Нормативно-правове регулювання забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств

Аграрне законодавство — одна з провідних галузей законодавства України, сукупність правових актів, що впорядковують аграрні відносини. Основними джерелами (формами) правового регулювання аграрних відносин в Україні виступають: Конституція України і закони України; укази і розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування [25, с. 56].

Першоджерелом усієї правової системи, зокрема, галузі аграрного права, є Конституція України 1996 р. як Основний Закон держави. Згідно з її ст. 8 у країні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти, які приймаються, мають відповідати їй. Норми законів кожної галузі повинні розглядатися крізь призму цього Основного Закону. Отже, закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють аграрні відносини, служать джерелами аграрного права, оскільки вони відповідають Конституції України [26].

На сучасному етапі серед великої кількості законів щодо аграрного законодавства можна виділити низку законів України, що відіграють роль у царині формування і реалізації державної аграрної політики України. Це насамперед Закон України від 24 червня 2004 р. N 1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства України», який визначає основи державної політики у кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення [27].

Згідно із Законом України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 р. № 2982-IV державна аграрна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей: гарантування продовольчої безпеки держави; перетворення аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави; збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації; комплексний розвиток сільських територій та розв’язання соціальних проблем на селі [28].

Фінансове забезпечення державної підтримки в розрізі бюджетних програм передбачається законом України «Про Державний бюджет» на плановий рік. Бюджетні кошти на підтримку розвитку агропромислового комплексу виділяються із загального та спеціального фонду, в основному, через Міністерство аграрної політики і продовольства України.

У розвиток вищезазначених законів Кабінет Міністрів України Постановою від 19.09.2007 № 1158 затвердив Державну цільову програму розвитку села на період до 2015 р.

Положення «Про кредитування» в Україні визначає правові основи надання, використання й погашення кредитів і регулює відносини між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування. Правова основа кредитування — Закон України «Про банки і банківську діяльність», Цивільний кодекс України та інші законодавчі й нормативні документи.

Законодавчу основу суспільних відносин, які пов’язані із створенням і діяльністю фермерського господарства складають насамперед положення Конституції України (ст. 41 право приватної власності є непорушним; ст. 42 кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом).

Основним законодавчим актом є Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. № 973-IV і введений в дію 29 серпня 2003р. Також важливе значення має й поточне законодавство, а саме Земельний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони «Про охорону земель», «Про землеустрій».

Фінансова технічна підтримка фермерських господарств з державного бюджету здійснюється основними бюджетними програмами, що забезпечують часткову компенсацію відсотків за кредитами комерційних банків через здешевлення кредитів, надання допомоги в придбанні складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва. Ці програми діють відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України" від 10 грудня 2003 р. N1904 «Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи за операціями фінансового лізингу» (зі змінами); від 28 липня 2004р. N959 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва» (зі змінами); від 11 серпня 2010 р. № 794 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державноу бюджеті для здійснення фінансової підтримки суб"єктів господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів» (зі змінами).

Надання кредитів фермерським господарствам регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1102 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам».

У Законі України від 05.10.2006 № 229-V «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» визначено засади формування ринкових відносин у системі інженерно-технічного забезпечення АПК; встановлено економічні, правові та організаційні засади функціонування первинного та вторинного ринку технічних засобів; технічного й технологічного сервісу, ринку паливно-мастильних матеріалів. Державна підтримка цієї сфери передбачається щорічно у державному бюджеті окремими рядками. Кредитування підприємств здійснюється з урахуванням пріоритетів інноваційно-інвестиційного оновлення основних фондів підприємств. В законі передбачено, що купівля-продаж технічних засобів, вузлів, агрегатів і запасних части, що були в користуванні здійснюються на вторинному ринку (ст.11). Суб'єктами вторинного ринку в даному випадку є юридичні та фізичні особи, які продають-купують технічні засоби, вузли, агрегати і запасні частини, що були в користуванні, або здійснюють їх капітально-відновлювальні роботи [29].

Основними нормативними актами в сфері регулювання лізингових відносин у сільському виробництві є Господарський Кодекс, ст. 292, Цивільний Кодекс параграф 6 гл. 58, а також Закон України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг». Крім того, оскільки операції фінансового лізингу вважаються фінансовими послугами, на них поширюються вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про банки і банківську діяльність», а також нормативними актами Національного банку України та Державної комісії по регулюванню ринків фінансових послуг. Даними законодавчими актами визначено загальні правові ознаки лізингової діяльності, механізм державного регулювання фінансового лізингу як фінансової послуги, порядок оподаткування лізингових операцій та правила здійснення даної діяльності банками.

