властивості, які дають винятково високі агроекологічні ознаки. Це пов’язано з водостійкою грудочкувато-зернистою структурою Н-горизонту, завдяки якій чорноземи мають оптимальні параметри пухкості, шпаруватості, вологомісткості, водопроникності.

Тепловий режим чорноземів зумовлений передусім їх темним забарвленням. Завдяки цьому чорноземи чудово вбирають променисту енергію Сонця і тривалий час зберігають увібране тепло.

— Водний режим чорноземів найчастіше лімітує можливість отримання високих врожаїв с.-г. культур, оскільки чорноземна зона є зоною недостатнього зволоження.

Поживний режим чорноземів тісно пов’язаний зі значними валовими запасами біогенних елементів. Велику роль тут відіграє вміст гумусу та його розподіл по профілю. Гумус забезпечує багатство чорноземів азотом, фосфором та іншими поживними елементами.

Ґрунти господарства відрізняються низьким рівнем гумусу. Водно — фізичні константи для ґрунтів господарства: максимальна гігроскопічність -7,4%, вологість стійкого в’янення -99%, структурність ґрунту — дрібногрудочкувата, рівноважна величина об'ємної маси орного шару ґрунту — 1,23 г/см³. Характеристика ґрунтів господарства зазначена в таблиці 4.

Таблиця 4

Агрохімічна характеристика основних типів ґрунтів навчально-дослідного поля ДДАУ

В цілому ґрунти навчально-дослідного поля мають добру забезпеченість поживними речовинами. Але для підвищення рівня врожайності і для покращення умов проростання рослин вносять органічні і мінеральні добрива, також ведеться боротьба з бур’янами, в основному за допомогою хімічний засобів.

3.3 Структура посівних площ та система сівозмін

Основою високих врожаїв є вирощування культур у сівозміні.

Сівозміна — науково обґрунтоване щорічне або періодичне чергування с.-г. культур і парів у часі і на території, або тільки у часі. Кожна сівозміна складається з ланок. Ланка — це частина сівозміни, яка складається з 2−3 культур та чорного пару. Підбирають найбільш сприятливі поєднання культур та їх попередників для умов господарства.

Структура посівних площ у господарстві наведена в таблиці 5.

Таблиця 5

Структура посівних площ та співвідношення земельних угідь у господарстві, 2009 рік

Основою сівозміни є раціональна структура посівних площ при встановленні якої потрібно виходити з конкретних економічних і природних умов. Лише досконала структура посівних площ у поєднанні з відповідною системою удобрення, обробітку та інших заходів може забезпечити ефективне використання землі в господарстві.

Система сівозмін в господарстві та стан їх освоєння представлені в таблиці 6.

Таблиця 6

Система сівозмін в господарстві та стан їх освоєння

Якщо оцінювати сівозміну з точки зору правильності підбору попередників, то можна зробити висновок, що вона недосконала. Серед покращувачів культур є тільки горох.

3.4 Екологічний стан господарства

Особливістю сільськогосподарського виробництва є його нерозривний зв’язок з природою, з ґрунтом, його залежність від ґрунтово-кліматичних умов.

Екологія — наука, яка вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів, від організмів до біосфери, і їхньої взаємодії із зовнішнім середовищем.

Основа агробіоценозу-посіви сільськогосподарських культур, що дають людині значно більше продукції, чим цілинні степи.

В даний час люди часто порушують природні системи і це призводить до небажаних наслідків і безповоротних втрат кількісних і якісних показників агробіоценозу. Однак втручання людини викликає цілий ряд негативних явищ, найбільш небезпечним з який є ерозія ґрунту, також збільшення чисельності шкідників та збудників хвороб, забруднення біосфери пов’язане з використанням пестицидів та мінеральних добрив.

Розораність с.-г. угідь в Україні становить 56,8%. В Україні нині 34,3 млн. га ріллі. У 1960 році цей показник був вдвічі більшим.

