Тенденції розвитку сучасної освіти

Один з провідних дослідників проблем психології вищої освіти А.А. Вербіцкій свого часу виділив наступні тенденції в освіті, які проявляються і будуть проявлятися. [4].

Перша тенденція — усвідомлення кожного рівня освіти як органічної складової частини системи безперервного народної освіти. Ця тенденція передбачає вирішення проблеми наступності не тільки між школою і вузом, а й, враховуючи завдання підвищення професійної підготовки студентів, — між вузом і майбутньої виробничої діяльністю студентів. Це, в свою чергу, ставить задачу моделювання в навчальній діяльності студентів виробничих ситуацій, що лягло в основу формування нового типу навчання — знаково-контекстного, по А.А. Вербіцкому.

Друга тенденція — індустріалізація навчання, тобто його комп’ютеризація і супроводжуюча її технологізація, що дозволяє дієво посилити інтелектуальну діяльність сучасного суспільства.

Третя тенденція — перехід від переважно інформаційних форм до активних методів і форм навчання з включенням елементів проблемності, наукового пошуку, широким використанням резервів самостійної роботи учнів. Іншими словами, як метафорично зазначає А.А. Вербіцкій, тенденція переходу від «школи відтворення» до «школі розуміння», «школі мислення» .

Четверта тенденція співвідноситься, по А.А. Вербіцкому, з пошуком психолого-дидактичних умов переходу від жорстко регламентованих контролюючих, алгорітмізірованних способів організації навчально-виховного процесу та управління цим процесом до розвиваючих, активізуючих, інтенсифікуючих, ігрових.

Це передбачає стимуляцію, розвиток, організацію творчої, самостійної діяльності учнів.

П’ята і шоста тенденції відносяться до організації взаємодії учня та викладача і фіксують необхідність організації навчання як колективної, спільної діяльності учнів, де акцент переноситься «з навчальною діяльності викладача на пізнавальну діяльність студента» .

Тенденції зміни загальної ситуації освіти наприкінці XX-напочатку ХХІ сторіччя збігаються із загальними принципами його реформування в світі. Це такі основні принципи:

• — Інтеграція всіх виховуючих сил суспільства, органічна єдність школи та інших спеціальних інститутів з метою виховання підростаючих поколінь;
• — Гуманізація — посилення уваги до особистості кожної дитини як вищої соціальної цінності суспільства, установка на формування громадянина з високими інтелектуальними, моральними і фізичними якостями;
• — Диференціація та індивідуалізація, створення умов для повного прояву і розвитку здібностей кожного, хто навчається;
• — Демократизація, створення передумов для розвитку активності, ініціативи і творчості учнів та педагогів, взаємодія вчителів та учнів, широка участь громадськості в управлінні освітою.