Український уряд 26.02.2009 прийняв Постанову «Про затвердження Порядку використання у 2009;2013 роках бюджетних коштів, що спрямовуються на підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів», в якій детально визначено механізм використання у 2009;2013 роках коштів, що спрямовуються на часткову компенсацію відсоткової ставки за залученими підприємствами агропромислового комплексу кредитами [30].

Останніми роками ухвалено ряд законодавчих і нормативних актів, спрямованих на правове регулювання інвестиційної діяльності. Спеціальні правила стратегії та тактики інвестування встановлені цілим рядом кодексів (бюджетний, податковий, господарський, цивільний) та законів України («Про інвестиційну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про фінансовий лізинг»). Що стосується правового регулювання іноземних інвестицій, то воно здійснюється за нормами Господарського кодексу України, Закону України «Про режим іноземного інвестування», іншими законодавчими актами України та чинними міжнародними договорами.

На виконання Програми економічних реформ на 2010;2014 роки Президента України Віктора Януковича «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Міністерством аграрної політики України протягом січня-вересня 2011 року вживалися комплексні заходи, спрямовані на забезпечення продовольчої безпеки, підвищення конкурентоспроможності продукції аграрного сектора на внутрішньому та зовнішньому ринках, вирішення соціальних проблем села. Основні положення розділу «Розвиток сільського господарства й земельна реформа» Програми економічних реформ Президента України набувають особливої актуальності сьогодні, коли розвиток сільського господарства потребує інтеграції до світового господарства.

Закон України від 07.02.2002 № 3023-III «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» визначає основні напрями державної політики пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, створює сприятливі економічні умови для збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської техніки, визначає шляхи формування ринку та вдосконалення системи забезпечення агропромислового комплексу вітчизняною технікою і обладнанням [23].

Прийнятий Закон України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 р. поклав початок створенню сучасної автоматизованої системи кадастру, що стане інструментом гарантування прав власників і землекористувачів, здійснення землеустрою, контролю за використанням та охороною земель, встановлення обґрунтованих розмірів плати за землю [31].

У «Концепції науково-технічного розвитку галузей агропромислового виробництва України на період до 2015 року», яка затверджена Мінстерством аграрної політики України від 10.04.08 № 240 визначені пріоритетні напрями науково-технічного та інноваційного розвитку галузей агропромислового виробництва, а саме:

• — розроблення сучасних технологій і техніки для переробних галузей агропромислового комплексу, в першу чергу для конкурентоспроможного розвитку зернопродуктового, бурякоцукрового, олійножирового, плодоовочевоконсервного, м’ясопродуктового, молокопродуктового підкомлексів;
• — технологічне і технічне оновлення базових галузей агропромислового виробництва, відпрацювання методів трансферу інноваційних ресурсів наукових колективів на принципах ринкових механізмів для створення конкурентоспроможного наукоємного виробництва;
• — формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (агротехнопарків, агротехнополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів тощо);
• — розвиток виробничих кластерів, створення ними високотехнологічної агропромислової продукції та послуг на інноваційних засадах;
• — створення конкурентоспроможних переробних виробництв [32].

Незважаючи на наявність достатнього законодавчого і нормативно-правового забезпечення щодо державного регулювання сільськогосподарського виробництва, державній політиці у цій сфері притаманна низка проблем, основні з яких полягають у наступному.

• — Зменшення фінансування заходів прямої підтримки аграрного сектору. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2012 р.» на пряму підтримку сільського господарства передбачено спрямування 2,82 млрд. грн., що на 31% менше, ніж у 2011 р. [33], і значно менше суми, яку Україна може виділяти згідно домовленості з СОТ. Так, згідно угоди із СОТ, Україна не має перед нею зобов’язань щодо скорочення внутрішньої підтримки, що надається через «жовті» програми, крім зобов’язання не перевищувати домовлений річний сукупний вимір підтримки (СВП) у розмірі 3,43 млрд. грн., який акумулює в собі окремі «жовті» програми підтримки. Додатково Україна може щороку витрачати на «жовті» програми до 5% від річної вартості виробництва валової продукції сільського господарства та до 5% від річної вартості по кожному окремому продукту.
• — Припинення дії державних цільових програм, внаслідок чого окремі напрями державної підтримки сільського господарства припинили існування. Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм», з червня 2011 р. втратили чинність Державна цільова економічна програма підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р. та Державна цільова програма створення оптових ринків сільськогосподарської продукції, які діяли з 2009 р.