Порушення збалансованості окремих елементів агроландшафтів, у тому числі співвідношення площ ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів, ускладнення соціально-економічної ситуації призвело до істотної деградації агроландшафтів і ґрунтового покриву. Особливо небезпечних розмірів досягла водна і вітрова ерозія. Кількість еродованих орних земель в Україні досягає 10,5 млн. га, або 32,8% від загальної площі ріллі, а дефляційно-небезпечні землі становлять 54,9%. Останнім часом площа еродованих земель збільшилась на 23% або на 2,5 млн. га, а втрати продукції рослинництва перевищують 9−12 млн. т зернових одиниць на рік.

Рельєф території господарства представляє собою плато з незначним ухилом до 1є і лише незначна частина території близько 6% має ухил до 2є. Тому на більшості земель господарства ґрунти не зазнали негативного впливу водної ерозії.

Для попередження і зведення до мінімуму вже існуючих ерозійних процесів господарство «Самарський» застосовує систему агротехнічних та меліоративних заходів, такі як: протиерозійний обробіток ґрунту та підтримання в належному стані полезахисних смуг, що займають 6,1% загальної площі господарства.

За даними агрохімічного обстеження ґрунтів за останні 10 років вміст гумусу зменшився з 4,9% до 4,35%, тобто на 12,5 Зараз в структурі посівних площ господарства просапні культури і пари займають від 25 до 50%.

Такий фактор, в сукупності з відсутністю в структурі посівних площ багаторічних трав, та з відсутністю внесення органічних добрив, сприяє подальшому процесу дегуміфікації.

Для того, щоб зменшити процес дегуміфікації необхідно дотримуватись правильного чергування культур, вводити в структуру посівних площ багаторічні трави, проводити вчасний та якісний обробіток ґрунту, вносити органічні добрива з розрахунку 8−10 т/га. Навіть часткове їх виконання дасть можливість уповільнити процес дегуміфікації і зменшить втрати гумусу в чорноземах господарства.

Значний негативний вплив на навколишнє середовище завдає застосування пестицидів і внесення підвищених доз мінеральних добрив, зокрема азотних та фосфорних.

Мінеральні добрива в господарстві застосовують в невеликій кількості. Середня кількість мінеральних добрив, яку вносять на цій площі становить в діючій речовині: азоту — 45 кг/га, фосфору — 35 кг/га, калію — 15 кг/га.

Такі норми внесення мінеральних добрив не спричиняють значного негативного впливу на екологічний стан території господарства.

Застосування пестицидів безпосередньо впливає на біоценози і призводить до часткового знищення комах-запилювачів, ентомофагів, мурах, негативно впливає на риб, птахів, тварин і завдає шкоди самій людині.

Щоб зменшити негативний вплив пестицидів на навколишнє середовище, в останній час, промисловість випускає в основному малота середньо токсичні препарати з низькими нормами витрати.

В боротьбі зі шкідниками та збудниками хвороб найбільшу увагу приділяють агротехнічному методу, а пестициди застосовують лише при досягненні шкідливим організмом економічного порогу шкодочинності. При застосуванні пестицидів превага надається малотоксичним препаратам з дотриманням норм витрати та правил роботи при їх застосуванні.

При розробці агротехнічних заходів необхідно приділити увагу розробці операцій, які дозволять зменшити навантаження на ґрунт сільськогосподарських машин та знарядь.

Обробіток сільськогосподарських культур супроводжується застосуванням хімічних заходів захисту від хвороб, шкідників і бур’янів. Небезпека застосування інсектицидів полягає в тому, що від їхнього використання можуть загинути не тільки шкідники, але й комахи — запильники, а від хлор-органічних навіть птахи. Тому хлоровмісні препарати заборонені по всій території України і не використовуються на території фермерського господарства.

При застосуванні хімічних засобів захисту рослин дотримуються вимоги техніки безпеки і охорони праці. За три дні до застосування хімічних препаратів оповіщається населення і бджолярі. На полях розміщуються таблички, які інформують про те, що проводиться чи був проведений хімічний обробіток.

Зважаючи на те, що хімічні препарати здатні накопичуватися в ґрунті і рослинах у господарстві намагаються застосовувати препарати виборчої дії, а по можливості заміняти хімічні препарати біологічними засобами захисту.

При використанні пестицидів враховується ландшафт, погодні умови, фізико — хімічні властивості ґрунту, стійкість препарату і ступінь рухливості в навколишньому середовищі, токсичність для людини.

Склад з пестицидами повинен розташовуватись вірно, так, щоб пестициди, що перебувають в ньому зберігались в цілому, непошкодженому стані. В господарстві добрива і пестициди зберігаються відповідно до санітарних норм, та вимог безпеки.

У сільськогосподарському виробництві і в цілому в житті сільського населення важливу роль відіграють малі річки. Вони є джерелами водопостачання багатьох населених пунктів, їх широко використовують при меліоративних роботах, на них розміщують нерестилища прісноводних риб.

В останні роки стан малих річок стає важливою проблемою суспільства. Обміління їх і пересихання влітку стало наслідком багатьох причин.

Що стосується нашого господарства, серед серйозних причин, загрозливих нашим річкам, можна назвати розорювання заплав річок, що зумовлює обміління річок і пересихання. Одним з найбільш значних джерел забруднення малих річок є мінеральні добрива і пестициди, які потрапляють у водні джерела внаслідок змиву з ґрунту поверхневими стоками, при порушенні регламентів по транспортуванню, зберіганню та застосуванню добрив і пестицидів.

Охорона водойм полягає у забезпеченні широкого комплексу протиерозійних заходів у межах водозборів, або районів, які схильні до водної та вітрової ерозії, створення лісосмуг закріплення і заліснення балок, ярів. Для більш повного захисту навколишнього середовища необхідно створювати водоохоронні зони, які сприятимуть оптимізації водного режиму річок.

На сучасному етапі розвитку сільського господарства актуальною стає проблема охорони навколишнього середовища від забруднення пестицидами. Заходи суспільної безпеки призначені запобігти забруднення атмосферного повітря, ґрунту, водного середовища.

Для попередження загрози забруднення середовища і накопичення пестицидів, при підборі препаратів, рекомендованих для широкого використання в господарстві, вибирати необхідно менш стійкі, менш леткі і малотоксичні препарати, їх використання строго регламентується.

В господарстві додержуються вимог, щодо розміщення складів з пестицидами і добривами, вони розташовані поза населеним пунктом, теж саме стосується ям стічної води та знищення пестицидів.

Забороняється вигодовувати худобі рослини, забруднені пестицидами. В місцях зосередження корисних диких тварин і птиць забороняється посів і розкладення приманок.

4. Технологія вирощування озимої м’якої пшениці

4.1 Розрахунок величини врожайності озимої м’якої пшениці

На потенційну врожайність озимої м’якої пшениці впливають багато чинників: ґрунтові умови, наявність відповідного сорту, забезпечення добривами, засобами захисту посівів від шкідників, хвороб, бур’янів та інших технологічних ресурсів. Якщо кожен із цих факторів, а також їх комплекс будуть відповідати потребам культури, тоді природні кліматичні умови використовуються повною мірою і реальна виробнича урожайність збігається з дійсно можливою урожайністю за кліматичними факторами.

Потенційно можливий урожай для певної зони вирощування за надходженням фотосинтетично-активної радіації (ФАР) визначають за формулою:

Для переходу від врожаю абсолютно-сухої біомаси до величини врожаю зерна і побічної продукції при стандартній вологості користуємося формулою:

У-урожайність зерна і побічної продукції при стандартній вологості, ц/га;

ПУ-потенційна врожайність біологічної маси, ц/га;

Дійсно можливий урожай за вологозабезпеченістю визначається за формулою:

ВН-запас продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту на початку вегетаційного періоду культури (для озимих культур на початок відновлення вегетації), мм;

А-атмосферні опади за вегетаційний період культури, мм;

М-коефіцієнт використання атмосферних опадів, який складає 0,5−0,8.

Для перерахунку абсолютно сухої біомаси в урожай основної продукції використовуємо формулу:

У = 100 * ДМУ/(100 -в)* а, ц/га, де в-вологість зерна,%; а-сума частин основної та побічної продукції в урожаї

С-вміст легкогідролізованого азоту по Тюріну і Кононовой, рухомого фосфору і калію по Чірікову, мг/100 г ґрунту;

Км-коефіцієнт перерахунку мг/100 г, поживного елементу кг/га;

Кн-коефіцієнт використання поживної речовини з ґрунту,%;

Ві-виніс азоту, фосфору і калію на 1 центнер урожаю основної продукції з відповідною кількістю побічної, кг.

4.2 Розрахунок норми висіву насіння

Розрахунок норми висіву проводиться за формолую:

Н=10 000*Р*А/Пп*В де:

Н — норма висіву, кг/га Р — числова норма висіву, схожого насіння на 1 га, А — маса 1000 зерен Пп — посівна придатність, розраховується за формулою:

Пп=Ч*х./100, Ч-чистота, Сх.-схожість В-виживаємість рослин (70−80%)

Нв=10 000*5,0*30/90,2*70=238,1 кг/га

4.3 Розміщення озимої м’якої пшениці в сівозміні

Серед зернових культур озима пшениця найбільш вимоглива до умов вирощування, тому близько 65−70% її площ слід розміщувати по кращих попередниках — чорних та займаних парах, багаторічних і однорічних травах, гороху. В зоні Степу на чорноземних ґрунтах агротехнічне значення попередників визначається запасами вологи та поживних речовин в ґрунті, які залишаються після їх збирання.

Чорні пари — це практично єдиний попередник, після якого озима пшениця має можливість повністю реалізувати потенційну продуктивність. В Степу площі чорних парів повинні займати в сівозміні не менше 8−12%.

Добрим попередником озимої пшениці є зайняті пари. У найбільш сприятливі за умовами зволоження та перезимівлі роки після зайнятого пару урожай озимої пшениці буває тільки на 10−15% меншим ніж по чорному пару. По таких попередниках треба висівати до 20−25% озимих культур.

Співвідношення чорних і зайнятих парів по зонах Степу повинно бути різним. В північних, більш вологозабезпечених регіонах повинні переважати зайняті пари; центральних, де дефіцит вологи значно більший, чорних і зайнятих парів доцільно мати порівну, а в південних, найбільш посушливих, перевагу слід віддавати чорним парам.

Серед непарових попередників кращим є горох, який за збором зерна озимої пшениці при сприятливих погодних умовах наближається до зайнятого пару. Але після гороху на зерно, а тим більше кукурудзи на силос очікувати одержання повноцінних своєчасних сходів озимини можна тільки в 70% років. Посіви озимини після кукурудзи на силос, забезпечують високий врожай тільки в 50% років. В зв’язку з погіршенням фітосанітарного стану стерньових попередників і обмеженою урожайністю пшениці їх використання недоцільне.

За багаторічними даними Ізмаїльської, Синельніковської селекційно-дослідної станції врожай зерна озимої пшениці по зайнятих парах був на 5−6 ц/га, по непарових попередниках на 13,5−19,5 ц/га менший, ніж по чорному пару.

В сівозміні пшениця озима м’яка розміщена після озимого ріпаку.

4.4 Система обробітку ґрунту в сівозміні

Важливою умовою для стабілізації вирощування озимих культур є розміщення посівів по чорному і зайнятому пару. Урожайність озимої пшениці по чорному пару насамперед залежить від дотримання вимог науково обґрунтованої системи обробітку ґрунту (лущення стерні, глибока оранка, догляд за паром у весняно-літній період), яка представлена в Таблиці 7.

Таблиця 7

Система обробітку ґрунту для польової сівозміни